Банківський менеджмент

Банківський менеджмент.

.

.

1.

ПЛАН.

	Вступ …
1.	Загальна характеристика банківського менеджменту…
2.	Принципи організаційної побудови банку…
3.	Планування діяльності банку…
4.	Особливості реорганізації структури банку…
5.	Висновок …
6.	Література …

ВСТУП Менеджмент — це самостійний вид професійно здійснюваної діяльності, спрямованої на досягнення в ході будь-якої господарської діяльності комерційного підприємства, що діє в ринкових умовах, певних намічених цілей шляхом раціонального використання матеріальних трудових ресурсів із застосуванням принципів, функцій та методів економічного механізму менеджменту. Інакше кажучи, менеджмент — це управління в умовах ринкової економіки.

Отже, банк1вський менеджмент — це управління банком в умовах ринку, що означає:

— орієнтацію банку на попит і потреби ринку, на запити клієнтів та створення таких банківських продуктів і послуг, які користуються попитом і можуть дати банкові запланований прибуток;

— постійне прагнення до підвищення ефективності банківської діяльності з метою зменшення витрат і одержання оптимальних результатів;

— коригування цілей, завдань і програм банку залежно від кон’юнктури ринку;

— необхідність використання сучасної інформаційної бази (комп'ютерних мереж та зв’язків з валютною і фондовою біржами, іншими кредитно-фінансовими інститутами) з метою здійснення багатоваріантних розрахунків для прийняття обґрунтованих і оптимальних рішень;

— раціональний добір персоналу та його ефективне використання.

Термін «менеджмент» за своєю сутністю є синонімом терміну управління. Термін управління дуже широкий, оскільки використовується стосовно різних видів людської діяльності. Терміном «менеджмент» позначається управління соціально-економічними процесами на рівні підприємства, фірми або банку, що діють у ринкових умовах. Термін «менеджмент» американського походження і українською мовою дослівно не перекладається.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКОГО МЕНЕДЖМЕНТУ Розглядаючи сутність поняття «банківський менеджмент», важливо з’ясувати деякі положення, що входять до його складу.

Банківський менеджмент як самостійний вид фахової діяльності передбачає, що менеджер може не мати капітал у банку, в якому працює. Він може володіти акціями банку, а може і не мати їх, працюючи за наймом на посаді менеджера. Праця менеджера — це продуктивна праця, що виникає в умовах комбінування високотехнологічного банківського процесу з високим рівнем спеціалізації працівників і забезпечує зв’язок та єдність усього процесу банківської діяльності на рівні банку в цілому, філії або відділення.

Дедалі більші вимоги до управління зумовлені збільшенням розмірів банків, складністю банківських технологій, необхідністю професійного володіння управлінськими навиками. В сучасних умовах усі рішення з фінансових, організаційних та економічних питань готуються і приймаються професіоналами у сфері організації управління, котрі здійснюють також нагляд і контроль за виконанням прийнятих рішень.

Під банківською діяльністю у визначенні банківського менеджменту розуміється діяльність банку з метою одержання прибутку. Змістом банківської діяльності є забезпечення банківського процесу всіма необхідними ресурсами и організація технологічного циклу в цілому (наприклад: розробка і вдосконалення банківських технологій, забезпечення необхідного рівня банківських продуктів і послуг, виконання всіх видів банківських операцій, матеріально-технічне оснащення для здіснення банківської діяльності, забезпечення персоналом, підтримання ліквідності та прибутковості банку).

Банківська сфера потребує такого стилю роботи, в основі якого лежать постійний пошук нових можливостей, уміння залучати й використовувати для вирішення поставлених завдань ресурси з найрізноманітніших джерел, домагаючись підвищення ефективності й одержання максимально можливого результату за мінімальних витрат.

Визначення цілей діяльності банку на найближчу і подальшу перспективи — це основне у менеджменті. Управління шляхом постановки цілей здійснюється з урахуванням оцінки потенційних можливостей банку і забезпечення їх відповідними ресурсами.

Розрізняють загальні та специфічні цілі. Загальні (стратегічні) цілі відображають концепцію розвитку банку в цілому, специфічні - розробляються в рамках загальних цілей з основних видів банківської діяльності.

Банківський менеджмент має власний економічний механізм. Механізм банківського менеджменту складається з трьох ланок:

— внутрішньобанківське управління;

— управління операціями;

— управління персоналом.

Використання механізму банківського менеджменту спрямоване на вирішення конкретних проблем взаємодії в реалізації соціально-економічних технологічних, соціально-психологічних завдань, що виникають у процесі банківської діяльності. Механізм менеджменту об «єктивно зумовлений здійсненням банківської діяльності в ринкових умовах, коли результати управлінської і господарської діяльностей одержують оцінку на ринку в процесі обміну.

Кінцева мета банківського менеджменту — забезпечення прибутковості в діяльності банку шляхом раціонального організації виробничого процесу, включаючи управління банком і розвиток техніко-технологічної бази, а також ефективне використання кадрового потенціалу з одночасним підвищенням кваліфікації, творчої активності та лояльності кожного працівника Одним із найважливіших компонентів банківського менеджменту є управління підприємницьким середовищем банку. Банк діє в дуже мінливих умовах, спричинених розмаїттям відносин, що складаються між ним та різними економічними суб «єктами. Сукупність цих відносин і утворює поняття підприємницького середовища банку. Підприємницьке середовище банку розглядають у двох напрямах: аналіз мікросередовища і аналіз макросередовища.

Отже, тільки в результаті ретельного аналізу міросередовища банку з обов’язковим урахуванням усіх чинників макросередовища можна скласти уявлення про підприємницьке середовище банку. Розуміння його і управління зазначеними взаємозв'язками — одне з найважливіших завдань банківського менеджменту.

2.ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ПОБУДОВИ БАНКУ Способи організації і структури будь-якої компанії визначаються предметом її діяльності, її суспільно-економічною сутністю, її цілями та історією.

У загальному вигляді предметом діяльності банків є обслуговування фінансових операцій суб'єктів економічних відносин.

Основні типи операцій комерційних банків: розрахункові та касові операції (ведення рахунків), платіжні операції, депозити (зберігальні) операції, кредитні операції, операції з цінними паперами. Структура і організація діяльності будь-якого банку мають давати можливість здійснювати все ці операції. Ця вимога, як правило, прямо відображається у структурі банків, визначаючи назви банківських підрозділів: каса, управління розрахункових операцій (операційне керування), кредитне керування, відділ депозитних операцій, відділ міжнародних платежів, департамент операцій з цінними паперами.

Комерційний банк, виявляє не одну, а безліч суспільно-економічних сутностей. По-перше, банк є інструментом здійснення фінансових операцій суб'єктів економічних відносин. Наприклад, проводячи розрахунки між клієнтами, банк лише обслуговує їхні угоди, залишаючись непричетним до мотивів здійснення та результатів таких угод. По-друге, банк сам є суб'єктом економічних відносин. Так, видаючи кредити, банк вступає в угоди зі своїми клієнтами, самостійно приймає рішення про їх проведення, піклується про результат проведення операції (повернення позики та процентів). По-третє, банк є накопичувачем коштів.

Приймаючи їх від населення за допомогою депозитів, інтегруючи залишки на розрахункових рахунках клієнтів, одержуючи в керування (траст) активи компанії і приватних осіб, банки створюють, накопичують сумарний фінансовий потенціал, що може бути використаний для досягнення цілей, не пов’язаних із накопиченням — у будівництві, виробництві, сфері послуг, торгівлі. По-четверте, спрямовуючи кошти в кредитування або поповнюючи портфель цінних паперів, вибираючи позичальників, банк є розподільником коштів. По-п'яте, банк є інформаційним центром. Інформація про операції клієнтів, їх стан, події на грошових і товарних ринках накопичується банком і використовується ним для прийняття рішень про здійснення тих чи інших операцій. Перелічені банківські одиниці визначають можливість, а в деяких випадках і необхідність створення банківських підрозділів, що їх обслуговують.

Цілі комерційного банку поділяють на стратегічні і тактичні, довгострокові і короткострокові, загальні і локальні. Для досягнення цих цілей, як правило, також необхідно створювати відповідні банківські підрозділи. Керівництво таких підрозділів відповідає за досягнення цих цілей. Досягнення або видозміна цілей найчастіше приводить до реорганізації цих підрозділів. Слід зазначити, що саме цілепокладання часто вимагае створення такого штабного підрозділу, що дає змогу акціонерам і керівництву банку ефективно ставити і фіксувати різноманітні завдання, які визначають розвиток банку.

Основні принципи організаційного процесу в банку такі:

— функціональна побудова;

— відповідність меті банку;

— ієрархія владних повноважень та рівнів організації;

— спільні й координовані дії;

— раціоналізація управління;

— цілісність і відповідність умовам зовнішнього середовища;

— забезпечення контролю;

— регламентація діяльності персоналу;

— забезпечення оперативною і достатньою інформацією.

Фактори, що впливають на вибір організаційної структури банку:

— розмір банку;

— види операцій та їх масштабність;

— обсяги зовнішньоекономічної діяльності;

— форма власності.

Організаційна структура комерційного банку визначається двома основними моментам:

— структурою органів управління;

— структурою функціональних підрозділів і служб банку.

Органи управління банком зобов’язані забезпечити безперебійне ефективне керівництво комерційною діяльністю банку з метою виконання його функцій.

До складу органів управління банком входять:

— загальні збори акціонерів (учасників);

— спостережена рада банку;

— правління (рада директорів) банку на чолі з головою.

Основним (найвищим) органом управління комерційного банку є Загальні збори акціонерів (учасників) банку. Цей орган збирається, як правило, один раз на рік і здійснює загальне керівництво діяльністю, тобто вирішує всі стратегічні завдання банку. До компетенції загальних зборів банку належать приймання рішень щодо визначення основних напрямів діяльності банку та затвердження звітів про їх виконання, внесення змін та доповнень до статуту банку, зміни розміру статутного капіталу банку, призначення та звільнення голови та членів спостережної ради банку, ревізійної комісії, затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора, розподілу прибутку та ін.

Збори обирають спостережну раду банку, а також голову правління банку.

Спостережна рада банку обирається із представників засновників та акціонерів банку і здійснює загальне керівництво діяльністю банків в період між загальними зборами акціонерів.

Члени спостережної ради банку не можуть входити до складу правління (ради директорів) банку, ревізійної комісії банку.

Спостережна рада банку:

— призначає і звільняє голову та членів правління (ради директорів) банку;

— контролює діяльність правління (ради директорів) банку;

— визначає зовнішнього аудитора;

— встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку;

— приймає рішення щодо покриття збитків;

— приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їхніх статутів і положень;

— затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів правління банку;

— готує пропозицію щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників;

— здійснює інші повноваження, делеговані загальними зборами учасників банку.

Засідання ради банку збирається, як правило, один раз на квартал.

Правління банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи. Засідання проводяться, як правило, не рідше, ніж два рази на місяць.

Голова правління (ради директорів) банку керує всією діяльністю банку, представляє банк в інших організаціях, підписує договори та інші документи від імені банку, несе персональну відповідальність за його роботу.

Ревізійна комісія банку — контролюючий орган банку, склад якої формується із представників акціонерів (учасників), затверджується рішенням загальних зборів акціонерів (учасників).

Членами ревізійної комісії не можуть бути особи, які є працівниками банку.

Основними функціями ревізійної комісії є контроль за дотриманням банком законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України, розгляд звітів внутрішніх і зовнішніх аудиторів та підготовка відповідних пропозицій загальним зборам учасників та внесення на загальні збори учасників або спостережній раді банку пропозицій щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів.

Для забезпечення додаткових заходів із метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема такі:

1. Кредитний комітет.

2. Комітет з питань управління активами та пасивами.

3. Тарифний комітет.

Основними функціональними підрозділами, що безпосередньо здійснюють банківські операції та обслуговують клієнтів, є департаменти банку. В універсальному комерційному банку можуть бути такі департаменти:

1. Департамент прогнозування діяльності банку.

2. Департамент маркетингу і зв «язків клієнтурою.

3. Кредитний департамент.

4. Валютний департамент.

5. Департамент депозитних операцій .

6. Департамент розрахунково-касових операцій.

7. Департамент операцій з цінними паперами.

8. Департамент управління філіями банку.

9. Департамент аналізу і статистики.

До організаційної структури банку належать також різноманітні служби, зокрема:

— відділ кадрів;

— відділ безпеки;

— адміністративно-господарський відділ;

— юридичний відділ;

— ревізійний відділ (служба внутрішнього аудиту);

— бухгалтерія;

— впровадження і експлуатації ЕОМ.

Кінцевою метою формування структури банку є доцільність і раціональність управління всім комплексом банківської діяльності, підвищення якості послуг, що надаються клієнтам банку, продуктивності праці банківських працівників, забезпечення прибутковості банку.

Органи управління й організаційна побудова банків у чомусь збігаються, а в чомусь відрізняються від інших уставів. Головним органом управління банком є загальні збори акціонерів. Вони приймають найважливіші рішення: затверджують статут, обирають раду банку чи раду директорів (далі - рада), затверджують баланси і звіти, визначають напрям і цілі політики банку тощо.

Водночас збори акціонерів недостатньо інформовані про поточні справи банку і в багатьох випадках просто підтримують рішення, запропоновані радою банку. У зв’язку з політикою випуску дрібних акцій у великих банках на щорічних зборах акціонерів не присутня основна маса дрібних власників акцій, які передають право голосу виборним особам.

Основні питання діяльності банку вирішує рада. Вона е представницьким органом власників банку, його акціонерів і відстоює їхні інтереси. Найпершим обов’язком ради є забезпечення необхідного рівня прибутку на вкладений капітал. Водночас рада має також піклуватися про захист інтересів інших зацікавлених сторін — клієнтів банку та ін.

Рада формує виші керівні органи, що провадять практичну діяльність відповідно до її рекомендацій і вказівок. Основною функцією ради є визначення стратегічних цілей банку і формування політики.

Добір людей на керівні посади — ще одна важлива функція ради. Сучасний банк — це надзвичайно складне підприємство з високим ступенем ризику. Тому для забезпечення його успішної роботи необхідні досвідчені, професійно підготовлені і відповідальні працівники.

Робота банку покладає велику відповідальність на людей, які приймають рішення. Помилки можуть дорого коштувати. Тому в банку звичайно створюють декілька постійних комітетів, куди входять члени правління і спеціалісти банку. Більшість директорів не є банкірами, зате вони добре знають місцеві умови, специфіку галузей тощо. У комітетах директори можуть надати велику допомогу. Для розгляду поточних справ комітети збираються, як правило, щотижня. Крім того, можуть створюватися спеціальні комітети для вирішення екстраординарних питань.

ОСНОВНІ ТИПИ ОРГАН13АЦ1ЙНИХ СТРУКТУР У БАНКАХ Організаційна структура банку є важливою складовою успішного досягнення цілей обраної стратегії. Від рівня організації банку, налагодження стосунків між керівництвом та підлеглими залежить успіх його діяльності. Дуже часто хиби в організаційних структурах призводили навіть досить потужні банки до кризових ситуацій.

Банки діють у різних ринкових умовах, спеціалізуються на наданні різних видів послуг, ставлять перед собою різні цілі, а отже, їхні організаційні структури можуть варіювати. Кожний з наявних видів організаційних структур має переваги и недоліки, які слід обов’язково враховувати у процесі вибору придатного способу організації. Обраний спосіб має сприяти найбільший відповідності банківської організації ринковим умовам, в яких вона діє, раціональній організації роботи банківських працівників усіх ланок, успішному налагодженню і виконанню всіх функцій управління, максимальному задоволенню потреб клієнтів і, нарешті, досягненню мети, що стоїть перед банком.

Існують такі типи організаційних структур:

Бюрократична модель побудови організації має три основні варіанти:

1. Функціональні організаційні структури.

2. Дивізіональні організаційні структури.

3. Організаційні структури банків, які діють на міжнародних ринках.

Адаптивні структури.

Відомі три основні види адаптивних структур:

1. Проектні структури.

2. Матричні структури.

3. Конгломерати.

Організаційні структури, що відрізняються ступенем централізації.

Ступінь централізації визначається низкою чинників, таких як важливість і кількість управлінських рішень, що належать до компетенції нижчих управлінських ланок, ступінь контролю за їхньою діяльністю.

3.ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ Ключовим показником рівня менеджменту банківської установи є розвиненість і якість планування. Планування — це інструмент управління, який охоплює всі аспекти банківської діяльності. Але, щоб скористатися ним, керівництво мусить визнати, що планування необхідне для життєздатності банку. Для багатьох керівників ціною усвідомлення цього факту стали невикористані можливості, недоотримані доходи, фінансові втрати.

Планування — це встановлення цілей і визначення шляхів їхнього досягнення. Довгострокове планування передбачає складання стратегічного плану розвитку суб «єкта, в якому формулюються фундаментальні орієнтири діяльності, модель існування банку.

Планування починається з формулювання мети, якій має підпорядковуватися діяльність установи. Ця перша складова стратегії розкриває бачення керівництвом того, яким банк повинен стати в ідеалі. Мета розробляється керівництвом банку на підставі їхнього знання сильних і слабких аспектів установи, а також знання навколишнього середовища. Виходячи з цього формулюються стратегічні цілі, які розкриваються у політиці і бізнес плані.

Під стратегією управління мається на увазі напрям і спосіб використання коштів для досягнення поставленої мети. К цьому способу відповідає набір правил і обмежень для прийняття рішень. Наявність стратегії дає змогу сконцентрувати зусилля на варіантах рішень, які не суперечать прийнятій стратегії, і відкинуті всі інші варіанти. Після досягнення поставленої мети стратегія як напрям припиняє своє існування. Нові цілі ставлять завдання розробки нової стратегії.

Основний принцип фінансового менеджменту полягає в тому, що максимізація вартості акціонерного капіталу є ключовим пріоритетним завданням. Усі банки — це корпорації, акціонери яких зацікавлені в зростанні вартості акціонерного капіталу і доходу за ним. Якщо цього не відбувається інвестори можуть забажати позбутися акцій і тоді банк відчуватиме труднощі при залученні нового капіталу для забезпечення свого зростання в майбутньому. Тому очевидно, що банківські менеджери мають прагнути максимізувати вартість акціонерного капіталу при збереженні прийнятного рівня ризику за своїми операціями.

Для країн з перехідною економікою типовими є проблеми, пов «язані з поширенням інсайдерських відносин. При цьому банки іноді виконують функцію фінансової ланки у ланцюгу споріднених структур. Завданням банку є максимальне задоволення інтересів групи у межах якої він функціонує. Питання полягає у тому, чи не існує фінансової загрози коштам сторонніх інвесторів і як довго інтереси групи не збігатимуться з інтересами клієнтів? Небезпека таких банків — у практичній неможливості реальної оцінки їх діяльності у наслідок відсутності достовірної інформації про ступінь прийнятого ризику за операціями.

Нині для багатьох українських банків основною метою є виживання. Наповнення стратегії залежить від конкретних проблем, спричинених недостатньою капіталізацією, незадовільною якістю кредитного портфеля, марнотратною поведінкою.

Отже, найважливішими показниками будь-якого банку є прибутковість і ризик. Завдання комерційного банку, як і інших підприємницьких структур, — максимізація вартості коштів, вкладених акціонерами, при збереженні прийнятного рівня ризику. Це завдання складне, і поступово його розв «язання передбачає, що банківська установа має перебувати у постійному пошуку нових можливостей подальшого зростання, підвищення прибутковості й ефективнішого планування і контролю.

4. ОСОБЛИВОСТІ РЕОРГАНІ3АЦІЇ СТРУКТУРИ БАНКУ Структура банку становить не щось стале, раз і назавжди прийняте банком, а постійно змінюється відповідно до мети організації. Проте це зовсім не означає, що організаційна структура може часто модифікуватися. Внесення змін до структури банку — досить складний процес, що потребує врахування низки специфічних особливостей.

Внутрішня культура банку багато в чому зумовлює побудову його структури. Це пов’язано з тим, що в кожному банку складаються свої традиції, звички, які визначають поведінку працівників, стосунки між керівниками і підлеглими, а також організацію банківської діяльності. Наявність особливостей внутрішньої культури в кожного банку робить неможливим механічне перенесення структур з однієї організації на іншу. У вирішенні цих питань потрібні індивідуальний підхід і врахування всіх відмінних рис конкретного банку.

Проведення організаційних змін не можливе без відповідних зобов’язань з боку вищого керівництва. Будь-які зміни в організації стосуються процесів керівництва та прийняття управлінських рішень. а отже, вищий банківський менеджмент має відповідним чином схвалити і підтримати їх, щоб забезпечити реальне втілення.

Структурна реорганізація потребує відповідної перепідготовки персоналу, оскільки практично всі організаційні зміни пов’язані з необхідністю підвищення якості обслуговування клієнтури, розширення ринку, збільшення обсягів здійснюваних операцій і впровадження нових, досконаліших методів роботи.

Зміни в структурі банку, пов’язані з розширенням сфер діяльності та пропозицією нових продуктів супроводжуються, як правило, необхідністю введення до штату спеціалістів з певних галузей банківської, і не тільки банківської, діяльності. Проте будь-яку зміну слід старанно обміркувати, щоб не пошкодити усталений процес комунікацій і не порушити координацію діяльності окремих служб.

Ще один важливий чинник, який слід враховувати при внесенні змін до наявної структури, пов’язаний з тим, що структурна перебудова у більшості випадків (особливо в умовах ринку) призводить до скорочення штату, тому керівництво, приймаючи подібні рішення, має добре проаналізувати ситуацію, аби уникнути небажаних соціальних наслідків. Одним з основних принципів тут має стати аналіз персоналу банку з погляду можливості виконання кожним своїх функціональних обов’язків за мінімальної кількості виконавців і максимальної їхньої кваліфікації.

Такий підхід до кадрової політики має застосовуватися при проведенні організаційних змін. Проте не слід допускати становища, коли будь-яка структурна перебудова асоціюватиметься у банківських службовців з автоматичним скороченням штату, інакше організаційна структура внаслідок відсутності зацікавленості працівників у структурних змінах може втратити найважливішу властивість — гнучкість.

Таким чином, проведенню структурних модифікацій мають передувати кропітка робота з вивчення всіх аспектів майбутніх перетворень, а також аналіз імовірних наслідків.

ВИСНОВОК Принциповою є різниця між установою в питаннях визначення стратегії. Альтернативою оптимізації акціонерного капіталу можуть бути максимізація прибутку при збереженні прийнятного рівня ризику. Мінімізація ризику за умови отримання показників прибутковості на певному рівні, максимізація обсягу діяльності, найбільше задоволення інтересів інсайдерів. Вищий менеджмент одних банків пріоритетними цілями вважає швидке зростання установи і бере високий рівень ризику при проведенні активно-пасивних і позабалансових операцій. Інші керівники прагнуть мінімізувати ризик і підтримують імідж надійної установи за невисокого рівня виплат акціонерам. Але існують стратегії, свідомо чи несвідомо прийняті керівництвом банківських установ, які прямо ведуть до руйнування фінансової установи, що в кінцевому підсумку підриває довіру до банківської системи в суспільстві.

Л1ТЕРАТУРА.

1. Банківський менеджмент: Підручник/ за ред. О. А. Кириченка, В.І. Міщенка. — К.: Знання, 2005. — 831ст.

2. Банківський менеджмент: Навч. посіб./ О. А. Кириченко, І.В. Геленко, С. Л. Рогольта ін.; за ред. О. А. Кириченка. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2002. — 438с.

3. Васюренко О. В. Банківський менеджмент: Посібник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2001. — 320ст.

4. Стратегічне планування діяльності банку// «Фінанси України» № 4 2003.

.

.

_.

.