Бюджет як фінансовий план
Прогнозування має спиратися в основному лише на назагальніші властивості прогнозованих показників і допускати проведення розрахунків щодо будь-якого моменту часу й будь-якого заданого періоду. На жаль, зміни в податковій політиці держави і зростання цін не дозволяють прогнозувати доходи місцевих бюджетів не тільки на перспективу, а й на найближчі рік або два. Лише за стабілізації економіки і… Читати ще >
Бюджет як фінансовий план (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Бюджет як фінансовий план
прогнозування бюджетний планування фінансовий Управління народним господарством неможливе без прогнозування і планування. Так, при розробці економічних програм або бюджету необхідно спрогнозувати вартісні показники для основних споживачів прогнозної інформації. Це потребує вирішення низки питань:
ь визначення основних вартісних показників для заданого об'єкта управління;
ь визначення обґрунтованих вимог до тривалості та періодичності прогнозів, а також до точності результатів;
ь обґрунтування вимог і визначення обмежень на інформаційну базу;
ь створення математичних методів прогнозування;
ь обробки одержаної інформації;
ь реалізації отриманої інформації.
Прогнозування має спиратися в основному лише на назагальніші властивості прогнозованих показників і допускати проведення розрахунків щодо будь-якого моменту часу й будь-якого заданого періоду. На жаль, зміни в податковій політиці держави і зростання цін не дозволяють прогнозувати доходи місцевих бюджетів не тільки на перспективу, а й на найближчі рік або два. Лише за стабілізації економіки і фінансів можливе широке використання прогнозування при визначенні доходів та видатків як місцевих, так і державного бюджету.
Проте досягти збалансованості бюджету — це не означає повністю збалансувати всі грошові ресурси чи найбільш ефективно їх використати у фінансовому обігу. Для збалансування бюджету сьогодні потрібно поєднати державне управління і регулювання фінансів.
Отже, мета фінансового прогнозування — це, перш за все, оптимізація розподілу і використання сукупного суспільного продукту, а в кінцевому підсумку — підвищення ефективності виробництва.
Фінансове планування — це діяльність по формуванню й використанню цільових централізованих і децентралізованих: фондів фінансових ресурсів, які спрямовують на розширене відтворення та на задоволення насущних потреб держави. Централізована частина фінансових ресурсів у процесі планування видатків бюджету і фондів спрямовується насамперед на забезпечення соціально-культурної сфери, вирішення проблеми ліквідації монополізму в виробництві товарів для народу, на розвиток малого бізнесу і ринкових структур. При цьому при плануванні використання централізованої частини фінансових ресурсів в умовах глибокої економічної кризи необхідно дотримуватися найжорсткішого режиму економії коштів і вишукувати можливості скорочення дефіциту бюджету.
Вплив фінансового планування на економіку стає максимально ефективним за умови, що таке планування забезпечує відповідність грошових і матеріальних ресурсів.
Основними завданнями фінансового планування є:
визначення джерел і обсягів грошових ресурсів, необхідних для розширеного відтворення, і їх розподіл між виробничими й невиробничими сферами;
зосередження в руках держави централізованого фонду грощових засобів, необхідних для успішного виконання державних функцій;
забезпечення необхідних пропорцій в розподілі і використанні грошових ресурсів;
стимулювання найбільш ефективного використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів, зниження собівартості продукції й виявлення внутрішньовиробничих резервів.
Виконання цих завдань реалізується через:
основний фінансовий план держави — Державний бюджет і бюджети усіх рівнів;
кредитний і касовий план Національного банку і комерційних банків;
- — баланси й звіти державних підприємств і організацій та колективних власників;
- — фінансові плани асоціацій, фірм, кооперативів і т. п.;
кошториси установ, які фінансуються із бюджету.
Формування фінансових планів і прогнозів базується на принципі наукової обґрунтованості і предметно-цільовому підході.
Наукова обґрунтованість планування передбачає економічну обґрунтованість фінансових показників, відображення реальних процесів економічного і соціального розвитку, збалансованість фінансових ресурсів.
Особливого значення принцип наукової обґрунтованості набуває в період суспільних трансформацій. В цих умовах конче необхідні такі методи і засоби складання фінансових планів, а також такі системи вартісних показників, які відображають реальні процеси економічного і соціального розвитку.
Предметно-цільовий підхід передбачає конкретноцільове призначення фінансування (заробітна плата, харчування, медикаменти, будівництво конкретних об'єктів або їх капітальний ремонт і т. п.).
При плануванні використовуються спеціальні методи, серед яких: метод коефіцієнтів, нормативний, балансовий.
Метод коефіцієнтів базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів щодо результатів певного проміжку часу: рік, квартал, місяць. Наприклад, індексація заробітної плати провадиться із застосуванням коефіцієнтів, які визначаються статистичними органами за індексом підвищення цін.
Головним недоліком методу коефіцієнтів є те, що він не стимулює виявлення резервів і не сприяє впровадженню режиму економії коштів.
Нормативний метод ґрунтується на використанні прогресивних норм і нормативів, при цьому враховуються особливості галузей виробничої і невиробничої сфер, а також відповідні зміни в попередньому періоді.
Цей метод дає можливість об'єктивно оцінити потреби галузей у фінансових ресурсах, створити реальні умови зацікавленості і відповідальності в ощадливому й ефективному використанні фінансових ресурсів. Зазначимо, що в умовах переходу до ринкової економіки цей метод має особливе значення, саме нормативний метод планування фінансових ресурсів дозволяє передбачити стратегічні потреби у фінансових ресурсах.
Проте нормативний метод планування не є панацеєю, його ефективність залежить від:
узгодженості методик визначення норм і нормативів на всіх рівнях у різні роки;
комплексності планування по всіх розділах, параграфах і статтях бюджетної класифікації й по галузях народного господарства;
своєчасного коригування норм і нормативів (наприклад, при лібералізації цін), обґрунтованості методів їх розрахунку;
ефективності формування й використання норм і.
нормативів.
Поряд з нормативним методом в умовах переходу до ринкової економіки важливе значення має балансовий метод, який допомагає збалансувати джерела ресурсів із запланованими видатками, встановити взаємозв'язок виробничих і фінансових показників, створювати фінансові резерви.
Для наших умов найбільш оптимальним є поєднання нормативного і балансового методів.
Практично вся система фінансованого планування будується за балансовим методом. Кожен фінансовий план складається у вигляді балансу доходів і видатків. Тобто пропорції визначаються через зіставлення і ув’язки потреб у фінансових ресурсах із джерелами їх формування. При цьому обов’язковою умовою є збалансування фінансових резервів.
Так, основний фінансовий план держави — Державний бюджет — має дохідну частину, або джерела формування (податки, збори й інші надходження), і видаткову частину, або направлення коштів (фінансування державних капітальних вкладень, народного господарства, соціально-культурної сфери і т. п.).
Фінансовий прогноз промислового підприємства встановлює зв’язок витрат підприємства з доходами і найважливішими виробничими показниками, а також відображає рух грошових коштів від моменту придбання матеріалів, сировини, устаткування до одержання виручки від реалізації продукції. Це потребує чіткого обґрунтування складеного балансу доходів і видатків, а також організації контролю за його виконанням, що в кінцевому підсумку має оптимізувати використання грошових коштів.
Виконання фінансових прогнозів — обов’язкова умова роботи усіх підприємств і установ. Виконання таких прогнозів значно залежить від рівня організації виробництва і управління.
Незважаючи на гадану самостійність окремих фінансових планів і рухів фінансових ресурсів на різних рівнях господарювання, всі вони взаємозв'язані, бо є узагальненнями різних сторін створення, розподілу і використання частини вартості сукупного внутрішнього продукту.
Головне завдання фінансового планування полягає в забезпеченні оптимального співвідношення між централізованими і децентралізованими фондами грошових коштів.
Сучасна економіка потребує удосконалення й розвитку фінансового планування на всіх рівнях, посилення ініціативи і відповідальності усіх ланок державного фінансового апарату в складанні і виконанні фінансових планів, що суперечить висновкам окремих науковців про відмирання інституту планування. Відмова від планування неможлива також в зв’язку з необхідністю приборкання інфляції.
Розбудова фінансової системи з різними її ланками обумовлює існування спеціального державного апарату — фінансово-кредитних установ, котрі покликані запроваджувати в життя фінансово-кредитну політику держави.
Фінансову систему необхідно відрізняти від фінансових установ, які організовують фінансові відносини. Фінансова система — це сукупність таких грошових відносин де утворюються і використовуються грошові фонди.
Фінансові установи займаються акумуляцією грошових фондів (державна податкова адміністрація й її органи) і їх розподілом, активно впливають на процес утворення фондів — бюджетів усіх рівнів.