Українська нацiональна полiтика в 1941 роцi

Українська нацiональна полiтика в 1941 роцi

Початок ВВВ став поштовхом до нового розвитку подiй на Україні: повне завоювання українських земель нiмцями i досить-таки лiберальна полiтика окупацiйной влади до населення.

Також спостерiгалась активнiсть всiх тих рухiв, котрi при радянськiй владi працювали у пiдпiллях.

Та перше захоплення нiмцями («хай буде сам чорт, аби лише не бiльшовик ») змiнилось більш реалистичними поглядами на новоявленого окупанта України. В звязку з цим виникає ситуацiя iснування української офiцiальної i неофiцiальної полiтики, котру пiдтримує уряд Української Народной Республiки, ОУН, Союз Монархiстiв. Та ОУН (С.Бендери) не чекаючи розвитку подiй 30 червня 1941 року проголосила (прийняла) полiтичний акт: «Акт проголошення Української держави «i «Акт консолiдацiї українських полiтичних сил » .

Змiст цих документiв заключався в тому, що необхiдно тримати зброю в руках до тих пiр, поки не буде створена Суверенна Українська влада. Робився акцент на спiльну роботу з нiмцями. Цiкаве те, що цю iдею створення влади пiд нiмецьким протекторатом пiдтримував (благословив) сам митрополит Шепетицький. На чолi виконання цього «декретом «С.Бетдери було поставлено Ярослава Стецька. Але, як потiм виявилось, то були несерйознi кроки, митрополита було введено в оману, та й самi нiмецькi властi немаючи спочатку нiчого проти акту про українську незалежну державу, почали проводити реакцiйнi заходи щодо «Влади Стецька ». На горизонтi iсторiї в той час з «являєтся Iван Легенда, «Лейтенант Легенда », провiдник групи С. Бендери, який став мiнiстром полiтичної координацiї у війскових сил, своїми указами наробивший таких справ, що репутацiю актiв було сильно пiдмочено (наприклад, було анульовано 4-й унiверсал Україньской Центральної Ради вiд 22.01.1918 року).

Взагалi цi укази пiдлягають справедливої критицi, бо переважно — в анархiї i дезорiєнтациiї масс, у появi юридично-державного дуалiзму вони зiграли головну роль.

Це вже не кажучи про їх ровну безграмотмотнiсть з точки зору законностi як дiпломатичної так i революцiйної. Підіймалось питання i про нацiональну українську армiю, отрий теж залишився невирiшенним через некомпетентнiсть.

В реальностi ж основною лiнiєю «Великої полiтики «української думки були наступнi тези:

1. Суверенiтет України,.

2. Ворог України:

— Всеросiйска имперiя (i коммунiзм);

— нова Росiя, якщо не вiдмовится вiд своїх претензiй на Україну як на свою, «законну «частину;

— Германiя;

— Польша;

3. Боротьба за суверенiтет лиш з принципу етнографiї;

4. Продовжувати антиворожу пропаганду.

Але як виявилось на дiлi, люди на окупованих землях вiдмежувалися вiд полiтичних партий. Тому проводиться полiтика заслання «агiтаторiв », «комiссарiв «в Центральну та Схiдну частину України, при цьому яскраво видно протистояння iдей ОУН крило пiд головою Мельника i «Бендервцiв ». Та агiтацiя мала реальнi наслiдкi (змiнювались кадри державного сектора). Однак нiмцi заборонили всеякi полiтичнi органiзацiї i «Держава «С.Бендери розпалась. Так чи iнакше, Україна в цей перiод, на мiй погляд, не мала вибору: в любому випадку вона залишалась пiд владою Германiї чи Радянської Росiї, виникає едино вiрна реакцiя українцiв — починається пiдпiльне озброєння. А сам український антикоммунiстичний центр було розподiлено по таким центрам :

— полiсся (УНР);

— буковина (ОУН);

— львiвський (С.Бендера).