Особливості розвитку зовнішньоекономічних зв"язків Волинської області

Особливості розвитку зовнішньоекономічних зв'язків

Волинської області

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ОБЛАСТІ

1.1 Суть поняття «зовнішньоекономічні зв’язки»

1.2 Методичні аспекти дослідження зовнішніх зв’язків адміністративної області

Розділ 2. ПЕРЕДУМОВИ І Фактори формування зовнішнЬОЕКОНОМІЧНИХ зв’язків Волинської області

2.1 Історичні фактори

2.2 Геополітичні фактори та нормативно-правова база формування зовнішніх зв’язків

2.3 Природно-географічні фактори

2.4 Соціально-економічні фактори Розділ 3. ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

3.1 Зовнішня торгівля товарами

3.2 Зовнішня торгівля послугами

3.3 Основні напрями інвестиційної діяльності

РОЗДІЛ 4. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4.1 Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків

4.2 Перспективи розвитку зовнішньоекономічних зв’язків ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

ВСТУП Актуальність теми дослідження. З розвитком глобалізаційних процесів та зростанням взаємозалежності країн світу, дослідження зовнішніх зв’язків країн та регіонів є досить актуальним. У сучасних умовах локальні економіки окремих країн та регіонів поступово і все більше інтегруються у світову економіку. Прогрес кожної країни тісно пов’язаний з рівнем і характером її взаємодії з іншими державами. Волинська область є прикордонною територією до Європейського Союзу. Розвиток її відносин із сусідніми країнами має велике значення на розвиток економіки й добробуту регіону і нашої держави. Таким чином, досліження розвитоку зовнішніх зв’язків Волині є важливим питанням сьогодення.

Мета роботи полягає у дослідженні головних рис зовнішніх зв’язків Волинської області та виявленні особливостей їх формування та функціонування.

Виходячи з мети, у дипломній роботі вирішувались такі завдання:

— розкрити суть і зміст поняття «зовнішньоекономічні зв’язки»;

— розкрити методичні основи вивчення зовнішньоекономічних зв’язків;

— дослідити фактори формування зовнішньоекономічних зв’язків Волині;

— проаналізувати сучасний стан співробітництва з зарубіжними територіями;

— виявити проблеми та перспективи розвитку зовнішньоекономічних зв’язків Волинської області.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є зовнішньоекономічні зв’язки Волинської області. Предметом дослідження є основні напрями і стан сучасних зовнішньоекономічних зв’язків Волині, проблеми та перспективи їх розвитку.

Теоретико-методологічну базу дослідження становлять праці таких науковців, як Є. Ф. Авдокушин, Є. С. Акопов, Ю. Г. Козак, Н. Н. Коцан, В. Й. Лажнік, Н. П. Луцишин, П. В. Луцишин, Н. А. Мікула, М. Д. Пістун, А. П. Румянцев, С. В. Федонюк, М. А. Шепєлєв та ін.

Джерелами написання дипломної роботи є: монографії, підручники, періодична преса, статистичні збірники, карти, дані комп’ютерної мережі Інтернет.

Дослідження проводилось на основі системного підходу з використанням таких методів, як історичний, літературний, статистичний, аналізу і синтезу, порівняльний, картографічний та інші.

Практичне значення результатів дослідження. Матеріали дипломної роботи можуть бути викоистані при вивченні низки навчальних дисциплін, які вивчаються на географічних факультетах, зокрема таких як «Економічна і соціальна географія України»

Поставлені завдання роботи визначили її структуру. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ОБЛАСТІ

1.1 Суть поняття «зовнішньоекономічні зв’язки»

зовнішньоекономічний торгівля інвестиційний волинська область На сучасному етапі жодна держава не може успішно розвиватись без зовнішніх зв’язків з іншими державами, оскільки не є самодостатньою і незалежною у своєму існуванні від життєво необхідних ресурсів (природних, трудових, фінансових та ін.). найбільшою проблемою людського суспільства є якомога більш повне задоволення потреб людей при обмежених ресурсах. При цьому в процесі історичного розвитку спостерігається постійне зростання потреб, задоволення яких є практично неможливим без обміну між регіонами і розвитку зв’язків між державами.

Зовнішні зв’язки — це взаємообмін з країнами світу продукцією матеріального виробництва, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співробітництво політичних органів, спрямоване на ефективне розв’язання проблем людства, міжнародний рух населення, розширення особистих контактів громадян [2, с. 36].

Зовнішні зв’язки мають дуже розгалужену структуру. Найважливішими видами зовнішніх зв’язків є: політичні, економічні та соціальні (наукові, релігійні, культурні, інформаційні, екологічні, військові, гуманітарні).

Значення зовнішніх зв’язків для підвищення суспільної ефективності обгрунтували ще А. Сміт і Д. Рікардо, результатом дослідження яких стала теорія порівняльних витрат виробництва. Суть її полягає у тому, що кожна країна має вигоду від розвитку зовнішньої торгівлі, використовуючи відмінності у витратах, врахування яких сприяє спеціалізації країни на виробництві тієї продукції, по якій вона має найбільші переваги у витратах. За цією теорією, для країни не вигідно розвивати навіть ті галузі, де витрати виробництва нижчі, ніж в інших країнах, але різниця у витратах менша, ніж за продукцією найбільш розвинутої галузі в даній країні [1, с. 65].

Розвиток усіх країн світу та їх регіонів за загальними економічними законами зумовлює пріоритетність економічного характеру зовнішніх зв’язків. Система зв’язків між господарствами країн на основі міжнародного поділу праці формує зовнішні економічні зв’язки двох країн або двох окремих регіонів.

Зовнішньоекономічні зв’язки — це сукупність напрямів, форм, методів і засобів торговельно-економічного, валютного і кредитно-фінансового співробітництва між країнами чи регіонами з метою раціонального використання міжнародного поділу праці. Як економічна категорія зовнішньоекономічні зв’язки є системою економічних відносин, які виникають при переміщенні всіх видів ресурсів між державами й економічними суб'єктами різних держав. Ці двосторонні відносини охоплюють усі сфери економічного життя держави.

Зовнішньоекономічні зв’язки в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.

Зовнішньоекономічні зв’язки мають великий вплив на розвиток політичних процесів. Вони не є автономними від політичного і соціального розвитку людського суспільства, а навпаки з ним пов’язані.

Зовнішньоекономічне співробітництво між державами здійснюється у таких основних формах:

1) зовнішня торгівля;

2) міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини;

3) міжнародна інвестиційна діяльність;

4) міграція населення і робочої сили;

5) міжнародні науково-технічні зв’язки.

Зовнішня торгівля є провідною формою зовнішньоекономічних відносин. Це торгівля між країнами, окремими регіонами, економічними суб'єктами, яка складається з експорту та імпорту товарів і послуг. Зовнішню торгівлю ринку характеризують такі показники:

1. Експорт — це вивіз товару, робіт, послуг, результатів інтелектуальної власності, у тому числі виключних прав на них, із митної території за кордон без зобов’язання про зворотне ввезення.

2. Імпорт — це ввіз товару, робіт, послуг, результатів інтелектуальної власності, у тому числі виключних прав на них, на митну територію із-за кордону без зобов’язання про зворотній вивіз.

3. Зовнішньоторговельний оборот — це обсяг зовнішньоторговельної діяльності регіону, країни, групи країн, що дорівнює сумарному розміру експорту та імпорту за рік або за інший фіксований період.

4. Сальдо зовнішньоторговельного оборобу — різниця між експортом та імпортом товарів і послуг.

5. Генеральна торгівля — ціна зовнішньоторговельної операції і ціна транзитних товарів.

6. Реекспорт — це зворотне вивезення з країни раніше ввезених з-за кордону товарів, які не піддавались переробці.

7. Реімпорт — це зворотне ввезення в країну раніше вивезених за кордон товарів, які не піддавались переробці.

8. Товарна структура експортно-імпортних операцій — це показник розподілу експорту та імпорту по головним товарним позиціям.

9. Географічна структура експортно-імпортних операцій — це розподіл зовнішньої торгівлі за групами країн, регіонів.

Сучасна зовнішня торгівля характеризується зростанням обміну товарами і швидким розвитком міжнародного обміну послугами. Все більший вплив на світовий економічний розвиток і на міжнародні економічні відносини починає здійснювати міжнародна торгівля послугами. Основною їх формою є транспортні послуги. Проте з’явились і отримують все більше розповсюдження послуги в галузі інформатики і телекомунікацій, оренда машин і устаткування (лізинг), ринкові, лабораторні та прогнозні дослідження, консультаційні послуги, які входять до категорії ділових послуг.

Міжнародні кредитно-фінансові відносини — це відносини, що виникають між суб'єктами світового ринку і відображають ступінь і глибину розвитку світогосподарських та інших зв’язків [1, с. 76].

У системі міжнародних кредитно-фінансових відносинах дуже велике значення для країни має ввіз і вивіз капіталів. Так, Волинська область, як і вся нині Україна, виступає здебільшого імпортером капіталів, оскільки її можливості вкладати їх в економіку інших країн надзвичайно обмежені. Найбільш ефективними є прямі іноземні інвестиції в українську економіку, тобто вкладання закордонними компаніями, підприємствами, банками тощо капіталів у грошовій або товарній формі в конкретні галузі економіки, створення за їх участю високорентабельних спільних підприємств та організацій, які працюють на прибуток. для закордонних бізнесменів залишається привабливими машинобудування, деревообробка, будівельна індустрія, а також хімічна галузь та виробництво енергозберігаючих котлів. найбільше цікавить інвесторів обласний центр з його виробничими потужностями — більше 80% закордонних капіталовкладень.

Інвестиційне співробітництво виступає формою зовнішніх економічних відносин, метою якого є раціональний розподіл ресурсів, досягнення регіону вищих результатів у господарстві за рахунок використання переваг участі у міжнародному поділі праці та оновлення технологічної структури суспільного виробництва.

Створення спільних підприємств — це одна з форм економiчного спiвробiтництва регіону iз зарубiжними партнерами. Ці пiдприємства дiють самостiйно, надiленi широкими правами для здiйснення експортних та iмпортних операцiй. Спiльнi пiдприємства погоджують цiни на спiльно вироблену продукцiю i укладають вiдповiднi контракти. Їх прибуток розподiляється мiж учасниками пропорцiйно вкладу в статутний фонд.

Сучасні зовнішні зв’язки адміністративної області нерозривно пов’язані з таким поняттям, як міжнародна трудова міграція, під якою слід розуміти переміщення населення через державні кордони для продажу власної праці. Вона приносить як позитивні, так і негативні наслідки і для країн-постачальників і для країн-реципієнтів робочої сили.

Міграція виконує економічні і соціальні функції. Вона сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва. В країні, що ввозить робочу силу, особливо кваліфіковану, прискорюються темпи зростання економіки, підвищується конкурентоспроможність вироблених товарів внаслідок зменшення витрат виробництва, пов’язаного з більш низькою ціною іноземної робочої сили і можливістю стримувати ріст заробітної плати місцевих робітників через підвищену конкуренцію на ринку праці. При імпорті кваліфікованих працівників і наукових кадрів приймаюча країна економить на витратах на освіту та професійну підготовку.

Міжнародне науково-технічне співробітництво — це зв’язки з приводу обміну результатами науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), спільного проведення підприємствами чи організаціями НДДКР з подальшим сумісним чи роздільним використанням їх результатів; спільного розроблення і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією. Міжнародна передача технологій — це сукупність економічних відносин, які складаються між підприємствами різних країн у галузі використання зарубіжних науково-технічних досягнень.

Міжнародне науково-технічне співробітництво сприяє розвитку світової науки, інтегруванню країн у міжнародний науковий простір і підвищенню технологічної озброєності виробництва кожної окремої країни.

До науково-технічної співпраці належить торгівля патентами, ліцензіями (авторське право на використання запатентованих винаходів), технічним досвідом («ноу-хау») тощо. Вона здійснюється в кількох формах:

— матеріальній, тобто обмін наукоємною продукцією, створеною за найновішими технологіями;

— нематеріальній — у вигляді креслень, формул, обміну інформацією, літературою;

— послуг фахівців і технічного персоналу в галузі менеджменту, маркетингу, контролю за якістю.

Одним з напрямів зовнішньоекономічної діяльності регіонів на сучасному етапі виступає транскордонне співробітництво. Транскордонне співробітництво — це специфічна сфера зовнішньоекономічної, політичної, екологічної, освітньої та інших видів діяльності. Транскордонна співпраця здійснюється на регіональному рівні і характеризується рядом особливостей, а саме наявністю спільного кордону і необхідністю його облаштування, спільним використанням природних ресурсів і спільним вирішенням проблем екологічної безпеки, більш широким взаємним спілкуванням населення сусідніх держав і особистими зв’язками людей, значно вищим навантаженням на інфраструктури, технології, культури, охорони навколишнього середовища.

Велике значення для формування зовнішніх зв’язків регіону має ряд факторів і передумов. Серед них основними є такі:

1. Географічне положення — прикордонність та транзитність регіону.

2. Природне середовище: діяльність, пов’язана з ліквідацією проблем, а також сприянням покращенню екологічного стану території регіону. Наявність рекреаційних ресурсів, які сприяють розвитку туризму — важливої сфери співробітництва, яка має великі можливості створення спільної бази.

3. Мережа міських поселень, на яку спирається розвиток інших сфер співробітництва.

4. економічна інфраструктура — створення закладів митного обслуговування та торговельного обміну, а також підготовка ринкової інфраструктури, що стосується організації ярмарків та бірж. Це сфера від якої найбільш залежить розвиток співробітництва.

5. Транспортна мережа — якість доріг, транзитна спроможність, необхідна кількість експресових доріг та автострад.

6. Суспільні контакти населення регіону.

Зовнішньоекономічні зв’язки реалізують відношення просторового характеру у системі суспільно-географічних об'єктів і постають наслідком, а також умовою перебігу географічного поділу праці [2, с. 45].

Отже, зовнішньоекономічні зв’язки — це сукупність напрямів, форм, методів і засобів торговельно-економічного, валютного і кредитно-фінансового співробітництва між країнами чи регіонами з метою раціонального використання міжнародного поділу праці. Як економічна категорія зовнішньоекономічні зв’язки є системою економічних відносин, які виникають при переміщенні всіх видів ресурсів між державами й економічними суб'єктами різних держав. Ці двосторонні відносини охоплюють усі сфери економічного життя держави.

1.2 Методичні аспекти дослідження зовнішньоекономічних зв’язків адміністративної області

Методи дослідження є засобом для вирішення головного завдання науки — виявлення об'єктивних законів дійсності. Термін «метод» означає як суму прийомів, засобів і процедур дослідження наукою свого об'єкта і предмета, так і сукупність знань, що вже є. В широкому розумінні метод — це спосіб пізнання, а у вузькому розумінні - це сукупність підходів і принципів, правил та норм, інструментів та процедур, які забезпечують взаємодію суб'єкта з об'єктом для вирішення поставлених задач. Отже, метод дослідження — це певна послідовність підходів і операцій, які треба виконати для досягнення поставленої мети при вивченні певного явища або процесу, а також особливі способи і методика дослідження [39, с. 9]. Або, інакше кажучи, це шлях дослідження чи пізнання дійсності, спосіб організації її практичного і теоретичного освоєння, зумовлений закономірностями функціонування предмету, що розглядається. Застосування правильного методу є умовою успішного розвитку пізнання і досягнення вірних результатів дослідження.

Структура методу включає підхід та принцип. Підхід визначає основний шлях вирішення поставленого завдання та розкриває стратегію його вирішення, а принцип — це те, що покладено в основу вирішення проблем, гносеологічно-методологічний засіб реалізації відповідного підходу. Певна послідовність підходів і операцій, котрі треба виконати при вивченні певного явища або процесу — це методика дослідження. Зараз у науковій літературі виділяють чотири рівні методів: філософський (загальнонауковий); міждисциплінарний (спільний для кількох галузей знань); конкретно-науковий (спеціальний); методико-технічний.

Зовнішньоекономічні зв’язки — явище комплексне, і для того, щоб їх дослідити необхідно проаналізувати всі його складові. Аналіз означає розчленування міжнародних явищ та процесів, у тому числі й зовнішніх зв’язків, на складові частини (елементи) і подальше дослідження їх властивостей та особливостей, зв’язків та відносин у межах одного цілого.

Методика дослідження зовнішньоекономічних зв’язків регіону дає змогу виділити наступні етапи: обґрунтування чинників формування зовнішньоекономічних зв’язків між регіонами; виявлення та розкриття механізмів формування зовнішньоекономічних зв’язків регіону; структурний аналіз зовнішньоекономічних зв’язків регіону; розкриття проблем формування зовнішньоекономічних зв’язків.

Одним із головних методів країнознавчого дослідження зовнішньоекономічних зв’язків регіону є системний підхід — логічний механізм, який охоплює сукупність існуючих методів і прийомів, що використовуються для досягнення певної мети. Точніше, це спосіб упорядкування і найповнішого використання знань, суджень та інтуїції спеціалістів у процесі вивчення проблеми і прийняття рішень. Це лише логічне вчення про процес отримання нових наукових знань.

Дослідження проблеми трансформації зовнішньоекономічних зв’язків передбачає застосування методу наукової систематизації, за допомогою якого можна визначити рівень та стан об'єкту вивчення (зовнішньоекономічних зв’язків), відстежити певні закономірності, виявити та вивчити особливості їх формування та розвитку.

Для дослідження зовнішньоекономічних зв’язків регіону важливе значення має використання методу аналізу і синтезу. Аналіз — це поділ цілого на частини, представлення складного у вигляді простих складових, зміна цих частин, додавання нових або ліквідація деяких з них для більш ефективної діяльності чи зручності дослідження. Синтез — з'єднання, об'єднання (уявне або реальне) оновленого набору простих складових об'єкта в єдине ціле, узгодження їх діяльності для більшої ефективності їх дослідження.

Також до методів систематизації належать класифакація і типологія. Класифікація — це угрупування досліджуваних об'єктів за сукупностями (класами), що відрізняються, переважно кількісними ознаками. Якісні відмінності між сусідніми класами відбивають, як правило, динаміку розвитку об'єктів або їх ієрархію [38, с. 32]. Типологія — засіб наукової класифікації об'єктів за допомогою абстрактних теоретичних моделей (типів), у яких фіксуються найважливіші структурні або функціональні особливості досліджуваних об'єктів.

На першому етапі даного дослідження використовувались саме такі методи для розробки програми наукового дослідження, в якій дається обґрунтування актуальності обраної теми. Потрібно висловити головне — сутність проблеми, з чого й випливає актуальність теми. Від доведення актуальності теми логічно перейти до формулювання мети дослідження, а також вказати конкретні завдання, які мають бути вирішені відповідно до мети.

Надалі формулюються об'єкт і предмет дослідження, зазначаючи етапи дослідження, очікувані результати. Об'єкт — це реально існуюча дійсність, що досліджується. Предмет — це те, що міститься в межах об'єкта. Об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та частина, яка є предметом дослідження.

Також на цьому етапі відбувається збір та обробка інформації на підставі статистичної відбірки задля її зручного представлення, інтерпретації й здобуття наукових та практичних висновків, аналіз і синтез добутої інформації, що дає змогу на новому рівні продовжити і поглибити дослідження об'єкта. Цей метод дозволив дослідити великі і складні об'єкти як єдине ціле із узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин, зокрема зовнішніх зв’язків як систему різних форм співробітництва між Волинською областю, іншими регіонами та країнами.

Метод аналізу передбачає розчленування об'єкта дослідження на елементи. Він допоміг уточнити логічну форму або структуру дослідження. Метод синтезу, навпаки, дозволив об'єднати розділені елементи об'єкту в єдине ціле (систему).

Другий етап полягає безпосередньо в описі процесу дослідження, його структуризації на компоненти, між якими існують функціональні зв’язки. Це основна частина роботи, де висвітлюються методика і техніка дослідження з використанням логічних законів і правил.

До методів другого етапу дослідження належать ті, які використовуються в окремих галузях науки для виявлення та аналізу динаміки розвитку процесів або явищ. До них відноситься, зокрема, історичний метод, який використовувався в даному дослідженні. За допомогою цього методу було досліджено чинники формування та розвиток зовнішньоекономічних зв’язків Волинської області, перебіг подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей та суперечностей цього процесу. Історичний метод дає змогу проаналізувати відносини протягом певного періоду, в даному випадку з моменту стоворення перших державних утворень на території сучасної Волинської області та після здобуття незалежності України, а також виявити певні закономірності в їх розвитку Серед історичних методів дослідження зовнішньої політики та зовнішніх зв’язків провідне місце належить історико-описовому методу, суть якого зрозуміла з назви. Він — основа історії дипломатії, міжнародних відносин і зовнішньої політики окремих держав, численних робіт з аналізу явищ і процесів поточного міжнародного життя. Його різновидом є політико-описовий метод, який по суті часто зводиться до реферування дипломатичних документів: декларацій, двочи багатосторонніх договорів, хартій, пактів тощо. Обидва ці описові методи не можна недооцінювати, оскільки вони дають ту первинну інформацію, на якій і можуть засновуватися всі подальші дослідження зовнішніх зв’язків регіону, особливості співробітництва з іншими суб'єктами міжнародних відносин. До цієї ж групи належить порівняльно-історичний метод — спосіб дослідження і пояснення змісту і характеру міжнародних відносин на різних етапах історичного розвитку; виявлення спільного і відмінного між різними стадіями становлення зовнішніх зв’язків регіону.

Третій етап полягає в обговоренні й оцінці одержаних результатів дослідження, зроблених на основі аналізу добутої інформації. Висновки містять те нове й суттєве, що складає наукові і практичні результати проведеної праці.

На третьому етапі дослідження використовувалися конкретно-наукові методи. До них відносяться такі як статистичний, порівняльний, картографічний, аналітичний, метод наукової систематизації, вивчення документів, контент-аналіз, івент-аналіз та деякі інші, які використовують в просторових дослідженнях.

Статистичний метод застосовувався для узагальнення й аналізу масових подій, коли треба подолати безліч випадковостей. Застосування статистичного методу означає збирання і одержання первинних статистичних матеріалів, опрацювання та аналіз усіх цих матеріалів відповідно до мети дослідження. Опрацювання статистичних даних здійснюють за допомогою таких методів, як статистичне групування, баланси. Цей метод дав можливість визначити динаміку зовнішньоторговельних зв’язків Волинської області.

Методи четвертого етапу дослідження дають змогу виконувати техніко-економічні розрахунки різної складності, формалізацію окремих явищ і процесів за допомогою різних формул та спеціальної символіки, що підвищує точність дослідницьких результатів та їхнє практичне й наукове значення.

Дослідження зовнішньоекономічних зв’язків адміністративної області також здійснюють за допомогою формальних та неформальних методів. Під формальними методами розуміють у вузькому значенні застосування формальної логіки і математичного апарату до вивчення або пояснення окремих явищ і процесів; у широкому значенні - строге використання в методиці досліджень понять і категорій, понятійних рядів, рівнів опису, порівняння тощо.

Ще одну групу методів дослідження складають операційно-прикладний і аналітико-прогностичний. При багатьох відмінностях їх об'єднує спрямованість на вирішення прикладних завдань і отримання результатів, які могли б знайти пряме застосування. Це аналіз і синтез здобутої інформації, що дає змогу на новому рівні продовжити й поглибити дослідження зовнішніх зв’язків.

До операційно-прикладних можна віднести різні методи аналізу ситуації (просте спостереження, вивчення документів і об'єктивних джерел, порівняльний аналіз); методи аналізу змісту (контент-аналіз, когнітивне картування), методи аналізу варіантів поведінки (імітації, ситуаційні аналізи, ділова, штабна і стратегічна гра).

Оскільки в «неофіційного» дослідника зовнішньоекономічних зв’язків немає доступу до джерел об'єктивної інформації, а також немає для цього коштів, то як правило використовується метод вивчення документів, які не є «інформацією для службового користування». Найбільш доступними є офіційні документи: повідомлення прес-служб дипломатичних і військових відомств, інформація про візити офіційних осіб, заяви глав регіонів, комюніке, копії договорів тощо.

Важливе значення в дослідженні зовнішньоекономічних зв’язків регіону мають математичні методи. Ці методи забезпечують перехід від якісних до кількісних характеристик територіальних утворень, що допомагає розкрити просторові закономірності розвитку суспільних процесів і явищ. Застосування економіко-математичного методу при вивченні зовнішніх зв’язків регіону дає можливість розв’язати такі завдання: перевірити ефективність взаємодії різних сфер діяльності, виявити диспропорції і вузькі місця з метою розробки заходів щодо їх усунення, кількісно оцінити регіональні фактори, знайти резерви, вибрати найкращу траєкторію розвитку процесів за різних зовнішніх умов.

З методичної точки зору оцінка економічної ефективності будь-якого напряму зовнішньоекономічних зв’язків регіону вимагає врахування його специфіки. Серед цих напрямів найважливішу роль відіграє зовнішня торгівля. Аналіз ефективності зовнішньої торгівлі допомагає здійснити вибір оптимальної структури експорту, імпорту і географічного розподілу зовнішньоторговельних потоків із метою раціональної структури цих зв’язків і досягнення максимального економічного ефекту. Зміна обсягів торгівлі характеризується динамікою зовнішньоторговельного обороту, що є сумою її експорту та імпорту. Різниця між сукупним імпортом та експортом протягом певного періоду становить сальдо торгового балансу. Воно є позитивним, якщо експорт за вартістю перевищує імпорт, і негативним, коли ситуація протилежна. Наприклад, обчисливши зовнішньоторговельний оборот між Волинською областю і Росією можна визначити, що ця країна є головним торговельним партнером у Східному регіоні.

Порівняльний метод, як особливий спеціально-науковий метод дослідження, застосовується поряд з іншими методами та способами наукового пізнання зовнішніх зв’язків регіону й полягає у знаходженні рис, які характеризують схожість та відмінність певних явищ. Він має як науково-теоретичне, так і практичне значення.

Для дослідження зовнішніх зв’язків регіону також застосовується факторний метод — це аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих чи стохастичних прийомів дослідження і методика комплексного системного вивчення і вимірювання впливу факторів.

В процесі дослідження зовнішніх зв’язків регіону використовується також картографічний метод. Картографічний метод — один з найважливіших в арсеналі дослідницького апарату країнознавчих досліджень. Визначальний інструмент картографічного методу — карта. Карти відтворюють точну локалізацію країнознавчих об'єктів і явищ та передають їхні геометричні властивості; відбивають окремі ознаки і властивості соціально-економічних систем та їхніх елементів; передають просторові й часові процеси в соціально-економічних системах і взаємодію їхніх елементів. За допомогою картосхем можна відобразити інвестиційні потоки між територіями, та основні форми зовнішніх зв’язків, наприклад, структура та величина імпорту й експорту, їх географічну структуру.

Отже, основними методами дослідження зовнішньоекономічних ззв’язків є метод аналізу і синтезу, порівняння, прийняття рішень, спостереження, вивчення документів, історико-описовий, операційно-прикладний і аналітико-прогностичний, математичний, статистичний, картографічний та ін. Комплексне використання даних методів дає змогу проаналізувати зовнішньоекономічі зв’язки регіону з метою визначення основних зовнішньополітичних пріоритетів та національних інтересів.

Розділ 2. ПЕРЕДУМОВИ І Фактори формування зовнішнЬОЕКОНОМІЧНИХ зв’язків Волинської області

Під факторами формування зовнішніх зв’язків Волинської області слід розуміти сукупність різноманітних елементів, які прямо чи опосередковано залучені в процес суспільного розвитку регіону та України в цілому. Різноманітність усіх факторів об'єднує в собі умови і ресурси.

Аналізуючи різні компоненти, часто вживається поняття ресурсний потенціал. Природні ресурси переважно виступають опосередкованими факторами формування зовнішньої діяльності регіону, як основного продуцента експорту регіону.

Найважливішими факторами формування зовнішніх відносин області є, безсумнівно, історичні передумови розвитку міжнародного співробітництва, геополітичне положення території та нормативно-правове забезпечення взаємозв'язків області, а також соціально-економічні фактори, які найбільшою мірою визначають господарський та суспільний розвиток регіону [36, с. 86].

З метою висвітлення особливостей зовнішньоекономічних зв’язків Волинської області необхідно детальніше розглянути передумови і фактори, що зумовлюють специфіку і просторову спрямованість зовнішніх зв’язків регіону.

2.1 Історичні передумови З найдавніших часів на території сучасної Волині проживали східнослов'янські премена дулібів. Із Х ст. ця територія в давньоруських літописах пов’язується з іншими племенами — бужанами і волинянами. Автор «Повісті минулих літ» літописець Нестор згадує дулібів і бужан, а потім вже об'єднує їх, як волинян. В Х ст. ще існувала назва «дуліби», а в ХІ столітті - «волиняни». На південному заході вони межували з білими хорватами, на заході з поляками, на сході з деревлянами, а на півночі - з дреговичами (Білорусь). Їх єднає спільне історичне сусідство. Аналіз взаємопов'язаного розвитку етнічних, політичних і торговельно-економічних відносин між ними дає змогу виділити в його історії такі етапи:

1. Формування перших зовнішніх відносин Волині й сусідніх земель:

Дослідник-етнограф О. Русов виводить слово «Волинь» від двох слів — «воль» і «гин». Начебто в давнину на Волині був збірний пункт торгівлі волами, яких переганяли з Литви в Польщу. Внаслідок чого це місце і отримало назву «Волинь». Це є також одним із свідчень про зовнішні зв’язки древніх волинян, які займали вигідне географічне положення щодо великих князівств і племен.

Знахідки арабських монет і амулетів на місці древніх поселень вказують на зовнішньоторговельні відносини регіону з арабськими купцями-мандрівниками. Цінні відомості про Волинь описані арабським письменником-мандрівником Аль-Масуді.

2. Розвиток зовнішніх зв’язків Волині в період існування давньоруських держав. Племінні держави, Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, які на ранньому етапі формувалися органічно згідно з етнічними особливостями, правовими і господарськими відносинами.

Небезпека перед зовнішніми ворогами змусила древні сусідні племена волині об'єднатися в політичні союзи. Пізніше вони об'єдналися київськими князями в єдину державу. Це мало велике прогресивне значення для волинян у розвитку економіки і культури, розширювало зв’язки на північ та схід. Населення Волині і Галичини почали називати русинами [26, с. 20]

На прикінці Х ст. виникло Володимир-Волинське князівство, що пов’язують із прийняттям християнства і заснуванням Володимиром Великим міста Володимира-Волинського, який став значним культурно-освітнім центром. Заходи князя Володимира з сусідніми державами були дружелюбні. Одруження сина Святополка з дочкою польського короля Болеслава забезпечили зміцненню та економічному розвитку держави, захистили землі Волині від агресії польських та угорських королів [26, с. 50].

У другій половині ХІІ ст. до складу Волині увійшли Берестейщина і Підляшшя (нині території Білорусі та Польщі). Внаслідок князівських міжусобиць у цей період Волинь розпалась на окремі удільні князівства. У кінці ХІІ ст. волинський князь Роман Мстиславич взяв Галич, заснувавши Галицько-Волинську державу. Однак, у середині ХІІІ ст його син Данило Галицький збудував місто Холм і переніс туди свою столицю, відокремивши частину Волині - Забужжя.

3. Поділ Волинської етнічної території між суміжними країнами (Польщею і Литвою) в результаті втрати державності. Формування зовнішніх відносин Волині у ХV-ХVІІ ст.

У середині ХІV cт. Волинь потрапила під литовське панування. Литовський князь Любарт переніс столицю Волині з Володимира в Луцьк. За довгі роки влади (50 років) Любарта відомо, що його внутрішня і зовнішня діяльність була спрямована на зміцнення та захист своїх земель. Любарт вів багаторічну війну з поляками, яка менше всього випливала з інтересів Литви, а насамперед захищала волинян від посягань польських загарбників. Князь Любарт правив за законами і традиціями становленими його попередниками — князями Волинськими й українськими.

Після смерті Любарта Волинь втрачає свою незалежність і поступово переходить в литовську провінцію. Син Любарта Федор не зумів вберегри землі Волині, які поступово перейшли у володіння литовським родичам Вітовту і Ягайлу. Політична обстановка змінилась на гірше. Втручання польських феодалів мали агресивний характер відносно Волині.

На початку ХV ст. Волинь опинилась під владою Великого Князя Литовського Вітовта. Він намагався зробити Волинь центром українських земель. Під кінець свого життя Вітовт звернув на нашу Волинь увагу всього світу [26, с. 40].

У 1429 році у Луцьку відбувся відомий в історії з'їзд європейських монархів. На з'їзд прибули: німецький імператор Зігмунд, польський король Ягайло, датський король Ерик ІV, Московський Великий князь Василій з митрополитом Фотієм, великі магістри Тевтонського і Лівонського орденів та ін. Всього до Луцька прибуло 15 тисяч гостей. Метою з'їзду було згуртування християнських держав проти наступу турків на Європу, об'єднання православної та католицької віри та надання Вітовтові королівського титулу. Невдовзі корона Вітовта, яку надіслав послами король Зигмунт, була перехоплена поляками, які були проти коронування Вітовта, бо це означало розрив Литви з Польщею.

Після смерті Вітовта знову почали захоплювати волинські землі польські феодали, а пізніше почалася і війна між Литвою та Польщею.

У середині ХV cт. на Волині запанував спокій, що позитивно вплинуло на її розвиток. Луцьк був великим торговельним центром. За рахунок різних спеціалістів, які прибували з різних країн, значно збільшилась кількість мешканців міста. Тут жили литовці, поляки, караїми, євреї, татари та ін.

У період ХV-XVI ст. Волинь була найбільш розвинутою частиною України з багатими феодальними резиденціями, замками. Волинські бояри мали військові зобов’язання перед Великим Литовським князем — поставляли воїнів, зброю, коней, гроші.

З першої половини ХIV ст. у містах Волинської землі поширюється Магдебурзьке право, що забезпечувало містам самоуправління. Так, протягом ХІVХVІ ст. більшість Волинських міст домоглися самоврядування за Магдебурзьким правом, що відіграло позитивну роль у їх подальшому розвитку. Зокрема, Луцьк одержав це право у 1432 р., Кременець — 1438 р., Володимир-Волинський — у другій половині ХV cт., ковель — 1518 р., Торчин — 1540 р., Олика 1564 р. Перші набіги кримських татар на Волинь відбулись в 50-ті рр. ХV cт. Татари спустошували села спалили й пограбували Володимир-Волинський. Багато людей побили та взяли в неволю. Литовський уряд, ослаблений внутрішньою війною та війною проти Москви не мав сили боронити Волинь, а намагалися відкупитися подарунками та даниною. Протягом ХVІ ст. татари, до яких приєдналися ще й турки систематично нападали на Волинь, грабуючи та знищуючи населення. Не маючи належної допомоги від литовського уряду, волинські князі боролись як могли. Декілька десятиліть очолював боротьбу проти татар князь Острозький.

Внаслідок польсько-литовської Люблінської унії (1569 р.) Волинь увійшла до нового державного утворення — Речі Посполитої (власне Польщі). По смерті князя Острозького волинські магнати почали вимагати захисту від татар у Польщі.

В ХV cт. Волинь успішно вела зовнішньоторгівельні зв’язки з генуезькии та грецькими колоніями в Криму. Туди експортували пшеницю, хутро, віск, а звідти привозили товари для потреб аристократії. В другій половині століття турки захопили Кафу та ін. міста і торгівля припинилася на довгі роки.

Після упадку чорноморської торгівлі головним вузлом зовнішньої торгівлі для Волині став Данціг (Гданськ) та деякі інші прибалтійські міста. Головним транспортним шляхом була річка Буг, якою відправляли зерно до Західної Європи через Балтійське море. Відправляли ремісничі вироби, лісові товари тощо.

В ХV ст. підвищилась ціна на худобу у Західній Європі і почався її експорт. Годованих волів відправляли тисячами в Сілезію. Значним поштовхом для розвитку ремесла і торгівлі послужило надання багатьом містам Магдебузького права, а саме можливість самоврядування.

У другій половині ХVІ ст., зокрема після Люблінської унії Волинь була приєднана до Польщі. Відкрився кордон на Волинь, а разом й на всю Україну не тільки для шляхти, а й для міщан та євреїв. Почали займатися торгівлею, орендою шинків і землі, з правом збирати з селян податки, вводилась офіційна польська мова, нав’язувалась польська культура. Здійснювався постійний тиск польської католицької церкви на православ’я. Боротьба, що розгорнулася проти унії фактично перетворилася в боротьбу України і Білорусі проти Польщі.

Не оминули Волинь процеси, що відбувались у Європі, пов’язані з національним відродженням. Появлялись перші іскорки, які роздмухували вогнище найціональної свідомості, готували підмурівок для творення держави під проводом Богдана Хмельницького.

Волинські жителі активно вели визвольну війну проти Польщі з її магнатами і вельможами. Козацько-селянські загони розгулювали аж до Берестя. Хоч козаки у битві під Берестечком проявили велику хоробрість і мужність, однак, були розбиті і загинуло багато війська.

Після Гадяцької угоди 1658 р. козаки вивели свої війська зі східної Волині і наша земля знову підпала під Польщу, стала звічайною провінцією.

Багатолітня війна на території Волині спричинила занепад економіки, загострення зовнішньополітичних відносин, зокрема з Росією.

4. Зовнішні відносини волинських земель після поділу їх між Австрійською та Російською імперіями.

В січні 1793 р. Росія з Прусією уклали трактат про другий поділ Польщі. Столицю Волинської губернії перенесено було в Житомир. Галичина відійшла до Австрії, де почалось національне відродження українського життя. А на Волині та інших землях, що відійшли до Росії нічим не стало легше.

Під час війни з Наполеоном Волинь окупували російські війська. Симпатії польської шляхти були на боці французів, вони сподівались, що їм допоможуть відновити велику Польщу, куди ввійде й Волинь. Протягом ХІХ ст. половина маєтків великої власності Волині перейшла в руки росіян. Уряд Росії заборонив поселятись на території Волині полякам та католикам, а чехам та німцям зробив полегшення для колонізації. На території Волині на початок ХХ ст. з’явились численні колонії німецьких та чеських поселень, які відкривали свої школи, клуби, харчевні.

Щоб зміцнити своє становище, російська влада на території Волині тримала гарнізони війська та проводила часті військові маневри, на яких у ХІХ ст. був присутній цар Микола І.

Значним кроком у розвитку зовнішніх зв’язків Волині в цей період було будівництво транспортних шляхів: у 1890 р. Південно-Західну залізницю (Київ-Ковель-Брест), та у 1890-х рр. шосе Брест-Ковель-Луцьк-Рівне, що з'єднувало Луцьк із Києвом на сході та із Варшавою на заході. Ці шляхи використовувались для вивозу волинського хліба та в першу чергу деревини. Внаслідок інтенсивної вирубки лісів, площа їх скоротилася з 1860 до 1940 р. на 30%.

5. Формування зовнішніх відносин протягом 1917;1920 рр.

Російська революція у 1917 р. мала певне відображення і на Волині. Більшовицькі війська захопили волинські землі аж до Сарн. У лютому 1918 р. було створено Українську народну республіку. Австрійські війська залишили Західну Волинь, а на їх місце прийшли німці.

До складу незалежної Української держави входили Берестейщина і Підляшшя. Диплоломатичними зусиллями в період гетьманату до української держави було прилучено Гомельський повіт Могильовської губерні.

Інвестиції в розвиток Західної частини нової держави вкладались досить мізерні порівняно з Центральною. Тому і надалі сільське господарство було головним у розвитку Волині.

6. Державно-політичні відносини та налагодження економічного співробітництва в ХХ ст.

Волинська область до складу УРСР ввійшла у грудні 1939 р., згідно таємного пакту Молотова-Ріббентропа теритоія Польщі була поділена між гітлерівською Німеччиною та Радянським Союзом. Землі було націоналізовано, селян розкуркулено, а які не піддавалися — вислано до Сибіру.

З перших днів війни територія Волині попадає під окупацію аж до липня 1944 р. За цей період було масово вивезено до Німеччини зерно, худобу, а також молодих працездатних людей.

За роки відбудови та радянської влади на території Волині було побудовано ряд заводів та підприємств. Період 60−80-х рр. був часом швидкого розквіту налагодження міжрегіональних зв’язків. У тому числі й зарубіжними країнами в рамках співпраці між сусідніми прикордонними територіями.

Розпад СРСР був зумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Однією з основних причин була аварія на Чорнобильській АЕС. Вся Україна і особливо північні Волинь відчули на собі наслідки цієї страшної катастрофи.

Отже, тісні зв’язки Волині з польськими, білоруськими, російськими та литовськими землями існували і в епоху Київської Русі, і в Литовський період історії. Предки волинян, сусідів-поляків і білорусів перебували у складі єдиної Київської держави понад 300 років, і ще близько 300 років у складі Великого князівства Литовського та згодом Речі Посполитої, тоді як Російська імперія об'єднала наші землі на менший термін — 200 років. Тривале співіснування та схожа історична доля цих народів, схожість мови, звичаїв, проблеми релігії визначили певні особливості у зовнішніх стосунках і в сучасних умовах незалежних, сусідніх держав.

2.2 Геополітичні фактори та нормативно-правова база формування зовнішніх зв’язків Одним із важливих факторів у розвитку зовнішніх відносин Волинської області, як прикордонної території України, є геополітичний фактор. Область активно включилась у процес європейської інтеграції до ЄС як важливого фактора державної незалежності, безпеки, політичної стабільності, економічного розвитку тощо.

Важливою категорією, що відображає місце країни чи регіону в системі міжнародних відносин, є поняття її геополітичного положення (ГПП). М. Паламарчук та О. Паламарчук під ГПП розуміють складну наукову категорію, яка визначається сукупністю територіальних відношень певного регіону або країни з іншим державами та великими природними об'єктами, які мають істотний політичний, економічний, екологічний, соціальний вплив на цю країну. Головними ознаками ГПП для більшості науковців є «рубіжність» та «транзитність». Характерною для Волинської області є також її периферійність по відношенню до інших регіонів України. Характерною рисою регіону є положення поблизу міждержавного кордону, що виконує дві основіні функції - роздільну (бар'єрну) і контактну. Ці характеристики є основними для визначення ГПП Волинської області.

Особливе геостратегічне та геополітичне положення на стику державних кордонів трьох слов’янських держав, своєрідна політична ситуація і співвідношення політичних сил у регіоні, значний природно-ресурсний потенціал роблять Волинь геополітично специфічним мезорегіоном України. Вона розміщена в зоні, де стикаються геополітичні інтереси двох основних центрів світової геополітичної сили, між Західною Європою і Росією. Це відбивається на характері суспільно-політичних відносин області з іншими територіями, проте її центральне положення в європейському геополітичному просторі є вигідним для налагодження економічних і гуманітарних відносин із країнами Європи. Особливо тісні контакти в різних сферах життєдіяльності існують із прикордонними регіонами безпосередніх сусідів Волинської області - Республікою Польща і Республікою Білорусь, які існують в процесі міжрегіонального та прикордонного співробітництва між прикордонними територіями цих держав [19, с. 16].

Геополітичне положення Волині виступає як чинник розгортання процесів активної міжнародної співпраці з прикордонними воєводствами Польщі і областями Білорусі та налагодження добросусідських відносин з іншими регіонами країн близького і далекого зарубіжжя. Обласний центр Волині та інші міста області мають багаторічний досвід співробітництва з містами-побратимами у сферах розвитку комунікацій, освіти, медицини, транспорту, зв’язку, культури, спорту, екології і торгівлі. Також існують певні взаємозв'язки в забезпеченні безпеки країн і регіонів, що межують між собою. Зусилля владних структур області спрямовуються на створення сприятливого клімату для ділових контактів із підприємствами інших держав, залучення іноземних інвестицій та широкому розвитку зовнішніх зв’язків області.

Під час комплексного аналізу слід також врахувати те, що існують протиріччя, характерні між прикордонними регіонами різних держав, які найбільш яскраво виражені в соціально-економічній й екологічній сферах, у неоднаковому рівні господарської освоєнності територій та різних рівнях антропогенного впливу на навколишнє середовище по різні боки днржавного кордону.

Волинь є прикордонним регіоном і успішно бере участь у розвитку транскордонних зв’язків з територіями інших держав, використовуючи своєрідні осоливості свого геополітичного положення. До основних особливостей сучасного геополітичного положення області належать:

1) вигідне центральне економіко-географічне і транспортно-географічне положення в зоні економічних та політичних зовнішніх відносин та активності країн Центрально-Східної Європи стосовно трансєвропейських транспортних коридорів;

2) першочергова підтримка розвитку стратегічно важливих інфраструктурних систем загальнодержавного значення;

3) розміщення в зоні формування Балтійсько-Чорноморської осі транскордонного співробітництва в Європі.

Діяльність Волинської області, яка сприяє реалізації геополітичних інтересів України, має наступні напрями:

— транскордонне співробітництво;

— зовнішньоекономічна співпраця;

— культурне співробітництво [70, с. 55].

Важливим чинником міжнародної інтеграції та зростання ефективності світового господарства виступає транскордонне співробітництво. Волинь досягла значних позитивних результатів у цьому плані, підтримуючи тісні контакти їз суміжними регіонами Республіки Польща й республіки Білорусь у рамках єврорегіону «Буг».

Із метою реалізації можливостей, які надає розширення ЄС для розвитку економіки України, у Волинській області значні зусилля спрямовані на розвиток транспортної інфраструктури. Після розширення ЄС західний кордон України набуває важливого значення у контексті європейської інтеграції нашої держави, ставши своєрідними «воротами» до ЄС. Робота існуючих на сьогодні у Волинській області пунктів пропуску через кордон є недостатньо ефективною і потребує вдосконалення. Тому існує потреба побудови додаткових пунктів пропуску через державний кордон. Так, найбільш вагомим проектом для Волині стало будівництво та введення в експлуатацію другого мосту через Західний Буг за програмою TACIS у зоні міжнародного автопереходу «Ягодин-Дорогуськ». Автоперехід має велике значення не лише для Волині та України, а й для інших європейських країн, оскільки його розміщення у транспортному коридорі Балтійське море-Чорне море, де проходять найкоротші шляхи, що з'єднують Берлін, Варшаву, Київ, зумовлює велику інтенсивність пасажирських і вантажних перевезень з України, країн Балтії, північно-західних регіонів Росії до держав Європи, що здійснюються через цей пункт пропуску. Розбудова митного переходу «Ягодин-Дорогуськ» реалізувалася за кошти ЄС у розмірі 2,75 млн євро.

Невід'ємною складовою діяльності області у сфері зовнішніх зносин є співробітництво з європейськими еономічними та фінансовими організаціями й інституціями, передусім у рамках програми TACIS. Вона створена за ініціативою ЄС та ставить за мету встановлення партнерських відносин між країнами-членами ЄС та новими незалежними державами. Європейська комісія у листопаді 2003 р. затвердила Стратегію та Індикативну програму прикордонного співробітництва TACIS на 2004;2006 рр., що складалася з 12 нових програм сусідства. Волинська область була залучена до реалізації двох програм: