Форми держави

Тобольский факультет заочного обучения.

Тюменського юридичного института.

МВС России.

КОНТРОЛЬНА РАБОТА.

по: Теорії держави й права.

тема: Форми государства.

Варіант № 8.

Виконав: слухач Корушев Иван.

Миколайович, 2 група 1 курс.

Службовий адресу: 6 629 850.

Ямало-Ненецькому автономному окрузі, Пуровский район, п. Тарко-Сале, вул. Клубна д. 2. тіл. (297) 6−13−68.

Залікова книжка № 1578.

р. Тобольск 2000 год.

ПЛАН РАБОТЫ.

1.

Введение

.

2.Понятие форми держави і її структура.

3.Форма правління, її види й їх различия.

4.Форма державного будівництва, види й їх различия.

5.Политический режим.

7.

Заключение

.

8.Список використаної литературы.

Теоретично держави й права, як і у деяких інших громадських науках, розглядається проблема форми держави, тобто проблема формування та функціонування особливої форми життя людини — государства.

Підхід до цієї проблеми був різним різними етапах розвитку суспільства, різними етапах розвитку теорії держави й права як юридичної науки. Було неправдою заперечувати всі ті наукові гіпотези, концепції, знання, створені раніше й визнані нині в повному обсязі що відбивають ті суспільні відносини та його суб'єктів вивченням яких займається юридична наука; проте видається більш вірним у межах курсової роботи спиратися на сучасні знання і набутий теорії, а іншим приділяти частина часу й місця, згадуючи їх як гіпотези чи додаткові аспекти даної проблемы.

Поняття форми держави і її структура.

Важливість чіткого визначення форми держави стає зрозумілою по тому, як дозволяється питання сутністю держави. Після визначення того, що таке держава, необхідно чітке, ясне уявлення про його різновидах, класифікації; форму держави. Форма держави — це реальне вираз його сутності, і навіть його функцій. Форма держави — це це і є держава, оскільки саме у формі проявляється існування держави, що у принципі існує у умах людей. Тобто, будучи створеним людським розумом, виявляється лише у цьому, якої форми вони ухвалюють, як воно «виглядає «; водночас слід зазначити, держава набуває форми, суворо відповідальну його сущности.

Розглянути форму держави — це що означає вивчити її складові частини, структуру, методи здійснення структурі державної влади. У процесі розвитку юридичної науки відбулася систематизація прояви ознак держави та її форма стала розглядатися як єдність форми управління, форми державного будівництва, і політичного режиму. Це три складових, що й утворюють форму держави. Тому представляється необхідним розглянути їх за окремішності, з конкретними історичними і політичними прикладами, та був уявити форму держави у цілому, у всьому різноманітті її составляющих.

Форма правління та його различия.

Отже, розглянемо першу частина структури форми держави — форму правління. Під формою правління розуміється організація влади характеризуемая її формальним джерелом, тобто тим, кому належить владу у даному державі. Втім, деякі юристи вважають, що до цього визначенню слід додати порядок освіти органів держави й порядок їх взаємодії з населенням. Форми правління різняться залежно від цього, чи належить верховна владу у державі одній особі, яке водночас є символом держави, чи вона здійснюється за допомогою різних демократичних інститутів (представницькі органи виконавчої влади, референдуми, тощо.). У зв’язку з цим усі держави формою правління діляться на монархії і республіки. Відмітним ознакою монархії і те, що верховна влада в цілому або частково зосереджена руках одноосібного глави держави полягає - монарха (фараона, короля, цезаря, шаха, імператора тощо.). Найчастіше ця влада спадкова. У історичному процесі монархія складається ще Давньому Світі, (Др.Израиль, Др. Египет, держави Еллади, Др. Рим тощо.) під час рабовласницьких держав, але це найбільш повне вираз цій формі знайшла в Середньовіччі, коли з господствовавшим у суспільних стосунках феодалізмом вона послужила міцним цементом на будівництво держави. Прикладом можуть бути все європейські держави (Англія, Франція, Польща, та інших.). У період буржуазних революцій і наступних по них змін монархія ніж формою правління найчастіше зберігалася, та заодно перетерплювала істотні зміни (Наприклад, обмежена влада короля в Великобританії, станову монархія у Росії XVII столітті, тощо.). У наш час Землі є кілька держав, зберіг монархічну форму правління, причому як конституційну, а й абсолютну її різновид. Отже, монархії діляться на дві основні виду: абсолютну обмежену. Як можна було помітити зі сказаного вище, перша склалася основному задля Давніх і середньовічних держав, друга — на розподіл державам Нового і Новітнього времени.

У абсолютної монархії всю владу зосереджена руках одноосібного глави держави полягає. Зазвичай, будь-які форми колегіальних органів мають дорадчий характер. Монарх є повним володарем, його особа священна, а рішення загальнообов’язкові. Обмежена монархія припускає наявність вищого органу представницької влади, має мандат народу і наділеного тим чи іншим кількістю повноважень. Виконавча влада зосереджена або безпосередньо монарха, або вона належить уряду, яку їм контролюється. Втім іноді, особливо у час, монарх є лише символом держави й національного суверенітету (Наприклад, сучасна Великобританія, Японія та др.).

Республіка — це форма правління коли він найвищих органів влади колегіальні, мають мандат народу за проведення структурі державної влади. Для республіки обов’язково наявність вищого представницького органу влади, обраного народом. Історично республіка ніж формою правління склалася ще Давньому світі, прикладом тому можуть бути рабовласницькі республіки Еллади, Древній Рим періоду республіки та інших. Однак те час інститути демократії були ще нерозвинені, а рабовласницькі стосунки держави й пов’язані із нею наукові уявлення та знання не створювали передумов до виникнення гуманізму і пов’язаних із нею сучасних принципів демократичної держави. Тому розквіт республіки пов’язаний ні з рабовласницьким чи феодальним державою, і з державою, де відбулися зміни, характерні для епохи Відродження, появи ідей гуманізму, «свободи, рівності, братства ». У зв’язку з цим, спочатку у Європі, потім у Америці, і потім й у весь світ республіканська форма правління завойовує позиції і ГЗК стає найхарактернішій формою правління у сучасній світової цивілізації. Класифікація республік пов’язана з тим, яким чином здійснюється державна влада, і хто із суб'єктів державноправових відносин наділений велику кількість полномочий.

Всі республіки поділяються на два виду: парламентські і президентські. Утім, деякі автори справедливо складають ще одну класифікацію, саме на республіки аристократичні і демократичні. Нині існує лише демократичні республики.

Парламентська республіка. Під час цієї форми правління більшість повноважень належить представницьким органів державної влади, але в исполнительно — розпорядницькі органи накладається роль лише виконують і мають особливо важливих повноважень і у виконанні державної власти.

Президентська республіка. При президентську республіку більшість із цих правий і повноважень надається президенту, який нерідко є главою виконавчої влади. Класичним набором прав президента є права із формування вищих органів структурі державної влади, у здійсненні зовнішніх зносин, з оборони країни й командуванню Збройними силами, з питань надання і з громадянства, амністії тощо. буд. У компетенції вищого представницького органу виконавчої влади лежать питання законодавства, і навіть контрольні і наглядових функцій. Державне пристрій республіки будується за принципами демократії та народного суверенітету. По-перше, це виборність і змінюваність органів структурі державної влади (ротація). По-друге, це принцип народного суверенітету. По-третє, це принцип поділу влади. По-четверте, верховенство права і свободи людини і громадянина. Є ще кілька принципів, проте найбільш основними є перелічені вище. Завдяки цих принципів у державах, які мають республіканської формою правління, отримали стала вельми поширеною інститути безпосередньою й представницької демократії, системи стримування і противаг між різними гілками влади інші державно-правові інститути, властиві демократичної держави. У цілому нині, форма правління є дуже важливою елементом форми держави загалом. Адже саме у ній укладено, кому належить владу у суспільстві (нехай іноді формально), але це, своєю чергою, говорить про розвиненості чи, навпаки, відсталості чи консерватизмі даного общества.

Форма державного будівництва, види й їх различия.

Наступним елементом форми держави є форма державного устрою. Під формою державного будівництва розуміється структура державності. Тобто в категорії «форма державного устрою «позначається територіальний поділ і структура держави, закріплення його певній території. Історично склалося так три «класичних «форми державного будівництва: унітарну державу, федеративну державу (федерація), конфедерація. Втім, останнім часом погляд на конфедерацію, як на з видів форми державного будівництва почала мінятися. Багато авторів вважають, що конфедерація перестав бути самостійним державою, а співдружністю, союзом абсолютно незалежних держав, створеним для досягнення яких — або конкретних цілей (оборона від загального ворога, економічного розвитку, політичне об'єднання тощо. буд.). Отже, перший із трьох видів форми державного будівництва: унітарна держава. Унітарна держава — це незбиране держава, частини (територіальні підрозділи) якого (департаменти, провінції, округу, тощо. буд.) є лише адміністративно — територіальними утвореннями, які мають яких — або суверенних прав. У цих утворень немає свого законодавства і своєї судової системи, органи адміністративного управління або підпорядковані безпосередньо центральних органів влади, або мають подвійне підпорядкування — «центру «і керували місцевим представницьким органам. Зазвичай, унітарну державу притаманно однонаціональних держав, де більшості населення представник однієї нації. Також унітарна форма державного будівництва характерна державам з монархічній формою правління. Історично унітарна форма державного будівництва склалася самої першої, разом із самим державою. Усі без винятку державні освіти давнини і середньовіччя мали цієї формою державного устрою. Приклад цього можуть бути Римська імперія, імператорські Китаю і Японія, середньовічні європейські королівства. Пізніше, з недостатнім розвитком ідей освіти і гуманізму, з’явилося чимало прогресивних ідей, як і призвело до появи у сфері державного будівництва багатьох країн інших форм державного будівництвафедерацій і конфедеративних державних союзов.

В час, як зазначалось раніше, унітарну державу також існує, але ці явище не носить досить значного і всеосяжного характеру, як раніше. Унітарна форма й у невеликих (оскільки невеличка територія легко керована з допомогою звичайних адміністративних методів), однонаціональних (через брак необхідності здійснення права кожного народу самовизначення і самостійне державне будівництво), і навіть для монархічних держав (у зв’язку з традиціями). Прикладами можуть бути Польська республіка, Італія, Японія та ін. З іншого боку, унітарна форма державного будівництва й у державних утворень, є суб'єктами який — або федерації. Так, будь-яка республіка у складі Російської Федерації є з унітарною формою правління. Федеративну держава. Це союзну державу, частини якого (штати, землі, округу) мають державним суверенітетом, який, проте, не порушує цілісність всього союзної держави. Ці частини прийнято називати суб'єктами федерації. Вони мають своїм законодавством, особливої судовою системою, самостійними органами управління. Разом про те біля суб'єктів федерації діють також общефедеральные державні інститути, щоб забезпечити функціонування федеративної держави як єдиного цілого. Існує й розмежування повноважень між центральних органів влади й органами влади суб'єктів федерації. Це (поруч із розподілом структурі державної влади втричі «галузі «) децентралізації і «поділу «влади, попереджуючим її концентрацію. Зазвичай, до ведення загальфедеральних органів влади належить зовнішня політика, оборона країни, економічна, соціальна, і ідеологічна політика, прийняття загальнофедерального законодавства; до компетенції органів влади суб'єктів федерації входить вирішення питань формування органів влади у своїй території, прийняття свого законодавства, іноді податкова політика. Як мовилося раніше, федерація як особлива форма державного будівництва початку виникати разом із появою XVII — XVIII століттях республік, разом з хвилею буржуазно — демократичних революцій. Мабуть, найвідомішим прикладом федерації можуть бути Сполучені Штати Америки.

Сейчас цій формі державного будівництва склалася основному задля великих і середніх територією демократичні держави, особливо багатонаціональних, де принцип суверенітету кожної нації може знайти свій відбиток у наданні державності у межах федерації (Російська Федерація — хороший та ін). Третьої формою державного будівництва прийнято вважати конфедерацію. Проте, як зазначалося вище, зараз погляд на конфедерацію став змінюватися, і з юристи порівнюють цій формі державним союзом. Конфедерація — це, за словами, Алексєєва С.С., «державний союз держав ». Тобто одна з держав — членів конфедерації не втрачає свого державного суверенітету; частини конфедерації не тільки чи мають своїми органами влади й управління, а найчастіше зберігають свою національну грошової системи, армію, поліцію тощо. Конфедерація виникає, зазвичай, на недовгий термін, вирішення яких — або громадських цілей (об'єднання зусиль у тій чи іншій сфері людської діяльності: зовнішньої або внутрішньої політики, військовій справі, культурі чи мистецтві, економіки та ін.). Зазвичай, конфедерація не має власних органів управління; найчастіше створюються консультативні, спостережні чи контрольні органи. Історично цій формі склалася разом із федерацією, але практично зустрічалася і трапляється дуже рідко. Усе це — таки перехідна форма державного будівництва, і тому вона виникає кілька років, не більше. Прикладом конфедерації може бути Конфедерація південних штатів, що склалася у 1861 року у Америці, що стало початком громадянської війни США (1861−1865 років). Проте є думка, що конфедерація може бути згодом дуже поширене явище. Алексєєв С.С. пише: «Ймовірно, проте, що конфедерація (і навіть конфедеративний держава) опиниться у майбутньому конструктивної моделлю державного будівництва, особливо у умовах, коли розпадаються держави імперського характеру, мали зовнішні атрибути федерації, такі, як СРСР, Югославія. «.

Вышеперечисленные три форми державного будівництва основні, але ще існує особлива форма асоційованого державного об'єднання, що називається співдружністю. Тут суверенні, незалежні держави виступають стосовно об'єднанням як «асоційованих учасників ». Ця форма виявили життєздатність в Західної Європи як Європейського Співтовариства. За існування економічних передумов (спільного ринку) і єдиною правової середовища (створюваної, зокрема, судом ЄС Люксембурзі), відбувається поглиблення державної інтеграції, що може свідчити висловитися у переході до конфедеративному державного устрою, або навіть до федеративному державному освіті (інтеграційні процеси останніх років у Європейського Співтовариства свідчать, що країни крок по кроку наближаються до рівня державної інтеграції, властивій федерации).

Политический режим.

Саме це й перераховані всі складові, які формують єдину форму держави. Але вони характеризують держава лише його структури, забуваючи у своїй про реальний зміст влади. Саме тому політичний режим якщо і входить у структуру форми держави, то є дуже близько від неї і ним стоїть зупинитися подробнее.

Политический режим — зміст влади, виражене у засобах й засоби владарювання, у характері влади — демократичному чи недемократичній. Тому категорія політичного режиму вона каже про країну — монархії чи республіці, йдеться про самому суть влади, про кошти й засоби владарювання словом, про владу демократичної та недемократичної, авторитарної. Поняття «політичний режим «включає як держави, а й політичну систему загалом, отже, і всі суспільство. Відповідно до цим, розрізняють демократичну спільноту, тобто було, у якому існує демократичний політичний режим, і недемократичну суспільство, якому відповідав би авторитарний політичний режим. Отже, існує дві основні типу політичних режимів: демократичний і авторитарний. Різновидом авторитарного політичного режиму на гіпертрофованому вигляді є тоталітарний політичний режим, якому відповідав би тоталітарна держава й тоталітарна влада, яка під свій імперативний, тотальний контроль, не обмежений законом, всі сфери життя окремих особистостей й суспільства загалом. Така ж розподіл, відповідне особливостям політичного режиму, можна провести у питаннях держави. Тому можна говорити про існування демократичного і недемократичного держави. Демократичне держава — держава, у якому органи виконавчої влади мають народний мандат. Центральне місце у тому числі займають органи, безпосередньо обрані народом (Президент, парламент тощо. буд.); компетенція, обсяг, межі влади кожного органу суворо регламентуються законом. Також може широко використовуватися така інституція безпосередньої демократії, як всенародне голосування (референдум). У такому суспільстві стверджується верховенство правничий та незалежне правосуддя, всіх громадян мають гарантовані державою і захищені судом невід'ємні правничий та свободи. У державі і, у суспільстві допускається вільнодумство, вільне віросповідання, відсутня цензура, расова чи національна дискримінація, тобто те, що становить життя нормального громадянське суспільства. Авторитарне держава — держава, у якому державна влада, яка має безпосереднього мандата народу, хоча й законом, але довільно здійснюється обмеженого кола панівне органів прокуратури та на осіб із допомогою прямого використання управлінського адміністративного апарату, Збройних Сил і каральних установ. Право і право людини немає незалежного статусу верховенства у суспільстві, їх функції обмежені вимогою дотримання діючих і законів. У недемократичній, авторитарному державі і суспільстві, зазвичай, є офіційна ідеологія, яка проникає практично у всі сфери життя цього товариства. Тоталітарна держава — держава, у якому адміністративне управління будується на засадах всевладдя; він визначається законом. З життя суспільства виключаються прав людини і незалежне правосуддя; все суспільство потрапляє під тотальний контроль держави та її підрозділів: управлінського адміністративного апарату, Збройних Сил, каральних установ. У такому суспільстві здійснюється безперешкодне придушення особистості. Виключається всяке інакомислення, усе суспільство змушене займати ту позицію, яку пропонує офіційна ідеологія і пропаганда.

Заключение

.

На завершення хотілося б вкотре розглянути форму держави у історичному аспекті і спробувати вивести найбільш справедливу (по сучасним поняттям) і ефективну її різновид. Історично склалося так отже спочатку з’явилися держави, форму яких передусім визначала форма правління; більше, таких категорій, як форма державного будівництва чи інший політичний режим просто ні існувало. Як мовилося раніше вище, потреби у введення класифікації формою державного будівництва з’явилося XVII — XVIII століттях, коли початку складатися таку форму, як федерація, а категорія «політичний режим «виникла, на думку С.С. Алексєєва, й у 20-х роках ХХ століття. Отже, у минулому й у середньовіччі усі держави були унітарні, а формою правління, зазвичай, була монархія. Про політичному режимі можна говорити ширше — позаяк у деяких державах давнини існували багато інститути демократії. Однак значно частіше зустрічалися авторитарні чи зовсім тоталітарні держави. З появ федерацій становище змінилося. І хоча у форми правління монархія продовжувала і продовжує відіграти значну роль, основний формою правління стає республіка. Політичний режим стає дедалі демократичним, доки сягає рівня. Зараз найпоширенішої формою держави є демократична федеративна республіка. Саме ній найчіткіше виявляються все сучасні погляди те що, яким має бути суспільство. Проте це зовсім значить, що неспроможна винайти нічого досконалішого. Можливо, у майбутньому з’являться принципово нові елементи форми держави, і це тільки вкотре доводить перспективність і необхідність розгляду даної темы.

Список використаної литературы:

1. Алексєєв С.С. «Загальна теорія права «Москва, 1981 г. 2. Алексєєв С.С. «Держава право «Москва, 1993 г. 3. Підручник для вузів під редакцією Марченко 4. «Теорія держави й права: підручник для вузів по специальности:

" Правознавство «Москва, МГУ, 1987 р. 5. Теорія держави й права./Под ред.А. Б. Венгерова.

6. Теорія держави й права. Курс лекцій /Під ред. Н.І. Матузова.,.

А.В.Малько. Саратов, 1995 г.