Економічна свобода і підприємництво

Економічна свобода і підприємництво Економічна свобода — важлива складова частина бізнесу. Вона являє собою свободу господарської діяльності, торгівлі, землекористування, добровільного співробітництва та ін. Економічна свобода однаково важлива як для підприємця-бізнесмена, так і для споживача, оскільки вона створює середовище для творчої діяльності особистості.

Економічна свобода — основна умова розвитку бізнесу Економічна свобода на практиці означає право розпочинати або припиняти свій бізнес, купувати будь-які ресурси, використовувати будь-яку технологію, виробляти будь-яку продукцію і пропонувати її до продажу за будь-якою ціною; вкладати свої кошти за власним розсудом. Слід розуміти, що ці права — свободи не забезпечують гарантованого успіху для кожного бізнесмена. Він може виробляти будь-яку продукцію, встановлювати на неї будь-яку ціну. Проте немає гаранти, що хтось її купить, оскільки споживачі також користуються економічною свободою, тобто свободою особистого вибору, яка не менш важлива, ніж свобода підприємництва Кожний споживач має право вільно купувати будь-який товар або послугу, пропонувати свої послуги для виконання будь-якої роботи; відмовлятися від будь-якої роботи; використовувати власні ресурси за умови, що це не порушує прав інших людей. Ці права — свободи також не дають ніяких гарантій, тобто бізнесмен має право запропонувати свої послуги, але нікого не можна змусити прийняти їх.

Економічні свободи підприємців тісно взаємопов «язані. Коли підприємство у приватному володінні, то зазіхання на свободу бізнесу — це фактично зазіхання на свободу особи володаря власності. Без економічної свободи не може бути свободи особи.

Практика ділових відносин (бізнесу), використовуючи економічну свободу як умову розвитку, виробила таку систему взаємовідносин, яка є обов «язковою для участі у бізнесі. Це насамперед дотримання соціально-економічного суверенітету ділових відносин та консенсус інтересів.

Суверенітет ділових відносин — елемент економічної свободи, його не можна ототожнювати із свободою. Свобода — це повна незалежність від інтересів, рішень та дій інших суб «єктів. Однак ділові відносини не можуть розвиватися, в усякому разі стало, якщо їх суб «єкти не зважають на своїх контрагентів. Вільний вибір в умовах сучасної ринкової економіки можливий лише на основі якомога повнішого засвоєння інформації про інтереси, наміри, дії контрагентів. Підприємці не можуть планувати випуск продукції, не спираючись на інформацію про динаміку споживчих очікувань. Наймані працівники не можуть запропонувати свою робочу силу фірмам, якщо їх кваліфікаційний рівень нижчий від допустимого.

Суверенітет ділових відносин означає, що законна діяльність цих суб «єктів перебуває під захистом державних органів влади та управління і жоден суб «єкт не має права втручатися в неї та нав «язувати свої умови здійснення угод. Проте суверенні суб «єкти ділових відносин не мають повної незалежності від своїх контрагентів. І якщо вони користуються свободою у прийнятті рішень, то не можна забувати, що ця свобода має певні рамки реалізації, зумовлені прагненням кожного із суб «єктів ділових відносин зберегти і відтворити свій власний суверенітет.

Потреба кожного з учасників ділових відносин у постійному відтворенні власного соціально-економічного суверенітету у ході здійснення таких відносин реалізується через прийняття усіма суб «єктами взаємоприйнятних рішень, тобто встановленням консенсусу соціально-економічних інтересів.

Консенсус інтересів означає взаємні зобов «язання всіх учасників ділових відносин не порушувати суверенітет своїх контрагентів. Такі зобов «язання не приймаються безпосередньо учасниками угод при укладанні їх — вони формуються у процесі розвитку і постійного відтворення ділових відносин на засадах взаємної вигоди сторін і є обов «язковою умовою системи бізнесу.

Система бізнесу — результат тривалої еволюції економіки. У минулому, в епоху так званої вільної конкуренції, для бізнесу були характерні кризи, класові конфлікти, соціально-політичні потрясіння, війни. Ситуація кардинально змінилася у середині XX ст. Саме в цей історичний період бізнес набув системного характеру. У суспільстві з «явилися такі соціальні механізми, завдяки яким діяльність, пов «язану з бізнесом, можна було здійснювати так, щоб не завдати шкоди іншим людям.

Суверенітет суб «єктів ділових відносин і консенсус інтересів цих суб «єктів зумовлюють один одного. Суперечності між діловими людьми не повинні виводити їх за межі існуючого суспільного консенсусу інтересів, ставати загальнодержавною проблемою і набувати безвихідного характеру.

Звичайно, треба усвідомлювати, що абсолютна економічна свобода недосяжна Використання своїх прав-свобод одними обмежується тим, що інші також користуються своїми правами-свободами. Обмежує економічну свободу конкуренція і держава Хоча остання не втручається повністю у відносини бізнесу, тобто має обмежений характер, але через законодавчі акти регулює умови функціонування бізнесу.

Рушійні сили бізнесу Бізнес відбиває відносини, що склалися в суспільстві, джерелом розвитку яких є внутрішні суперечності способу виробництва, А як відомо, суперечності - рушійна сила будь-якого розвитку, в тому числі і бізнесу. Суперечність між продуктивними силами і виробничими (діловими) відносинами — найбільш загальна суперечність економічної системи суспільства і бізнесу, що містять у собі цілу систему суперечностей, які виникають між різними їх елементами (між виробництвом і споживанням, зростанням потреб і можливістю задоволення їх, між різними формами власності, інтересами, попитом і пропозицією, технікою і технологією, робочою силою і засобами виробництва тощо). Як рушійна сила бізнесу суперечності одночасно самі потребують вирішення, оскільки, нагромаджуючись до «критичної маси », вони можуть виплеснутися у вигляді різних криз. Формою вирішення суперечностей, як внутрішніх чинників саморозвитку економічних процесів і явищ, виступає бізнес, який є системним явищем і має власні внутрішні імпульси розвитку (конкуренція), систему забезпечення і відтворення (прямі зв «язки суб «єктів ділових відносин), інфраструктуру (біржі, банки, інформаційні системи, консалтингові та аудиторські компанії, навчальні заклади тощо), систему управління (менеджмент) систему вивчення контрагентів (маркетинг), систему оцінки діяльності (гроші). Отже, володіючи власною внутрішньою логікою і здатністю до саморозвитку, бізнес сам по собі стає рушійною силою (рис. 1).

Джерелом розвитку бізнесу є праця, творчий характер людської діяльності. І хоча розвиток бізнесу — результат свідомої діяльності людей, люди не вільні в цьому розвитку. Не можна змусити людину стати бізнесменом, можна лише створити умови для економічної свободи, навчити деяким навичкам маркетингу, менеджменту, дати суму економічних знань.

Діяльність людей з розвитку своєї справи (бізнесу) об «єктивно визначена зовнішніми та внутрішніми умовами і насамперед досягнутим рівнем розвитку продуктивних сил, станом економічних та інших суспільних відносин.

Бізнес — це соціально-економічна і ділова творчість людини. Саме в ній, у самій людині, є її особистій ініціативі, енергії, активності, відповідальності, порядності, винятковій працьовитості закладені рушійні сили бізнесу. Прагнення людини реалізувати свої ідеї, винаходи, проявити себе, задовольнити своє здорове честолюбство, залишити після себе слід на землі спонукають її до бізнесу.

Історія розвитку бізнесу показує, що без ризику бізнесу не буває. Ризик — притаманний тільки людині. Це інтуїція, гра, обгрунтований розрахунок, змагання в конкурентній боротьбі. Це радість перемоги розуму і розрахунків або гіркота поразки і прорахунків, але те й інше стимулює бізнес. Одних ризик надихає, інших — загартовує, але виграє, як правило, суспільне виробництво, оскільки неухильно створюється багатство для людей і суспільства Прагнення до створення матеріальних та духовних благ, до збільшення багатства також є рушійною силою бізнесу, тому що задовольняє потреби не тільки самого бізнесмена, а й суспільства. Потреби мають здатність випереджати рівень виробництва Це пояснюється тим, що розвиток суспільства, а отже, і бізнесу, породжує такі потреби, які не можуть бути задоволеними наявними продуктивними силами. Зростання цих потреб наштовхується на вузькі рамки можливостей задоволення їх, що зумовлює потребу в нових продуктивних силах (технологія, техніка, впровадження нових професій та ін.). Отже, потреби виступають рушійною силою суспільства Це, звичайно, не свідчить про те, що потреби не можуть відставати від розвитку виробництва Нерозвинені потреби — головна перешкода на шляху зростання виробництва і бізнесу. Процес задоволення потреб — це і є процес споживання, а отже, і реалізація особистого економічного інтересу.

Особистий економічний інтерес винятково багатогранний, варіативний, як і потреби, що лежать у його основі. Людина є носієм всіх економічних інтересів — особистого, колективного, суспільного, групового, сімейного та ін. Через особистий економічний інтерес можна реалізувати інтерес сім «ї, колективу, суспільства, ефективно вирішити суперечності між ними. Особистий економічний інтерес являє собою усвідомлене відображення об «єктивних економічних відносин у діяльності суб «єктів бізнесу. Ігнорування його є основним гальмом розвитку бізнесу. Реалізувати свій інтерес людина може, лише включившись у суспільне виробництво.

Цільова спрямованість ділової діяльності людей (бізнесу) полягає у задоволенні потреб та інтересів. У цих двох категоріях перехрещуються всі аспекти бізнесу, і з цього погляду вони є загальними, тобто присутні скрізь, де розвивається бізнес. Специфіка потреб та інтересів, а отже, і бізнесу визначається економічним та соціальним становищем людей. Бізнес є одночасно реалізацією їх інтересів і задоволенням потреб. Бажання підвищити свій добробут заохочує людину працювати ефективніше і продуктивніше, і це зрозуміло, тому що така праця, як правило, дає кращі результати. Система стимулів — надзвичайно важлива характеристика системи бізнесу. Очікування винагороди виступає як рушійна сила бізнесу, вона стимулює працівників виробляти більше, а роботодавців — витрачати ресурси раціонально. Стимули, виконуючи свою роль з обслуговування бізнесу, мають вплив на відносини людей до праці по-різному. Так, матеріальні стимули спонукають до праці в надії на винагороду, духовні - на суспільне визначення, соціальні - на кращі умови. Проте, незважаючи на різні способи впливу на суб «єктів бізнесу, функція у них одна — активізувати трудову діяльність людей. Тут потрібно мати на увазі, що процеси впливу відбуваються одночасно і взаємопов «язано, оскільки винагорода за працю повинна передбачати її суспільне визнання і поліпшення соціального забезпечення людини. Специфіка бізнесу дає змогу розвивати якісно нову форму стимулювання праці, яка характеризується перенесенням акценту зі стимулів до праці на стимули, що містяться безпосередньо у самій праці. Саме в умовах бізнесу у людини з «являється можливість створити власну справу, зайнятися тією працею, яка їй подобається, де вона може реалізувати власні ідеї, інтереси, потреби, де праця стає стимулом її діяльності (рис. 2).

Рушійними силами розвитку бізнесу виступають ряд економічних законів ринку, зокрема закон вартості і закон попиту та пропозиції. Суть першого з них полягає в тому, що обмін товарів здійснюється на основі суспільної вартості їх, тобто відповідно до суспільно-необхідних затрат праці на виробництво їх. В умовах ринку закон вартості діє як закон цін. Ціна — прояв закону вартості. Коливання цін є сигналом для збільшення виробництва одних товарів і зменшення інших Ціни — це особливо могутній регулятор, який впливає одночасно на попит і пропозицію. При цьому зв «язок попиту та пропозиції з ціною товару створює механізм, за допомогою якого реалізується діл закону попиту та пропозиції, де попит визначає обсяг і структуру пропозиції, ставлячи свої вимоги до виробництва Пропозиція формує попит через асортимент вироблених товарів і їх ціни. Як підтверджує попит, чим вище ціна, тим менше купують товарів. Щодо пропозиції, то чим вище ціни, тим вигідніше виробляти товари і тим більше їх надходитиме на ринок. Суперечність між попитом та пропозицією є рушійною силою бізнесу.

Демократизація суспільства також виступає рушійною силою, стимулом розвитку бізнесу, стимулює впровадження досягнень науково-технічного прогресу, дає можливість громадянам, їх об «єднанням займатися бізнесом, звичайно в рамках демократичних правових норм законів, створює умови для поєднання інтересів, задоволення потреб суспільства.

У своєму прагненні до задоволення запитів споживачів бізнесмен реалізує свій економічний інтерес, лише вступаючи у змагання за споживача, намагаючись виштовхнути свого суперника зі сфери виробництва. Отже, неминучість конкуренції між бізнесменами зумовлена пріоритетом споживання над виробництвом. Конкуренція є об «єктивною закономірністю становлення і розвитку бізнесу, важливою передумовою впорядкування цін, сприяє витісненню із виробництва неефективних підприємств, раціональному перегрупуванню ресурсів, захищає споживача від диктату виробників.

Конкуренція споживачів була типовою рисою радянської системи. Під час гострої боротьби між підприємствами за прикріплення до вигідних постачальників, за фонди, ліміти, індивідуальні споживачі боролись за місце в чергах біля прилавків магазинів, за доступ до закритих розподільників, баз, спецбуфетів, спецполіклінік. Була сформована система нових цінностей суспільства, основною серед яких був доступ до «дефіциту ». У системі бізнесу основними конкуруючими сторонами є саме підприємці (бізнесмени). Наявність таких різнорідних конкурентів робить конкурентну боротьбу невичерпною рушійною силою розвитку бізнесу.

Підприємництво як елемент бізнесу і тип господарювання.

Підприємництво як економічний феномен є категорією бізнесу. У господарській практиці категорії «підприємництво «і «бізнес «часто ототожнюють. Разом з тим, це не тотожні, хоча дуже близькі за значенням поняття.

Бізнес — поняття ширше, ніж підприємництво, і охоплює всі відносини, що виникають між усіма учасниками ринкової економіки, включаючи у дію не тільки підприємців, а й споживачів, найманих працівників, державні структури.

Підприємництво — динамічний, активний елемент бізнесу, що являє собою ініціативну, самостійну діяльність, яка здійснюється на свій ризик і під свою майнову відповідальність громадянами, об «єднаннями громадян з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою одержання прибутку. Підприємництво включає в оборот свого суб «єкта-підприємця, а не всіх учасників ринку. Звідси можемо вести мову про підприємницький бізнес, поряд із споживчим і трудовим.

В основному є дві моделі підприємницького бізнесу:

класична — орієнтується на максимізацію віддачі від ресурсів, які має підприємство (фірма, організація);

інноваційна — передбачає використання будь-яких можливостей (у межах закону) для підприємництва, навіть якщо власних ресурсів для цього недостатньо. Найчастіше ці моделі використовують у поєднанні.

Філософією підприємництва є вільний індивідуалізм, основною рисою якого є забезпечення розквіту за рахунок власних зусиль, але це не суперечить інтересам суспільства. Можливості збагачення одних не повинні стримуватися слабкістю, нездатністю інших Тільки багатий може бути меценатом, спонсором. Убогий не може допомогти іншим. Багаті люди — багате суспільство. Підприємництво формує навколо себе певне середовище, в якому стверджується повага до особистості як такої; повною мірою реалізується природне честолюбство людини, її прагнення до самореалізації та самоствердження, що дає змогу вивільнити творчий потенціал, надає сферу діяльності, сферу прикладання своїх сил і виступає як тип господарювання. Як наслідок демократизації суспільства підприємництво в міру проникнення в економічні структури і в психологію людини розвиває і підтримує процес вивільнення суспільства й особистості від рутини, стагнації виробництва, формує тип мислення, спосіб життя.

Розвиток підприємництва означає раціоналізацію економіки, підвищення конкурентоспроможності, позбавлення від баласту ресурсів, що не використовуються або погано експлуатуються, більш повну реалізацію основного потенціалу суспільства — людини. З цієї причини підприємництво не може бути соціалістичним або капіталістичним. Воно — невід «ємний елемент бізнесу і розвивається тільки там, де у суспільстві стверджуються вільна ринкова економіка і демократизація. Будь-яке пригнічення підприємництва є основою для поневолення людини. Не можна бути вільним громадянином, не маючи свого доходу, своєї справи. Суспільство, у якому всі люди — наймані працівники щодо держави, не може бути гуманним. Економіка, перетворена в єдину фабрику, де всі працюють за єдиним господарським планом, відкинула підприємництво за своєю суттю. Так звана соціалістична держава, що виникла та демагогічне проповідувала нібито свій розквіт при убогому рівні народу та розореній, дефіцитній економіці, була приречена Практика показала, що сучасні соціалістичні тенденції знаменують різкий розрив з усім розвитком західної цивілізації, яку сучасна людина створювала, починаючи з епохи Відродження, і яка була, в свою чергу, цивілізацією, заснованою на принципах підприємництва. Тому нині повернення до підприємництва — це повернення до цивілізації, шлях виходу із глухого кута, в який нас завели провісники «будівництва комунізму » .

Підприємництво як елемент бізнесу не може бути відокремлене від праці, від ведення господарства, від привласнення. Без праці бізнесу не буває. Праця і підприємництво — процеси цілеспрямованої діяльності на виробництво матеріальних і духовних благ, але якщо для підприємництва праця основна умова його розвитку і джерело створення життєвих благ, то підприємництво — це засіб, що надає праці творчості, це змістовна, якісна сторона діяльності, яка характеризується самопримусом суб «єктів, що вибрали цю діяльність.

Підприємництво — якісно новий ефективний тип ведення господарства. Воно потребує прогресивних способів, прийомів, методів ведення та конкретного власника, господаря виробництва Бо тільки господар прагне до примноження своєї власності і заради цього займається сам підприємницькою діяльністю або наймає працівників. Він не буде марно розбазарювати своє добро, не дасть це зробити й іншим. І в цьому розумінні поняття «підприємець «і «господар «тісно пов «язані одне з одним.

Підприємництво не можна ідеалізувати — це важка, складна праця, яка не кожному під силу, до того ж за певних умов вона не виключає і експлуатацію, але разом з тим внесок підприємництва у прогрес цивілізації величезний і на це необхідно зважати. Отже, підприємництво виступає як економічна категорія, елемент бізнесу, тип господарювання і спосіб життя.

Суб «єкти бізнесу Поділяючи погляд, відповідно до якого в умовах сучасної ринкової економіки основу відносин між її суб «єктами становить пошук кожним із таких суб «єктів способів реалізації своєї справи, можна стверджувати, що бізнес (ділові стосунки) — система, яка охоплює всіх бізнесменів та інтегрує їх діяльність в одне ціле. В Україні бізнесом можуть займатися практично всі громадяни, за винятком категорії людей, яким законодавче ця діяльність заборонена Це працівники міліції, суду, прокуратури, державної безпеки, арбітражу, нотаріату, державної влади та управління, які повинні здійснювати контроль за роботою підприємств (наприклад, працівники фінансових органів, податкової інспекції). Заборонено займатися бізнесом і людям, у яких, за рішенням суду, не закінчився строк вироку, а також тим, які мають непогашену судимість.

Отже, суб «єктами бізнесу можуть виступати громадяни, права яких не обмежені законом, юридичні особи, які володіють різними видами власності, а також громадяни іноземних держав і особи без громадянства — в межах повноважень, встановлених законодавством, а саме:

власне підприємці, тобто особи, які здійснюють ініціативну діяльність на свій ризик і під свою економічну і юридичну відповідальність (у минулому ця категорія підводилася під визначення капіталістів або простих товаровиробників), а також колективи підприємців і підприємницькі асоціації;

індивідуальні та колективні споживачі продукції (робіт, послуг), що пропонуються підприємцями, а також союзи та асоціації споживачів;

працівники, які здійснюють трудову діяльність за наймом на контрактній або іншій основі, а також їхні професійні спілки;

державні структури у тих випадках, коли вони виступають безпосередніми учасниками угод (надання урядом замовлень підприємцям, визначення цін, складу і обсягу пільг при виконанні спеціальних робіт та ін.).

Державні структури можуть мати і непрямий вплив на суб «єктів ділових відносин, виступаючи гарантами здійснення законного бізнесу.

Отже, суб «єктами бізнесу можуть бути: дрібний власник, робітник, службовець, кооператор, керуючий акціонерним товариством, орендатор, колективи об «єднань, спілок, підприємств, фірм тощо. Загальним для всіх є бажання стати підприємцем, ризикнути створити свою справу, бажання отримати вигоду, проявити ініціативу, наполегливість.

Підприємницький, споживчий, трудовий та державний бізнес Елементи системи бізнесу — це підприємницький, споживчий, трудовий, державний.

Підприємницький бізнес — один із найбільш динамічних видів бізнесу. Його суб «єктами виступають як фізичні, так і юридичні особи, їх діловий інтерес — одержання продукту (доходу) — реалізується через виробництво і продаж продукції (виконання робіт, надання послуг). Звідси підприємницький бізнес поділяють на виробниче, комерційне і фінансове підприємництво.

Виробниче підприємництво поширюється в основному на виробництво, споживання товарів і послуг — це виробничі підприємства, фірми, установи.

Комерційне підприємництво — обмін, розподіл і споживання товарів. Це торгові заклади, біржі.

Фінансове підприємництво поширюється на обіг, вартісний обмін. Цьому сприяють банки, фондові біржі.

Виробниче підприємництво складне і потребує часу. Тому в нашій реальній дійсності підприємці-бізнесмени створюють переважно комерційні та торгово-посередницькі підприємства.

Підприємницький бізнес у великих та середніх фірмах грунтується, як правило, на розмежуванні влади та управління (власності безпосереднвого підприємництва). Цьому найбільшою мірою сприяє значне поширення акціонерної власності. Так, у США майже 25% працездатних громадян є власниками акцій, причому близько 10% з них не тільки не є заможними людьми, а навіть навпаки, перебувають нижче від офіційної межі бідності.

Підприємницький бізнес у малих фірмах є загальнодоступною справою, всебічно заохочується та підтримується державою, становить основу постійного відтворення підприємницького середовища. В сучасних умовах в таких країнах, як США, Німеччина, мале підприємництво забезпечує робочими місцями близько 60−70% всіх зайнятих громадян, половина з яких є дрібними підприємцями.

Основою підприємницького бізнесу є приватна власність на засоби виробництва. Проте приватна власність у її класичному розумінніяк власність однієї-єдиної приватної особи — значно поширена лише у малому бізнесі. У великому бізнесі це явище надзвичайно рідкісне.

Споживчий бізнес — масове явище в ринкових відносинах, оскільки він, по-перше, здійснюється всіма громадянами, на противагу підприємницькому бізнесу, відображує загальну участь людей у системі ділових відносин. По-друге, споживчий бізнес показує зацікавленість людей у кінцевих результатах виробництва Ця діяльність безпосередньо спрямована на пошук найкращих умов для досягнення цих результатів. По-третє, споживчий бізнес є одночасно і силою, яка врівноважує і стимулює підприємницький бізнес, примушуючи підприємців не тільки враховувати заходи споживачів, а і сприймати їх як партнерів по ділових зв «язках. По-четверте, учасниками споживчого бізнесу виступають і підприємці - як споживачі продукції інших фірм. Це е важливим фактором, який збалансовує підприємницькі інтереси кожного з ділових людей. Тому слід зазначити, що споживачі, як правило, не лише пасивна сторона в угодах з підприємцями, вони є рівноправними учасниками ділових відносин. Діловий інтерес споживачів — придбання товарів та послуг — реалізується самостійним встановленням контактів з виробниками і продавцями продукції (послуг) та пошуком контрагентів за принципом максимізації вигоди.

Якщо для підприємців вигодою є доход (як правило, у грошовій формі), то для споживачів такою вигодою є товар (послуга), що найкраще задовольняє потребу.

Реалізуючи свої споживчі інтереси, дістаючи вигоду з угод, що здійснюються, ця категорія громадян робить свій специфічний споживчий бізнес. Основою споживчого бізнесу є приватна власність на предмети споживання і послуги.

Трудовий бізнес — це бізнес громадян, які працюють за наймом. Як і споживачі, вони є не пасивною стороною в угодах з підприємцями, а рівноправними учасниками відносин з ними. Діловий інтерес найманих працівників — одержання доходів — реалізується працею у підприємницькій фірмі на контрактній або іншій основі. Якщо для підприємців виграшем в угодах є кінцевий доход фірми після збуту продукції, то для найманих працівників — особистий доход, який вони одержують за виконання своїх посадових обов «язків.

Реалізуючи свої трудові інтереси, дістаючи виграш від здійснення угод з підприємцями, ця категорія громадян робить свій специфічний трудовий бізнес. У чому ж його суть?

По-перше, предметом угоди між працівником і підприємцем є не «товар — робоча сила », а просто робоча сила. Робоча сила не може бути товаром, оскільки, не маючи суттєвої ознаки, притаманної усім товарам, вона не відчужується назавжди від свого носія після укладання трудового контракту. Робоча сила лише здається в оренду. Угода між підприємцем і працівником — це орендна угода, в якій обумовлюються строки, умови оренди та інші моменти, властиві цим відносинам.

Тепер поширеною є одночасно оренда підприємцями не тільки робочої сили, а й засобів виробництва. Значно поширені, зокрема, лізингові угоди, за яких оренда підприємцями обладнання сплачується за рахунок залучення банківських коштів. Термін «ринок робочої сили «є не зовсім коректним.

По-друге, укладаючи угоду, обидві сторони — і працівники, і підприємці - роблять ініціативний вибір і йдуть на економічний ризик, обмінюються своїми надбаннями, прагнуть нав «язати один одному свої інтереси, використовують різноманітні прийоми тиску один на одного (наприклад, укладання колективних договорів між підприємцями і профспілками), несуть взаємну відповідальність за порушення умов угоди про найм. Обидві сторони здійснюють за допомогою угоди свою ділову стратегію і тактику, іншими словами, присутні ознаки бізнесу як з одного боку, так і з іншого.

По-третє, наймані працівники мають можливість змінити свій соціальний статус, перетворюючись у власників внаслідок придбання акцій підприємницьких фірм, або після закінчення строку угоди про найм, відкрити свою справу, вливаючись в армію малих підприємств.

У марксистській теорії система найманої праці традиційно трактувалась як «купівля-продаж «робочої сили. Поряд з науковими аргументами на користь такого розуміння значного поширення в літературі набули і емоційні характеристики (наприклад, систему найманої праці часто визначали як «систему найманого рабства »). Динаміку відносин між підприємцями і найманими працівниками розглядали крізь призму «абсолютного і відносного погіршення становища пролетаріату », яке з неминучістю ставить питання про його об «єднання для повалення капіталізму.

Однак є й інша позиція. Немарксистська наука виходить із того, що укладання працівниками і підприємцями трудової угоди не свідчить про нерівноправні відносини учасників угоди, оскільки ніякого «продажу «робочої сили (тим більше «найманого рабоволодіння ») в умовах ринкової економіки не відбувається. Є інше — один із учасників угоди робить свій специфічний бізнес як підприємець, інший — як найманий робітник.

Основу трудового бізнесу становить приватна власність на робочу силу.

Державний бізнес здійснюють державні органи, які також безпосередньо виходять на ринок з діловими пропозиціями. При цьому органи є рівноправними партнерами інших учасників ділових відносин. Проте діловий інтерес держави не може не відрізнятися від ділових інтересів інших суб «єктів. Основою ділового інтересу держави є потреба у здійсненні пріоритетних загальнодержавних науково-технічних, науково-виробничих (як правило, наукоі капіталомістких) та інших програм, здатних принести користь державі і його громадянам.

Принцип взаємної вигоди сторін за такими угодами інший — підприємницькі фірми стимулюються державою для участі у цих програмах, а сама держава не має можливості реалізувати такі програми. Основою державного бізнесу є державна власність на засоби виробництва, інформацію, продукцію інтелектуальної праці, цінні папери, грошові фонди.