Конституція України — основа правової системи нашої держави

Конституція України — основа правової системи нашої держави

Реферат:

«Конституція України — основа правової системи нашої держави».

Зміст.

Конституція — основний закон держави, що визначає найважливіші засади організації суспільства…3.

Новітній конституційний процес в Україні…4.

Загальні засади конституційного ладу України…6.

Конституція України — закріплення нинішніх здобутків i дороговказ у майбутнє…13.

Конституція — основа правової системи держави…16.

Список використаної літератури…17.

Конституція —основний закон держави, що визначає найважливіші засади організацїї суспільства.

На історичному етапі формування суспільної системи різних держав відбивалося й на сутності й ролі конституції. Конституції, як свідчить практика переважної більшості країн, поряд із закріпленням основ державного ладу, найважливіших державних інститутів визначають i вихідні положення, що характеризують даний суспільний устрій, систему власності, соціально-економічні й політичні відносини, рівень духовного життя саме конкретної краЇни. Особливо це притаманно новим конституціям, які були прийняті після другої світової війни, а також після розпаду так званого соціалістичного табору.

Отже, на нинішньому етапі конституція — це організаційно-правовий документ, що визначає основи взаємин людини, суспільства і держави. Разом із тим відповідно до впливу на посутнi ознаки держави конституція визначає основи суспільного ладу певної країни. Конституція України є уособленням верховенства права, сутності та спрямованності політики нашої держави.

Наприклад, у статтях 13 i 14 Конституції України визначаються об" єкти права власності українського народу, регламентуються питання, пов" язані із соціальною спрямованістю економіки нашої держави, соціальним i правовим статусом землі i правом власності на неї. У зв’язку з тим, що конституція у теперішньому світі регламентується насамперед конкретними суспільними вимогами, вона не є тільки політичним документом. Певно, що в ній відображені політичні інтереси, але їх прояв має межу.

Новітній конституційний процес в Україні.

Початок новому, реальному за своїм змістом конституційному процесу було покладено ще за часів існування Союзу РСР з прийняттям Декларації про державний суверенітет України. Організаційно створивши простір для українського державотворення, цей документ автоматично дав поштовх для процесу створення нової Конституції(В ньому записано, що декларація є основою для нової Конституції).Саме цим керувалась Верховна Рада України, створюючи Конституційну Комісію для організації розробки нової Конституції.

Сучасний конституційний процес розпочався після остаточного утвердження України як незалежної держави.

Перший етап-1990;1993 рр. Головним змістом цього етапу було опрацювання на основі діючих конституційних положень легітимного, тобто такого, що відповідає усремлінням громадян, логічно і юридично завершеного проекту Конституції.

Другий етап -1994;1996рр Головним змістом цього етапу було опрацювання.

На основі проекту Конституції 1993 року діючих у цей час Конституції 1978року і Конституційного договору між Верховною Радою і Президентом України такого документа, що був би не тільки логічно і юридично завершеним, але й узгоджував точки зору різних політичних сил.

Перший етап почався з розроблення нової Конституції. Про відповідальність тут свідчить те, що було опрацьовано сім варіантів цієї концепції, після чого 19 червня 1991 року вона була затверджена Верховною Радою. При наступному розробленні проекту Конституції було створено чотири його варіанти. При опрацюванні проекту вивчався і широко використовувався зарубіжний досвід, міжнародні пакти та конвекції(Загальна Декларація прав людини, пакти ООН про економічні, культурні та соціальні права, про громадські та політичні права, Європейській конвенції про права людини, в Копенгагенському документі наради щодо людського виміру, пактах НБСЄ) особливо з прав людини, враховувався історичний досвід України.

Від прийняття Конституції упродовж наступного року відволікали дебати про доцільність прийняття в Україні Закону про владу, а також виборча кампанія по переобранню Верховної Ради та Президента.

Другий етап конституційного процесу розпочався 20 вересня 1994 року, коли нова Верховна Рада вирішила питання про склад і принципи утворення нової Конституційної комісії. Її склад був визначений10 листопада того ж року. Особливість цієї Конституційної комісії полягала в тому, що вона була створена за принципом представництва від трьох гілок влади — законодавчої, виконавчої та судової. Рішенням Комісії в основу її подальшої роботи було покладено проект Конституції від 26 жовтня 1993 року. Вона діяла під головуванням Президента України Л. Д. Кучми і Голови Верховної Ради О. О Мороза. Значну роль в створенні Конституції відіграв укладений 8 червня 1995 року Договір між Президентом та Верховною Радою України про організацію верховної влади та місцевого самоврядування.(Він був створений як додаток до діючої Конституції і включив в себе прийнятий Верховною Радою Закон про владу).

Опрацювання проекту вела робоча група Конституційної комісії, що складалася з досвічених юристів-науковців. Водночас було проведено наукові експертизи проекту українськими та зарубіжними науковцями та юридичними установами, в тому числі венеціанською комісією Ради Европи «Демократія через право», Всесвітнім конгресом українських юристів і ін., результати роботи яких були враховані в остаточному варіанті Конституції.

Після обговорення її у постійних комісіях, а також на пленарних засіданнях до проекту було внесено чимало змін: вже на першому етапі обговорення депутати відкинули положення про двопалатну структуру Верховної Ради та її перейменування в Народні Збори.

Долаючи величезні труднощі, депутатська група М. Сироти, стаття за статтею, положення за положенням, узгоджувала думки різних фракцій політичних партії, напрямків та течій.

Заключне засідання Верховної Ради 27−28 червня, що тривало цілу добу засвідчило політичну зрілість, готовність депутатів піти на компроміс заради інтересів України.Воно завершилося затвердженням Основного Закону нашої держави конституційною (2/3) більшістю голосів.

Загальні засади конституційного ладу України.

Конституція України являє собою сукупність фундаментальних, юридично незаперечних норм, які поширюється на всі без винятку сфери суспільства. Будь-яка конституція встановлює соціально-політичне обличчя держави, фіксує вихідні принципи їх функціонування й розвитку. Зокрема I розділ Конституції присвячено визначенню її правових основ.

Ст. 1 Конституції України проголошує: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава» [1,4].

Демократичний характер української держави означає, що вона має на меті створення сприятливих умов для забезпечення участі громадян в управлінні державними справами.

Характеризуючи державу як соціальну, Конституція передбачає орієнтацію на здійснення та ефективної політики, виявом чого є забезпечення прав людини, формування доступних для різних верств систем освіти, охорони здоров’я і соціального захисту, підтримки малозабезпечених прошарків.

Ст. 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою. Це означає її конституційну ідентичність всіх її адміністративно-територіальних одиниць, заперечує існування інших утворень з ознаками суверенітету і з правами самостійного створення законодавчої бази існування суспільства, тобто тільки верховна влада вірішує питання, пов’язані з політичним статусом цих частин.

Ст. 5 Конституції України проголошує республіканську форму правління в Україні. В цій статті також зазначено: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» [1,4].

Конституція України зазначає, що тільки з волі народу, виявленої на всеукраїнському референдумі, можлива зміна принципів організації та функціонування механізму держави, інакше кажучи, обмежується можливості владних структур на зміни в конституційній основі суспільства.

Розділ I Конституції закінчується описом державних символів. «Державні символи — це встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки даної держави, в яких уособлюється її суверенітет, а в деяких випадках утілюється певний історичний або ідеологічний зміст. Конституція України встановлює такі символи нашої держави: Державний Прапор, великий і малий Державні Герби, Державний Гімн» [5,35].

Прапор України складається з двох великих горизонтальних смуг синього та жовтого кольорів. «Великий Державний Герб України встаноновлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорозького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України» [1,9].

Основні засади взаємовідносин держави й особи викладено у статтях 3 та 4 нової Конституції. Людина, її здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою суспільною цінністю. Саме права і свободи людини та їх втілення в реальність визначають основний зміст і спрямованість нашої держави. У ст. 3 закріплено принцип відповідальності держави за свою діяльність перед людиною, верховенство міжнародних конвенцій щодо прав громадянина.

Ст. 4 встановлює принцип єдиного українського громадянства, визначає, що підстави й порядок набуття й припинення громадянства визначені законами України.

Ст. 6 Конституції проголошує: «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову» [1,5]. Реалізація цього принципу в практичній діяльності державного механізму покликана запобігти концентрації всієї влади в руках однієї особи чи одного органу. Важливою передумовою втілення в практику цього принципу є створення системи взаємних стримань і противаг між різними гілками влади. Для запобігання переваги однієї гілки влади над іншими необхідна чітко визначити компетенцію кожної з них та створити реальні можливості уникнути спроб будь-якої гілки влади виконувати непритаманні їй функції.

У ст. 8, 9 та 19 Конституції викладено основні засади побудови та функціонування національної правової системи. До таких засад належать наступні:

принцип верховенства права. «…Всі положення правових норм повинні неухильно втілюватись у життя. При цьому невиконання правових приписів не може бути виправдане будь-якими міркуваннями щодо їх політичної доцільності, своєчасності, справедливості тощо» [5,37]. Цим положенням забезпечується принцип основопологаючої та верховної дії закона як незаперечного правила суспільних відносин.

принцип найвищої юридичної сили Конституції. Всі без винятку закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися тільки на основі та в цілковитій відповідності з конституційними нормами. Якщо прийняті закони суперечать Конституції, вони визнаються недійсними і не підлягають виконанню,.

наділення положень Конституції властивостями норм прямої дії. Це означає, що конкретні конституційні приписи повинні впливати на суспільні відносини безпосередньо, їх виконання не може відкладатись у зв’язку з відсутністю тих або інших роз’яснювальних актів. Велике значення має гарантованість судового захисту прав і свобод людини безпосередньо на підставі Конституції України,.

обов’язкова відповідність змісту міжнародних договорів, укладених Україною, положенням її Конституції. Приєднання до міжнародної угоди, що суперечить Конституції можливе тільки за умови внесення відповідних змін до Основного Закону,.

визнання ратифікованих міжнародних договорів частиною національного законодавства України. Реалізація положень таких міжнародних угод забезпечується відповідними правовими засобами нарівні з приписами законів України,.

недопустимість примусу до виконання того, що прямо не передбачено законодавством. «…Тут йдеться не тільки про примусове здійснення тих або інших протиправних дій. Забороняється примушувати виконувати й такі дії, що не забороняються законом і спрямовані на досягнення позитивних результатів, але закон прямо не вимагає їх обов’язкового здійснення» [5, 38]. Зокрема, таким, що суперечить Конституції буде визнано примусова вимога робити благочинні внески або вступати до громадсьої організації.

функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування виключно на підставі, в межах та в спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Ці органи можуть вирішувати тільки ті питання, які Конституція або закони прямо відносять до їхньої компетенції. Вони не можуть перевищувати свої повноваження, повинні здійснювати їх у цілковитій відповідності з процедурою, встановленою Конституцією чи законом. Такі норми спрямовані на запобігання свавілля в діяльності державних органів.

Статті 10,11 та 12 Конституції України регулюють основи національного розвитку та міжнаціональних відносин в Україні. Конституція визначила засади міжнаціональних відносин, закріпивши:

принцип рівності всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі тощо,.

основні напрями державної політики у сфері міжнаціональних відносин.

Згідно зі ст. 11 Українська держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Статті 13, 14 та 16 закріплюють основні засади економічних відносин у нашому супільстві. Нині економічна система України передбачає різноманітність форм власності. Конституція наголошує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктом права власності українського народу.

Велику увагу приділяє Конституція питанням політичного розвитку українського суспільства, яке грунтується на засадах політичної та ідеологічної багатоманітності. На відміну від Конституції УРСР 1978 року, нова Конституція визначає принципи організації діяльності у суспільстві політичних партій. Кожна з них в ході свого функціонування, при визначенні найближчих та перспективних завдань свого розвитку не може не виходити з певних ідеологічних, політичних або інших концепцій. Проте ці концепції «…не можуть проголошуватись державою обов’язковими для вивчення, сповідання і пропагування під загрозою тих чи інших санкцій. Кожна особа, кожне об'єднання добровільно й свідомо можуть обирати і дотримуватись тих ідеологічних настанов, які вони вважають переконливими для себе» [5,41]. Конституція України забороняє цензуру, тобто обмежувальні заходи щодо свободи друку.

Водночас ст. 36 Конституції згадує по обмеження, встановлені законом «…в інтересах національноїбезпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей» [5,41]. Прикладом таких обмежень можуть бути положення ст. 4 Закону України «Про об'єднання громадян», прийнятого в 1992 році. Ця стаття встановлює, що не підлягають реєстрації, а діяльність зареєстрованих об'єднань громадян забороняється в судовому порядку, якщо їхньою метою є:

зміна шляхом насильства встановленого конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі посягання на територіальну цілісність держави,.

підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав,.

пропаганда війни, насильства чи жорстокості.

Статті 17 та 18 Конституції України закріплюють основи забезпечення національної безпеки і зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Конституція закріплює вихідні положення щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки України, орієнтує зовнішню політику Україну на співробітництво з іншими країнами на засадах чинних норм і принципів міжнародного права.

Окрема увага приділяється в Конституції захисту конституційного ладу України. Українська держава захищає конституційний лад і забезпечує його стабільність. Гарантіями конституційного ладу є наступні положення Конституції:

неможливість зміни Конституції, якщо ці зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ст. 157),.

неможливість зміни Конституції умовах воєнного або надзвичайного стану (ст.157),.

ускладнений порядок внесення змін до першого розділу Конституції, присвяченого засадам конституційного ладу,.

конституційне визначення статусу Президента як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102) та встановлення відповідальності Президента України в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111),.

заборона утворювати політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на зміну конституційного ладу насильницьким шляхом (ст. 37),.

присяга народних депутатів України щодо додержання конституційного ладу та законів України (ст. 79),.

конституційний обов’язок Кабінету Міністрів України забезпечувати її державний суверенітет, виконання Конституції і законів (ст. 116),.

діяльність спеціального органу захисту конституційного ладу — Конституційного Суду України, який вирішує питання про конституційність чинного законодавства, актів Президента та Кабінету Міністрів (ст. 150).

Регуляційним засобом захисту конституційного ладу є режим надзвичайного стану, який може бути введений з метою нормалізації обстановки, відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав органів влади та місцевого самоврядування та інших інститутів суспільства.

Конституція України — закріплення нинішніх здобутків i дороговказ у майбутнє.

Насамперед варто зауважити, що конституція — це не програма розвитку суспільства та держави і відповідних дій у межах цього розвитку. Бона передусім грунтується на реальних набутках суспільства. Однак, історичний досвід вчить, що конституції, як правило, приймаються на крутих зламах розвитку того чи іншого суспільства. Так, чинні конституції Австрії, 1талії, Німеччини були прийняті після розгрому фашизму у другій світовій війні, конституції Іспанії, Франції — після зміни політичних режимів, нові конституції Чехії, Словаччини, Румунії, Угорщини, Болгагії — після падіння там комуністичних режимів. Те ж саме стосується і конституцій незалежних держав, що утворилися після розпаду СРСР. Тому цілком логічно, що в пере-лічених та інших нових конституціях поряд зі статтями, що закріплюють вже існуюче становище у тiй чи іншій сфері державного будівництва та розвитку суспільства, існують норми, які ще тільки належить реалізувати. Наприклад. Ст. 7 Конституції України проголошує, що «в Україні визнається i гарантується місцеве самоврядування», хоч на час прийняття Конституції такого самоврядування, яке визнається в усьому світі, в нашій державі не існувало. Те ж саме можна сказати i про розділ XII Конституції — «Конституційний Суд України». Адже на час її прийняття такий орган ще не було створено. Таким чином, щодо питання співвідношення у конституціях держав наявного з програмним, то вони між собою органічно пов’язані i служать единій, основній меті суспільного розвитку — практичному здійсненню тієї національної ідеї, що притаманна певному народу і є духовним джерелом його існування.

Конституція України — це закріплення основ, суспільного і державного устрою, стимулятор демократичного i соціального розвитку.

Конституція — Основний Закон нашої держави Основним він є тому, що, будучи правовим актом найвищої юридичної сили, на найвищому державному piвнi закріплює найважливіші якісні риси, які характеризують суспільний та державний лад України.

Суспільний лад країни визначають існуюча в світі система суспільних відносин, що розвиваються на основі певного виду власності i системи господарювання, та суб'єкти цих відносин — від конкретної людини, об" єднань громадян до державних i громадських організацій. Цей лад характеризується також духовним життям країни, рівнем культури народу, інтенсивністю прогресивних змін у житті людей.

Щодо державного ладу, то це поняття охоплює питання, пов" язані з визначенням сутності держави, статусу громадянина в ній, зі спрямуванням її функцій, формами правління (монархія, республіка — парламентська чи президентська), формами державного устрою (унітарна, тобто едина, федеративна (конфедеративна) держава), з визначенням структури державного апарату, інших важливих рис державного устрою.

Конституція України закріплює основи суспільного ладу. У ній перелічено об" єкти права власності всього українського народу, від імені якого це право здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією. Зазначено, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині i суспільству. Крім того, гарантується забезпечення державою захисту ycix суб" єктів права власності i господарюван-ня, соціальної. спрямованості економіки. Встановлюється також, що вci суб" єкти права власності рівні перед законом (ст. 13).

Слід звернути увагу на закріплення у Конституції статусу землі як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави, а також на гарантування права власності на землю (ст. 14), закріплення принципу політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (ст. 15), забезпечення на території України екологічної безпеки i підтримання екологічної рівноваги, а також подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, що має планетарний масштаб, збереження генофонду українського народу (ст. 16).

Суспільний лад країни характеризують також умови, сприятливі для розвитку культури, що знайшло відображення в статтях Конституції, де йдеться про статус мов в Україні (ст. 10), про консолідацію та розвиток української нації, її історичнoї свідомості, традицій i культури, а також про розвиток самобутності (етнічної, культурної, мовної та релігійної) всіх корінних народів i національних меншин України (ст. 11).На відміну від суспільного ладу, поняття якого об" єднує i характеризує основні риси суспільства, державний лад визначає основні риси держави, напрямки та форми її впливу на суспільство. Оскільки будь-яка конституція — це насамперед основний закон держави, зрозуміло, що в ній визначено основи державного ладу, його складників. Характеристика державного ладу України, закріплена в її Конституції, грунтується на твердженні, що вона є суверенною i незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Подальші характеристики лише розкривають, деталізують зазначені якісні ознаки. У зв" язку з цим особливе значення мають положення Конституції, які закріплюють принцип народовладдя в Україні (ст. 5), принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6), визнання i гарантування місцевого самоврядування (ст. 7), визнання i дію принципу верховенства права (ст. 8), принцип, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, ix посадові особи зобов" язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19).

Державний лад України, визначається також у тих розділах Конституції, де йдеться про форми прямого народовладдя, тобто вибори i референдум (розділ III), організацію i діяльність Верховної Ради України (розділ IV). конституційний статус Президента України (розділ V), про Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади (розділ VI), прокуратуру (розділ VII), правосуддя (розділ VIII), територіальний устрій України (розділ IX), про Автономну Республіку Крим (розділ X), про місцеве самоврядування (розділ XI), про Конституційний Суд України (розділ XII).

Отже, переважна більшість принципів та норм Конституції спрямована на закріплення саме державного ладу України, що найдоказовіше переконує: взагалі будь-яка конституція (i Конституція України не є винятком) насамперед, як зазначалось вище, характеризує державу, сутність спрямування її діяльності і органів, організацію державного апарату.

Конституція — основа правової системи держави.

Говорячи про основи характеристики Конституції України, треба наголосити, що вона є основою правової системи нашої держави. Це означає, що норми ycix галузей права, нормотворча, правозастосовча та інші діяльності щодо здійснення правових приписів мають бути зорієнтовані на Конституцію. Взагалі «правова система держави» — дуже широке поняття. До зазначених вище н складників слід додати всі юридичні установи (суди, прокуратуру, різноманітні інспекції, які стежать за дотриманням норм права відповідного профілю, наприклад, санітарну інспекцію, органи внутрішніх справ, інститут судових виконавців, адвокатуру тощо). До організаційної структури правової системи належать також державні органи, які видають правові акти, наприклад, Верховна Рада України — орган, що видає закони, районна державна адміністрація, що у межах своїх повноважень може видавати, зокрема, постанови, а також велика кількість державних i громадських організацій, громадян, яким адресовано правові приписи. Інакше кажучи, правова система суспільства — це відповідний його зріз, сфера правового регулювання, яке здійснюється у даному суспільстві.

Досягнення конституційних компромісів не завадило, а в деяких випадках сприяло забезпеченню високої якості змісту Конституції, спрямованого на захист людини, створення нормальних умов для функціонування державних органів, здійснення демократичних реформ.

З прийняттям нової Конституції з’явилася можливість за допомогою її принципів на конституційному фундаменті завершити будівництво розвинутого громадянського суспільства і суверенної, незалежної, правової, соціальної держави.

Список використаної літератури:

1.Основи конституційного права України. /Під ред. Академіка АПрН пр. Конєйчикова В.В.-К.:Нерінком, 1997;208 с.

2.Конституція Україниоснова реформування суспільства-Х.:Право, 1996.-96с.

3.Історія української Конституції/ Упоряд. А. Г. Слюсарено, М. В. Томенко. — К.: Право, 1997. — 464 с.

4.Основи конституційного ладу України/ А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, С. Л. Лисенков, В. В. Медведчук. — К.: Либідь, 1997. — 206 с.

5.Панюк А., Рожик М. Історія становлення української державності. — Львів: Центр Європи, 1995. — 166 с.