Франсиско Пісарро

Франсиско Пісарро

Алекс Громов.

Завоеватель імперії інків і будівничий Ліми.

Его дитинство і юність випали на мріях про кращої частці - незаконнонароджений син небагатого дворянина і реконструкція місцевої селянки, йому довелося бути «хлопчиком на побігеньках», і навіть, опісля знущалися його недруги з знатнейших пологів Іспанії, бігати з хвостиной за звичайними свинями. У найближчому майбутньому йому був вибір — чи в слуги до якомусь знатного багатого ідальго, чи податися у пекло, в найманці, у пошуках золота і кращої долі. Коли виповнилося дев’ятнадцять років, Пісарро вибрав другий шлях — він «завербувався» війну в Італію, там майже завжди хтось воював. Набравшись досвіду і дзвінкої монети, Пісарро повернувся там, де саме набирали досвідчених вояків завоювання Нового Світу. І ось 1502 року він пішов за океан, спочатку на Эспаньоле (Гаїті), і потім вже у Панаму. Але він був як не головним, уникнути ні першим — і левова частка видобутку проходила повз, а колись обіцяне йому королівськими вербувальниками величезне маєток виявилося у результаті шматком землі, що нагадує по розмірам підмосковний ділянку пересічного інженера. Треба було починати все спочатку. А час усе навколо наголошували на золоті, країні казкових скарбів — Ельдорадо. І Пісарро, якому не годиться було втрачати, крім майбутніх боргів, і смерті п’яною бійці, зрозумів, що це її останній шанс. Йому вдалося віднайти компаньйонів для спорядження дорогої експедиції й немислимо організувати своєрідне «торгове товариство на паях для розробки скарбів Ельдорадо», угоду про якій було навіть офіційно завірено у місцевого нотаріуса. Та незабаром від берегів Панами у далеку загадкової країни «Бенкеті» вирушили два невеликих корабля, на яких ледь з’явилася вже сотня солдат-добровольцев. Експедиція провалилася і принесла лише борги — через бідність запасів продовольства та відсутності точної карти вони просто не доплили до тієї заповітної землі.

Прошло двох років і невылезающий з боргів Пісарро знову ти дорогою. Цього разу йому трохи пощастило — іспанці захопили індіанський торговий караван і Пісарро навіть вдалося витягти деякі зразки золотих виробів на Панаму. На наступному, 1527 року, Пісарро втретє відплив, і знову не вистачило припасів. На цього разу впертий Пісарро вирішив не повертатися — він залишилося з частиною команди на острівці і надіслав компаньйона за підкріпленням і провіантом знову на Панаму. Ось і відбулася той самий історична сцен — коли офіцер з прибулого корабля зачитав супутникам Пісарро наказ губернатора негайно повернутися тому, то Пісарро вихопив з піхв шпагу й провів їй на піску риску, проголосивши — «Цей шлях веде до Перу і багатству, і той — знову на Панаму і до убозтва. Вибирайте!» Тим кільком людинам, заявою, поданою його, вдалося повернутися з выменянными у індіанців безліччю золотих виробів. Отримавши «добро» від короля Іспанії, Пісарро в 1531 року він відплив з Панами на трьох невеликих кораблях. Невдовзі Пісарро пристав до берега і заснував перше європейське поселення біля Перу — нею став місто Сан-Мигель. Тут і знав про імперії інків і недавньої війні між братьями-соперниками — Уаскаром і Атауальпой. І тепер 21 вересня 1532 року Пісарро залишив Сан-Мигель і почав перехід через гори. Його загін налічував менше двохсот людина, а єдиними перевагами іспанців було вогнепальну небачені індіанцями «страшні звірі» — коня. Атауальпа, новий правитель імперії інків, що здійснює тріумфальна хода в столицю, вирішив «дорогою» зустрітися і оцінити невідомих чужаків. Ця вирішила долю імперії інків зустріч відбулася 16 листопада 1532 року у місті Кахамарке (у ньому, напевно помстившись європейцям, через століття народився новий кумир Європи — Карлос Кастанеда). У Писсаро було трохи понад сто солдатів, захованих в засідці, у Великого інки — незгірш від 5 тис воїнів «супроводу». Коли правитель інків, недбало погортавши, кинув на землю запропоновану йому біблію, то Пісарро подав умовний знак і загриміли постріли, кинулися через будинків збройні вершники і які звикли вогнепальному зброї і коням індіанці гинули сотнями.

Когда так «невдало» що у іспанський полон Атауальпа вирішив викупити своє життя у іспанців, він, розраховуючи зіграти з їхньої жадібності, запропонував упродовж свого свободу небачену історія світу ціну — наповнити золотом з відривом витягнутої вгору велику кімнату, у його тримали бранцем. Пісарро погодився. Викуп за свого полоненого правителя індіанці збирали кілька місяців — майже 60 центнерів золота й у двоє більше срібла. Лише на самій частку одного Пісарро довелося понад триста кілограм золота. Але Атауальпа було ж «про всяк випадок» страчений.

Потом був похід на столицю імперії інків — Куско, закладання нового міста-порту, Ліми, названого потім жителями за сувору планування «шахами Писарро». Так і почалася нова, сьогодні вже іспанська історія цих земель, що тривала майже три століття.

Своевременно виділеної і відправленої до Іспанії королівської частки (п'яту частину) від отриманого викупу за верховного Інку Піссарро вистачило, щоб зробитися таки шляхетним доном і маркізом. Але і стала однією з найбагатших людей світу, Пісарро яка встигла цим насолодитися вдосталь — 26 липня 1541 року його убитий в себе у палаці, причому власними співвітчизниками, на чолі яких було син обманутого їм компаньйона «суспільства до паях захоплення Перу», якому мало здалося виділених йому Пісарро земель.

На них згодом у іронією долі і багатюще родовище срібла — Потосси. Над Пісарро та її братами, що у його походах, як тяжіло чиєсь прокляття — знайдена видобуток оберталася близькій смертю.