Состояние і ринку цінних паперів в России

року міністерство освіти Російської Федерации.

Московський державний університет економіки, статисти та информатики.

(МЭСИ).

«Стан і ринку цінних паперів в России».

Реферат по дисциплине.

" Ринок цінних паперів «.

Студент групи ЗФ -10: Горынина Н.Ю.

Викладач: Аскольдів В.И.

Москва.

1. Еволюція ринку цінних паперів (замість запровадження)… 3.

2. Фондові біржі России…4.

3. Російський ринок державних цінних паперів …11.

4. Російський ринок корпоративних цінних паперів 1990;го — 1995 рр. …13.

5. Тенденції розвитку сучасного ринку цінних паперів …16.

6. Укладання …19.

Список використовуваної літератури … 20.

1. Еволюція ринку цінних бумаг.

(замість введения).

Розглядаючи розвиток ринку цінних паперів в історичному аспекті, можна виділити декілька періодів: по-перше, дореволюційний (до 1917 р.), удругих, радянський період (з НЕПу та наступні роки), по-третє, сучасний етап, що з приватизації державної собственности.

Всі ці етапи мають свою специфіку, пов’язану з умовами їх формування, є держава й деякі спільні риси, що дозволяють краще зрозуміти і оцінити сучасні процеси розвитку фондового рынка.

Ринок цінних паперів (р.ц.б.), функціонував у складі імперії, відігравав важливу роль економічного життя країни. Він був безпосередньо пов’язані з станом промисловості, сільського господарства, транспорту, й взагалі з політично-економічним і нашим фінансовим становищем России.

Його виникнення і становлення говорило у тому, що Росія плавно входило у коло розвинених промислових держав, піднімалася новий рівень соціально-економічного розвитку, котре вимагало акумуляції грошових накопичень промисловців, купців, банків, пересічних громадян та напрями цих коштів у продуктивне потребление.

2. Фондові біржі России.

Історичною точкою відліку виникнення Російського ринку вважатимуться 1769 р., як у Амстердамі був розмістили перший випуск Російського державного займа.

Спочатку потреби у необхідних фінансових ресурсах задовольнялися здебільшого рахунок поширення великих державних позик на іноземних ринках. Власне російському ринку державні боргові папери з’явилися значно пізніше, лише через сорок років, в 1809 г.

Умови випуску й захопити основні правила було визначено Найвищою указом від 25 березня 1809 р., за яким, розмір доходу був визначено в 6% річних і плюс 1% грація (премія). Дохідність за державні цінні папери була вищою, ніж те, яку надавали державні кредитні учреждения.

Проте останні мали глибші традиції, довіряли серед населення, розгалужена мережу робила їх доступної інформації і зручною широкій публіки. Тож успішного розміщення випуску його власникам надавалися певні пільги. Так, облігації могли прийматимуть заставу за всі подрядам і откупам, в певній частини прийматимуть сплату казённых зборів і мит. Відсоток і грація за облігаціями виплачувалися щорічно вперед за год.

Попри певні труднощі, пов’язані з становленням ринку державних боргових зобов’язань, період із 1809 по 181в6 р. було випущено паперів у сумі 354 мнл. руб.

Успішне розміщення перших позик поклало початок регулярному використанню цього джерела фінансування державної скарбниці від. Проте незалежності до середини уже минулого століття внутрішні державні позики відшкодовували лише близько 20% державного боргу перед, інше скарбниця отримувала рахунок розміщення російських позик там. Державні відсоткові папери були дуже представлені російському фондовий ринок в біржовому і позабіржовому обороте.

У 30-х роках фондовий ринок з’являються у зверненні акції та облігації приватних компаній, випуск та обіг яких регулювалися що у 1836 р. Законом про промислових суспільствах. Проте їх обіг по порівнянню з колишніми державними відсотковими паперами і аналогічними паперами на західному фондовий ринок був незначний, що, загалом, відповідало визначеному рівню розвитку капіталізму у Росії той период.

До 1911 р. налічувалося 1617 акціонерних компаній, їх на Петербурзької біржі котирувалися акції лише 275. Угоди відбувалися головним чином із акціями залізниць, комерційних і земельних банків, нафтових і металургійних підприємств, страхових компаний.

Реформи третин чверті уже минулого століття створили передумови для появи на фондовий ринок боргових зобов’язань місцевих органів влади. Їх поява диктувалося гострою нестачею коштів на розвитку місцевої культурно-хозяйственной жизни.

Дохідність для цієї папери, зазвичай, встановлювалася вище, ніж у державним борговим зобов’язанням, але з останніми де вони могли конкурировать.

По-перше, це було викликано обмеженістю їх ходіння як у біржовому, і вуличному ринку. Географія їхнього звертання обмежилася тим регіоном, де з їхніми випускали. По-друге, вони мали тривалі терміни погашення в 39 і 49 років, котрий іноді ще больше.

На початку 1923 р. облігаційні позики були в 65 міст, проте більш 80% сум за кредитами складали 8 найбільших міст, зокрема Москву і Санкт-Петербург.

Значна частина коштів цих позик розміщалася закордонних ринках через відсутності необхідних фінансових ресурсів на місцях. Отже, російському фондовий ринок було винесено державні боргові зобов’язання, боргові зобов’язання міст, акції та облігації промислових і транспортних підприємств. Державні папери випускалися урядом як іменні, і на пред’явника. З 1906 р. власник предъявительских облігацій державних позик отримував можливість замінити їх у іменні облігації чи пізно це звані посвідчення іменний записи.

Якщо у першому разі відсотки виплачувалися пред’явнику купона, то відсотки за засвідченню іменний записи виплачувалися лише тому особі, на чия ім'я дане було виписано посвідчення — чи з його повіреного на ділі. До 1885 р. Міністерство фінансів не приймало жодних заяв про втрату купонів, потім правилам, що у 1895 р., якщо власник цінних паперів можу довести час придбання, час втрати й обставини, у яких втрачено цінний папір, можна було очікувати отримання капіталу і відсотків з нього. Тому іменні цінних паперів вважалися більш надійними і давали гарантію міцності володіння цінної бумагой.

Звернення предъявительских цінних паперів в іменні і навпаки виробляла Державна комісія погашення. Для заохочення розвитку іменних паперів при перетворення предъявительских в іменні все витрати ставилися на казенний рахунок. а при зворотному перетворення — на рахунок власника бумаги.

Акції за законодавством Російської імперії були іменними паперами. Але оскільки статут акціонерного товариства був законодавчим актом, становища якого мали пріоритеті над положеннями загального законодавства, то у часто статутами АТ робилися винятку в користь акцій на пред’явника. Тому на згадуваній р.ц.б. переважали пред’явницькі акції, причому частка останніх постійно росла. Тож якщо в 1910 р. співвідношення між іменними паперами і пред’явницькими було 1: 2, то 1912 р. — вже 1: 3.

Торгівля цінними паперами здійснювалася на товарних біржах і крізь Державний банк Росії. Продаж державних облігацій проводилася переважно через Державний банк за посередництва комерційних банків. Спочатку операції із цінними паперами на біржах здійснювались у відповідність до правилами біржовий торгівлі, конкретних бирж.

Найбільшою біржею, здійснювала фондові операції, була СанктПетербурзька, де торгівля ц.б. почалося після випуску перших державних позик. Тут було прийнято в 1883 р. і перші правила, регулюючі операції з ц.б. У 1891 р. аналогічні правила було прийнято на Московської бирже.

Крім столичних бірж операції з фондовими цінностями вели Варшавська, Київська, Одеська, Харківська і Ризька биржи.

Відповідно до правил біржова публіка фондового відділу складалася з: o дійсних членів; o постійних відвідувачів; o гостей.

З іншого боку, фондовий відділ відвідувався представниками Міністерства фінансів, як здійснення нагляду, так й у здійснення операцій із фондами і валютою рахунок державного банку і державної казначейства.

Дійсними членами були лише представники банків, банкірських контор й обличчя, мали промислове свідчення першого розряду виробництва банкірських операцій. Справжні члени мали права укладати угоди біржі через свого уповноваженого і підручних, не вдаючись до посередництва маклеров.

На відміну від дійсних членів постійні відвідувачі, крім права присутності на біржовому зборах, мали права укладання угод через посередництво фондових маклерів. Постійними відвідувачами були особи, мали промислове свідчення першої гильдии.

Гості допускалися на біржу за рекомендацією дійсних членів, сплачували за кожні відвідини по рубаю і були позбавлені права укладати сделки.

Решта могли здійснювати угоди шляхом відкриття спеціального (онкольного) рахунку у банку, який клієнт вносив кошти на придбання ц.б. (щонайменше 100 крб.), у своїй банк міг закупити паперів у сумі, в 5−8 разів більшу вкладених средств.

Куплені за власний кошт клієнта папери залишалися у банку під заставу, він отримував з ним дивіденди і розпоряджався вони за своєму розсуду. На гроші, вкладені на онкольные рахунки, клієнту нараховувалися встановлені відсотки, а й за суму, яку банк кредитував про свого клієнта, купивши для нього ц.б., брав до 8% годовых.

Цю систему обслуговування клієнтів була вигідна банкам, т.к. давала можливість збагачуватися рахунок дрібних инвесторов.

Купівля і продаж акцій не було за готівка, і з поставкою до відомому терміну по певній ціні були запрещены.

Попри те що, що зазначений правило скасували законом в 1893 р., термінова торгівля російській біржах не отримала широкого распространения.

Вищим органом управління фондового відділу біржі було загальне збори дійсних членів, склад ради має затверджувати Міністерство фінансів, яка того ж залишало у себе право змінювати склад ради зі свого усмотрению.

Рада фондового відділу визначав розпорядок зборів, видавав правила біржових угод, визначав маклерскую таксу, дозволяв які під час угодах суперечки, ухвалював рішення про допущенні ц.б. до котировке.

Фондові маклери призначалися Міністерство фінансів за поданням Ради фондового відділу. Маклерам заборонялося здійснювати угоди на власний рахунок, вони виступали лише посередниками. Для отримання посади маклер мав задовольняти певним моральним критеріям та зробити заставу 1500 крб. По угодах із ц.б. маклер отримував винагороду у вигляді 0,1% по угодах із фондами по обидва боки, від іноземних перекладних векселів — 0,1% із боку продавця; внутрішніми учётным векселях від 1/32 до 18% в залежність від терміну векселі з тим й іншої сторони сделки.

Про всіх скоєних угодах маклери були зобов’язані повідомляти котировальной комісії. За підсумками цих відомостей складалися офіційні котирувальні бюлетені, які передавалися Міністерству фінансів України й публікувалися в «Біржових відомостях» і «Торгово-промисловій газете».

Міжнародний політичну кризу в в1914 р., який призвів до початку першої Першої світової, викликав небувалу паніку на європейських біржах. У протягом днів після проголошення війни припинили операції з ц.б. російські біржі. Операції з ц.б. виявилися дезорганизованными.

З кінця 1914 р. У Петербурзі, соціальній та Москві й Києві почали проходити приватні біржові збори здійснення операцій із ц.б. Масового характеру вони почали брати участь у Петербурзі навесні і позаминулого літа 1915 р. в приміщеннях біржі та деякі великих акціонерних банків. Наприкінці 1916 р. почалося певне пожвавлення на фондовий ринок, що було несподіваним для правительства.

Відкриття офіційної фондової біржі відтягалося Міністерством фінансів у чеканні рішення принципових питань урядової політики щодо приватних емісій і стабілізації кон’юнктури на фондовому ринку. У 1917 р. знову було відкрито Петербурзька фондової біржі. Тимчасовим урядом воспрещались термінові угоди, об'єктом угод могли бути лише ц.б., коло учасників біржових зборів обмежувався («гості» не допускалися, іноземні піддані - лише з дозволу Міністерства фінансів). Для спрощення взаємних розрахунків акціонерних банків по покупок і продажам ц.б. при Петербурзької конторі Державного банку був затверджений фондовий расчётный відділ. У цьому було у вигляді, що це біржові угоди без винятку підлягатимуть реєстрацію ЗМІ й контролю зі боку представників Міністерства фінансів. Нестабільна політична ситуація призвела до того, що біржа проіснувала всього месяц.

Після революції ринок ц.б. фактично припинив своє существование.

Декретом радянського уряду вже 23 грудня 1917 р. були заборонені операції з ц.б. і на початку 1918 р. анулювали державні займы.

З переходом до НЭПу було знято обмеження на приватну підприємницьку діяльність, з’явилися державні та змішані акціонерні товариства. Держава вдавалася до акціонування підприємств щодо залучення приватного капіталу. Попри небагато акціонерних товариств, вони мали важливе економічне значення. У 1927 р. лише статутний капітал 86 приватних акціонерних товариств становив 12,6 млн руб.

У період НЕПу товарні біржі і фондові відділи при біржах існували з 1921 по 1930 рр. Організація фондових бірж у СРСР передбачалася постановою ВЦВК і РНК про валютних операциях.

У фондових відділах допускалися угоди купівлі і продаж іноземної валюти, і векселів, чеків та інших платёжных документів, золота і срібла в зливках, державних ц.б., облігацій державних підприємств і кооперативних підприємств, і навіть допущених до звернення у СРСР іноземних ц.б.

Цінності, що перебували на обороті, наприклад царські десятки, іноземні цінності й інші, з міркувань економічної політики не допустили на биржу.

Це виникнення позабіржового ринку, у якому при цьому здійснювалися активні спекулятивні операції, і з метрами вітчизняної валютой.

Фондові відділи перебували у віданні Наркомфина, який встановлював правила укладання угод і здійснював нагляд їхньої діяльності. Органи управління фондового відділу були загальні збори членів відділу, рада фондового відділу і ревізійна комиссия.

Самостійно фондовий відділ здійснював скликання і проведення спільних зборів, організовував роботи різних компаній, заснував посаду маклерів, видавав довідники і т.д.

Членами фондового відділу бірж та його постійними відвідувачами були представники Наркомфина, НКВТ і Держбанку, і навіть кредитні установи, кооперативні союзи, великі приватні торгові й промислові підприємства, яким згідно із законом було дозволили виробляти фондові біржові операции.

Крім членів фондового відділу учасниками торгів були постійні й разові відвідувачі. Вони мали права здійснювати операції лише крізь маклерів. Фондові маклери укладали угоди відповідно до Положення про біржових маклерах, відповідно до якої або не мали права виробляти операції нізащо свій кошт, ні від імені, було неможливо перебувати жоднійабо служби або займатися самостійної комерційної діяльністю. Це робилося з єдиною метою створити у особі фондового маклера професійного посередника на бирже.

У маклера зосереджувалися заявки на попит валют і фондів. За підсумками даних маклер укладав угоди. Ув’язнені угоди оформлялися їм у так званої «маклерської записке».

Попри велике подібність в зовнішніх формах організації фондових відділів у Росії перед революцією й у період НЕПу, їх економічна природа була різна. Вони були не об'єктом регулюючого впливу, а органами регулювання валютно-фондового ринку, вираженням регулюючої волі государства.

У межах централізованого управління економікою розподіл потребує матеріальних та фінансових ресурсів відбувалося переважно державними органами різних рівнів. У цьому пропорції в розподілі матеріальних ресурсів визначали напрями руху грошових средств.

Держава могла через регулювання оплати праці та цін, податки, вільний доступом до ссудному фонду за Центральний банк, налично-денежную і кредитну емісію залучати кошти на реалізацію своїх програм, тому вона не відчувала гостру потребу у налагодженні реального ринку власних боргових зобов’язань. І, тим щонайменше відродження р.ц.б. в період НЕПу сталося рахунок розширення державний кредит і формування ринку державних паперів. У двадцяті роки було розміщено 24 держпозики. Перший був здійснено в 1922 р.; для фізичних осіб 6%- ный виграшний позику на 1 млн. крб., а підприємств 8%-ный позику, в ц.б. якого підприємства вже повинні були вкласти не мене 60% резервних капіталів. Спочатку реалізація позики йшла на добровільної формі, тривалі строки й труднощі поширення привели Наркомфин на шлях примусового розміщення. Облігації видавалися враховувати зарплати робітникам і служащим.

З початку 1930;х по 1957 р. держава здійснила 45 позик. У 1948 р. позики 1936;1946 рр. були конверсированы до державного 2%-ный позику 1948 р. У 1957 р. уряд ухвалив рішення про відстрочку початковій дати виплат за облігаціями на 20 років до 1977 г.

Погашення всіх повоєнних позик закінчилося грудні 1991 г.

У першій половині 90-х Росія почала перехід до ринкової організації экономики.

Приватизація в промисловості й інших об'єктів державної власності заклали основи до формування російського фондового рынка.

3. Російський ринок державних цінних бумаг.

Ринок державних ц.б. зазвичай посідає чільне місце (до 50%) в загальному обсязі р.ц.б. (державних підприємств і корпоративних). До цього часу державні ц.б. за своїми масштабами переважають на фондовий ринок в Росії. На них припадає понад 80% ринку ц.б.

З переходом до ринкової економіки російське держава почало активно використовувати р.ц.б. Значення державних внутрішніх виграшних позик впала практично нанівець. Останній позику їх цієї серії був випущений 1992 р., під 15% річних, що у зв’язки України із величезної інфляцією повністю його обесценило.

Фактично на період 1992;1994 рр. держава зовсім відмовилося від практики розміщення позик серед населення. Лише з кінця 1995 р. в звернення надійшли перші випуски ощадного позики на продаж населению.

Активно використовувати р.ц.б. залучення коштів на державну скарбницю змусило та обставина, що дефіцит державного бюджету не повинен покриватися шляхом додатковій грошовій емісії, бо лише з цьому шляху з’явилася можливість поступовий спад інфляційних процесів в російської економіці у першій половині 90-х. у тих цілях держава розпочало декілька спроб залучення коштів підприємств і закупівельних організацій, найвдалішим у тому числі опинилися у кінцевому счёте випуски ДКО, ОФЗ і лише частково казначейських зобов’язань. Хоча число видів державних ц.б., обертаються російському ринку, дуже багато, першість міцно захопили ДКО і ОФЗ, обсяги випуску що у 1996 р. перевищать 150 трлн. крб. Якщо 1994 — 1995 рр. ДКО зі терміном погашення місяці становили до 75% всього обсягу випуску, чи до кінцю 1996 р. поставлено завдання зменшити їхню питому вагу до 25% і збільшити питому вагу ОФЗ з терміном погашення до 2 років до 50% всього обсягу ДКО — ОФЗ.

Особливістю російського ринку державних облігацій є, як згадувалося, їх висока дохідність (до 1000 й більше відсотків річних), що дозволило залучити кошти інвесторів з інших ринків капіталів, які в існуючих російських умовах 90-х були на стані забезпечити таку дохідність. На найближчу перспективу держава має прагнути економічним шляхом знизити таку високу дохідність, що у кінцевому счёте руйнівна не може бути виправдана на період. на відміну ринку корпоративних ц.б. ринок державних облігацій у своїй більшу частину є централізованим біржовим ринком. Ядром цього ринку стала Московська міжбанківська валютна біржа (ММВБ), що володіє торгової, расчётной і депозитарної системами, забезпечують на рівні організацію торгівлі основними видами державних ц.б. як комп’ютерних біржових торгов.

Слід зазначити, що російські державні ц.б. звертаються не лише з внутрішньому фондовий ринок, а й у зарубіжні ринки. Тож з кінця 80-х міжнародному ринку звертаються кілька облігаційних позик, випущених різних валютах.

З 1996 р. російський уряд початок практику допуску іноземних інвесторів на внутрішній ринок російських державних облигаций.

4. Російський ринок корпоративних цінних паперів 1990;го — 1995 гг.

На відміну з ринку державних ц.б., яка існувала у Росії протягом усього періоду її соціалістичного розвитку, ринок недержавних, чи корпоративних, ц.б. відродився початку 90-х, насамперед у в зв’язку зі початком процесу державної власності 1992 р., а раніше — із заснуванням акціонерних комерційних банків та бирж.

Умовно сучасну історію російського ринку корпоративних ц.б. можна розділити втричі этапа:

Етап 1 — 1990 — 1992 рр. — створення у розвиток фондового ринку: освіту фондових бірж і ринку комерційних банків, товарних і фондових бирж;

Етап 2 — 1993 — перша половина 1994 р. — фондовий ринок існує у формі ринку приватизаційних чеков;

Етап 3 — друга половина 1994 р. по наст.вр. — початок звернення акцій російських акціонерних товариств; зародження узвичаєного ринку корпоративних ц.б.

На етапі 1 почалося формування законодавчої бази для російського р.ц.б.

2 етап — це початок, розквіт і закриття ринку приватизаційних чеків, були випущені державою й видавали громадянам Росії безплатно. Останні вимінювали їх у акції приватизованих підприємств, вкладали в чекові інвестиційні фонди чи продавали щодня на біржовому чи позабіржовому рынке.

Важливою особливістю етапу 2 і міст початку етапу 3 була на російському фондовий ринок, крім приватизаційних чеків, різноманітних «псевдо» цінних паперів (типу акцій «МММ» та інших.), які активно купувалися російським населенням під впливом, з одного боку, відповідної реклами, з другого — зовнішніх обставин — найвища інфляція, злидні та т.п., що провокувало суспільство складати свої гроші в «високоприбуткові ц.б.», які опинялись у подальшому не цінними, хоч і паперами. Ошукані очікування широких верств населення на р.ц.б. підірвали віру приватного інвестора у цей ринок можливо на багато років вперёд.

З другого половини 1994 р. почав складатися новий фондовий рынок, на якому торгівля ведеться вже акціями існуючих російських акціонерних товариств. Фондовий ринок великих інвесторів і посередників (вітчизняних і зарубіжних) має дві основні мети: o боротьба за власність — купівля контрольних пакетів акцій підприємств, що або представляють справді стратегічні інтереси для відповідних зарубіжних чи вітчизняних компаній, або є високодохідними, мають велику валютний виторг тощо.; o отримання спекулятивної прибуток від операцій на фондовий ринок, використовуючи коливання цін залежність від співвідношення попиту й пропозиції, політичні й економічні чинників, знання внутрішньої інформації про компанії, недоступною й інших учасників ринку, і т.п.

Для етапу 3 розвитку російського ринку корпоративних ц.б. характерні: o розвиток законодавчої бази для ринку; o припинення і перетворення діяльності чекових інвестиційних фондів; o збільшити кількість учасників ринку; o швидке розвиток страхових і недержавних пенсійних фондів; o освіту великого вексельного ринку на країні; o створення організацій інфраструктури ринку (реєстраторів, депозитаріїв, расчётных палат); o створення ринку перших ф’ючерсних контрактів (валютных).

На відміну від етапів 1 і 2, ринок що у значною мірою був біржовим, на 3-ем етапі ринок корпоративних ц.б. практично цілком перетворився на позабіржового ринок. Біржові торги акціями майже ведутся.

Російський ринок корпоративних акцій умовно ділиться на частини: o ринок найліквідніших акцій, котрий налічує акції порядку 20−30 компаній, які стосуються галузям нафтогазовидобутку, електроенергетики, телекомунікацій, металургії, транспорту, котрі продаються і купуються за цінами; o ринок решти акцій, передусім регіональних підприємств, що практично відсутні у вільному обігу, але це акції порядку 40 000 акціонерних товариств відкритого типа.

Крім останніх, до учасників ринку нині можна віднести близько інвестиційних компаній, понад 2000 комерційних банків, порядку 1000 страхових громадських організацій і стільки ж недержавних пенсійних фондів, десятки фондових бирж.

Ринок російських акцій у значною мірою функціонує рахунок щорічного припливу іноземного капіталу розмірі 1,5 — 2 млрд. дол. в рік. Кожен відтік цього капіталу за причин, наприклад, політичного характеру, ввергає ринок акцій у глибокий спад. У той самий час внутрішні фінансові ресурси країни зосереджені переважно або у формі готівкових заощаджень серед населення, яка ризикує вкладати в акції будь-якого виду, або у формі вкладень над ринком державних ц.б., що протягом 1995 р. давав значно більшу дохідність, ніж ринок корпоративних акций.

У 1995р. почався вихід російських корпоративних ц.б. на зовнішні фондові ринки механізмом депозитарних розписок (передусім американських депозитарних розписок, які звертаються на фондовий ринок США).

До основним проблемам російського ринку, вирішення яких буде відбуватися найближчими роками, ставляться: o розвиток інфраструктури ринку — відродження фондових бірж й створення організованих позабіржових систем торгівлі, укрупнення й «об'єднання реєстраторів і депозитаріїв, створення расчётноклірингових систем; o підвищення інформаційної відкритості ринку, збільшення его.

«прозорості», тобто. створення інформації про емітенти, загальнодоступною всім учасників ринку; o створення повної законодавчій і інший нормативної бази функціонування ринку, які забезпечують захист інтересів інвесторів від шахрайства і недобросовісності окремих учасників ринку, за одночасного вдосконаленні управління фондовим ринком, і контроль із боку держав і уповноважені їм організацій над виконанням цієї нормативної бази; o подальша інтеграція з фондовими ринками розвинених країн світу; o залучення в ринковий оборот все більшої кількості акцій (за обсягом й за кількістю емітентів) російських акціонерних обществ.

5. Тенденції розвитку сучасного ринку цінних бумаг.

Основними тенденціями розвитку сучасного ринку цінних паперів в країнах із розвиненими ринковими стосунками в нинішньому етапі є: o концентрація і централізація капіталів; o інтернаціоналізація і глобалізація ринку; o підвищення рівня організованості й пожвавлення державного фінансового контролю; o комп’ютеризація р.ц.б.; o нововведення над ринком; o секьюритизация; o взаємопроникнення коїться з іншими ринками капиталов.

Тенденція до концентрації та централізації капіталів має дві аспекти стосовно р.ц.б. Ідеться про процесах, що притаманні даному ринку, як будь-якому іншому ринку. З одного боку, ринку втягуються нові учасники, котрим дана діяльність стає основний, професійної, з другого — йде процес виділення великих, провідних професіоналів ринку з урахуванням як збільшення їх своїх власних капіталів (концентрація капіталу), і шляхом їх злиття в ще більше великі структури р.ц.б. (централізація капіталу). У результаті фондовий ринок з’являються торгові системи типу НАСДАК чи інших організаторів ринку, а також кілька найвідоміших фондових компаній, які обслуговують велику частку операцій на рынке.

У той самий час р.ц.б. сам собою притягує все великі капітали общества.

Інтернаціоналізація р.ц.б означає, що таке національний капітал переходить кордону країн, формується світової р.ц.б., стосовно якому, національні ринки стають другорядними. Інвестор з країни має можливість вкладати свої вільні кошти на ц.б., які звертаються інших країнах. Р.ц.б. приймає глобальний, усеземний характер. Національні ринки — це складові глобального всесвітнього р.ц.б. Торгівля такому глобальному ринку ведеться безупинно і повсюдно. Його основу становлять ц.б. транснаціональних корпораций.

Надійність р.ц.б. і рівень довіри до нього з боку масового інвестора безпосередньо пов’язані на підвищення рівня організованості ринку України і посилення державного контролю над ним. Масштаби і значення р.ц.б. такі, що його руйнацію прямо веде до руйнації економічного процесу, процесу відтворення взагалі. Держава до сучасного епоху неспроможна допустити, щоб віра у цей ринок ще було б похитнулася, та величезною масою людей, вклали свої заощадження в ц.б. своєї країни будь-якої іншої, раптом втратили б у результаті будь-яких катаклізмів чи шахрайства. Всі учасники ринку тому мають пряму зацікавленість у тому, щоб ринок був правильно організований і жорстоко контролювався насамперед найголовнішим учасником ринку — государством.

Але й інша причина цього процесу — фіскальна. Посилення організованості ринку виробництва і контролю над ними дозволяє кожній державі збільшувати свій оподатковуваний базу і величину податкових надходжень від учасників ринку. Одночасно дедалі більше і більше перекриваються можливості для «відмивання» грошей, отримані від незаконних видів бізнесу — торгівлі наркотиками і др.

Комп’ютеризація р.ц.б. — результат найширшого впровадження комп’ютерів в усі області людського життя за останні десятиліття. Без цієї комп’ютеризації р.ц.б. у сучасних форми і розмірах просто неможливий. Комп’ютеризація дозволила зробити революцію як і обслуговуванні ринку, передусім через сучасні системи швидкодіючих і всеохоплюючих розрахунків учасники ринку України і між ними, і у його засобах торгівлі. Комп’ютеризація становить фундамент всіх нововведень на р.ц.б.

Нововведення на р.ц.б.: o нові інструменти цього ринку — численні види похідних цінних паперів, створення нових цінних паперів, їх видів тварин і різновидів. o нові системи торгівлі ц.б. — системи, засновані на використанні комп’ютерів, і сучасних засобів зв’язку, дозволяють вести торгівлю у цілком автоматичному режимі, без посередників, без безпосередніх контактів між продавцями і покупцями. o нова інфраструктура ринку — сучасні інформаційні системи, системи клірингу і розрахунків, депозитарного обслуговування р.ц.б.

Секьюритизация — це — тенденція переходу коштів із своїх традиційних форм (заощадження, готівку, депозити тощо.) до форми ц.б.; тенденція перетворення все більшої маси капіталу форму ц.б.; тенденція переходу одних форм ц.б. до інших, доступніші для широкого загалу инвесторов.

6.

Заключение

.

Розвиток ринку цінних паперів зовсім не від веде до зникнення інших ринків капіталів, відбувається процес їх взаємопроникнення, взаимостимулирования. З одного боку, ринок цінних паперів відтягує на себе капітали, але з іншого — переміщає ці капітали механізмом цінних паперів інші ринки, цим сприяє та його развитию.

Наприклад, дедалі більше стала вельми поширеною отримує випуск боргових цінних паперів під страховку страхових компаній. Тобто інструментарій страхового ринку використовується для страхування ризиків над ринком цінних паперів і доходів із них ведуть до різкого збільшення розмірів світового валютного ринку, що, своєю чергою, є чинником розвитку ринку валютних ф’ючерсних контрактів і опціонів і т.п.

Список використовуваної литературы.

1. Ринок цінних паперів: Підручник / Під ред. В. А. Галанова, А. И. Басова. — М.:

Фінанси і статистика, 2000. — 352 з.: ил.

2. Закон РФ «Про ринок цінних паперів », ст. 2.

3. Миркин Я. М. «Цінні папери, і фондовий ринок ». Москва, «Перспектива»,.

1995 г.

4. Серебрякова Л. А. «Світовий досвід регулювання ринку цінних паперів » ,.

Фінанси. — 1996, N1.

5. Горынина Н. Ю. «Лекції за курсом ринок цінних паперів ». Москва, МЭСИ,.

2000 г.