Філософія Стародавнього Сходу

Реферат на тему:

" Філософія Стародавнього Сходу" .

1. КИТАЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ Китай — одна з найдавніших цивілізованих держав світу. Письмова історія Китаю складає майже п’ять тисячоліть, а ідеал високої давнини, вічності небесної імперії і в сучасних умовах спонукає китайських мислителів порівнювати сучасність з коріннями великої китайської культури, що сягають глибин тисячоліть. Трепетне ставлення до традицій в Китаї має особливий культурний зміст, що породжує у європейців уявлення про Китай, як про суспільство традиціоналістського (патріархального) типу. Якщо на ранніх етапах розвитку філософської думки на передньому краї стояли безособово-узагальнені уявлення про світ, то згодом дедалі більше уваги приділяється проблемам Людини, її життя. В самій же китайській культурі така проблема поставлена ще в VI ст. до н. е. Конфуцієм, який намагався осмислити поняття писемність, культура, словесність.

Для ознайомлення з поглядами і життям Конфуція стала складена його учнями книга «Лунь юй», де записані його вислови і вчинки. Основні поняття етики Конфуція є гуманність (жень) — моральний принцип, що мав визначати ставлення людей один до одного і відносини між людьми в суспільстві і в сім'ї, що базувалися на повазі і любові до старших за віком і суспільним становищем. Конфуцій вимагає, щоб кожна людина діяла відповідно з тим становищем, що займає. Люди мають бути взаємно великодушні, свято дотримуватись і оберігати пам’ять і культуру предків. Конфуцій вважав, що управляти — це означає ставити кожного на своє місце в суспільстві відповідно з його здібностями, «розумом, якостями. Кожна людина має, по можливості, вчитися і морально удосконалюватися. Правителі зобов’язані закликати народ до навчання, освіти, виховувати і навчати, прагнути єдності всіх людей. Функції підтримки і збереження повчань Конфуція взяла китайська філософія, що формувалась у вигляді коментарів або тлумачень класичних писемних пам’ятників-канонів і отримала назву сюе, тобто знання — учення.

Майже до початку XX ст. поняття сюе, що означало філософію, вважалося символом знання. І хоча ще в XII ст. філософ Чжу Сі намагався вичленити окремі науки, а в XVII ст. філософ Фан Ічжи вперше сформулював принципи, що дозволяють розрізняти філософію і науку та форми філософії, близькі до європейських, процес її диференціації та окремих наук поширились лише на межі XIX-XX ст. Політика, військова справа, сільське господарство, освіта, астрономія, медицина і навіть бойові мистецтва — усе розглядалося як звичайна форма застосування філософських категорій. Ця особливість культурної історії Китаю знайшла відображення і в становленні категорій понять китайської філософії. Майже протягом трьох тисячоліть китайська думка розвивалася у межах певного набору філософських термінів (понять) старої літературно-писемної мови (веньяну). Філософські поняття зберегли первісну багатозначність, притаманну незапозиченим словам будь-якої живої мови. Набуваючи певного змісту, слова не втрачали давнього визначення. Прив’язаність до традиційних мовних форм зумовлена ще й тим, що практично до початку XX ст. Китай залишався ізольованим суспільством.

Звідси зрозуміла актуальність філософії Китаю, періодизації історії, у тому числі історичного розподілу подій, явищ. В історії філософії Китаю виділяються п’ять періодів. Перший — період давньої китайської мудрості, зв’язаний з епохою Чунь цю — Весни і осені - та епохою Чжань го — Воюючих царств. Період завершується у 221 р. до н. е. об'єднанням Китаю в єдину могутню імперію Цинь, тому називається доцинським — сяньцинь. Другий період — Західної і Східної Хань — III ст. до н. е. — III ст. н. е. Третій період, зв’язаний з китайським Середньовіччям, — період династій Вей Цзин, а також Північних і Південних династій — ІП-У ст. н. е. Далі йде четвертий період епох Суй Тон — У-Х ст. Потім династій Сун, Юань, Мін, що тривав з X по XVII ст. З середини XVII ст. до Синьхайської революції - період династії Цин. П’ятий період сучасної філософії з 1911 по 1949 роки — період становлення філософії Китайської республіки, з 1949 року — філософії Китайської народної республіки. Характерно, що Синьхайській революції передував період опіумних війн Китаю з Великобританією, що увійшов в історію як початок Нової історії. Поразка Китаю у першій опіумній війні 1840−1842 рр. і підписання Нанкінського договору, що поставив під загрозу національний суверенітет Китаю, разом з тим покінчив з штучною самоізоляцією цинського Китаю. Сучасники гадали, що метою китайських посольств до Європи стало виявлення тих писемних пам’ятників, у яких розглядалися головні життєві принципи західного противника. Правителі Китаю мали намір знайти в іноземних писемних пам’ятниках секрет могутності варварів. Нападати на варварів за допомогою їх же методів, вивчати сильні сторони варварів, щоб використовувати їх для приборкання самих варварів — так визначались завдання і мета китайської філософії в ту епоху Вей Юанем, одним з видатних теоретиків доктрини засвоєння заморських справ при циньському уряді. У 20-ті роки XX ст. сила і глибина впливу Заходу на китайську цивілізацію ще більше зросла і стала відчутною в усіх сферах культурного життя китайського суспільства. У Китаї до такого явища ставилися неоднозначно. Та серед китайської інтелігенції складалася стійка думка, що зміни, які відбуваються, дозволяють бачити історію самого Китаю по-іншому, з позиції сучасності. В сучасних умовах визначення місця Китаю та його традицій у світовій культурі - одна з найважливіших проблем китайської філософії.

2. ІНДІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ Вся історія індійської філософії - це безперервний діалог з традицією. У культурі сучасної Індії є риси будь-якого періоду історичного минулого. Зв’язок старого і нового, співіснування найдавніших релігій і науки — невід'ємна частина духовного життя Індії, її світогляду та її філософії. Аспект часу в історії філософської думки Індії завжди відігравав лише підпорядковану роль. Тому немає історії індійської філософії, а будь-яка історична періодизація розглядалася як умовність. Але філософія залишається невід'ємною частиною життя індійця — завжди сучасною і завжди життєвою. Усі давні школи філософії, як і раніше, мають послідовників, для яких традиція — не тільки частина культури мислення, а й способу життя. Міфи і перекази, прозріння пророків і натхненна поезія вед — усе це не розповіді минулого, а живий досвід, актуальний для кожного покоління.

Традиційно в історії індійської філософії виділяють кілька періодів. Це Ведичний період (1500−600 роки до н. е.), що охоплює епоху розселення індоарійських племен і поширення їх культури. Сюди належить і виникнення Вед, Брахманів і Упанішад. Другий періодЕпічний (600−200 роки до н. е.) — створення філософських систем, названих «даршан». Третій період — створення сутр, канонічних творів, що викладали суть того чи іншого філософського вчення (починається з осмислення текстів Упанішад). Лаконічність сутр породила велику коментуючу літературу бхаш’я,. що тлумачила ідеї основоположників філософських систем. Бхаш'ї - форма розвитку індійської філософії аж до XIX ст. Четвертий період — реформування класичної філософії Індії (XIX ст.). Сформульовані тоді ідеї створили теоретичні передумови сучасної індійської філософії.

3. ЯПОНСЬКА ФІЛОСОФІЯ.

З розвитком філософської думки в Японії поширюються буддизм і конфуціанство, беручи джерела в Китаї та Кореї. Тоді, в У-УІ стст., імператорський двір Японії надав буддизму ранг панівної ідеології. Це пояснювалося необхідністю швидше здійснити реформи Тайка, щоб зміцнити центральну владу в країні формуванням держави ранньофеодального типу. Буддійські ідеї нерідко перепліталися з примітивізмом і відвертим шаманством. З одного боку, в буддизмі підтримувалася віра у переродження, а з іншого — возвеличувалися сутри, ченці, чесність, бодхісатви Каннон (богині милосердя).

Глибина філософських положень буддизму, привнесеного з чужої культури в життя японця, здебільшого мало кого цікавила. Практична користь, отримана від копіювання і вшанування статуй будд, — ось основна причина стрімкого вкорінення вчення у свідомість японця — від простолюдина до принца. Не випадково модним стало цитування філософських буддійських текстів, що склали збірку мудрих висловлювань. Так, у державному указі, вердикті про державне управління (Конституції), принц Сетоку (573−621 рр.) спирається на вислови Конфуція, додаючи до них численні буддійські тексти.

Спроби осмислити буддійські релігійно-філософські тексти, наблизити їх до духовного життя японців простежуються у Хоянсь-кий період (794−1191 рр.) і зв’язані з творчістю видатних мислителів японського буддизму Саіте (767−822 рр.) і Кукая (774−835рр.). Монах Саіте відомий тим, що на початку IX ст. сформував за зразком китайської школи Тянь-Тай школу тендай. Користуючись підтримкою імператорського двору, школа тендай швидко перетворилася у найбільше в Японії релігійне об'єднання з потужною економічною базою і значним впливом на політичне і громадське життя країни. Головна філософська ідея школи тендай: одна мить думки — три тисячі світів. Суть ідеї пояснюється тим, що три тисячі - число проявів світів Дхарми (Дхарма — закон, порядок), яких прихильники школи тендай нараховують десять. Ці світи від пекла до Будди розумілися як фізичні і психічні стани, що їх набувають живі істоти. Із буддійських сутр послідовники школи тендай робили висновок про взаємопроникнення світів одного в інший, наявності десяти світів у всьому сущому і навіть у тому, що вважається неживим. За допомогою складних математичних розрахунків з’ясовувалося три тисячі проявів світів щомиті, а ланцюг миттєвостей вважався безкінечним. Вчення про три тисячі світів і миттєвостей думки — не належить до простих і лише при широкому тлумаченні його можна розглядати як універсальну модель буття.

Широкого розповсюдження в Хоянський період набула творчість філософа, поета, скульптора, художника Кукая (посмертне ім'я Ко-бо — дайсі). Основний твір (Сокусін зенбуцу гі) — про те, як стати буддою. Усе існуюче, вчив Кукай, є вселенський Будда-Махавайрочана. Його єство втілене у шести першоелементах — землі, воді, вогні, вітрі (повітря), просторі і свідомості. Усі першоелементи мають багато форм, кольорів, якостей. Всесвіт активно проявляється у трьох видах дій: житті, звуках і розумі Всесвіту (тілі, словесних проповідях і думках Махавайрочани). Потенції Будди закладені в кожній людині, їх можна виявити, якщо осягнути механізм Всесвіту і поклонятися графічним зображенням Будди.

Використана література:

• ілософія. Підручник / За ред. Надольного І.Ф. — К., 1999.

• анышев Е. В. Курс лекций подревней философии. — М., 1981. — С.4−364.