Образи поеми Т.Шевченка «Гайдамаки»

Реферат на тему:

Образи поеми Т. Шевченка «Гайдамаки».

0таке-то було лихо, По всій Україні!

Гірше пекла… А за віщо, За що люде гинуть?

Того ж батька, такі ж діти, -.

Жити б та брататься.

Ні, не вміли, не хотіли…

Т. Шевченко Постать Шевченка — це постать пророка, співця народного. Він був гнівним словом цілого поневоленого народу, в пам’яті якого дотлівали останні задимлені головешки з гайдамацьких пожеж. А бурхлива епоха одлунювала в змучених душах сліпих бандуристів, та й сама Україна була потрощеною бандурою з обірваними струнами.

Відомо, що той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього. Звідки ж можна почерпнути знання про життя наших предків? З пісень та переказів, літописів, наукових праць істориків. До таких джерел належить і художня література, зокрема, поема Т. Г. Шевченка «Гайдамаки».

Вона змальовує картину селянського повстання 1768 року, вiдомого в iсторiї пiд назвою Колiївщина, приводом до якого були знущання конфедератiв над населенням Правобережної України. Почавшись у районi Чигирина, воно швидко поширилося майже на всю Київщину i частково на Подiлля й докотилося до Уманi. На його чолi спочатку стояв запорожець Максим Залiзняк, але потiм до нього приєднався уманський сотник Iван Гонта. Таким є iсторичне пiдгрунтя шевченкiвської поеми.

Головний герой твору — повсталий народ. «Гайдамаки» — поема полум «яного, грізного народного гніву, породженого соціальною і національною кривдою:

…Замучені руки Розв «язались — і кров за кров,.

І муки за муки!

Гайдамаки — це, стверджує поет, герої, орли:

На ґвалт України Орли налетіли …

Вони нещадні й непримиренні у своєму всенародному визвольному пориві, у відплаті панам за заподіяні кривди, знущання:

Як смерть люта, не вважають На літа, на вроду…

Де пройдуть — земля горить, Кров «ю підпливає.

Повстанці палко прагнуть визволення. Шевченко змальовує сильних, мужніх людей, які піднялися на захист Батьківщини, рідного краю від польських панів-поневолювачів.

Образ повсталого народу конкретизується в поемі в трьох героїчних постатях — Яреми Галайди, Максима Залізняка та Івана Гонти.

Ярема — узагальнений художній образ повстанця-гайдамаки. У передмові до поеми Т. Шевченко зазначив, що «Галайда вполовину видуманий», а в примітці додав: «…між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк, а потім Галайда був … наймитом». Це вказує на те, що образ Яреми-наймита, а згодом повстанця-гайдамаки має реальну основу, хоч у його створенні велика роль належить творчій уяві.

Ярема постає як типовий образ повстанця-гайдамаки, учасника всенародної війни проти польсько-шляхетського панування, у ньому втілені кращі риси народного характеру. Він сповнений ненависті, лютого гніву до ворогів і прагне помститися їм за всі кривди. Це почуття приводить Ярему в гайдамацький загін Максима Залізняка, де він своєю мужньою безкомпромісною поведінкою здобуває загальну шану.

Із наймита, над яким знущається хазяїн-корчмар, Ярема перетворюється на грізного месника, стає незламним борцем за народну волю й права. Він буває страшний у своєму праведному гніві:

А Ярема — страшно глянуть -.

По три, по чотири так і кладе.

Образи Залiзняка i Гонти надихали Шевченка змалку, з тих часiв, коли вiн слухав пiснi кобзарiв, у тому числi присвяченi Колiївщинi. Зрозумiло, чому вони постають у поемi зромантизованими та у дечому зiдеалiзованими.

Лiта орел, лiта сизий.

Попiд небесами,.

Гуля Максим, гуля батько.

Степами, лiсами.

I образ, i стиль зображення Шевченко запозичує у народної пiснi, пiдкреслюючи народнiсть Залiзняка, який:

I воює, i гарцює.

З усiєї сили.

Залiзняк змальовується як цiлiсна особистiсть, що живе лише однiєю метою, проте це не заважає йому спiвчувати простим людям (наприклад Яремi) i взагалi бути близьким до них, за що гайдамаки називають його «батьком». Вiн вмiє не лише битися, а й вчасно пiдбадьорити гайдамакiв, пiдтримати їхнiй бойовий дух. Його образ — образ улюбленця народу, «громади в сiряках». Ярема, виведений в поемi саме як представник цього народу, символiчно стає Залiзняковi за сина:

Придбав Максим собi сина.

На всю Україну.

Хоч нерiдний син Ярема,.

А щира дитина.

Залізняк — ватажок повстання, патріот, улюбленець народних мас. Навіть запорожці, що не дуже довірливо ставляться до старшини, яка взяла участь у повстанні, шанують і уславлюють його: «У нас один старшина — батько Максим». Таким гайдамацьким батьком виступає Залізняк протягом усього повстання. Він виявляє високу мужність у бою, особистим прикладом запалює в душах повстанців іскру святого вогню, піднімає їх на боротьбу. Це щира душа, яка живе інтересами мас і кровно з ними зв’язана. Кобзар Волох співає про нього:

…Наш отаман, Орел сизокрилий!

Нема в його ні оселі,.

Ні саду, ні ставу.

Родиною йому були гайдамаки, найбільшим багатством — любов і повага товаришів: Залізняк — це втілення народного гніву проти панів, непримиренності, нещадності до ворогів.

Суворими барвами змальовано Івана Гонту. Головна його риса — почуття обов «язку перед народом, відданість його інтересам. Автор навмисне підкреслює його винятковість, навіть перебільшує риси його характеру — мужність, незалежність, силу волі. Приєднавшись до повстанців, узявши в руки «свяченого ножа», Гонта ні перед чим не зупиняється. Особливо яскраво це показано у глибоко трагічній сцені вбивства Гонтою своїх дітей. Образ Гонти як людини Шевченко змальовує в дусі народних традицій. Своїх дітей, що стали католиками, він убиває в ім «я того, щоб не було поговору, щоб не було зради. Саме цим зумовлені його слова, звернені до мертвих синів:

Сини мої, сини мої!

На ту Україну Дивіться: ви за неї.

Й я за неї гину.

У поемі Шевченко змалював образ української дівчини Оксани.

Основа образу Оксани народнопісенна, тому вона — «зоря», «ясочка», «серцем грибка». Її карі очі, як зіроньки, сяють, у неї «білі рученята», «чорні брови». Проте Оксана ще красивіша духовно: читачеві імпонує її глибоке кохання до Яреми, вірність у почуттях, турбота про хворого батька, солідарність із повсталими.

Ліричність мови Оксани повністю відповідає її емоційній вдачі. Ось як вона звертається до свого коханого: «Прилітай же, мій соколе, мій голубе сизий!». Ніжність Оксани — риса національного характеру українок.

Залізняк і Гонта зображені як непримиренні месники за народні кривди. Шевченко з великою любов’ю змалював образи борців проти влади панів. Саме тому твір мав велике виховне значення для багатьох поколінь борців за народне щастя. Поет постійно наголошує на глибоко повчальних уроках Коліївщини:

Слухайте, щоб дітям потім розказать, Щоб і діти знали, внукам розказали, Як козаки шляхту тяжко покарали…

Змальовуючи боротьбу українського народу в минулому, Шевченко прагнув збудити героїчний дух народних мас, підняти їх на боротьбу проти самодержавно-кріпосницького ладу. Приклад ватажків гайдамацького руху, на думку поета, повинен нагадувати сучасником про славні традиції народного опору панівним класам, їх імена не повинні забуватись. І для нас вони завжди будуть прикладом мужності і вірного служіння рідній землі.

PAGE.