Профілактика внутрішньо-лікарняних інфекцій, що передаються через кров (СНІД, вірусний гепатит)

Профілактика внутрішньо-лікарняних інфекцій, що передаються через кров (СНІД, вірусний гепатит)

РЕФЕРАТ.

на тему:

«Профілактика внутрішньо-лікарняних інфекцій, що передаються через кров.

(СНІД, вірусний гепатит)".

ПЛАН.

Вірусний гепатит. Визначення.

Види вірусного гепатиту. Їх характеристика.

Профілактика вірусного гепатиту.

СНІД. Визначення.

Шляхи зараження. Клінічні ознаки.

Профілактика СНІДу.

Гострий вірусний гепатит — інфекційне захворювання. Яке характеризується ураженням печінки, має перебіг з симптомами інтоксикації, жовтяницею або без неї в субклінічній формі.

Гострий вірусний гепатит — одне з найбільш розповсюджених захворювань.

Зустрічається з частотою від 40,5 до 2000 випадків на 100 000 населення. в Україні в середньому індекс загальної захворюваності на вірусний гепатит — 200.

Відомо 7 самостійних гепатитів:

А, В, С, D, Е, F, G. Існує прогноз про можливість появи нових самостійних форм вірусного гепатиту. Перелічені збудники, які позначаються буквами латинського алфавіту, відносяться до різних родин вірусів і кожен з них має здатність до модифікації патологічного процесу і тому можливо розрізняти окремі нозологічні форми.

Гепатит, А (ГА) викликається вірусом, який містить РНК діаметром 30 мм. Відкритий вірус S. Feinstone у 1970 році відноситься до ентровірусів з локалізацією у цитоплазмі гепатоцитів. Ін активується формаліном, хлораміном, ІФО — променями, гине при кип’ятінні.

Джерелом інфекції ГА є хвора людина з клінічною, субклінічною, безсимптомною формами хвороби. ГА — це типова кишкова інфекція, яка має фекально-оральний механізм передачі інфекції. Додаткові механізми передачі:

контактно-побутовий,.

водний,.

харчовий.

Вірус потрапляє у шлунково-кишковий тракт, розмножується у клітинах епітелію та лімфатичній тканині тонкого кишечнику, поступає в кров (вірусемія). З кров’ю потрапляє у печінку і уражає гепатоцити. Розвивається синдром цитолізу.

Для розвитку захворювання ГА є таких сприятливі чинники:

1 — скупченість дітей,.

2 — порушення особистої гігієни,.

3 — порушення санітарно-протиепідемічного режиму,.

4 — сприятлива пора року,.

5 — імунодефіцитні стани дитини.

Для ГА характерна осінньо-зимова сезонність. Епідемічні спалахи спостерігаються у школах та дитячих садках. Сприятливість до ГА дуже висока. У дорослих виявляються антитіла до вірусу ГА у 70−80%. Частіше хворіють діти від 3−7 років і люди молодого віку.

Вірусний ГА ділиться:

І - за типом:

а) Типові форми з жовтяницею.

2. А типові форми без жовтяниці:

а) стерта, б) субклінічна.

ІІ. За ступенем важкості.

Легка.

Середньоважка.

Важка.

ІІІ. За перебігом.

Гострий.

Затяжний.

З загостренням.

З ураженням жовчних шляхів.

З приєднанням інтрекурентних захворювань.

Джерелом інфекції для ГВ являється хвора людина та вірусоносій. Вірус ГВ циркулює у крові значно раніше, ніж з’являються перші клінічні прояви. Епідеміологічне значення має його довга тривалість знаходження у крові, слині, спермі. Головним механізмом передачі збудника є парантеральний та як його варіант гемотрансфузійний механізми.

Під час близького контакту дитини з хворим можливий контактний механізм передачі через слину.

Вірус ГВ проникає в організм парентерально, з кров’ю потрапляє у печінку, у гепатоцитах розмножується. Вивільнені нові віруси втішаються у нові генситоуцити. Значна частина вірусів поступає у кров і вступає у взаємодію з імунокомпетентними лімфоцитами. Утворюються клани імунокомпететних лімфоцитів і вони викликають цитоліз гепатоцитів. Таким чином імунна відповідь є захисною реакцією організму, але імунна реакція викликає головний синдром захворювання — цитолітичний. Якщо імунна відповідь адекватна, то цитоліз гепатоцитів супроводжується інактивацією вірусу В і наступає швидке одужання.

Якщо імунна відповідь неадекватна, то створюються умови для імунного цитолізу гепатоцитів і приєнання аутоімунних механізмів ураження печінки.

Для розвитку захворювання ГВ є такі сприятливі чинники:

1 — порушення асептики на антисептики у медичних установах,.

2 — порушення правил під час виконання гемотрансфузій, вимог до зберігання крові,.

3 — часте проведення парентеральних втручань та гемотрансузій,.

4 — вік дитини -до 1 року.

Сезонність епідемічного процесу не спостерігається. Сприятливість до ГВ у всіх вікових групах дуже висока.

Вірусний ГВ ділиться:

1 — типові форми з жовтяницею.

2 — атипові форми без жовтяниці.

ІІ. За ступенем важкості:

1 — легка,.

2 — середньоважка,.

3 — важка,.

4 — злоякісна.

ІІІ. За перебігом.

1 — гостри1.

2 — затяжний.

3 — хронічний.

Інкубаційний період для ГА до 6 тижнів, ГА — 6 місяців. Під час інкубаційного періоду самопочуття не порушено. Продромальний період для ГА в середньому від 3 до 10 днів, початок захворювання гострий, для ГВ — 1−4 тижня. Початок захворювання частіше поступовий.

Профілактики гепатиту, А спрямована по 3 напрямкам:

ізоляція хворого,.

виключення можливості фекально-орального розповсюдження інфекції.

Пасивна імунізація — створення імунітету до гепатиту А.

Перші 2 пункти виконуються завдяки наступним заходам:

Термін ізоляції хворого — 4 тижні від початку хвороби або 3 тижні від появи жовтяниці.

Обов’язкове проведення заключної дезінфекції, та дезінфекції у осередку інфекції.

Надається карантин на 35 днів від дня ізоляції хворого.

Усім контактним, які не хворіли на гепатит вводиться імуноглобулін (за 10 років — 1 мл, після 10 років — 1,5 мл.).

За контактними у вогнищі інфекції встановлюється спостереження та 35 днів, з визначенням активності Ал АТ та анти-НАV. 1 д. М.

Профілактика гепатиту В має систему заходів, які спрямовані на:

Ретельне обстеження донорів перед здачею крові з визначенням НВsНg та активності.

Проводять диспансерне спостереження за діями-реципієнтами крові та її препаратами протягом 6 місяців.

Для запобігання інфікування новонароджених усім вагітним проводять дворазове обстеження на НВsАg та НВеАg методом ІФА, РІМ на 6 та на 32 тижні вагітності. При наявності специфічно імунологічних маркерів вірусу гепатиту В питання акушерсько-гінекологічної тактики вирішується індивідуально.

Профілактика парантерального інфікування базується на виконання наказів М30 України, які регламентують профілактику вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекцій.

Починаючи з 1996 року в Україні проводиться планова активна імунізація проти гепатиту В за календарем щеплень.

СНІД — інфекційне захворювання, що викликається лімфатропними ретровірусами, які уражають тимусзалежний ланцюжок імунної системи, при цьому організм стає сприятливим до вторинної інфекції і злоякісних пухлин.

Збудником СНІДу є вірус (ретровірус), який має здатність уражати імунну систему організму. Розрізняють два типи вірусу імунодефіциту людини, що викликають синдром набутого імунодефіциту (скорочено СНІД), — ВІЛ-А, ВІЛ-2. ВІЛ-1 розповсюджений у всіх країнах світу. ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) дуже чутливий до нагрівання, при кип’ятінні він гине відразу, на нього згубно діють 70: спирт, 0,2% розчин гіпохлориту натрію та інші дезінфекційні розчини. Однак цей вірус зберігає життєдіяльність у висуненому стані впродовж 4−6 діб при t 22оС, а при нижній t — ще довше. Джерелом зараження ВІЛ-інфекцією є хвора людина на СНІД або вірусоносій. Хворі на СНІД заражені протягом усього життя, Кількість інфікованих ВІЛ у багато разів перевищує кількість хворих на СНІД, інфікована людина досить швидко стає зараженою іноді через 1−2 тижні після зараження. Існують такі шляхи зараження:

статевий, який забезпечує природний перехід збудника від однієї людини до іншої, в тому числі при статевих збоченнях (гомосексуалізмі),.

парентеральний шлях зараження трапляється при недотриманні санітарних умов проведення ін'єкцій, особливо внутрішньовенних, коли ін'єкції роблять одним шприцом, змінюючи тільки голку, чисто це трапляється в ін'єкційних наркотиків,.

професійний шлях зараження медичних працівників, у тому числі і медсестер, трапляється тоді, коли кров хворого на СНІД попадає на ушкоджену шкіру (мікротравми, тріщини, тощо) чи слизові оболонки при внутрішньовенних маніпуляціях,.

трансфузійний шлях передачі при переливанні здоровій людині крові хворого на СНІДЖ. Це трапляється рідко,.

трансплацентраний — від хворої на СНІД вагітної її дитині.

Отже, ВІЛ може передаватися ввід людини до людини при прямому контакті: «кров-кров» або «сперма-кров». Передача вірусу із слиною під час поцілунку малоймовірна. Через укуси комах вірус не передається.

Захворювання може розпочатись гостро у вигляді інфекційної хвороби з підвищенням температури тіла, ангіни, збільшення лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, висипці на шкірі.

В цей час вірус ВІЛ уже циркулює в крові в ній можна виявити антитіла до ВІЛ-інфекцій. Потім настає асимптомний період, що триває від декількох місяців до 3−5 років. У подальшому виникає «безпричинне» підвищення температури тіла, слабість, пітливість, лихоманка, схуднення. В наслідок зниження резистентності організму хворі досить чутливі до будь-якої супровідної інфекції, перебіг якої досить тяжкий. Поряд із цим, у хворих виникають специфічні пухлини. Поступово всі появи хвороби стають стійкими і вона переходить в останню стадію — СНІД. СНІД триває від декількох місяців до 5 років і більше закінчується смертю.

Сьогодні немає препаратів, які вилікували б інфікованих хворих на СНІД. Проте застосовують медикаменти, які гальмують розвиток хвороби і продовжують тривалість життя.

Профілактичні засоби:

Широка санітарно-освітня робота серед населення.

Уникнення дошлюбних і позашлюбних статевих зв’язків, гомосексуальних зв’язків.

Використання презервативів (знижує ймовірність зараження у 200−500 разів).

Профілактика наркоманії, зокрема парентального введення наркотиків, особливо уникнення групового введення одним шприцом.

Правильна стерилізація медичного інструментарію, колючих і ріжучих предметів, широке застосування шприців і голок одноразового використання.

Медичні сестри, лабораторні, які контактують кров’ю повинні користуватися індивідуальними засобами захисту.

Ретельний контроль донорської крові.

Увесь медичний персонал повинен суворо дотримуватись правил асептики.

Використана література:

Стефан Хміль, Леся Романчик, Зінаїда Кучма «Медсестринство в гінекології», 2000 р.

Посібник для медичних училищ та коледжів по спеціальності «Сестринська справа», 1999 р.

О.М. Кіт, О. Л. Ковальчук, Г. Т. Пустовойт «Медсестринство в хірургії», 2002 р.