Умови дійсності угод

УМОВИ ДІЙСНОСТІ УГОД

ПОНЯТТЯ УМОВИ ДІЙСНОСТІ УГОДИ.

Як вже було сказано на минулій лекції, укладаючи угоду особа намагається досягти правового результату. Правовий результат полягає у виникненні, зміні чи припиненні цивільних прав і обов`язків, тобто у виникненні, зміні чи припиненні цивільних правовідносин. Але досягнути таких результатів може лише угода, що має належну юридичну силу. Для того, щоб угода мала належну юридичну силу, законодавець встановлює певні умови, яким повинна відповідати така угода.

Таким чином, вимоги чи умови, встановленні законодавством, яким відповідає угода, що має належну юридичну силу, називаються умовами дійсності угод.

Умови дійсності угод поділяються на чотири групи :

1)умови про сторони;

2)умови про форму;

3)умови про відповідність (єдність)внутрішньої волі і волевиявлення сторін ;

4)умови про зміст угоди .

УМОВИ ПРО СТОРОНИ.

Так як, угода — це вольова, правомірна дія, спрямована на досягнення правового результату. Тому, їх мають укладати особи, що мають правоздатність і в тому чи іншому обсязі дієздатнсть.

За загальним правилом угоди можуть укладатися лише повністю дієздатними особами. Повна дієздатність громадян виникає з досягненням 18-річного віку або з момента одруження. Але є ряд виключень для окремих категорий громадян, які поділяються на 4 групи:

— частково дієздатні (ст. 13 ЦКУ).

— обмежено дієздатні (ст. 15 ЦКУ).

— мінімально діездатні(ст. 14 ЦКУ).

— особи, визнані недієздатними (ст. 16 ЦКУ).

Так частково діездатні громадяни (неповнолітні, які досягли 15-ти років) можуть самостійно укладати угоди по розпорядженню власною заробітною платою чи степендіею та дрібні побутові угоди, робити вклади в банки. В інших випадках потрібна згода батьків чи піклувальників (ч.1 ст. 13 ЦКУ).

Обмежено дієздітні громадяни внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами можуть самостійно укладати дрібні побутові угоди, в інших випадках потрібна згода піклувальника (ч.2 ст. 15 ЦКУ).

Мінімально дієздатні особи (неповнолітні, що не досягли 15 років) можуть самостійно укладати тільки дрібні побутові угоди та розпоряджатися вкладами в банки, які самі внесли на своє ім`я. Всі інші угоди від їх імені укладають батьки (усиновителі) або опікуни (ч.1 ст.14ЦКУ).

Що стосується юридичних осіб, то законом встановлена вимога, згідно якої для укладання угод юридична особа повинна мати спеціальну правоздатність, що.

дозволяє укладення угоди певного виду. Спеціальна правоздатність юридичної особи обумовлюється цілями її діяльності і визначається в статуті чи в установчому договорі, залежно від виду юридичної особи.

Таким чином, для дійспості угоди необхідно, щоб кожна сторона угоди мала правоздатність і у відповідному обсязі дієздатність.Це необхідно для дотримання умови дійсності угоди про сторони.

УМОВИ ПРО ФОРМУ УГОДИ.

Угоди мають укладатись у певній формі. Форма угоди — це форма волевиявлення особи чи осіб, що укладають угоду.

Закон, зокрема ст. 42 ЦКУ, розрізняє дві форми угод :

— усну;

— письмову.

Враховуючи те, що ці форми дуже часто застосовуються, закон найбільш докладно і обгрунтовано регламентує їх, разом з тим закон надає юридичного значення виявленню волі шляхом конклюдентних дій чи мовчання.

Як правило, форма угоди обирається за розсудом осіб, які її укладають, за виключенням випадків, коли закон зобов`язує укласти угоду в певній формі.

Усною є угода, в якій воля сторін виявляється в процесі безпосередніх переговорів між сторонами. До таких переговорів відносять переговори при особистій зустрічі чи по телефону, що не пов`язані з укладанням будь-якого письмового документу.

У відповідності зі ст. 43 ЦКУ угоди, що виконуються під час їх укладання, можуть укладатися усно, якщо інше не встановлено зоконодавством.

Характерною рисою усних угод є співпадання в часі двох стадій їх розвитку — укладання і виконання. Якщо такого співпадання не має, то угода не підпадає під дію ст. 43 ЦКУ.

Прикладом усних угод можуть бути угоди куплі-продажі в магазинах.

Згідно з ч.2 ст. 43 ЦКУ у випадках укладання угоди в усній формі між юридичними особами чи між юридичною особоюта громадянином, сторона, яка оплатила товари та послуги, повинна одержати письмовий документ, що підтвержує одержання грошей та підстави їх одержання. Прикладом може бути чек чи квитанція, що видається в магазині при купівлі товару.

Письмовою є угода, що укладається шляхом складання письмового документу.

Існує два різновида письмової форми угоди :

— проста;

— нотаріальна.

Ст. 44 ЦКУ передбачає випадки укладання угоди у простій письмовій формі :

1) угоди державних, кооперативних та інших юридичних осібміж собою і з громадянами, за вийнятком угод зазначених в ст. 43 ЦКУ, та окремих видів угод,.

для яких інше передбачено законодавством (наприклад, часть 2 ст. 244 ЦКУ).

2)нажаль, п. 2 ч.1 ст. 44 ЦКУ застарілий і на данний момент не діє, бо в ньому мова йде про грошову одиницю, яка вже не існує. Але характеризуючи цю норму, треба зазначити, що вона закріплює принцип, за яким угоди між громадянами, укладені на суму понад розміру, встановленої законом, укладаються в простій письмовій формі .

Але ст. 44 ЦКУ не дає вичерпного переліку випадків укладання угод у письмовій формі. Так, п. 3 ч.1 ст. 44 ЦКУ зазначає, що в такій формі повинні укладатись інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Прикладами таких угод можуть бути :

— договір поруки (ст. 191 ЦКУ), що в будь-якому випадку укладається в письмовій формі;

— договір майнового найму (ч.1 ст. 257 ЦКУ) між громадінами на строк понад один рік.

Частина 3 ст. 44 ЦКУ вимагає, щоб письмові угоди були підписані особами, які їх укладають. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь яких інших причин не може власноручно підписати угоду, то за його дорученням це може зробити інший громадянин. Підпис останнього повинен бути засвідчений організацією, в якій працює чи навчається громадянин, що укладає угоду, або житлово-експлутуаційною організацією за місцем його проживання, або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні, або органом чи службовою особою, що вчинають нотаріальні дії.

У деяких випадках закон вимагає, щоб угода, укладена в письмовій формі, була нотаріально посвідчена. Так, ст. 47 ЦКУ встановлює обов`язковість нотаріального посвідчення угод лише у випадках передбачених законом :

— ст.65 ЦКУ — нотаріальне посвідчення довіреностей;

— ч.2 ст. 68 ЦКУ — нотаріальне посвідчення довіреностей с правом передоручення;

— ст.118 ЦКУ — угода учасників спільної часткової властности про користування житловим будинком ;

— ст.227 ЦКУ — договір купівлі-продажу житлового будинку;

— ст.426 ЦКУ — договір довічного утримання.

— ст.541 ЦКУ — заповіт.

Нотаріальне посвідчення угод означає, що її укладання контролюється державним органом — нотаріальною конторою чи приватним нотаріусом, що діють на підставі Закону України про нотаріат.Нотаріальне посвідчення угод введене з метою забеспечення і перевірки їх законності. Так, з`ясувавши, що угода не відповідає всім вимогам закону, порушує права осіб та їх законні інтереси нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальних дій.

Від нотаріального посвідчення треба відрізняти обов`язкову реєстрацію угод в уповноважених державних органах. Наприклад, згідно з ч.2 ст. 227 ЦКУ договір купівли-продожу житлового будинку підлягає реєстрації у БТІ. Відмежування нотаріального посвідчення від реєстрації у відповідних державних органах здійснюється за юридичними наслідками цих дій. Так, юридичним наслідком нотаріального посвідчення є укладення угоди, а наслідками обов`язкової реєстрації є те, що держава дізнається про перехід права власності та реєструє нового власника, видаючи йому правовсановлюючий документ.

Вираз волі шляхом реальних дій передбачений ч.2 ст. 42, в якій записано, що угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду. Вказаного роду дії прийнято називати конклюдентними. Прикладом, таких дій може бути укладення договору перевезення у метрополітені шляхом кидання жетону у турнікет.

Мовчання визнається виявом волі укласти угоду, лише у випадках, передбачених законом (ч.3 ст. 42 ЦКУ). Говорячи про мовчання як спосіб виявлення волі, треба мати на увазі, що юридичного значення закон надає не просто мовчанню, а тому факту, що в певний проміжок часу по відношенню до певного суб`єкта права данною особою не було вчинено дій, прямо передбачених законом. Наприклад, в разі продовження користування майном після закінчення строку договору майнового найму, при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк. В данному випадку закон надає юридичного значення факту «відсутності заперечень» (мовчанню) з боку наймодавця.

Таким чином, для додержання умови про форму угоди, угода має бути укладена у певній, вимагаємій законом формі.

УМОВИ ПРО ВІДПОВІДНІСТЬ (ЄДНІСТЬ) ВОЛІ ТА ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ.

Воля — це бажання особи, яких вона прагне досягти. Волевиявлення — це зовнішній вираз внутрішньої волі. Воля, виявлена у певній формі, має відповідати внутрішній волі. Така невідповідність може виникнути внаслідок:

— обману;

— насильства;

— погрози;

— злонавмисної згоди представника однієї сторони з другою стороною;

— збігу тяжких обставин.

Наприклад, під насильством розуміється фізичний або психічний вплив на особу учасника угоди чи його близьких з метою спонукання його до укладання угоди. Злочинці застосовують насильство для того, щоб отримати чиєсь майно за договором дарування, спонукаючи потерпілого укласти таку угоду. Особа, що діє під впливом насильства, фактично позбавляється можливості виявити власну волю і виявляє волю злочинця.

Воля також не повинна мати дефектів. Воля є дефектною, коли угода укладається під впливом помилки, що має істотне значення. Під помилкою в данному разі слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною чи обома сторонами суб`єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на їх волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Істотні умови договору (ч.2 ст. 153 ЦКУ) — це умови, визнані такими законом чи необхідні для договорів данного виду, а також всі умови щодо яких за заявою однієї з сторін має бути досягнуто згоди. До істотних умов не належить мотив укладення угоди. Наприклад, особи укладають договір купівлі - продажу картини певного живописьця. А згодом виявляється, що це полотно є підробкою, якщо б сторонам було заздалегідь відомо, що це підробка, то вони б не уклали такий договір. Воля є дефектною, бо покупець бажав придбати саме картину певного живописьця, а не якоїсь іншої особи.

При укладенні угоди від її учасників також вимагається, щоб вони мали серьозні наміри досягти правового результату. На практиці існують випадки, коли особи не бажають укладатм угоду і не переслідують виникнення певних юридичних наслідків, хоча зовні виражають таку волю (мнимі угоди). В данному випадку також немає єдності між волевиявленням та внутрішньою волею.

Такої єдності немає і в угодах, що укладені з метою приховати іншу угоду, як правомірну, так і ні. Воля учасників такої спрямована на досягнення одного правового результату, а внутрішня воля на досягнення зовсім іншого результату (удавані угоди).

Таким чином, для дотримання умови дійсності угоди про єдність волі та волевиявлення необхідно, щоб внутрішня воля відповідала її зовнішнім проявам, щоб воля не мала дефектів, і щоб вона була спрямована на досягнення правового результату, а не про людське око.

УМОВИ ПРО ЗМІСТ УГОДИ.

Згідно цієї умови угода має відповідати вимогам закону своїм змістом. У випадку невідповідності, вона не може викликати тих правових результатів, на досягнення яких спрямована, бо є незаконною. Не треба вважати, що лише грубе порушення закону робить угоду незаконною тому, угода має відповідати також підзаконним актам, виданим органами державної влади та управління в межах наданої їм компетенції.

Відповідність змісту угоди вимогам закону передбачає додержання також всіх умов дійсності угоди. Таким чином, це правило має універсальний, загальний характер, тобто при недодержанні якоїсь умови дійсності, угода також не відповідає своїм змістом закону. Але законодавець не обмежився в регулюванні цього питання однією нормою, а й встановив спеціальні норми щодо окремих, найбільш поширених випадків порушення вимог закону.

Невідповідність змісту угоди вимогам закону, як правило, тягне за собою недійсність угоди, але існують винятки з цього правила. Наприклад, при продажу частки у спільній власності сторонній особі з порушенням правв привілейованої купівлі, угода не може бути визнана недійсною. В данному разі просто в судовому порядку переводяться всі права та обов`язки покупця на іншого співвласника за його позовом.

Таким чином, для додержання умови дійсності про зміст угоди, він має відповідати вимогам чинного законодавства.