Регулювання зайнятості трудових ресурсів України

Реферат на тему:

" Регулювання зайнятості трудових ресурсів України" .

Зміст.

1. ВСТУП.

2. ТеоретичНІ проблемИ регулированНя ЗАНЯТОСТІ.

2.1 Показники безробіття.

2.2 Причини безробіття.

2.3 Методи боробротьби з безробіттям.

3. ДИНАМИКА И СТРУКТУРА БЕЗРобіття НА УКРАїНі.

4. майбутнє УКРАїНСьКОї ПОЛіТИКИ В ОБЛАСТі ЗАНЯТОСТі.

5. ЗАКЛЮЧЕНня.

6. СПИСОК ЛіТЕРАТУРи.

1.1.ВСТУП.

Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Економічна система, що створює додаткову кількість робочих місць, ставить задачу збільшити кількість суспільного продукту і тим самим у більшому ступені задовольнити матеріальні потреби населення. При неповному використанні наявних ресурсів робочої сили система працює не досягаючи границі своїх виробничих можливостей. Чимала втрата безробіття наносить і життєвим інтересам людей, не даючи їм прикласти своє уміння в тім роді діяльності, у якому людина може найбільшим образом виявити себе, чи ж лишаю їхньої такої можливості, через що люди переносять серйозний психологічний стрес. З вищесказаного можна зробити висновок, що показник безробіття є одним із ключових показників для визначення загального стану економіки, для оцінки її ефективності.

2. 2. Теоретичні проблеми регулювання безробіття.

2.1 2.1. ПОКАЗНИКИ БЕЗРОБІТТЯ.

В економічній теорії використовується два показники, що можуть обрисувати об'єктивну картину економічної нестабільності на ринку праці. Це рівень безробіття і середня її тривалість.

Показник рівня безробіття використовується для виміру масштабів безробіття і виміряється як частка офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності зайнятих у виробництві.

Тривалість безробіття характеризує середній час перерви в роботі.

Розрізняють безробіття фрикційну, структурну, інституціональну, циклічну, добровільну.

Фрикційне безробіття відбиває плинність кадрів, зв’язану зі зміною робочих місць, місця проживання. Серед сукупної робочої сили якась частина постійно знаходиться в русі, переміщаючи на нові робочі місця. Цей тип безробіття містить у собі людей, що незайняті в зв’язку з переходом з однієї роботи на іншу і протягом тижня розраховують приступити до роботи на новому місці, а також працівників у тих галузях, де тимчасові звільнення є нормою без впливу на загальний рівень доходу людей, наприклад, у будівництві. У період упровадження нових досягнень технічного прогресу, такий рух стає не тільки неминучим, але і більш інтенсивним. Якоюсь мірою це безробіття є бажаної тому що багато робітників переходять з низькопродуктивної, мало оплачуваної роботи на більш високооплачувану і більш продуктивну роботу. Це означає більш високі доходи для робітників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже, і більший реальний обсяг реального національного продукту.

Структурне безробіття власне кажучи є поглибленням фрикційної. З часом у структурі споживчого попиту й у технології відбуваються важливі зміни, що, у свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу. Через такі зміни попит на деякі види професій чи зменшується зовсім припиняється. Попит на інші професії, включаючи нові, збільшується. Виникає безробіття, тому що робоча сила реагує на цю зміну повільно і її структура не відповідає новій структурі робочих місць.

Різниця між структурним і фрикційним безробіттям дуже невизначена. Істотне розходження полягає в тому, що в «фрикційних» безробітних є навички, що вони можуть продати, а структурні безробітні не можуть відразу одержати роботу без перепідготовки. Фрикційне безробіття носить більш короткостроковий характер, а структурна більш довгострокова і тому вважається більш серйозною проблемою.

Інституціональне безробіття виникає, коли сама організація ринку праці недостатньо ефективні. Допустимо, неповна інформація про вакантні робочі місця. Рівень безробіття був би нижче при налагодженій роботі системи інформації. У цьому ж напрямку діє завищений посібник по чи безробіттю занижені податки на доходи. У цьому випадку зростає тривалість безробіття тому що гасяться стимули для енергійних пошуків роботи.

Циклічне безробіття викликає спад виробництва під час промислової кризи, депресії, спаду, тобто фаза економічного циклу, що характеризується недостатністю загальних, чи сукупних, витрат. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття росте. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, зв’язаної з дефіцитом попиту. З переходом до пожвавлення і підйому число безробітних звичайне стає менше.

Добровільне безробіття викликане тим, що в будь-якім суспільстві існують прошарок людей, що по своєму психічному чи складі з інших причин не хочуть працювати. У нашій країні добре відомо, що зусилля по примусовому пристрої так званих «бомжів» не привели до переорієнтації цієї категорії населення.

У такий спосіб безробіття є характерною рисою ринкової економіки. Тому повна зайнятість — нонсенс, не сумісний з ідеєю ринкового господарства. У той же час поняття «повна зайнятість» не означає повної відсутності безробіття. Економісти вважають фрикційне і структурне безробіття зовсім неминучої, отже, рівень безробіття при повній зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Іншими словами, рівень безробіття при повній зайнятості досягається в тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Рівень безробіття при повній зайнятості називається природним рівнем безробіття. Наприклад, у 60-их роках у США природним безробіттям вважалися 4% від зайнятої робочої сили. Сьогодні цей рівень піднявся до 5−6%, що зв’язано зі зміною демографічного складу робочої сили й інституціональних змін.

Сьогоднішня інформація про масштаби безробіття, надана Держкомстатом, занижує справжній рівень безробіття приблизно в 5 разів, що створює додаткову тривогу і без того нестабільній економіці України.

Тут самий час ознайомитися з методикою, розробленою міжнародною організацією праці (МАРНОТРАТ), і зокрема з досвідом, накопиченим у цій області США.

Для розрахунку показників безробіття виробляється збір даних на підставі щомісячних опитувань близько 50 тисяч випадково обраних сімейних господарств. Питання стосуються наступних проблем: чи мав той чи інший індивід роботу на минулому тижнічи намагався він знайти роботускільки часу він уже витратив на працевлаштуванняякі дії він починав з цією метою. Виходячи з відповідей на питання, до безробітного відносять обличчя старше 16 років, що у розглянутий період: не мали роботи (дохідного заняття) — займалися активними пошуками роботибули готові приступити до роботи.

Не зайнятих у суспільному виробництві і не прагнучих одержати роботу облич не враховують при визначенні чисельності робочої сили (тобто економічно активного населення). Багато людей з цієї категорії можуть трудитися, але не роблять цього в силу тих чи інших причин. Це студенти денних відділень, пенсіонери, домогосподарки. Автоматично виключаються з категорії економічно активного населення діти у віці до 16 років і ув’язнені, що відбувають покарання у в’язниці.

Особливу категорію представляють військовослужбовці. Число облич, що складаються на дійсній військовій службі, входить у величину сукупної робочої сили, а при визначенні чисельності робочої сили, зайнятої в цивільному секторі економіки, ця категорія економічно активного населення не враховується, що позначається в розрахунку загальної норми безробіття і норми безробіття для цивільного сектора. Ці показники відбивають питома вага безробітних у чисельності сукупної робочої сили і чисельності робочої сили даного сектора відповідно. Розбіжність між величинами складає біля десятої частки відсотка, і в публікаціях частіше зустрічається останній показник.

Проте методологія Міжнародної організації праці не може перебороти деяких неточностей, зв’язаних з виміром рівня безробіття, у зв’язку з чим офіційне визначення норми безробіття можна критикувати як за зменшення щирого числа безробітних, так і за його перебільшення. Одним зі способів запобігання неясностей є зіставлення офіційного визначення безробітного з поняттями «непрацюючий» і «нездатний знайти роботу» .

" Безробітний і «непрацюючий». На практиці визначення безробітного і зайнятого істотно відрізняються від понять «працюючий» і «непрацюючий». З одного боку, багато працюючі не попадають у категорію зайнятих, наприклад, домогосподарки. Вони враховуються в якості зайнятих тільки тоді, коли вони за свою працю одержують грошову винагороду. Крім того, у число зайнятих не включаються працюючі діти до 16 років, незалежно від того, чи одержують вони заробітну плату за чи працю працюють безкоштовно.

З іншого боку, зовсім не кожен «непрацюючий» попадає в категорію безробітних. До них можна віднести багато людей, що не роблять нічого, щоб знайти собі нову роботу. Безробітними не вважаються ті, хто отсутствует у даний момент на робочому місці через чи хворобу поганої погоди, а також так називані «частково зайняті» (працюючі неповний робітник день і т.д.).

" Безробітний" і «нездатний знайти роботу». Ці подібні поняття насправді також лише приблизні. Наприклад, у число безробітних попадають люди, тимчасово звільнені з місця служби, а також знайшли місце роботи і що припускають почати працювати протягом місяця. Навряд чи можна також говорити про «нездатність знайти роботу» у тих, хто залишив колишнє місце в пошуках кращого варіанта.

2.22.2.ПРИЧИНИ БЕЗРОБІТТЯ.

Аналіз причин безробіття дають багато економічних шкіл. Одне із самих ранніх пояснень дано в праці англійського економіста-священика Т. Мальтуса (кінець 18 століття) «Досвід про закон народонаселення». Мальтус помітив, що безробіття викликають демографічні причини, у результаті яких темпи росту народонаселення перевищують темпи зростання виробництва. Недолік цієї теорії полягає в тому, що вона не може пояснити виникнення безробіття у високорозвинених країнах з низькою народжуваністю.

Досить ретельно досліджував безробіття К. Маркс у «Капіталі» (друга половина 19 століття). Він відзначив, що з технічним прогресом росте маса і вартість засобів виробництва, що приходяться на один працівника. Це приводить до відносного відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, і в цьому криється причина безробіття. Таке трактування математично не цілком коректне, тому що якщо попит на робочу силу росте, те безробіття зникає, чи хоча б розсмоктується, незважаючи на те що ріст капіталу відбуваються ще більш високими темпами.

Маркс допускав і інші причини, зокрема, циклічність розвитку ринкового господарства, що робить її постійним супутником розвитку ринкового господарства.

Виведення безробіття з циклічного розвитку економіки стало після Маркса стійкою традицією в економічній теорії. Якщо економіка розвивається циклічно, коли підйоми і спади переміняють один одного, наслідком цього стає вивільнення робочої сили і згортання виробництва, збільшення армії безробітних.

Заслуга Кейнса в розробці теорії безробіття в тім, що він представив логічну модель механізму, що розкручує економічну нестабільність і неї інтегральну складову — безробіття. Кейнс помітив, що в міру росту національного господарства в розвитому ринковому господарстві в більшості населення не весь доход споживається, визначена його частина перетворюється в заощадження. Щоб вони перетворилися в інвестиції необхідно мати визначений рівень так називаного ефективного попиту, споживчого й інвестиційного. Падіння споживчого попиту гасить інтерес вкладати капітал, і, як наслідок, падає попит на інвестиції. При падінні стимулів до інвестування виробництво не росте і навіть може згортатися, що приводить до безробіття.

Цікаве трактування безробіття видного англійського економіста А. Пигу, що у своїй відомій книзі «Теорія безробіття» (1923 р.) обґрунтував тезу про те, що на ринку праці діє недосконала конкуренція. Вона веде до завищення ціни праці. Тому багато економістів указували, що підприємцю вигідніше заплатити високу заробітну плату кваліфікованому фахівцю, здатному збільшити вартість випуску продукції. За рахунок високопродуктивної праці підприємець має можливість скоротити робочий персонал (діє принцип: краще взяти одного на роботу і добре йому заплатити, чим тримати 5−6 чоловік з меншою зарплатою). У своїй книзі Пигу детально і всебічно обґрунтовував думку, що загальне скорочення грошової заробітної плати здатно стимулювати зайнятість. Але все-таки ця теорія не може дати повного пояснення джерел безробіття. Та й статистика не підтверджує положення про те, що армія безробітних завжди поповнюється за рахунок працівників з порівняно низьким рівнем заробітної плати.

2.32.3.МЕТОДИ БОРОТЬБИ З БЕЗРОБІТТЯМ.

Методи боротьби з безробіттям визначає концепція, який керується уряд конкретної країни.

Пигу і його послідовники, що вважають, що корінь зла — у високій заробітній платі, пропонують :

сприяти зниженню заробітної плати ;

роз’ясняти профспілкам, що ріст заробітної плати, якого вони домагаються, обертається ростом безробіття ;

державі працевлаштовувати працівників, що претендують на невисокий доход, зокрема, заохочувати розвиток соціальної сфери .

З рекомендацій Пигу широко застосовується розподіл ставки заробітної плати і робочого часу між декількома працівниками. Використання часткового робочого дня скорочує безробіття навіть при збереженні несприятливої кон’юнктури .

У світі накопичений багатий досвід боротьби з безробіттям. Багато підходів до рішення цієї проблеми використовувалися на практиці наприкінці 70-х років, у не настільки уже віддаленому минулому, під час нафтових криз. Далі буде розглянутий погляд на подолання безробіття з погляду двох шкіл: кейнсианской і монетаристской.

У 1950;х роках у політику державного регулювання застосовувалися кейнсианские методи. Кейнсианцы вважали, що саморегулююча економіка не може перебороти безробіття. Рівень зайнятості залежить від так називаного «ефективного попиту» (спрощено — рівня споживання і інвестицій).

Дж.-М. Кейнс писала: «Хронічна тенденція до неповної зайнятості, характерна для сучасного суспільства, має свої корені в недоспоживанні…» 1 .

Недоспоживання виражається в тім, що в міру підвищення доходів у споживача в нього в силу психологічних факторів «схильність до заощадження» перевищує «спонукання до інвестицій», що волоче спад виробництва і безробіття.

Таким чином, кейнсианці, показавши неминучість кризи саморегулюючої економіки, указували на необхідність державного економічного впливу для досягнення повної зайнятості.

Насамперед варто підвищити ефективний попит, знижуючи позичковий відсоток і збільшуючи інвестиції. Неокейнсианці вводять поняття «мультиплікатор зайнятості», що розглядається як приріст усієї зайнятості стосовно первинної зайнятості в галузях, сильно взаємозалежних один з одним, у які зроблені інвестиції.

Відповідно до поглядів автора «Загальної теорії», «справжня» інфляція виникає тільки тоді, коли економіка країни досягає рівня повної зайнятості, до цього моменту ріст грошової маси впливає не на рівень цін, а на обсяг виробництва. Невелика («повзуча») інфляція має, з погляду кейнсианців, корисний ефект, супроводжуючи зростання виробництва і доходу.

У 60-х роках прихильники кейнсіанского підходу використовували криву Филлипса, для того щоб тримати в поле зору безробіття й інфляцію і враховувати їхній негативний вплив у довгостроковому плані.

Монетаристи виступили проти кейнсіанского тлумачення кривої Филлипса як простого і доступного рішення проблеми вибору цілей економічної політики. Інфляція не розглядається ними як «неминуча плата» за досягнення високого рівня зайнятості. У 1967 році М. Фридмен висловив думку про існування «природного рівня безробіття», що жорстко визначений умовами ринку праці і не може бути змінений мірами державної політики. Якщо уряд намагається підтримати зайнятість вище її «природного рівня» за допомогою традиційних бюджетних і кредитних методів збільшення попиту, то ці міри будуть мати короткочасний ефект і приведуть лише до росту цін.

З позиції монетаристів, чим вище темпи інфляції, тим у більшому ступені учасники відтворювального процесу враховують у своїх діях майбутній ріст цін і намагаються його нейтралізувати за допомогою спеціальних застережень у трудових угодах, контрактах і т.п. Отже, з часом стимулюючий ефект інфляції, на який робили упор кейнсіанці, слабшає. Щоб активізувати виробництво, уряд змушений прибігати до додаткових скачок інфляції, що веде до усе більш великих доз дефіцитного фінансування з бюджету. Бачачи «безглуздість» політики стимулювання попиту, Фридмен вважав нераціональним досягнення повної зайнятості.

Серед аргументів монетаристів із приводу неспроможності кейнсіанскої політики ставився акцент на непередбачуваність результатів державного втручання через великі затримки в прояві ефекту цих мір. Пізніше монетаристи вказували також на ефект витиснення приватних інвестицій унаслідок відтоку матеріально-грошових ресурсів у сферу державних операцій: те, що виграє господарство від збільшення держінвестицій, воно втрачає через скорочення уливань із приватного сектора.

Однак при усіх своїх позитивних рисах теорія природної норми безробіття знімає з капіталізму відповідальність за долі мільйонів безробітних і повідомляє недостачу вакантних робочих місць результатом «вільного вибору» людей, що добровільно відмовляються брати участь у трудовому процесі.

Монетаристські методи регулювання зайнятості досить радикальні, але не несуть у собі в той же час адекватної ефективності. Монетаристи обвинувачують робітників у тім, що вони утримуються від роботи й одержують компенсацію у виді посібників. Звідси рекомендації скасувати ці посібники, щоб змусити людей працювати. Монетаристи пропонують відмовитися від стимулювання економічного росту шляхом збільшення попиту. Однак політика обмеження попиту може викликати непорівнянні втрати для народного господарства.

Однак, існує ще один шлях рішення цієї проблеми — через створення могутньої сервісної системи по роботі з кадрами…

Загальновідомо, що основа функціонування будь-якої економіки — це трудові ресурси. Фрази типу «кадри вирішують усі», чи, навпаки, «незамінних у нас ні» і т.п., зведені в ранг ідеологічних гасел, зайве тому свідчення.

Що спостерігаються сьогодні в Україні переміщення в економічній обстановці неминуче супроводжуються міграцією фахівців. Разом з тим, незважаючи на те що зараз багато говорять про актуальність питань працевлаштування, підбора кадрів і моніторингу трудових ресурсів, реальний перехід від слів до справи, тобто організації повномасштабної сервісної служби по роботі з кадрами, являє собою неясну перспективу. Обсяг потенційного ринку робочої сили, розширення потреби у фахівцях, міграція кадрів, зміна статусу фахівців і ряд інших факторів істотно утрудняють діяльність по актуалізації пропозицій та попиту на сучасному ринку праці. Почасти в результаті цього працевлаштуванням, пошуком, підбором кадрів і полюванням за головами на професійному рівні сьогодні займаються трохи рекрутинговых компаній і невелике число бірж праці.

Сьогодні без інтегрального використання высокотехнологичних рішень домогтися успіху на ниві підбору кадрів неможливо. Причому звичайних рішень типу роботи з базами даних у цій прикладній області явно недостатньо — наприклад, дуже складно формалізувати і заздалегідь угадати, які чи навички особисті якості потенційних працівників будуть цікаві компаніям через чи півроку рік. А скласти адекватний портрет як наймача, так і претендента тільки на основі резюме, чи анкети навіть однієї особистої бесіди буває дуже важко.

Існує також інша структура кадрового бізнесу, основопологающими принципами якої є:

— виявлення потреб клієнта — чи компанії організації, що бажає набрати персонал;

— пошук претендентів на вакантні місця;

— виявлення найбільш придатних кандидатів;

— надання клієнту інформації з обраних фахівців;

— організація зустрічей;

— дотримання гарантійних зобов’язань.

Крім агентств на ринку трудових ресурсів працюють ще біржі праці, що преследуют трохи іншу мету — знайти людині роботу, у той час як для агентств головне забезпечити компанію співробітниками. Процес підбора кадрів починається з зустрічі консультанта кадрового компанії з клієнтом і визначення вимог, пропонованих до потенційних працівників. Відповідно до висунутих умов відбувається добір претендентів по базі даних. Якщо в базі немає потрібних зведень, то пошук ведеться іншими шляхами, наприклад через оголошення в пресі.

Реальне життя, однак, найчастіше вибивається з цієї схеми. Наприклад, іноді приходиться «на місці» конкретизувати потреби клієнта і разом з ним розбиратися, хто ж у дійсності потрібно. А часом нелишне буває пояснити, які взагалі маються фахівці на нинішньому ринку, який рівень їхньої оплати, попит на кожну професійну групу — інакше кажучи, предоставлять клієнту докладну консультацію. А для цього треба як мінімум володіти актуальною інформацією, стежити за станом різних сегментів ринку — обробляти масу разноплановых даних, представлених у всіляких формах.

Процес підбора претендентів аж ніяк не простий. Робота з резюме і пошук серед можливих претендентів — це тільки мала частина кадрового бізнесу, що відрізняється різноманіттям форм. У цьому бізнесі існує багато форм роботи. Можна просто пересилати замовнику резюме — і нехай сам розбирається, просіває, домовляється з кандидатами, робить професійний добір. Можна провести попередню роботу з претендентами за допомогою интервью-вирования, і виготовити напівфабрикат — пакет з документами на більш-менш придатних співробітників. Працювати можна як з активними аппликантами — шукаючими в даний момент роботу, так і з пасивним резервом, що складається з фахівців, що потрапили в поле зору агенства, але в даний момент уже працевлаштованих. Існує також практика, відповідно до якої інформація, що один раз надійшла, про фахівця назавжди залишається в базі агентствабільш того, за динамікою розвитку його кар'єри менеджери агентства ведуть постійне спостереження. Час від вре-мени вони дзвонять даному фахівцю, задаючи питання типу: як справи, чи всі в порядку, які зміни відбулися в кар'єрі, а також ведуть огляд періодичної преси (до речі, до питання про користь активних виступів у спеціалізованій і суспільно-політичній пресі), аналізують відкликання і рекомендації інших клієнтів агентства.

Не виключена ситуація, коли інформація про один й той самий фахівця попадає в банки даних різних рекрутинговых компаній. Така увага може показатися нав’язливим, однак, за умови дотримання конфіденційності, воно свідчить про те, що даний фахівець на очах, він котирується, про нього пам’ятають і готові запропонувати якісь інші варіанти. І навпаки, якщо тобі не подзвонили, значить ти нікому не цікавий, тобто їсти привід задуматися. До речі, на Заході норма — один дзвоник у день фахівцям дефіцитних спеціальностей, а якщо більше, те ти на хвилі, і можна сподіватися на черговий крок у кар'єрі. Усе це, як говорили раніш, формує впевненість у завтрашньому дні, а занудотна, на перший погляд, діяльність рекрутинговой компанії сприяє згладжуванню соціальної напруженості в суспільстві і створенню цивілізованого ринку робочої сили.

Дуже важливі в роботі кадрового агентства результати особистої бесіди з кандидатом і її наступний аналіз із залученням усієї наявної в розпорядженні консультанта інформації. Збір цієї інформації може відбуватися через чи колег нинішнього керівника даного фахівця. Сюди ж входить і перевірка резюме по ключових параметрах: місця роботи, з’ясування щирих причин звільнень і т.п. З людиною працюють кілька консультантів, що виключає неминучий у спілкуванні людей суб'єктивізм і дозволяє сформувати об'єктивний портрет претендента. Отут важливо зібрати воєдино окремі записки, розрізнені звіти про бесіди, зроблені різними консультантами в різний час, підготувати інформаційний пул, достатній для проведення непротиво-речивой експертної оцінки. Проблеми можуть виникнути навіть при обробці досить стандартної, але имеющей не більш 30% полів анкети з чітко визначеними правилами заповнення, що практично неможливо заздалегідь визначити.

Аналіз ринку по публікаціях у пресі, прогноз розвитку галузей на предмет активності як клієнтів, так і фахівців, що вивільняються в результаті, скажемо, серії банкрутств — усе це здійсненно лише при наявності творчого підходу. Ясно, що працювати приходиться зі споконвічно неформализуемым, величезним обсягом інформації. Щоб скорегувати дефіцит агентства, вам можуть порадити пройти перенавчання, тому треба постійне стежити за цим ринком і підтримувати партнерські відносини із суміжними областями, якось: навчання, маркетингові дослідження. Не можна забувати і про зовнішні проблеми, наприклад конкуренції з іншими агентствами, що стимулює пошук нових методів боротьби за замовника. Так, надавши додаткові послуги, можна виконати роботу оперативнее і краще. Іноді зайві зусилля можуть виявитися навіть важливіше, ніж сам результат — замовник залишився задоволений тим, що в коло пошуку потрапили всі доступні фахівці, у роботі не було збоїв, а агентство зробило все можливе, щоб одержати необхідні зведення про сформований на даний момент ринку праці. І нарешті, з огляду на, що Україна вже давно стала членом міжнародного співтовариства, і, отже, замовники і фахівці вправі поширювати свої інтереси за межі країни, рекрутинговые агентства повинні мати контакти з закордонними компаніями, що займаються аналогічним бізнесом.

Дана система є не тільки теоретично, але і практично обґрунтованої - вона уже виправдала себе в Росії і країнах Прибалтики.

2.63. ДИНАМІКА І СТРУКТУРА БЕЗРОБІТТЯ НА УКРАЇНІ.

Сучасна ситуація на ринку праці України істотно відрізняється від тієї, що була ще 4 роки назад. За ці роки чисельність зайнятого населення скоротилася на 9%. В даний час більш 6,5 млн. чоловік не мають заняття, але активно його шукають і майже 2,7 млн. чоловік зареєстровані в органах служби зайнятості в якості безробітних.

У зв’язку зі зміною галузевої структури зайнятості (зменшенням числа працюючих у галузях обробної промисловості, особливо в машинобудуванні і легкій промисловості) загострилися регіональні проблеми зайнятості.

Регіональна диференціація гостроти безробіття з перших же місяців реєстрації виявилася дуже значною. Уже до кінця 1991 р. найвищий і найнижчий регіональний рівні безробіття відрізнялися більш ніж у 10 разів, але за минулий період зазначене розходження зросло ще майже в 5 разів.

Цікава також диференціація регіонів країни по складу безробітних. Спочатку основну масу безробітних на Україні складали жінки, обличчя з вищою і середньою фаховою освітою, обличчя предпенсіонного віку. Але потім у тих регіонах, де рівень безробіття був вище за середнє, стали рости частка чоловіків, частка облич з низьким рівнем утворення, частка молоді.

Таким чином, по складу безробітних можна судити про просунення того чи іншого регіону по гостроті безробіття. У тих регіонах, де переважають «високоосвічені жінки предпенсіонного віку», можна говорити лише про початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці в таких регіонах як правило невеликі, хоча рости вони можуть високими темпами. У тих регіонах, де серед безробітних переважає молодь, чоловіки, обличчя з низьким рівнем утворення, проблема безробіття дуже гостра, але чисельність безробітних найчастіше росте повільніше, ніж у середньому по країні.

У загальному випадку всі області України по гостроті зареєстрованого безробіття можна розділити на кілька груп.

Перша група — регіони з дуже високим безробіттям. Ці регіони відрізняються високим рівнем безробіття, високими темпами його росту (у 2 рази вище средньоукраїнских), великою напруженістю на ринку праці.

Друга група — регіони з високим рівнем безробіття і великою напруженістю на ринку праці (показники перевищують средньоукраїнские). Але темпи росту безробіття тут середні чи нижче середніх. В основному це регіони північної половини європейської частини країни. Багато хто з цих регіонів відрізняються підвищеною змушеною неповною зайнятістю.

Третя група — рівень безробіття і напруженість на ринку праці нижче средньоукраїнских, але темпи росту рівня безробіття вище средньоукраїнских. Фактично по гостроті безробіття ця група середня.

Четверта група — регіони з найменш гострим безробіттям у країні. У них рівень безробіття нижче середнього, низка напруженість на ринку праці, темпи росту безробіття нижче средньоукраїнских. У даній групі багато північних регіонів з видобувною промисловістю.

Отже, на Україні гостре безробіття мається в регіонах двох типів.

По-перше, це райони з високим природним приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, тоді як кількість робочих місць в умовах економічної кризи не тільки не збільшується, але і скорочується. У регіонах даного типу безробіття існувало й у минулому у виді аграрного перенаселення.

По-друге, депресивні регіони, тобто з перевагою найбільш кризових галузей. На даний момент такими є легка промисловість і військово-промисловий комплекс, що відрізняються найбільшим скороченням обсягів виробництва в порівнянні з кінцем 80-х.

Важливе також питання сільського безробіття на Україні. У прогнозах початку 90-х років очікувався різкий сплеск безробіття в містах у підсумку розвалу промисловості, що сформувалася за радянський період (гігантські підприємства, що працювали в основному на оборону, виявилися нездатні адаптуватися до ринкових відносин). Сільська ж місцевість вважалася вкрай трудодефіцитної, здатної відвернути велика кількість безробітних з міських поселень. Сучасна ситуація показує, що і ці прогнози не виправдалися. Починаючи з 1994 р. рівень безробіття серед сільського населення перевищує аналогічний показник для міського населення. Дуже висока також напруженість на сільському ринку праці, тому що вільних робочих місць тут практично немає. В основному сільське безробіття спостерігається в регіонах з високим природним приростом і в північних несільськогосподарських регіонах.

Отже, розвиток безробіття в Україні на сучасному етапі істотно відрізняється від загальносвітових закономірностей. При різкому скороченні обсягів виробництва (більш ніж у 2 рази) рівень безробіття з обліком незареєстрованних безробітних не перевищує 10%2. При цьому рівень безробіття в сільській місцевості вище, ніж у міських поселеннях. У причинах безробіття існує значна регіональна диференціація. Істотними виявилися і соціальні причини (високий природний приріст, значний міграційний відтік), і економічні (різкий спад виробництва в одних галузях, незначний — в інші).

За низьким показником офіційно регістрируемой безробіття не видна, наприклад, схована безробіття (змушений достроковий відхід на пенсію, збереження робочого місця без реального відпрацьовування і т.д.), що ставить необхідність підрахунку макроекономічних витрат росту безробіття. Така ціна росту безробіття повинна визначатися в більшій мері не ростом компенсаційних виплат і фінансуванням програм зайнятості, а у формі втрат можливого, але не зробленого ВНП унаслідок незайнятості частини робочої сили. Відомий американський економіст Артур Оукен математично виразив співвідношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВНП. Закон Оукена показує, що якщо фактичний рівень перевищує природний рівень безробіття на один відсоток, то відставання обсягів ВНП складає 2,5%. Наприклад, спроби в 1953;1980 р. зменшити інфляцію шляхом росту безробіття створили для США втрати в середньому від 6 до 18% ВНП. При іншому варіанті економічної політики зайнятість населення могла б збільшитися на 4,5 млн. чоловік.

Міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ) провела дослідження, що показало, що рівень безробітних на Україні значно вище офіційно визнаного. Директор МАРНОТРАТ Гай Стандинг, що складав звіт за результатами дослідження, заявив, що українські джерела «самим нелюдським образом» ховають щире положення речей. За даними МАРНОТРАТ безробіття на Україні в 1996 р. склала 19,5% (11,72 млн. чіл.). Причина такої розбіжності даних у тім, що людям не вигідно реєструватися в якості безробітних (з відходом з номінальної роботи людин позбавляється пільг), а підприємства намагаються тримати «мертві душі» щоб скоротити податки.

У звіті МАРНОТРАТ також відзначається неухильне зниження загальної кількості робочих місць з 1980 р. при тім що працездатне населення виросло. З 1990 по 1995 р. Кількість робочих місць зменшилося на 4,2 млн.

Однієї з глибинних причин росту безробіття стає диференціація населення, що підсилюється, по доходах. Елітні шари населення, на користь яких перерозподіляється сьогодні національний доход, не можуть сформувати могутнього попиту на предмети масового споживання вітчизняного виробництва, що сприяє його стагнації і, як наслідок, безробіттю.

У 1994 — 1995 р. диференціація доходів продовжувала рости. При збереженні цієї тенденції ми вже через два роки наздоженемо латиноамериканські країни по глибині розшарування суспільства по доходах.

Однак не слід переоцінювати значення безробіття як самостійного економічного фактора. Вона досить умовна — особливо стосовно демографічних процесів, у рамках і за допомогою яких формується зайнятість населення. Сьогодні демографічні процеси в Україні проходять дуже пессимистично. З усіх прогнозів у соціально-економічній сфері демографічні є самими точними в силу того, що демографія як наука успішно просунулася, використовуючи відпрацьовані методики і повну інформацію. У країні прискорюється старіння нації, чисельність і питома вага населення у віці молодше працездатного (основне джерело поповнення трудових ресурсів) скоротиться з 5,1 млн. чоловік у 1993 році до 4,4 млн. чоловік у 2005 році (з 10,2% до 8,4%).

Це приводить до необоротних вимірів у професійному складі трудових ресурсів: людям у зрілому віці сутужніше перемінити кваліфікацію, — словом, знижується мобільність трудових ресурсів. Уже сьогодні в ряді територій Центральної і Західної України частка обличчя літнього віку більше 30−40% і має тенденцію до росту. Також у найближчі два роки відбудуться зміни в чисельності населення в працездатному віці. У цю категорію ввійде численне поповнення 80-х років при вибутті людей нечисленного покоління військового років, що додатково загострить проблему зайнятості, особливо для молоді.

Отже, у зв’язку з перерахованими вище показниками макроекономічний спад неминучий. Тільки за рахунок демографічного фактора ВВП скоротиться до 2000 року на 4,8% по середньому варіанті чи прогнозу на 8% по песимістичному, а до 2005 року — відповідно на 7% чи 13%.

Таким чином, в обговорюваних сьогодні програмах виходу економіки України з кризи безробіття розуміється як результат і наслідок економічної політики, і, отже, боротьбі з безробіттям не приділяється стратегічної ролі в системі мір державного регулювання. Тим часом, безробіття уже вийшло на рівень, у значній мірі предопределяющий його прийдешню динаміку.

Рівень безробіття, досягнутий у 1995;1996 роках, говорить за те, що криза зайнятості буде продовжуватися щонайменше протягом декількох наступного років. Виникнуть різні соціально-економічні диспропорції, у тому числі: різкі регіональні розходження в динаміку зайнятості, сегментація і маргинализація ринку праці. Різкий ріст безробіття запустить у дію механізм додаткового зниження ділової активності: крім скорочення споживчого й інвестиційного попиту ріст безробіття буде визначатися динамікою незайнятості попередніх періодів. По оцінках фахівців Міністерства економіки така так називана «гістерезисна складова» складе 15−20% загальної зміни безробіття. Безробіття буде самовідтворюватися й обумовить тривалий спад, викликаний довгострокової, застійною незайнятістю: це буде дезорієнтувати раціональний розподіл трудових ресурсів.

3.4. МАЙБУТНЄ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ В ОБЛАСТІ

4.ЗАЙНЯТОСТІ.

Суть у тім, що діюча політика зайнятості повинна в нинішніх умовах мати попереджуючий характер і включати цілий комплекс мір державного регулювання, що запобігають ріст безробіття і її перехід у застійну форму. Немаловажно при цьому спиратися на світовий досвід регулювання безробіття, викладений вище.

От найбільш важливі міри такого роду:

Перерозподіл наявного попиту на працю шляхом стимулювання переходу підприємств на неповний робітник день, неповний робочий тиждень і т.п. Такі підприємства повинні одержати податкові пільги, щоб компенсувати витрати на прийом нових працівників.

Бюджетне субсидування додаткової (стосовно фактичного рівня) робочої сили на діючих підприємствах. Воно може мати вид кредитування державою зарплати додатково найнятих робітників. Підприємства, що розширюють зайнятість стосовно її рівня торік, можуть одержати пільговий кредит, розмірний зарплаті, що сплачена додатково зайнятим на виробництві.

Зниження фактичної пропозиції робочої сили за рахунок зниження встановленого законом пенсійного віку. Такий же ефект може обумовити розвиток служб перепідготовки кадрів і підвищення кваліфікації.

Надання робочих місць, не орієнтованих на одержання прибутку, а зв’язаних з роботою в інтересах суспільства, наприклад: робота в області охорони навколишнього середовища і т.д.

Перехід до створення системи соціального партнерства, у тому числі створення механізму вироблення тристоронніх угод (роботодавці - профспілки — держава) з метою обмежити ріст заробітної плати. З роботодавців варто стягувати податок на засоби, додатково витрачені на заробітну плату, і направляти його на субсидування зайнятості.

Розширення зайнятості в майбутньому залежить і від іноземних інвестицій. У цілому інвестиції в реконструкцію і технологічне переоборудовання підприємств будуть мати трудосберегающий ефект. Але збільшення капітальних вкладень означає створення нових робочих місць.

Рішення проблеми «осередкової» безробіття в районах, де в місті знаходиться 1−2 підприємства, буде здійснюватися через стимулювання інвестицій і малого бізнесу на рівні регіонів і реалізацію регіональних програм сприяння зайнятості.

Значно скоротити кількість незайнятих можна за рахунок структурних змін в оборонній промисловості. Процес конверсії має великий потенціал для збільшення зайнятості, ходячи навіть її стабілізація сьогодні буде великим плюсом у регулюванні ринку праці.

Не можна шкодувати засобу на боротьбу з безробіттям. По-перше, тому що її запобігання на початку зажадає набагато менше витрат, чим у майбутньому.

По-друге, тому що боротьба з безробіттям може бути досить ефективної. Наприклад, кредитування державою додаткових робочих місць у США в 1977;78 р. зовсім не було киданням грошей на вітер. При тім, що заробітна плата кредитувалася не більше чим на 2%, а абсолютна величина кредиту не перевищувала 100 тисяч доларів, багато корпорацій змогли створити до 50 нових робочих місць.

По-третє, тому що фінансова стабілізація неможлива без продуманого запобігання її негативних наслідків і, як ми вже переконалися, приводить до дефіциту держбюджету, для скорочення якого вона і створювалася.

За останні два роки безробіття придбало вид великого макроекономічного явища, перетворивши в самостійний фактор розвитку економіки. Проте на Україні дотепер не вироблено такої політики в області зайнятості, що сприяла б успішності реформ. Сьогодні ясно, що роль безробіття як неминучого наслідку фінансової стабілізації була недооцінена.

У світі накопичений великий теоретичний і практичний досвід по регулюванню ринку праці. Україна ж має потребу в особливому, комплексному підході. Сьогодні результативна політика зайнятості повинна йти ледве перед реального розвитку ринку праці і превентивно усувати ті перешкоди, що можуть підхльоснути безробіття.

Схоже, що ще кілька років нам оведеться миритися з високим рівнем безробіття. Сьогодні основна мета — знизити безробіття вже якщо не в середньостроковому, то в довгостроковому періоді.

Парадоксально, але дотепер жодна політична партія, жоден впливовий політик не висловили взагалі ні однієї точки зору по настільки актуальній проблемі. Це всерйоз змушує засумніватися в компетентності українських владних структур і їхнього реального бажання вивести економіку зі спаду в підтвердження до їх слів про оптимістичні прогнози розвитку.

6.5. ВИСНОВОК.

Виходячи з вищевикладеного, мабуть, що проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці, і, не вирішивши його неможливо налагодити ефективну діяльність економіки. Особливо гостро проблема безробіття коштує зараз перед Україною, що не дивно, тому що стан економіки України зараз обтяжуюче. Величезний економічний спад, розваливши промисловість, не міг не торкнути ринок праці. За останні 4 роки чисельність зайнятого населення скоротилася на 9 відсотків.

Донедавна Уряд України не звертало належної уваги на дану проблему, що викликало досить справедливі побоювання. Але положення почасти помінялося з прийняттям деяких законів і положень, у яких упор робиться на удосконалювання ринкових механізмів регулювання зайнятості.

Будемо сподіватися, що дані акти не стануть простим псуванням папера, а будуть ефективно перетворюватися в життя, ставши передумовою для економічного відродження України.

7.6. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

" Экономикс" Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю, Москва, 1995 р.

" Загальна економічна теорія" В. И. Ведяпин, Москва, 1995 р.

" Ринок праці: зайнятість і безробіття" Пристанева А. А., Київ, 1993 р.

" Обща теорія занятості, процентів та грошів." Стрепов А. П., Київ, 1994 р.

Коммерсантъ-дэйли, 1997 р., 12 березня № 2.

Коммерсантъ-дэйли, 1997 р., 8 лютого № 7.

Вісник Московського Університету, серія 5 — Географія, 1997 р., № 1.

Питання економіки, 1997 р., № 2.

Страхова справа, 1997 р., № 11.

Звістки, 1998 р., 15 травня, № 28.

Звістки, 1998 р., 21 березня, № 53.

Фінансові звістки, 1998р., 7 березня, № 25.

1 — «Общая теория занятости, процента и денег» Дж.-М. Кейнс, Москва, 1993 г.

2 — в данном абзаце приводятся цифры за 1995 г. из-за отсутствия официальной информации об объеме производства за 1996 г.