Диференційний підхід в системі навчання

Диференційний підхід в системі навчання

Диференційний підхід в системі навчання.

Система навчання — це цілеспрямована учні здобувають вміння і навички, у них формується світогляд, розиваються пізнавальні та творчі сили. Навчання тісно взаємопов'язане з вихованням — процесом впливу вихователя на вихованця з метою формування в нього совісті, честі, людяності, правдивості та інших рис характеру, які визначатимуть особистість школяра, студента як майбутнього громадянина незалежної країни. В умовах швидко змінюваної соціальної обстановки та інформаційного середовища середня школа призвана зіграти неоднозначну і вирішальну роль у процесі розвитку учнів. Останні досягнення в сфері комунікаційних технологій надають можливість не тільки для розробки нових методів накопичення інформації, а також і для перегляду традиційних підходів до процесів учіння і викладання.

Сьогодні, в епоху інформаційних технологій, особливе місце займає проблема формування самостійності мислення учнів, їхньої здатності осмислювати одержувану інформацію, відтворювати і відображати її у різних зв" язках та ситуаціях, генерувати різного роду ідеї. Сучасна середня школа повинна підготувати учнів до подальшого навчання протягом усього життя і розвивати відповідні здібності.

З метою розвитку мислення учнів, їхніх пізнавальних інтересів і здібностей необхідно приділяти особливу увагу глибокому розумінню матеріалу, який вивчається на уроках. Так, особлива роль повинна приділятися роботі з основними фізичними термінами і поняттями, що є їх змістовними значеннями і визначають розуміння викладеного матеріалу. Актуальність і необхідність проведення такої роботи на уроках зумовлена існуванням того факту, що «…словниковий запас більшості учнів бідний: вони оперують дуже обмеженою кількістю термінів», не можуть відтворювати основні поняття теми, роз" ясняти, що вони означають і не завжди розуміють зміст матервалу, що вивчається.

На першому етапі навчання, коли знання вперше вводяться в пам" ять учнів, вони засвоюються не в повному об" ємі і далеко не в тій формі, що є метою навчання. Тому вчителем повинна систематично проводитися спеціальна термінологічна робота, у ході якої вихідні поняття піддаються «багатоланкової та багатоаспектної диференціації», і у результаті формується нова система знань. Така робота може проводитися у вигляді тренування, що ні в якому разі не повинне бути механічним повторенням заученого матеріалу, а є процесом пошуково-творчим, що призводить до створення в пам" яті принципово нового — відсутньої до тренування системи фізичних понять.

При навчанні та вихованні слід використовувати диференційний підхід, який забезпечує: досягнення кожним учнем соціально-необхідного рівня загальноосвітньої підготовки не нижчого від державного стандарту, задовольняє індивідуальні запити дітей, батьків (осіб, які їх замінюють) у диференційованому навчанні, поглибленому оволодінні знаннями, ранній допрофесійній спеціалізації та обраній профільній підготовці створенням оптимальних умов для самореалізації особистості.

формування громадянської позиції, власної гідності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за свої дії, долю суспільства і людства, · створення якісно нових умов для розвитку національних традицій української педагогічної думки, відродження національної духовності й залучення до її формування учнів, учителів, батьків і громадськості, · створення умов для самовдосконалення і самореалізації особистості та оволодіння учнями системою знань про природу, людину, суспільство, · допрофесійна підготовка учнів для продовження навчання та трудової діяльності в загальнотехнічних, біомедичних та гуманітарних галузях, · забезпечення загальноосвітньої, загальнокультурної підготовки учнів, що включає розвиток особистості, її нахилів, інтересів, здібностей і обдарувань, · формування в учнів практичних умінь і навичок у науково-дослідницькій, комерційній діяльності, для роботи з електронно-обчислювальною технікою і технологіями, · розробка і впровадження нових змісту освіти, методів і форм організації навчально-виховної роботи, · створення і апробація нових технологій навчання, · проведення науково-дослідницької, експериментальної, пошукової роботи з проблем удосконалення змісту освіти й організації навчально-виховного процесу.

Слід враховувати такі принципи при диференційному навчанні: головним критерієм є особистість з її здібностями, обдаруваннями, талантами і невичерпними можливостями до саморозвитку, самоосвіти й самореалізації, що будується на таких принципах: · гуманізм і демократизм, · поєднання загальнолюдських і національних цінностей, · єдність інтелектуального, морального, фізичного й естетичного розвитку, · науковість, диференціація, індивідуалізація та розвиваючий характер навчання, · свобода й відповідальність, · незалежність колежу від політичних, громадських і релігійних організацій, · поєднання державного управління і громадського самоврядування, · доступність, рівність умов для кожного учня.

З історії: ймовірність диференційності у навчанні.

Школа 50-х років відбива-ла стан тодішнього суспільства, системи, у якій ми жили, як-от — її тоталітарність. Правда, у такій школі можна було здобути освіту, достатню для вступу до вузу. А це було дуже престижно. Отже, більшість дітей намагалися і навчатися, і поводитися дисципліновано, щоб їх не виключили (цілком реальна тоді перспектива) й вони не потрапили в ремісничі училища. Іспити у вуз були вельми жорсткими і вимагали міцних знань, а не лише хороших оцінок в атестаті. Це стимулювало учнів здобувати знання, а не гнатися за оцінками в атестаті.

Проте при цьому дуже сильно була розвинена система придушення особистості, насадження примітивного «колективізму». Не дивно — ми жили в тоталітарному суспільстві. Водночас школа випускала досить освічених людей, в основному підготовлених до подальшого навчання і життя в такому реальному суспільстві. Усе жорстко регламентувалося, контролювалося, а тому система перебувала в досить стійкому стані. Контроль, природно, здійснювали чиновники, але система суворо контролювала і їх, і вони мали дотримуватися вельми чіткої лінії поведінки.

Ні про яку педагогіку співпраці тоді не йшлося — тоталітарна система плодила наглядачів та рабів, і не дивно, що наглядачами дітей робили вчителів. Але у вчителя були важелі впливу на нестаранного учня — той знав: його цілком реально можуть залишити на наступний рік і навіть вигнати зі школи. Подальший же шлях при цьому лишався один — у непрестижне ремісниче училище, після закінчення якого шлях до вищої освіти був практично закритий. Правда, й тоді були Вчителі, котрих діти любили, котрі самі любили дітей і, незважаючи ні на що, ставилися до них як до особистостей — людяно. Але переваги системи ні в якому разі не виправдовували її недоліків.

На жаль, надалі недоліки системи залишилися, переваги ж було втрачено. Причиною цього стала так звана гуманізація навчання, коли декларувалася певна свобода учнів, повага до особистості учня, його прагнень, уподобань, а насправді панувала колишня командна система. Залишилися чиновники, котрі мали зобов’язання лише перед начальством, не зникли і наглядацькі функції вчителя, бо на ньому, як на нижній, найбезмовнішій ланці в чиновницькій ієрархії, лежала відповідальність за успіхи учнів у навчанні. Чиновник, особливо вищий, набув величезної влади, позаяк права людини, повага до особистості торкнулися лише правлячого класу — номенклатури.

Саме в цей час пишним цвітом розквітло й окозамилювання. Не маючи змоги виконати все запропоноване начальством, людина (а чиновник — також людина, причому, як правило, цілком нормальна) опинялася перед вибором — або показати реальні результати своєї роботи, але при цьому втратити свої привілеї, чи «підправити» звітність у потрібному напрямі й залишитися на своєму місці. Начальство така ситуація влаштовувала тому, що, знаючи про окозамилювання підлеглих, керівництво могло бути упевненим у їхній «керованості».

Найстрашніше ж у тому, що в гірших традиціях номенклатурного суспільства (щоб легше було управляти підлеглими) на вчителя як на найнижчу ланку в чиновницькій ієрархії системи освіти навісили нездійсненне завдання — навчити усіх, домогтися, аби всі учні засвоїли затверджену згори програму, навіть якщо вони цього активно не хочуть або просто не можуть. І якщо просто збільшити зарплату вчителю, окозамилювання не пропаде, навпаки, залежність учителя від вищестоящих посилиться ще більше.

Диференціація у навчанні на сучасному етапі.

За словами головного вченого секретаря Миколи Вашуленка, проблема наступності між дошкіллям і початковою школою існує. Тому науковці зосереджують свою увагу на виробленні засад визначення норм психічного розвитку учнів, готують рекомендації щодо фізичного та інтелектуального навантаження і створення належних психогігієнічних умов навчального процесу, вносять пропозиції до державних освітніх стандартів. Не менш важливою для науковців залишається проблема диференціації навчання і профільності в старшій школі.

Окреме місце в розробках працівників академії зайняла сільська школа. Постанова Кабміну з цього приводу поставила перед ними конкретні завдання.

Не залишаються вчені і осторонь проблем формування дитячої особистості в умовах соціальних і екологічних загострень, збереження здоров" я юних громадян. Особлива увага приділялася дітям з фізичними вадами. Скажімо, розроблено науково-організаційні і психолого-педагогічні засади функціонування першого в Україні навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру для дітей, хворих на церебральний параліч.

Визначаючи завдання на поточний рік, учасники зборів, зокрема, запланували зробити рішучий крок у розв" язанні однієї з найгостріших освітніх проблем — створення і видання навчальної книги. В системі академії передбачено організувати науковий підрозділ з комплексного дослідження підручникотворення, а також спеціалізоване видавництво «Педагогіка» .

У статті В. Ф. Шаталова «Навчати всіх, навчати кожного» мова йде про те, наприклад, що потрібно концентрувати увагу на вивченні теорії. Саме це дає змогу збільшити кількість розв’язуваних задач, питань, тощо. Слід проводити уроки відкриих думок (прочитати науково-популярний журнал іншу літературу і обговорювати з учнями). Тоді учні зацікавляться і самі з готовністю будуть приносити вирізки з газет, готувати виступи. В лекціях слід використовувати матеріал з використанням інтригуючих фраз книжних, незвичайні факти. Матеріал потрібно викладати так, за його словами, щоб він надовго затримувався в пам’яті. Особливу увагу потрібно надавати домашнім завда1) забезпечували активну пізнавальну діяльність учнів на всіх етапах формування понять,.

2) сприяли розв" язуванню основних дидактичних завдань — придбанню учнями глибоких та міцних знань науки, що вивчається, формуванню в них умінь та навичок практичного характеру, вмінню самостійно здобувати знання та використовувати їх у навчальній і практичній діяльності,.

3) задовольняли основним принципам дидактики: науковості, доступності, наочності, інтегративності, системності,.

4) включали різноманітні види робіт, виконання яких забезпечило б формування в учнів різноманітних умінь та навичок,.

5) містили ті загальнофізичні поняття і терміни, які через систему цих спеціальних вправ на уроці знайдуть подальший розвиток.

нням, колективній праці, взаємоперевірці.

Те ж саме стосується концепції національного виховання — створеної впродовж віків народної системи поглядів, переконань, ідей, традицій, звичаїв, покликанних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь.

Серед принципів національного виховання:

народність (оволодіння рідною мовою, любов до рідної землі, свого народу, шанобливе ставлення до культури, народних традицій і звичаїв,.

природовідповідність (врахування багатонаціональної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, національних і регіональних особливостей,.

культуровідповідність — органічний зв’язок з історією народу, традиціями, з народними ремеслами. промислами,.

гуманізація — створення умов для формуваня кращих якостей та здібностей дитини,.

демократизація -усунення авторитарного стилю виховання. Сприймання особистості виховання як вищої соціальної цінності, її право на виявлення індивідуальності,.

етнізація навчально-виховного процесу — наповнення виховним національним змістом.

Основними і всепроникаючими принципами національного.

виховання є диференціація та індивідуалізація — врахування рівнів фізичного, психологічного, соціального, духовного, індивідуального розвитку, розкриття творчої індивідуальності кожного учня.

Початок диференціації покладають батьки, що безпосередньо з самого початку займаються вихованням і навчанням дитини, її розвитком (розвиток — складне динамічне явище, яке спрямоване на збільшення фізичних та інтелектуальних сил особистості, які допомагають формувати творчі здібності школяра, його активну життєву позицію), формуванням (якості та властивості, які виникають і розвиваються в результаті розвитку). Кожна особистість (індивід наділений розумовими задатками, які розвиваються в процесі життя, навчання і діяльності, дають можливість сформувати певний світогляд того, що вчиться і його вміння відстоювати цей світгляд в різних ситуаціях). Диференціація та розвиток особистості вимагає таких аспектів.

Діяльність навчальних закладів будується насамперед на принципах доступності, гуманізму, демократизму, незалежності від політичних, громадських і релігійних організацій та об'єднань, взаємозв'язку розумового, морального, фізичного і естетичного виховання, органічного поєднання загальнолюдських духовних цінностей із національною історією і культурою, традиціями, диференціацією та оптимізацією змісту форм освіти, науковості розвиваючого характеру навчання та його індивідуалізації, гнучкості і прогностичності, єдності і наступності, безперервності і різноманітності, поєднання державного управління і громадського самоврядування.

З огляду на це мають бути розглянуті питання функціонування системи початкової ланки загальноосвітніх закладів у регіонах, враховуючи здійснення конкретних заходів щодо підготовки матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів, створення належних санітарно-гігієнічних умов для організації навчально-виховного процесу в початковій школі, паспортизацію приміщень шкіл, в яких розпочнеться навчання першокласників.

Доцільно розглянути питання щодо якісного складу педагогічних кадрів початкової ланки з урахуванням їх професійності, педагогічного досвіду та перепідготовки для роботи в нових умовах, організації постійно діючих семінарів методистів, керівних кадрів закладів системи загальної середньої та дошкільної освіти, педагогічного забезпечення цього процесу, проблем оволодіння специфікою роботи з першокласниками, започаткувати проведення на базі обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти «експрес-курсів», форм дистанційного навчання, консультацій в телефонота факсорежимі для вчителів початкової ланки.

Посиленої уваги продовжує вимагати організація навчально-виховного процесу у сільській школі. Зокрема, актуальними залишаються питання оптимізації мережі загальноосвітніх навчальних закладів сільської місцевості, реорганізація сільських дитячих садочків у навчально-виховні комплекси «школа — дитячий сад», диференціація та організація індивідуального навчання. Необхідно розглянути питання щодо створення умов для навчання здібної та обдарованої молоді в сільській місцевості. В Україні функціонують лише 15 сільських закладів нового типу (ліцеї, гімназії, колегіуми) у Закарпатській, Львівській, Одеській, Рівненській та Чернівецькій областях з учнівським контингентом дві тисячі школярів. Для порівняння: в містах України функціонує 453 заклади нового типу (гімназії, ліцеї і колегіуми) з учнівським контингентом 89,3 тисячі учнів. Міністерством освіти і науки України розпочато роботу щодо реалізації програми комп" ютеризації та інформатизації загальноосвітніх закладів сільської місцевості. Для вирішення цієї проблеми необхідно залучити кошти місцевих бюджетів, спонсорів тощо.

Предметом обговорення на секції працівників дошкільної освіти повинен стати Закон України «Про дошкільну освіту і виховання», прийнятий Верховною Радою у першому читанні. Орієнтиром у роботі педагогічних працівників дошкільної освіти має стати державний Базовий компонент дошкільної освіти, над програмно-методичним забезпеченням якого працюють науковці, методисти, досвідчені практики. Оновлюється зміст дошкільного виховання. Створюється нова програма розвитку особистості дошкільника, яка відрізняється від діючих державних та регіональних програм тим, що її зміст підпорядковується завданню цілісного, комплексного розвитку особистості, забезпеченню її життєвої компетентності, а не вузько спрямованої мети — підготовки до школи. На сьогодні на допомогу вихователям підготовлено оновлені, доопрацьовані програми виховання і навчання дошкільників «Малятко» і «Дитина», а також рекомендації до них.

Враховуючи положення Закону України «Про позашкільну освіту» (1841−14), на секціях заступників керівників з виховної роботи, класних керівників (кураторів), вихователів, працівників позашкільних установ потрібно звернути увагу на посилення виховного впливу на учнівську молодь. Особливу увагу треба приділити вихованню почуття поваги до державних символів, формуванню духовних і громадянських цінностей, високих етичних й моральних чеснот, усвідомленню своєї причетності і відповідальності за долю країни і народу України.

Важливим чинником у проведенні виховної роботи повинна стати пропаганда здорового способу життя, попередження негативних проявів серед учнівської молоді, а саме: алкоголізму, наркоманії, проституції, паління та інших форм, що суперечать народним традиціям та культурі України.

Предметом серйозного обговорення повинні бути результати вивчення якості знань спрямованості навчально-виховного процесу на розвиток особистості.

У центрі уваги секцій керівників навчально-виховних закладів системи освіти мають бути питання якісної перебудови управлінської діяльності, системних випереджаючих рішень, забезпечення життя і здоров" я учасників навчально-виховного процесу, виконання конституційних вимог щодо обов" язкової повної загальної середньої освіти і положень Інструкції з обліку дітей і підлітків шкільного віку в Україні, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 р. N 646 (646−2000;п).

Потребує уваги оновлення питання щодо здійснення організаторської та роз" яснювальної роботи запровадження шкільної форми для учнів загальноосвітніх навчальних закладів. На сьогодні шкільною формою забезпечені лише 30 відсотків учнів від їх загальної кількості.

Важливим для ефективної діяльності загальноосвітніх навчальних закладів має бути створення громадських рад сприяння освіті при органах місцевого самоврядування, завдяки яким формуватиметься громадська думка щодо пріоритетності освіти. Особливої уваги потребує обговорення шляхів забезпечення учнів навчальною книгою, а вчителів — фаховими журналами та методичною літературою, забезпечення навчальних закладів настінними картами, таблицями, іншими навчальними посібниками.

Необхідно довести до відома директорів закладів нового типу, що приведення структури і змісту роботи в гімназіях, ліцеях, колегіумах та спеціалізованих школах відповідно до ст. 9 Закону України «Про загальну середню освіту» (651−14) має здійснюватися поступово, відповідно до переходу загальноосвітніх навчальних закладів I — III ступенів усіх типів і форм власності на 12-річний термін навчання. Міністерством освіти і науки України розробляється нормативно-правова база для забезпечення функціонування загальноосвітніх навчальних закладів. У документах закладається нова модель функціонування загальної середньої освіти. Вона спрямована на гуманне ставлення до дитини, повагу до неї. Ці документи повинні удосконалити педагогічне середовище, сприяти створенню в учнів внутрішньої мотивації до навчання. Обов" язковою стане і громадська експертиза проектів розроблених документів.

На секціях вчителів рекомендовано обговорити необхідність впровадження особистісно-орієнтовного навчання та вирішення проблеми розвантаження школярів, запровадження нової системи оцінювання знань учнів. Предметом обговорення на методоб" єднаннях вчителів мають стати питання якості діючих підручників, а саме: відповідність змісту сучасним вимогам суспільства, яке постійно змінюється, їх адаптованості до шкільної програми, доступності програмного матеріалу для учнів, відповідності санітарно-гігієнічним вимогам.

Треба проаналізувати зазначені питання. Висновки і пропозиції конференцій педагогічних працівників надіслати від кожного району і міста області до департаменту розвитку загальної середньої, дошкільної та позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України.

Диференціація у навчально-виховному ппроцесі повністю сприятиме формуванню особистості і гідного громадянина Української держави, йтиме забезпечення всебічного розвитку і максимального використання знань, умінь, навичок того, хто навчається. Диференційний підхід у навчанні - це індивідуальний підхід до кожного, на зразок сучасних європейський країн.