Особливості форм організації навчання та методів навчання за педагогом новатором

НаУКМА Реферативна робота з.

психології та сучасної педагогіки.

на тему.

«Особливості форм організації навчання.

та методів навчання за педагогом новатором".

Написано студентом ФПН-3.

Заклецьким Олександром Київ 1999 р.

План :

Вступ Ким повинен бути вчитель ?

Діти та батьки .

Природа, як навчальний клас.

Фантазія, як навчальний матеріал.

Фізичний розвиток і навчання.

Висновки .

Список літератури .

На сучасному етапі розвитку нашої країни великою проблемою є злочинність, а особливо злочинність серед підлітків; виникає запитання чому спостерігається таке явище? Звичайно, що однозначної відповіді на таке запитання дати досить складно, тут відіграють велику роль економічні та соціальні фактори, але, на мою думку одним з ключових факторів є виховання підлітків, якому зараз не приділяють особливої уваги, а головне забувають досвід вихователів, що виховували покоління громадян ще при союзі. Тут була зроблена величезна помилка, бо їх досвід є справжнім скарбом і для сучасних педагогів. Особливу увагу, як я вважаю, треба приділяти вихованню людини у початкових класах, дітей 6−12 років, коли йде не тільки формування м’язової системи та скелету, а й ускладнення структури головного мозку. Саме в цей час йде боротьба за дитину між школою та вулицею і тут педагог повинен так себе «подати» дитині, щоб їй було цікаво вчитися, розбудити в ній цікавість до нових знань, до опанування тих предметів, які потім стануть в пригоді в повсякденному житті. Звичайно, що без співпраці педагога з батьками це буде зробити дуже тяжко, але від педагога залежить чи буде дитина цікавитись наукою, чи вона піде на вулицю продавати газети та мити машини, а можливо й скоювати крадіжки. З іншого боку, навіть при цікавому вчителі в школі батьки можуть дуже сильно вплинути на дитину (або навпаки своєю бездіяльністю ТА НЕУВАГОЮ) так, що з неї виросте спрацьований злочинець. Саме в аспекті виховання дітей 6−10 років велику роботу вів В. А. Сухомлинський, тому я вирішив проаналізувати дві його книги «Сердце отдаю детям» та «Батьківська педагогіка», користуючись при цьому ще двома книгами, як критикою .

Сухомлинський бувши в свій час директором школи зміг описати виховний процес дітей, те як він виховував в них шляхетні почуття, допомагав опанувати знання, виховати волю та відчуття власної гідності, будив жагу до знань .

Сухомлинський ще у вступі до книги наголошує на тому, що діти живуть своїми власними уявленнями про добро та зло, у власному світі, тому вчителю самому треба стати дитиною, щоб діти не відносилися до нього, як до чужинця, саме тоді відбувається контакт між вчителем і учнем. Сухомлинський весь час підкреслює необхідність тісного контакту; вчитель повинен бути з дітьми розділяти з ними радощі та горе, відчувати близькість до нього дитини; вчителю треба стати другом дитини, її однодумцем у спільній роботі. «Головний вчитель — це людина, що працює з невеликою групою дітей та є їх другом та однодумцем» — ось одна з ключових позицій успіху у вихованні дітей на думку Сухомлинського. Справжній вчитель повинен проводити не тільки уроки в класі, де учень по одну сторону, а вчитель по іншу, а й контактувати з учнем поза уроком, поза класом. Автор наголошує на тому, що у вчителя та учня повинен бути духовний зв’язок .

«Дитина — дзеркало духовного життя батьків. Сама цінна риса, що передається дітям без особливих зусиль це вміння робити добро людям … Саме велике зло — егоїзм та індивідуалізм» саме ці якості закладаються дитині у 5−7 років. В свій час дуже багато батьків користувалися порадами доктора Спока з приводу виховання дітей, відкинувши поради вітчизняних педагогів та вихователів в результаті багато хто з цих дітей виросло спрацьованими егоїстами. Тому на мою думку не можна не прислуховуватись до порад Сухомлинського в цій галузі, бо діти, яких він виховав виросли дійсно добрими та достойними .

«Щоб гарно знати дітей треба гарно знати батьків» казав Сухомлинський, він наголошував на співпраці вихователя та батьків у виховному процесі, бо саме батьки є тим першим еталоном на який орієнтується діти. «Задача вчителя та батьків — дати кожній дитині щастя». На думку Сухомлинського однією з граней щастя є творіння радощі для інших. Ні в якому разі не можна привчати дитину тільки до радощі споживання, бо тоді вона виросте черствим егоїстом. Дитині треба дарувати радість творіння, радість співчуття та розділення з іншими радощі, щастя хвилювання за іншу людину. І, звичайно, самим батькам обов’язково треба співчувати, турбуватися про дитину. Я наведу приклад з власного життя: в мене ще в школі був один знайомий, який до 3 класу був круглий відмінник, потім мати розлучилася з батьком та влаштувалася на роботу у видавництво і досить швидко зайняла досить високий піст. Син залишився без нагляду і турботи. Ні, звичайно турбота залишилася, але у дуже малій кількості, бо мати приходила втомлена після роботи і могла, хіба що сказати декілька фраз. Син почав гуляти у дворі, потім почав навіть цуратися матері … Зараз він сидить в тюрмі за розповсюдження та вживання наркотиків … Звичайно, що винувата в цьому не тільки мати, а й школа, вчителі, що не помітили вчасно те, що почало відбуватися з дитиною. Тому я повністю згоден з Сухомлинським у тому, що дитині потрібно весь час приділяти увагу, турбуватися про неї та про її духовний розвиток. З нею треба ходити у вільний час в театр, або на природу .

Взагалі тема природи весь час постає.

У роботах Сухомлинського. Він описує методику роботи з дітьми на природі. Вивести дітей на природу та провести там урок набагато складніше ніж провести роботу в класі, але з іншого боку й набагато ефективніше. Як відомо набагато краще запам’ятовується та інформація, що була засвоєна більшою кількістю органів сприйняття, і звичайно, що на природі, якщо ви зможете прикувати до себе увагу учнів матеріал запам’ятається набагато краще бо у процесі сприйняття будуть працювати і зорові, і моторні, і слухові органи сприйняття, а іноді й органи сприйняття запаху .

Дитина по своїй природі - дослідник, тому все, що треба це підштовхнути його до бажання проводити ці цікаві досліди у потрібному вам напрямку .

На думку автора, з якою я повністю згоден в маленькій дитині треба розвивати фантазію, саме фантазія це й є те саме образне мислення, яке потім знадобиться людині, і саме у 5−10 років, коли мозок починає активно формуватись треба стимулювати дитину до фантазій, а це можна просто та ефективно зробити через казки. Мабуть немає на світі такої людини, що не слухала в дитинстві казок, а потім не фантазувала вигадуючи нові пригоди головних героїв, а іноді уявляючи себе персонажем цієї казки чи історії. Але дитині потрібен спостерігач та слухач для її казки, хто б міг слухати та співчувати розповіді, тому батьки мають стимулювати дітей, щоб вони розповідали їм казки та історії, бо так формується лексичний запас, фантазія багатство мовлення .

«Казка — це, образно кажучи, свіжий вітерець, що роздуває полум’я дитячої думки та мовлення Діти не тільки люблять слухати казку. Вони творять її .».

Вчителю треба навчити дитину уявляти те, про що він розповідає і тоді це закладеться в пам’яті дитини назавжди. Але тут треба бути дуже уважним, щоб дитина не прийшла до хибних висновків. " … Ми торкаємося до найтонкішого та найтиндинішого, що є в природі - до мислячої матерії організму, що росте." І тут не треба забувати й про фізичний розвиток особистості: дитина не може довго сидіти на одному місці, їй треба кудись подіти ту енергію, що створюється у її ростучому организмі. Не треба забувати про те, що дитині треба рухатися, тому треба робити невеличкі перерви для того щоб дитина могла фізично попрацювати. Саме здорова дитина буде нормально засвоювати нову інформацію .

Висновки які я тут спробую зробити будуть носити дещо однобокий характер, тому, прошу вас не судити мене строго. Ми стоїмо на порозі нового століття та нового тисячоліття. За ті сто років, що минули людство встигло накоїти стільки зла та горя, скільки не робило, мабуть весь час свого існування. Окрім того, що воно винищувало само себе у кривавих війнах та гнобило себе, воно ще й вбивало свою природу — своє середовище існування. На даному етапі нормальній людині стає зрозуміло, що подальший розвиток у цьому напрямку доведе до апокаліпсису. Людство отруїть само себе, воно задушить себе власною ж масою. Якщо задуматися: а чи багато серед людей щасливих? Виходить зовсім мізерна частка. Щасливі тільки етнічні народи, які ще живуть у гармонії з природою, а таких залишилося дуже мало, да й тим намагаються нав’язати «блага цивілізації» віднявши тим самим у них їх власний світ і давши на заміну «універсальний задовільнювач» який не приносить щастя. Сучасна людина весь час кудись біжить та весь час хоче все більше й більше. Ми зараз живемо в епоху «consumers society «- епоху споживачів, а хіба не попереджував нас Сухомлинський, що саме радість споживання призводить до байдужості, егоїзму, черствості? Стає зрозумілим потреба у вихованні нового покоління, що змогло б жити у гармонії з природою, поважати її. Покоління, що користувалося б такими простими правилами: живи та дай жити іншому ;стався до інших, як ти хотів би щоб до тебе так ставилися; поважай та бережи природу; ніщо не звідки не береться і нікуди не зникає та ін. Але щоб виховати таке покоління треба змінити психологію батьків та вчителів, бо тільки так можна його виховати. І тут не можна скористатися досвідом Сухомлинського, людини що сповідувала добро та вірила, що виховувати треба ласкою .

Список літератури :

В.А.Сухомлинский «Сердце отдаю детям» Киев «Радянська школа» 1981.

В.О.Сухомлинський «Батьківська практика» Київ «Радянська школа» 1978.

М.В.Рождественская «Будьте внимательны к детям» Киев «Радянська школа» 1984.

А.М. Федь «Эстетика поведения и быта школьников» Киев «Радянська школа» 1981.