Загальні питання анатомії та фізіології сенсорних систем

Загальні питання анатомії та фізіології сенсорних систем

Реферат на тему: «Загальні питання анатомії та фізіології сенсорних систем».

Сенсорна система — органи чуття, забезпечують сприйняття дії факторів, як внутрішнього, так і зовнішнього середовища.

Діяльність сенсорної системи відображає зовнішній матеріальний світ, що дає змогу людині не тільки пристосуватися до навколишнього середовища, а й пізнавати закони природи, а й пізнавати закони природи та активно змінювати це середовище.

Цій складній системі видатний фізіолог І.П.Павлов дав назву аналізатора.

Кожний аналізатор складається із сприймаючих утворів рецепторів, нервів, що відходять відповідних, і відповідних ділянок кори і підкірки головного мозку, де й відбувається остаточний аналіз і синтез збудження і формування наших відчуттів.

Органи чуття забезпечують такі основні види чутливості: зір, слух, шок, смак, дотик, рівновагу та відчуття положення тіла у просторі.

Дотик — це прийняття форми, розміру, щільності, температури різник предметів. У слизових оболонок шкіри містяться дотикові рефлектори. Найбільше їх на губах, кінчику язика, пальців, а також на долоні. Користуючись дотиком, людина може: визначити фізичні властивості предметів такі, як форма, твердість, м’якість, характер поверхні, тепло-холод, орієнтуватися в темряві, блискавично реагувати на загрозливу небезпеку.

Нюх — це сприйняття запахів різних речовин. Велика кількість нюхових рецепторів міститься в слизовій оболонці порожнини носа. Від нюхових рецепторів у проміжний мозок і потім у лобову частку кори де проходить аналіз речовин, що вдихаються.

За запахом людина відрізняє недоброякісну їжу, вловлює появу в повітрі шкідливих для її здоров" я домішок.

Смак — сприйняття смакових особливостей речовин, що потрапляють в ротову порожнину. Рецептори смаку розташовані в смакових цибулинах виростів слизової оболонки язика — сосочків на стінках глотки і м" якого піднебіння. Збудження від рецепторів передається по волокнах язикового нерва у довгастий мозок, міст, до скроневої кістки, де формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Смак допомагає людині визначити якість їжі, сприяє виділенню травних соків і прохолодження процесу травлення в цілому.

Орган слуху — забезпечує сприйняття слухових коливань. Завдяки слуху розрізняють звуки навколишнього середовища. Людина спроможна визначити напрямок звуку з джерела, що дає змогу орієнтування в навколишньому середовищі, а також висоту, тембр, силу звуку. Слух є одним із чуттів людини, які сприяють психічному розвитку повноцінної особистості. З слухом пов" язані звукові, мовні спілкування. Орган слуху розташований в отворі слухового проходу скроневої кістки черепа. Він складається з 3-х основних відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха. Перші два беруть участь тільки в проведенні звукових коливань, а третій містить звукосприймальний і вестибулярний апарат.

Функція регуляції положення тіла в просторі і рівноваги заперечується вестибулярним апаратом, який утворюється рецепторами мішечків і пів колових каналів внутрішнього вуха. Коли змінюється положення голови або людина рухається, рецептори збуджуються, виникають нервові імпульси. Вони проходять по нервових шляхах у середній мозок, мозочок і кору великих півкуль. Завдяки аналізатору контроль рівноваги і положення тіла забезпечується прямоходіння.

Орган зору людини складається з очного яблука і допоміжного апарату. Очне яблуко розміщене в очній ямці черепа. Має кулясту форму і складається з трьох оболонок: зовнішньої - щільної білкової, яка захищає очне яблуко від пошкоджень та проникнення сторонніх тіл ззовні (спереду вона переходить у прозору і проникну для світла рогівку), до неї прикріплюються м" язи, які рухають око, середньої - судинної (пронизаною густою сіткою кровоносних судин, що постачають кров очному яблуку), внутрішньої - сітчастої (в ній розміщені рецептори ока — палички і колбочки), де під дією світла виникають нервові збудження, які по зоровому нерву передаються в зорову зону кори головного мозку. Передня частина судинної оболонки очного яблука утворює райдужну оболонку, яка має забарвлення від світло-блакитного до темно-коричневого завдяки пігментним речовинам. У центрі райдужної оболонки знаходиться зіниця — круглий отвір, здатний за допомогою м" язів змінювати свій діаметр в залежності від інтенсивності світла. За зіницею міститься прозорий двоопуклий кришталик, оточений війковим м’язом. Судинна оболонка утворює рідину, що міститься в камерах ока — між рогівкою та райдужною оболонкою, а також у внутрішній частині очного яблука, заповненого скло видним тілом — прозорою драглистою речовиною. Зоровий нерв виходить із сіткової оболонки, його закінчення підходить до паличок і колбочок збоку скло видного тіла. Місце його виходу позбавлене світло сприймаючих клітин (колбочок і паличок) — це сліпа пляма. Збоку неї розміщена жовта пляма, де знаходяться в основному колбочки. Навколо жовтої плями є як колбочки, так і палички, а на периферії - лише палички.

Палички є рецепторами присмеркового зору, вони збуджуються слабким світлом і при цьому не розрізняють королів і бачать нечітко. Колбочки є рецепторами денного зору, вони сприймають яскраве світло і здатні розрізняти кольори.

Допоміжний апарат органа зору людини складається з брови (захищає око від поту), повіки та вій (прикривають око від пилу та інших сторонніх тіл, задню поверхню повік вкриває оболонка — кон’юнктива, яка частково переходить на очне яблуко), м" язів, які рухають око, слізного апарату. Слізна залоза виділяє рідину, яка зволожує око, змиває з нього сторонні тіла, виконує терморегуляторну функцію, містить речовину, що вбиває мікроорганізми, — лізоцим.

Завдяки зору відбуваються сприйняття форми, розмірів та кольорів оточуючих предметів, орієнтування серед них, визначаються відстань до предметів та їх об'ємність. Завдяки йому отримується зорова інформація, сприймається навколишнє середовище і забезпечується виконання складної роботи.