Курорт Куяльник, Одеса

Курорт Куяльник — одне із найстаріших грязьових курортів нашої країни, що у 13 кілометрів від центру Одеси біля підніжжя Жеваховой гори правому березі Куяльницкого лиману. На думку дослідників, назва курорту пов’язані з високої концентрацією солі у питній воді лиману (від тюркського «куянлык» густий). Невипадково у літературі слов’янських народів нинішні одеські лимани називалися «Солёными озёрами».

У лимані добували як сіль. У вашій книзі «Опис України» Боплана вказується, що Куяльницкий лиман («Jezero Kujalik») ряснів рибою, тут водилися коропи і щуки «неймовірної величини». Для їх ловлі приходили «цілі каравани з місць, котрі довели на 50 миль і более».

Російський лінгвіст А. И. Соболевский у своєму праці «Лінгвістичні і археологічні дослідження» вважає, що це в давніх слов’ян називалися «човновий причал, пристань». У минулому Куяльницкий лиман, як і Хаджибейський, був затокою Чорного моря. Припускають, що у що прилягає до Куяльнику Жеваховой горі було древнє поселення, але в березі лиману перебувала одне з пристаней активного торгового шляху Києва з річках Рось — Південний Буг — Кодыма — Куяльник до берегів Болгарії та Греції. Цей шлях мав ту перевагу, що завантажені товарами човни йшли до Чёрному морю, минаючи дніпровські пороги.

Ще і нині на берегах лиману знаходять численні осколки різної посуду періоду VI — II століть е. Це сліди древнього складського пункту. На території селища Куяльник вже у радянські часи виявлено залишки городища, підставу якого належать до початку I тисячоліття до нашої эры.

Куяльницкий лиман відокремився від моря значно пізніше, ніж Хаджибейський, Про це можна судити хоча би за з того що Пересип у Куяльника втричі вже, ніж в Хаджибея. Боплан з цього приводу писав: «…озеро Куяльник лежить у моря не далі як у дві тисячі шагов».

Колись дома Хаджибейського і Куяльницкого лиманів були гирла річок — Малий бізнес і Великий Куяльник. «Захопивши» ці гирла, Чорне море перетворило в свої затоки. Потім відкладення річкового і морського піску сформували Пересип, а затоки стали лиманами.

До речі, слово «лиман» означає грецькою «гавань», «порт». Незважаючи на безліч в грецькій мові назв, визначальних морська затока, якірну стоянку, затон, заводь, древні греки визначення стоянок у гирлі річок мали спеціальне слово — «лиман».

Солёные води лиману, «відірвавшись» від моря, ущільнювалися в ропу — насичений соляный розчин. Своєрідність одеської групи лиманів ще й тому, що у дні залягли верстви иловой бруду. Вона має масу різноманітних мінеральних частинок і органічних вещества.

Складні хімічні процеси та «робота» різних бактерій додав иловой бруду безцінні лікувальні властивості. Наче на гігантської лабораторії, вірніше, підводному химико-фармацевтическом заводі, безупинно здійснюватися ця бруд дно якої лиманів. Особливо великі її запаси в Куяльнике. По якості, лікувальними властивостями вона почала свого роду світовим еталоном. Куяльник одне із найстаріших грязьових курортів України. Сульфідно-мулові Куяльницкие бруду за своїми лікувальними властивостями визнані еталонними. Вони сприяють зменшенню запальних процесів, зміцнюють імунітет і відновлюють функції ушкоджених органів прокуратури та систем організму. Ропа лиману також має лікувальні властивості, а мінеральну воду «Куяльник «допомагає при захворюваннях шлунково-кишкового тракта.

Широке використання цьому бруді у медицині й народження Куяльницкого курорту пов’язаний з ім'ям Ераста Степановича Андріївського. Він жив у Одесі у другій половині двадцятих років ХІХ століття. Будучи дивізіонним лікарем, Андріївський служив у управлінні генерал-губернаторства. Ерудований, енергійний і дуже допитливий, він зацікавився цілющими властивостями одеських лиманів. Про неї знали, хіба що від перших днів початку міста, але майже чого не було від використання їх багатих возможностей.

Андріївський розумів, що час будівництва лікарні на березі Куяльницкого лиману, і негайно завів дело.

«Наше заклад, — доводив палко, — треба Росії. Воно допоможе тисячі стражденних повернути здоров’я. Ми будемо лікувати брудом, сонцем і сіллю». «Ін сало салус!» (в солі здоров’я!) — повторив при цьому свою улюблену пословицу.

У 1833 року стараннями Андріївського новий заклад було побудовано. Воно офіційно називалося «Лікарнею брудних і піщаних лиманских ванн». Це були із перших курортів Росси.

І хоча курорт був дуже примітивний, складалася з «дерев'яних теплих парників й холодною купальні», слава про нього скоро рознеслася країни й за її пределами.

«Чудодійна сила тутешньої чорної липкою та сильною бруду, — писав сучасник, — заступає життєві незручності розбещених людей. Заривається у багно, відчувати її сильно пахучий запах, прикладати согревательные компреси незвичайній сили та дії їде сюди все більше й більше котрі страждають застарілими і гострими ревматизмами, безсиллям, нервової системи дратівливістю, скорбутом і тому подібними недугами».

Вже сама вираз «розбещених людей» підказує, кого обслуговував курорт.

На вимогу Андріївського в 1842 року лікарня була на кілька розширено. Замість дерев’яних тут з’явилися кам’яні постройки.

І так було належить початок Куяльницкому курорту.

У 1851 року Андріївський переїхав на Кавказ. Одеса високо оцінила заслуги російського прогресивного лікаря, і побудувала йому на курорті пам’ятник (автори — архітектор И. Толвинский, скульптор Б. Эдуардс). Один із пересыпских вулиць названа ім'ям Андреевского.

Протягом багатьох років Куяльницкий курорт влачил жалюгідне існування. Про те, як цікавилися їм міська влада, можна судити з такого факту. Відомий одеський ділок Н. А. Новосельский взяв у свої оренду Куяльник на 25 років «з різними пільгами» і перетворив лиман в солепромысел, добуваючи щорічно 3−4 мільйона пудів солі. Дума, котра утвердила права Новосельського на лимані, передала йому частина будинків курорту для зберігання продукции.

У 1866 року Новосельський продав не 96,67-відсотковий солепромысел Міністерству фінансів, яке розбило Куяльник до 7 ділянок та здало в оренду різним особам. Потім видобуток солі тут організувало спеціальне акціонерне общество.

Лише наприкінці ХIX століття дешевша кримська озерна і донецька кам’яна сіль почала витісняти з ринку одеську, і це врятувало курорт.

Пам’ять про «соляної епопеї» збереглося понині в назві семи провулків, і именующихся — Соляные.

Аж по революції курортом, звісно, у цьому цього слова, Куяльник можна назвати лише умовно, навіть, як і раніше, що тут у 19 892 року було споруджено будинок грязелечебницы.

Особливо недостатньо на Куяльнике була пов’язана з житлом. Якщо заможні люди мали змогу оселятися в міських готелях або ж орендувати дачі, то стекавшиеся сюди на лікування бідняки перебувають у надзвичайно скрутне становище. Ось як про це понаписувано в путівнику Одесою, виданий переддень сучасності: «Андріївський лиман (так довгий час називався Куяльник)… представляє досить непривабливе видовище. Велика площа лиману, навколо якого туляться звані дачі, цілком позбавлена рослинності, і ви відкриті дії палючого спеки. У у самісінькому центрі розташовані два паралельних барака, буквально наповнених бідняків, покаліченими, спотвореними хворими, покаліченими, спотвореними хворими. З положень цих вертепів вони розходилися за всі околиць лиману для купання і прохання милостині, без якої можуть оплачувати свої нещасні конуры».

Тільки радянські часи Куяльник став справді народної здравниці. У роки він дуже постраждав. Підірвав захисну дамби, гітлерівці затопили парк площею 18 гектарів, вивели зі ладу грязелечебницу, зруйнували майже все побудовані упродовж свого п’ятирічок санатории.

Після закінчення війни курорт відродився. Впроваджені нові, новіші, більш ефективні методи лікування. Значно розширилася пропускну здатність грязелечебницы.

Славився курорт і мінеральної водою столового типу. Тут побудований завод, який щороку випускає до 30 мільйонів пляшок цілющого «Куяльника».

Сьогодні Куяльник — це велике об'єднання санаторно-курортних установ. Тут функціонує общекурортная грязелікарню і курортна поліклініка, де зосереджена лікувально-діагностична база курорту; санаторії їм. В.І. Леніна, їм. Н. А. Семашка, їм. Н. П. Пирогова; Палац культури курорта.

САНАТОРИЙ ЇМ. ПИРОГОВА (Куяльник).

Перебуває у центрі курорту Куяльник, в 100 кілометрів від лікувального пляжу. Це одне із найбільш потужних санаторіїв курорту, відкрито 1986 року. Видобутком солі тут займалися невідь-скільки років до 1932 року. На думку інших учених, назва курорту не тюркського, а слов’янського походження; у древніх слов’ян куяльником називали човновий причал, пристань. Історики стверджують, що у Жеваховой горі, яка тісно прилягає до Куяльницкому лиману, розташовувалося древнє поселення, але в березі водойми — велика пристань.

Реферат.

за географією на тему:

Учениці 9-б класса.

ЗОШ № 61.

Пантюшиной Анастасии Одесса.