Грошово

Грошово.

.

Зміст.

Розділ І.

П. 1. Історія створення Центрального банку 3.

П. 2. Форма організації Центрального банку 3.

П. 3. Функції та заподіяння Центрального банку 5.

П. 4. Грошово-кредитна політика Центрального банку 6.

П. 5. Особливості організації кредитної системи у Німеччині 7.

Розділ ІІ.

П. 1. Організація готівкового копійчаного обігу 8.

П. 2. Становлення системи валютного регулювання 9.

П. 3. Центральний банк та діяльність банків 10.

П. 4. Центральний банк як фінансовий агент уряду 11.

П. 5. Валюта Німеччини та валютний курс 12.

П. 6. Контроль копійчаного обігу Центральним банком 12.

Розділ ІІІ.

П. 1. Банківські фінансові установи 14.

П. 2. Небанківські фінансово-кредитні установи 16.

Використана література 19.

Розділ І.

П. 1. Історія створення Центрального банку. Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк — Bundesbank) є спадкоємцем Рейхсбанку, який було б суттєво реорганізовано после Другої світової війни. як відомо, в післявоєнний період союзники, симпатизуючи феє дералістським настроям у Німеччині, підтримали організацію 11 центральних земельні банків (Landeszentralbank — L.Z.В.) за мість розпущеного де-факто Рейхсбанку. Пізніше для забезпечення єдиної емісії у 1948 р. був створений Центральний емісійний інсти тут (Вank Deutscher Lander — В.D.L.), що спочатку мав статус за гальної філії 11 центральних земельні банків. Його керівний репетування ган — Рада Центрального банку (Zentralbankrat) — складався того годину з президентів центральних земельні банків, й лише інші його члени кооптувалися. L.Z.В. відігравали роль головних банків у сво їхні землях. Однак з годиною В.D.L., крім свого привілею щодо емісії, ставши перебирати у собі повноваження з централізації резервів та рефінансування L.Z.В.

Після того, як у 1957 р. ФРН набула повного суверенітету, на зміну В.D.L. прийшов Deutsche Bundesbank. У цьому ж році був прийнятий закон «Про Німецький федеральний банк» на основі про «єднання Банку німецьких земель (створений у західних окупаційних зонах 1948 р.) та центральних банків земель. До його складу входити 9 земельні банків як головні управління та майже 200 головних відділень й філій, котрі знаходяться великі населених пунктах. Центральне правління Німецького федерального банку знаходиться у Франкфурті-на-Майні.

П. 2. Форма організації та статус Центрального банку. Уставний капітал банку — 290 млн. німецьких марок — належить Федерації. На основі закону «Про Німецький федеральний банк» Бундесбанк має повну незалежність від уряду у проведенні грошової політики.

Органами управління Бундесбанка є :

• Рада Центрального банку — визначає ділову політику банку, складається із президента Бундесбанку, членів Заради директорів, президентів Центральних банків земель.

• Рада директорів — центральний виконавчий орган Бундесбанку, що відповідає за рішення Заради за Центральний банк за виключенням питань, що є компетенцією Правління Центральних банків земель (операції із федеральними органами влади та їхні фондами, операції із кредитними інститутами, міжнародні розрахунки, операції на відкритому ринку.

• Правління Центральних банків земель — керівництво Центральних банків федеральних земель. Кожний Центральний банк землі відповідає за операції, котрі здійснюються з кредитними інститутами та владою відповідної територї. При кожному Центральному банку земель є консультативна Рада, Яка обговорює із президентом Центрального банку землі запитання валютної та кредитної політики, функції Центральних банків федеральних земель у забезпеченню кредитної політики, спрямованої на зростання їхні економічної та інвестиційної привабливості, та функції державного управління на місцях та підприємництва. Юридичною основою банківського бізнесу та фінансових послуг є Банківський Акт 1961 р., що передбачає єдині норми регулювання банківської діяльності.

Органом, який здійснює ліцензування фінансової діяльності є Федеральний офіс банківського нагляду (ФОБН).

ФОБН видає інструкції, котрі є обов «язковими до виконання. Банківським Актом передбачена щомісячна звітність банків, Яка надається Бундесбанку для складання зведеної звітності для ФОБН.

Для здійснення перевірок кредитних установ запрошуються зовнішні аудитори,.

які не є співробітниками центральних органів банківського управління. Звіти про перевірку надаються до ФОБН.

Грошово-кредитну й валютну політику банку визначає Рада центральних банків— вищий орган Бундесбанку. До її складу входять президент Бундесбанку (голова Заради), віце-президент (заступник голови Заради), члени Заради директорів й президенти Центральних банків земель. Федеральний принцип побудови Бундесбанку проявляється в бо до Заради центральних банків входять як призначені центром члени Заради директорів, то й перед ставники регіонів, кандидатури яких висувають уряди земель. Рішення Заради приймаються простою більшістю голосів. Рада видає директиви, котрі відносяться до керівництва та управління банком, розмежовує сфери компетенції інших органів банку, якщо це не приписано Законом про Федеральний банк. Рада центральних банків призначається президентом за поданням Федерального уряду, а президенти банків земель — за пропозицією Федеральної Заради.

Вищим виконавчим органом Бундесбаку, який відповідає за практичну реалізацію рішень Заради центральних банків, є Рада директорів. Вона відповідає за операції із Державою та її грошовими фондами, із кредитними установами, а й за валютні операції, операції на відкритому ринку. До складу Заради директорів входять президент Бундесбаику, віце-президент та інші його члени (до 6 осіб). Головою Заради директорів є президент Бундесбапку. Члени Заради директорів призначаються на термін 8 років Президентом Німеччини за пропозицією й за поданням Заради центральних банків.

П. 3.Функції та заподіяння Центрального банку. Бундесбанк є кредитором для комерційних банків та держави. До його компетенції належить управління золотовалютними резервами країни. Головним завданням банку, визначеним Законом, є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - німецької марки.

З 1 января 1999 р. Бундесбанк, виконуючи положення Маастрихтської догоди про створення Європейського валютного та економічного союзу та уніфікації інструментарію грошово-кредитного регулювання, передавши значну частину своїх повноважень, особливо що стосується грошово-кредитної політики, спеціально створеному Європейському центральному банку, увійшовши до системи європейських центральних банків (ЄСЦБ).

Банк повністю відмовився від касового кредитування державних органів федерального рівня, надавши їм можливість вести свої бюджетні рахунки за вибором: чи в системі центрального банку, чи в російських банках (до цого години рахунки державних установ були лише в Бундесбанку). Основні функції Бундесбанку:

1. Емісія банкнот. Ця функція реалізується то й в більшості країн. Бундесбанк здійснює емісію банкнот, що випускаються в обіг через комерційні банки.

2. Керування золотовалютними резервами. Фетишизм стосо вно золота не є характерним для Німеччини; золото складає лише бі ля 15% від загальної суми резервів. Однак до запровадження євро німецька марка був стабільною валютою та використовувалась як інструмент для розрахунків з центральними банками інших країн.

3. Керування валютними курсами. Бундесбанк здійснює цю функцію у межах догоди між розвиненими країнами про недопущен ня вільного коливання обмінних курсів, особливо стосовно долара. У цій сфері забезпечується висока конфіденційність від носно прибутків й збитків від валютних операцій.

4. Функція Державного банку. У ФРН рух надходжень на ра хунки й виплат з державних рахунків здійснюється через Підскарбій ство, а Бундесбанк лише реєструє їхні. разом із тім він відіграє пряму й непряму роль у фінансуванні органів державної влади й управління. Уряд має доступ до пільгових кредитів.

5. Функція головного банку. У Німеччині Бундесбанк викори стовує традиційні інструменти регулювання копійчаного ринку — здійснення інтервенцій та контролю над діяльністю комерційних бан ків. Варто, однак, підкреслити, що контрольна функція здійснюється в тісному співробітництві із Федеральним Управлінням із контролю над банківськими установами, заснованим згідно з законом від 1961 р. Це — державна служба, що працює в тісному співробітництві із Бундесбанком та спіра ється на професійні структури, у числі які — Асоціація німецьких банків (про «єднує 11 регіональних банківських асоціацій й 2 спеціалізованих — Асоціацію іпотечних банків та Асоціацію банків для суднобудуван ня). Членство в асоціаціях є факультативним. Крім того, існують Ні мецька Асоціація ощадних кас, Асоціація німецьких народних банків й кас взаємного сільськогосподарського кредиту й нарешті, Асоціація банків дер жавного сектора.

П. 4. Грошово-кредитна політика Центрального банку. Німецький федеральний банк поряд із монопольним правом випуску банкнот вол «язаний забезпечити стабільність німецької марки. Для цого він використовує традиційний набір інструментів грошово-кредитного регулювання.

Коли, як й котрі із них застосовувати, банк вирішує самостійно. Він встановлює свою облікову ставку у межах угод рефінансування кредитних установ, а конкретних кредит них установ — певний контингент перерахування векселів, надає ломбардні кредити под заставу казначейських вол «язань чи цінних паперів на рядків до 3 місяців. Умови банк може змінювати залежно від ситуації на грошовому ринку країни. Якщо потрібно вплинути на цей ринок, банк має право купувати чи продавати певні векселі, короткой середньострокові казначейські вол «язання, а також боргові вол «язання, допущені до офіційної торгівлі на біржі.

Банк широко використовує політику обов «язкових мінімальних резервів, облікову політику, операції на відкритому ринку (тобто, операції із державними цінними паперами).

Банк здійснює касове виконання державного бюджету, операції із іноземною валютою й золотом, кредитує уряд й міжнародні організації.

П. 5.Особливості організації кредитної системи у Німеччині. Головним завданням Європейський валютний інститут вважає стримування темпів інфляції в межах 0−2%. Інші цілі — сприяння стійкому зростанню, високій зайнятості, високому ступеня конвергенції національних економічних систем, підтрим ка економічного єднання і солідарності держав-членів ЄС — але сять відверто допоміжний характер. Німецьку банківську модель було б взято в основі функціонування Європейського центрального банку (ЄЦБ) у зв «язку з запровадженням нової валюти «євро» із 1 января 1999р.

Німецька модель базується на основі норм мінімального резер вування, усереднення цих норм й нечастих операцій на відкритому ринку із метою згладжування коливань ліквідності в банківській сіс темі й стабілізації відсоткових ставок.

Особливістю німецької банківської системи є універсальність банківських.

установ незалежно від розмірів банків, різниці у правових формах та відносинах.

власності. Кожна із них виконує для своїх клієнтів усі можливі банківські операції.

Незалежність Бундесбанку від уряду та досконалість законодавства у цій сфері - можна сказати, Єдиний випадок у світі. Центральний банк не ставити собі за ціль отримання прибутку, як це роблять інші центральні банки. Бундесбанк функціонує як корпорація громадянського захисту.

Резюме.

1. Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк — Bundesbank) є спадкоємцем Рейхсбанку. У 1957 році був прийнятий закон про Німецький федеральний банк на основі про «єднання Банку німецьких земель та центральних банків земель. Центральне правління Німецького федерального банку знаходиться у Франкфурті-на-Майні.

2. Уставний капітал банку належить Федерації. Органи управління Бундесбанку є: Рада Центрального банку, Рада директорів Правління Центральних банків земель. Органом, який здійснює ліцензування фінансової діяльності є Федеральний офіс банківського нагляду (ФОБН).

3. Головним завданням Бундесбанку є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - німецької марки. Основні функції Бундесбанку: емісія банкнот, керування золотовалютними резервами, керування валютними курсами, функція Державного банку, функція головного банку.

4. Німецький федеральний банк використовує традиційний набір інструментів грошово-кредитного регулювання: встановлення облікової ставки рамках угод рефінансування кредитних установ, політика обов «язкових мінімальних резервів, облікова політику, операції на відкритому ринку.

5. Особливістю німецької банківської системи є універсальність банківських установ. Незалежність Бундесбанку від уряду не має жоден банк у світі. Німецька модель базується на основі норм мінімального резер вування.

Розділ ІІ.

П. 1.Організація готівкового копійчаного обігу. Зіставлення грошової маси із розвитком валового національного продукту показує положення готівково-грошового обігу. Велику роль у регулюванні копійчаного обігу відіграє антиінфляційна грошова політика Бундесбанку. Грошові агрегати схожі до американських, але й їхнього всього 3: М1 включає готівкові гроші в обігу та кошти на поточних рахунках; до агрегату М2 входити М1 та строкові й ощадні депозити у фінансових установах; до М3 належати М2 та депозитні сертифікати.

В Німеччині цільовий орієнтир встановлюється на более «вузьку» грошову масу. У якості копійчаного орієнтира Бундесбанк обрав агрегат, який він назвавши «Центральні банківські гроші (ЦБГ)». Даний агрегат, який наближається за своїм якісним складом до М3, має деякі особливості. ЦБГ включають у собі готівкові гроші й мінімальні резерви комерційних банків, депоновані в центральному банку. Ці резерви калькулюються на базі розроблених коефіцієнтів й відображають різні види банківських вол «язань по відношенню до резидентів із врахуванням неоднакової ступені ліквідності різних видів депозитів. Головною перевагою використання ЦБГ в порівнянні із М3 є ті, що центральний банк несе відповідальність за збільшення грошової маси, а також має можливість прослідкувати внесок самого Бундесбанку в створення грошової маси. Іншою перевагою цого показника є наявність необходимых статистичних даних для розрахунку на щоденний про «єм готівкових грошей й обов «язкових резервних вимог комерційних банків.

П. 2.Становлення системи валютного регулювання. Розвиток системи валютного регулювання у Німеччині можна поділити на кілька етапів.

І етап — до 70-х років XIX ст. — срібний монометаліз м: різні грошові сіс тими (грошові одиниці - пфеніг, грошей, геллер, талер, гульденом), в обігу також використовувалися банкноти та паперові гроші.

ІІ етап — 1875−1924 рр. — золотий монометалізм: створення єдиної грошової системи, єдина валюта — рейхсмарка з золотим вмістом 0,358 423 р золота, в обігу також були банкноти. Після Першої світової війни посилилась інфляція, Яка перетворилися на гіперінфляцію.

ІІІ етап — 1924;1931 рр.- у 1924 р. проводитися грошова реформа: нова рейхсмарка обмінювалась на 1 трлн. старих. У результаті рефор ми відбувся перехід до золотодевізного стандарту. Нова рейхс марка забезпечувалась на 40% золотом та іноземною валютою.

IV етап — 1931;1948 рр. — скасовано золотий стандарт, утвердилася система паперово-кредитних грошей. Після Другої світової війни відбулося знецінення рейхсмарки, країна перебувала в глибокі економічній кризі.

V етап — 1948;2002 рр. — здійснено грошову реформу: в обіг було б введено нову грошову одиницю — німецьку марку, переоцінка грошей відбулася у співвідношенні 6,5 нових марок до 100 старих. У 1949 р. в стране відповідно до вимог Бреттон-Вудської системи було б встановлено золото-доларовий стан дарт, курс німецької марки до долара становив 3,33 марки за до лар США (у вересні 1949 р. девальвація, курс — 4,2 марки за долар США). У 1953 р. ФРН вступила до Міжнародного валютного фонду, який зафіксував золотий вміст марки в 0,211 588 р золота. 1958 р.- запроваджено часткову конвертованість марки.

VI етап — із 2002 р. — марку замінено на євро.

П. 3. Центральний банк та діяльність банків. З метою збереження довіри до банків у Німеччині створена система добровільного страхування вкладів та резервування коштів банків, є і інші методи регулювання діяльності банків. Фонд захисту депозитів створений под егідою Федеральної асоціації німецьких банків. Причому банки — учасники фонду мають бути членами Аудиторської асоціації німецьких комерційних банків, проходити аудиторські перевірки та дотримуватись ряду вимог щодо капі талу, кваліфікації управлінського персоналу та прибутків. Щорічні відрахування у фонд становлять 0,03 відсотка від загального обсягу вол «язань банку (за винятком міжбанківських кредитів).

Регулювання контролю за діяльністю комерційних банків у ФРН має суттєві особливості. Перш на, це ті, що Федеральний банк має лише один засіб прямого впливу на комерційні банки — мінімальні ставки резервування, а також такі непрямі засоби, як політика облікових процентних ставок, ломбардні кредити та операції на відкритому ринку. Всі інші функції нагляду за діяльністю банківської системи викопує Федеральна служба кредитного контролю (ФСК), котра підпорядкована міністерству фінансів. Виведенням функції контролю за межі «банку банків» передбачене недопущення із його боці адміністративного тиску на кредитні інститути. Він має бути лише економічним органом.

Федеральний банк та ФСК тісно співпрацюють, обмінюються необхідною інформацією, тім понад, що Федеральний банк щомі сячно отримує від банків детальну звітність й має широку мережу своїх відділень по всій стране. ФСК такої мережі не має, а тому звертається до центрального банку за консультаціями та інфор мацією. ФСК видає дозволи на відкриття нових банків, встановлює обов «язкові вимоги для банківських установ, стежить по них законодавства. Вона може отримувати від банків будь-яку інфор мацію, проводити позачергові ревізії, втручатись в операційну діяльність банків та видавати накази про негайне призупинення операцій. Банки мають інформувати ФСК про усі зміни в своєму юридичному статусі.

Бундесбанк активно кредитує-комерційні банки. Найбільш поширена форма кредитування — операції РЄПО (40% активів банку), на 2 місці - редисконтування векселів й надання ломбардних кредитів.

Дойче Бундесбанк згідно із Законом виконує і інші заподіяння; організовує та здійснює розрахунки всередині країни та із іншими країнами; разом з Федеральним відомством з контролю за кредитною справою через мережу своїх відділень контролює діяльність банків, регулює курс національної грошової одиниці до іноземних валют.

П. 4. Центральний банк як фінансовий агент уряду. За Конституцією Німеччини, діяльність Бундесбанку регулюється публічним правом. Його статутний фонд належить уряду, якому і перераховується отриманий банком прибуток. Проте, згідно з законодавством, банк не вол «язаний виконувати вказівки федерального уряду, але й він має забезпечувати підтримку уряду щодо проведення загальної економічної політики. Для вирішення найважливіших заходів уряд залучає президента федерального банку. Під час перебування чергу, уряд може брати доля в всіх засіданнях центральної заради банку, але й помиляюся голосу. Проте уряд може подавати заяви чи вимагати, щоб будь-яке рішення цієї заради не набирала чинності протягом двох тижнів.

Репутація Німеччини як провідного банківського центру світу насамперед заговорили українською у «язана з досконалістю банківського законодавства. Закони, котрі регулюють банківську діяльність, поділяються на дві групи: загальні, тобто обов «язкові для кредитних установ на територї всієї країни, та особливі - обмежені територією окремих федеральних земель.

До першої групи належати: «Закон про кредитну справу» (остання редакція 1993p.), «Закон про Німецький Федеральний банк» (в редакції 1992 р.) та ін. До другої групи входять закони, що видаються урядами федеральних земель (ландтагами) та регулюють діяльність кредитних установ регіонального рівня, наприклад Закони про ощадні каси, котрі перебувають у компетенції ландтагів.

П.5. Валюта Німеччини та валютний курс. Марка (Deutsche Mark) — одна із основних грошових одиниць на територї німецьких держав починаючи із XVI століття. Вільноконвертована валюта ФРН до введення євро в 2002р. Нині в обороті є монети та банкноти наступної коштовності: монети (Münzen) — 1, 2 та 5 DM, паперові гроші (Banknoten) — 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500 та 1000 DM.

Звичайно, й досі марка реально забезпечувалася не запасами золота й срібла в підвалах Бундесбанку, а гарним станом німецької економіки. Понад 2/3 паперових грошей припадає на 100- й 1000-марочні купюри. Останні через свою компактність користуються особливою популярністю у тіньовому готівковому обороті. А фальшивомонетники марку не люблять. Складну технологію виготовлення німецької валюти відтворити непросто.

З 1 января 1999 р. Німеччина увійшла до числа країн Європейського Союзу, що запровадили до безготівкового обігу спільну європейську валюту «євро». Передбачалося, що із 1 июля 2002 р. німецька марка повністю припинить своє існування, поступившись «євро» .

Курс німецької марки (DEM, DM, D-Mark) щодо євро: 1 EUR = 1,95 583 DEM.

П. 6. Контроль копійчаного обігу Центральним банком. З моменту створення ЄСЦБ Бундесбанк визначає своє заподіяння так: «Бундесбанк як Центральний банк ФРН є складовою ЄСЦБ. Він бере доля в цій системі, забезпечує цінову стабільність євро та здійснює платежі в стране та за її межами. Бундесбанк як центральний банк проводити спільну монетарну політику ЄСЦБ в Німеччині» .

До функцій Бундесбанку належить монопольне право емісії грошей. Щорічно банк вирішує у якій мірі та у якому напрямі змінюється грошова маса у стране. Результати рішень банку зажди висвітлюються у засобах масової інформації. За допомогою відсоткових ставок банк має змогу у тій чи іншій мірі змінити кількість готівки в обігу.

Банк виконує забезпечення виконання платіжного обігу та контролю над діяльністю інших банків та впливу ними — прямо (доля в контрольних радах) та опосередковано (використання інструментів грошової політики).

Що стосується підтримки стабільності цін, то вона може здій снюватися двома способами. перший — це регулювання коротко строкових відсоткових ставок. Його недолік полягає в існуванні тимчасового лага (він становить близько 2-х років) між здійсненням заходів регулювання та їхнього ре зультатом — впливом на ціни і обсяг виробництва.

Другий спосіб полягає до того, щоб доповнити регулювання від соткових ставок проміжним регулюванням грошової маси. Однак й цей метод має свої недоліки. як показує практичний досвід, у дина міці саме грошової маси присутній значний елемент невизначеності, заговорили українською у «язаної із не передбачуваними змінами в політиці приватних фі нансових інститутів й в настроях населення. Це робить контроль над грошовими агрегатами із боці Бундесбанку не досить надій ним. Крім того, й цьому методу регулювання властиві деякі тимчасо ві лаги.

Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) заявивши про свій намір зберігати наступність й використовувати усі форми кредитно-грошової політики національних центральних банків, що зарекомендували собі із позитивного боці.

Резюме.

1. Велику роль у регулюванні копійчаного обігу відіграє антиінфляційна грошова політика Бундесбанку. Грошові агрегати схожі до американських, але й їхні всього 3: М1 включає готівкові гроші в обігу та кошти на розрахункових рахунках; до агрегату М2 входити М1 та строкові й ощадні депозити у фінансових установах; до М3 належати М2 та депозитні сертифікати.

2. Розвиток системи валютного регулювання у Німеччині можна поділити на кілька етапів. І етап — срібний монометаліз м, ІІ етап — золотий монометалізм, ІІІ етап — грошова реформа: нова рейхсмарка обмінювалась на 1 трлн. старих, IV етапскасовано золотий стандарт, утвердилася система паперово-кредитних грошей, V — етап проведено грошову реформу: в обіг було б введено німецьку марку, VI етап — марку замінено на євро.

3. З метою збереження довіри до банків у Німеччині створена система добровільного страхування вкладів та резервування коштів банків. Бундесбанк активно кредитує-комерційні банки, організовує та здійснює розрахунки всередині країни та із іншими країнами.

4. Статутний фонд Бундесбанку належить уряду, якому і перераховується отриманий прибуток. Проте банк не вол «язаний виконувати вказівки федерального уряду, але й він має забезпечувати підтримку уряду щодо проведення загальної економічної політики.

5. Марка (Deutsche Mark) — вільноконвертована валюта ФРН до введення євро в 2002р. Курс німецької марки (DEM, DM, D-Mark) щодо євро: 1 EUR = 1,95 583 DEM.

6. До функцій Бундесбанку належить монопольне право емісії грошей. Щорічно банк вирішує у якій мірі та у якому напрямі змінюється грошова маса у стране.

Розділ ІІІ.

П. 1. Банківські фінансові установи. Другий рівень кредитної системи Німеччини складають універсальні та спеціалізовані банки. За формою власності смердоті можуть бути приватними, кооперативними чи публічно-правовими інституціями. Лише приватні банки, як й раніше, ставлять собі за мітку насамперед виробничо-господарську діяльність. Саме вон є головним джерелом їхніх прибутків. Кооперативні банки спрямовують діяльність на заохочення своїх членів із метою створення сприятливих умів для вкладників.

Формальною метою публічно-правових кредитних установ є заохочувати накопичення заощаджень й сповна забезпечувати приватних клієнтів, а означати й економіки, дешевими банківськими послугами.

Універсальні банки посідають здійснюють усі види банківської діяльності (у тому числі операції із цінними паперами). До них належати приватні комерційні банки («гросбанки», регіональні банки, приватні банкіри та філії іноземних банків), кооперативні кредитні установи («Райфазен» та «Фольксбанк»), державні кредитні установи (ощадні каси та жироцентралі).

Головні серед них — «гросбанки»: «Дойче банк», «Дрезднер банк» й «Коммерцбанк». Це акціонерні товариства, кожне із які має від 200 до 300 тис. акціонерів. Ці банки мають досить розгалужену мережу філій — 3,5 тис., їхнього діяльність виходить далеко за межі надання кредитів.

Усі банки прямо чи через філії виконують весь набір банківських операцій. Крім того, зазначені вище три великі банки мають обов «язкові окремі філії в Берліні. Різноманітні міжнародні послуги великих банків здійснюються через потужні банківські відділення в самій Німеччині, котрі виконують операції за кордоном, й дочірні організації, розташовані в усьому світі, а також їхні філії та представництва в інших країнах.

Сектор приватних комерційних банків ФРН охоплює близько 350 більш-менш універсально діючих приватних установ, котрі мають понад як 7 тис. філій й понад 200 тис. співробітників. До складу цого сектора входять, окрім «гросбанків», близько 200 регіональних та інших банків, близько 80 приватних банкірів й приблизно 60 філій іноземних банків. Приватні банки часто мають форму повного торговельного товариства чи командитного товариства. Основною діяльністю приватних банків є операції із цінними паперами, управління майном, операції із нерухомістю й спеціалізоване фінансування.

До групи приватних комерційних банків входять також філії іноземних банків. Загальний рівень діяльності інших країн на фінансовому ринку Німеччини досить високий. Про це свідчить тієї факт, що у ФРН функціонують понад як 300 іноземних кредитних установ із понад 50 країн. Вони мають майже 1000 філій, котрі функціонують у формі дочірніх кредитних установ, філій та представництв, участі в інших підприємствах.

Регіональні та інші комерційні банки — провінційні банки, їхні діяльність донедавна був обмежена якимось регіоном чи галуззю, нині вона поширюється протягом усього територію Німеччини та за її межі.

Функції універсальних банків також виконують державні кредитні установи: ощадні каси та жироцентралі. У пасивах ощадних кас — ощадні вклади, в активах — довгострокові іпотечні кредити. Важлива рису їхні діяльності - кредитування комерційних банків. Установи ощадних кас ведуть 36,4 млн. жирорахунків. Жироцентралі, чи земельні банки (12), також є філіями Німецького федерального банку, центрами ощадних кас та великими комерційними банками (наприклад, «Вестдойче ландесбанк», «Байерише ландесбанк»). Очолює систему ощадних кас та жироцентралей Німецька жироцентраль — «Німецький комунальний банк» («Дойче жироцентрале — Дойче Комунальбанк»). Усі смердоті мають статус публічно-правових установ.

Статистика Німецького федерального банку до комерційних банків відносить також й приватні банкіри. Це приватні комерційні банки, котрі не мають статусу акціонерних товариств. Такі кооперативні установи, як сільськогосподарські кредитні банки — «Райфазен» та народні - «Фольксбанки», а також центральні кооперативні банки виконують функції універсальних банків. Вони обслуговують дрібних та середніх підприємців, конкуруючи із іншими банками, обмежуються прийманням депозитів та здійснюють розрахунки.

П. 2. Небанківські фінансово-кредитні установи. До небанківських фінансово-кредитних установ належати: ощадні каси, будівельні ощадні каси, кредитні товариства, інвестиційні компанії, страхові товариства, пенсійні каси.

Ощадні каси. Майже усі ощадні каси у ФРН є державними. Їх пасиви становлять заощадження населення. Основні активні операції ощадних кас зводяться до довгострокових іпотечних та житлових кредитів. Надлишки прибутку ощадних кас надходять до бюджету міста. Сьогодні налічується близько 650 ощадних кас. Вони поступово розвиваються в малі універсальні банки.

Будівельні ощадні каси. Їх діяльність заговорили українською у «язана із фінансуванням будівництва. У 90-х роках у Німеччині діяло 18 приватних й 13 державних будівельних ощадних кас. Це спеціальні ощадні каси. Акумулюючи надходження вкладників до загального фонду, смердоті надають вкладникам за планом розподілу коштів кредити на будівництво житлових про «єктів й квартир. Вкладник винен у визначений термін вносити певні суми до загального фонду. Тільки после цого він отримує декларація про позику.

Кредитні товариства. Виникли у XIX ст. Процес індустріалізації країни викликав великий попит на кредити, їхні гостро потребували малі та середні підприємства через обмежений доступ до ринку позичкових капіталів. Основний вид їхнього операцій —короткострокове кредитування торговців, дрібних промисловців, ремісників. Центральним закладом є Німецький банк кредитних товариств.

Інвестиційні компанії. Специфіка операцій інвестиційних товариств полягає в бо смердоті реалізують свої сертифікати (чи акції) й на залучений капітал купують акції промислових та інших підприємств. Крім того, інвестиційні компанії за законом 1957 р. вол «язані матір не менш як 0,5 млн. марок основного капіталу. У ФРН налічується 35 інвестиційних компаній, що мають понад 700 різних фондів. Більшість фондів у ФРН працюють за принципом «відкритої системи» .

Страхові товариства. Страхові компанії ФРН мають великі активи, значну частину які надають у кредит. У ФРН діє близько 10 тис. страхових закладів, із них понад 9 тис. невеликі. Переважно до їхніх операцій відносять: страхування життя, страхування майна, перестрахувальні операції.

Пенсійні каси. Зараз у ФРН діє 114 пенсійних кас. Вони активно займаються кредитуванням (переважно довгостро ковим та іпотечним) та інвестиціями у цінні папери підприємств.

Резюме.

1. Інший рівень кредитної системи Німеччини складають універсальні та спеціалізовані банки. За формою власності смердоті можуть бути приватними, кооперативними чи публічно-правовими інституціями.

2. До небанківських фінансово-кредитних установ належати: ощадні каси, будівельні ощадні каси, кредитні товариства, інвестиційні компанії, страхові товариства, пенсійні каси.

Використана література:

1. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн./ Під ред. проф. Івасіва.Б.С. — Київ.:1994.

2. Іванов В.М., Софіщенко І.Л. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн — київ:2001.

3. Інтернет-джерела: internet.

internet.

internet.

_.