Рональд Уїлсон Рейган

Рональд Уїлсон Рейган

1. Перші кроки у громадському діяльності. Праця у профсоюзе

В 1937 р. Рейган здійснив свою давню мрію: він почав працювати кіноактором в Голлівуді. Кіностудія «Ворнер бразерс» запропонувала йому перший контракт, яка гарантувала зайнятість у протягом 6 місяців, і що передбачав можливе продовження до 7 років. Рейган залишився у Голлівуді довгі роки, проте не став скільки-небудь видатним актором — він знімався б у основному фільмах, які належали до категорії «Б», в на відміну від фільмів категорії «А», тобто. спочатку розрахованих другого екран чи, у разі, на демонстрацію першим екраном, але «на додачу», разом з хто користується глядацьким успіхом фільмом. Загалом із 54 художніх фільмів, у яких знявся упродовж кар'єри у кіно, абсолютна більшість склали недорогостоящие, скоростиглі і посередні стрічки, які йшли «другим екраном». Певне, у душі Рейган відчував, що актора великого калібру потім із нього вдається, що саме через свою незадоволеності й відсутності скільки-небудь обіцяє перспективи він і пішов в политику.

В 30-ті рр. в Голлівуді відбувалися бурхливі події, пов’язані з намаганнями створення кіноакторами власного профспілки. Треба сказати, причетне голлівудських кинопромышленников до перспективи освіти професійного союзу працівників кіно не відрізнялася від відносини будь-яких великих підприємців до створення професійних спілок найманими працівниками будь-якій іншій галузі, тобто. було однозначно настороженим, а то й негативним. Відсутність профспілки, стоїть на захисту найманої праці, розв’язувало руки господарям студій, дозволяючи їм безперешкодно диктувати умови найму, визначати розмір матеріальної винагороди за працю, тривалість робочого дня і часу, відведеного відпочивати, та звільняти з роботи тих, потреба до рук і здібностях яких минула. Ще 1927 р. У Голлівуді була створена Академія кіномистецтв і кинонаук, яку одна з найбільших голлівудських киномагнатов, Луїс Б. Мейєр, фундатор і співвласник кіноконцерну «Метро — Голдвін — Мейєр», створював з метою — перешкодити створенню ефективних професійних спілок голлівудськими найманими працівниками найрізноманітніших професій. Розхожим твердженням минулих років, распространявшимся киномагнатами, було про спільність інтересів усіх фізичних осіб, зайнятих у створенні фільмів, і, отже, про їхню здатність розв’язувати всі які заторкують свої інтереси питання без будь-якого втручання сторонніх. Через війну повністю підконтрольна киномагнатам Академія кіномистецтв забезпечувала угодне їм рішення практично всіх питань, ставившихся найманими працівниками галузі, до яких входили і всі кіноактори незалежно від своїх статусу матеріального становища. Однак у міру зростання популярності країні кілька десятків найбільших «зірок» Голлівуду можливість дієвого впливу, а тим паче тиску них із боку кинопромышленников стала помітно падати. Актори Голлівуду стали виходити з-під контролю власників кіностудій. Дедалі частіше боротьбі упродовж свого незалежність актори використовували дедалі більшу конкуренцію між студіями, зацікавлені у притягнення до співробітництву найпопулярніших киноактеров.

Стремление акторів до створення свою власну професійного союзу, який захистив їхнього капіталу від сваволі кинопромышленников, особливо проявилося під час роки економічної кризи 1929 — 1933 рр., як під приводом загальне погіршення економічного становища країни кинопромышленники Голлівуду спробували на кілька днів знизити вдвічі грошову винагороду акторам. Через чотири місяці після цього рішення киномагнатов та вищого керівництва академії актори утворили Гільдію кіноакторів (липень 1933 р.), у якому протягом усього лише кількох місяців перейшли з академії тисячі кіноакторів. Результатом настільки небувалою солідарності всіх найманих працівників кіно стало офіційне визнання Гільдії кіноакторів як професійного союзу у травні 1937 р., тобто. ще до його того, як Рейган виник Голливуде.

В 1938 р. Рейган вступив у профспілка й у вперше прийшов у збори членів Гільдії кіноакторів, де зараз його здивувався не важливістю і масштабом що стояли які були профспілкою проблем, а присутністю зборах багатьох знайомих — і популярних в Голлівуді осіб. У 1941 р. Рейган опинилася членом правління профспілки. Його самолюбству дуже тішило, що йому випало виявитися поруч із блискучими голлівудськими «зірками», також являвшимися членами правління. У умовах казати про якомусь вплив Рейгана на діяльність гільдії у перші роки його у профспілці було. Він просто був присутній на засіданнях правління і слухав з того що говорили його побачити дослідні та впливові члены.

Рейган повернувся у Голлівуд після демобілізації у розпал міжусобної боротьби впливів, що розгорнулася з участю двох голлівудських профспілок. Міжнаціональний альянс працівників театральної сцени, і кіномеханіків не гидував ніякими засобами для завдання удару престижу свого конкурента — Конференції студійних профспілок, пользовавшейся в Голлівуді репутацією «лівого» профспілки. Незадовго доти став президентом Міжнаціонального альянсу Рой Брюер вирішив, що найсильнішим ударом буде обвинувачення Конференції студійних профспілок у цьому, що її діяльністю «керують комуністи». Обурене необгрунтованими обвинуваченнями керівництво конференції оголосило страйк з участю всіх своїх членів. Саме ці події та збіглися з демобілізацією Рейгана і відновленням його посаді членом правління Гільдії кіноакторів. Своє ставлення до ворогуючим між собою профспілкам Рейган визначив без будь-яких складнощів, відразу ж потрапляє ставши на бік з них, який був із власниками кіностудій, тобто. Міжнаціонального альянса.

В на відміну від перших років перебування Рейгана Гільдії кіноакторів зайнята їм у цього разу позиція не могла не уплинути тактику гільдії у тому зіткненні двох профспілок: на той час вона вже був однією з керівників гільдії. Він було великих складнощів негайно винести своє враження про ситуацію ситуації: «План комуністів відношенні Голлівуду був надзвичайно простий. Він полягав просто у цьому, щоб заволодіти кінопромисловим бізнесом… з єдиною метою створення колосальної всесвітньої пропагандистської бази». Разом про те Рейган визначив й ролі Гільдії кіноакторів — вони мали стати нездоланним перешкодою по дорозі здійснення лиховісних планів «міжнародного комунізму» по завладению Голлівудом. Передусім слід було очистити і гільдію від небажаних елементів — адже «комуністи проникли всюди». У 1947 р. Рейган та його дружина Джейн Вайман таємно передали Федеральному бюро розслідувань прізвища по крайнього заходу шести її, хто перебував, з їхньої переконання, в підозрілі зв’язки з комуністами. То справді був лише з епізодів що тривав довгі роки таємного співробітництва Рейгана з ФБР, в секретних архівах якого він фігурував як таємний агент Т-10. Майже 25 років життя Рейгана пов’язані з Гільдією кіноакторів спочатку як члена, а потім президента її правління (він обирався президентом п’ять років поспіль, з 1947 по 1951 р., а вшосте був обраний після тривалої перерви в 1959 р.) і з крайнього заходу 17 років із них він складався таємним агентом ФБР.

В 1947 р. Рейган став президентом Гільдії кіноакторів. Вирішальним чинником в обранні його за цю посаду було те, що у голлівудських колах усе ще продовжував вважатися лібералом, така думка про неї склалося скоріш з урахуванням його власних заяв про собі й центральної свої погляди, ніж від будь-яких конкретні дії з його боку. Тим, хто ж з чуток знав про політичні симпатії і переконаннях Рейгана, здавалася природною і закономірним, що він, ліберал і демократ, повинен обстоювати інтереси своїх коллег-киноактеров в керівному органі гільдії. Не який володів ще роки міцними особистими, а тим паче фінансовими зв’язками з кинопромышленниками, Рейган здавався цілком підходящої особою посаду Президента гільдії. Його підтримали з його колег, значилися у «лівих». Однак це репутація Рейгана як ліберала просто запровадила на манівці багатьох. З початку не відчував ніяких сумнівів у тому, з ким буде вона сама. Рейгана було «джерелом» — консультантом для антипрофсоюзных журналістів і продаж преси, забезпечуючи їх конфіденційної інформацією, отриманої їм у ході закритих зборів. Натомість Рейгану виявлялися особливі послуги й підтримка із боку правої преси, і господарів студій. Ставши президентом гільдії, Рейган рішуче і безумовно визнала правоту господарів голлівудської кіноіндустрії і, об'єднавшись коїться з іншими затятими антикомуністами у керівництві гільдії, прийняв рішення про вступ в тісний блок з Міжнаціональним альянсом працівників театральної сцени проти Конференції студійних профспілок. Під тиском об'єднаних сил Гільдії кіноакторів і Міжнаціонального альянсу Конференція студійних профспілок, обвинувачена в прокомуністичної діяльності, невдовзі припинила своє існування. Рейган як не приховував свою участь у створення умов, що призвели до її ліквідації, і навіть бравірував своєї роллю. Що глибша він проникав у світ професійної політики, тим більш і жорсткіше ставала його. Його усі так частіше й частіше вбачали у суспільстві сильних світу цього, могутніх господарів голлівудської кіноіндустрії, із якими вже в рівних обговорював заходи для приборкання зайве активної, на думку власників кіностудій, діяльності окремих профспілок і вирішував долю тих із своїх колег-акторів, які розуміли всієї важливості боротьби з «засиллям комуністів Голливуде».

В 1954 р. Рейгану було запропоновано вести щотижневі програми «Театру Дженерал електрик» по телебаченню, а десять тижнів на рік присвячувати пропаганді діяльності «Дженерал електрик» і комерційній рекламі її продукції. Протягом восьми років на «Дженерал електрик» в ролі постійного ведучого тижневої телевізійної програми, фінансованої цієї корпорацією, і як роз'їзного її пропагандиста Рейган об'їздив все 135 у 38 штатах, де було заводи корпорації, і перед чвертю мільйона робітників і службовців цих заводів. Потрібно сказати, що тексти його виступів не залишалися незмінними рік у рік. Уже третій у них (особливо у випадках, що він виступав перед представниками ділових кіл) почали з’являтися оцінки політичного характеру, враховують консервативну лінію у питаннях зовнішньою і внутрішньою політики американського держави, яку традиційно займали господарі «Дженерал електрик», та й взагалі представники можновладців. Чимало з того, що Рейган критикував і підтримував, знаходило співчутливе ставлення серед слухачів, належали переважно до заможної частини населення країни. Саме їх консервативно налаштованої середовищі дедалі більше перебували люди, пропонували Рейгану спробувати сили на політичній ниві і висунути своєї кандидатури на будь-якої виборний посаду лише на рівні штату чи навіть конгрес США. Але навіть серед тих, хто слухав Рейгана, було й чимало таких, хто рішуче заперечував не хочуть, що проповідував представник «Дженерал електрик», брав участь в акцій протесту для таких выступлений.

В 1960 р. Рейган досі продовжував залишатися формально демократом, але, як в попередні роки двох років президентських виборів, голосував за кандидата республіканської партії, у президенти США Річарда Ніксона. Він заявив свою готовність зареєструватися як республіканець ще 1960 р., але представники каліфорнійського комітету республіканської партії переконали у тому, що він принесе більше користі республіканцям, залишаючись формально демократом і ведучи пропагандистської роботи в свою партію на користь Ніксона. Та й після перемоги Дж. Кенеді та приходу до влади країні адміністрації демократів відкрита асоціація Рейгана з дуже правої опозицією до проведеного урядом внутрішньополітичному і зовнішньополітичному курсу зробила навіть формальну приналежність його до демократичної партії непросто безглуздою, а й суперечить здоровому змісту. У 1962 р. Рейган оголосив себе республіканцем, тісною спілкування з керівництвом таких організацій, як суспільство Джона Берча і Християнський антикомуністичний хрестовий похід, і у тому громадських заходах демонструючи перевагу позицій вкрай правого крила політичного спектра країни. Маючи позаду вже як багаторічний досвід спілкування з визнаними консерваторами і асоціацію зі багатьма тими ними поглядами, Рейган не мав жодних застережень, коли преса іменувала його «виразником консервативної линии».

В 1962 р. серед нечисленної, але дуже впливової у штаті Каліфорнія групи заможних ділків, тісно пов’язаних фінансовими узами з військово-промисловим комплексом, зародилася думку висунути Рейгана кандидатом посаду губернатора штату від республіканської партії. Чинником, об'єднав цю групу промисловців і фінансистів Каліфорнії, був єдиний підхід для оцінювання ролі заможної частини підприємців у житті американського суспільства. У найзагальніших рисах об'єднувала їх усіх ідея полягала в переконання, що величезні багатства, накопичені незначним меншістю американських громадян, є переконливим свідченням і результатом неординарної талановитості і підприємливості цих людей що дати їм повну свободу дій і захистити їх суспільно корисну діяльність від державної втручання, як вирішені всі поставлені перед Сполучені Штати економічні та соціальні проблеми. Позиція цієї групи з питань роззброєння і контролю за озброєннями була дуже простою: чим сильніший США у плані і що страшніше, і міцніше зброю, яких вони мають, тим більше створення і збереження відповідає американським політичним і економічних інтересів ситуації у мире.

Но тоді Рейган ухилився від заманливої пропозиції спробувати сили у боротьбі посаду, заявивши, що бачить своє призначення над занятті високого політичного посади, а наданні сприяння, зокрема своїми виступами, іншим претендентам для цієї пости й у підтримці висунутих тими шляхетних цілей. На насправді Рейган, певне, вже у роки планував виходу національну політичну арену.

Первым справжнім виходом Рейгана до політики можна вважати його відому мова (увійшла в американську історію під назвою «Спіч») на підтримку кандидатури Голдвотера президентом США 27 жовтня 1964 р. У його «Спічі» Рейган говорив, що американці повинні припинити називати тих, хто поділяє його, правими екстремістами, оскільки які самі виявляють політичну сліпоту, відмовляючись бачити, що їх очах йде війну з найнебезпечнішим ворогом, якого коли-небудь знав людина. Америка, розмовляв, сидить над вибором між вільним підприємництвом і разросшимся урядом, між свободою особи і «мурашиною купою тоталітаризму», між необхідністю прояви стійкості в сформованій небезпечної міжнародної обстановці й капітуляцією перед «найбільш злим ворогом, якого коли-небудь знало людство своєму боргом шляху сходження з багнистих боліт до зірок». Рейган не щадив тих, хто насмілювався закликати до прояву розумності і далекоглядності в зовнішній політиці, і тих, хто засуджувати небезпечний екстремізм під час вироблення підходів до вирішення сучасних міжнародних проблем. «Наші прекраснодушні ліберальні друзі відмовляються визнати, що й політика пристосування до ситуації ситуації не що інше, як умиротворення, а умиротворення не надає вибору між світом і війною, дає вибір лише між боротьбою і капітуляцією… Ті, хто засуджує використання термінів „рожеві“ чи „ліваки“, самі винні в навешивании ярлика „правий екстреміст“ за тими, хто протистоїть їх либерализму».

Разделавшись з темою боротьби з комунізмом, Рейган переключився на «непомірно разросшееся уряд», яке «підкорило собі охорону здоров’я, до житлового будівництва, фермерське господарство, промисловість, торгівлю, освіту й в усі наростаючою ступеня вторгається в право народу знати». Назвав програми соціального забезпечення програмами надання доброчинну допомогу, економічну допомогу закордонним країнам — «субсидією соціалізму», міське будівництво — «настанням на свободу особистості», безкоштовну освіту — «загальним правом, а привілеєм тих, хто заслуговує». Особливої уваги удостоїлася проблема оподаткування: «Ми потребуємо справжньої податковій реформі, котра, за крайнього заходу почне спрямування напрямі реалізації американської мрії для дітей, мрії, що полягає у тому, що нікому нічого очікувати відмовлено у можливості досягнення багатства; у цьому, що людина має право досягти таких висот, які забезпечуються йому його можливостями і що способностями».

К 27 жовтня 1964 р., коли вирушив у ефір телевізійний «Спіч» Рейгана, результат предстоявших за тиждень президентських виборів був практично відомий: очікувалося нищівна поразка Голдвотера (і вони справді, за Ліндона Джонсона, кандидата демократів, проголосували біля 43 млн виборців; Голдуотер отримав небагатьом більше 27 млн голосів). «Спіч», як, очевидно, передбачалося, не зіграв жодної ролі у результаті президентської передвиборної кампанії 1964 р., хоча найбезпосереднішим результатом телевізійного виступи Рейгана було вступ у скарбницю республіканської партії внесків загальну суму 8 млн дол. Але це виступ зробив консолідації правоекстремістських і консервативних сил Америки навколо імені Рейгана більше, ніж нічого іншого з те, що він саме сповідував і робив раніше. У чорні дні поразки на президентських виборах для американських консерваторів зблиснув промінець надії — вони з’явилася нова політична звезда.

2. Вихід в велику політику. Боротьба за губернаторський пост

В 1966 р. стояли вибори губернатора штату Каліфорнія, а й у каліфорнійських республіканців був перспективних кандидатів, аби протистояти цих виборах собиравшемуся висунути своєї кандидатури нового термін губернатору — демократові Едмунду Брауну. Тим більше що, наприкінці 1964 — початку 1965 р. у житті Рейгана з’явилися нові «хрещені батьки» від імені нафтопромисловця — мільйонера Генрі Сальватори і так само заможного ділка, власника мережі крамниць та контор з продажу автомашин виробництва компанії «Форд мотор» Холмса Таттла. Обидва були, як і годиться бути преуспевшим у житті людям, справжніми республіканцями, і обоє дотримувалися дуже певних поглядів на систему вільного підприємництва й ролі держави у в цій системі. Саме Таттл, який за Рейганом у роки його роботи з «Дженерал електрик» і мав можливість у приватних розмовах з’ясовувати позицію Рейгана з цікавих для його проблемам, разом із впливовими друзями прийняв постанову по висування кандидатури Рейгана посаду Губернатора Каліфорнії від республіканської партії, а початку про організацію його телевізійного виступи зі знаменитим «Спічем». Поразка Голдвотера, яку робили ставку Сальватори, Таттл та його друзі - однодумці, вже на початку 1965 р. поставило перед необхідністю складання старанно розробленого плану з завоюванню їх обранцем губернаторського особняка у Києві штату р. Сакраменто.

После згоди Рейгана балотуватися у губернатори було створено нова громадська організація «Друзі Роналда Рейґана», активно що приступила до політичну рекламу свого висуванця та збиранню коштів у майбутню боротьбу посаду. Підготовка виборчої кампанії було доручено Вільяму Робертсу і Стюарту Спенсеру, засновникам і співвласникам лос-анджелеської компанії ведення політичної реклами, які мали важливої ролі у житті Рейгана по всьому протязі його за політичну кар'єру. Для успішного досягнення цієї мети Спенсер і Робертс задумали створити Рейгану нового образу, який би завоювати симпатії та перспективи довіру рядових каліфорнійських виборців. (Про те, що державна підтримка ділових та фінансових кіл йому забезпечена, свідчили 440 тис. доларів, що надійшли до скарбницю Рейгана з корпоративних джерел.) З іншого боку, потрібен був багатозначний й за можливості розпливчастий гасло передвиборної кампанії, який, не зобов’язуючи нічого конкретному самого Рейгана і підтримує його осіб, втілював б водночас які з іменем Тараса Шевченка очікування. Результатом зусиль Спенсера і Робертса став який відповідав цим вимогам гасло «Творче суспільство», протиставлений відомому гаслу президента Джонсона «Велике суспільство», і навіть образ Рейгана як «громадянина — політика», тобто. рухомого громадськими інтересами людини, не корумпованого контактами зі світом професійних політиканів. У разі, коли американська громадськість не відчувала особливого довіри й шанування професійним політикам, таке рішення вже було воістину находкой.

Подготовительный період, в протягом яких велися переговори між зацікавлені у обранні Рейгана сторонами і визначалися напряму, і деталі майбутньої виборчої кампанії, тривав по вересень 1965 р. На думку Спенсера і Робертса, успіх предстоявшей передвиборної кампанії у значною мірою залежав від цього, наскільки успішно Рейгану вдасться відгородитися ультраконсервативної лінії, яка, як вони були впевнені, відіграла визначну роль поразку Голдвотера на виборах 1964 р. Самі вони погодилися керувати політичної рекламою Рейгана за умови, що Рейган триватиме понад помірну позицію й працювати з представниками ліберального крила республіканської партії, у штаті, потім Рейган відразу ж потрапити согласился.

Поднявшись над внутрипартийными чварами (що це імпонувало республіканським лоялистам, що у ширящемся розколі неминучий кінець цієї партії), Рейган цілеспрямовано грав роль миротворця, закликаючи покласти край конфронтацією. Розумним можна припустити і своє рішення відгородитися берчистов. У цьому особливо наполягав Таттл. Якщо на самому початку виборчої кампанії Рейган заявив, відповідаючи на питання репортера про своє ставлення підтримувати товариство Джона Берча, що ні збирається вимагати заповнення анкет від своїх прибічників, то вже безпосередньо до кінцю 1965 р. він виступав з різким засудженням цієї екстремістської організації, яку заповнили «біснуваті», і відмовлявся самим категоричним чином від допомоги її членів. Організатори його передвиборної кампанії стверджували, що з активного участі у ній рішуче усунуті особи, про які відомо, що є берчистами чи щиро симпатиками берчистам і навіть просто яскраво вираженими консерваторами. З дивовижною постійністю Рейган заявляв з інтерв'ю у інтерв'ю, що медична допомога цих осіб можна прийняти їм лише за умов, якщо ці вони цілком і беззастережно розділяти його політичну философию.

Демократическая партія і його єдиний кандидат посаду губернатора — діючий губернатор Едмунд Браун робили розпачливі зусилля, аби переконати виборців у тому, що Рейгана було і продовжує залишатися «кронпринцем крайніх правих» що його обрання вдихне нові сили у «екстремістське спрямування Америці». Однак у багатьох каліфорнійських виборців Рейган виглядав (як і це передбачено найнятими фахівцями з політичну рекламу) «занепокоєним громадянином», пекущимся лише про загальним благо, суворої законності і громадського спокойствии.

Это був період серйозних соціальних хвилювань і масових виступів проти війни у В'єтнамі, расової сегрегації, зростання безробіття, інфляції, активізації руху на захист довкілля та загострення екологічних проблем, зростання злочинності і інших подій, які залякували «добропорядних» американців. Калифорнийцы тієї ж, як і Рейган, вікової групи, люди із середнім та високим статком, що у в процентному відношенні до спільної чисельності населення цьому штаті завжди був більше, ніж у більшості інших американських штатів, боялися і постійно зростаючої кількості «сторонніх» з деяких інших штатів країни, і збільшення активності представників расово-этнических груп, дедалі більше виступаючих з вимогою рівних із білим населенням цивільних правий і можливостей працюватимете, і вчитися, боялися і розуміли молодь, бросающую виклик американському суспільству, і його традиційним цінностям. Заворушення в Берклі — найбільшому студентському центрі штату — стали однією з основних тим передвиборних виступів Рейгана. «Мені огидно дивитися події в Берклі. Мені противні всі ці сидячі, стоячі й інші страйки. Коли стану губернатором, я доб’юся здобуття права їх (протестуючих студентів) викинули з університету», — погрожував Рейган і саме навіть пообіцяв влаштувати студентам «криваву баню».

Вопросы, які піднімав Рейган, і справдилися побоювання, що він висловлював, були надуманими. Вони справді турбували багатьох жителів штату, дедалі більше знаходили в політичної платформі Рейгана єдино прийнятний їм вихід із створюваного у штаті Україні становища. У його бачився єдиний шанс те що, що Каліфорнія, як підкреслював Рейган, займе перше місце за важливішим показниками, ніж чисельність населення чи рівень злочинності і величину податків. І особливо імпонував калифорнийцам оптимізм Рейгана — «проблем ми безліч, можливості ж наші розв’язати — безграничны».

Победив насамперед у напруженій боротьбі зі своїм суперником у республіканській партії, колишній мер р. Сан-Франциско Джорджем Крістофером, з перевагою в 700 тис. голосів, Рейган став офіційним кандидатом каліфорнійських республіканців посаду губернатора штату. У другому досі виборів тижня Рейган цілеспрямовано закріплював у свідомості виборців уявлення про своє несхожості за тими, хто він знайомий за минулим виборам. І слід визнати, він був у них схожий хоча б тим, що багато висловлення скоріш шокували, ніж переконували. Він згадував одержувачів державних соціальної допомоги «безликої масою, що очікує милостиню» («Ми нічого не винні вимагати від працюючих чоловіків і жінок, що вони зазнавали своїх плечах додаткову тяжкість відповідальності на тому частину майна товариства, яка може турбуватися про собі, але воліє повністю покладатися на соціальне соціальна виплата, ледарюючи з допомогою більш свідомих громадян»); закликав розпочати «пожежа в преріях, який усю країну і відновить повною мірою довіру до уряду»; відкидав необхідність прийняття закону так званому «справедливий розподіл житловий фонд», що у випадку його затвердження допоміг би чорного населення штату на придбання нерухомої власності і кілька зменшив б апетити домовласників («Я не хочуть, щоб вказувати людям, що вони можуть і що вони можуть робити зі своїми власністю»), закликав покласти край «проявом слабкості» перед «патологічної вульгарності» студентів, вимагаючи від нього або дотримуватися офіційні встановлення, або «убиратися» з університетів («Було дуже наївним з нашого боку виключати вплив комуністів для цієї демонстрації»). Але поруч із риторикою такого роду у його виявах були й справді складні і невідкладні проблеми, волновавшие більшість виборців: «Вулиці наших (каліфорнійських) міст після настання темряви перетворюються на стежки джунглями, де число злочинів і випадків насильства перевищує число в штатах Нью-Йорк, Пенсільванія і Массачусетс, разом взятых».

Смягчая за необхідності умови та вимоги стосовно проблем внутрішньополітичного та соціально — економічного характеру, щоб остаточно не відстрахати поміркованих республіканців і позбутися їх підтримки під час виборів, Рейган залишався, проте, войовничим антикомуністом і активним пропагандистом жорсткого підходу до вирішення міжнародних проблем. «Ми повинні оголосити війну Північному В'єтнаму, — закликав вона до рішучих дій. — Ми можемо до полудня зрівняти з землею усю країну і перед обідом повернутися додому». «Ворог ні знати, що ми застосуємо ядерної бомби. Вони повинні лягати спати, щоночі боючись, що ми можемо її застосувати» — це говорив не тільки про Північному Вьетнаме.

8 листопада 1966 р. Рейган здобув переконливу перемогу над Едмундом Брауном, отримавши більшість майже 1 млн голосів (3 742 913 проти 2 794 174 голосів, поданих Брауна). За Рейгана проголосувало чимало каліфорнійських виборців, що належать навіть до тих верствам населення (робочі, національно — етнічні групи), які доти традиційно підтримували демократів. 3 січня 1967 р. Рональд Рейган у залі каліфорнійського Капітолію приніс урочисту присягу посаду губернатора штата.

3. Рональд Рейган — губернатор штату Калифорния

Уже у перших тижня свого губернаторства Рейган закликав допоможе «загін окремого призначення» — більш 200 провідних бізнесменів штату, яким було офіційно надано статус консультантів з питань розробки майбутніх соціально — економічних пріоритетів і адміністративних реформ у штаті. Але головними радниками Рейгана, особливо у початковому етапі, й у тому числі у період формування майбутньої адміністрації штату, продовжували залишатися члени колишньої «рейгановской команди», які створили «кухонний кабінет» губернатора. «Друзі Роналда Рейґана» збиралися на вирішення що виникають труднощів і вироблення єдиної, що їхнім спільним інтересам лінії або у заміському клубі, або ж у вітальні чи робочому кабінеті губернаторського особняка.

Очень швидко став зрозумілим підхід Рейгана заповнення адміністративних вакансій в адміністрації штату, які утворилися із настанням до своєї влади республіканців. Новим керманичем управління соціального забезпечення призначили каліфорнійський адвокат, який користувався репутацією рішучий противник державних програм, у області соціального забезпечення; посаду глави Управління з охорони рік і лісів штату призначили великий каліфорнійський лісопромисловець; колишній президент Асоціації власників нерухомої власності, незмінно виступав проти встановлення державного фінансового контролю над які сплачуються домовласникам сумами за оренду житлових приміщень, отримав посаду керівника управління, котрий відає нерухомої власністю і житловим фондом штату; обов’язки відповідального за винесення рішень про помилування злочинців було покладено щодо колишнього окружного прокурора, завжди який наполягав на застосуванні смертної страти як найвищої міри покарання. Колишній член суспільства Джона Берча, вкрай правої організації, проповедующей расизм і соціальний нерівність, був призначений директором управління економічних можливостей, відомства, займався проблемами нужденного населення штату. Навіть під час посаду відповідального у підтриманні контактів адміністрації штату з каліфорнійськими промисловцями, традиційно належала профспілковим діячам, призначили бизнесмен.

Чуть майже наступного дня після завершення свят із нагоди вступу посаду Рейган оголосив, що у відставку адміністрація Брауна «розікрала і спустошила» скарбницю штату, залишивши у спадок адміністрації республіканців дефіцит бюджету штату, який досягає майже 200 млн дол. (насправді дефіцит становив 158,5 млн дол.). «Більше похмурої картини Каліфорнія не бачила з суворих часів Великої депресії, коли наш штат вимушений був прийняти настільки відчайдушні заходи, що наш кредит відчував у собі їхнього впливу протягом кількох десятиліть, — звинувачував Рейган свого попередника. — У торік Каліфорнія витрачала щодня на 1 млн дол. більше, ніж могла це собі дозволити». Серед заходів, покликаних сприяти «відновленню» економіки Каліфорнії і нездатності ліквідувати «катастрофічне становище» Рейган назвав 10-відсоткове скорочення бюджетів всіх адміністративних відомств штату, заморожування кількості персоналу установ, скорочення коштів, виділяються з бюджету штату університету Берклі і окремих коледжах, ліквідацію створених після великих расових заворушень «чорному» передмісті Лос-Анджелеса Уоттсе центрів щодо реалізації програм соціального допомоги чорного населення штату, закриття психіатричних лікарень та інших медичних закладів, які чинили безплатну медичної допомоги нужденним і старим жителям Калифорнии.

Разговоры економію припинилися із внесенням затвердження легіслатури штату бюджету чергове фінансовий рік: цим бюджетом було передбачено витрати на розмірі 5,06 млрд дол. — на 440 млн дол. більше, ніж передбачалося останнім бюджетом губернатора Брауна. (Бюджет, внесений затвердження протягом року губернаторства Рейгана, перевищив 10 млрд дол.) Пославшись вимушені пошуки коштів на погашення бюджетного дефіциту, отриманого у спадок від старої адміністрації штату, і покриття витрат за істотно увеличившемуся бюджету, Рейган оголосив про підвищення податків на жителів Каліфорнії — найбільшому підвищенні податків за її історію. Це підвищення стало який із трьох значних і знання кількох невеликих підвищень податків за вісім років надійшло перебування Рейгана на губернаторській посаді, у результаті з 1967 по 1974 р. майже всі категорії податкових зборів штаті змінилися в бік підвищення і становили середньому 7,6% особистого доходу (проти 6,6% при Еге. Брауне). У середньому податки штату душу населення зросли з 426 дол. до 768 дол. За ці вісім років надійшло загальна сума податкових надходжень до скарбниці Каліфорнії зросла з 3,4 млрд дол. до 9,6 млрд дол., тобто. в 2,8 разу, вдвічі перевищивши темпи зростання податків у будь-якій іншій штаті країни. За цей період в умовах зростання населення штату на 10,5% число службовців адміністративних відомств збільшилося на 28,5%. Рейган продовжував закликати до зменшення адміністративного апарату і поступового зменшення непродуктивних витрат з його зміст, але вже кінцю свого першого чотирирічного терміну перебування на посаді губернатора значно підвищив ставки зарплати службовцям адміністративних відомств штату, зокрема співробітників свого апарату і самої себе. (Платня губернатора зросла з 44 100 дол. на рік майже 49 100 дол.) Значно збільшився штат апарату губернатора, зокрема і завдяки помітного зростання числа працівників губернаторської охорони. Незмірно зросли на меблювання губернаторського особняка та встановлення у ньому різноманітних електронних та інших коштів охорони. Одночасно губернатор прийняв рішення про скорочення удесятеро (з п’ятьма млн до 500 тис. дол.) асигнувань на програму видачі шкільних сніданків нужденним детям.

4.Борьба за посаду Президента. Перемога під час виборів.

На головному прийомі із нагоди вступу Рейгана посаду губернатора серед заздоровниць на вшанування нового губернатора штату пролунав тост Генрі Сальватори «за майбутнього Президента Сполучених Штатів Роналда Рейґана». Слова Сальватори були її одним підтвердженням те, що питання, неодноразово обговорювався у тому «Друзів Роналда Рейґана», як не із порядку денного, але, навпаки, придбав нове, дуже оптимістичне звучання у зв’язку з тим, що Рейгану вдалося подолати ще одне дуже важливу сходинку шляху до Білий дім. Річ у тім, що перший рік вступу Рейгана посаду губернатора Каліфорнії був роком прийняття складних політичних рішень керівництво республіканської партією, і особливо тих її діячів, які мали намір на Білий дім. Триваюча ескалація війни у В'єтнамі, крах прожектів будівництва «Великого суспільства» і зростаючий криза довіри до Джонсона зі боку значній своїй частині американців, яка полягала в активізації рухів соціального протесту й масові антивоєнних виступів різних верств громадськості, давали республіканцям підстави сподіватися те що, що демократична партія швидше за все зазнає поразки під час виборів 1968 г.

Можно з часткою впевненості припустити, що у будь-яку інший політичної обстановці, менш перспективної для республіканської партії і його імовірних кандидатів на посаду, «Друзі Роналда Рейґана», та й вона сама виявили набагато більше стриманості і терпіння: таки в нього справді був абсолютно ніякої політичної досвіду, який міг бути придбаний лише після скільки-небудь тривалого (у разі не меншим чотирьох років) перебування на губернаторській посаді. Але шанси перемогти республіканського кандидата були такі великі, що відмовитися не міг. У умовах, заявив Рейган, з її боку було великим «нахабністю» заперечувати свій інтерес до президентського посту.

По мері наближення року президентських виборів число претендентів на Білий дім зростало спочатку в республіканської партії, і з відмовою Л. Джонсона балотуватися у президенти США перевищив на новий термін — й у демократичної партії. Принаймні активізації інших претендентів попри президентський посаду зростала і політичний активність Рейгана, і у травні 1967 р. він взяв участь у телевізійної дуелі одним із основних претендентів президентом країни від демократичної партії — Робертом Кеннеді. Влітку 1967 р. ув американській пресі вже активно обговорювалися різні варіанти боротьби Рейгана за США і зважувалися його шанси перемогти в різних поєднаннях — він фігурував кандидатом у Президенти з сенатором Едвардом Бруком чи сенатором Чарлзом Персі, згадуваними в ролі кандидатів до віце — президенти, то прізвище Рейгана називалася в ролі кандидати віце — президенти при Нельсоне Рокфеллері як про кандидата у президенти США.

Ширящееся у республіканській партії, і особливо у її правом крилі, спрямування підтримку Ніксона були пройти повз увагу Рейгана, але вже настав сам собою факт згадки його поруч із рештою претендентів попри президентський посаду, які у на відміну від Рейгана присвятили політичної діяльності десятки років, був у очах Рейгана і його прихильників великої політичної перемогою. Віддаючи усвідомлювали у цьому, що з нього немає скільки-небудь серйозних надій те що, що вдасться обійти Ніксона, Рейган не приховував сподівання який-небудь прорахунок Ніксона одному з етапів боротьби за Білий дім. Тим часом Ніксон, маючи вичерпними даними про розклад політичних наснаги в реалізації республіканської партії, безсумнівно, віддавав усвідомлювали у цьому, що його, і Рейгана підтримують одні й самі кола І що як президентом США вони взаємно виключають одне одного. Саме з цієї насамперед причини і вона відбулася з ініціативи Ніксона влітку 1967 р. зустріч останнім і Рейганом, де було досягнуто домовленість у тому, що вона буде на грошові кошти друг одного й ні заважати одна одній.

Тактика поведінки майбутньому з'їзді республіканської партії розробили Рейганом до найменших подробиць і передбачала інспірування вимоги із боку делегатів з'їзду — прибічників Рейгана, щоб було офіційно і належним чином зареєстрований як один із претендентів. Отже Рейган був би у числі вузьке коло осіб, претендують попри президентський посаду, і міг би уникнути череватого непрогнозованими наслідками відсіву попередньому, досъездовском етапі кампанії. З іншого боку, у Рейгана і в декого його прибічників була надія те що, що у першому турі голосування з'їзді сили розподіляться порівну між Ніксоном і Рокфеллером, і тоді, у зв’язку небажанням обох поступитися одна одній, делегати з'їзду віддадуть перевагу третьому, компромісного кандидату, яким виявиться Рейган. Не покладаючись, проте, лише з везіння, рейгановские помічники з відома Рейгана викрали в штаб — квартирі Ніксона Маямі - Біч переговірний пристрій «уоки — струми», налаштоване на хвилю, яку використовував Ніксон в переговори з своїми людьми у залі з'їзду. Це дозволило б рейгановской команді й самому Рейгану бути, у курсі планів і тактики поведінки з'їзд своєї основної соперника.

Накануне початку з'їзду відбулася подія, якого віддавна чекали. Представник делегації штату Каліфорнія на республіканському з'їзді оголосив, що члени делегації прийняли резолюцію з урахуванням зростаючих вимог до Рейгану узяти участь в боротьбі посаду. Сенс цієї резолюції зводився до того, що делегація Каліфорнії відтепер вважала губернатора Рейгана повноправним і офіційним кандидатом президентом Сполучених Штатов.

В серпні 1968 р. на завершення вдалою закулісної роботи серед губернаторів і керівних політичних діячів низки штатів, чиї голоси вирішували результат боротьби у залі з'їзду, і підтриманої «нейтралів», Ніксон став кандидатом республіканської партії президентом США. Хоча це й годиться людині, неодноразово який закликав до єдності, Рейган виступив із трибуни з'їзду із закликом вимагати до республіканців підтримати кандидатуру «майбутнього Президента Сполучених Штатів». Немає жодних підстав вважати, що вона розраховувала отримання будь-якого відповідального пости у разі перемоги республіканців на предстоявших у листопаді виборах. Явно нечесна гра, що їм та її командою впродовж останніх тижнів предсъездовского суперництва, й навіть відверто антиниксоновский характер його дії у залі з'їзду і її межами перешкоджали йому жодних підстав этого.

Тем щонайменше ця невдала спроба стати президентом США — не виявилася геть непотрібної. У Сакраменто повертався вже новий, закалившийся у політичних боях Рейган, який одержав чіткіше уявлення про про своє можливості та утвердився у своїй намір потрапити до кінцевому підсумку в Білий дом.

***

К виконання губернаторських обов’язків Рейган приступив лише по тому, як дещо відійшов від котре вимагало крайнього напруги сил участі у боротьбі Білий дім. Проблеми, з якими зіштовхнувся Рейган, періодично загострювалися починаючи з 1930;х, тобто. сіло десятиліття, коли почався бурхливий процес перетворення раніше відсталого сільськогосподарського штату з обмеженими економічними можливостями і що переважно однорідним із соціального складу населенням шосту у світі адміністративну одиницю за економічними показниками, на найбільший по народонаселення штат США, в виробника і постачальника самої технологічно сучасної і, отже, найнеобхіднішими країни продукції і на, у всього цього, до штату з найбільш різко вираженими контрастами, особливо яскраво проявлявшимися образ і способі життя найбагатших і бідних верств населення штата.

Несомненно, що сама гострої проблемою на той час була проблема податків. У 1961 р. контрольована демократами легіслатура ухвалила новий закону про соціальному допомогу, значно що розширив коло осіб, котрі мають допомогу (із 1961 по 1970 р. таких побільшало з 620 тис. до 2,3 млн людина). Ця акція привела до помітному зростанню податків, що не викликало ентузіазму заможної частини населення, і особливо в підприємців, не приховували свою нелюбов до «ледарям, хто звик жити за чужий кошт». Особисте ставлення Рейгана до систему оподаткування були не зіграти помітну роль вже у роки його перебування посаді губернатора. У результаті одвічного рейганівської переконання в тому, що чимало проблем американського суспільства, зокрема й ростучі Витрати зміст урядового апарату, є результатом нерозумних і неконтрольованих витрат на соціальні потреби, він рішуче висловився за «обмеження числа одержують соціальне соціальна виплата лише з тими особами, хто його справді потребує». Поступившись тискові з боку контрольованій демократами легіслатури по менш принциповим аспектам проблеми, Рейган домігся її згоди у котрий мав йому принципове значення питанні: до червня 1973 р. число каліфорнійців, одержують різні види соціальної допомоги, скоротилося на 352 тис. людина. Двічі Рейган намагався зменшити витрати штату для подання медичної допомоги каліфорнійським біднякам, але двічі суди штату скасовували як протиправні рішення адміністрації. Взагалі, жорстка риторика Рейгана з питань соціального характеру диктувалася насамперед інтересами тих сил, які були над його приходом посаду губернатора Каліфорнії, а деяке пом’якшення цієї риторики і навіть принципового підходу до розв’язання цих питань пояснювалося що з’явилися у Рейгана планами виходу національну арену, де ставлення до цих питань було менше однорідним в умовах ширшого поширення ліберальних взглядов.

В 1970 р. Рейган переміг на виборах свого суперника з демократичної партії Джессі Унру з великим перевагою і знову залишився губернатором другого термін. З огляду на поразки республіканських кандидатів до інших перемога Рейгана оцінювалася як неординарне події політичного життя країни. Виявилося, що з всіх своїх хиби промахи, за всієї свою непопулярність серед поміркованих, а тим більш ліберально налаштованих політичних діячів і Рейган користувався мають достатньої підтримки і авторитетом, щоб виграти бій за посаду в явно невигідно складывавшейся щодо його партії політичної обстановці в стране.

Но за таких умов напередодні до президентських виборів 1972 р. Рейган не представляв хоч скількись серйозної загрози надіям президента Ніксона на переобрання. Крім рідко порушуваної неписаного правила політичної гри акторів-професіоналів у США — не конкурувати у відкритій формі із Президентом, колегою за партією, выдвигающим своєї кандидатури другого термін, як перешкоди по дорозі Рейгана до Бєлого дому стала постать більш молодого віце — президента Спиро Агню, якого, певне, ладили на майбутні кандидати республіканців у президенти США. Обидві кандидатури — Ніксона і Агню — підтримано на съезде.

В розпал уотергейтського скандалу, після виходу у відставку Агню, викритого у зловживаннях виборів та махінаціях, Рейган опинився серед основних претендентів посаду віце — президента, але його зазнав невдачі: посаду віце — президента було запропоновано Джеральду Фордом. Ще більше ситуація ускладнилася, коли Ніксон пішов у відставку і Форд став тридцять восьмим президентом США: нині у разі вступу до боротьбу Білий дім в 1976 р. Рейгану потрібно було боротися з колегою за партією, при цьому пробывшим вже двох років на президентському посту.

Ранней навесні 1974 р., коли Рейгана було ще губернатором Каліфорнії, а Ніксон — президентом США, кілька людина із оточення Рейгана зробили там неофіційний і прихований зондаж перспектив і яка уможливила реакції столичних політичних кіл разі повторного висування кандидатури Рейгана президентом країни від республіканської партії. Попри сувору таємність проведені консультацій і зондажу, чутки про неї досягали Білого дому й викликали занепокоєність в його господаря і його найближчих радників. На початку грудня 1974 р. президент Форд созвонился з Рейганом і навіть запропонував їй увійти до кабінету як однієї з міністрів, наприклад, міністра транспорту. За кілька днів Рейган відмовився пропозиції, оскільки посаду губернатора Каліфорнії давав йому підстави більш високе положення в адміністративної ієрархії. Натяк був ясніше ясного: Рейган погодився тільки б посаду віце — президента, досі лишався вакантним. Чудово розуміючи, призначення Рейгана на посаду віце — президента поставить під загрозу його майбутнє, Форд вирішив скоротити до мінімуму контакти з Рейганом, а 19 грудня 1974 р. віце — президентом США призначений губернатор штату Нью-Йорк Рокфеллер.

Незадолго до офіційного підключення Рейгана до боротьби за Білий дім шанси президента Форда перемогти на з'їзді республіканської партії виглядали краще шансів Рейгана. Абсолютна більшість опитувань суспільної думки пророкувало йому переконливе перевагу в голосах делегатів з'їзду; фінансові ресурси, зібрані в Прохаськовому касу його передвиборної кампанії, хіба що вдвічі перевищували можливості прибічників Рейгана. Наприкінці передвиборного марафону прихильники і радники Рейгана продовжували на те, що, кілька знизивши войовничий розпал виступів Рейгана, їм удасться відвоювати у Форда хоча би частину голосів помірковано налаштованих делегатів. Для цього він рейгановская команда пішла на безпрецедентний крок: підібрала кандидатуру що користувався репутацією ліберала сенатора Р. Швейкера й умовила Рейгана оголосити його напарником, тобто. кандидатом посаду віце — президента США. Ця тактична викрут не принесла очікуваних плодів і навіть ускладнила взаємовідносини Рейгана з консервативними колами. Через війну 18 серпня 1976 р. у першому ж турі голосування з перевагою лише на 117 голосів кандидатом республіканської партії президентом США названо Джеральд Форд.

Однако Рейган не залишив спроб потрапити до Білий дім, оскільки результатів голосування з'їзд продемонстрували наявність досить великою політичної бази щодо таких спроб майбутньому. Рішення домагатися висування кандидатури Рейгана посаду президента США в 1980 р. було остаточною й безповоротним, і до створення сприятливих умов цього рейгановская команда приступила вже у вересні 1976 г.

13 листопада 1979 р. Рейган зробив визнання про вступ у боротьбу Білий дім, ставши десятим і останнім за рахунком претендентом попри президентський посаду республіканської партії. Хоча, до цьому часу захопив лідерство серед інших кандидатів, багато як і відмовлялися сприймати його кандидатуру всерьез.

Между тим наближалася дата скликання з'їзду республіканської партії, але в Рейгана був ще чіткої позиції з тому, хто запропонований з'їзду кандидатом партії посаду віце — президента США. Рейгановская команда перетасовывала численні варіанти. Напередодні збору делегатів в Детройті залишилися лише дві прізвища — Форда з Бушем. Останньої миті Форд відмовився, та реальною залишалася лише кандидатура Буша, не вызывавшая особливого ентузіазму Рейгана через критичних зауважень Буша на адресу Рейгана, його політичної програми розвитку й соціально — економічних прожектів, висловлені під час передвиборної боротьби. Але за Буша виступали багато членів рейгановской команди, і низку видатних діячів республіканської партії. У день відкриття роботи з'їзду республіканської партії, 14 липня 1980 р., вибір Рейгана зупинився на кандидатурі Джорджа Буша, а потім уже 17 липня Рейгана було висунуть президентом США.

В результаті президентських виборів 1980 р. Рональд Рейган здобув перемогу над кандидатом від демократичної партії Картером. Але його перемога була переконливою. З 160 з лишком мільйонів американців, мали франшиза, за Рейгана і висунуту республіканської партією політичну й економічну програму дій проголосувало якихось лише 43,9 млн людина. Серед 117 млн американських виборців, відмовили Рейгану підтримка, були 76 млн людина, просто ні що з’явилися на виборчі дільниці в тій причині, що жодного з кандидатів посаду президента США — не відповідав їх вимогам. Нищівна поразка Картера не міг вважати переконливою перемогою Рейгана, хоча й створило йому сороковим президентом США.