Марс

РЕФЕРАТ.

з дисципліни концепції естествознания.

Тема: Про Марсе.

«Уперед — на Марс!» — що це улюблені слова Фрідріха Артуровича Цандера (1887- 1933), нашого відомого вченого і інженера, присвятив себе роботам у сфері ракетної техніки і космічних польотів. З інтересу до зірок часто народжується мрія про космічні польоти. Згодом Осип і з Цандером. Він усе життя мріяв про польотах на Марс. Але, на жаль, помер, не побачивши ні роботи створеного їм двигуна, ні польоту своєї ракеты…

До запуску першого штучного супутника землі залишалося менш чверть століття. І вже у роки космічної ери мрія про польотах до планет Сонячної системи стала здійснюватися. На початку 1960;х років наші автоматичні міжпланетні станції стартували до Венері, до. Марсу.

І сьогодні, через роки після перших польотів до марсу скоєних нашими і з американськими міжпланетними автоматичними станціями, готуються нові польоти до тієї ж, досі загадковій Червоній Планете.

Марс, мабуть, ще довго залишатиметься одним із головних цілей міжпланетних польотів. Адже це єдина, крім Землі, планета Сонячної системи де могла колись виникнути життя. Зараз для землян на Марсі умови занадто суворі. Нам безсилі ні марсіанський повітря ні клімат, ні безводна пустеля. Але цілком можливо, у минулому природа Марса була іншою — м’якший клімат, повноводні річки, більш велика і підходяща для живих істот атмосфера. Марс старше Землі. Тому, вивчаючи його минуле, ми можемо щось дізнатися про майбутнє на шиї планети. Учені й інженери, які готують готується до польотів нові марсіанські кораблі, сподіваються отримати відповіді багато загадок Сонячної системы.

На орбіту навколо Марса планують вивести штучний супутник. Він стане проводити дослідження поверхні планети і околопланетного космічного простору. З іншого боку, невеликі автоматичні апарати зроблять посадку на поверхню Марса, теж на дослідження планеты.

Року після двох після цього Марс хочуть доставити апарат марсаход. Переміщуючись на планеті, він досліджувати різні ділянки поверхні. Такі машини — місяцеходи — вже використовувалися при польотах на Місяць наших станцій «Луна-17» (1970;1971 роки) і «Луна-21» (1973 рік). Марсаход — наступний крок у розвитку планетоходной техніки. Влітку 1992 року проводили його випробування на Замі. Треба лише було лише побудувати апарат, але і знайти місцевість, схожу на марсіанську. Підходящі пустельні райони є й у Середній Азії, й у Каліфорнії (США), й у Антарктиде.

Вибрали Маесианскии пагорб у Долині Смерті, що у центрі пустелі Махаве (Каліфорнія). Випробування пройшли успешно.

Марсохід завдяки своїм дивовижним колесам легко долає різні перешкоди (каміння, круті уступи и.т.п. Коліс в нього шість, і кожна наводиться в рух власним двигуном. Розумна машина пересувається, пристосовуючись до будь-яких сюрпризів на местности.

Учені розробляють нові фантастичні проекти польотів на Марс — з участю людей. Російські та американські конструктори продумують різні варіанти кораблів. На яких через 20−30 років перші земляни (їх буде 4−6 людина) вирушають у марсіанську експедицію. Вона досить довго близько два роки. На самому Марсі люди проведуть менше місяця, решта час знадобиться у тому, щоб долетіти туди, й потім повернутися в Землю.

Землянам завжди хотілося знайти в Всесвіту своїх «братів до снаги». Спочатку сподівалися виявити на Місяці, потім у Марсі, інших сонячних системах чи галактиках. І коли нашого часу із задоволенням заговорили про «літаючих тарілках» і навіть про нібито прилетавших у яких інопланетних живих істот — гуманоидах, багатьом здалося, що, нарешті, незабаром познайомимося з космічними посланцами.

Повідомлення у тому, що у Марсі нібито виявлено ознаки непросто життя (наприклад, рослинність), а й розумної діяльності «марсіан», з’являлися не раз.

У 1877 року італійський астроном Джоннии Скиапарелли, уважно вивчаючи вид Марса в телескоп, зауважив планети лінії, схожі тих, які б бути прорізані потоками води. Пізніше було створено докладна карта таких лінії, і вони мали назва «каналів». Відповідь на питання, звідки і куди ведуть ці канали, людям видався дуже простими — канали побудували марсіани, аби за ними йшла вода від білих полярних шапок планети (що на Марсі є й світло видно в телескоп) до більш теплим, але дуже не сухим районам Марса поблизу нього экватора.

Ви знаєте, що Марс далі від поверхні Сонця, ніж Земля. Отже, то здобуває менше тепла, ніж наша планета. До того ж Марс менше Землі та за величиною, і з масі. Йому важче втримувати своїм притяганням атмосферні частинки, і тому Марс вже втратив значну частину своєму повітряної оболонки. Атмосфера там сильно разрежена.

Марс вважатимуться планетою більш древньої, ніж Земля. І тому якщо там справді колись були інші умови й жило розумні істоти, то вони, можливо, могли раніше нас навчитися, наприклад, літати в космос.

Письменники-фантасти завжди охоче розвивали тему про існування марсіан. Англійський письменник Герберт Уеллс майже століття тому у своїй науково — фантастичною книзі «Війна світів» розповів, що марсіани — злі завойовники, мріють захопити і підкорити нашу планету. Ця та інші науково — фантастичні книжки, розповіді, кінофільми про Марсі виробляли на людей дуже великий враження. Багато повірили у марсіан, і навіть почали їх побоюватися. Чи можлива взагалі коли — нибудь зустріч із марсіанами? Відповіді цей і багато питань про життя на Марсі дають космічні дослідження — польоти на Марс. Щоправда, ніхто з людей на Марсі до сил пір не побував. Мабуть, люди полетять на загадкову Червону Планету, а перші десятиліття ХХІ сторіччя. Автоматичні міжпланетні станції (АМС) без людей літають до Марса з початку 1960;х ХХ століття. Це і наші АМС — «Марс» і «Фобосы» (десять міжпланетних станцій), і американські - «Маринеры», «Вікінги», «Марс-Обсервер». Поверхню планети змогли сісти лише дві наших АМС і ще дві американських. Інші - або пролетіли повз, або… зникли. Так було в 1988 року з космодрому Байконур до Марса та її супутнику (Фобосу) було запущено два космічних апарату «Фобос-1» і «Фобос-2». Їм потрібно було виконати щонайцікавішу програму. Однак через якоїсь помилки чи неточною команди, переданої з центру управління, «Фобос-1» зійшов з заданої траєкторії, і з «Фобосом-2», коли його вже був готовий розпочати виконання Програми, несподівано обірвалася связь.

У 1992 року з космодрому на мисі Канаверал американці відправили в партії 11 -місячна подорож «МарсОбсервер». Це була добра й «розумна» станція, здатна визначати поломки на борту і усувати їх самотужки. Планували, що станція буде протязі цілого марсіанського року (687 земних діб) фотографувати поверхню планети, зокрема деталі розмірами трохи довше метри. Не серпні 1993 року й цей земної робот несподівано пропав, до моменту аварії ніщо не викликало занепокоєння учених й інженерів за долю станции…

А із успішних польотів наи6ольший успіх випав, мабуть частку станцій Маринер-9, «Викинг-1» і «Викинг-2». «Маринер-9» став штучним супутником Марса і на Землю кілька тисяч знімків. Каналів ними, на жаль, немає… Але виявлено безліч кратерів, нагадують місячні, і навіть дуже високі гори, які у кілька разів вищий самих великих земних гір. Сфотографовані довгі ущелини i глибокі прірви (окремі астрономи цілком міг б сприйняти як «каналы»).

Десятки тисяч знімків зробили і «Вікінги», які здійснили м’які посадки на поверхню Марса околицях, віддалених з відривом 3000 кілометрів друг від друга. «Вікінги» як фотографували поверхню Марса, а й брали проби грунту. Виявити у тих шматочках марсіанського грунту хоч якісь мікроорганізми не удалось.

Можливо, люди, прилетівши на Марс, знайдуть усе ж там сліди життя, але такі експедиції - справа майбутньої України і, звісно, важке, ризикована. Коли земляни прилетять на Марс, їм довелося б працювати у спеціальних скафандрах, оскільки повітря навіть дуже розріджений і складається переважно з вуглекислого газу. Людина неспроможна дихати таким повітрям. Атмосферне тиск на Марсі майже 100 разів менша земного (в такому тиску вода закипає не при 100 °C, а при плюс 2 °C!). Отже, то ясно, що морів, ні річок нині поверхні Марса немає. На деяких знімках видно висохлі русла. Отже, колись річки тут було. Можливо, як і по наш час вода на Марсі збереглася, але або у формі льоду в полярних шапках (вчених вважають, що це шапки складаються з суміші звичайного криги й замерзлій вуглекислоти), або у формі шару вічної мерзлоти, прихованого під поверхнею Марса.

Найбільш придатні людини температурні умови — поблизу марсіанського екватора. Там полудень температура може становити плюс 20° С. У полюсів дуже холодно — там буває нижче мінус 100 °C, це холодніше, ніж в нашій Антарктиде.

На Марсі, як і Землі, відбувається зміна пір року. У телескоп добре видно, як зменшується біла полярна шапка і її до екватору поширюється якесь потемніння поверхні. Спочатку думали, що це бачимо, як там оживає рослинність. Потім з’явилося інше пояснення; при потеплінні марсіанський грунт стає більш вологим, в ньому відбуваються хімічні реакції і змінюється його цвет.

Навіть ознак життя земні роботи, послані на Марс, там доки знайшли. Але щось «підозріле» вся виявили. Наприклад, на знімках, переданих однією з «Вікінгів», видно постать, нагадує величезного сфінкса з жіночим обличчям. Довжина сфінкса майже півтора кілометра, висота — півкілометра. Що це: гра свята і тіней? Або сфінкса «спорудили марсіанські вітри піски? На Землі трапляється багато дивних постатей, які утворилися в результату вивітрювання гірських пород.

Багато газетах з’явилися повідомлення про сенсаційною знахідка на Марсі. З цього приводу висловлюються найсміливіші припущення, до того, що «сфінкс» було споруджено марсіанами, що його помітили з Землі. Вчені теж намагаються зрозуміти у цій загадки. Їм допомагають безсторонні комп’ютери, які, програючи різноманітні варіанти, дають можливість виявити, де зображення справжніх предметів, чи лише оманлива видимість. Треба сказати, що є кілька фактів користь те, що «сфінкс» на Марсі справді є. І, де його побачили — на Ацидалийской рівнині, поруч із марсіанськими горами Кидония, — виявлено ще зо два десятки «пірамід». Раптом справді виявиться, що це речові пам’ятники, які залишили марсіани про своє давньої і давно зниклої цивілізації ?! Лише кілька десятиліть тому деякі цілком серйозні вчені говорили, що супутник Марса Фобос не природний, а штучний. Нагадаємо, що з Марса є дві маленькі місяця — Фобос і Доимос. Їх відкрив американський астроном А. Голл, а 1877 року. Червона Планета називається бога війни Марса, а Фобос (Страх) і Доимос (Жах) — сини бога війни, які їх у походах і битвах. Підозра у цьому, що супутники Марса не справжні, а саморобні, виникло так. Астрономи помітили, слабенька атмосфера Марса помітно гальмує рух Фобоса. Таке можливо, якщо Фобос дуже легкий. От і вирішили, що Фобос — порожній всередині кулю, що, мабуть, його давно-давно виготовили марсіани і вивели на орбіту навколо Марса.

Автоматичні міжпланетні станції сфотографували Фобос із соціально близького відстані і тоді остаточно з’ясувалося: Фобос — зовсім не від штучний, а найприродніший супутник Марса. І цей навіть кулю, а якась брила з безліччю кратерів (міток від метеоритних ударів) і борозд.

Отже, перебувають у Марсі нема ніяких ознак нинішнього життя немає і достовірних відомостей про те, які які - або пам’ятки древньої цивілізації. Але пошуки продолжаются.

Список литературы

Журнал «Наука життя й» № 10, 12.