Зупинення та закінчення досудового слідства

Зупинення та закінчення досудового слідства

Курсова робота.

На тему :

«Зупинення та закінчення досудового слідства».

План :

1. Підстави та процесуальний порядок зупинення досудового слідства.

2. Форми закінчення досудового слідства.

3. Підстави та процесуальний порядок закриття кримінальної справи.

4. Процесуальний порядок закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку та направлення справи до суду.

5. Дії та рішення прокурора у справі, яка надійшла до нього з обвинувальним висновком.

1. ПІДСТАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЗУПИНЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА.

Досудове слідство не завжди здійснюється безперервно. В ряді випадків виникають обставини, які перешкоджають закінченню розслідування і кличуть за собою зупинення провадження у кримінальній справі.

Зупинення досудового розслідування — це вимушене тимчасове припинення слідчим процесуальної діяльності у кримінальній справі, викликане наявністю у справі обставин, які перешкоджають подальшому провадженню і закінченню досудового розслідування. Досудове слідство у кримінальній справі зупиняється за наявності однієї з підстав, зазначених у ст. 206 КПК України, а саме:

1) коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме,.

2) коли психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провадження в справі,.

З) коли не встановлено особу, яка вчинила злочин.

Наведений перелік обставин, які є підставою для зупинення розслідування, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Тому незаконним буде зупинення провадження досудового слідства у зв’язку з тим, що обвинувачений перебуває в тривалому відрядженні або поміщений до медичного закладу для проведення судово-медичної чи судово-психіатричної експертизи, потрібен тривалий час для доставлення обвинуваченого етапом до місця провадження досудового слідства, у невідомому напрямі виїхав свідок-очевидець злочину або потерпілий, без яких неможливе подальше розслідування, та інше.

Якщо ці підстави є причиною затримки розслідування і неможливо закінчити його у встановлений законом строк, то необхідно порушувати клопотання про продовження строку досудового слідства.

Розглянемо кожну з обставин зупинення досудового слідства.

1) Зупинення досудового слідства у зв’язку з тим, що місцезнаходження обвинуваченого невідоме, проводиться за таких процесуальних умов:

а) у справі зібрані достатні та неспростовані докази, які вказують на те, що злочин вчинений певною особою,.

б) щодо такої особи винесено постанову про притягнення як обвинуваченого,.

в) виконано всі слідчі дії, провадження яких можливе за відсутності обвинуваченого, вжито всіх можливих заходів до знайдення, отримання та збереження всіх доказів у справі,.

г) обвинувачений приховався, а вжитими заходами встановити його місцезнаходження в процесі розслідування не вдалося.

Про зупинення досудового слідства слідчий виносить мотивовану постанову, копія якої направляється прокурору. Постанова складається у відповідності з загальними вимогами ст. 130 КПК України.

Зупинення досудового слідства є юридичним фактом, який припиняє хід строку слідства і кримінальний процес в цілому. За зупиненою справою не можна проводити будь-які слідчі або інші процесуальні дії.

Якщо, незважаючи на вжиття необхідних заходів самим слідчим (шляхом допитів родичів, знайомих обвинуваченого, накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію тощо), виконання за його дорученням органами дізнання оперативно-розшукових заходів, місце перебування обвинуваченого залишилось невстановленим, слідчий, керуючись ст. 138, 207 КПК України, одночасно із зупиненням провадження досудового слідства або й до цього оголошує розшук обвинуваченого. Згідно зі ст. 139 КПК про оголошення розшуку слідчий складає постанову, в якій зазначає необхідні відомості про особу розшукуваного. За наявності підстав, передбачених ст. 155 КПК, він може також обирати щодо розшукуваного обвинуваченого запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Спільна постанова про розшук і обрання цього запобіжного заходу направляється до відповідних органів розшуку.

У відповідності з ч. З ст. 139 КПК України при затриманні обвинуваченого, якого розшукували і щодо якого обрано як запобіжний захід тримання під вартою, орган розшуку негайно доповідає про це прокуророві за місцем затримання. Прокурор протягом двадцяти чотирьох годин зобов’язаний перевірити, чи дійсно затриманий є тією особою, яка розшукується, і у упевнившись в наявності законних підстав для арешту, дає санкцію на відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства.

З цього випливає, що за зупиненою кримінальною справою орган дізнання має право, на виконання постанови про розшук, затримати і в необхідних випадках допитати затриманого обвинуваченого. Слідчий, отримавши повідомлення про затримання або про знайдення розшукуваного обвинуваченого, виносить постанову про відновлення досудового слідства та провадить необхідні слідчі дії, забезпечуючи право обвинуваченого на захист.

Досудове слідство може бути відновлено у разі необхідності (для провадження обшуку, впізнання за фотографією тощо) і без факту затримання обвинуваченого.

Якщо у справі притягуються два або декілька обвинувачених, а підстави для зупинення справи відносяться не до всіх обвинувачених, слідчий може зупинити провадження тільки щодо осіб, місцезнаходження яких невідоме. Для цього щодо таких обвинувачених кримінальна справа виділяється в окреме провадження та зупиняється, а щодо інших провадження закінчується на загальних засадах. Інший підхід неприйнятний, бо зупинення всієї справи ущемляє інтереси тих обвинувачених, які від слідства не переховуються, позбавляє їх права на гласний розгляд справи в суді та здійснення правосуддя. Тим більш нереальним є зупинення всієї кримінальної справи, коли ряд обвинувачених перебувають під вартою. В цьому разі перервати процес просто неможливо, бо правовідносини слідчого і обвинуваченого не зупиняються і мають інтенсивний характер (арештований заявляє відвод експерту, подає клопотання про призначення повторної або додаткової експертизи, вимагає очної ставки, висловлює бажання дати показання тощо), а з іншого боку, — продовжує спливати строк тримання під вартою. Тому питання вирішується однозначно: у відповідності з правилами ст. 26 КПК України кримінальна справа щодо обвинувачених, які переховуються від слідства і суду, виділяється в окреме провадження. Якщо ж після виділення справи розшукувані обвинувачені будуть знайдені, справа може бути, якщо це можливо, знову об'єднана в одне провадження.

Відновлення слідства такого зупинення можуть повторюватися. Головне — щоб було забезпечено вирішення завдань досудового слідства і додержувалася процесуальна форма.

2) Право на зупинення досудового слідства у разі коли психічна або інша тяжка хвороба обвинуваченого перешкоджає закінченню провадження у справі, виникає за наявності таких же умов, як і в разі невстановлення місцезнаходження обвинуваченого, з тією лише різницею, що тут відомо, де знаходиться обвинувачений, однак тяжка його хвороба позбавляє слідчого можливості провадити за його участю необхідні слідчі дії та перешкоджає закінченню провадження у справі.

Хвороба обвинуваченого є підставою для зупинення досудового слідства тоді, коли вона є тимчасовою, а її тяжкість не дозволяє здійснити допит, очну ставку або ознайомити обвинуваченого з матеріалами справи, тобто виключає можливість провадження слідчих дій за участю обвинуваченого. Якщо хвороба невиліковна — ставиться питання про закриття справи за зміною обстановки.

Слідство зупиняється мотивованою постановою слідчого до одужання обвинуваченого. Обраний щодо нього запобіжний захід може бути відмінено або змінено за наявності до того підстав та виходячи з доцільності. Зміна або відміна запобіжного заходу не повинні ставити під загрозу вирішення завдань кримінального процесу.

Якщо ж запобіжний захід у вигляді взяття під варту залишився в силі - необхідно враховувати, що в цьому випадку плин строків слідства зупинений, а строки тримання під вартою продовжують спливати і в необхідних випадках мають бути подовжені. Якщо захворів один обвинувачений, а у справі притягаються як обвинувачені декілька осіб, слідчий повинен визначитися щодо доцільності виділення справи в окреме провадження щодо обвинуваченого, який захворів психічною або іншою тяжкою хворобою.

Слід враховувати й те, що якщо обвинувачений захворів тяжкою психічною хворобою, то в такому разі виникає необхідність проведення судово-психіатричної експертизи, суд за поданням слідчого, погодженого з прокурором може направити обвинуваченого у відповідну медичну установу для дослідження, нагляду та лікування. Цей захід не є запобіжним заходом і не впливає на плин строків тримання під вартою.

3) Коли не встановлено особи, яка вчинила злочин, слідчий повинен провести всі необхідні слідчі дії для встановлення об" єктивної істини у справі, які можливо здійснити за відсутності підозрюваного, вжити заходів до знайдення, отримання, закріплення та збереження всіх доказів у справі та встановлення особи, яка вчинила злочин. У разі необхідності він може дати окреме доручення органам дізнання про проведення оперативно-розшукових дій.

У відповідності із ст. 104 КПК України у разі передачі кримінальної справи, порушеної органом дізнання, слідчому та незнайдення особи, яка вчинила злочин, орган дізнання продовжує вживати оперативно-розшукових заходів до розкриття злочину, не очікуючи вказівок слідчого, але повідомляючи про отримані результати.

Протягом десяти днів органи дізнання зобов’язані виконати доручення слідчого та проінформувати його про отримані результати.

Зупинення розслідування за підставою, що розглядається, певною мірою має умовний та формальний характер, оскільки строки слідства у відповідності із ст. 120 КПК України починають спливати з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин. Зупинення справи впливає на правовідносини слідчого і потерпілого, який має бути проінформований, що справа зупинена за невстановленням особи, яка вчинила злочин. В даному випадку він може заявити клопотання, відводи, скарги тощо.

Якщо протягом передбачених ст. 49 КК України строків давності особу, яка вчинила злочин, так і не встановлено, кримінальна справа підлягає закриттю. В ст. 11−1 КПК України вказано, що якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у частині першій статті 49 Кримінального кодексу України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття за підставою, передбаченою частиною другою цієї статті.

2. Форми закінчення досудового слідства.

Закінчити досудове слідство можна лише тоді, коли його завдання виконані. Для цього слідчий повинен всебічно, повно й об" єктивно у встановленому законом порядку дослідити всі обставини, що складають предмет доказування у кримінальній справі. Порушення цієї вимоги ст. 22 КПК України тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування прокурором, а при неможливості усунення неповноти або неправильності розслідування в судовому засіданні - також судом (ст. 229. 246, 281 КПК). Оцінка зібраних у справі доказів слідчим має визначити, яке саме підсумкове рішення належить прийняти.

Досудове слідство закінчується тоді, коли вирішено всі його завдання:

а) всебічно, повно та об'єктивно досліджено всі обставини, які входять в предмет доказування,.

б) встановлено об'єктивну істину у справі,.

в) виявлено та усунено причини і умови, які сприяли вчиненню злочину,.

г) вжито заходів до захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,.

д) забезпечено правильне застосування закону.

Відповідно до ст. 212 КПК України досудове слідство закінчується винесенням слідчим одного з трьох можливих рішень:

1) обвинувального висновку для віддання обвинуваченого до суду,.

2) постанови про закриття кримінальної справи,.

З) постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Дізнання, як правило, закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором. Постанова складається особою, яка проводить дізнання, і затверджується начальником органу дізнання або виноситься останнім і разом із справою передається прокурору, який здійснює нагляд за дізнанням, для наступної передачі за підслідністю. У постанові, крім загальних даних, передбачених ст. 130 КПК зазначається:

а) які невідкладні та інші слідчі дії були виконані органом дізнання,.

б) які обставини вчинення злочину були встановлені,.

в) його кваліфікація,.

г) які докази зібрано,.

д) які предмети та документи вилучено і де вони знаходяться,.

е) хто і коли був затриманий за підозрою у вчиненні злочину, де він знаходиться.

За наявності обставин, що виключають провадження у справі (ст. 6 КПК), орган дізнання закриває кримінальну справу своєю мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокурору (ст. 109 КПК).

Закінчуючи досудове розслідування, слідчий повинен систематизувати матеріали і технічно оформити справу. Практикою вироблено дві основні форми систематизації матеріалів кримінальної справи, тобто послідовності їх розташування: хронологічну і тематичну.

При хронологічній систематизації послідовність розташування документів у справі визначається датою їх складання або одержання слідчим. Ця форма найбільш поширена у невеликих за обсягом і кількістю епізодів справах.

Тематична систематизація означає групування матеріалів за обвинуваченими або за епізодами злочинної діяльності у багатотомних і багатоепізодних справах. У межах кожної такої групи документи можуть розташовуватись у хронологічному порядку, тобто можливе таким чином поєднання обох форм систематизації.

Систематизувавши документи, слідчий підшиває їх в обкладинку стандартного зразка, пронумеровує аркуші справи. На перших аркушах справи складається опис документів, які в ній містяться. На титульному аркуші обкладинки зазначається відомство, до якого належить орган розслідування, найменування цього органу, повна назва справи із зазначенням прізвищ обвинувачених і відповідних статей (частин, пунктів статей) КК України, дати початку і закінчення провадження.

За технічними правилами в одному томі справи зосереджується не більше 250 аркушів.

Вдало систематизовані матеріали і правильно оформлена справа створюють зручність для вивчення і користування ними як самим слідчим, зокрема при складанні підсумкового документа, так і обвинуваченим та іншими учасниками процесу, прокурором, суддями і народними засідателями.

3. Підстави та процесуальний порядок закриття кримінальної справи.

Законне й обгрунтоване закриття кримінальної справи слідчим забезпечує:

а) виконання завдання кримінального процесу, яке полягає в тому, щоб жодна невинна особа не була притягнута до кримінальної відповідальності і засуджена,.

б) незастосування кримінального покарання до тих осіб, які винні у вчиненні злочинів, що не являють великої суспільної небезпеки, і можуть бути виправлені і перевиховані шляхом застосування до них підстав звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку:

— з дійовим каяттям,.

— з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим,.

— із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому статтею 447 КПК України,.

— з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації,.

— із закінченням строків давності,.

— із зміною обстановки.

відповідно до вимог ст. ст. 45−49 КК України та ст.ст. 7, 7−1, 7−2, 7−3, 8, 9,10, 11−1 КПК України.

Закриття кримінальної справи — юридичний акт, в силу якого припиняється досудове слідство та процесуальне провадження у кримінальній справі, вирішуєтеся доля зібраних по кримінальній справі речових доказів та майна, на яке був накладений арешт, відміняються обрані запобіжні заходи, а правовідносини учасників процесу після оскарження прийнятого рішення переводяться в русло цивільних правовідносин.

Кримінальна справа може бути закрита:

1) за недоказаністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2 ст. 213 КПК України),.

2) за наявності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України),.

З) за наявністю обставин, які дають право слідчому не піддавати обвинуваченого кримінальному покаранню, а обмежитися застосуванням щодо нього заходів адміністративного, громадського впливу чи в зв’язку із закінченням строків давності (ст. 7, 7−1, 7−2, 7−3, 8, 9, 10, 11−1 КПК України).

1) Закриття кримінальної справи за недоказаністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину може мати місце за умов, коли:

а) у справі однозначно встановлено наявність події злочину (інакше справа закривається за відсутністю складу злочину),.

б) конкретній особі було пред’явлено обвинувачення,.

в) у ході розслідування отримані дані, які викликають сумніви у винності обвинуваченого, а сукупність зібраних доказів, яка є, не дозволяє їх спростувати та зробити однозначний висновок про доказаність участі обвинуваченого у вчиненні злочину,.

г) вичерпані всі можливості для усунення сумнівів, які є.

Згідно з конституційним принципом презумпції невинуватості всі сумніви у справі, якщо вичерпані всі можливості їх усунути. мають тлумачитися та розв" язуватися на користь обвинуваченого (ст. 62 Конституції України).

Недоказана винність дорівнює доказаній невинності (ч.5 ст. 327 КПК України). Невинність обвинуваченого обумовлює припинення щодо нього кримінальної справи за відсутністю складу злочину, тобто за п. 2 ст. 6 КПК України.

2) Закриття кримінальної справи за наявності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України), може бути застосоване за таких ситуацій:

а) за відсутністю події злочину. Це той випадок, коли діяння, у зв’язку з яким порушено кримінальну справу, або взагалі не мало місця, або не є кримінально карним.

В силу ч. 2 ст. 11 КК України не є злочином дія чи бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначимість не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі,.

б) за відсутністю в діянні складу злочину. Під складом злочину розуміється як сукупність встановлених законом елементів та ознак злочину взагалі (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона), так і ознак, характерних для конкретних злочинів, передбачених Загальною частиною Кримінального кодексу України. За даною підставою кримінальна справа закривається тоді, коли в дійсності було вчинено суспільно небезпечне діяння, яке потягло за собою шкідливі наслідки, але відсутній один з елементів складу злочину. Наприклад, відсутність корисливої мети у справі порушеній за ознаками крадіжки: відсутність причинного зв’язку між діями обвинуваченого та наслідками, які настали у справі про автодорожну подію: дії були вчинені обвинуваченим у стані необхідної оборони (ст. 36 КК України), уявної оборони (ст. 37 КК України), крайньої необхідності (ст. 39 КК України) тощо,.

в) внаслідок акту амністії, якщо він усував застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв’язку з помилуванням окремих осіб. Амністія є повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Вона оголошується Законом про амністію (ч. 3 ст. 92 Конституції України), яким може бути передбачено повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи відбування покарання (повна амністія), часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

Помилування здійснює Президент України (п. 27 ч. 1 ст. 106 Конституції) своїм Указом, який звільняє від відбування покарання окремих засуджених осіб або пом’якшує їм покарання,.

г) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку. Згідно із ст. 7−3 КПК України, якщо злочин вчинено особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку у з якого можлива кримінальна відповідальність (14 або 16 років залежно від складу злочину), слідчий виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа в такому разі направляється прокурору, а перед тим неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, надається можливість ознайомитись з усіма матеріалами самостійно або за допомогою захисника. Щодо осіб, які не досягли одинадцяти років, справа закривається на загальних підставах,.

д) за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених ч. 2 та 3 ст. 27 КПК України,.

е) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (ч. 3 ст. 27 КПК України),.

є) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами. Щодо померлого обвинуваченого, а також особи, яка підлягала притягненню до кримінальної відповідальності, але померла до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого, закриття справи на підставі п. 8 ч. 1 ст. 6 можливе в усіх стадіях кримінального процесу.

На прохання близьких родичів або громадських організацій, заінтересованих у реабілітації померлого, тобто у відновленні його честі, репутації, провадження в справі продовжується (ч. 3 ст. 215 КПК). Згодом за наявності до того підстав воно може бути закрите органом дізнання, слідчим, прокурором за п. 1 чи п. 2 ст. 6 за відсутністю події злочину або складу злочину в діянні померлого, а також за п. 2 ст. 213, якщо померлого було притягнуто як обвинуваченого. У таких випадках померлий повністю реабілітований.

Справа щодо померлого не підлягає закриттю і тоді, коли провадження в ній є необхідним для відновлення іншої справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами, передбаченими ст. 400−5 КПК України,.

ж) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави.

У тих випадках, коли в процесі розслідування виявиться, що особа, яка вчинила злочин, вже була колись засуджена за цей злочин і вирок набрав законної сили, провадження у справі продовжуватися не може і справа підлягає закриттю,.

з) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню.

За цією підставою постанова прокурора, слідчого, органу дізнання про закриття кримінальної справи стає обставиною, яка виключає провадження у кримінальній справі, лише за наявності таких умов:

— якщо вона не скасована в установленому законом порядку,.

— якщо вона винесена щодо тієї ж самої особи, яка притягається до відповідальності,.

— якщо вона винесена по тому ж самому обвинуваченню, яке є предметом розслідування у цій справі,.

— якщо немає обставин, які зумовлюють відміну раніше прийнятого рішення,.

і) якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, крім випадку порушення кримінальної справи судом за новим обвинуваченням або щодо нової особи.

3) Закриття кримінальної справи за обставинами, які дають слідчому право не притягати обвинуваченого до кримінального покарання:

а) звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки. В ч. 2 ст. 7 КПК вказано, що прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, складає мотивовану постанову про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Суд своїм вироком може звільнити від покарання особу, яка вчинила злочин, невеликої або середньої тяжкості, коли визнає, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільне небезпечною (ч. 5 ст. 7 КПК),.

б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.

В ст. 7−2 КПК вказано, що прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України, вправі своєю мотивованою постановою направити кримінальну справу до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України (особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду), у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи,.

в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим.

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 46 КК України (особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду), винести мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 8 КПК),.

г) звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру.

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 97 Кримінального кодексу України, виносить мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. У цьому разі неповнолітньому, з додержанням вимог статей 438 і 440 КПК, пред’являється обвинувачення і після винесення постанови пред’являються всі матеріали справи. Справа із списком осіб, які підлягають виклику до суду, надсилається до суду прокурором (ч. 1 ст. 9 КПК України).

За наявності підстав, зазначених у частині першій статті 97 КК України (неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості і якщо його виправлення можливе без застосування покарання), у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

д) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки.

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримінального кодексу України, своєю вмотивованою постановою направити справу в суд для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням про це, прийнятим на загальних зборах. Протокол загальних зборів додається до справи,.

е) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Відповідно до ст. 11−1 КПК України прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 49 КК України, виносять мотивовану постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України, закриває кримінальну справу у зв’язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.

Якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у ч. 1 ст. 49 КК України, не встановлено особу, яка вчинила злочину прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття у зв’язку із закінченням строків давності.

4) Закриття справи у зв’язку із застосуванням примусових заходів медичного характеру.

У розділі ХІV КК України (ст.ст. 92−96) мова йде про примусові заходи медичного характеру та примусове лікування.

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:

а) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння,.

б) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини,.

в) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

— надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку,.

госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом,.

госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом,.

— госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Застосування примусових заходів медичного характеру проводиться за ухвалою суду або постановою судді.

Відповідно до ст. 417 КПК України досудове слідство в справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами у стані неосудності або обмеженої осудності, а також про злочини осіб, які вчинили його у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, проводиться органами досудового слідства за правилами, передбаченими статтями 111−130, 148−222 КПК.

При досудовому слідстві провадяться всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з’ясування обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння і особи того, хто його вчинив, а також обставин, які характеризують цю особу та її психічне захворювання.

У відповідності з ч. 3 ст. 417 КПК України по закінченні досудового слідства, якщо буде встановлено неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові повинні бути викладені всі обставини, які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Ця постанова разом зі справою надсилається прокуророві.

Інші заходи примусового медичного характеру, які застосовуються до наркоманів, осіб, які вчинили злочин у стані сп’яніння або в результаті вживання одурманюючих речовин у ситуації, коли дані особи визнаються осудними, не дають підстави для закриття справи у відповідності зі ст. 212 КПК України. Справа щодо таких осіб направляється в суд у загальному порядку.

Стаття 232−1 КПК України передбачає дії прокурора у справах, які надійшли до нього від слідчого щодо направлення в суд для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності.

Одержавши від слідчого кримінальну справу, що надійшла в порядку, передбаченому статтями 7, 7−1, 7−2, 7−3, 8, 9, 10 і 11−1 КПК, прокурор перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови і приймає одне з таких рішень:

— дає письмову згоду з постановою слідчого і направляє справу до суду,.

— скасовує постанову слідчого і повертає йому справу з письмовими вказівками,.

— змінює постанову слідчого або виносить нову постанову.

Всі підстави для закриття кримінальної справи можуть бути поділені на реабілітуючі та нереабілітуючі.

Реабілітуючі підстави — це такі, в силу яких особа визнається невинною у вчиненні злочину, повністю добропорядною та реабілітованою: відсутність події злочину, відсутність складу злочину, в тому числі й за наявності необхідної оборони, уявної оборони або крайньої необхідності, недосягнення віку з якого можлива кримінальна відповідальність.

Нереабілітуючі підстави — це такі, які звільняють від відповідальності та покарання особу, визнану винною у вчиненні злочину: амністія, скінчення строку давності та всі інші підстави, крім вказаних у п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 6 КПК України.

Закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами можливе лише за рішенням суду.

Порядок закриття справи передбачено ст. 214 КПК України. Закриваючи справу, слідчий складає мотивовану постанову з додержанням вимог ст. 130 та 214 КПК.

У вводній частині постанови вказуються такі дані:

— місце і час складання,.

— ким складена,.

— за якою справою винесена ця постанова.

В описово-мотивувальній частині вказуються:

— всі юридично значимі факти і обставини, які встановлені в процесі слідства,.

— особливості події злочину або розслідуваного діяння та ким воно вчинене,.

— кваліфікація або інша юридична оцінка діяння, у зв’язку з яким проводилося розслідування,.

— фактичні та юридичні підстави і мотиви закриття справи,.

— процесуальні норми права, якими керувався при цьому слідчий.

Резолютивна частина постанови має логічно випливати з її описово-мотивувальної частини. Тут мають бути вказані:

— суть прийнятих рішень про закриття справи із зазначенням підстав закриття та відомостей про особу, щодо якої справа закривається, або відомостей про подію, у зв’язку з якою справу було порушено,.

— рішення про долю речових доказів і майна, на яке накладено арешт,.

— рішення про відміну запобіжного заходу,.

— рішення про відміну арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію,.

рішення про відміну арешту на вклади,.

— рішення про повідомлення зацікавлених осіб про закриття справи, про роз’яснення їм права на оскарження прийнятого рішення, а також про роз’яснення права на реабілітацію особі, яка була незаконно притягнута до відповідальності.

Стаття 215 КПК України передбачає можливість оскарження постанови про закриття справи. Постанова слідчого про закриття справи може бути оскаржена прокуророві в семиденний строк з дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про закриття кримінальної справи.

Особа, щодо якої проводилося слідство, має право оскаржити цю постанову в частині, яка стосується підстав і мотивів закриття справи.

В разі закриття справи через смерть обвинуваченого близькі родичі і громадські організації вправі з метою реабілітації померлого просити про доведення досудового слідства до кінця.

В разі оскарження постанови слідчого про закриття справи прокурор знайомиться із справою і не пізніше тридцяти днів з дня надходження скарги скасовує постанову про закриття справи і відновлює досудове слідство або залишає скаргу без задоволення, про що повідомляє особі, яка подавала скаргу.

Відповідно до ст. 216 КПК України досудове слідство в закритій справі може бути відновлене у межах встановлених строків давності притягнення до кримінальної відповідальності постановою прокурора, начальника слідчого відділу, а у випадках, передбачених ч. 3 ст. 236−6 КПК, — постановою судді.

4. Процесуальний порядок закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку та направлення справи до суду.

Слідчий закінчує досудове розслідування кримінальної справи складанням обвинувального висновку тоді, коли він всебічно, повно й об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібрав докази, які переконують його у винності обвинуваченого у вчиненні злочину, і пересвідчився у відсутності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України).

Визнавши досудове слідство у справі, яка підлягає направленню для віддання обвинуваченого до суду, закінченим, слідчий, перш ніж скласти обвинувальний висновок, зобов’язаний виконати ряд процесуальних дій:

а) повідомити про закінчення досудового слідства учасникам процесу,.

б) роз’яснити їм право на ознайомлення з усіма матеріалами справи,.

в) ознайомити їх з матеріалами, якщо вони побажають скористатися цим правом,.

г) вислухати і вирішити клопотання, заявлені учасниками процесу після ознайомлення з матеріалами справи.

Слідчий насамперед має виконати вимоги ст. 217 та 218 КПК. Спочатку він повідомляє про закінчення досудового слідства потерпілому і його представнику, цивільному позивачу і цивільному відповідачу або їх представникам і роз’яснює їм право ознайомитися з матеріалами справи. Про це слідчий складає протокол або приєднує до справи копію письмового повідомлення. У разі надходження від цих осіб усного або письмового клопотання про ознайомлення їх з матеріалами справи слідчий зобов’язаний надати їм таку можливість. Цивільний відповідач або його представник може ознайомитися з матеріалами, що стосуються цивільного позову. Під час ознайомлення з матеріалами справи ці особи мають право робити виписки із справи і заявляти клопотання про доповнення досудового слідства, які слідчий повинен розглянути в трьохдобовий строк і задовольнити їх своєю постановою, коли обставини, про встановлення яких заявлені клопотання, мають значення для справи (ст. 129 КПК України). Про ознайомлення цих осіб з матеріалами справи та про заявлені ними клопотання складаються протоколи.

Виконавши вимоги ст. 217 КПК, слідчий зобов’язаний оголосити обвинуваченому, що слідство у його справі закінчено і що він має право на ознайомлення з матеріалами справи як особисто, так і за допомогою захисника, а також може заявити клопотання про доповнення досудового слідства. Якщо обвинувачений не виявив бажання знайомитися з матеріалами справи з участю захисника, йому пред’являються для ознайомлення всі матеріали справи. Під час ознайомлення з матеріалами справи обвинувачений має право робити з них виписки, заявляти клопотання.

Якщо у справі притягнуто кілька обвинувачених, слідчий зобов" язаний пред’явити всі матеріали справи кожному з них.

При оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення досудового слідства і пред’явлення йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній законний представник неповнолітнього (ч. 2 ст. 440 КПК).

Якщо у справі бере участь захисник, слідчий надає можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи і захисникові, про що складає окремий протокол. При цьому пред’явлення матеріалів справи має бути відкладене до явки захисника, але не більше як на три дні. При неможливості для обраного обвинуваченим захисника з’явитися в цей строк слідчий вживає заходів, передбачених ч. ч. 4, 6 ст. 47 КПК.

При ознайомленні з матеріалами справи захисник обвинуваченого має право: робити виписки з матеріалів справи, мати побачення з обвинуваченим віч-на-віч, роз’яснювати обвинуваченому зміст обвинувачення, обмірковувати з обвинуваченим питання про заявлення клопотань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії та рішення слідчого і прокурора (ст. 219 КПК).

Обвинуваченого і його захисника не можна обмежувати в часі, потрібному їм, щоб ознайомитися з усіма матеріалами справи. Однак, якщо обвинувачений і його захисник явно намагатимуться затягнути закінчення справи, слідчий вправі своєю мотивованою постановою визначити певний строк для ознайомлення з матеріалами справи. Така постанова підлягає затвердженню прокурором.

Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку досудового слідства та строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується (ч. 1 ст. 120 та ч. 5 ст. 156 КПК).

Якщо при провадженні досудового розслідування застосовувався звукозапис, кінозйомка, відеозапис, то при пред’явленні учасникам процесу матеріалів справи для ознайомлення звукозапис відтворюється, а кінострічки і відеострічки демонструються обвинуваченому і його захиснику, а в разі клопотання — іншим учасникам процесу. Фонограма, кінострічки чи відеострічки в опечатаному вигляді зберігаються при справі (ч. 4 ст. 85−1. ч. 3 ст. 85−2 КПК).

При ознайомленні з матеріалами справи обвинувачений і його захисник мають право заявляти клопотання про доповнення досудового слідства, зміну кваліфікації злочину і закриття справи. Відмовляючи в задоволенні клопотання, слідчий складає мотивовану постанову, яку оголошує обвинуваченому і його захиснику. Якщо ж обставини, для з’ясування яких заявлено клопотання, мають значення для справи, слідчий зобов’язаний його задовольнити. Захисник може брати участь при провадженні додаткових слідчих дій (ст. 221 КПК).

Про оголошення потерпілому і його представнику, цивільному позивачу, цивільному відповідачу або їх представникам, обвинуваченому і його захиснику про закінчення досудового слідства і пред" явлення їм матеріалів справи для ознайомлення слідчий складає протоколи. У протоколі згідно зі ст. 220 КПК зазначається, які саме матеріали (кількість томів і аркушів) були пред’явлені для ознайомлення, чи ознайомилися відповідні учасники досудового слідства з матеріалами справи, протягом якого часу відбувалось ознайомлення із справою і які клопотання були заявлені. При цьому усні клопотання заносяться до протоколу, письмові додаються до нього. Протокол підписує особа, яка знайомилася з матеріалами, і слідчий.

Після виконання додаткових слідчих дій слідчий зобов" язаний ознайомити обвинуваченого і його захисника, а також надати можливість потерпілому і його представнику, цивільному позивачу і цивільному відповідачу або їх представникам ознайомитися з усіма додатковими матеріалами, а в разі їх клопотання — з усією справою (ст. 222 КПК).

Згідно з ч. 2 ст. 17 КПК кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд. Для того, щоб обвинувачений мав змогу заздалегідь визначитися в цьому питанні, законодавець зобов’язує слідчого вже під час ознайомлення обвинуваченого з матеріалами досудового слідства роз" яснити йому право заявити клопотання про розгляд його справи в суді першої інстанції одноособово суддею чи колегіально у складі трьох осіб (ч. 1 ст. 218 КПК).

Закінчивши досудове слідство і виконавши розглянуті вище вимоги закону, слідчий складає обвинувальний висновок.

Обвинувальний висновок — це процесуальний документ, у якому слідчий підводить підсумок досудового розслідування у справі і формулює обвинувачення певної особи у вчиненні злочину з наведенням конкретних доказів. Якщо у справі є кілька обвинувачених, то складається один спільний обвинувальний висновок з чітким визначенням ролі кожного обвинуваченого у вчиненні злочину (злочинів).

Формулювання обвинувачення, викладене в обвинувальному висновку, не може істотно відрізнятися від формулювання, що міститься в постанові про притягнення як обвинуваченого, погіршувати становище обвинуваченого порівняно з пред" явленим обвинуваченням внаслідок доповнення обвинувачення обтяжуючими обставинами, перекваліфікацією на закон про більш тяжкий злочин або на додаткові статті Кримінального кодексу.

Значення обвинувального висновку полягає в тому, що він є процесуальним документом, який оголошується на початку судового слідства і визначає його предмет (ст. 297 КПК).

У стадії попереднього розгляду справи суддею за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя може повернути справу на додаткове розслідування і у випадках наявності підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред’явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред" явлено.

З обвинувальним висновком обвинувачений після закінчення досудового розслідування не знайомиться. Тому для забезпечення обвинуваченому (підсудному) права на захист у судовому засіданні копія обвинувального висновку вручається йому, а якщо він є неповнолітнім, то і його законному представникові не пізніше, як за три доби до дня розгляду справи в суді (ст. 254 КПК).

Обвинувальний висновок, згідно зі ст. 223 КПК, складається з двох частин: описової і резолютивної.

В описовій частині зазначаються: дані, які стали приводом до порушення кримінальної справи, обставини справи, як їх встановлено на досудовому слідстві, місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрані у справі, і відомості про потерпілого, показання кожного з обвинувачених по суті пред’явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки, наявність обставин, які обтяжують і пом’якшують його відповідальність. При посиланні на докази обов" язково зазначаються аркуші справи.

ова частина, як правило, починається з викладу всього обсягу вчинених обвинуваченим злочинів та їх юридичної оцінки. Потім викладаються окремі епізоди в хронологічному або системному порядку.

Кожний епізод описується окремо та повністю із зазначенням усіх обставин предмета доказування. Потім викладаються докази.

У багатоепізодних справах можливе поєднання хронологічного та системного методів при оформленні описової частини висновку.

В резолютивній частині обвинувального висновку наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених, дається стисле формулювання пред’явленого обвинувачення із зазначенням його суті та юридичної кваліфікації.

Формулювання пред’явленого обвинувачення повинне відповідати хоча б трьом вимогам:

— в ньому мають бути викладені всі факти злочину і дана оцінка ролі кожного з обвинувачених,.

— воно має фактично та юридично співпадати з тим, що сказано про злочин в описовій частині,.

— воно має відповідати висновкам постанови про притягнення особи як обвинуваченого і не виходити за її межі.

Обвинувальний висновок підписує слідчий, а якщо слідство проводилось декількома слідчими, — старший слідчої групи (ст. 119 КПК), із зазначенням місця і часу його складання.

Якщо обвинувачений не володіє мовою, якою складено обвинувальний висновок, то слідчий повинен забезпечити його переклад на рідну мову обвинуваченого або іншу мову, якою він володіє. Переклад у кількох примірниках приєднується до справи.

До обвинувального висновку додаються документи, які мають на меті полегшити вивчення справи прокурором, суддями, іншими учасниками процесу. Зокрема до обвинувального висновку додаються:

— список осіб, що підлягають виклику в судове засідання, з зазначенням їх адреси і аркушів справи, де викладені їх показання або висновки,.

— довідка про рух справи та про застосування запобіжного заходу з зазначенням часу і місця тримання під вартою кожного з обвинувачених, якщо вони заарештовані,.

— довідки про речові докази, про цивільний позов, про заходи, вжиті до забезпечення цивільного позову і можливості конфіскації майна,.

довідки про судові витрати в справі за час досудового слідства з посиланням на відповідні аркуші справи.

У списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, з метою нерозголошення відомостей про осіб, щодо яких у порядку, передбаченому статтями 52−1 та 52−3 КПК, застосовані заходи безпеки, замість їх справжніх прізвища, ім'я і по батькові зазначається псевдонім, а замість адреси — назва органу, який здійснює заходи безпеки, та його адреса.

Крім обвинувального висновку, за результатами розслідування слідчий може внести також подання про усунення причин та умов, які сприяли вчинення злочину.

Склавши обвинувальний висновок, слідчий направляє справу прокуророві.

5. Дії та рішення прокурора у справі, яка надійшла до нього з обвинувальним висновком.

Обвинувальний висновок складає слідчий. Однак юридичної сили цей процесуальний документ набуває тільки після затвердження його прокурором. Якщо в суді виявиться, що обвинувальний висновок не затверджено прокурором або його заступником, кримінальна справа у всіх випадках підлягає поверненню для додаткового розслідування.

Таке значення Факту затвердження обвинувального висновку прокурором пояснюється тим, що з обвинувальним висновком у прокурора пов’язано виконання двох функцій:

— функції здійснення нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та,.

— функції державного обвинувачення, яку він виконує в суді (ст. 121 Конституції України).

Прокурор повинен:

— перевірити, наскільки всебічно, повно й об'єктивно було проведено досудове слідство, чи не було допущено при цьому істотних порушень кримінально-процесуального закону, чи доведено винність обвинуваченого у вчиненні злочину зібраними слідчим доказами,.

— переконатися, що досудове розслідування було проведено належним чином і зібраних доказів достатньо для віддання обвинуваченого до суду, він затверджує обвинувальний висновок і передає справу до суду.

Обвинувальний висновок слідчого стає, таким чином, процесуальним актом, що виходить вже від органу державного обвинувачення.

Відповідно до ст. 228 КПК України, прокурор, одержавши від слідчого справу з обвинувальним висновком, зобов’язаний перевірити:

1) чи мали місце подія злочину,.

2) чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину,.

З) чи були додержані під час провадження дізнання і досудового слідства вимоги КПК про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист,.

4) чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи згідно з статтею 213 КПК,.

5) чи пред’явлено обвинувачення по всіх установлених злочинних діях обвинуваченого,.

6) чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону,.

7) чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що викриті у вчиненні злочину,.

8) чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку,.

9) чи правильно обрано запобіжний захід,.

10) чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна,.

11) чи виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення,.

12) чи додержано органами дізнання або досудового слідства всіх інших вимог КПК.

Якщо прокурор або його заступник, ознайомившись з матеріалами справи, знайшов там позитивні відповіді на всі ці питання, він затверджує обвинувальний висновок і передає справу до суду.

У випадку коли досудове розслідування було проведено належним чином, але обвинувальний висновок не відповідає матеріалам справи або вимогам, що ставляться до його оформлення, то прокурор або його заступник має право скласти новий обвинувальний висновок від свого імені, а раніше складений вилучити зі справи (ст. 230 КПК). Такий обвинувальний висновок затвердження вищестоящим прокурором не потребує.

Прокурор або його заступник, перевіривши справу з обвинувальним висновком приймає одне з таких рішень:

1) затверджує обвинувальний висновок або складає новий,.

2) повертає справу органові дізнання або слідчому із своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування,.

3) закриває справу, склавши про це постанову.

Прокурор або його заступник вправі змінити складений слідчим список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також скасувати чи змінити раніше обраний запобіжний захід або обрати запобіжний захід, якщо його не було обрано, чи поставити у випадках, передбачених КПК, перед судом питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

У разі необхідності змінити обвинувачення на більш тяжке або таке, що істотно змінює пред’явлене обвинувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник повертає справу слідчому для додаткового розслідування і пред’явлення нового обвинувачення.

Якщо зміна початкового обвинувачення не тягне за собою застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не зв’язана з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник складає постанову, в якій зазначає зміни, що вносяться до обвинувального висновку (ч. 2 ст. 231 КПК).

Прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляє справу до суду, якому вона підсудна, і повідомляє суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.

Одночасно з цим прокурор або його заступник повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлена справа.

У виняткових випадках в разі особливої складності або важливості справи, що підсудна районному (міському), міжрайонному (окружному), військовому суду гарнізону, прокурор АРК, області, міст Києва чи Севастополя, військовий прокурор (на правах прокурора області) та їх заступники можуть направити її на розгляд відповідно Верховному суду АРК, обласному, Київському чи Севастопольському міським судам, військовому суду регіону, Військово-Морських Сил.

Генеральний прокурор України, прокурори АРК, областей, міста Києва ї прирівняні до них прокурори, їх заступники, районні, міські та прирівняні до них прокурори мають право відкликати із суду кримінальну справу, по якій попередній розгляд ще не відбувся.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА.

1. Конституція України. К., 1996.

2. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. — К., Юрінком Інтер, 2001. — 240 с.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України / за станом законодавства на 20 вересня 2001 року /-К., Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2001.-268 с. — / Кодекси України.

4. Безлепкин Б. Т. Возмещение вреда, причиненного гражданину судебно-следственными органами. -М. 1979.

5. Быков В. М. Ломовский В.Д. Приостановление производства по уголовному делу. -М. 1978.

6. Дубинский А. Н. Исполнение процессуальних решений следователя: правовые й организационные проблемы. -К. 1984.

7. Дубинский А. Я. Прекращение уголовного дела в стадии предварительного расследования. — К. 1975.

8. Ефимичев С. П. Правовые и организационные вопросы окончания предварительного расследования с обвинительным заключением. -Волгоград. 1977.

9. Жуков А. М. Предупредительная деятельность следователя по уголовному делу. Саратов. 1990.

10. Зеленецкий В. С. Возбуждение государственного обвинения в советском уголовном процессе. Харьков. 1979.

11. Каретников А. С. Процесуальные основания возвращения уголовного дела к доследованию. Саратов. 1978.

12. Лопушанский Ф. А. Следственная профилактика преступлений, -К. 1980.

ІЗ. Михеєнко М.М., Нор В. Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник.- 2-ге вид., перероб. і доп.-К., Либідь. 1999. 536 с.

14. Статкус В. Ф. Веселый В.З. Обвинительное заключение.-М. 1976.

15. Тертишник З. М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посіб.-К.: Юрінком Інтер, 1999. -576 с.