Огляд життя Олександра Довженка

Реферат на тему.

Огляд життя.

Олександра Довженко.

Учня 11-МУ класу середньої школи № 5.

м. Харьківа.

Гольштейна Олександра.

8.12.2000 Олександр Петрович Довженка — всесвітньо відома людина. Він — режисерноватор який відкрив нові шляхи в свтовому кіномістецтві. Він сценарист, який створив новий літературний жанр — кіноповість. Він — письменник, орігінальний, самобутній майстер слова. А ще художник, а також державний та громадський діяч.

Народився О. П. Довженко 30 серпня 1894 року на околиці невеликого містечка Сосниці на Чернігівщині. бацьки його були неписьменні. Дітей у сім'ї було б багато — чотирнадцять, але й в живих залишилося лише двоє. Довженка писавши у своїй автобіографіі: «Колі я тепер пригадую своє дитинство й свою хату, в моїй уяві - плач похорону. Вони проходять по всіх моїх сценаріях, по всіх картинах.

У всіх моїх фільмах є розлука. Герої прощаються, поспішаючи кудись далеко вперед, в інше життя — невідоме, але й принадне, краще. Вони прощаються поквапливо й недбало, й вдірвавшись, не оглядаються, щоб не розірвалося серце, а плачуть оті, що залишаються. Це — моя матір. Народжена для пісень, вон проплакала все життя, провожаючи назавжди. Так запитання жизні й смерти вражали, очевидно мою дитячу уяву, що і залишилися в Мені на все життя, пронизуючи в найрізноманітніших виявах мою творчість.

То в чисельному ряді жиночих образів образ матері заступивши собою усі інші. Дід у фільмі «Земля» — це мой покійний дід Семен Тарасович. Друга, що в моєму дитинстві було б вирішальним для характеру моєї творчости, це любов до природи, правильне відчуття краси природи. Я завжди думавши й гадаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем".

Восени 1903 року малого Сашка віддають до Сосницької чоттирикласної гімназіі. Рухливого, влучного хлопчика цікавило буквально усє. Швидко навчившись читати, він ставши «запоєм» ковтати книжки. Прочитане кидало школяра від однієї мрії до другої. Йому хотілося всього: «У мене не було б пристрасті до чогось одного певного, — згадував майстер. — Мені здавалось, що все легко, й Мені хотілось начебто розділиться на кілька частин й жити в багатьох життях, професіях, країнах й навіть видах».

Восени 1907 року Довженка був зарахований до Сосницького міського чотирикласного училища. Він був відмінником, але й найбільшу насолоду діставав від креслення й малювання. Бути художником згодом стані мрією його життя. І він мав усі данні для цього.

Алі после закінчення училища Довженка вступивши до Глуховського учительського інституту, бо там платили стипендію.

У червні 1914 року О. Довженко склав випускні екзамени, здобувши свідоцтво про закінчення іституту та приїхав до Житомира, куди був призначений на роботу.

На початку світової війни О. Довженко за станом здоров’я був визнаний непридатним до військової служби. Влітку 1917 року він приїздить до батьків у Сосницю, маючи намір понад до Житоміра не повертатися, а спробувати продовжити навчання. Так він й зробив. Влаштувавшись вчитилем у Києві, Довженка вступивши вільнослухачем до Київського комерційного йінституту. «Цей інститут теж не був моєю школою, — писавши пізніше митець. — Я вступивши до нього лиш бо мой атестат не давав Мені права до вступу до інших учбових закладів. Це був засіб здобути собі вищу освіту».

Ініціативний та енергійний студент був обраний головою студентськойї громади інституту. Всередині 1918 рокуБ коли влада в Києві перейшла до рук гетьмани Скоропадського, він взявши у організації загальностудентського мітингу протесту проти закличу в гетьманску армію.

На цей одну годину на Києві організувалась Академія мистецтв, й молодий Довженка перейшов вчитися туди, але й скоро залишивши заняття.

На початку 1920 року він вступивши до партії боротьбистів. Через кілька тижнів ця партія влилася в КП (б)У, й таким чином він ставши членом КП (б)У. Довженка призначили завідувати Житомірською партійною школою, а підпілля в Коровинецький район. Там він був узять у сповнений польським кінним роз'їздом, але й йому пощастило благополучно втекти до свого загону. Після Визволення Києва Довженка був призначенний секретарем губернського відділення міської освіти, де працював приблизно рік. Крім секретарювання завідував відділом мистецтва, був комісаром театру Шевченка, бравши доля в роботі організаційного комітету працівников освіти.

У липні 1921 року Довженка було б зараховано до наркомату закордонних справ й спрямоване на роботу до Повноважного представництва УРСР у Польщі. Там він очолив місію по репатріації та обміну військовополоненимі, а із годиною обійняв посаду керуючого справами представництва.

І в цих умовах Довженка не облишав свого улюбленного заняття — малювання. У вільні від роботи часи він малював шаржі і карикатури, відгукуючись на події, що відбувались навколо.

На початку лютого 1922 року О. Довженка переводять на посаду секретаря консульського відділення Торгового представництва УРСР в Німеччині. До цого ж години належати й Перші публікації О. Довженка — художника. Деякі з його малюнків-карикатур були надруковані в журналі «Молот», що виходив США. О. Довженко розумів, що поєднувати службові обов’язки й малювання якщо важко, тому він звертається до ЦККП (б)У з заявою, в якій просити надати йому можливість зайнятись у Німеччині вивченям графіки. Він вступає до приватного художнього училища професора Геккеля, в якому навчається біля року. Е. Геккель належав до експресіоністичного напрямі в живописі. За сонову художньої творчости експресіоністи брали не первинні почуття людини, а її свідомість, «абсолютні» переживання. І відтворювали світло відповідно до цих переживань. Для експресіонизму характерна загострена емоційність й фантастична гротескність образів, напруженність дії й акцентування на патетичній декламації, сімволіці, різке протиставлення епізодів за емоційним звучанням та увага освітленню. Уроки німецького експресіоніста справили на молодого художника неабияке враження. На ранніх самостійних кіноработах митця, зокрема на стрічках «Сумка діпкур'єра» та «Звенигора» відчутний вплив школи, Яка дала О. Довженкові Перші уроки професійної майстерності в мистецтві живопису.

У липні 1923 року Довженка повертається на Україну й починає робити у Харкові, карикатуристом в газеті. Він знайомиться із Ю. Смоличем, М. Бажаном, В. Сосюрой, П.Тичиной.

У червні 1926 року Довженка виїхав до Одеси, де влаштувався режисером на кінофабрику. У тридцять два рокта, маючи певний досвід й певні трудові навики, він круто змінив своє життя, по суті, почавши усі знову, й цей рішучий крок давши світові неперевершенного майстра кіномистецтва.

Прийшовши на кіностудію, Довженка думавши зайнятися комедійними фільмами.Йому не подобалося ті, що робилося у радянській кінематографіі в галузі комедійних фільмів. «В Україні комедійних персонажів чомусь позбавляють розуму, а треба робити зовсім навпаки. Комедійний характер нічого спільного із розумовою недоладністю не має». Та життя розпорядилось по-своєму: жадної комедії він то й не зробив, хоч теплий гумор й гостра сатира є невід'їмними елементами всіх його фільмів.

Першим фільмом О. Довженка був «Сумка діпкур ера», знятий 1927;го році. У основу сценарію фільма було б покладено убивство радянського дипломатичного кур'єра Теодора Нетте. У цьому фільмі Довженка зіграв своєї ролі в кіно — кочегара, який переховує сумку Нетте. Про свій перший фільм автор мовивши так: «Я ще не працюю. Я вчуся роботи».

Наступним фільмом О. Довженка був «Звенигора». У ньому подавалася історія українського народу від сивої давини до сучасності. У сценарії був широко використаний фольклорний матеріал, змальовувались картини віковічної боротьби українського народу за своє Визволення. Фільм був знятий «одним духом — за сто днів». «Картину я — не зробив, а проспівав, як птах», — мовивши О.Довженко. Фільм прозвучавши, як пісня любові до рідного народу, в ньому звеличувалась його невичерпна мудрість, оптимізм, працьовитість, віра в світле майбутнє, поетичність.Автор «Броненосця „Потьомкін“ С. Ейзенштейн писавши про цей фільм:» Фільм усє понад починає звучати невимовною чарівностю. Чарівностю своєрідної манери мислення. Дивним переплетенням реального із глибоко національною поетичною вигадкою. Гостросучасного й разом із тім міфологічного. Гумористичного й патетичного. Чогось гоголівського. У повітрі носилося: серед нас нова людина кіно, майстер із власним обличчям.".

«Звенигора» був останнім фільмом О. Довженка, знятим за чужим сценарієм. У 1929 році він зняв фільм «Арсенал», сценарій до якого писавши уже сам. Новатор у кінорежиссурі, він, шукаючи шляхів поєднання кіно із іншими видами мистецтва, в першу чергу — із літературою, ставши й новтаорм письменником, що створив новий прозовий жанр — кіноповість. Зміст кіноповісті відтворюється на екрані техннічними засобами кіномистецтва. Крім того кіноповість має самостійне літературне знасчення. Цей невеликий за обсягом прозовий твір — місткий й стислий. Характеристика героїв й їхніх стосунків подається тут через діалог й авторський коментар. Кіноповісті Довженка несли у собі такий заряд філософських роздумів, орігінальних думок, міркувань, спостережень, що перетворювались в глибокі трактати про життя, і смерть, добро й зло, прекрасне й потворне, про ті, що близько людям усього світу.

«Арсенал» був першою кіноповістю Довженка. Сюжет, як у всіх німих фільмах великого майстра надзвичайно простий. Це хроніка повстання на київському Арсеналі у 1918 році проти Центральної заради. Уся головна частина фільму — понад двох третин його метражу — показує тяжкі дні страйку, Перші кроки повстання й, нарешті, його трагічну поразку.

Сценарій «Арсеналу» будується на трьох визначальних епізодах: залізнична аварія, вушко страйку, придушення повстання. Ще перед початком роботи О. Довженко говорив:"Я поставлю фільм за принципом атракціонів, пов’язанних єдиною цільовою настановою". Принцип атракціонів, розроблений С. Ейзенштейном, полягав у бо дія розбивалась на окремі епізоди великого емоційного наповнення («атракціони»), кожен із які мав стверджувати у свідомості глядачів певну ідею. О. Довженко блискуче використав цей прийом. Стискаючи події, що відбуваються одночасно в різних просторових точках, чергуючи кадри із протилежним змістом, митець досягав у кіноповісті потужної драматичної виразності. Сцени війни, жорстокої, бзглуздої чергуються з сценами життя села, убогого, майже безлюдного. Найбільшу емоційну напругу викликає паралельний монтаж сцен, коли отупіла від горя матір б'є своїх дітей, а озвірілій від тяжкого життя солдат-інвалід б'є на убогій ниві свого коня, а тієї не витримує й промовляє до свого господаря: «Не туди б'єш, Іване». Кінь не витримує, а як ж витримати людині? Короткі, інформативні речення монтажних епізодів перебиваються всценарії авторськими ліричними відступами, його звертанням до читачів, внутрішніми монологами героїв.

У автобіографії О. Довженко запише":Герої «Арсеналу» були ще мало персоніфіковані. Це були носії ідей, ідеологій. Я оперував ще, за «звенигорською"звичкою, не типами, а класовими категоріями. Велич й масштабгність подій змушували мене стискувати матеріал под тисненням багатьох атмосфер. Це можна було б б зробити, вдаючись до мови поетичної… Я йшов до реалізму в кіно повільними кроками».

«Арсенал» — остання стрічка, знята митцем на Одеській фабриці, де він познайомився із Ю. Солнцевою, актрисою, котра стала його іншому й супутницею на все життя, продовжувачкою його справ. Свій новий фільм «Земля» він збирався ставити на Київській кінофабриці, що саме тоді будувалась.

Фільм «Земля» ставши першим твором в українській кінематографії про колективізацію й останнім фільмом «німого періоду» у творчости О.Довженка. Він виростав із реального життєвого матеріалу, сповненого рагічних конфліктів, суперечностей. Мистець знову повернувся до фольклорних джерел, гоголівських традицій. Особливого значення в такій художній структурі фільму автор надавав смерти й похорону Василя. На одному із обговорень він сказавши, що хотів показати зазагибель героя так, щоб людям хотілося жити. Соціальна гострота, драматизм конфлікту, незвичність біографій й характерів, новизна екранної умовності, несподівана поведінка й вчинки героїв багатьох тоді здивували й насторожили. Критика дорікала і свої, що автор неправильно показавши куркуля, що у фільмі відсутні «класові характеристики». Справді, О. Довженко не карає Хому. На першому обговоренні фільму в Харкові він так відповів своїм опонентам:"Найтяжча кара — змусити людину вбити саму собі". Приречений «куркуленко» Хома не знаходить місця ані серед людей, ані серед природи, й тоді в божевіллі, «як хробак», головою аби «угвинчується» в землю. Кожний фільм Довженка нікого не залишав байдужим. Спалахнула дискусія й навколо «землі». Автор радів із того, що широкі кола глядачів фільм сприйняли захоплено. Після переглядів «землі» в українських селах нерідко відбувалися збори, мітинги, приймалися резолюції, в які відзначалась актуальність й життєва правдивість фільму. Великий резонанс мав фільм й за кордоном. Близько п’ятдесяти рецензій з’явилося лише у берлінській пресі. О. Довженко вважав, що в пошуках нових художніх форм, засобів розкриття людської краси автор має декларація про експеримент, він був переконаний, що «чим ясніша думка, тім ясніша форма». Нові умовні форми відкривають й нові можливості над пізнанні навколишнього світу, а розкритті світу самого художника. У «землі» Довженка відкрив нові можливості творення характеру, художні деталі як елемента екранної драматургії. Сільський юнак Василь виростає в образ фольклорного героя, дід Семен у чистій сорочці помирає серед цвітіння й дозрілих плодів як хлібороб й мислителя, яблунева гілка ніжно торкається молодого усміхненого обличчя Василя в труні, яблуко, омите дощем, про яку французький вчений Марсель Мартен сказавши: «Тієї, хто не бачив яблуко крупним планом у Довженковій „землі“, тієї взагалі ніколи не бачив яблуко», щедрий дощ, який поливає в кінці фільму запліднену землю, обважнілі від плодів гілки у садах, із екрана не чутно ані звуку падаючих яблук у саду, ані людських голосів, ані дівочих пісень, ані пострілу серед літньої ночі, але й екранно-зорові образи, візуальні деталі створюють ілюзію реальної звукової поліфонії. Розповідають, що Ч. Чаплін, перш ніж приступати до створення нового фільму, переглядав одну із частин «землі». Колі уже німе кіно стало звуковим, кольоровим, широкоформатним, в 1958 р. Німий фільм «Земля» о 12-й був визнаний кращим фільмом всіх часів й народів .

Після народження звукового кіно Довженка зробив свої Перші звукові фільми «Іван» та «Аероград». У фільмі «Іван» разгортається історія молодого селянина, який стає робітником й бере доля в спорудженні грандіозної електростанції на Днепрі. У фільмі «Аероград» він узяв цілковито новий для нього сюжет, що з’явився после тривалої подорожі Довженка по ріці Амур. Це фільм про боротьбу радянських прикордонників.

1939;го році Довженка вразив всіх фільмом «Щорс». Сказати просто, що «Щорс» — Український «Чапаєв», це означало бі непродумано зв’язати два твори, про саму природу які треба подумати глибше. Безсумнівно, подібність є. Вони обидва відтворюють епопею революції, постаті ії легендарних героїв. Алі образи фільму «Щорс» — це непросто історичні герої, це не абстрактні символи, а справжні образи героїв у найширшому значені цого слова. Довженка надає свому фільмові епічного й водночас ліричного характеру. Він створює грандіозні масові сцени — битви, кінні походи. І знову, як у фільмі «Земля» розгортаються вічні тими — життя, смерть, любов. І тут лейтмотивом проходити глибоке дихання природи.

Після виходу кіноповісті «Щорс» О, Довженко був прийнятий до спілки радянських письмеників.

Основна тема «Щорса» — це народ у війні. Звичайно, ця тема є головною у всіх роботів Довженка, створенних за годину Великої Вітчизняної війни. Він пише з статтею «До зброї», «Україна в огні» Та ін., виступає не агтифашистських мітінгах. Під чвс війни Довженка написавши кілька оповідань — «Ніч перед боєм», «Воля до життя», «Тризна». Він знявши дві документальні кінострічки, текст до які написавши сам. «Битва за нашу радянську Україну» (1943р) та «Перемога на Правобережній Україні й вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель» (1945 р) створюють ділогію про велику битву за Україну. У першому фільмі висвітлювалися події від 1941 року й до початку 1943, тобто до початку Визволення українських земель. У іншому — показано історичне значення грандіозних бітв, якими завершувалось звільнення рідної землі від ворога.

У 1944 1945 роках Довженка працює над сценарієм «Повісті полумяних літ». Це був епос про Велику Вітчизняну війну. Фільм у 1960 році поставила Ю.Солнцева.

Першим кольоровим фільмом О. Довженка був «Мічурін», перша назва якого був «Життя в цвіту». Це був поема про тяжкий шлях пізнання, самітність шукача істіни, про щастя здійснення мети.

До спогадів про дитячи рокта Довженка вперше звернувся у 1942 році. Повість зачарована Десна був завершено у 1955році. Довженка називав її автобіографічним кінооповіданням. У повісті чітко окреслюються два плани. перший — реалістично виписані картини дитинства, дитячи враження від навколишнього світу, картини сільского життя, хлопчачі радості й жалі, розповіді про людей, що оточували хлопчика. І другий план — філософське осмисленя всього баченного й перейденного людиною, чиє життя уже повечоріло, на чиєму шляху були й радості творення й розпука невдач й котра не продала свого «яблукатого коня» мрії. Пафос й лірика — ці два крила довженковської творчости — в «Зачарованній Десні» дістали особливо яскраве вираження.

Винятково важливу роль у повісті відіграє природа, нерозривно пов’язана із життям людей «Жили ми в певній гармонії із природою, взимку мерзли, літом смажились на сонцівосени місили бруд, а весною нас заливало водою, й хто цого не знає, не знає тієї радості й повноти життя».

Картини повені, сіножаті, нічного зоряного неба сповнені смутку й веселощів, пройняті трепетною закоханостю в свій край, в його красу. Своєрідним символом, рікою життя проходити через повість образ зачарованної Десни.

Кіноповість «Зачарована Десна» був екранізована в 1964 році Ю.Солнцевою.

Лебединою піснею О. Довженка стала «Поема про море» — фільм про будівництво Каховського моря. Мистець вмер напередодні першої павільонної зьомки на кіностудії Мосфільм. Фільм вийшов на екрани через три рокта. Перенесла його на кіноплівку Ю.Солнцева.

Про творчість О. Довженка можна сказати словами І.Франка:

Вона вся пристрасть й бажання.

І вся вогонь, й вся тривога,.

Уся боротьба й вся дорога,.

Шукання, досвід й погоні,.

До позначок, що мчати на небосклоні.

Довженка справивши великий вплив на розвиток світового мистецтва кіно. Його шукання і відкриття діставали розвиток у різних напрямках кіномистецтва, лягали в теоретичне підгрунтя різних кіношкіл й кіноперіодів. Італійські кінокритики вважають, що поштовхом до виникнення поетики неорелізму стали Довженкові відкриття, зроблені ще в епоху «землі» — за годину німого кіно.

Французський кінодіяч Анрі Ланглуа так сказавши про Довженка:" Тепер, коли відбувається нова революція у світовому кіно, фільми Довженка, його мова, його відкриття, котрі наперед визначили багато чого із того, що винаходиться сьогодні, виступають на передньому краї сучасного мистецтва, як знахідки середньовічних архітекторів, котрі проступили крізь пив й кіптяву століть на Нотр-Дам де-Парі".

Фільмографія:

«Вася-реформатор» 1926. Одеська кінофабрика. Сатирична комедія. Автор сценарію й співрежисер.

«Ягідка кохання». 1926. Одеська кінофабрика. Короткометражний фільмкомедія. Автор сценарію й режисер.

«Сумка дипкур'єра». 1927. Одеська кінофабрика. Пригодницький фільм. Сценарій М. Заца й Б. Шаранського у переробці О.Довженка. Режисерпостановник О.Довженко.

«Звенигора». 1927. Одеська кінофабрика. Автор сценарію й режисер.

«Арсенал». 1928. Одеська кінофабрика. Автор сценарію й режисер.

«Земля». 1930. Київська кінофабрика. Автор сценарію й режисер.

«Іван». 1932. Київська кінофабрика. Фільм-кіноповість. Автор сценарію й режисер свого Першого звукового фільму.

«Аероград». 1935. «Мосфільм». Автор сценарію й режисер.

«Щорс». 1939. Київська кінофабрика. Автор сценарію й режисер.

«Визволення». 1940. Київська кінофабрика. Документальна стрічка. Автор сценарію й режисер.

«Битва за нашу Радянську Україну». Документальна кінопубліцистична стрічка. Автор сценарію й співрежисер.

«Перемога на правобережній Україні». Документальна кінопубліцистична стрічка. Автор сценарію й співрежисер. «Мічурін». 1949. «Мосфільм». Автор сценарію й режисер-постановник.

«Поема про море». 1958. «Мосфільм». Автор сценарію. Режисер Ю.Солнцева.

«Повість полум’яних літ». 1960. «Мосфільм». перший радянський широкоформатний художній фільм. Автор сценарію. Режисер Ю.Солнцева.

Література.

1. Олександр Довженка. Збірник спогадів й статей про митця.

2. С. Л. Коба. «Олександр Довженко».