Лібералізація цін та фінансова політика

Зміст

1 Лібералізація цін

2 Фінансова політика Висновки Література

1 Лібералізація цін

Лібералізація цін передбачає перехід до вільних цін, які формуються на ринку під дією попиту і пропозиції.

Тверді, стабільні державні ціни мають ряд недоліків. Вони обмежують конкуренцію, так як не дають можливості змінювати ціни у порівнянні з конкурентами. Ціни поступово відриваються від реальних умов ринку, не враховують змін у співвідношенні попиту і пропозицій, в результаті чого по одних товарах спостерігається затоварювання, по інших — дефіцит. Якщо ціни тривалий час не переглядаються, вони відриваються від вартості - затрат відтворення. При занижених цінах дороге виглядає дешевим, при завищених — дешеве дорогим. В результаті потреби в предметах широкого вжитку і засобах виробництва задовольняються при затратах більших, ніж це необхідно. Ускладнюється вільний обмін товарами: для деяких товаровиробників стає невигідним через підвищення витрат виробництва виробляти певну продукцію.

Якщо затрати виробництва знижуються, це не призводить до скорочення виробництва в гірших умовах, так як попередня ціна дозволяє мати достатній прибуток і в гірших умовах виробництва. Збільшення затрат відтворення при незмінності ціни призводить до збитковості виробництва або зменшення прибутку, стимулює припинення виробництва або блокує його розширення.

Внутрішні ціни відриваються від світових, ускладнюється міжнародний обмін.

Стабільні ціни стримують підвищення якості продукції (підвищення якості продукції зазвичай вимагає додаткових затрат та підвищення цін). Ускладнюється процес створення нової продукції: це вимагає складної та тривалої процедури утвердження цін на нові вироби.

Вільні ціни розширюють самостійність підприємств. Організація виробництва якогось нового товару вже не вимагає попередніх тривалих узгоджень, ціна на нього встановлюється виробником самостійно, і якщо при цій ціні товар буде реалізований, буде забезпечене подальше його виробництво.

Ціни на товари підвищеної якості, машини, що приносять економію часу, встановлюються з врахуванням отриманого ефекту. Це забезпечує зацікавленість підприємств у виробництві нової продукції, підвищує їх сприйнятливість до НТП. Поступово, по мірі насичення ринку певними машинами, ціни на них знижуються. Таким шляхом нова техніка поступає спочатку туди, де вона в стані принести підвищений ефект, потім туди, де ефект нижчий і т.д.

Певна частина сировини, матеріалів може виявитися в дефіциті. При вільних цінах це призводить до росту цін на них. При підвищених цінах певну сировину купують ті підприємства, на яких її застосування приносить підвищений ефект. Підприємства, які виробляють цю сировину, орієнтуються на розширення її виробництва, сюди перетікає капітал, переходить робоча сила, що веде в кінцевому підсумку до ліквідації дефіциту.

Ціни змінюються по мірі зміни затрат відтворення. Це сприяє припиненню виробництва там, де воно недостатньо ефективне. По мірі росту затрат виробництва зростають і ціни. Не виникає проблеми дотацій. Виробництво не припиняється через збитковість (як це може бути при стабільних цінах): ціни зростають по мірі збільшення витрат.

Із введенням вільних цін включається в дію механізм ринкового регулювання економіки. Підвищення попиту викликає підвищення цін, норми прибутку на вкладений капітал, курсу акцій. Через банки, цінні папери, створення акціонерних компаній капітал плине туди, де він приносить більш високий прибуток. Виробництво товарів підвищеного попиту розширюється. При ситуації, коли пропозиція перевищує попит, ціни на товари падають, прибуток зменшується, норма прибутку падає, відбувається відтік капіталу, виробництво даних товарів скорочується.

Вільні ціни забезпечують постійну насиченість ринку, збалансованість попиту та пропозиції. Це сприяє дії протизатратного механізму. При диктаті споживача і розвинутій конкуренції поганий, неякісний, дорогий товар не продати. Насичений ринок стимулює зниження затрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів, в кінцевому підсумку — задоволення потреб населення з мінімальними затратами.

Виробництво орієнтується на максимум прибутку, прибуток стає основним оціночним показником, який стимулює розширення виробництва та скорочення затрат. Знімаються тим самим негативні наслідки застосування показників валової (реалізованої, товарної) продукції як оціночних.

Ціни формуються по затратах відтворення, наближуються до вартості, до світових цін. Тим самим долається їх затратний характер.

Однак практика застосування вільних цін в наших умовах в останні роки виявила суттєві вади, які притаманні цим цінам.

Перехід до вільного ціноутворення створив умови для різкого підвищення цін, яке переросло в гіперінфляцію. В свою чергу гіперінфляція привела до зменшення попиту, знецінення коштів підприємств, що викликало падіння виробництва.

Невміле регулювання вільних цін стало причиною порушення паритету цін на продукцію сільського господарства та промислову продукцію для села: умови обміну для села погіршилися в п ' ятеро. Завищення курсу гривні привело до такого зниження цін на імпортні товари, яке зумовило масову нерентабельність виробництва (збиткові 50% підприємств та 90% КСП) та захоплення нашого внутрішнього ринку іноземними виробниками товарів.

Нагадаємо, що у Франції перехід від твердих цін, які встановлювала держава, до вільних цін зайняв майже 40 років; при цьому було використано 14 модифікацій цін: перехідних від твердих до вільних.

Використання показника прибутку (норми прибутку) як основного орієнтира при прийнятті господарських рішень має свої плюси і мінуси.

Показник реалізованої (валової) продукції, який використовувався як оціночний, мав затратний характер, бо стимулював, зокрема, зростання матеріалоємності продукції. Показник прибутку виступає як противитратний, бо зацікавлює підприємства в зниженні матеріалоємності продукції.

Прибуток — узагальнюючий показник, в якому враховуються зміни в усіх елементах процесу праці: робочій силі, предметах і засобах праці, а також в споживних вартостях, які створюються в процесі праці. Ця властивість показника прибутку дозволяє однозначно оцінювати варіанти господарських рішень, наслідки діяльності підприємств, порівнювати їх, співставляти ефект і витрати на його досягнення. В цьому його перевага, як показника оцінки діяльності, в порівнянні з системою оцінки наслідків за 2−3 показниками.

Орієнтація на максимізацію прибутку як мету діяльності може мати своїм наслідком безробіття і нераціональне використання капітальних вкладень.

Припустимо, що вивільнення одного робітника досягається ціною капітальних вкладень в 25 тис. грн., а вартість робочого місця дорівнює 15 тис. грн. Разом для отримання приросту матеріальних благ чи послуг в обсязі річного виробітку одного робітника ВГ потрібно 25+15=40 тис. грн. капітальних вкладень.

Якщо на розвиток економіки можна направити 40 млрд. грн., їх треба поділити в пропорції 25:15 на заміщення робочої сили та для створення робочих місць. В цьому випадку не буде безробіття: 1 млн. вивільнених робітників отримає 1 млн. додаткових робочих місць, а виробництво зросте на 1 млн. ВГ.

Але якщо витрати на заміщення робочої сили приносять норму прибутку у 30%, а витрати на створення робочих місць — 15%, 40 млрд. грн. будуть використані на заміщення робочої сили. Вигідне приватним власникам капіталу його вкладення (40 млрд. грн. при нормі прибутку 30% принесуть 12 млрд. грн. прибутку) буде невигідним для суспільства: обсяг виробництва не зросте, а кількість безробітних збільшиться на 40 млрд.: 25 тис. = 1,6 млн. осіб.

В ринковій економіці держава має так регулювати кредит, капітальні вкладення, підприємництво, щоб вивільнення робітників не привело до масового безробіття.

Прибуток можна отримати як за рахунок збільшення обсягу виробництва, так і за рахунок зниження витрат. Власник капіталу зацікавлений у всемірному збільшенні виробництва; одночасно він зацікавлений в скороченні витрат на зарплату. Така масова орієнтація власників капіталу врешті решт приводить до того, що постійно відтворюється невідповідність між пропозицією товарів та попитом на них. Попит відстає від виробництва, і це породжує кризи перевиробництва. Держава в цьому випадку приймає заходи до зниження темпів зростання виробництва, якщо спостерігається «перегрів» економіки, до збільшення споживання (підвищення розміру мінімальної зарплати, пенсій і т. ін.), щоб уникнути кризи надвиробництва.

Орієнтація на прибуток в умовах надлишку робочої сили не забезпечує вибору оптимальних варіантів розвитку економіки .

Орієнтація на прибуток в останні роки привела до рішень, вигідних власникам капіталу, а не суспільству. Сировину стало вигідним вивозити за кордон, а не продавати вітчизняним підприємствам. Це привело до деіндустріалізації країни.

Після реформи стало вигідним ввозити вугілля з Польщі і закривати власні шахти. В країнах з потужним експортним потенціалом це дійсно вигідно: потреби у вугіллі можна задовольняти при менших витратах (на експорт продукції, за рахунок якого купують вугілля). Але в наших умовах це веде до зростання безробіття і зовнішньої заборгованості (вугілля фактично купують за рахунок іноземних кредитів).

Гривня економії на зарплаті в складі показника прибутку прирівнюється гривні економії матеріалів чи засобів праці. Але вплив цих форм економії часу на зростання економіки та загального добробуту не однаковий. Так, економія 6 тис. грн. в рік на зарплаті до реформи означала вивільнення двох працівників, матеріалів — одного працівника і тих капітальних вкладень, які йдуть на створення робочого місця. Економія 6 тис. грн. на засобах праці не еквівалентна економії 6 тис. грн. зарплати: кожен карбованець, витрачений на машину, заощаджує на зарплаті кілька карбованців.

Норма прибутку неточно характеризує внесок того чи іншого варіанту економії часу в підвищення продуктивності праці, зростання загального добробуту.

Припустимо, що в кожному з двох випадків прибуток зростає на 60 тис. грн. за рахунок зменшення витрат виробництва коштом 300 тис. грн. вкладень у відповідні машини. Норма прибутку по варіантах однакова (60:300=20%), тому згідно існуючого методичного підходу варіанти слід визначати рівними по ефективності.

Але можна припустити, що зменшення собівартості на 60 тис. грн. в рік є наслідком вивільнення в першому випадку 40 робітників з зарплатою кожного 1,5 тис. грн., а в другому — 10 робітників (наслідок економії матеріалів при виробітку їх на одного робітника на 6 тис. грн. в рік). В першому випадку продуктивність суспільної праці зростає більше, внесок цього варіанту в підвищення загального добробуту вищий, ніж другого.

Можна також припустити, що 300 тис. грн. капітальних вкладень є результатом праці в першому випадку 40, а в другому 100 робітників, що строк служби машин складає: першої 10, другої 5 років. Таким чином, щоб отримувати в рік 60 тис. грн. прибутку, треба зайняти в середньому на рік в першому випадку 40:10=4, а в другому 100:5=20 робітників.

В першому випадку продуктивність суспільної праці підвищується: один робітник, зайнятий виробництвом машин, забезпечує заміщення Е3=40:4=10 робітників. В другому випадку продуктивність суспільної праці зменшується: щоб вивільнити 10 робітників, виробництвом машин в середньому за рік довелося зайняти 20 робітників.

При прийнятті рішень на державному рівні треба брати до уваги цю неточність норми прибутку як критеріального показника при виборі варіантів НТП, розвитку економіки.

2 Фінансова політика

Фінансова політика — це сукупність фінансових (розподільчи і перерозподільчих) заходів, які здійснює держава через фінансову систему. Фінансова полiтика — це частина економiчної полiтики. Головним завданням фiнансової полiтики є забезпечення реалiзацiї тої чи iншої державної програми вiдповiдними фiнансовими ресурсами.

Проявляється фінансова політика у:

· фiнансовому законодавствi;

· в системi форм i методiв мобiлiзацiї фiнансових ресурсiв (найважливiшими з яких є податки);

· в перерозподiлi фiнансових ресурсiв мiж окремими верствами населення, галузями дiяльностi, регiонами країни;

· в структурi доходiв i видаткiв бюджетiв та iн.

Найважливішими умовами результативності фінансової політики є:

· врахування дiї економiчних законiв розвитку суспiльства;

· вивчення та використання досвiду попереднiх етапiв господарського будiвництва;

· врахування специфiки сучасних умов, змiни у зовнiшнiй та внутрiшнiй полiтицi;

· комплекснiсть у розробцi заходів, пов’язаних iз вдосконаленням фiнансових вiдносин.

Фiнансова полiтика має надзвичайно велике значення в життi суспiльства i при дотриманнi вищенаведених умов може сприяти розвитку продуктивних сил, покращанню добробуту населення, вирiшенню нацiональних i мiжнародних проблем, пiдвищенню обороноздатностi країни.В залежностi вiд характеру заходів i часу, на якi вони розрахованi, розрiзняють наступні поняття: фінансова стратегія і фінансова тактика.

Фінансова стратегія — це основнi напрями використання фiнансiв на тривалу перспективу. Прикладом стратегiчних завдань i вiдповiдно їх фiнансового забезпечення є: впровадження власної грошової одиницi, проведення приватизацiї, подолання iнфляцiї i спаду виробництва.

Фінансова тактика спрямована на вирiшення завдань окремого етапу розвитку країни i полягає у змiнi форм органiзацiї фiнансових вiдносин. Яскравим прикладом фiнансової тактики є удосконалення системи оподаткування, надання пiльг окремим платникам, територiальний перерозподiл фiнансових ресурсiв через бюджетну систему.

В кожнiй країнi конкретнi методи проведення фiнансової полiтики залежать вiд iсторичних умов, рiвня економiчного розвитку, нацiональних традицiй та iнших чинникiв. Сучасну фiнансову полiтику України в значнiй мiрi визначає важкий стан економiки, як наслідок тривалої фінансової кризи.

У 1990 році в Україні була розроблена і прийнята Концепція переходу до ринкової економіки. В цьому важливому документі були накреслені напрямки фінансової стратегії уряду на перспективу в зв’язку з необхідністю переходу до ринкової економіки. В концепції була дана характеристика основних рис ринку в Україні, моделей та етапів переходу до нього.

Визначені головні завдання:

· проведення роздержавлення і приватизації підприємств;

· здійснення земельної реформи;

· демонополізація економіки;

· свобода підприємництва;

· реформа фінансово-бюджетної і банківської систем, нормалізація грошового обігу;

· створення ринкової інфраструктури, в т. ч. фінансового ринку;

· державне регулювання економіки з допомогою ринкових методів;

· забезпечення соціального захисту населення;

· вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності з метою зміцнення позицій країни у світовому співтоваристві;

· захист і оздоровлення екологічного середовища.

Звичайно, що вирішення всіх завдань, поставлених концепцією вимагає тривалого часу, більшість з них залишаються актуальними і в умовах сьогодення.

Економічна ситуація, в якій опинилася Україна на початку 90х років, виявилася чи не найскладнішою серед усіх постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи, і тому практична реалізація поставлених завдань виявилася занадто складною. В економіці країни спостерігалося загострення кризових процесів. Було допущено ряд помилок в економічній політиці, у здійсненні зовнішньоекономічного курсу, ігнорувалися специфічні умови ринкової трансформації економіки України. В таких умовах було прийнято рішення про здійснення радикальних економічних реформ, спрямованих на розбудову в Україні соціально-орієнтованої ринкової економіки, забезпечення реального повороту всієї господарської системи до людини. З цією метою в галузі фінансової політики передбачається проведення глибокої реформи фінансової і бюджетної системи шляхом:

· реального розмежування фінансової та кредитної системи країни;

· відокремлення фінансів державних підприємств від державного бюджету;

· розробки зведеного балансу фінансових ресурсів держави для відображення процесів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів держави, суб'єктів господарювання і населення;

· забезпечення децентралізації державних фінансів, розмежування державного та місцевого бюджетів за джерелами надходжень та витрат;

· перебудова податкової системи у напрямі її подальшої лібералізації;

· запровадження системи достовірного фінансового обліку, звітності та своєчасної сплати податків;

· зменшення бюджетних видатків та відповідне ліквідація дефіциту державного бюджету;

· формування ринку обслуговування державного боргу на основі розміщення на ньому державних позик та облігацій, державних короткострокових казначейських зобов’язань.

В умовах ринку одним з найважливіших важелів впливу держави на економіку є податки, з допомогою яких визначають пропорції розподілу валового національного продукту, темпи нагромадження, здійснюють вплив на платіжеспроможний попит населення і рівень його добробуту тощо. І тому питання податкової політики завжди знаходилися в центрі уваги парламенту і уряду України. Але до 1995 року всі зміни, що передбачалися в цій галузі, мали обмежений характер і торкалися окремих аспектів оподаткування. І тому було прийнято рішення про проведення в Україні податкової реформи, метою якої є:

· пом’якшення податкової політики;

· стимулювання вітчизняного виробництва;

· посилення податкової та платіжної дисципліни і забезпечення своєчасних надходжень до державного бюджету.

Реалізація цієї мети повинна бути забезпечена через:

· створення стабільної податкової системи;

· спрощення обчислення податків і сплата їх у такі строки, які б забезпечували можливість платникам враховувати це під час планування фінансово-господарської діяльності наступного періоду;

· зменшення рівня розміру податкових вилучень починаючи;

· чітке визначення об'єктів оподаткування для запобігання випадкам подвійного оподаткування;

· упорядкування стягнення податків та посилення відповідальності за ухилення від сплати та їх несвоєчасну сплату;

· скасування пільг в оподаткуванні, наданих за галузевим принципом або окремим суб'єктам господарювання з одночасним запровадженням механізму реструктуризації безнадійної заборгованості за податковими забов’язаннями;

· зменшення ставок податків на імпортну продукцію, яка необхідна для вітчизняних виробників і збільшення податків на продукцію, яка імпортується в Україну і призначена для кінцевого споживання, за умови що аналогічна продукція виробляється в Україні;

· посилення оподаткування бартерних товарообмінних операцій та операцій з давальницькою сировиною;

· скасування авансової сплати податків та запровадження їх сплати раз на місяць;

· перехід до обчислення оподатковуваного прибутку як різниці між валовим доходом та валовими витратами виробництва (обігу).

Першим кроком у проведенні податкової реформи в Україні стало прийняття в 1997 році Законів України: «Про систему оподаткування», «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств». Наступним важливим кроком є прийняття Податкового кодексу.

Фінансові проблеми програми «Україна 2010» .

На виконання розпорядження Президента України від 26 лютого 1998 р. № 43 провідними вченими і практиками нашої країни була розроблена програма розвитку на дванадцятирічний термін «Україна 2010». В основу програми покладено фундаментальну ідею забезпечення пріоритету прав і життєдіяльності, оцінку стану її реалізації в Україні та визначення відповідних інтегральних прогнозних показників на період до 2010 року. Для вирішення цього питання застосовувалися вітчизняні та зарубіжні методики розрахунку показників людського розвитку та конкурентоспроможності країн та ін.

Поряд із цим була поставлена мета більш чітко визначити місце і роль України в геополітичному та геоекономічному просторі, відстежити основні тенденції і варіанти розвитку цивілізації та українського суспільства, накреслити конкретні цілі, рамкові умови та пріоритети до 2010 року з урахуванням наявних матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інших ресурсів держави, накреслити оптимальні шляхи їх досягнення. Програма складається з восьми розділів.

В першому розділі «Національні інтереси України в контексті розвитку світової цивілізації» дана характеристика становища України як незалежної держави наприкінці ХХ ст., визначені етапи соціально-економічного розвитку та загальні національні цілі на період до 2010 року, а також довгострокові передумови та фактори розвитку.

В другому розділі «Ідея соціального прогресу і стабільності» визначено основні напрямки соціальної політики у державі, яка виходить із необхідності забезпечення кожній людині роботу, достаток, здоров’я та духовність. Особлива увага приділена таким проблемам, як розвиток системи соціального страхування, освіти, науки, відродження української культури, тенденціям демографічного розвитку, підтримці сім'ї та молоді тощо.

Реформа системи соціального страхування в Україні буде проведена з метою підвищення рівня соціальної захищеності громадян, посилення мотивації до праці, персональної відповідальності працівників та роботодавців за формування коштів страхових фондів. Для цього передбачається запровадити п’ять програм загальнообов’язкового державного соціального страхування: 1) пенсійного; 2) медичного; 3) у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; 4) на випадок безробіття; 5) від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Важливою складовою соціальної політики держави є реформа пенсійного забезпечення, в результаті її проведення передбачається відновити діференціацію пенсій, встановити залежність розмірів пенсій від трудового вкладу та страхового стажу кожної особи. З метою створення організаційних передумов буде впроваджено автоматизований персоніфікований облік відомостей у системі обов’язкового державного пенсійного страхування.

У найближчі п’ять років проходитиме процес становлення системи недержавних корпоративних пенсійних фондів в гірничодобувній, металургійній, хімічній промисловості, атомній енергетиці, а також в окремих підгалузях машинобудування. Внаслідок цього зменшиться чисельність пільгових категорій пенсіонерів, яким надано право дострокового виходу на пенсію, та продовжиться працездатний вік працівників вказаних галузей.

Прогнозується подальший розвиток системи додаткового добровільного пенсійного страхування.

В третьому розділі програми «Україна 2010» «Демократичні перетворення та формування відкритого суспільства» визначено мету розвитку Української держави: формування громадянського суспільства, яке на основі правових норм встановлює оптимальне співвідношення інтересів окремих особистостей, соціальних угруповань і суспільства в цілому. Визнано, що соціальною базою такого суспільства повинен стати середній клас, інтереси якого тісно пов’язані з національними інтересами держави. Демократичні перетворення неможливі без соціального партнерства та партійного плюралізму, консолідації українського суспільства незалежно від національної приналежності, поєднання інтересів держави, суспільства і церкви у справі становлення моралі та духовного розвитку громадян.

В розділі четвертому «Стратегія економічного зростання» обгрунтувана ефективність обраної стратегії соціальноекономічного розвитку виходячи з відтворювальних пропорцій та динаміки валового внутрішнього продукту, які найбільш яскраво характеризують якісні риси економічної моделі.

Необхідною передумовою економічного зростання є активна інвестиційна політика, яка повинна передбачати:

· відновлення стимулів до нагромадження капіталу та розвитку матеріально-технічної бази суб'єктів господарювання;

· зростання обсягів інвестування в реальний сектор економіки більшими темпами у порівнянні з ростом обсягів ВВП;

· пожвавлення інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання;

· підвищення рівня ефективності використання капіталів;

· осилення мотивації до нагромадження фінансових ресурсів населенням та їх інвестування в реальний сектор економіки;

· направлення ресурсів, які акумулюються у фінансово-кредитній сфері на інвестування в реальний сектор економіки;

· узгодження грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики з цілями інвестиційної стратегії;

· залучення іноземних інвестицій в Україну.

Стратегія економічного зростання передбачає забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, структурну перебудову економіки, оздоровлення банківської системи. Дієвим інструментом управління економікою повинна стати бюджетна і податкова політика.

Передбачається, що до 2001 року спостерігатиметься зменшення обсягів фінансових ресурсів, що перерозподіляються через державний бюджет. Це відбудеться завдяки вдосконаленню податкової системи, зменшенню кількості податків та їх ставок. Одночасно скоротяться бюджетні витрати разом із зміною їх структури та покращиться використання коштів.

Після 2002 року обсяг фінансових ресурсів, що перерозподіляються через бюджет, зросте в номінальному і реальному обчисленні, зростуть також видатки бюджету, зокрема, на соціальні потреби, охорону здоров’я, науку.

Передбачається провести ряд заходів з удосконалення бюджетного процесу (чітка регламентація, посилення контролю за витрачанням коштів, створення системи прогнозування показників бюджету, перехід до середньострокового та перспективного фінансового та бюджетного планування).

До найважливіших завдань у сфері бюджетної політики належать:

· забезпечення збалансованості бюджетів;

· оптимізація рівня бюджетного дефіциту;

· посилення контрольної роботи за витрачанням бюджетних коштів;

· виділення державних інвестицій тільки на конкурсній, зворотній основі;скорочення державних запозичень, здешевлення обслуговування державного боргу;

· використання в процесі бюджетного планування соціальних стандартів та нормативів;

· скорочення обсягу дотацій та субсидій з бюджету;

· зміцнення доходної бази органів місцевого самоврядування, закріплення за місцевими бюджетами доходів, достатніх для виконання їх функцій;

· вдосконалення міжбюджетних відносин, забезпечення їх стабільності, посилення заінтересованості місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у збільшенні власних доходів та своєчасному і повному справлянні податків;

· вдосконалення оплати праці в бюджетній сфері та ін.

3 бюджетної політикою тісно пов’язана податкова реформа, основними завданнями якої є:

1) забезпечення стабільності системи оподаткування, зниження податкового навантаження, впорядкування пільг по податках, вдосконалення податкового законодавства (розробка Податкового кодексу). Зменшення нарахувань на фонд оплати праці при оподаткуванні доходів фізичних осіб;

2) створення дієвого механізму контролю за сплатою податків, зборів, посилення відповідальності за ухилення та несвоєчасну сплату;

3) додержання міжнародних угод з питань оподаткування, наближення податкового законодавсва України до законодавства країн Європейського Союзу.

Створення ефективної фінансової системи в Україні неможливе без розвитку фінансового, в т. ч. фондового ринку. Однією з умов його функціонування є вдосконалення державного регулювання ринку цінних паперів, яке повинно охопити:

· регулювання випуску та обігу цінних паперів, діяльності учасників РЦП;

· захист прав інвесторів, контроль за їх дотриманням;

· контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на РЦП;

· удосконалення управління державними корпоративними правами;

· контроль достовірності інформації, яка подається учасниками РЦП.

В подальшому розвитку фондового ринку України пріоритетними напрямками повинні бути розвиток корпоративних цінних паперів, розбудова інфраструктури фондового ринку, активізація вторинного РЦП. Відносно ринку облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) передбачається ряд заходів, спрямованих на подолання допущених у попередні роки прорахунків. Це, зокрема:

· створення єдиної системи управління державним боргом для забезпечення зниження вартості його обслуговування;

· випуск державних облігацій для фізичних осіб з фіксованим доходом на основі прогнозу помісячного індексу інфляції на найближчі роки;

· підтримка вторинного ринку Національним банком України;

· обмеження випуску державних боргових інструментів на внутрішньому ринку потребами обслуговування державного боргу;

· запровадження ідентифікації державних облігацій в міжнародній системі.

П’ятий розділ програми «Пріоритети науково-технічного та інноваційного розвитку» визначає стратегічні напрямки реформування відносин в сфері науково-технічної та інноваційної діяльності, механізм державної підтримки, формування системи державного програмно-цільового управління нтп. Серед методів стимулювання науково-технічної та інвестиційної діяльності важливе місце належить податковим (пільгам по податкам, в т. ч. по податку на прибуток підприємств) і бюджетним (пряме державне фінансування).

В шостому розділі «Промисловий та агропромисловий розвиток» конкретизовані стратегічні завдання в окремих галузях промисловості, АПК, транспорту, зв’язку.

В сьомому розділі «Інституціональні та організаційні механізми економічного зростання» розглянуті проблеми приватизації та зміни структури власності, розвитку конкуренції, антимонопольного регулювання, управління об'єктами державної форми власності, стимулювання малого і середнього бізнесу, легалізації «тіньової» економіки, проведення адміністративної реформи, удосконалення регіональної структури економіки.

Заключний восьмий розділ програми «Україна 2010» «Активізація зовнішньоекономічної діяльності» визначає напрямки співробітництва України з іншими державами, інтеграційними угрупуваннями (ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР та ін.). Відзначено, що зовнішньоекономічна політика повинна бути спрямована на зміцнення позицій України в світовій торгівлі та забезпечувати вихід на нові ринки.

Втілення цілей передбачених Програмою «Україна 2010» вимагає прийняття відповідних заходів. Протягом 19 992 000 рр. вийшло багато Указів Президента України з питань, які мають виняткове значення для реалізації загальнонаціональних цілей розвитку і конкретизують положення перспективної програми, пропонують механізми їхньої практичної реалізації. Це Укази: «Про Основні напрями інвестиційної політики на 19 992 001 роки» (від 18.08.1999 р.), «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (від 3.12.1999 р.), «Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні» (від 29.12.1999 р.), «Про основні напрями соціальної політики на період до 2004 року» (від 24.05.2000 р.) та інші.

Висновок

Лібералізація цін не ослабляє, а підвищує роль держави в політиці ціноутворення, яка повинна полягати не у встановленні конкретного рівня ціни, а в дії за допомогою економічних заходів на прийняття товаровиробниками оптимальних рішень за цінами, наданні ним методологічній і методичній допомозі, розробці правових норм по ціноутворенню, активному впливі на загальну цінову кон’юнктуру ринку. Крім того, регулюючи загальне полягання грошової і кредитної системи, рівень заробітної плати в державному секторі, виплати населенню з бюджету, держава впливає на обмеження попиту, інфляцію і тим самим на динаміку загальних рівнів цін. Держава повинна створювати загальні рамкові умови для цінової політики підприємств. Але для того, щоб створити ці умови, необхідно враховувати положення в економіці на момент лібералізації цін.

Фінансова політика — система заходів (законів, адміністративних рішень) у сфері фінансів з метою цілеспрямованого впливу держави на розвиток фінансово-кредитної системи та національної економіки загалом.

Головним завдання державної фінансової політики є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів для стимулювання матеріального виробництва та соціального захисту населення. Залежно від тривалості періоду та характеру розв’язуваних завдань державна фінансова політика поділяється на: фінансову стратегію; фінансову тактику.

Перша визначає довготривалий курс держави у сфері фінансів і передбачає вирішення великомасштабних завдань, друга — розв’язання завдань конкретного етапу розвитку шляхом своєчасного перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових відносин.

Фінансова політика держати має бути побудована таким чином, щоб її складові елементи — бюджетна, податкова, грошово-кредитна політики сприяли підвищенню ефективності господарської діяльності кожного підприємства, створювали для нього можливість виконувати плани виробничого та науково-технічного розвитку, соціальні програми.

Науково обгрунтована фінансова політика держави, продумане використання податкових, інвестиційних і цінових механізмів для стимулювання розвитку продуктивних сил сприятиме прискореному виходу економіки з структурної кризи, стабільному нарощуванню виробництва промислової і сільськогосподарської продукції, збільшенню дохідності підприємств і надходженню коштів до державного бюджету.

Література

1. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. К.: Вища шк., 1997. 383 с.

2. Загородній А.Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. 2ге видання, виправлене та доповнене. Львів: Видво «Центр Європи», 1997. 576 с.

3. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посіб. К.: Тво «Знання», КОО, 1999. 487 с.

4. Общая теория финансов: Учебник / Л. А. Дробозина, Ю. Н. Константинова, Л. П. Окунева и др.; Под ред. Л. А. Дробозиной. М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. 256 с.

5. Шевчук Д. А., Шевчук Ст А. Гроші. Кредит. Банки. Курс лекцій в конспективному викладі: Навчань. — метод. посіб. — М.: Фінанси і статистика, 2006