Журналістський твір: зміст і форма, елементи й структура

Від задуму до теми.

Традиційна класифікація жанрів:

• 1) інформаційні жанри:
  • а) замітка (повідомлення, відгук, полемічна, критична, подяка, фотозамітка, рекламна) — лаконічне повідомлення про актуальні, нові події і явища соціальної практики, які зачіпають суспільні інтереси. Мова зрозуміла, не насичена спеціальними термінами та поняттями;
  • б) інтерв'ю (звіт, протокольне, суто інформаційне, портретне, проблемне) — це бесіда, вибудувана за певним планом через безпосередній контакт інтерв'юера з респондентом з обов’язковою фіксацією відповідей;
  • в) «звіт (хронікальний, прямий, аналітичний) — інформаційне повідомлення про роботу та перебіг заходу, у якому брала участь певна група людей, що вирішували суспільно важливі питання»;
  • г) репортаж (замальовка, звітний, роздум, проблемний) — це оперативний жанр преси, радіо, телебачення, в якому динамічно, із документальною точністю, яскраво й емоційно відтворюється картина дійсності у її розвитку через безпосереднє сприйняття автора, що створює враження присутності самого читача, радіослухача, телеглядача на місці подій;
  • д) «кореспонденція (інформаційна, аналітична) — жанр, у якому на обмеженому конкретному життєвому матеріалі розглядається певна тема, ставиться проблема та пропонується її розв’язання. Літературно-стилістичні прийоми: пейзажні описи, діалоги, авторські ремарки, яскраві факти».
• 2) Інформаційно-аналітичні жанри:
  • а) «стаття — це синтетичний жанр публіцистики, в якому журналіст, використовуючи палітру інформаційних, аналітичних і художньо-публіцистичних методів з явною перевагою аналітичних, досліджує актуальну соціальну проблему, щоб показати явище, його причини й наслідки для вдосконаленого життя»;
  • б) огляд — опис подій, що відбувалися за певний час у певному регіоні без аналізу цих подій. Найпоширенішими є тематичні огляди (спортивний, культурний, кримінальний…);
  • в) рецензія — кваліфікований аналіз конкретного мистецького твору і показ його місця в системі духовних цінностей народу. Містить позитивні та негативні зауваження.
• 3) Публіцистичні:
  • — памфлет — різновид літературного чи публіцистичного твору, зазвичай спрямований проти політичного устрою в цілому чи окремої його частини, проти тієї чи іншої соціальної групи, партії, управління тощо, найчастіше — через розкриття окремих їхніх представників;
  • — фейлетон — сатиричний жанр публіцистики, що виявляє комічну сутність негативних явищ і фактів дійсності;
  • — нарис — оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображено дійсні факти, події й конкретних людей;
  • — замальовка — найбільш компактний жанр художньої публіцистики, у якому висловлені враження автора від події, поєднані інформаційність і образність, ескіз із натури;
  • — есе — жанр, у якому вільно, не обов’язково вичерпно, але виразно індивідуально трактується певна подія, явище, проблема чи тема, а публіцистична суб'єктивність сягає апогею.

«Кому в Україні живеться найкраще?» — памфлет. Я намагалася в комічному світлі представити «благополучне» життя українців та «поневіряння» депутатів.

«Бог — це любов?..» — замітка. Це полемічна замітка, адже я коротко намагалася описати подію, котра відбулася на уроці: між учнем та вчителем.

«Дорогою до…» — замальовка. Стисло описую свої враження від пережитої мною події.

«Без собаки та кота й „житуха“ не та» — стаття, адже дослідила актуальну соціальну проблему, аби вказати на наслідки дій та шляхи вирішення проблеми.

Зміст і форма — це досить місткі, ємні, внутрішньо насичені, багатопланові категорії. До них не можна підходити спрощено, прямолінійно, обмежуючи їх лише якоюсь із їх сторін. Зміст журналістського тексту не вичерпують життєві явища й факти. Зібрані й осмислені, вони відтворюються автором відповідно до його задуму, обумовленої ним теми, досліджуваної проблеми, ідейної позиції й принципової концепції. Отже, не лише відібрана журналістом інформація (різноманітні відомості, факти, свідчення, докази, документи), але й задум, тема, проблема, ідея, концепція твору виступають як складові його змісту. Те ж саме відбувається і з формою. Її елементами — на рівні конкретного тексту — є мова і стиль, жанрова структура, сюжет, композиція, архітектоніка, мелодія, ритм, тон викладу тощо.

«Отже, зміст і форма — це не просто єдність, це завжди діалектична єдність, тобто тісна, нероздільна й водночас суперечлива. На практиці часто доводиться констатувати, що факти не переконують у правомірності тих висновків, якими завершується твір, а взята автором тема могла б успішніше реалізуватися в іншому жанрі».

У творчому доробку «Без собаки та кота й „житуха“ не та», «Кому в Україні живеться найкраще?» потрібне розширення змістового аспекту, а в «Бог — це любов?..» — зміст відповідає дійсності.

Ідея — форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв’язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення.

За своєю логічною будовою ідея є формою мислення, різновид поняття, зміст якого своєрідно поєднує в собі як об`єктивне знання про наявну дійсність, так і суб`єктивну мету, спрямовану на її перетворення. Ідея береться за основу того чи іншого процесу людської творчості. Ідея може бути істинною або хибною. Критерієм істинності ідеї є суспільно-історична практика.

Зміст — це:

• 1) те про що говориться, розповідається десь;
• 2) те що описується, зображується;
• 3) перелік частин, оповідань, розділів.

«Кожен задум — найперший щабель творчого процесу. Це ще не цілком усвідомлений намір щось сказати публіці, перша стадія народження теми. Він виникає як своєрідний поштовх, як певне передчуття теми, загальне прагнення поділитись з іншими людьми новиною, думкою, ідеєю».

Тема — коло подій, життєвих явищ, змальованих у творі в організаційному зв’язку з проблемою, яка з них постає й потребує осмислення.

Концепція — це не тільки попереднє бачення проблеми, можливого її розв’язання. Це також певний компас у морі життєвого матеріалу, який може знадобитися в реалізації задуму, теми.

Зміст визначає як внутрішню суть певного явища, так і його ідею. Він не існує окремо від форми — це спосіб існування та зовнішнього виявлення певного явища.

Зміст даних матеріалів повністю передається та розкривається через комунікативні канали. Узагалі, концепція публікацій — цілісна й не потребує додаткового втручання.

Ще на стадії виношування задуму, створення концепції, збору інформації, формування публіцистичної ідеї неодмінно постає питання про компонування майбутнього твору. З теорії відомо, що композиція (від лат.: складати, створювати, поєднувати, компонувати) — це зумовлена задумом, змістом побудова літературного твору, поєднання частин, компонентів, їх гармонія, співвідношення.

Сюжет — це система відтворених чи створених уявою художника подій, взаємин між персонажами, розкриття їхніх характерів у вчинках, поведінці.

Твір буде струнким, якщо він матиме серцевину, те головне, довкола чого групується похідне, часткове, менш важливе. У творах різних жанрів різними за характером є і цементуючі вузли.

В основі звіту — важлива розмова. Своєрідним стержнем є перебіг розмови — збори це чи сесія, конференція чи нарада.

Композиційною основою репортажу є подія. Перебіг подій становить своєрідний хребет твору, що надає йому відповідної динаміки.

У композиційній основі оглядового матеріалу — система взаємопов'язаних подій, які не так аналізуються, як з’ясовується тенденція їх розвитку за певний період часу. Цементуючою ланкою в них є відповідно підібрана система фактів, скріплена авторською думкою у відповідному просторі й часі.

Ще складнішою є композиція творів, які можна віднести до художньо-публіцистичних жанрів. Крім аналізу фактів та явищ, проблеми розкриваються через людей, шляхом образного відтворення й узагальнення дійсності.

Якщо говорити про будову будь-якого твору, то важливо виділити такі поняття як сюжет та фабула.

Що ж таке сюжет у трактуванні теорії літератури? Сюжет — це система відтворених чи створених уявою художника подій, взаємин між персонажами, розкриття їх характерів у вчинках, поведінці. Паралельно вживається термін фабула — поданий у причинно-часовій послідовності ланцюг подій, пригод, випадків. Фабулу ще визначають як хронологічне розгортання подій і думок. Іноді навіть говорять про фабулу статті чи рецензії, маючи на увазі об'єднання в нерозривне ціле подій і думок. «Цей літературний термін, — зазначає Дмитро Прилюк, — найбільш точно виражає смисл формотворчих процесів, які мають місце в журналістиці. Якщо факт — це фабула, то розкриття його і є розгортання фабули в просторі й часі з метою повнішої передачі змісту».

У більшості журналістських творів можна говорити про фабулу як про послідовне розгортання епізодів, описів, думок, подій. Прагнення досконалості - це, крім всього іншого, прагнення структурної досконалості твору.

«Як відомо, людям, залежно від особистісних рис, можливостей, нахилів, тобто від природних здібностей, притаманні три розвинені види мислення — художнє, наукове і практичне. Ця класифікація випливає з учення І.П. Павлова про типи психічної організації індивіда — художню, мислительну і середню. Тут ми можемо дати істотну попередню дефініцію: журналістика і є найважливішою галуззю практичного мислення в людській діяльності. Це твердження потребує додаткових пояснень.

Кожний вид мислення користується переважно певними одиницями комунікації, тобто в кожному виступають різні спонукальні засоби саме до цього виду мислення. При художньому домінують символічні засоби комунікації, при науковому провідне місце посідають знакові засоби, а при практичномусигнальні. Отже, відповідно — символ, знак, сигнал.

Кожному видові притаманні й свої засоби узагальнення — одиниці операційного мислення. У художньому цією одиницею виступає образ, у науковому — поняття, у практичному — дія. За характером зв’язку з різними сферами психіки художнє мислення найбільше дотикається емоційної сфери, науковепізнавальної, а практичне — вольової.

Художній та науковий типи мислення, як яскраво виражені, а також відповідні їм індивідуальні психічні типи вивчалися детально й глибоко. Але цього не можна сказати про третій тип. В ієрархії людських здібностей практичне мислення довгий час ототожнювалося з діями оператора, диспетчера, конструктора, тобто роль творчості зводилася в порівнянні з іншими видами мислення до найменшої частки. Лише останнім часом практичне мислення починає розглядатися як рівноправне серед інших видів. Це дозволяє подивитися під цим кутом зору на журналістську діяльність.

Отже, стосовно журналістики одиницею узагальнення, тобто одиницею операційного мислення є дія — інформаційний публічний виступ журналіста — у будь-якому виді масової інформації, у будь-якому жанрі. Коли ж ми говоримо про одиницю комунікації в практичному мисленні, то уточнюємо, що відбувається складне переплетіння сигналу, символу й знаку при домінуванні першого.