Епідемічні захворювання

Зміст

1. Епідеміологічна безпека

2. СНІД

3. Заходи забезпечення епідемічної безпеки

4. Вплив нікотинної залежності на здатність до учбової і предметної діяльності

5. Алкоголь та його вплив на безпеку життєдіяльності

6. Вплив алкоголю на предметну та навчальну діяльність

7. Наркотична безпека

1. Епідеміологічна безпека забруднення екологічний алкогольний інфекційний захворювання

Історія людства — це процес розвитку взаємовідносин між людиною та природою, внаслідок яких відбуваються суттєві зміни природного середовища і та людини. Від предметної діяльності природне середовище зазнало величезного антропогенного впливу, який почав негативно діяти як на людину так і на навколишнє середовище. Зараз, в оточуючому навколишньому середовищі, діє цілий комплекс небезпек природного, штучного і змішаного походження, які взаємодіючи створюють проблеми для безпеки життєдіяльності.

Проблеми для безпеки життєдіяльності створюють біологічні чинники природного та антропогенного походження, які у великих кількостях перебувають в гідросфері, атмосфері, літосфері, продуктах харчування, на виробництві і побуті.

Збільшення біологічного забруднення навколишнього природної о середовища за останні роки пояснюється бурхливим розвитком міст та селищ міського типу. Урбанізація міст призвела до збільшення аварійних викидів в атмосферу і літосферу великої кількості господарських фекальних та виробничих стічних вод, перш за все від підприємств харчової промисловості і тваринницьких комплексів, виробництв різноманітних біопрепаратів білків ферментів, антибіотиків, що скидаються у водойми.

Біологічні забруднення навколишнього середовища включають патогенні мікроорганізми бактерії і віруси, умовно-патогенні мікроорганізми антропогенного і зоогенного походження, мікроорганізми продуценти, і продукти виробництва мікробіологічного синтезу та біологічні засоби захисту рослин.

Об'єкти навколишнього середовища (вода, інші види водокористування, ґрунти і повітря закритих приміщень) можуть стати чинниками розповсюдження і передачі цілою ряду інфекційних захворювань, бактеріальної та вірусної природи, До них відносяться холера, черевний тиф, туберкульоз, дизентерія, поліомієліт, вірусні гепатити, грип і ін., а також ряд захворювань, що викликаються умовно-патогенними бактеріями та вірусами.

В атмосферному повітрі, крім антропогенних мікроорганізмів і продуктів їх життєдіяльності, можуть знаходитися в великих кількостях речовини природного походження — частки плісняви, рослинні волокна, квітковий пилок, які, у людини з підвищеною чутливістю, здатні викликати алергічні реакції (бронхіальну астму, сінну лихоманку, алергічні реніти і т. ін.). До біологічних забруднювачів навколишнього середовища відносяться різні види фітопланктону в водоймах, інтенсивний розвиток якого пов’язаний з їх забрудненням. Фітопланктон, а іноді і вища водна рослинність, при відмиранні здатні несприятливо впливати на якість води різних видів водокористування.

Сильне забруднення навколишнього середовища відбувається внаслідок стихійного лиха, катастроф та аварій на біологічних об'єктах, очисних спорудах, а також при інших надзвичайних ситуаціях, які створюють загрозу розповсюдження інфекційних захворювань.

В І996 р. в Україні було зареєстровано 8.55 млн. випадків інфекційних захворювань. Про цю цифру повідомило Міністерство охорони здоров’я, в зв’язку з Всесвітнім днем здоров’я (7 квітня).

Особливо медичних працівників хвилює епідемія гепатиту А, яка не втихає. В 1996 році найгірша ситуація була в Севастополі, де проживає біля 300 тис. чоловік. Тут зареєстровано понад 5000 випадків захворювання гепатитом А. В Криму від нього постраждало 85В8 чоловік, в Донецькій області - 12 776, Дніпропетровський — 10 231, Луганській — 6554, Харківській — 8063. В 1996 році в Україні дещо знизилось захворювання на дифтерію, внаслідок ефективно проведених протидифтерійних щеплень. Залежно від локалізації збудників в організмі всі інфекційні захворювання поділяються на чотири групи.

Будь-які інфекційні захворювання можуть виникати внаслідок проникнення в організм людини хвороботворний мікроорганізмів — бактерій, вірусів, а також грибків або простіших, Збудники інфекційних захворювань, проникаючи в організм, знаходять там для свого розвитку сприятливе середовище, швидко розмножуються і виділяють отруйні продукти (токсини), які руйнують тканини і порушують нормальний процес життєдіяльності.

Класифікація інфекційних захворювань.

Захворювання виникає, як правило, через декілька годин або днів з моменту зараження, цей період, який носить назву інкубаційного, відбувається розмноження мікробів і накопичення токсичних речовин без видимих ознак захворювання. Людина в цей період, нічого не підозрюючи, стає носієм збудників тієї чи іншої хвороби, заражає оточуючих, середовище проживання.

При різноманітних захворюваннях механізм передачі інфекцій неоднаковий і знаходиться у прямій залежності від локалізації збудника в живому організмі.

Розпізнають декілька шляхів проникнення збудників інфекційний захворювань в організм людини:

• з повітрям через органи дихання;

• з їжею або водою через шлунково кишковий тракт;

• через слизові оболонки рота, носа, очей;

• через пошкоджений та непошкоджений шкірний покрив;

• через укуси заражених кровосисних комах.

Типовими ознаками інфекційних захворювань є лихоманка, підвищення температури, головний біль, біль в м’язах та суглобах, нездужання і, загальна слабкість, іноді нудота, порушення сну, погіршення апетиту і ін.

Найбільш багато численними та розповсюдженими захворюваннями є інфекції дихальних шляхів. Найбільша частина цих захворювань об'єднується загальною назвою — гострі респіраторні захворювання. Щорічно цим захворюванням хворіє 15−20 відсотків всього населення, а в період епідемічних спалахів грипу — до 40 відсотків. Збудники цієї хвороби локалізуються в верхніх дихальних шляхах і розповсюджуються повітряно-крапельним шляхом при розмові, чиханні, кашлі хворого.

Крім всім відомого грипу, до числа інфекцій дихальних органів відносяться також натуральна віспа, дифтерія, які в недалекому минулому були епідеміологічними захворюваннями, що призводили до смерті тисячі людей і В цю ж групу хвороб входить туберкульоз, який якраз в Україні став дуже розповсюдженою хворобою, В 1996 р. захворювання всіма формами активного туберкульозу зросло на 9.9 відсотків Щоденно ним захворює понад 70 чоловік.

При стихійних лихах, катастрофах, надзвичайних ситуаціях переважно і відбувається зосередження людей в незвичних умовах, внаслідок чого порушуються норми і правила середовища проживання, що обумовлює масовість захворювань інфекціями дихальних шляхів (грипом дифтерією ангіною, менінгітом і ін.).

До хвороб кишкової групи відносяться такі інфекційні хвороби як дизентерія, черевний тиф, холера, вірусний гепатит, сальмонельоз, ботулізм .

Для цих видів інфекцій загальним є механізм передачі збудника хвороби через рот з їжею або водою і ураження шлунково-кишкового тракту, хоч для таких інфекцій, як ботулізм та поліомієліт, найбільш характерною ознакою є ураження центральної нервової системи.

До виникнення епідемічних захворювань інфекціями шлунково-кишкової групи призводять руйнування водопровідних та каналізаційних мереж, низька санітарно — гігієнічна культура, безпечність та необачність в використанні води з відкритих джерел водокористування.

До кров’яних інфекцій відносяться такі хвороби, як висипний тиф, чума, малярія, кліщовий енцефаліт, туляремія, СНІД та ін.

Розпізнавальною рисою цієї групи інфекцій перш за все є механізм передачі інфекцій комахами (блохи, воші, кліщі, комарі). Хворі кров’яною інфекцією, для здорової людини стають небезпечними лише тоді, коли в середовищі перебування чи проживання є кровосисні комахи, які переносять ці хвороби. Виключення складає тільки людина, яка хворіє легеневою формою чуми, в цьому випадку інфекція буде передаватися повітряно-крапельним шляхом.

До інфекцій зовнішнього покриву відносяться; - стовбняк, сибірська язва, рожа і ін., Інфекції зовнішнього покриву ще іноді називають реневими інфекціями, вони є гострими інфекційними захворюваннями, внаслідок проникнення збудника через ушкоджену шкіру, і, значно рідше, через пошкоджені слизові оболонки.

2. СНІД Особливу значимість в групі інфекційних захворювань людини за останні роки набув синдром імунодефіциту — СНІД. В зв’язку з надто швидкими темпами розповсюдження інфекції і високою смертністю серед хворих СНІД справедливо називають «чумою XX століття»

Порівняно з багатьма африканськими і європейськими державами, де СНІД вже давно представляв серйозну загрозу населенню, ситуація у нас не виглядала катастрофічною. Однак, останнім часом, за розповсюдженням СНІДУ в СВН Україна визнана найнебезпечнішою державою. За останні роки кількість хворих на СНІД в Україні збільшилася на 23,8% (особливо небезпечним регіоном є Одеса), а в США, за цей же період, скоротилася на 14 відсотків.

В 1981 р. медики СІПА вперше зіткнулися з синдромом імунодефіциту людини і його специфічним збудником — вірусом ВІЧ. Виявлена інфекція носила досить в’ялий характер. Лише після того, як імунний захист хворих почав давати збої, медики усвідомили, яка велика небезпека загрожує людській цивілізації.

Через 10 років після виявлення збудника інфекції вчені різких країн світу зібралися в Ленінграді на конференцію «Медична біотехнологія, Імунізація, СНІД «(13 — 17 червня 1991р.), щоб підвести попередні підсумки першого етапу боротьби з чумою XX століття.

Збудником цієї хвороби є вірус ВІЧ, що уражає лімфатичну систему людини і руйнує її імунітет. Людина, уражена вірусом СНІД, стає беззахисною не тільки перед хвороботворними мікроорганізмами, але і перед умовно — патогенними збудниками хвороб, грибками та простішими.

Високий відсоток серед інфікованих складають іноземці. Ймовірно, вірус почав проникати в державу з Західної та Центральної Африки разом з студентами, які приїздили звідти на навчання. Вважається, що таким шляхом ВІЧ проник в Америку і Європу. Студенти — африканці напевно стали основним джерелом зараження.

Джерелом зараження інфекцією СНІДу є хвора людина. Основними шляхами передачі збудника хвороби є: статеві контакти з хворими; переливання крові, зараженої вірусом СНІДу; використання інфікованих шприців та голок.

Останній випадок передачі інфекції найбільш часто зустрічається серед наркоманів. Мали місце трагічні випадки зараження дітей ВІЧ в місті Волгограді, Ростові-на-Дону. Серед шляхів передачі інфекції, які більш рідко спостерігаються є утробне зараження плоду і деякі ін.

Найбільшу кількість хворих ні СНІД становлять: гомосексуалісти, наркомани та повії, а також є люди, які страждають захворюванням крові (гемофілією), яким часто переливають донорську кров.

Першими ознаками прояву захворювання на СНІД може бути тривала (понад місяць) висока температура тіла без наявних причин, збільшення пахових, під пахових і шийних лімфатичних вузлів, тривале понад 2−3 місяці розладнання шлунково-кишкового тракту, що супроводжується прогресуючою втратою організмом ваги, анемія і стоматит (особливо у дітей), часті загальні і гнійні ураження статевих органів та шкіри.

В подальшому відмічаються також ураження легенів (пневмонії неясної етіології), центральної нервової системи, злоякісних пухлини.

Щоб запобігти розповсюдженню інфекції, таким чином необхідно виявити вірусоносіїв. На сьогоднішній день самим розповсюдженим методом є тестування. Цей метод базується на пошуку специфічних антитіл до ВІЧ чи його білків В плазмі крові. Послаблена імунна система майже не реагує на інфекції і виробляє дуже мало антитіл.

За останні роки в США постійно зростає число хворих практично безсимптомними, в’ялопротікаючими інфекціями. Це наслідок зниженої опірності імунної системи організму. Така ситуація в США — в державі з відносно сприятливою екологічною обстановкою, в багатьох інших державах, в тому числі і нашій ситуація значно гірша.

Іншими словами, не виключено, що існує багато носив трусу концентрацією антитіл до ВІЧ на межі чутливості методів діагностики і сети у таких хворих можуть бути від'ємними Крім цього, є категорія людей, яка входить в так звану групу підвищеного ризику. Ця категорія людей не охоче звертається в кабінети анонімного діагностування. Відслідковувати зв’язки між такими вірусоносіями надзвичайно важко. Юридична легалізація гомосексуальних відносин значно полегшила б роботу епідеміологів Адже за даними соціологічних досліджень, доля гомосексуалістів в різних країнах не така вже мала, як здається, вона складає - від 5 до 10 відсотків.

Друга категорія людей, яка викликає занепокоєння-це наркомани, як пр: вило, вони також не попадають в кабінети анонімного діагностування Необхідно сказати, що епідемія ВІЧ серед наркоманів в Америці була лише другою хвилею, яка хлинула після спалаху захворювання серед гомосексуалістів.

Ситуація боротьби з цією інфекційною хворобою ускладнюється тим, що вірус, який викликає СПІД, виявився надзвичайно мінливим. За даними Р. Сміта (Лабораторія Лофгстренд, США), навіть поодинокі амінокислотні заміни в гіперваріабельній петлі поверхневого білка вірусу викликає стійкість до відповідних препаратів. Подібної стратегії дотримується багато паразитів. Такі, поки що маловивчені властивості ВІЧ, можуть перетворити пошук шляхів боротьби проти вірусу в безкінечну гонку за все новими і новими його варіантами, як це відбувається з вірусом грипу.

Ситуація ускладнюється ще тим, що вірус здатний змінюватися, навіть під час розмноження, у одного хворого. Ймовірно, існує цілий спектр штамів ВІЧ, які відрізняються вірулентністю (хвороботворністю), тривалістю латентного періоду, колом клітин — господарів і іншими характеристиками. Інститут вірусних препаратів (Москва, С. Мариннікова) виділив різноманітні штами ВІЧ у хворих з Риги, Вільнюса, Москви, Києва, Мінська, Шахти, Волгограда і Елісти. Проводиться робота по їх ідентифікації.

ВІЧ-2,виявлений в Західній Африці, у нас в державі-поки що не виявлений. Ймовірно, що найближчим часом суспільство зіткнеться і з ВІЧ-3, ВІЧ-4, ВІЧ- 5, а також з іншими вірусами, які можуть активізуватися, наприклад, в районах з підвищеним радіаційним фоном.

Медицині відомо багато, так званих, опортуністичних інфекцій, які в’яло і повільно протікають, практично без симптомних захворювань. Майже всі вони переходять в гостру форму при послабленні імунної системи людини С небезпека, що і ВІЧподібні інфекції поведуть себе також. Безумовно, найближчим часом повинні з’явитися високоефективні засоби проти білків ВІЧ.

Все, що ми зробили з навколишнім природним середовищем, створює ідеальну можливість для появи нових, ще невідомих, захворювань, призводить до можливості спотворення фізичної природи людини, навіть на генному рівні, і все це створює такі проблеми безпеки життєдіяльності, для вирішення яких суспільство не має права жаліти коштів чи відкладати ₍ їх вирішення на майбутнє.

Щорічні збитки, які наносять державі інфекційні хвороби складають: грип і ГРЗ — 1.5 млрд. грн., вірусний гепатит — 120 млн. грн., кишкові інфекції36 млн. грн., дифтерія — 50 мли. гри. Лікування хворого СНІДом в Україні коштує 2.5−2 тисячі доларів в рік.

? Фінансовий стан України склався так, що нині коштів не хватає ні на що, але поки ситуацію з ВІЧ в державі можна взяти під контроль, треба їх віднайти. Допомогти тут можуть неурядові і позавідомчі організації, які займаються просвітницькою та добродійною діяльністю.

Щоб призупинити зростання інфекційних захворювань, навали СНІДу, зусиль одних медичних працівників та вчених не досить, необхідно змінній поведінку людей, що є дуже складним завданням. Нині з вірусоносіїв СНІДу беруть лише підписку про кримінальну відповідальність, на випадок зараження інших людей, однак не виключено, що ця заборона не скрізь виконується.

Єдине, що може вплинути на людину в такій ситуації - це її свідомість та моральні переконання. Але, надіятись на них-марна справа. Поки не буде хворим сплачуватися щомісячна допомога, поки не буде надійних терапевтичних заходів, які гарантували б хворому шанси на життя, його поведінка і моральні переконання будуть поведінкою та моралью приреченого.

3. Заходи забезпечення епідемічної безпеки Основним напрямком діяльності по забезпеченню епідемічної безпеки був і залишається — профілактичний. Весь комплекс запобіжних заходів підвищення безпеки життєдіяльності, по відношенню до інфекційних захворювань, повинен бути спрямованим на три чинники епідемічного процесу: джерело інфекції, шляхи передачі та розповсюдження інфекції і на, сприйнятливу до епідемічних захворювань, людину. Якщо виключити з цього ланцюга хоч один, із чинників, епідемічний процес буде припинятися.

Тому метою запобіжних заходів повинно бути діяння, перш за все, на джерело інфекції, для зменшення зараження навколишнього середовища, та сфери проживання, локалізацію розповсюдження збудників, а також заходи підвищення стійкості населення до захворювання.

Джерелом інфекційних захворювань можуть бути: хвора людина або бактеріоносії, хворі хатні або дикі тварини та птахи, а також кровосисні комахи. До заходів, щодо джерела епідемічної інфекції, відноситься ранні активне та повне виявлення носіїв, їх своєчасна ізоляція, госпіталізація та лікування, проведення дезінфекційних заходів в вогнищах спалаху зараження.

Надзвичайно важливим є своєчасне і повне перекриття шляхів передачі епідемічних збудників. З метою запобігання розповсюдження епідемічних інфекційних захворювань та ліквідації вогнищ зараження що виникли проводиться комплекс ізоляційних обмежувальних заходів, які називаються карантином. Карантин, карантинізація (італ. quarantena, від quaranta giorini сорок днів), — система заходів, що проводяться для попередженні розповсюдження інфекційних захворювань з епідемічного вогнища і ліквідації самого вогнища.

Карантин передбачає: обмеження або заборону переміщення населення та вантажів за межі і через карантинізаційну зону; повну або часткову ізоляцію карантинізованих осіб або колективів від оточуючого населення Виявлення та ізоляцію хворих, бацилоносіїв і всіх тих, хто спілкувався і хворими, у взятому під спостереження колективі. Сюди належить ряд інших заходів: санітарна обробка, імунізація, фагування, дезінфекція, дезінсекція дератизація і ін.

Карантинізації можуть підлягати: окремі особи, групи людей квартира, дім, гуртожиток, цілий район і місцевість.

Карантини вперше були введені в 14 ст. в Італії, у вигляді сорокаденної (звідки пішла і назва) затримки на рейді кораблів, що прибували і неблагополучних, щодо чуми, місць. Карантинні заходи міжнародною масштабу передбачені Міжнародною Паризькою конвенцією 1926 р.

Обсервація карантинних місць передбачає дотримання та виконання відповідних правил. Ці правила полягають в тому, що не дозволяється беї спеціального дозволу залишати місця проживання в вогнищах ураження Виходячи на вулицю, необхідно захистити органи дихання та уникати ділянок великого скупчення людей. При щоденному вологому прибиранні приміщень необхідно використовувати дезінфікуючі засоби та заходи по знищенню перенощиків інфекційних захворювань (мишей, пацюків, блох, кліщів тарганів, блощиці і т.ін.). Перед вживанням їжі, необхідно ретельно мити руки теплою водою і милом та дотримуватися правил особистої і загальної гігієни при харчуванні Воду, використовувати тільки з перевірених джерел і пити тільки після кип’ятіння. Сирі овочі та фрукти після миття обробляти кип’яченою водою, а хліб прожарювати на вогні або в духовці. При утриманні в помешканні домашніх тварин, спостерігати за будь-якими ознаками захворювання, та своєчасно, при підозрі, звергатися до ветеринарних працівників. Профілактичні заходи в епідеміологічному процесі повинні бути направлені на підвищення стійкості населення до збудників інфекцій. Це досягається на державному рівні шляхом масової імунізації запобіжною вакцинацією, введенням спеціальних сивороток.

Сприйнятливість до інфекційних хвороб, як окремої людини, так колективу, визначається: станом імунітету, віком, соціально-побутовими умовами, медико-санітарним забезпеченням, рівнем загальної культури, раціональний харчуванням, благоустроєм місць, знаннями та дотриманням основ гігієни та санітарії.

Важко виділити з всього сказаного найбільш значимі чинники, що| визначають сприйнятливість населення до окремих інфекційних захворювань, але з впевненістю можна сказати, що імунітет — це одне з самих важливих та цінних властивостей організму людини.

4. Вплив нікотинної залежності на здатність до учбової і предметної діяльності

В останні роки паління цигарок перетворилося з явища в проблему. Її ' обговорюють на самих різноманітних рівнях, в самих широких колах. Вже відомо біля 4000 хімічних речовин, які входять в склад тютюнового диму. Більше 50 з них сприяє виникненню раку.

На газову фазу тютюнового диму приходиться майже 90 відсотків всіх речовин, самою токсичною з яких є чадний газ. Курці щорічно викурюють в атмосферу 720 т. синильної кислоти, 384 000 т. аміаку, 108 000 т. нікотину, 600 000 т. дьогтю і понад 550 000 т. чадного газу та інших складових тютюнового диму. В тютюновому димі знаходяться подразнюючі та канцерогенні речовини, ароматичні вуглеводні (бензпірен, бензатрацен), які спричиняють рак, радіоактивні речовини (полоній-210, свинець-210, вісмут- 210), отруйні речовини (оксид вуглецю (чадний газ), аміак, синильна кислота) і одна з найбільш сильних рослинних отрут — нікотин, який діє на центральну та вегетативну нервові системи.

В тютюні, крім нікотину, є ще кілька отруйних алкалоїдів. Найважливіші з них — норнікотин, нікотирин, тікотеїн, нікотимін. Нікотин, на відміну від інших алкалоїдів, не має жодних лікарських властивостей, він, як і інші алкалоїди, породжує пристрасть до нього.

Курці ідуть на ризик добровільно, не курці страждають поневолі. Тютюновий дим подразнює у них очі, порушує дихання, прискорює ритм серця, підвищує артеріальний тиск, викликає головний біль, кашель, першіння в горлі, нудоту, запаморочення, втрату апетиту, провокує виникнення алергії, загострює існуючі захворювання і т. ін. Такий набір, цілком або частково, можна отримати, коли людина перебуває в одному приміщенні з курцями і не здогадується, навіть, про причину свого поганого самопочуття.

Переконати в цьому допоможуть деякі кількісні показники вмісту нікотину і його токсичних похідних у курців, пасивних курців і людей, що не палять.

Основний метаболіт нікотину — це котинін, за токсичними властивостями дуже близький до свого родича. У тих, хто викурює в день 10 цигарок, в сиворотці крові знаходиться 137,7 мкг/л. котиніну, у курців, що викурюють в день 20 цигарок — вже 302 мкг/л. котиніну (у пасивних курців — 2,6 мкг/л.).

Оксид вуглецю, потрапляючи через легені в кров, витісняє кисень з гемоглобіну, встає на його місце і утворює карбоксигемоглобін, що веде до ' перебоїв в кисневому постачанні тканин організму. Середній вміст карбоксигемоглобіну в крові у курців — 4,3%, у не курців — 0,93%.

Ефект пасивного куріння проявляється в збільшенні концентрації нікотину в сечі - в 3 рази, в крові - в 3,5 рази, в слині - в 40 разів.

Таким чином, тютюновий дим не просто забруднює атмосферне повітря. Його необхідно розглядати як отруйну речовину уповільненої дії, яку добровільно споживають мільйони курців.

Тютюн діє насамперед, на вегетативну нервову систему, яка регулює найважливіші функції організму, наприклад, діяльність серця, функціонування шлунково-кишкового тракту. Вегетативна нервова система складається з симпатичного і парасимпатичних відділів. Збудження симпатичного відділу призводить до прискорення серцевих скорочень (тахікардії), подразнення парасимпатичних нервів — до їх сповільнення (брадикардії).

Вегетативна нервова система регулює найважливіші функції організму, діючи через ендокринні залози на внутрішні. По ходу Нервових стволів симпатичні й парасимпатичні гілки мають вузли — нервові ганглії. Саме туї відбувається передавання нервових імпульсів за участю медіаторів. У різних частинах вегетативної нервової системи медіатори різні за хімічним складом (ацетил-холін і адреналін). Токсична дія нікотину виявляється, як раз, у нервових вузлах. Вона полягає в тому, що нікотин гальмує передачу нервових імпульсів майже до блокування ганглія, нервова клітина позбавляється здатності сприймати нервові імпульси і передавати їх м’язам.

Тютюновий дим негативно впливає на функції центральної нервової системи і її вищого відділу кори великих півкуль головного мозку. Цей відділ найбільш чутливий до надлишку вуглекислого газу та дії інших тютюнових отрут. Під впливом нікотину виникають зміни кровоносних судин головного мозку. Втрачається їх еластичність, стінки насичуються холестерином і різними солями (вапнування), внаслідок чого погіршується кровопостачання головного мозку, що також негативно впливає на розумову діяльність.

Мозок людини, при напруженій м’язовій роботі, і м’язи постійно вимагають припливу насиченої киснем артеріальної крові. Ця потреба у робітників-курців задовольняється не повністю; тому у м’язах швидше розвивається втома. М’язова сила зменшується на 1,5%, координація рухів знижується на 25%, настає швидка втома.

Досліджуючи вплив нікотину на людей, японські експерти виявили, що куріння щорічно стає причиною до 2% усіх автомобільних аварій, а французькі спеціалісти прийшли до висновку, що ця цифра складає 5%. При курінні сльозовиділення від тютюнового диму не тільки відволікає увагу, але й знижує гостроту зору, зменшує прозорість автомобільного скла, чим погіршує видимість.

Викурювання тільки однієї сигарети призводить до зниження поля зору, порушення кольорового відчуття і сприймання червоного і зеленого кольорів, зорове сприйняття інформації приладів на 20%, швидкість реакції на 25%, та послаблення слуху в діапазоні розмовної мови. Куріння негативно впливає на перебіг психічних процесів, що виражається у збільшенні часу реакцій сприйняття інформації на 25%, порушенні координації рухів і мислення.

Одні вважають, що куріння шкідливою звичкою ,інші відносяться до цього, як до хвороби. Плутаниця в поглядах на паління виникає в більшості випадків тому, що воно існує в двох зовсім різних клінічних видах: у вигляді звички до паління і у вигляді тютюнової залежності. Як при звичці так і при залежності спостерігаються зовсім однакові зовнішні атрибути — систематичність куріння, постійність зростання числа викурених в день цигарок, приємність запаху тютюнового диму і т. ін. Різниця лише в тому, що у курців з тютюновою залежністю виникає патологічний, хворобливий потяг до куріння, а у курців зі звичкою, він не формується. Із 100 систематичних курців тільки у 7 — звичка, решта 93 практично не в змозі самостійно перервати свою залежність до куріння У курців з тютюновою залежністю тютюн залишає в механізмах пам’яті, мислення, настроях, в обмінних процесах організму глибокий слід. Дослідження показали, що тютюнова залежність підтримується нікотином, який відіграє вирішальне значення в палінні. Внаслідок затяжок нікотин попадає в мозок. Кожна затяжка постачає в кров від 0,05 мг до 0,15 мг нікотину, і вже через 6−7 секунд він надходить в мозок. За 5 хвилин свого перебування там, нікотин встигає втрутитися в процеси регуляції гомеостазу, підтримки внутрішньої рівноваги в організмі.

Діяння його двояке, В малих дозах нікотин чинить стимулюючий ефект, в великих — седативний, заспокійливий. В цей процес втягуються практично всі відомі науці біологічно активні системи. Кожний курець довільно встановлює собі підходящу, йому особисто, дозу нікотину, зменшуючи або збільшуючи кількість нікотину в крові. Для збереження індивідуального нікотинного рівня, курці довільно регулюють частоту куріння, глибину затягування диму, співвідношення повітря з табачним димом, кількість затяжок, сорт цигарок. От чому цигарки з малим вмістом нікотину нічого не дають заядлому курцю, він довільно буде збільшувати число цигарок, буде затягуватися легкими цигарками глибше і частіше.

Нікотин чинить і периферичну дію. У курців збільшується рівень адреналіну і норадреналіну в крові, різко знижується концентрація імуноглобулінів, ліпідів, беталіпопрогеідів. Куріння порушує адаптацію організму до зміни зовнішнього середовища. Так курець стає носієм хвороби — тютюнової залежності.

На психічному рівні зміни полягають в тому, що в головному мозку формується домінанта патологічного потягу до куріння. В ній постійно або періодично проходять подумки. образні або змішані нагадування про куріння, потім спогад про нього і на кінець — бажання закурити. Структура такого середовища складна, у кожного курця вона має свої особливості, тому є декілька клінічних форм тютюнової залежності. У частини хворих домінанта включає в себе вегетативно-судинні розлади: — уповільнення пульсу, пониження артеріального тиску, головний біль, сухість в роті і т. ін. У інших, на перший план виступає невротичне розладнання: невідв'язне бажання курити, роздратованість, напруга, безсоння, порушення концентрації уваги переходить в гостре бажання закурити, і навіть до появи в роті присмаку і запаху тютюнового диму. Таке вогнище починає керувати поведінкою особистості, направляючи її на пошуки цигарок (випрошування їх у незнайомих). З вище сказаного не важко помітити, у тютюнової залежності зовнішні подібні ознаки з наркотичною та токсичною залежністю. Однак вони помітно відрізняються від них — в першу чергу відсутністю специфічних змін, і не призводять до деградації особистості.

Тютюнова залежність — це досить самостійне хворобливе розладнання. Для неї характерним є патологічний потяг до паління, причому на підсвідомому рівні, на рівні психічних процесів — у вигляді локального вогнища збудження. Ця залежність, як і звичка до паління, призводить до тяжких тілесних розладнань. Правда, з’являються вони не відразу, вони мовби розгорнуті в часі. Але достовірно вже встановлений зв’язок курінця з виникненням рака легенів, хронічних бронхітів, емфіземи легенів, ішемічної хвороби серця, порушень мозкового кровообігу, виразки шлунку і ін. У курців достовірно почастішали такі захворювання, як остеохондроз, рак сечового міхура, гортані, ротової порожнини, стравоходу, нирок. У курящих вагітних жінок почастішали юродства плоду.

Загалом, в організмі людини немає ні однієї системи, яка б не зазнавала впливу від тютюнового диму. Важко було б передбачити, що організм не відреагує на таке грубе тручання будь-якою патологією, особливо в юному віці, коли організм ще розвивається. В молодому віці гальмується процес статевого дозрівання, сповільнюється ріст, погіршується розвиток грудної клітки і мускулатури, шкіра втрачає еластичність і свіжість, рано з’являються зморшки. Молоді курці відрізняються блідістю шкіри не тільки через спазми кровоносних судин, але й внаслідок характерної для нікотино манії анемії (недокрів'я).

У молодих курців набагато швидше, ніж у дорослих, розвивається так званий неврозо подібний синдром, який виражається у постійному головному болі, особливо при розумовій праці, у швидкій втомлюваності та зниженні працездатності, в послабленні пам’яті та зниженні концентрації уваги в розладі сну, втраті апетиту і порушенні статевої діяльності.

При лікуванні курців виникає багато труднощів. В період відміни куріння, бажання покурити різко зростає. І хоча більшість людей розуміє шкідливість звички, багато не витримують боротьби з своїми власними думками і бажаннями, і закурюють повторно. У деяких людей бажання куриш не приймає гострих форм і досить швидко щезає з пам’яті, що залежить від тютюнової залежності, чи звички. Куріння, як правило, виникає під виливом побутових та культурних традицій. Звичка передається від батьків до дітей, але не на генному рівні - це фенотипова передача, тому про і ікає хвилеподібно; симптоми потягу до куріння змінюються ремісіями, а потім знову виникають рецидиви. Досягти ремісії вдається досить часго, але не завжди лікування має успіх. Проблема тютюнової залежності виявилася для людини досить складною, і медицина її наскоком вирішити не може. На сьогоднішній день медицина пропонує такий лікувальний комплекс: замінна медикаментозна терапія, психотерапія, рефлексотерапія, психофармакотерапія. В основі боротьби з курінням повинні бути профілактичні заходи. Дослідження показують, що у частини населення підвищені чинники ризику — власне куріння, і тютюнова залежність. Серед цих чинників — і куріння батьків, і пасивне куріння, і особливості психічних процесів. їх вивчають окремо і сукупно, щоб створити єдиний узагальнюючий показник ризику, і закласти основи наукової системи первинної профілактики куріння, стосовно до конкретних груп населення В майбутньому, коли будуть вивчені біологічні механізми, що лежать в основі кожного ризик-чинника, медицина зможе перейти до науково обґрунтованої профілактики куріння. А потім до корекції тих систем, які беруть участь в формуванні звички до тютюнової залежності.

Це — реальне майбутнє профілактичної медицини. Але нині є тільки один конкретний і обміркований шлях профілактики: ніколи не пробувати курити тютюн, навіть один раз, навіть просто потримати в роті тютюновий дим, тому що фізична і психічна залежність може розвинутися від однієї - єдиної цигарки. Ключовим моментом боротьби з курінням є освітянська робота, починаючи зі школи, де потрібно не залякувати, а роз’яснювати про Шкідливість.

Такі заходи проводяться в США, де широко використовуються засоби інформації, які ставлять перед собою мегу: попередити куріння серед молоді і, шляхом переконання, припинити куріння тих, хто в змозі це зробити. Крім того, в програмі США закладені організаційні і законодавчі заходи: заборонено куріння в службових приміщеннях, створено Центри і Комітети боротьби з курінням, проводиться систематичний аналіз економічних збитків, утворено Коаліції, мета яких — створити некуряще суспільство до 2000 року Конгресом США прийнято законодавчий акт, що регламентує маркірування рекламу цигарок, заборону реклам по радіо та телебаченню.

Після публікацій даних про зв’язок курінні цигарок з раком легенів доля курців серед чоловіків в США знизилася з 51 до 37%, серед жінок — з 33 до 29%. Ці цифри, однак, не відображають істинної картини, тому що значне розповсюдження отримали інші форми куріння, без попона. В США. біля .0 |млн. чоловік почали жувати і нюхати тютюн, внаслідок чого збільшилася кількість хворих на рак ротової порожнини.

Спеціалісти Гарвардської медичної школи зробили оцінку віра і СШД на програму боротьби з курінням. Згідно з якою, якщо ефективність програми складає 30%, то на одного курця необхідно витратити 353 долари. При цьому, у тих хто відмовився від куріння, життя стає довшим на 5 ї рік для чоловіків 35−39 років, і на 1,9 років для чоловіків 60−64років, відповідно 2 і 1,4роки — для жінок.

В рік підрахунків (1983р.) економічні втрати від куріння склали в США біля 40 млрд. доларів.

5. Алкоголь та його вплив на безпеку життєдіяльності

Боротьба з алкоголізмом є серйозною міжнародною проблемою, яка викликає занепокоєння не тільки широких кіл громадськості, але і державних діячів. Ця проблема неодноразово обговорювалась в рамках Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). За даними світової статистики, інтенсивний ріст вживання алкоголю в останні роки є характерним для більшості країн світу. Порівняльні дослідження проведені в 26 економічно розвинутих країнах різних регіонів світу, показали, що якщо в 1950 році вживання алкоголю (в переводі на чистий спирт) на душу населення перевищувало 8 л тільки в двох з них, то вже в 80-і роки такий рівень був характерним для 22 країн. В 11 з них вживання алкоголю на душу населення за цей період збільшилося більше, чим на 100 відсотків. Згідно э статистикою доля хронічних алкоголіків збільшується в 3−4 рази коли вживання алкоголю на душу населення подвоюється.

За останні десятиріччя прискорився процес залучення молодих до вживання алкоголю і зловживання ним. Якщо на початку 60-х років чоловіки починали і систематично вживали спиртні напої в середньому у віці 24 років, то у 80-і роки в 19 років. В 60-і роки 40% чоловіків починали систематично вживати спиртні напої в неповнолітньому віці, а в 80-і їх доля збільшилась до 80% (систематично — це не рідше 1−2 рази на місяць).

Відповідні передумови до вживання спиртних напоїв створив культ вина, який віками впроваджувався в побут народів, та існування глибоких традицій пов’язаних з можливістю штучно змінювати свій психічний стан, використовуючи для цього алкогольні напої.

Під впливом соціально-культурних, клімато — географічних, історичних, релігійних, політичних та інших чинників в різних державах і в різних народів склалися різноманітні відношення до алкоголю та най різноманітні правила і норми його вживання. Наприклад, у скіфів існував звичай сумісного ритуального вживання алкогольних напоїв, в Китаї, навпаки, групове вживання спиртних напоїв каралося смертною карою. В стародавній Греції було написане правило розбавляти вино водою, а в мусульманських народів релігія взагалі забороняла вживання алкоголю.

На Русі вживання алкогольних напоїв було відоме з часів древніх слов’ян. Однак, воно мало головним чином ритуальний, обрядовий характер. Пили в основному медові напої, переважно серед багатої та заможної частини населення. Масове вживання алкогольних напоїв в Росії почалося в ХVI ст., коли появилася хлібна горілка і були засновані «цареві кабаки», де її стали продавати офіційно.

Так, виявившись як ритуальні та обрядові традиції епізодичного вживання алкогольних напоїв, вони в ході історичного розвитку під впливом ряду економічних, політичних та інших чинників і умов суттєво змінилися, розповсюдилися та впровадилися в побут та дозвілля широких верств населення.

Слід відмітити, що в різні історичні періоди в боротьбі з пияцтвом вживалися різноманітні заходи, навіть самі сурові - сухий закон, заточення п’яниць у в’язницю, смертний вирок, які успіху не принесли. З цього приводу навіть існує чимало легенд. Одна з яких свідчить про те, що першим на шлях боротьби з пияцтвом став олімпійський бог Зевс.

Він як і вся його олімпійська компанія часто вживали вино, але молодий Вакх своїми вакханаліями так йому надоїв, а умовляння нічого не допомагали, що він заслав його за Карпати в долину річки Уж. В цій місцевості на схилах гір крім шипшини та терену нічого не росло, а люди нічого не знали про вино. Веселий Вакх прихопив з собою лозу і швидко навчив людей виноградарству та виноробству. З тих пір освячена грецьким богом земля Українських Карпат почала приносити чудові винні плоди, вживання яких в міру бадьорить, збуджує апетити, знімає втому та покращує сон.

Лікувальні властивості вина знали та використовували в давнину Гіппократ, Цельсіус та ін. Сучасна медицина свідчить про користь вина та застосовує енотерапію (винолікування) в деяких випадках, щоб замінити сильнодіючі препарати, які спричиняють у хворих побічні реакції.

Максимальна доза вина обмежуються кількістю спирту, що в ньому міститься. Доведено, що здорова доросла людина не повинна випивати за день більше 400−600 мл. виноградного столового вина з 10-ти градусним вмістом алкоголю. Для більш міцних вин норма значно менша. Крім цього, треба брати до уваги стан людини її комплекцію, звички і г ін. Як сказав відомий лікар та філософ Парацельс: «Міра визначає, бути речовині шкідливою чи корисною» !

Об'єктивним показником дози алкоголю є вміст його в крові. Саме слово «алкоголь» відоме з давніх — давен. В перекладі з арабської мови означає «ніжний», «вкрадливий», що досить влучно відображає особливості його упливу на людину.

Алкоголь — це етиловий або винний спирт, який має вигляд безкольорової прозорої рідини характерного смаку та запаху. Етиловий або винний спирт відноситься до отруйних наркотичних речовин.,

Пов’язані з алкоголізмом захворювання по небезпеці ставлять: я медициною відразу ж після серцево-судинних захворювань і злоякісних пухлин. Зловживання алкоголем скорочує тривалість життя на 15−20 років.

Алкоголь впливає на всі функції організму, особливо порушує функцію головного мозку внаслідок отруєння (інтоксикації). Це пояснюється тим, що спирт особливо інтенсивно накопичується в нервовій тканині, Тому в мозку його концентрація значно більша — 175% ніж у крові, кишках — шлунку — 20% (концентрація алкоголю в крові прийнято за 100%).

В організмі людини алкоголь перетворюється в ацетальдегід, потім ь оцтову, піровиноградну кислоту.

Кінцева ступінь окислення — утворення вуглекислоти та води. Процес окислення алкоголю найбільш інтенсивно протікає протягом перших п’яти годин після вживання і триває до 15 діб. Встановлено, що продукти обміну алкоголю навіть після одноразового його вживання понад двох тижнів затримуються в печінці у вигляді холестерину і жирних кислот, що призводить до значного ураження цього органу.

Печінка знешкоджує введені в організм отруйні речовини. Це захищає людину, від багатьох хвороб. Печінка виділяє жовч, необхідну для переварювання жирів. В ушкодженій печінці знижуються захисні функції, порушується утворення білків крові. В зв’язку зі зменшенням альбумінів в організмі виникають набряки.

Коли алкоголь проникає в печінку можливе запалення. Внаслідок цього клітини печінки зазнають жирове переродження, а потім замінюються з'єднувальною тканиною, рубцем. Печінка зморщується, зменшується, поверхня її стає зернистою, вона набуває жовтушно — рижуватий колір. Звідси і виникла назва «цироз», що означає в перекладі з грецької «ржавий» .

На початку захворювання печінки з’являється біль в правому підребер'ї. Накопичення рідини в черевній порожнині поступово збільшує об'єм живота, з’являються набряки на ногах. На шиї, підборідді, в області ключиць, на кистях рук розширюються дрібні судини, що нагадують за формою павучків або зірочок. Погіршується діяльність серця і судин, в шлунку зменшується, а потім припиняється виділення соляної кислоти, розвивається малокрів'я і т.ін., хворі сонливі, в’ялі. Цироз печінки може розвиватися навіть у тих, хто п'є небагато, але систематично.

Вплив алкоголю на організм людини визначається не тільки кількістю випитого, але й часом його дії на організм. Алкоголь починає всмоктуватися вже через 20−30 хвилин після вживання. Якщо його вживати на порожній шлунок, він швидше всмоктується, і людина швидше п’яніє. Швидше та сильніше діє алкоголь на людину під час хвороби або втоми, а також у стані збудження.

Під алкогольним сп’янінням розуміють симптомокомплекс психічних, неврологічних і соматичних розладнань, що виникають внаслідок гострої токсичної дії етилового спирту на організм людини.

Для визначення вираженості алкогольної інтоксикації при судовомедичній експертизі рекомендована наступна орієнтовна схема :

Клінічні прояви алкогольного сп’яніння розподіляють на такі основні типи :

¦ просте алкогольне сп’яніння;

¦ змінені форми простого алкогольного сп’яніння;

¦ патологічне сп’яніння.

Просте алкогольне сп’яніння — найбільш частий тип гострої інтоксикації алкоголем. Залежно від враженості та послідовності порушень, що розвиваються при цьому виділяють три ступеня алкогольного сп’яніння — легку, середню та тяжку.

Легка ступінь простого алкогольного сп’яніння характеризується покращання настрою, появою — самовпевненості та бадьорості, підвищенням мовної активності, а потім настає порушення точності координації рухів, погіршується функція уваги і здатність критично оцінювати свій стан і дії і т.ін Такий стан алкогольної інтоксикації розвивається після вживання невеликих доз: 50−100 мл 40% горілки, 200−400 мл 14−18% вина або 1 л 2−3% пива.

Через деякий час від початку сп’яніння настрій поступово нормалізується ₅ а в деяких випадках з’являється в’ялість і сонливість. Спогади про весь період сп’яніння зберігаються в повному об'ємі.

Середня ступінь сп’яніння характеризується подібно описаним вище ознакам, але вони протікають в більш тяжкій формі. Стан ейфорії більш виражений: людина стає подразливою, схильною до скандалів, бійок, втрачає почуття реальної небезпеки і відповідальності за свої поступки перестає критично оцінювати ситуації. Згодом психічне збудження змінюється пригніченням. Потім відчувається слабкість, в’ялість, розбитість, неприємні відчуття в області серця. Про деякі події людина згадує не зовсімчітко.

Виражені ознаки середнього ступеня, сп’яніння залежно від індивідуальної чутливості з’являються після вживання 25−100 г чистого алкоголю, тобто 100−200 мл горілки або коньяку, 300 мл 10−18% вина.

Тяжкий ступінь сп’яніння характеризується глибоким розлитим гальмуванням, людина перебуває мовби і в тяжкому сні. Можливі запаморочення свідомості, втрачаються реакції на подразники (больові, температурні і ін). Температура тіла знижується, лице бліде, шкіра зволожується. Внаслідок повного порушення координації людина падає і засинає. Потім людина туманно згадує про те, що з нею було. Тяжкий ступінь сп’яніння настає від вживання 250−800 мл горілки або 0,6−1,5 л 14−18% вина.

Змінені форми простого алкогольного сп’яніння виникають переважно на патологічній основі, при одночасному вживанні алкоголю і лікарських препаратів (наприклад, снодійних) або при наявності деяких захворювань, а також при перевтомі, недосипанні і ін.

В таких випадках людина стає подразливою, злобною, схильною до агресії і само пошкодження, події не рідко Частково або повністю забуваються.

Патологічне сп’яніння — це гострий психоз, викликаний вживанням алкоголю. Ознаками є помутніння свідомості, злоба, страх, гнів і ін. Своїх близьких хворий приймає за ворогів, нападає на них або захищається дико від них, скоюючи жорстокі злочини, або ушкоджує себе, виявляючи при цьому велику спритність і здатність долати перешкоди. У осіб, в цьому стані координація рухів не порушена, рівновага збережена, хода тверда, вони здатні до швидкого бігу, стрибків. На них переважно звертають увагу годі коли вони чинять протиправні дії, або засинають в непідходящому місці. Більше чим у половини з них спостерігається повна амнезія (провал пам’яті), у останніх — часткова. Як правило, патологічне сп’яніння виникає в віці від 21 до 40 років і тільки у чоловіків.

Патологічний характер сп’яніння не може визначатися дозою випитого. Це можуть бути дози, що не перевищують 50−150 мл або може розвиватися в стані простого алкогольного сп’яніння у осіб, що не вживали спиртних напоїв. Такий стан сп’яніння є соціально небезпечним і призводить до тяжких агресивних проступків, нападу на оточуючих, нанесення тяжких травм, вбивств.

Патологічне сп’яніння є гострим короткочасним психічним розладом, що відповідає медичному критерію неосудності.

За даними ВООЗ у 10% від загальної кількості осіб, що страждають хронічним алкоголізмом виникають гострі алкогольні психози (біла гарячка). Частіше всього цей психоз з’являється на сьомому році алкоголізму. Виникає біла гарячка, як правило, після запою у осіб, які перенесли грип, ангіну, запалення легенів, або в минулому мали фізичні травми тіла, голови, струс мозку. Хворобливі явища здебільшого з’являються вночі у вигляді збудження, галюцинацій, порушення свідомості, вираженого афекту, страху.

Поведінка людини, як правило, відображає її галюцинарні переживання: вона розмовляє, обороняється, скидає з себе комах, мишей, рятується втечею, перебуває в стані сильного страху. Вдень галюцинації майже зникають.

Одним з фізичних ознак білої гарячки — є тремор (тремтіння кінчика язика, повік, пальців рук). Людина весь час знаходиться в стані рухового, мовного збудження, не реагує на зовнішні подразники. Подальший розвиток такого стану може призвести до глибокого порушення свідомості і до смерті від набряку мозку.

Серед значної частини населення існує думка, що пияцтво та алкоголізм — поняті я однозначні, але з точки зору медицини вони не рівнозначні бо характеризують якісно різні стани організму.

Пияцтво — це морально етична розбещеність не помірковане вживання спиртних напоїв, яке призводить питущого до того, що він втрачає контроль над своєю поведінкою і людською гідністю. Під пияцтвом з медичної, соціальної та моральної точки зору розуміють систематичне або надмірне вживання спиртних напоїв без хворобливого потягу до них.

Алкоголізм — це захворювання, викликане тривалим вживанням спиртних напоїв, яке характеризується фізіологічною потребою і потягом до них. Під алкоголізмом розуміють стан сп’яніння, який несумісний з нормальним фізичним та соціальним існуванням особистості.

Таким чином, пияцтво передує розвитку хронічного захворювання — алкоголізму з притаманними йому наркотичними ознаками та явищами психічної та фізичної залежності.

Пияцтво та алкоголізм об'єднує те, що вони являють собою дві самостійні форми зловживання спиртними напоями, що спричиняє велику шкоду фізичному і соціально-моральному здоров’ю людини, сім'ї та суспільству в цілому.

Досить сказати, що в окремі роки в Україні в стані сп’яніння скоювалося до 53% всіх злочинів, а серед рецидивістів біля 2/3 є алкоголіками. В 40% випадків алкоголь ставав причиною автотранспортних подій. На третьому Міжнародному конгресі з безпеки руху приводились такі дані: при наявності в крові водія 0,3−0,9%о алкоголю ймовірність аварії збільшувалася в 7 разів, при 1−1,4% - в 31, при більше чим 1,5%о — в 128 разів. При цьому відмічалось, що 50 — 60 г горілки «забезпечує» концентрацію в крові алкоголю на рівні 0,5%о (1%о — це вміст алкоголю в крові, який відповідає 1 г чистого алкоголю на 1 л крові), а двох кружок пива — 0,9%о Ступінь сп’яніння після вживання однієї і тієї ж дози залежить від індивідуальної сприятливості людини, її віку, статі, маси тіла та ступеню звикання. Одна й та ж доза алкоголю у різних людей призводить до неоднакових порушень в перебігу фізіологічних та психічних процесів і по різному впливає на їх життєдіяльність.

Найбільша ступінь сп’яніння зі збільшенням дози спостерігається через 1−1,5 години. Перші прикмети сп’яніння з’являються після прийняття 0,5 мг на 1 кг маси, тобто 30 г алкоголю для людини масою 60 кг. Після прийняття 80 г горілки чи 500 і пива алкоголь діє протягом доби. Якщо людина випила ввечері, то зранку її не можна вважати тверезою. На цей факт повинні зважати люди операторської професії, водії транспортних засобів та ін.