Творення мови та державності

За таких умов напевно єдиним нормальним виходом з ситуації, яка склалася, може стати творче поєднання таких державотворчих та мовних тенденцій. Власне кажучи, ця проблема теж далеко не нова. Дивним є тільки те, що за стільки років існування української держави, вона все-ще так і не була ніяк вирішена, хоча би навіть в її частковому, мовному прояві. Чому?

Можливо якимось логічним поясненням тут може послужити хіба те, що українська мова за останніх вже майже 100 або й більше років майже ніколи природно не розвивалася, за винятком хіба що якоїсь певної віддушини періоду перших років комуністичної влади на Харківщині. Тому напевно тим, хто мав би слідкувати за розвитком мови, просто треба зрозуміти те, як такий нормальний розвиток мав би відбуватися насправді і якщо раніше це не вдавалося зробити, то тільки тому, що наші філологи так ніколи такої можливості і не мали. А проте один виняток з цього правила все-таки був — на Галичині. Зразу після входження Галичини до складу Радянської України в 1944 році тут існувала дуже специфічна українська мова. Вона не була діалектом чи різновидом польської, як про це тепер люблять заявляти російські шовіністи, але в ній була присутня велика кількість специфічних діалектних українських слів, по-суті - окрема назва кожного предмета. Потім всі ці слова, практично на протязі одного покоління, стали відмирати — і тепер вже з них не залишилося майже зовсім нічого. Тому вже тепер українська мова Галичини стала напевно найчистішою в Україні, але зате діалектна галицька мова тепер вже практично зовсім перестала існувати. Зараз, чи може трохи пізніше, схожа доля може спіткати інші діалекти української, які все-ще існують — як-от волинський, чи, чого би особливо не хотілося, дуже цікавий і оригінальний — закарпатський. Не хотілося би тому, що вся суть проблеми якраз в тому і полягає, що мова повинна живитися саме діалектними та іншомовними словами і тільки на основі цього може розвиватися те живе утворення, яке згодом стає повноцінною літературною мовою та мовою діловодства і яке в Україні все-ще так остаточно і не сформувалося. Тому в ситуації, коли українська мова все-ще так і не змогла повноцінно розвинутися, вкрай необхідна державна підтримка діалектних мов, різних регіональних російських мов (кримської, донецької, харківської, навіть одеської - і т.д.) та мов інших народів — польської, грецької, єврейської - і т.д., кожна з яких і повинна бути з одного боку — всіляко збережена, а з другого — повинна стати саме тим джерелом, яке стане наповнювати єдину могутню державну мову.

Проте такий висновок відповідає лише на перше питання нашого дослідження — і то не повністю. Тобто в кінці-кінців дехто може сказати, що це буде такою ж політикою українізації, як і раніше, тільки в її більш творчому вигляді і з законодавчим збереженням діалектних мов та мов інших народів, тому не зовсім вирішує проблему. Але й це ще не все, бо без відповіді залишається інше питання — що робити з державотворчими тенденціями і ставленням до своєї держави тих громадян, які фактично ними себе все-ще так і не визнають? Вихід тут напевно має бути лише один — усвідомлення ними того факту, що вони є таким же потужним джерелом творення держави і мови як і етнічні українці чи україномовні громадяни України. Тому в цьому плані вся державна політика має бути направлена саме на пропаганду саме такого сприйняття і саме такого способу мислення аж до якогось можливого його законодавчого закріплення. Можливо навіть в конституції в якості закріплення статусу російської чи мов інших народів в якості другої мови на певних територіях — як-от в Криму чи в Донецьку чи в закріпленні їхнього права звертатися в державні установи чи навчатися рідною мовою хоч і залишається незрозумілим, як це можна реалізувати на практиці і чи не буде це все-таки приводити до розвитку сепаратистських тенденцій та до повного витіснення української мови на цих територіях. Тому до цього питання треба ставитися надзвичайно серйозно і якщо воно і буде прийняте, то можливо одночасно з ним повинні бути прийняті і якісь інші допоміжні акти, які би забезпечували статус україномовних шкіл на цих територіях чи вводили би обмеження щодо скорочення викладання української мови в таких російськомовних школах.