Роль українських молодіжних організацій в суспільному житті вашого села (міста) в першій половині 20 століття

Музей визвольних змагань Прикарпатського краю.

Обласний конкурс на тему:

«Роль українських молодіжних організацій в суспільному житті вашого села (міста) в першій половині 20 століття».

Краєзнавче дослідження.

«Роль руханково-спортивного товариства «Луг».

у формуванні національної свідомості молоді с. Бонарівка Жешувського воєводства Польщі.

(За спогадами колишніх «луговиків» -.

жителів с. Глибока Коломийського району.

Івано-Франківської області).

«Силу рукам дай, щоб пута ламати, Ясність думкам — в серце правди влучать».

І.Франко Чи зустрічали ви у своєму житті справжніх луговиків? Чи слухали їхні захоплюючі розповіді про товариство «Луг»? Чи знаєте, що вони були сильні не тільки тілом, але й духом?

Якщо ні, то приїжджайте в село Глибока Коломийського району Івано-Франківської області, де проживає багато «луговиків». Їм уже за 80. Але вони зберегли ясність думок і молодечий запал.

* * *.

В Галичині наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. велику роль у пробудженні національної свідомості відіграли політичні партії. У 1925 р. з ініціативи Української Радикальної Партії було засноване руханково-спортивне товариство «Луг». У 1924 р. польська влада ліквідувала товариство «Січ». Тому Р. Шашкевич і О. Павлов організовують нове товариство.

Роман Шашкевич народився у 1892 р. Був активним громадським, політичним та військовим діячем, генерал-хорунжим Армії УНР. Будучи великим патріотом і бажаючи визволення України з під влади чужих держав, він велику роль приділяє вихованню молодого покоління, фізичному, моральному та духовному загартуванню галичан. Він був організатор «Січей» та Українських Січових Стрільців у Львові та Києві. Будучи організатором «лугів» одночасно був редактором їх видань. Разом з ним активну роль в організації «Лугів» відіграли О. Коберський, М. Коланюк, О. Курцеба, І.Мамчак.

«Луги» будувалися за триступеневою формою:

централя у Львові;

повітові «Луги»;

місцеві товариства «Луг».

У Львові видавали друкований орган — місячник «Вісті з Лугу».

«Луг» мав пів військове забарвлення: однакову для всіх форму, військову муштру, науку стріляння тощо.

Під тиском польської влади «Луги» за новим статутом 1932 р. змушені були підпорядковуватися контролеві держави. У 1925 р. чисельність відділів близько 200, 1939 р. — 805 організацій з 50 000 членів «Лугу».

«Луг» мав у Львові свою рухівцю і спортову площу. Великий резонанс у суспільстві мали з'їзди «Лугу», місцеві свята, театральні вистави, доповіді.

У 1939 р. з приєднанням західноукраїнських земель до СРСР ця патріотична організація була заборонена, як і все, що мало національне забарвлення і було несумісним з комуністичною інтернаціональною ідеологією.

В даному дослідженні буде йти розповідь про організацію «Луг» в с. Бонарівка на Засянні, що на Жешувщині (територія сучасної Польщі).

Бонарівка була заселена українцями здавна. Село має свою 500-літню історію. Ще до операції «Вісла» було так зване «добровольче» переселення українців із цих земель в СРСР за договором радянсько-польського керівництва від 03.09.1944 р.

«Ох, зелена моя Бонарівко», одне з тих сіл нинішньої Польщі, що повністю було вивезене в радянську Україну", — говорила Н. Асатурян (дочка жителя с. Бонарівки) у передачі «Дорога з дому» по Івано-Франківському обласному радіо.

Навесні 1945 р. жителі цього українського села були примусово виселені у різні райони Станіславської, нині Івано-Франківської, області.

З Бонарівки вийшло багато відомих людей. Серед них Ярослав Падок — голова Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Канаді. Був активним учасником національного руху в рідному селі.

Родом з цього села був батько Ярослави Бандери (дружини провідника ОУН Степана Бандери), греко-католицький священик Василь Опарівський, що спочив у Бозі 1919 р. в м. Підгайці на Тернопільщині, де перебував як капелан УГА.

В цьому селі навіки спочила його дружина Юлія Опарівська — мати Ярослави Бандери. На її могилі ще й тепер влітку червоними квітами зацвітає кущ троянд.

Велику роль у національному відродженні бонарівян мали організації: «Рідна школа», «Луг», «Просвіта», «Союз українок», Братство тверезості, читальня, ряд кооперативів. Тут був сильний осередок ОУН.

Великий вплив мала греко-католицька церква, священики о.Іван Мудрий, о.Іван Клюфас та інші.

Бонарівка була центром справжнього українства, бо виховувала українців-патріотів, націоналістів.

У 1931 р. тут виникло молодіжне спортивно-руханкове товариство «Луг». Селяни зібралися у хаті Ярослава Пашака і обговорювали питання про створення товариства. Разом написали листа до «Великого Лугу» у м. Львів. Скоро одержали схвальну відповідь і село збагатилося ще однією українською установою. Ініціатором заснування товариства був великий патріот, національно свідомий греко-католицький священик Іван Клюфас. (В 1945 р. він з родиною оселився в с. Горішнє Залуччя Снятинського району, пізніше переїхали до Львова). Вдома у них збиралася передова українська інтелігенція: професор Краківського університету Іван Загинський, Ярослава Опарівська (Бандера), яка гостювала у цьому селі в родині Опарівських, своїх стрийків. (Опарівські в 1945 р. виселені в с. Глибока Коломийського району). Тут, у Клюфасів, гостював син І.Франка — Тарас. Про це згадує син о.Івана Клюфаса Тарас, що проживає тепер у м.Торонто.

«Луг» очолив Дмитро Совтисік 1906 р. народження, великий вплив мав його брат Роман Совтисік 1909 народження, що проживає в даний час у с. Глибока Коломийського району разом з дружиною Євою — колишньою «луговичкою». «Луг» був багато чисельною організацією (про що свідчить світлина). Військового вишколу його навчали ті, що повернулися з армії. Всі «луговики» разом читали газету «Вісті з Лугу».

Одяг шили самі односельці, бо в селі все вміли робити своїми руками, було багато здібних людей. Особливо гарно одягалися дівчата: мали вишивані сорочки, чорні спіднички і вишивані запаски. Свій одяг «луговички» зберігає до нині 83-річна Ірина Лиско з с.Глибока.

«Луг» брав участь у відзначенні державних свят та організовував свої свята. Всі разом підготували велику площу, обгородили її парканом з берези, зробили навколо лавки, підтримували порядок. В літній період заняття відбувалися на площі, а в зимовий — у приміщенні.

Щонеділі, усі дорослі й діти рано йшли до церкви. Пропустити Службу Божу могли лише немовлята та хворі. Люди були дуже віруючими, духовно багатими. Після церкви молодь поспішала додому. Дехто навіть не сідав до столу, а їх на ходу, щоб швидше прийти на площу «Лугу». У всіх був піднесений настрій, почуття відповідальності, висока організованість та дисципліна.

На площі грали у баскетбол та волейбол. Ці ігри в селі називали «кошиківка» та «сітківка». Займалися гімнастичними вправами, марширували. А діти та дорослі сиділи на лавках круг площі і спостерігали за всім. Тут вчилися разом співати патріотичні та козацькі пісні. Під вечір всі спішили на вечірню Службу Божу в церкву. В селі все робилося з ім'ям Божим на вустах. Увечері «луговики» йшли до читальні товариства «Просвіти», якою завідував Роман Совтисік, добрий «луговик».

«Луг» та інші організації мали великий виховний вплив. Гартували не тільки тіло, але й душу, виховували патріотичні почуття, почуття власної гідності, волелюбності.

З особливим піднесенням дівчата інсценізували гімн «Лугу» — пісню «Ой у лузі червона калина», що передавала головну мету цієї організації. Всі разом виконували рухи. На пальцях мали прив’язані червоні хусточки. Коли руки підносили вгору, то здавалося, що це цвіт калини.

Дуже гарні були вправи до пісні «Боже великий, єдиний». Руки складали як до молитви. На пальцях сині і жовті хустинки, що символізували наш прапор. Були вправи з барвінковими віночками. А дрібушечки ногами до пісні «І шумить, і гуде, дрібний дощик іде» Лиско Ірина вміє затанцювати ще й сьогодні. Співали добре, бо хор був і церковний, і при читальні. Взагалі, село було дуже співоче.

Кульмінацією в житті «Лугу» стала участь у величавому святі «Українська молодь — Христові», влаштованому у Львові митрополитом Андрієм Шептицьким у 1933 р.

Очолив делегацію з 10 чоловік отець І.Клюфас. Керував «Лугом» Дмитро Совтисік (нині покійний). З усіх делегатів до наших днів дожив Роман Совтисік, брат Дмитра, якому вже минуло 93 роки. Його дружина Єва теж була «луговичкою». Коли вони згадують про цю визначну подію, то здаються зовсім молодими.

Делегацій, що прибули до Львова було кілька сотень. «Луговики» строєм пройшли вулицями нашої західної столиці - Львова. Дисципліна й порядок були зразкові. Великий патріотичний і релігійний дух витав над площею, де всі учасники показували свою вправність, а також виконували пісні. Замість рушниць мали спеціально зроблені палиці.

Польська держава виставила велику охорону для підтримання порядку. Але порядок був добрий. Самі охороні зізнавалися, що нема їм що навіть робити.

Радість переповнювала всіх, коли за підсумками конкурсу бонарівські «луговики» одержали друге місце. Додому їхали з нагородою: картиною в позолоченій рамі, на якій був козак з шаблею. Такий, який був на печатці запорожців. Ця картина стала окрасою читальні «Просвіти», якою керував Роман Совтисік.

У 1936 р. «Луг» влаштував у Бона рівці з'їзд української молоді, на якому були присутні представники не лише сусідніх сіл, але й віддалених. Це було «Велике Лугове свято». Гості прибули навіть зі Львова. Дорога, якою їхали делегації, була прикрашена синьо-жовтими прапорцями на палицях. Гостей зустрічали «луговики» на білих конях. Всі йшли на Службу Божу, а тоді на площу, на свято. Звучали патріотичні промови. Хлопці й дівчата показували добрий військовий вишкіл, інсценізацію козацьких та інших пісень, спортивні вправи. Це було майже військо, готове стати на захист прав свого народу.

Побачивши таку силу, за деякий час польська влада заборонила вишкіл (тренування). Але «луговики» займались, а дозвіл просили ніби на вечорниці у бідних селян. До речі, на кожне свято чи виставу треба було просити дозволу у польської влади.

Товариство «Луг» та інші організації мали великий вплив на загартування українського духу в умовах польської держави.

Коли бонарів'ян вивезли в 1945 р. в с. Глибока Коломийського району та ряд інших районів, їхні патріотично-національний настрій зразу не сподобався радянському керівництву. Тому одразу заборонили ставити «Наталку Полтавку» Котляревського, а казали представляти радянські вистави.

Але патріотів не зломити! Багато жителів с. Глибока, колишніх «луговиків», включились в боротьбу під проводом Степана Бандери — за Україну.

Їм дуже хотілося мати свою державу, а не польську чи радянську.

Багато впали у кривавій борні, багато стали в’язнями сталінських таборів.

Голова «Лугу» Дмитро Совтисік, за свої переконання, відбував покарання в м. Воркуті республіки Комі з 1950 по 1956 рік.

Лиско Ірина, «луговичка», була засудженна на 25 р. каторжних робіт, як політичний в’язень. Провела 8 молодих років в Іркутській області.

Опарівський Михайло та його брати — Іван «луговик» та Роман — теж за вироком суду одержали 25 років тюрми. Хіба ж могли радянські органи залишити на волі рідних стрийків Ярослави Бандери та її брата Левка Ожерівського, що був шофером Степана Бандери!

Репресіями і каторгою можна забрати силу, здоров «я, молодість, навіть життя, але знищити високі патріотичні та націоналістичні почуття, високу духовність та громадянську свідомість нашого народу — неможливо!

В роботі використано матеріали:

Енциклопедії українознавства. — тт.1, 4.

Ярослав Пащак. «Рідний край, село родиме». Документальний нарис. — Київ: «Веселка», 2001 р.

Спогади та матеріали.

Родини Дмитра Совтисіка, Сім «ї Романа та Єви Совтисік, Родини Опарівських, Лиско Ірини.