Теоретичні проблеми організації та управління діяльністю персоналу установ виконання покарання (реферат)

Реферат на тему:

Теоретичні проблеми організації та управління діяльністю персоналу установ виконання покарання Для всіх періодів історичного розвитку виконання покарань характерно, що позитивні ре­зультати такої діяльності досягалися завдяки високому усвідомленню громадянського обо­в'я­зку безпосередніми виконавцями, тобто персоналом установ виконання покарання, які здій­снюють карно-виховний процес у місцях позбавлення волі, незважаючи на об'єк­тив­ні та суб'є­ктивні труднощі професії. Проте не викликає сумнівів той факт, що ефек­тивно діяти в будь-якій сфері людської діяльності можна лише за умови достатньої компе­тентності і високого про­фесіоналізму персоналу.

Особливої ваги питанням організації та управління діяльністю персоналу установ ви­ко­нання покарання надає активне реформування кримінально-виконавчої системи України, зу­­мовлене реалізацією Програми подальшого реформування та державної підтримки кри­мі­наль­но-виконавчої системи на 2002;2005 роки (постанова Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 № 167), розробкою проектів Закону «Про державну службу виконання покарань» та Кримінально-виконавчого кодексу.

Як показують теорія та практичні дослідження авторів дослідження, незнання адміні­стра­­тив­ним персоналом наукових, методологічних засад управління людськими ресур­сами не мо­же привести до досягнення складних та надзвичайно важливих цілей діяльності працівників правоохоронних органів в цілому та установ виконання покарання зокрема. Цю тезу поділяють ряд авторів, серед яких О.М. Клюєв [5], В. Ф. Кузнецова [7], Г. О. Радов [12].

Необхідність такої позиції щодо проблеми організації і управління діяльністю персо­на­лу ус­­танов виконання покарання пояснюється тим, що вона здійснюється людьми. То­му ми про­­понуємо розглядати питання формування і функціонування персоналу установ виконання по­­карання із урахуванням не лише правових, але й організаційних засад, із зас­то­суванням по­ложень управлінської науки. У межах цього нами проаналізовані теоре­тичні підходи до ор­га­ні­зації і управління персоналом установ виконання покарання. Та­кий аналіз, виходячи з не­­достатньої розробленості положень управління персоналом установ виконання покарання, ми здійснювали виходячи як з положень загальної науки управління професійною діяльністю, так і з спеціальних положень управління персоналом підрозділів і служб правоохоронних ор­ганів.

Щодо правоохоронної сфери, то можна виявити, що проблемам удосконалення управління й організації функціонування в правоохоронних органах не завжди приділя­лася однакова ува­га. Дослідження проблем управління організацією, трудовим колекти­вом, правоохоронним о­р­­ганом почалося з середини-кінця семидесятих років минулого століття (наприклад, [1- 7- 14- 15- 16- 18] та ін.), причому важливість цих досліджень була належно оцінена лише останнім ча­сом. Сьогодні ми можемо говорити про зростання рівня розуміння та наявність наукових дже­рел з проблем організації правових та управ­лінських засад функціонування персоналу ор­ганізацій [6- 7- 16- 19], правоохо­ронних органів [3- 5- 8- 11] та установ виконання покарання [2- 4- 9- 10]. При цьому порівняння часу опублікування наукових праць щодо управління ка­драми установ виконання покарання дозволяє зробити висновок про те, що останнім часом фак­тично не з’являлися, на відміну від, наприклад, управління органами внутрішніх справ, ґрун­товні напрацювання з питань організаційно-управлінських засад функціонування установ ви­конання покарання та їх персоналу.

Тому метою нашої статті є аналіз теоретичних та практичних засад організації, управ­ління та правового регулювання діяльності персоналу установ виконання покарання як визначальних шля­хів побудови функціонального забезпечення діяльності цього персоналу.

Щодо понять «організація» і «управління» серед вчених різних наук існують різні пог­­ляди, залежно від того, в якій із сфер знань працює автор. Найбільш повно розкри­вають ці поняття ав­тори робіт з філософії, кібернетики, розглядаючи управління та орга­ні­зацію як рівновеликі по­няття, без їх супідрядності один одному. І управління, і органі­зація не існують самі по собі. Во­ни носять супідрядний характер і діють у межах якоїсь третьої категорії. Такою категорією є «система» [5, с. 34].

Теорія систем як наукова методологія використовує більш суворе визначення терміна «система». Головне в цьому визначенні те, що система розглядається як цілісне утворення, що, до речі, дуже близько до буквального перекладу цього слова з грецької - «ціле, що складене із частин» [11, с. 153].

З формального погляду, система — це сукупність функціональних компонентів, взає­модіючих між собою для досягнення пе­вної мети. Однією із таких складових є організація.

Організація (франц. organisation — впоряд­ковування, від лат. organum — інструмент, зна­ряд­­дя) — властивість будь-якого матеріального об'єкта, що проявляється у впорядкова­ності струк­тури, внутрішньої будови. Організація означає сукупність пов’язаних між собою скла­до­вих частин (елементів) відповідного об'єкта, а також зв’язків (взаємовідно­син) між ними та ін­шими об'єктами, в результаті чого утво­рюється певне зовнішнє органі­заційне середовище [20, с. 294].

Поняття «організація» в сучасній науці [3- 5- 11] має декілька смислових значень. По-пер­ше, під організацією розуміється стан системи, призначеної для вирішення конк­рет­них зав­­дань або виконання функцій, визначених метою. По-друге, організація розгля­дається як фу­­нкція управління поряд з іншими його функціями: плануванням, мотивацією, обліком, кон­­­тролем, оцінкою й іншими. По-третє, організація — це група людей, діяльність яких свідомо ко­­ординується для досягнення загальних цілей.

Організація у всіх перерахованих смислових визначеннях є предметом вивчення управ­лінської науки та співвідноситься з категорією «управління» .

Наука про управління в соціальному аспекті розкриває поняття «управління» й «орга­нізація», причому кожне з названих понять має декілька трактувань. В.М. Плішкін визна­чає, що соціальне управління є особливим видом діяльності, спрямованим на упорядку­вання, погодження колективних дій людей для досягнення мети, яка стоїть перед ними [11, с. 11]. При характеристиці соціального управління часто використовуються загально­те­о­ре­тичні положення кібернетики, у якій управління розглядається як функції організо­ваних сис­тем, які забезпечують цілісність їх структури, підтримання режиму функціону­вання згідно із закладеною програмою [11, с. 12]. За словами М.І. Немченка та О.Г. Гама­лія, управління — це цілеспрямована, планомірна, заснована на економічних, правових, психолого-педагогічних за­конах діяльність у напрямі підвищення ефективності функціо­нування системи, якою здій­сню­ється управління [9, с. 8]. Дослідження поняття управління підсумовує у своєму дослідженняі О.М. Клюєв, — це таке керівництво людьми, викори­стання коштів і методів, які дозв­оляють виконувати поставлені завдання гуманним, економічним і раціональним шляхом. З іншого боку, управління — область знання, що дозволяє здійснювати вплив на творчу ді­яль­ність людини. У цьому випадку управління як поняття, що включає методи і тактику, ро­зу­мі­ється досить широко: від самоуправління людини, що ставить перед собою цілі, до управління ор­ганізацією [5, с. 34−35]. Виходячи з проблематики нашого дослідження, авторами тією або ін­­­шого мірою використовуються різні сенси понять організації й управління.

Аналізуючи сучасний стан функціонування правоохоронних органів та, зокрема, установ ви­конання покарання, незважаючи на постійний розвиток і досягнення на базо­вому, про­фе­сій­­ному рівні практичних підрозділів, можна констатувати, що причи­нами невирішених про­б­лем нацйчастіше є недоопрацювання та упущення рівня надбудо­ви: організаційного або уп­равлінського. Це, на нашу думку, підтверджено дослідженням О.М. Клюєва [5, с. 35], по­яснюється як недооцінкою важливості організаційного й управлінь-ського аспектів фун­кці­о­ну­вання, нерівноцінною підміною всього управління переважно керівництвом і ад­мін­і­стру­ван­ням без вивчення закономірностей, властивих управлінню, як важливій діяльнісній науці. Так, опрацьовані нами джерела не дають чіткого тлумачення терміна «організація установ ви­­­­конання покарання» (або хоча б їх персоналу). Виходячи з цього нами було сформульоване та­ке визначення організації установ виконання покарання (за аналогією з В. М. Бризгаловим та В.Т. Коломійцем) [4, с. 57] - це поєднання працівників установ виконання покарання у єди­­ний колектив, планомірна організація процесу виконання покарання та пов’язаного з ним про­­цесу виправного впливу на засуджених, забезпечення алгоритмів роботи окремих ланок сис­­теми і взаємодії між ними та з іншими органами різних гілок влади та різних форм влас­но­с­ті.

Аналогічна ситуація стосується і управління персоналом виправних закладів. Ряд ав­торів дещо розрізнено формулюють таке поняття, встановлюють кілька варіантів його побудови. Управління установами виконання покарання — це різновид соціального дер­жавного управління, який полягає в здійсненні цілеспрямованої дії з боку суб'єкта управ­ління на певні об'єкти (люди (засуджені), співробітникиоргани, їх структурні підрозділисоціальні процеси) з метою виправлення, відбування покарання засудженими, згідно з ви­ро­ком, визначеним су­дом [9, с. 14], це здійснення цілеспрямованої дії спеціальних органів управління на процес ви­конання кримінальних покарань для досягнення цілей покарання [9, с. 24]. Управління ви­прав­но-трудовими установами являє собою організатор­ську діяль­ність, здійснювану ви­ко­нав­чо-розпорядчими органами [4, с. 56], це цілеспрямова­ний свідо­мий вплив на структурні еле­менти організаційної структури з метою забезпечен­ня опти­маль­ного плину процесу вико­нання покарання, виправлення та перевиховання злочинців [4, с. 56]. Управляти виправно-тру­довою колонією означає забезпечити досяг­нення поставлених перед нею цілей, найкращим чи­ном використовуючи всі засоби та ресур­си, забезпечення правильного ходу роботи по всіх основних напрямам діяльності [4, с. 57].

Під організацією персоналу установ виконання покарання ми розуміємо статичний стан системи, яка лише початково сформована для вирішення конкретних завдань і ви­конання фу­нкцій, визначених цілями діяльності установ виконання покарання, та яка без зовнішнього чи внутрішнього впливів на неї не змінюється. Об'єктами організації виступають, з одного бо­ку, персонал установ виконання покарання, який підрозділяється на певні, спрямовані на ви­конання різних функцій, категорії, з іншого — засоби та методи здійснення карно-виховного впливу на засуджених.

Змінити, спрямувати організацію (статичну систему) персоналу можна тільки внаслі­док впли­ву на неї. Таким впливом є управління, яке і приводить до зміни організації пе­р­со­налу, спря­­мування його функціонування на досягнення поставлених цілей. На нашу думку, під уп­равлінням персоналом установ виконання покарання потрібно розуміти су­купність вза­є­мо­­пов'язаних впливів на організаційну систему установ виконання покарання та їх персоналу, направлені на найбільш ефективне досягнення цілей виконання покарання. Тому, на нашу ду­мку, уп­равління є провідною ланкою організа-ційної системи.

Складові системи організації управління персоналом установ виконання покарання — це ство­­рення та забезпечення ґарантій ефективного функціонування персоналуоргані­за­ція плід­ної співпраці між різними категоріями персоналу та взаємодії з державними та не­дер­жа­в­ними організаціямиспрямування їхніх спільних зусиль на виправлення та ре­со­ці­а­лізацію за­суджених, забезпечення виправного процесу та запобігання правопору­шенням, що ба­зу­єть­ся на основі аналізу оперативної обстановки, комплексного застосу­вання адаптованих ко­рекційних методик та цілеспрямованого залучення сил і засобів.

Проблеми юридичного, правового забезпечення функціонування персоналу установ ви­ко­нання покарання є для нашого дослідження пріоритетним напрямом, адже основу пра­во­вого забезпечення управління будь-якою соціальною сферою складають формуван­ня та під­трим­ка нормативно-правової бази як засобу досягнення упорядкованості системи соціального уп­равління та її ефективності.

У загальній теорії права під правовим регулюванням розуміється процес впливу дер­жа­ви на суспільні відносини за допомогою юридичних норм (норм права) [21, с. 311]. За допомогою пра­вового регулювання держава впливає на поведінку учасників суспільних відносин, під­по­ряд­ковує цю поведінку правопорядку. Тобто правове регулювання — це здійснюваний дер­жа­вою вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони, розвитку відповідно до по­треб суспільства, який чиниться за допомогою системи право­вих засобів.

Завдання правового забезпечення функціонування систем управління різноманітні. В уза­гальненому вигляді, за аналогією з В.М. Плішкіним [11, 589], ми формулюємо такі завдання прав­ового забезпечення функціонування персоналу установ виконання пока­рання:

— нормативно-правове закріплення цілей діяльності персоналу установ виконання пока-рання;

— забезпечення чіткого розподілу функцій та соціальних ролей персоналу установ ви­ко­на­н­ня покарання, їх прав та обов’язків, створення системи взаємозв'язку управлін­ських відносин у цій сфері;

— розмежування і розподілу збирання, обробки інформації та над­силання результатів її ана­лізу на різні рівні організаційної структури;

— раціональної побудови системи прийняття рішень у системі точного співвіднесення її з інститутом відповідальності персоналу;

— нормативного визначення компетенції посадових осіб персоналу установ виконання по­карання при прийнятті ними управлінських рішень;

— упорядкування: розподілу часу, необхідного для виконання управлінських функ­цій працівникамизв'язку результатів праці з точними критеріями її оцінки, в тому числі з розміром оплати, системою морального заохочення тощо.

Особливим завданням правового забезпечення є формування наукової організації праці та управління нею в установах виконання покарання. Ця проблема ті­сно пов’язана з проблемою пра­вового забезпе­чення організації та функціонування систем управління. Результати до­сліджень [11, с. 590] свідчать, що до 75% всієї роботи в ор­ганах управління може бути у пев­них межах стандартизовано та унормовано. Виходячи з особливої склад­ності та різ­но­ма­нітності цілей функціонування персоналу установ виконання покарання та наявності різних твор­чо побудованих шляхів досягнення головних цілей — виправлення та ресоціалізації за­суд­же­них, — не всі з них можна докладно нормативно закріпити, проте завдання та основні підходи до їх вирішення необхідно сформулювати нормативно.

Підводячи підсумок зазначимо, що організаційно-управлінські засоби досягнення ці­лей фу­нкціонування персоналу установ виконання складають сферу правового регулювання, пра­вового забезпечення такої діяльності. Удосконалюючи організаційні та управлінські сторони фу­нкціонування персоналу установ виконання покарання, не можна досягнути бажаних ре­зу­льтатів без відповідної оптимізації правового регулю­вання діяльності. Тобто організаційно-управлінські і правові засади тісно пов’язані, взаємообумовлені і можуть бути ефективно використані лише у взаємозв'язку. Таким чином, з метою створен­ня організаційно-правових за­сад формування та функціонування персоналу установ вико­нан­ня покарання необхідно вра­хувати найбільш значущі струк­тур­ні елементи організації діяльності установ виконання по­карання, дослідити методоло­гічні шляхи ефективності функціонування їх персоналу. На­ступ­на робота повинна включати шляхи оптимізації пра­вового регулювання означеної сфери ді­яльності та вдос­коналення її організаційної структури і кадрового забезпечення.

Література:

1. Аксенов А. А. Организация взаимодействия в системе ИТУ (общие положения): Учеб­ное пособие. — Рязань: РВШ МВД СССР, 1979. — С. 69.

2. Багрий-Шахматов Л. В. Совершенствование управления исполнением уголовных на­ка­заний // ИТУ. — М., 1979. — № 8. — С. 31−32.

3. Бандурка О. М. Основи управління в ОВС: теорія, досвід, шляхи удосконалення. — Харків: Ос­нова, 1996. — 398 с.

4. Брызгалов В. Н., Коломиец В. Т. Некоторые вопросы организации и управления ИТК. — К.: Наука, 1969. — 123 с.

5. Клюев А. Н. Правовые и организационно-управленческие аспекты деятельности уго­ло­­в­ного розыска Украины: Дисс… канд. юрид. наук: 12.00.07 / Университет внутренних дел. — Харьков., 1997. — С. 223.

6. Кравчук В. Кадровое ядро коллектива // Персонал. — 2001. — № 1. — С. 55−57.

7. Кузнецова В. Ф. Правовые вопросы подбора, расстановки и подготовки управлен­ческих кадров местных советов депутатов трудящихся: Дисс. …канд. юрид. наук. — К., 1972. — C. 170.

8. Матюхіна Н.П. Управління персоналом ОВС України (теорія і прикладні аспекти) / За заг. ред. О. М. Бандурка. — Харків: Вид-во Університету внутрішніх справ, 1999. — 286 с.

9. Немченко М.І., Гамалій О. Г. Основи управління органами виконання покарань. Ч. 1: Збірник лекцій. — К.: РВВ КІВС, 2000. — 100 с.

10. Пєтков В.П. Управління виховно-виправним процесом: Дис. …д-ра юрид. наук: 12.00.07./ Запорізький юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ України. — Харків, 1998. — С. 448.

11. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред. канд. юрид. наук Ю. Ф. Кравченка. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. — 702 с.

12. Радов Г. О. Персонал и взаимодействие тюрьмы и общества // Права людини. Інформаційний бюлетень Харківської правозахисної групи. — 1−15.11.2000. — № 31. — С. 2 -6.

13. Ренга Т. Н. Выбор факторов при проектировании нормативов штатной числен­ности аппарата управления ИТУ / Проблемы исправления и перевоспитания осужденных: Сборник научных трудов ВНИИ МВД СССР. — М.: ВНИИ МВД СССР, 1979. — С. 44−55.

14. Сестров М. И. Основы функционального анализа теории організации. — Ленинг­рад: Наука, 1972. — 174 с.

15. Управление и проблема кадров / Под ред. Г. Х. Попова, Г. А Джавадова.- М.: Экономика, 1972. -176с.

16. Управление персоналом в условиях социально-рыночной экономики / Ред. Марр Р., Шмидт Г.: Межд. орг. труда. — М.: Изд. МУ, 1996. — 479 с.

17. Управление социалистическим промышленным предприятием: Справочно-методическое пособие. — К.: Техніка, 1974. — 224 с.

18. Шмаров И. В. Эффективность деятельности ИТУ. — М.: Юридическая литература, 1968. -183 с.

19. Щекін Г. В. Основи кадрового менеджменту: Підручник. Книга ІІ. Підбір, навчання і розвиток персоналу. — Видання 2-е, виправлене і доповнене. — К.: МЗУУП, 1993. — 200с.

20. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редколегії) та ін. — Т. 4. — К.: Українська енциклопедія, 2002.

21. Юридический энциклопедический словарь / Под общ. ред. В. Е. Крутских.- 3-е изд., перераб. и доп. — М.: ИНФРА-М, 2001. — 450 с.