Здоровий конспект з соціології

С О Ц І О Л О Г І Я — 1.

(курс лекцій, 5-та версія).

© В. Хмелько, 1997.

ТЕМА 1. СОЦІАЛЬНА ДУМКА, СОЦІАЛЬНІ НАУКИ ТА СОЦIОЛОГIЯ.

1. Соцiальна думка та соцiальнi науки.

Як кажуть суспiльствознавцi, люди за своєю природою — iстоти соцiальнi. Що позначається термiном «соцiальні? ». Перш за все те, що люди вiд народження i до смертi живуть i дiють не поодинцi, а взаємодiючи мiж собою та утворюючи різні спільноти. (В цьому розумінні біологи-етологи говорять про «соціальних тварин «та «соціальних комах ») Для людей такою спільнотою є, наприклад, й окрема родина, що живе i працює на вiдокремленому сiмейному хуторi, й населення великого мiста, мешканцi якого хоча по бiльшостi опосередковано, але теж взаємодiють мiж собою. Крiм того кожна родина та кожна людина — незалежно від того, чи усвідомлює вона це, чи ні - належить, як правило, до певного суспiльства, тобто мешкає у певнiй країнi, знаходиться пiд владою певної держави.

I наскiльки вiдома людська iсторiя, стiльки нашi предки намагалися збагнути своє соцiальне життя. Вони задавалися, наприклад, такими питаннями:

— Що поєднує людей в спільноти?

— Що роз «єднує людей та спільноти?

— Як і чому утворюються саме такі чи такі об «єднання?

— Чому однi люди багатi, а iншi — бiднi?

— Чому одні люди керують іншими, визначають умови їх життя?

— Що спонукає одних людей порушувати соцiальнi норми i правила.

поведiнки, а iнших — дотримуватись цих норм i правил?

— Чому і як саме суспiльства з часом змiнюються?

— Що в цих змінах можна передбачати? Яким чином?

— Що можна зробити, щоб покращити життя людей?

Безумовно, різних людей, різних дослідників можуть цікавити досить різні питання. Мене, наприклад, особливо цікавлять такі:

— Які характеристики суспільства і як саме впливають на формування особистісних якостей людей?

— Що сприяє і що заважає розвитку гуманності людей, формуванню людя-ності особистостей?

А з іншого боку:

— Яким чином змінюються з часом ті характеристики суспільства, котрі впливають на ступінь людяності, гуманності поколінь, що змінюються?

— Завдяки чому змінюються ці характеристики суспільства?

Сукупність таких та подібних запитань, відповідей на них або міркувань стосовно запитань чи відповідей — це і є соціальна думка.

До нещодавна вiдповiдi на цi та подiбнi питання люди мали тiльки на рiвнi iнтуiцiї, розмiрковувань, припущень, а також iз міфів та забобонiв, що склалися у минулому.

Тільки протягом приблизно одного останнього сторiччя для вивчення людської поведiнки та людського суспiльства люди почали застосовувати науковi методи, що забезпечують виведення вiдповiдей з фактiв, якi збирають шляхом систематичних дослiджень.

З розвитком наукових методiв пiзнання соцiальна думка почала ставати, так би мовити, стереоскопiчною. З часом вона почала все бiльше складатися не тiльки зі синтетичного, образного знання, яке є здобутком мистецького пiзнання свiту, але й з аналiтичного, дискурсивного знання, яке є здобутком власне наукового пiзнання свiту.

Мистецтво та Наука, як кажуть англiйською — Art and Science — це два способи опанування свiту, мовби два ока людства, що пов «язанi з рiзним функцiонуванням двох пiвкуль людського мозку та з домiнуванням тої чи іншої з них.

Але стосовно рiзних сферах дiйсностi рiзнi способи їх опанування розвиваються неодночасно. Так, у сферi соцiального пiзнання науковий метод почав застосовуватися набагато пiзнiше, нiж у сферi пiзнання природи. Можливо, це пов «язано з тим, що соцiальнi системи набагато складнiше, нiж iншi живi системи, подiбно до того, як живi системи набагато складнiше неживих.

Всi науки (якщо казати про Sciences), подiляються на двi основнi галузi: природничi науки та соцiальнi науки (те, що у слов «янських мовах ми називаємо гуманiтарними науками, у романських мовах називають Аrt). Мiж природничими та соцiальними науками є принциповi вiдмiнностi. Але спiльне в них те, що обидвi галузi причетнi до наукового методу. Саме тому обидвi галузi належать до науки (Science).

В якому розумiннi ?

По-перше, наука — природнича чи соцiальна — припускає, що в основi всесвiту лежить певний порядок. Подiї, які вiдбуваються чи то з молекулами, чи то людськими iстотами, з точки зору науки не є випадковими.

Вони пiдпорядковуються певним закономiрностям, якi є настiльки регулярними, що дають нам можливiсть робити узагальнення. Зробити узагальнення — це значить сформулювати такi судження, що адекватнi не тiльки окремому випадку, але бiльшостi випадкам того ж типу.

Так, можна узагальнити, наприклад, що кисень та водень завжди перетворюються на воду, якщо вони з «єднуються при вiдповiднiй температурi. З iншого боку, можна узагальнити, що усi людськi суспiльства завжди створюють яку-небудь систему шлюбу та сiм «ї.

Узагальнення є вирiшальними для науки, тому що вони ставлять iзольованi подiї, кожна з яких окремо може не мати сенсу, у такий зв «язок мiж собою, який ми можемо зрозумiти. Тодi стає можливим аналiзувати взаємовiдношення причин та наслiдкiв, i таким чином з «ясовувати чому дещо вiдбулося та передбачати що за тих самих умов це знову вiдбудеться у майбутньому. Наука створює свої узагальнення та передбачення на основi ретельного, систематичного аналiзу пiдстав, що можуть бути пiдданi перевiрцi — тобто таких пiдстав, перевiрка яких iншими дослiдниками дає тiж самi результати.

З iншого боку, ненауковi пояснення подiй, що виходять тiльки з так званого «здорового глузду », базуються найчастiше на гадках та уявленнях. Наприклад, стародавнi римляни гадали, що кожен день бог провозить сонце по небу у своїй колiсницi, хоча нiхто з них цього дiйсно не бачив. Пiзнiше спостереження вчених привели їх до висновку, що рух сонця по небу, який ми бачимо, спричиняється щодобовим обертанням Землi навколо своєї вісi. Цей висновок може перевiрити кожна людина, яка опанувала вiдповiднi методи спостерiгання небесних тiл та аналiзу їх рухiв. Коротше кажучи, науковий пiдхiд дає бiльш надiйну iнтерпретацiю дiйсностi, нiж та, що базується на припущеннях «здорового глузду » .

Коли люди посилаються на здоровий глузд, вони, фактично, приймають на вiру тi чи iншi поширеннi iдеї та використовують зручнi стереотипи, якi допомагають бачити свiт мов би зрозумiлим. У нашi часи уявлення, що базуються на здоровому глузді найчастiше формуються пiд впливом того, що люди чують по телебаченню та радiо або вiд своїх друзiв чи знайомих, що вони читають у газетах, або просто пiд впливом того, що їм здається правдивим. А такi уявлення досить часто формуються на основi невiрної або неточної iнформацiї.

Це не означає, що здоровий глузд не може давати вiрних пояснень та передбачень. Вiн може це робити i часто робить. Проблема в тому, що без використання методiв науки немає можливостi визначити, чи дав здоровий глузд правильнi висновки.

У соцiальнiй сферi i сьогоднi багато уявлень здорового глузду насправдi є мiфами. У захiдних пiдручниках соцiологiї наводяться багато прикладів розбiжностей мiж пануючими у суспільстві соцiальними уявленнями та реальними фактами.

Наприклад, данi американських соцiологiв спростовують поширене у 7-х роках у Сполучених Штатах уявлення про те, що бiльшiсть. бiдних людей завжди була бiдною та завжди буде бiдними. Дослідження ж показали, що тільки невелика категорiя населення є постiйно бiдною, але бiльшiсть сiмей, якi опиняються у тому чи iншому роцi за рискою бiдностi (за американськими мiрками, зрозумiло) — це рiзнi сiм «ї. Так у 7-тих роках у Сполучених Штатах кожного року близько 1 мiльйонiв людей пiднiмалися над рискою бiдностi, а iншi 1 мiльйонiв опускалися за цю риску.

Iнший приклад. У Сполучених Штатах та країнах Захiдної Європи найбiльш поширеною є думка, що представники нижчих соцiальних прошарків частiше чинять злочини, нiж представники вищого прошарку. Але надійна перевiрка фактiв у Сполучених Штатах та в Захiднiй Європi свiдчить, що вiдсоток тих, хто чинить злочини у вищому прошарку такий самий, як i у нижчих прошарках. Але бiднi частiше нiж багатi чинять певнi види злочинiв (наприклад, дрiбнi крадiжки набагато частiше), а крiм того їх частiше заарештовують та засуджують. Про такi проблеми будемо говорити докладнiше, коли мова йтиме про девiантну поведiнку та механiзми соцiального контролю.

Iнший приклад соцiального мiфу. У Сполучених Штатах 6−7-тих років була поширена думка, що серед американських чорношкiрих знедоленi частiше бувають войовничими нiж тi, що живуть краще. Але в дійсності на протязi 6-х та на початку 7-х рокiв залежнiсть була протилежною: чим вище була освiта чорношкiрих американцiв, престиж їх професiї та їх доходи, тим частiше серед них зустрiчалися войовничi особистостi. Про такi проблеми ми будемо говорити докладнiше, коли мова йтиме про соцiальну стратифiкацiю, мiжрасовi вiдносини, колективну поведiнку та соцiальнi рухи.

Приклад iз сiмейного життя.

Громадська думка вважає, що чоловiки частiше вбивають своїх дружин, нiж дружини своїх чоловiкiв. Фактично ж дружини вбивають своїх чоловiкiв так само часто, як i чоловiки дружин. Хоча чоловiки звичайно сильнiше, але дружини частiше вдаються до такої небезпечної зброї як кухоннi ножi. Про вiдносини чоловiкiв та дружин ми будемо говорити докладнiше у роздiлi, що стосується шлюбу та сiм «ї.

Ще один приклад. У Сполучених Штатах поширене уявлення, що з релiгiйних причин бiльшiсть американських католикiв проти контролю за народжуванiстю i розлучуються менш часто нiж протестанти. Фактично ж бiльш нiж 8 вiдсоткiв американських католикiв висловлюються за контроль за народжуванiстю. А частота розлучень серед американських католикiв вища нiж серед протестантiв.

Останнiй приклад. Американцi в більшості вважають, що лiкарi можуть поставити вiрний дiагноз бiльшостi пацiєнтiв, якi до них звертаються. Опитування ж лiкарiв показують, що бiльш нiж у половини пацiєнтiв лiкарi не можуть визначити хворобу, але своїм пацiєнтам вони не можуть цього сказати.

Це тiльки деякі приклади розходжень мiж уявленнями, що складаються на грунтi «здорового глузду «або повсякденної свiдомостi та наукових дослiджень соцiального життя.

Здобуваючи та поширюючи такi данi, соцiологiя може сприяти тому, щоб соцiальнi оцiнки у суспiльствi були бiльш адекватними. Соцiологiя також може допомогти людям зрозумiти, чому їх деякi уявлення та оцiннi судження про соцiальне життя були неточними або помилковими.

. Соцiальнi науки та соцiологiя.

Соцiальне життя, як вiдомо, вивчають рiзнi науки. Так, економiчна наука (Economics) вивчає виробництво, обмiн, розподiл та споживання товарiв, послуг. Але ця наука вивчає взаємозв «язки мiж такими параметрами виробництва, облiку, розподілу та споживання як цiни, вартісні пропорції, податки, процентні ставки, темпи їх змін i такими iншими. Власне ж соцiальнi аспекти того ж економiчного життя — такі як поведiнка людей в економіці, поведінка органiзацiй, якi вони тут створюють, їх чекання (експектацiї) в сферi економiчного життя, мотиви вiдповiдної дiяльностi та багато iнших моментiв є предметом економiчної соціології.

Дещо іншим є спiввiдношення полiтологiї та полiтичної соцiологiї. Полiтична соцiологiя вивчає політичні організації та полiтичну поведiнку людей, соцiальнi взаємодiї полiтичних діячів. Вона вивчає, наприклад, як люди набувають рiзних полiтичних поглядiв, як спiввiдносяться полiтичнi уподобання батькiв та їх дiтей, або який вплив справляє на полiтичнi ставлення людей шкiльна та унiверситетська освiта, i таке iнше. Iнтереси полiтичних соцiологiв та політологів багато в чому збiгаються. Але полiтична соцiологiя, на вiдмiннiсть вiд полiтологiї, не вивчає, наприклад, стилi дiяльностi конкретних (пойменованих) полiтичних дiячiв, не вивчає вона i форми дiяльностi конкретних полiтичних органiзацiй.

Досить помiтнi також вiдмiнностi мiж соцiологiєю та психологiєю, яка вивчає психiчнi процеси (такi як почуття, сприйняття, мислення, пам «ять, здiбностi, мотивацiю та iншi). Психологiя набагато бiльш нiж соцiологiя концентрує увагу на iндивiдi, на особистостi. Хоча соцiологiя та психологiя мають спiльну сферу iнтересiв, яка отримала назву соцiальної психологiї - вивчення процесiв безпосередньої взаємодiї iндивiдiв у малих групах, вивчення того, як соцiальнi фактори впливають на особу, її особистісні якостi та поведiнку.

У захiднiй науцi найближча до соцiологiї дисципліна — це культуральна антропологiя (cultural anthropology) у тiй її галузi, яку у нас називають етнографiєю. Вона вiдрiзняється вiд соцiологiї головним чином тим, що звичайно фокусує свою увагу на невеликих, так званих «примiтивних суспiльствах » .

Узагальнюючи можна сказати, що соцiологiя — це соціальна наука, яка вивчає людське суспiльство та інші людськi угруповання (групи, спільноти, органiзацiї) — їх властивостi, складовi частини та вiдносини мiж ними, а також тi змiни, що вiдбуваються зі структурами людських угруповань, їх властивостями та вiдносинами.

3. Мiкросоцiологiя та макросоцiологiя.

У сучаснiй соціології склалося досить певне розгалуження двох основних рiвнiв соцiологiчних дослiджень. Якщо у дослiдженнi вивчається мiжособова взаємодiя iндивiдiв (як кажуть англiйською — face-to-face interaction), якщо вивчається, що окремi iндивiди говорять i роблять, як вони утворюють невеликi, так званi, контактнi групи, то такi дослiдження вiдносять до мiкросоцiологiї. У цьому термiнi грецьке слово «мiкро «означає «малий ». Наприклад, як у термiнах «мiкробiологiя », «мiкроструктура «або «мiкрокосм ». Мiкросоцiологiя має справу з повсякденним життям, наприклад з тим, як знайомляться майбутнi подружжя, як створюються iгровi групи дiтей або спортивнi команди, як утворюються, функцiонують та змiнюються родиннi кола або кола друзiв, яким чином i якi вiдносини складаються у шкiльному класi чи у студентськiй групi й з таким iншим.

Протилежний пiдхiд у соцiологiї - це вивчення побудови суспiльства у цiлому, як певної соцiальної системи, i його найбiльших складових чи пiдсистем — економiки, полiтики, культури, їх взаємозв «язкiв, а також великих соцiальних угрупувань — таких як нацiї або соцiальнi класи. Коли соцiальне життя розглядається на такому рiвнi узагальнення, тодi дiї окремих людей не розрізнюються. Як не розрізнюються, наприклад, поведiнка окремих атомiв та молекул, коли вивчаються морськi течiї, вiтри або рух планет. Цей рiвень дослiджень дiстав назву макросоцiологiї. У цьому термiнi грецьке слово «макро «означає «великий », як, наприклад, у термiнах «макроструктура «або «макрокосм » .

Макросоцiологiя дослiджує як великомасштабнi соцiальнi об «єкти, так i довгочаснi соцiальнi процеси. На цьому рiвнi аналiзу вивчаються, наприклад, взаємовплив економiчних i полiтичних процесiв у певному суспiльстві, змiни у структурi його релiгiйних конфесiй, вивчається вплив змiн у технологiях суспiльного виробництва на соцiальнi структури суспiльства або фактори змiн його етнiчних структур i таке iнше.

Безумовно, слiд пам’ятати, що мiкросоцiологiя i макросоцiологiя — це взаємопов «язанi галузi соцiологiчного знання, тому що пов «язанi мiж собою тi соцiальнi явища, що вiдбуваються на макроi мiкрорiвнях. З одного боку, макроструктури створюються завдяки масової повторностi певних форм взаємодiй на мiкрорiвнi. З iншого боку, те, що переважна кiлькiсть людей думає, говорить чи робить, формується пiд впливом певних макроструктур суспiльства. Вивчення відносно сталих та упорядкованих структур суспільства і поведінки індивідів, які діють у суспільстві, з необхідністю доповнюють одне.

Розуміння взаємозв «язку макрота мiкросоцiальних явищ та розумiння суспiльства, в якому ми живемо, дає можливiсть бiльш повно зрозумiти самих себе. Американський соцiолог Райт Мiллз назвав цей компонент знання «соцiологiчною уявою «(the sociological imagination), маючи на увазi здатнiсть людини побачити своє життя, клопоти, проблеми, сподiвання у зв «язках з широким соцiальним та iсторичним контекстом, у якому людина живе.

Вивчаючи соцiологiю ми краще розумiємо як органiзовано суспiльство, хто має владу, якi переконання спрямовують нашу поведiнку та як наше суспiльство прийшло до того, чим воно є. Бiльш того, можна сказати, що соцiологiя забезпечує нас особливою формою свiдомостi. Ця свiдомiсть дозволяє нам краще зрозумiти соцiальнi сили з якими ми зустрiчаємося, i не тiльки тi, якi обмежують нас, але й тi, що допомагають нашому звiльненню. I тому соцiологiя, за крилатим висловом Пiтера Бергера, є визвiльною наукою (liberting science).

ТЕМА. ТЕОРЕТИЧНI ЗАСАДИ СОЦIОЛОГI°.

1. Практичний досвiд та теорiя,.

або чому науковий пiдхiд потребу є теорiї?

У соцiологiї, як й в усiх iнших науках вирiшальним елементом є теорiя.

Але деякi студенти, якi слухають вступний курс соцiологiї в унiверситетах та коледжах рiзних країн часто запитують: «Навiщо нам мати клопiт з усiма цими теорiями? Чому не дозволити фактам говорити самим за себе? ». Теорiя таким студентам здається недоречною навiть бiльш, нiж башта iз слонової кiстки.

Але, нажаль, факти не говорять самi за себе. Факти безмовнi. Для того, щоб факти могли говорити, ми маємо знати вiдношення мiж ними. Наприклад, якщо вам доведеться мати справу з дiтьми, а вони будуть поводити себе не так, як треба, то що ви робитиме? Чи будете їм дорiкати, чи загрожувати, чи вiдшльопаєте їх, чи забороните займатися якоюсь улюбленою справою, чи обговорюватиме з ними те, що трапилось, чи iгноруватиме їх ?

Те, що ви бутите робити, залежить вiд того, яку саме теорiю виховання дiтей ви подiляєте — свiдомо чи несвiдомо.

Можливо, ця теорiя буде укладатися лише в один вислiв типу: «Шкодувати рiзок — псувати дитину «або «Дiтей треба ростити стiйкими, бо шляхи життя можуть бути жорсткими «або «Дiти просто потребують захисту та любовi «або «Биття дiтей лише породжує емоцiйнi проблеми «i таке iнше.

Теорiя це є спроба зрозумiти значення нашого досвiду. Ми мусимо якось ухопити швидкоплиннi подiї та знайти спосiб, щоб їх описати та пояснити. Тiльки тодi ми можемо передбачати новi подiї та впливати на свiт навiть навколо нас у бажаному напрямку. Теорiя — це «сiтка », яка нам необхiдна, щоб досягти цих цiлей, щоб «упiймати «факти у їх взаємовiдношеннях. Саме теорiя дає можливiсть побачити взаємозв «язок подiй, що не є очевидним з одних лише даних про факти.

Бiльш того можна сказати, що теорiя — це низка взаємопов «язаних форму-лювань, яка забезпечує пояснення певного класу подiй, тобто — дозволяє так зв «язати ту чи iншу множину фактiв, що дає можливiсть їх зрозумiти.

Крiм того, теорiя дозволяє нам органiзувати пошуки нових знань про багато рiзних, часто загадкових сторiн нашого досвiду. За роки розвитку соцiологiї соцiологи розробили досить багато теоретичних пiдходiв (Perspectives).

Що таке теоретичний пiдхiд? Коротко на це питання можна вiдповiсти таким чином:

теоретичний пiдхiд є способом бачення ряду особливостей свiту, це орiєнтацiя, яка передбачає певнi методи вивчення соцiального досвiду та пошуки його пояснення.

Прихильники рiзних пiдходiв ставлять стосовно суспiльства дещо рiзнi питання, й завдяки тому дають нам рiзнi образи соцiального життя.

Вам не пропонують сприйняти одну модель соцiального свiту та вiдкинути всi iншi. Скорiше теоретичнi пiдходи є засобами — розумовими конструктами — що дозволяють вам чiтко уявити собi той чи iнший об «єкт.

Будь яка певна теоретична модель завжди обмежує досвiд i дає, так би мовити, «тунельний «образ дiйсностi. Але добра модель одночасно розширює горизонт бачення дiйсностi.

У сучаснiй соцiологiї найчастiше видiляють три основних теоретичних пiдходи: функцiоналiстський, конфлiкцiонiстський та iнтеракцiонiстський. Хоча, останнiм часом, видiляють ще й еволюцiонiстський пiдхiд.

Ми будемо звертатися до трьох основних пiдходiв на протязi усього курсу. Зараз же ми дамо кожному з них коротку характеристику.

Основнi теоретичнi напрямки у сучаснiй соцiологiї.

Функцiоналiзм.

Структурно-функцiональний — або просто функцiоналiстський пiдхiд сформувався у серединi нашого сторiччя в основному спираючись на iдеї двох з класикiв соцiологiї, а саме англiйця Герберта Спенсера та француза Емiля Дюркгейма, якi притримувались великомасштабного — тобто макросоцiального — погляду на соцiальне життя.

На протязi 5-х та на початку 6-х рокiв центром уваги захiдної соцiологiї заволодiли функцiоналiстськi концепцiї американського соцiолога Толкота Парсонса (19 — 1979) та його учнiв.

Пiзнiше, особливо у 7-х роках, функцiоналiзм втратив прихiльнiсть багатьох соцiологiв. Але у 8-х роках iнтерес до робiт Парсонса та iнших функцiоналiстiв вiдродився (у роботах Хабермаса (1981), Алекзандера (1984), Сцiулi та Герстейна (1985) та iнших).

Розглянемо основнi iдеї функцiоналiстського пiдходу. Основну iдею цього пiдходу коротко можна сформулювати так; Суспiльство як соцiальна система. Що мається на увазi? Функцiоналiсти виходять з погляду на суспiльство як певну систему, поєднання таких частин, що складають єдине цiле.

Функцiоналiсти намагаються зробити двi речi:

— встановити зв «язки частин суспiльства iз суспiльством у цiлому,.

— та встановити зв «язки кожної окремої частини суспiльства з iншими його частинами. Такi iнститути як сiм «я, релiгiя, економiка, держава, освiта належать до найважливiших складових частин кожного суспiльства.

Функцiоналiсти розглядають структурну побудову соцiальних iнститутiв подiбно до того, як бiологи розглядають структурну побудову органiв тiла.

Далi вони визнають соцiальнi функцiї, що здiйснюються iнститутами. Наприклад, говориться, що головними функцiями сiм «ї є вiдтворення, соцiалiзацiя, пiдтримка дiтей, самореалiзацiя її членiв.

Одна з найважливiших особливостей будь-якої системи, що пiдкреслюється функцiоналiстами, є взаємозалежнiсть її частин. Змiни в одному iнститутi суспiльства створюють вплив на iншi iнститути та на суспiльство в цiлому.

Наприклад, коли у Сполучених Штатах жiнки почали залучатися до роботи в економiцi, вони стали пiзнiше виходити замiж та мати менше дiтей. У свою чергу це вело до скорочення кількості дiтей шкiльного вiку i школи у деяких мiсцевостях зачинялись. Тепер у Сполучених Штатах вiйськовi вiдмiчають нестачу молодих хлопцiв для служби в армiї у 9-х роках.

Другий важливий принцип функцiоналiзму — це принцип рiвноваги.

Функцiоналiсти вважають, що всi суспiльства мають тенденцiю до рiвноваги — тобто здатнi до самопiдтримки iснуючого порядку. Соцiальна система, з точки зору цього пiдходу, досягає певної стабільності через врівноваження рiзних сил. Такi компенсуючi механiзми дають можливiсть суспiльству вiдновлюватися пiсля вiйни або лихолiття.

Цi ж сили спрацьовують у тому випадку, коли члени суспiльства намагаються повернути людей з девiантною поведiнкою до загального порядку.

Але кожна система змiнюється, й динамiчна або рухома рiвновага скла-дається в мiру того як всi частини системи постiйно змiнюються самi та змiнюють свої взаємозв «язки.

З точки зору функціоналізму соцiальнi змiни вiдбуваються без принципових порушень системи та без переворотiв.

Два ключових поняття функцiоналiзму, про якi необхiдно сказати особливо, це ;

Функцiї та дисфункцiї.

Функцiоналiсти звертають особливу увагу на те, якi функцiї виконуються складовими соцiальної системи, перш за все її цiнностями, нормами, iнститу-тами та групами.

Функцiї - це процеси у системi, якi мають те чи iнше позитивне значення для її iснування, служать збереженню її цілісності, її адаптацiї або упорядку-ванню.

Якщо такi процеси не здiйснюються — система руйнується та гине.

Наприклад, щоб забезпечити людей засобами до iснування, цi засоби та засоби їх виробництва мають вироблятися та розподiлятися. Для того, щоб люди були захищеними у повсякденному життi, вони мають органiзувати соцiальний контроль.

Для пiдтримання життя суспiльства необхiдно народжувати дiтей, виховува-ти їх, захищати, надавати їм певної соцiальної позицiї.

Мають забезпечуватись також соцiальна згода та солiдарнiсть, здоров «я та добробут, багато iнших потреб.

Головнi структури, що органiзують, спрямовують виконання та спрямовують цi завдання — це соцiальнi iнститути. Кожен iнститут потрiбен для нормативного вирiшення ряду проблем.

Але iнститути та iншi складовi суспiльства можуть не тiльки пiдтримувати цілісність соцiальної системи, але й, навпаки, порушувати її.

Таким процесам, що зменшують адаптивнiсть системи або її упорядкованість вiдомий американський соцiолог Роберт Мертон дав назву дисфункцiй.

Наприклад, процеси вiдтворення населення можуть бути дисфункцiональними, коли економiка не може забезпечити засобами доiснування швидко зростаючу кiлькiсть населення, як це вiдбувається у найменш розвинутих країнах свiту.

Iнодi певний компонент соцiальної системи може бути функцiональним в одному вiдношеннi та дисфункцiональним в iншому. Американськi соцiологи вважають, наприклад, що їх промисловiсть функцiональна з точки зору забезпечення людей товарами, вiд яких залежить життя суспiльства, але також дисфункцiональна з точки зору забруднення навколишнього середовища.

Iнший приклад — це значення для суспiльства такого явища, як бiднiсть.

Деякi американськi соцiологи (наприклад, Герберт Ганс), аналiзуючи роль бiдностi у американському життi, прийшов до висновку, що бiднiсть забезпечує виконання деяких життєвих функцiй. Перш за все, виконання того, що у суспiльствi розцiнюється як «чорна робота «- мається на увазi робота, яка фiзично є брудною, або тимчасовою, тупiковою, малооплачуваною або лакейською. Дослiдження показали також, що армiя мирного часу може iснувати як професiйна саме завдяки тому, що бiднi люди виявляють бажання нести вiйськову службу.

Але значна кiлькiсть бiдних людей для суспiльства є дисфункцiнальним фактором. Бiднiсть загострює багато соцiальних проблем тих, що пов «язанi iз здоров «ям, освiтою, злочиннiстю та схильнiстю до наркотикiв. Бiльш того, бiднi часто вiдчувають вiдчуженiсть вiд суспiльства та вiдмовляються вiд вiдданостi iснуючiй соцiальнiй системi.

Явнi та латентнi функцiї.

Роберт Мертон запропонував також розрiзняти явнi функцiї та латентнi функцiї.

Явнi функцiї - це функцiї, виконавцi яких здiйснюють їх свiдомо та цiлеспрямовано (з намiром).

Латентнi — це функцiї, що часто не усвiдомлюються й можуть виконуватись без намiру.

Це пов «язано з тим, що усвiдомленi мотиви поведiнки людей не обов «язково збiгаються з об «єктивними наслiдками цiєї поведiнки.

Наприклад, школи у суспiльствi мають явну функцiю забезпечення освіченості населення, що є суттєвим для сучасного iндустрiального суспiльства. В той же час, школи виконують деякi латентнi функцiї, якi вони не мали намiру виконувати i навiть не завжди усвiдомлюються. Наприклад, вони завантажують дiтей навчальною роботою й тим самим в значнiй мiрi вилучають їх з вулиць та займають аж до того, поки вони стануть досить дорослими, щоб працювати.

Подiбним чином система соцiального забезпечення має явну функцiю захисту бiдних вiд голодування, але вона має також i латентну функцiю запобiгання соцiального безпорядку та заворушень, що можуть статися в разi, якщо мiльйони людей не будуть мати джерел забезпечення свого iснування.

Важливим поняттям функцiоналiзму є також.

соцiальна згода

Функцiоналiсти вважають, що для суспiльства суттєвою є згода бiльшостi його членiв, вiдносно того, що є бажаним (вартим) та моральним, та є небажаним, невартим та аморальним (злим), тобто, необхiдно, щоб люди мали згоду щодо суттєвих цiнностей та вiрувань.

Бiльшiсть американцiв, наприклад, подiляють цiнностi та вiрування, що притаманнi демократичним переконанням, вiру у рiвнi можливостi та у значення особистих досягнень.

Функцiоналiсти вважають, що високий ступiнь згоди з «єднує суспiльство, перетворюючи його у добре згуртовану одиницю, тому що забезпечує основу для соцiальної iнтеграцiї та стабiльностi. А у стабiльному суспiльствi бiльшiсть людей шляхом процесу соцiалiзацiї приходить до прийняття правил свого суспiльства, й переважна частина членiв суспiльства звичайно живе за цими правилами.

Оцiнка функцiонального пiдходу

У сучаснiй захiднiй соцiологiї функцiональний пiдхiд найчастiше оцiнюється як, корисний засiб опису суспiльства, iдентифiкацiї його складових частин та їх функцiй. Але також пiдкреслюється що функцiоналiзм дає переважно статичну картину суспiльства — картину соцiального життя у певний iсторичний час. Тобто, звертається увага на те, що функцiоналiзм не дає картину розвитку суспiльства.

З точки зору цього напрямку важко дослiджувати соцiальнi змiни, а тому — i iсторичнi процеси в цiлому. Цей пiдхiд не дає можливостi з «ясувати, як складалися тi соцiальнi форми, що iснують зараз.

Тому функцiоналiстiв нерiдко звинувачують у консерватизмi, як таких iдеологiв, що укрiплюють iснуючий соцiальний устрiй.

В цьому вiдношеннi протилежним є конфлiкцiонистський пiдхiд, який дає зовсiм iншу картину соцiального життя.

3. Конфлiкцiонiзм в сучаснiй соцiологiї.

Головною альтернативою функцiоналiзму у аналiзi основних структур суспiльства — є конфлiкцiонiзм.

В той час, коли функцiоналiсти розглядають конфлiкт як дещо ненормальне, як ознаку розладу у суспiльствi, конфлiкцiонiсти, навпаки, розглядають конфлiкт як цiлком нормальний i невiд «ємний елемент соцiального життя, а саме — як головне джерело суспiльного розвитку.

З точки зору конфлiкцiонiзму, суспiльство завжди знаходиться у станi змiн, а джерелом цих змiн є конфлiкт.

Там, де функцiоналiсти знаходять у суспiльствi взаємозалежність i єднiсть, конфлiкцiоналiсти знаходять боротьбу рiзних соцiальних груп за владу, багатство або престиж. А те, що функцiоналiсти називають «контролюванням «конфлiктiв, конфлiкцiоналiсти розглядають як здатнiсть однiєї соцiальної групи пiдкорити на якийсь час своїх суперникiв.

Наприклад, функцiоналiсти вважають цивiльне право засобом зміцнення соцiальної iнтеграцiї у суспiльствi.

Конфлiкцiонiсти ж розглядають цивiльне право, як засiб встановлення та пiдтримання такого порядку, при якому однi соцiальнi групи мають можливiсть здобувати для себе вигоду за рахунок iнших груп.

Наочний приклад протилежностi функцiоналiстського i конфлiкцiоналiстсь-кого пiдходiв — це та рiзниця мiж картинами соцiального життя аеропорту, якi дають цi два пiдходи.

Функцiоналiстський пiдхiд показує, яким чином рiзнi служби аеропорту забезпечують його роботу.

Конфлiкцiонiстський же пiдхiд виявляє суперництво мiж рiзними групами працiвникiв та адмiнiстрацiєю, а також намагання кожної з груп покращити своє становище.

Конфлiкцiонiсти, наприклад, показують, що диспетчери повiтряного руху домагаються збiльшення штату диспетчерiв та додаткового дорогого обладнання; що пiлоти, з iншого боку, постiйно намагаються ускладнити входження до їх професiйної групи, для того, щоб зберегти свою високу зарплату; що вантажники, мийники, iнший допомiжний персонал, належать до войовничих профспiлок; i що всi цi групи конфлiктують з адмiнiстрацiєю авiалiнiй та термiналiв аеропорту, яка намагається знизити витрати та збiльшити прибутки.

Таким чином, основну увагу конфлiкцiонiсти придiляють змiнам у балансi сил суперницьких груп, а не їх взаєможалежностi та спiвробiтництву.

 Б.1 Ця загальна конфлiкцiонiстська орiєнтаццiя базується в основному на трьох взаємопов «язаних припущеннях.

Перше полягає в тому, що люди мають сукупнiсть основних «iнтересiв », i що предмети цих iнтересiв завжди є дефiцитними, такими, попит не якi перевищує пропозицiю. До предметiв цих iнтересiв найчастiше вiдносять владу, богатство i престиж.

Друге - i центральне — з основних припущень конфлiкцiонiзму — це припущення про особливе значення влади, як стрижня суспiльних вiдносин.

Конфлiкцiонiсти розглядають владу як те, що доступне тiльки для небагатьох членiв суспiльства i що подiляється мiж ними дуже нерiвно. I тому, — з точки зору конфлiкцiонiстiв, — влада, по-перше, — є джерелом конфлiкту, i по-друге, — вона базується на насильствi.

Ций висновок орiєнтує конфлiкцiонiстiв на аналiз розподiлу у суспiльствi тих ресурсiв, якi дають тим, хто їми володiє, ту чи iншу владу.

Наприклад, конфлiкцiонiсти вважають те, що вiдбулося з американськими аборигенами, було невiдворотним, тому що бiлi поселенцi були чисельнiшими, багатшими i мали набагато бiльш досконалу зброю. При такому спiввiдношеннi ресурсiв, бiлi поселенцi — з точки зору конфлiкцiонiстiв — були просто приреченi на те, щоб захопити землi i надра iндiанцiв i мало що дати їм натомiсть.

З позицiй конфлiкцiонiзму дивно не те, що релiгiйнi та моральнi переконання бiлих поселенцiв їх не зупинили, а дивно те, що iндiанцi не були знищенi повнiстю.

Трет є з основних припущень конфлiкцiонiзму полягає втому, що цiнностi та iдеї розглядаються не як засоби солiдарiзацiї усього суспiльства, а як знаряддя певних соцiальних груп, що використовують їх для досягнення своїх власних, групових цiлей.

З точки зору конфлiкцiонiстiв консенсус стосовно цiнностей суспiльства є функцiєю. Вони вважають, що ожновладцi примушують тешту населення до поступливостi i згоди.

У бiльшостi випадкiв конфлiкцiонiсти характеризують iдеї як вiдображення групових iнтересiв. Особливо це стасується iдей економiчних, полiтичних та правових.

Двi течi ї у конфлiкцiонiзму: «критична «та «аналiтична ».

Окресленi вище основнi елементи конфлiкцiонiстських теорiй є загальними практично для усiх їх прибiчникiв.

В той же час серед конфлiкцiонiстських концепцiй вирiзняються двi досить рiзнi традицiї.

Найбiльш суттєвi вiдмiнностi цих традицiй полягають у двох аспектах.

По-перше, у їх уявленнях про суспiльнi науки. По-друге, у їх поглядах, що до можливостi або неможливостi викорення соцiальних конфлiктiв. Детальнiше це можна охарактеризувати таким чином. Представники однiєї з цих течiй у конфлiкцiонiзмi вважають, що у кожного спецiалiста у галузi суспiльних наук є моральний обов «язок займатися критикою суспiльства. Одночасно вони вважаєть, що у суспiльних науках неможливо вiдокремити аналiтичнi судження вiд оцiнних суджень або факти вiд цiнностей.

Крiм того, теоретики цього напрямку у бiльшостi подiляють ту точку зору, що може скластися суспiльство, у якому вже не буде iснувати пiдгрунтя для соцiальних конфлiктiв. У цьому вiдношеннi цих теоретикiв нерiдко називають утопiстами.

Представники другої течiї у конфлiкціонiзмi, навпаки, вважають конфлiкт невiд «ємною та постiйною властивостю суспiльного життя.

Вони також вiдкидають iдею про те, що висновки суспiльних наук завжди цiнностно навантаженi. Прибiчники цiєї течiї у конфлiкцiонiзмi спрямовують свої зусилля на побудову суспiльних наук за тими самими канонами об «єктивностi, за якими функцiонують природничi науки.

Цю течiю у конфлiкцiонiзмi найчастiше називають аналiтичною.

Спецiалiсти з iсторiї соцiологiї, що дослiджують походження сучасних теоретичних концепцiй, вiдзначають, що перша — критична — течiя у конфлiкцiонiзмi має своїм джерелом працi Карла Маркса. До цiєї течiї найчастiше вiдносять сучасний захiдний марксизм, теорiї франкфуртської школи та працi американського соцiолога Райта Мiлса.

До другої течiї у конфлiкцiонiзмi — аналiтичної - найчастiше зараховують таких вiдомих соцiологiв як нiмець Ральф Дарендорф, та американцi Л «юiс Козер i Рендел Колiнз. Iсторики соцiологiї вважають, що вплив Маркса на цю течiю також безсумнiвний, але найглибша наступнiсть тут виявляється до праць Макса Вебера.

Оцiнка конфлiкцiонiстського пiдходу

З сучасної точки зору конфлiкцiонiстський пiдхiд збалансовує функцiоналiстськi теорiї. Тобто функцiоналiзм i конфлiкцiонiзм розглядаються як додатковi пiдходи, в тому розумiннi, в якому додатковим є процеси функцiонування та розвитку.

Як вiдомо, — функцiонування це таке здiйснення процесiв у системi, яке забеспечує збереження її iстотних якостей.

I навпаки, розвиток — це таке здiйснення процесiв у системi, яке забезпечує змiну її iстотних якостей.

З погляду таких соцiологiв, як Ральф Дарендорф та Герхард Ленскi функцiоналiстська та конфлiкцiоналiстська теорiї - це два «обличчя «однiєї й тiєї ж реальностi, iї двi сторони. Одна — це стабiльнiсть, гармонiя та згода, а iнша — це змiна, конфлiкт та примус.

Соцiологи прикладають немало зусиль для поєднання цих двох пiдходiв, тому що обидва вони є макросоцiологiчними.

Суттєвим доповненням цих макросоцiологiчних пiдхдiв є пiдходи мiкро-соцiологiчнi.

Основний з них — iнтеракцiонiстський.

4. IНТЕРАКЦIОНIЗМ.

Крiм тих питань, що розглядаються у макросоцiологiчних концепцiях, соцiологiв турбує й зовсiм iншi питання.

Наприклад, «Як iндивiд та суспiльство зв «язанi один з одним? Як люди можуть створювати, зберiгати та змiнювати суспiльство, й в той же час формуватися цим суспiльством? I яким чином люди впливають один на одного, безпосередньо об «єднуються та роз «єднуються один з одним? «.

Такi питання знаходяться у центрi уваги iнтеракцiонiстського пiдходу, який ще називають знаковим, символiчним (Symbolic) iнтеракцiонiзмом.

Його головний архiтектор — вiдомий американський соцiолог Джордж Герберт Мiд. Лекцiї, якi вiн читав у Чикагському унiверситетi мiж 1893 та 1931 роком були зiбранi iз студентських записiв у книгу «Розум, Я (самiсть) та Суспiльство «(«Mind, Self and Society ») в 1934 роцi.

Основнi поняття iнтеракцiонiзму

Знаки

Знаки — Людськi iстоти здатнi створювати та використовувати знаки (символи (Symbols)).

Визначити, що таке знаки, дуже коротко можна таким чином: Знаки — це що-небудь, що суто соцiально стає чимось iншим. Знаки можуть мати рiзнi форми — слова, жести, медальйони, предмети одягу, татуювання та iнше. Наша можливiсть користуватися символами має принципове значення. За допомогою символiв ми можемо уявляти свiт у думцi, чисто розумово, й тому ми не обмеженi умовами «тут «i «тепер », як обмеженi звiрi.

Ми можемо упорядковувати свою поведiнку на основi того, що було у минулому або передбачається у майбутньому.

Символи (знаки) дають можливiсть нам спiлкуватися один з одним.

Суспiльство як взаємодiя.

Iнтеракцiонiсти звертають особливу увагу на те, що суспiльство не iснує «десь там », воно постiйно створюється та вiдтворюється вiд моменту у процесах наших дiй та взаємодiй один з одним.

Вони вважають, що реально iснують взаємодiючи iндивiди. I що деяким своїм — певним чином взаємодiючим сукупностям — ми даємо iмена типу: «Україна », «Росiя », «Сполученi Штати ». I поводимось з ними як з об «єктами.

З точки зору iнтеракцiонiзму — суспiльства виникають саме завдяки цьому (що ми з чимось поводимось як iз таким об «єктом). Ми робимо їх реальними.

Це стосується також усiх груп, усiх органiзацiй, громад. Ми з ними поводимось як з об «єктами повсякденно.

Вiдночас повсякденна дiя кожної особи з iншими — перетворює її у соцiальну iстоту з певною особистiстю.

Люди вiдносяться один до одного та поєднують свою активнiсть тому, що вони є членами суспiльства й як такi набувають здiбностi це робити. В той же час iнтеракцiонiсти усвiдомлюють, що суспiльство передує iндивiдуальним членам: дiти народжуються у родинах, йдуть до школи, потiм до коледжей, потiм працюють у органiзацiях, бiльшiсть яких створена до того, як вони в них прийшли.

Суспiльство та iндивiд фундаментально пов «язанi один з одним. Кожен передбачає iншого, потребує його, й не iснує без iншого. Це двi сторони однiєї медалi.

Значення. Конструювання реальностi.

Саме ми, люди придаємо людям, об «єктам, подiям певного значення. I оскiльки ми iнтерпретуємо реальнiсть й те, що вiдбувається в нiй, iнтеракцiо-нiсти вважають, що реальнiсть виробляється нами.

Iнтеракцiонiсти зауважують, що наш досвiд не має сенсу, поки наш розум його не знаходить.

Вiдомий нiмецький фiлософ i соцiолог Альфред Шютц писав так: «Усi факти — як факти — ми створюємо шляхом iнтерпретацiї подiй » .

З точки зору iнтеракцiонiстiв ми реiфiкуємо (уречовляємо) соцiальне життя. I тому вони стверджують, що наш соцiальний свiт є сконструйованою реальнiстю.

" Кар «єра, що вимагає на нас ». «Кар «єра «не є реальнiстю, але, дiючи, людина перетво;

рює її у реальнiсть (мотивацiя). Iнший приклад — ставлення клеркiв до встановлених процу;

дур дiї («плюси (+) «та «мiнуси (-) «бюрократiї - адекватнiсть або неадекватнiсть процедур).

Уречевленi процедури стають на шляху постепу, коли вони перестають бути функцiональними.

Оцiнка iнтеракцiонiстського пiдходу.

Найбiльш поширеною позитивною оцiнкою iнтеракцiонiзму є визнання його заслуги, як кажуть, у поверненнi до соцiологiї людини.

Саме iнтеракцiонiсти фокусують увагу на тому, що люди — це дещо бiльше, нiж роботоподiбнi iстоти, якi проходять через життя просто виконуючи правила та соцiальнi ролi.

Iнтеракцiонiсти розглядають людей як таких соцiальних iстот, що надiленi здатнiстю до мислення. Через взаємодiї один з одним люди опановують знаки та значення, що дозволяє їм втручатися з подiї соцiального життя i впливати на свої долi.

Саме з iнтеракцiонiстської точки зору люди здатнi не тiльки iнтерпре-тувати ситуацiї, оцiнювати їх переваги та вади, але й робити серед них свiй вибiр.

Якщо казати коротко, то саме iнтеракцiонiсти дали поштовх до створення у соцiологiї образу людей, як активних iстот, що конструюють соцiальну реальнiсть, а не як пасивних iстот, що просто реагуть на вимоги соцiальних реалiй.

Водночас, iнтеракцiонiзм має свої обмеження. Люди не є абсолютно вiльними у формуваннi своїх дiй у повсякденному життi.

Бiльшiсть наших дiй спрямовуються системами значень, вироблених ранiше культурою та соцiальними iнститутами. Але деякi iнтеракцiонiсти переменшують ту роль, яку культура i соцiальнi iнститути вiдiграють у нашому життi.

Вiдповiдно, критики iнтеракцiонiзму пiдкреслюють, що iнтеракцiонiзм може сприяти перебiльшенню значення безпосередньої соцiальної ситуацiї.

Фокусуючи увагу на подробицях мiжособових взаємодiї, iнтеракцiонiсти часто не помiчають тих зв «язкiв, що мають мiсце мiж рiзними епiзодами взаємодiй.

Якщо казати коротко, то можно вiдмiтити, що для iнтеракцiонiзму важно вiдобразити адекватно великомасштабнi аспекти органiзацiї суспiльства та вiдносини мiж рiзними суспiльствами.

Головна увага фокусується на суб «єктивних аспектах людської поведiнки i на тому ситуативному контекстi, у якому вона відбувається.

Що ж стосується об «єктивних реалiй соцiального життя — таких, наприклад, як нерiвний розподiл у суспiльствi богатства, влади i престижу, — iнтеракцiонiсти їми або нехтують, або приймають як такi, що не викликають питань.

За останнi десятирiччя деякi iнтеракцiонiсти робили спроби включити до цього пiдходу структурнi та великомасштабнi компоненти суспiльного життя, але цi спроби ми будемо розглядати пiзнiше, коли будемо вивчати вiдповiднi соцiальнi об «єкти.

ТЕМА 3. ДОСЛІДНИЦЬКІ МЕТОДИ СОЦIОЛОГI°.

(розгорнутий план В. Паніотто).

а. Три основні припущення науки .

1) зовнішній світ існує незалежно від нашого сприйняття його;

2) кожна подія має свої причини, і за тих самих умов, така ж сама причина завжди дає такі самі наслідки (принцип детермінізму) .;

3) знання, що стосується зовнішнього світу, може бути одержано через об «єктивне спостереження; істинність цього знання може бути емпірично перевірено.

 б. Наука є процес, форма соці .а льної поведінки. Проблема суб «єк тивності і впливу цінностей.

в. Логіка науки.. Поняття змінної. Незалежна (причинна) і залежна змінні. Гіпотизи, їх перевірка. Кореляція змінних та передбачення змін. Фальшива кореляція. Контролювання (spirious) кореляція. Контролюванняумов спостереження взаємозв «язків змінних.

г. Етапи застосування наукового методу.

1) Вибір визначення дослідницької проблеми.

2) Оглядання літератури з проблеми.. Знайомств з існуючими теоріями та результатами досліджень проблеми.

3) Формулювання гіпотез.. Викладення проблеми у вигляді гіпотез, які можуть бути перевірені емпірично. Конструювання операційних визначень змінних.

4) Розробка дослідницького проекту.. Вибир дослідницького методу або методів: експерімент, обслідування, спостереженн, використання існуючих даних.

5) Збір даних.

6) Аналіз даних.. Переробка інформації у форму, необхідну для інформацї та підтвердженн, відхиення або модифікування гіпотез.

7) Формулювання висновків.. Обговорення значення знайденого його відношення до існуючих теорій і інших …

5. Основні методи збору даних в соціології. .

а) Експеримент.. Складність знаходження причин подій в реальних — дуже багатофакторних — умовах. Спосіб досліджувати різні компоненти ситуацій окремо — це організація експериментальної ситуації. .

Це ситуація, в якій виключається .вплив одних чинників. Основна форма експерименту в соціології (та психології) — це робота з двома групами ., що є ідентичними у всіх релевантних (тобто тих, що стосуються справи) аспектах.

Експериментальна група .- яка піддається впливу певних змін, а контрольна група .- ні.

Контрольна група необхідна, щоб знати, що буде відбуватися, якщо дослідник не втручатиметься.

Лабораторний експеримент (псіхологія, соціальна психологія) і польовий експеримент.

Вивчення впливу на ставлення Американських студентів до Радянського Союзу їх спілкування з радянськими студентами:

а) вимір ставлень до спілкування.

б) вимір ставлень після організованої зустрічі, але обов язково:

не .тільки в експериментальній, але й в контрольній групі (щоб врахувати вплив інших факторів — ЗМІ, новини).

Поділ первинної групи на дві подібні частини.

Проблеми експериментального .методу: — штучність лабораторного експерименту - обмеженість .можливостей контролювання польового експерименту — етичні проблеми .експерименту не повідомляючи їм про зміст експерименту (захисти від шкоди, від труднощів та страждань).

б) Обстеження .(найчастіше — опитування .; контент-аналіз — обстеження текстів.

Основні поняття:

— генеральна сукупність.

— вибірка, проблема репрезентативності, способи побудови репрезентативних виборок (рівноімовірна випадкова вибірка (random), стратифікована вибірка, квотна вибірка).

Специфіка побудови вибірки в країнах без надійних джерел статистичних даних.

Способи опитувань:

— анкетування (особисте, поштове).

— інтерв «ювання (особисте, телефонне).

в) Спостереження. (невтручальне. — unobtrusive, учасницьке. — participant).

Якісни методи (без вимірів).

Кількісни методи.

Інтракціоністи наполягають на тому, що для розуміння певної форми життя дослідник має статі її учасником .

2) Архівні дослідження .

ТЕМА 4. КУЛЬТУРА.

1. Поняття культури i значення культури.

Слово культура — багатозначне. У повсякденному життi цим словом найчастiше позначають:

а) Освiченнiсть, начитаннiсть, розумнiсть. В цьому розумiннi вживають такi вирази, як «особиста культура «або «культурна людина ». Цiм словом позначається також витончений смак до мистецтва, лiтератури, музики.

б) В iнших значеннях слово «культура «вживається у спецiальних науках. Наприклад, аграрiї говорять «культура рису », «культура картоплi «або «зерновi культури », а також «культура грунту », маючи на увазi культування тiєї чi iншої рослини або видiв рослин, а також оброблення грунту.

Бiологи кажуть, наприклад, про «культуру стрептококку «або «культуру холерного вiбрiону », маючi на увазi мiкроорганiзми, що вирощеннi у лабораторних умовах у якому-небудь пожiвному середовищi.

У загальнонауковiй мовi культурою називають також рiвень або ступiнь розвитку якої-небудь галузi господарської або розумової дiяльностi. Говорять, наприклад, «культура землеробства », «культура працi «або «культура мови » .

Археологи називають культурою спiльнiсть археологiчних пам «яток певної епохи, коли говорять, наприклад, про «трипiльську культуру «або «черняхiвську культуру » .

Найближчим до соцiологiчного є розумiння культури, яке притаманне iсторикам. Найчастiше вони називають культурою сукупнiсть досягнень певного народу у певну епоху у його духовнiй та матерiальнiй дiяльностi. Так iсторикi кажуть, наприклад, про культуру стародавньої Грецiї, про вiзантiйську культуру, про кульуту iспанського середньовiччя або iталiйського Ренесансу.

У соцiологiчному вжитку термiн має найширше значення — вiн позначає усi продукти творчої дiяльностi людей.

У соцiологiчному розумiннi культура складається з двох основних видiв продуктiв людської дiяльностi — матерiальних та нематерiальних.

Матерiальна культура складається з усiх штучних предметiв, тобто з усiх фiзичних об «єктiв, якi люди створюють або яким вони надають значення — колесо, одяг, будинки, мiста, книги, космiчнi кораблi, але також не створенi людьм, але поставленi їми у штучнi (неприроднi) зв «язки iз собою — тотемнi рослини, тотемнi тварини або сузiр «я зiрок.

Нематерiальна культура складається з усiх абстрактних творiнь людей — таких як цiнностi, вiрування, норми, звички, мiфи, вмiння, устрої сiм «ї, полiтичних органiзацiй, iнших соцiальних iнститутiв.

Тобто, якщо брати спiввiдношення культури та суспiльства, то можна сказати, що культура це невiд «ємна складова частина суспiльства. Характеризуючи суспiльство у цьому аспектi, можно сказати, що воно складається iз людей, їх культури та усiх зв «язкiв, що з «єднують людей та усi елементи культури у цiлiсну систему.

Для соцiолога не iснує людини без культури, саме слово «людина «позначає культурну iстоту (на вiдмiну вiд тварини).

Культура дає людинi напрямки дiяльностi та способи дiяльностi. Вона вказує що робити i як робити .

Приклад глибокого впливу культури на людське життя наводить американський антрополог Клайд Клакхан (Clyde Kluckhone). Син американських мiсiонерiв, що посиротiв у ранньому дитинствi у вiддаленому китайському селi, був вихований у китайськiй родинi.

Генетика бiологiчна та соцiальна (тобто культура) — дiяли всупереч одна однiй, i переважила культура.

" Його синi очi та бiла шкiра мало що визначала, тому що його поведiнка, вираз обличчя, рухи рук та спосiб мислення були китайськiми «- свiдчив Клайд Клахкон, який зустрiв йього китайського американська у Нью-Йорку.

Справа в тому, що на вiдмiну вiд бджiл, мурашок та iнших соцiальних комах люди не можуть реагувати генетично, запрограмованими дiями на зовнiшнi подiї.

Здiбнiсть людей створювати та пiдтримувати культуру — вивчати та використовувати знаки — дають засоби, що замiнюють бiологiчну еволюцiю як процес адаптацiї до природного довкiлля. Замiсть цього люди змiнюють це довкiлля, пристосовуючи його до своїх потреб.

Саме тому люди здатнi жити у будь-яких регiонах Землi, у будь-яких її клiматичних умовах i таке iнше.

В той час, як бiологiчна еволюцiя вiдбувається повiльно, культурна еволюцiя вiдбувається дуже швидко та порiвняно легко поширюються з однiєї громади на iншу.

Чому саме? В чому секрет культурної еволюцiї? Щоб вiдповiсти на це питання, розглянемо процес.

2. Виникнення культури.

По-перше вiдзначим, що проблему спiввiдношення бiологiчної та культурної еволюцiї можна поставити таким чином.

Якщо порiвняти пiдстави вiдмiнностей соцiальних вiдносин у рiзних угрупованнях людей — з одного боку, i пiдстави вiдмiнностей вiдносин у рiзних угрупованнях тварин — з iншого боку, то можна чiтко зафiксувати ту якiсну межу, яка їх роздiляє.

Як випливає з даних бiологiї та етнологiї суттєвi вiдмiнностi вiдносин у рiзних угрупованнях тварин пов «язанi з вiдмiнностями у природних властивостях, у бiологiчнiй органiзацiї цих тварин, або з вiдмiнностями у природних умовах їх життя.

В той же час, — як випливає з даних етнологiї i соцiологiї, — суттєвi вiдмiнностi вiдносин у рiзних угрупованнях людей можуть iснувати навiть тодi, коли цi угруповання не вiдрiзняються одже вiд одного анi природними умовами свого життя, анi бiологiчними властивостями тих iндивiдiв, з яких вони складаються.

Бiльш того, вiдносини у людських угрупованнях змiнюються навiть без усяких змiн у бiологiчних якостях членiв цих угруповань, тобто — поза зв «язком з бiологiчною еволюцiєю.

Цей факт, який говорить про надбiологiчну iсторичнiсть суспiльних вiдносин, примушує замислитися над тим, що саме зумовлює можливостi розвитку цих вiдносин.

Пошук вiдповiдi на це питання призвiв свого часу до розглядання вiдносин мiж людьми у взаємозв «язку з вiдношеннями людей до природи. Тобто — до розглядання соцiальних суспiльних вiдносин як сторони цiлiсної системи вiдношень людей з навколишнiм свiтом.

Яким же чином вiдношення людей до природи зумовлюють розвиток їхнiх вiдносин мiж собою?

Основна iдея полягає в тому, що джерелом цього розвитку є праця ., — та практична дiяльнiсть людей, якою вони забезпечують себе засобами життя .

Механiзм впливу вiдношень з природою на вiдносини мiж людьми у загальному виглядi може бути окреслений таким чином.

На певному станi розвитку взаємодiй з природою стародавнiх пращурiв людей, вони прийшли до виготовлення знарядь. своєї дiяльностi, а втiм i до зберігання цих знарядь для багаторазового використання.

Мiж iндивiдами й їхнiми знаряддями складався тривкий зв «язок: зовнiшнiй, щодо iндивида, предмет ставав органом його дiяльностi, свого роду додатковою частиною природних органiв його тiла.

З розвитком первісної виробничої дiяльностi наших пращурiв, вони створювали навколо себе дедалi складнiшi штучнi неорганiчнi елементи свого безпосереднього оточення — знаряддя, одяг, житло та iн.

Через це, залежнiсть способiв взаємодiй мiж iндивидами вiд їхньої бiологiчної, тілесної структури зменшувалася, а — вiд небiологiчних, створених самими iндивiдами структур — зростала.

Розвиток цих штучних, по сутi надбiологiчних структур iндивiдiв та їхнiх угруповань в кiнцевому пiдсумку вiв до змiни способiв .їхньої взаємодiї, а тим самим — й до розвитку їхнiх вiдносин мiж собою.

Найстародавнiшнi небiологiчнi органи нашого пращура — це знаряддя полювання. А такi знаряддя є засобами дiї не тiльки на природу, але й на iнших iндивiдiв, тобто — є одночасно i зброєю.

Створюючi в процесах працi новi види зброї, iндивиди змiнювали тим самим способи силової взаємодiї одним з одним, змiнювали свої вiдповiднi вiдносини. Тому — в часи, пiсля появи перших знарядь — розвиток форм цих вiдносин безперечно залежав уже не тiльки вiд бiологiчної еволюцiї iндивiдiв, але й вiд первисної культурної еволюцiї - вiд розвитку створених не природою, а працею предметiв, що опосердковували цi вiдносини.

Необхiдно зауважити, що мова йде про дуже давнi часи, коли ще не iснувало не тiльки неоантропiв (людей сучасного фiзичного типу), але й навiть i пiтекантропiв. Справа в тому, що первиснi знаряддя вироблялися гомiнiдами (найстарiшими нашими пращурами), не менш нiж, 6 мiльйонiв .рокiв тому, а неоантропи сформувалися тiльки приблизно 4−5 тисяч .рокiв тому. Тобто, пiсля появи перших знарядь бiологiчна еволюцiя гомiнiдiв тривала, принаймi, ще близько, 5 мiльйона рокiв, але в цi часи вже разом та у взаємодiї з культурною еволюцiєю, яка на цьому етапi була в основному еволюцiєю матерiальної культури.

Не виключено, що виникнення та поступовий розвиток первісної культурної еволюцiї вiдiграв певну роль у прискореннi темпiв бiологiчної еволюцiї гомiнiдiв. Найважливiшим, однак, є те, що створення знарядь працi зрештою привело до перетворення i тих вiдносин, в яких iндивiди не руйнують, а виробляють, вiдтворюють особистiснi i речовi складовi своїх суспiльств — самих себе, своє потомство, предметнi умови свого iснування.

На певному етапi укладнення знарядь працi їх ефективне використання почало вимагати розширення рамок первiсного, ще природного, подiлу працi, який виникає внаслiдок вiдмiнностей статi й вiку, тобто в основному — на фiзiологiчному грунтi. На якомусь етапi подальше ускладнення знарядь дiяльностi стало неможливим без переходу до такої диференцiацiї соцiальних функцiй, розвиток якої не обмежувався б рамками бiологiчних вiдмiнностей iндивiдiв.

Але доки розподiл функцiй грунтується лише на природних вiдмiнностях iндивiдiв, вiн може мати застиглий характер незмiнно вiдтворюваних форм сумiсної поведiнки, якi упадковуються молодшими поколiннями шляхом iмiтацiї, простого повторювання того, що роблять старшi.

При такому вiдтворюваннi поведiнкових форм всякий вихiд за рамки тих форм, що усталились, всякий новий елемент в розподiлi функцiй неминуче порушують стабiльний плин сукупнього процесу працi.

I тому, накопичення нових елементiв у системi наявного подiлу працi, її прогресуючий розвиток можливi лише тодi, коли здiйснюється ще й додаткова, окрема дiяльнiсть, а саме — координацiя. дiй окремих iндивiдiв.

Але для здiйснення координацiї необхiднi засоби зовсiм iншого типу — якiсно вiдмiннi вiд знарядь первiсної працi. Це знаряддя, як вiдомо, були засобами силової (механiчної) взаємодiї .засоби комунiкацiї, тобто засоби їх iнформацiйної взаємодiї.

Засоби iнформацiї взаємодiї iснують, звiстно, й у свiтi тварин, однак там вони розвиваються тiльки у процєсi еволюцiї видiв. Якi не складнi, наприклад, засоби стадної комунiкацiї приматiв, вони по-перше, не здатнi позначати тих речей, властивостей i вiдносин, яких немає у наявнiй ситуацiї спiлкування iстот. А, по-друге, цi засоби успадковуються лише бiологiчно. Такi засоби спiлкування можуть забезпечити координацiю спiльних дiй лише в рамках наявного аудiовiзуального контакту. Вони непридатнi для передавання i набування досвiду минулих взаємодiй за межами наявних ситуацiй. А тому, вони непридатнi i для попереднього узгодження дiй рiзних iндивiдiв.

Зрозумiло, що без цього розвиток .подiлу працi неможливий. Для переходу до прогресуючої диференцiацiї функцiй потрiбнi були такi iнформацiйнi засоби, якi могли б розвиватися так само необмежено i незалежно вiд бiологiчної еволюцiї, як i засоби речовинно-енергетичнi. Тобто, такi засоби, якi були б продуктами творчої дiяльностi самих iндивiдiв .

Певна рiч, вiдповiднi засоби спiлкування виникли не вiдразу. їх становлення було, очевидно, складнним i тривалим процесом i вiдбувалося у взаємозв «язку з розвитком засобiв працi i з бiологiчною еволюцiєю гомiнiд. Сучаснi реконструкцiї цього процесу свiдчать, що на певному етапi розвитку гомiнiди набули здатностi створювати i застосовувати для впливу на психiку одне одного специфiчнi засоби — мовнi ознаки. А коли вони набули здатностi до членороздiльної мови, тодi, фактично, склалися достатнi умови для становлення власне соцiального подiлу працi.

Це пов «язано з тим, що здатнiсть до членороздiльної мови означає здатнiсть створювати не тiльки окремi знаки, але й їх сполучення (синтагми, як кажуть лiнгвiсти), мовнi знаковi системи, тобто такi засоби iнформацiйної взаємодiї, що можуть ускладнюватися в принципи необмежено.

Зi створенням мовних засобiв спiлкування наступнi поколiння дiстали можливiсть успадковувати досвiд дiяльностi попереднiх поколiнь не тiльки з допомогою наслiдувальної поведiнки, як це вiдбувається в угрупованнях вищих тварин, але й з допомогою у знакових системах.

Таким чином, в угрупованнях гомiнiд крiм бiологiчних каналiв спадковостi — хромосомного i поведiннового — сформувався другий (пiсля речового) канал культурної, тобто соцiальної, спадковостi — знаковий (соцiально-iнформацiйний).

Оскiльки знаковi системи є продуктом дiяльностi самих людей i пiддаються практично необмеженим модифiкацiям i ускладненням, то кожне наступне поколiння могло не тiльки успадковувати знаковi системи своїх предкiв, а й перетворювати їх i творити новi, вiдповiднi до потреб розвитку їхньої дiяльностi. А це означає, що з появою мовного спiлкування з «явився необмежений (бiологiчно) засiб узгодження дiй окремих iндивiдiв, i тим самим було забезпечено другу необхiдну .умову прогресуючого розвитку подiлу працi та диференцiацiї перших соцiальних функцiй незалежно вiд бiологiчної еволюцiї iндивiдiв.

Бiльш того, є пiдстави припускати, що ця умова була вже не тiльки необхiдною, але й достатньою.

По-перше, через те, що штучних засобiв iнших дiй одної на одну, — крiм дiй речовино-енергетичних й iнформацiйних, люди, як вiдомо, не створили.

По-друге, через те, що видова еволюцiя гомiнiд фактично припинилася саме з появою виду Homo sapiens, здатного до зв «язаного (синтагмiчного) мовлення, тобто до членороздiльної мови.

Збiг процесiв завершення становлення членороздiльної мови i завершення видової еволюцiї гомiнiд дає пiдстави припускати, що створення мовних знакових систем завершило процесс формування достатнiх передумов надбiологiчно .ї iсторичностi суспiльства .

Це означає, що виникнення мовних знакових систем довершило .той процес соцiогенезу, початок якому — за кiлька мiльонiв рокiв до того — було покладено створенням перших знарядь працi. Таким чином, якщо початок соцiогенезу був покладений появою штучних засобiв творення матерiальної культури ., то завершення процесу соцiогенезу пов «язано з появою штучних засобiв творення також i нематерiальної культури, а отже — з появою достатнiх передумов розвитку культури як такої.Тобто — з появою не тiльки необхiдних, але й достатнiх елементiв механiзму власне культурної еволюцiї.

3. Елементи культури.

Як випливає зi сказаного, ключовi компоненти культури — це знаки (symbols). Можна сказати, що знак це що-небудь, що суто соцiально стає чимось iншим, тобто, що може значуще репрезентувати що-небудь iнше. Один з пiдходiв до розумiннi культури розглядає її як систему знакiв, що мають певне значення. Саме знаки дають нам можливiсть репрезентувати об «єкти, подiї та людей iншим людям та нам самим.

Знаки дають можливiсть розглядати та обговорювати правила поведiнки, хоча правила самi по собi не мають фiзичного iснування.

Як би iнакше ми могли повiдомити один одного про «регулювання дорожного руху «або про «моднi одяги » .

Як би ми могли навiть думати про них, якщо не мати знакiв для їх означення?

Знаки мають багато форм. Вiзьмiть жести — пози тiла або рухи, що мають соцiальне значення. «Нi «(«No ») — хитають головою (американцi, ук-раїнцi;болгари хитають головою, коли «Так «(«Yes »)). На Адмiралтейських островах швидко гладять нiс пальцем.

Знаки — це й прапори, герби, iкони, унiформа й таке iнше. Люди — це iстоти, що живуть у знаковому оточеннi. Нiякi iншi iстоти на Землi не мають наших здiбностей створювати, манiпулювати та використовувати знаки, щоб формувати свою власну поведiнку та впливати на iнших осiб.

а. Мова.

Найбiльш важливою системою знакiв є мова: соцiально структурована система звукових зразкiв.

Мова є, можливо найбiльш характерним та найскладнiшим досягненням людей.

Що дає мова? — можливостi:

1) виразити все вiд фiзичних потреб до духовних запитiв;

2) створювати культуру, накопичувати досвiд та передавати його наступним поколiнням (культури не iснує без мови);

3) виконувати складну соцiальну дiяльнiсть;

4) вводити речi, що знаходяться поза безпосереднiм контекстом, у бiльш широку соцiальну картину, для пошуку їх взаємозв «язкiв.

Залежнiсть наших можливостей пiзнання свiту, реальностi вiд розвинутостi мови

Приклади великої диференцiйованостi вiдбиття деяких речей та явищ:

" Верблюд «- 6 варiацiй цього слова у арабiв для позначення верблюдiв рiзних якостей.

" Рис «- 9 назви у мовi Хануну, що живуть на Фiлiпiнах.

" Снiг «- бiльш назв снiгу у ескiмосiв, для позначення щонайменших вiдмiнностей снiгу та снiгопаду (але немає «снiгу «взагалi).

Це вiдкриття поставило питання: чи визначає мова форму нашого мислення та нашого сприйняття свiту ?

Benjamin Lee Worf (Уорф) у 1956р. вiдповiв — «ТАК ». Гiпотеза лiнгвiстичної вiдносностi (релятивностi) Уорфа стверджує, що носiї певної мови з необхiднiстю вимушенi тлумачити свiт крiзь унiкальну лексiку i граматику, якi дає їм їх мова. Вiдповiдно до цiєї гiпотези, кожна мова дає рiзнi зрiзи свiту, звертаючи увагу на рiзнi гранi людського досвiду. [6 та 13 слiв росiйської мови, що позначають людськi якостi].

За Уорфом ми селективно просiюєм сенсорну iнформацiю за тим способом, що визначається нашою мовою: однi речi ми сприймаємо, iншi вiдфiльтровуються мовою.

Так, якщо мовi бракує певного вислову, то думка, якiй вiдповiдає цей вислiв, навряд чи прiйде на думку тим, хто розмовляє лише такою мовою.

З тiєї точки зору англiйська мова, що використовує слова чоловiчого роду стосовно обох статей («manking «- людство, «political man «- полiтик) та що визначає за статтю назви професiй («foreman «- «майстер », «fireman «- «пожежник », «statesman «- «державний дiяч », але «maid «- «покоївна «(«дiвчинка »), «cleaning woman «- «прибиральниця «(«прибиральник »)) заохочує до стереотипного бачення людей та, до статевої дискримiнацiї.

Гiпотеза лiнгвiстичної вiдносностi не стверджує, що носiї рiзних мов нездатнi висловитi однаковi iдеї або дивитися на свiт однаковим чином. Гiпотеза стверджує тiльки що мова, якою ми розмовляємо, привертає (predispose) нас до особливого (спецiфiчного) тлумачення реальностi.

Приклади: мiжрасовi ставлення дiтей, що з раннього дитинства привчаються називати чорних «нiгерами «або бiлих «хонками «(призирливi вислови).

Такi слова, поєднанi з певними iнтонацiями, що викликають пiдсвiдомо вiдповiднi вiдчуття — є психологiчним регулятором людської поведiнки.

Мова, таким чином, не є нейтральним чинником нашого спiлкування. Вона впливає як на нашу свiдомiсть, так й на пiдсвiдомi чинники нашої поведiнки.

Тому, якщо ми збираємося жити у певному соцiальному оточеннi, нам необхiдно виробляти спiльне розумiння стосовно того, на що можна сподiватися вiд кожного з нас. Саме мова дозволяє нам зробити це.

Але що собою являють такi очікування (соцiологи їх називають експектацiями)?

 б. Норми.

Приклади соцiальних очікувань:

— очікування в черзi у магазинi, бiля квiткової каси («приде черга й тодi нас обслугують », «перший прийшов — першим обслугують »);

— очікування стосовно паперових грошей, якi ми отримуємо за нашу роботу — що їх можна обмiняти на потрiбнi нам товари та послуги (ми керуємось правилом, що надрукованi урядом грошi є законним платiжним засобом, громадським та приватним).

Тисячi таких подiляємих людiми розумiнь є у соцiальному життi. Звичайно, вони приймають форму очікувань, втiлених у норми.

Норми - це соцiальнi правила або директиви, що встановлюють, яка саме поведiнка вiдповiдає i яка не вiдповiдає певнiй ситуацiї.

Бiльш загальне визначення:

Норми - це сукупнiсть фiксованих очікувань та вимог соцiального угруповання до своїх членiв стосовно їх поведiнки у певних ситуацiях.

Найчастiше норми фiксуються та презентуються iндивiдам вербально (засобами мови).

Частина норм презентується у предметно-знаковiй формi (зразки одягу, унiформи, дорожнi знаки), а також у формi символiв (гiмни, прапори, ордена).

Випадок у жаркий день — арешт полiцiєю. Дiалог у лiкарнi: «не знимав черевикiв та шкарпеток ». Рацiональнiсть, що суперечить соцiальнним нормам. Дiагноз — шизофренiя, покладений у лiкарню.

Порушення норм має соцiальнi наслiдки — суспiльство застосовує тi чи iншi санкцiї.

Норми - це перш за все засоби нашої дiяльностi, за допомогою яких ми орiєнтуємося у свiтi людей. Вони дають нам вказiвки, як поводитись, щоб мати успiх у спiльнiй дiяльностi.

Але норми є також й цiлями. Люди надають нормам самостiйну цiннiсть й поводяться з ними як з речами сконструйованої реальностi. Норми стають стандартами, за якимi люди оцiнюють дiї один одного, та винагороджують або карають за вiдповiдну або невiдповiдну поведiнку.

Сила соцiального тиску, що примушує притримуватись тих чи iнших норм, дуже рiзна i залежить вiд значення вiдповiдних норм для суспiльства або його певних груп.

Стосовно тих норм, що називають звичаями (або правилами поведiнки (folkways)) реакцiя суспiльства на їх порушення може бути досить толерантною.

Але стосовно iнших норм, дозволяються лише дуже невеликi вiдхилення.

В англiйськiй мовi це «MORES », в росiйськiй — «нрави «(в українських словниках це позначається словом «звичаї «й лише як «застарiле «- «норови »).

Звичаями соцiологи називають форми повсякденного побутового життя, якi вважаються нормальними або доцiльними.

Наприклад, дослiдженнями американських соцiологiв показано, що у американському побутi є звичаєм тримати зуби чистими, часто приймати душ або ванну, не запiзнюватись на зустрiчi та побачення, пропонувати друзям або сусiдам їх пiдвезти, якщо хтось їде у тому самому напрямку, добре одягатися для офiцiйних зустрiчей.

Є люди, якi досить часто порушують такi норми. Але, звичайно, американцi не вважають їх аморальними або злочинними.

Наприклад, людей, що ходять у брудному одягу, американцi найчастiше вважають грубими, але не грiховними. А тих, хто запiзнюється на зустрiчi — вважають недбалими, але не злими.

Основнi механiзми, якими пiдтримуються звичаї - це пересуди та осмiювання.

Бiльш жорсткими нормами є «норови «(норми моралi). Цi норми суворо засуджують та забороняють вбивство, крадiжки, насильство, зрадництво.

Норови вважаються людьми за такi норми, якi необхiднi для виживання суспiльства та його спокiйного iснування. Тих, хто порушує такi норми, вважають аморальними або злочинними. Вони можуть бути оштрафованi, ув «язненi, висiченi або страченi.

Деякi норови можуть мати якостi табу, тобто вести до самопокарання. У американському життi — це iнцест (кровозмiшення тобто статевi вiдносини мiж найближчими родичами) та канiбалiзм.

Приклад рiзницi мiж звичаєм i моральною нормою:

— без одягу на верхнiй та нижнiй частинах тiла.

Закони - моральнi норми суспiльства є найважливiшим джеролом законiв.

Закони це такi норми, що установлюються державною владою й пiдтримуються її органами, якi мають право застосовувати силу.

Можливiсть легального застосування фiзичного примусу — це спецiфiчна вiдзнака норм закону.

Закони змiнюються легше нiж звичаї та норми моралi.

в цiнностi - це iдеї стосовно того, що є добрим, правильним, справедливим чи бажаним, якi подiляються бiльшiстю членiв суспiльства або якогось соцiального угруповання.

Рiзниця мiж нормами та цiнностями - цiнностi це абстрактнi, загальнi поняття в той час, як норми — це конкретнi правила дiї у конкретних ситуацiях.

Цiнностi — це критерiї оцiнювання.

ТЕМА 5. СОЦIАЛЬНА СТРУКТУРА.

1. Природа соцiальної структури, її компоненти.

В узагальненому планi можна сказати, що соцiальна структура — це певна сукупнiсть вiдносно повторювальних та упорядкованих вiдносин мiж елементами соцiальної системи.

Саме завдяки соцiальнiй структурi людське життя справляє враження органiзованого та регулярного.

Поняття структури дуже поширене у рiзних науках.

Ви чули, я думаю, про атомну структуру, молекулярну структуру, клiтинну структуру, анатомiчну структуру, структуру особистостi.

Значна частина того, що соцiологи називають соцiальною. структурою складається з мережi тих неявних правил та iнституцiональних установлень, що спрямовують поведiнку людей.

Значна частина iнституцiональних установлень нiколи не викликає протидiї i не створює нiяких проблем, тому що люди вважають цi установлення само собою зрозумiлими, а їх виконання — звичайною справою.

До того ж для життєвої практики немає необхiдностi, щоб люди формулювали вiдповiднi правила та установлення, — навiть щоб вони мали уяву про всю соцiальну структуру. Типовою є потреба керуватися дуже обмеженим колом запроваджених порядкiв у певних обставинах: перш за все дома, по дорозі на роботу та на робочому мiсцi.

Один з шляхiв структурування повсякденного життя — З ТОЧКИ ЗОРУ МIКРОСОЦIОЛОГІЇ - це поєднання певних випадкiв та їх ярликування (labeling). Маються на увазi такi слова, як «сiм «я », «церква », «уряд », «оточення », «Україна «i таке iнше.

Vander Zаnden, наприклад, пише, що «точно кажучи, таких речей немає, є тiльки зiбрання певних дiй iндивiдiв, якi ми сприймаємо як упорядкованi та позначаємо певною назвою » .

Для того, щоб повнiше збагнути цю точку зору, уявiть себе iстотами, які мають розмiри невеликого атома, та споглядають зсередини усi об «єкти — людину, стіл, склянку з водою на столi та таке iнше.

Для такої мiкроскопiчної iстоти усi цi об «єкти мов би «не iснують ». Вони є «тiльки зiбраннями певних дiй атомiв… «.

З цiєї точки зору — ми розумово спiввiдносимо один випадок з iншими, щоб створити в уяві бiльш велике цiле, що охоплює бiльш широке коло випадкiв (або подiй). Це — мiкро соцiологiчне бачення макросоцiальних структур.

У такому баченнi соцiальна структура виявляється в угрупуваннях соцiальних позицiй та розподiлi людей по цих позицiях.

У соцiологiї 1 соцiальнi позицiї .- це вiдносно стабiльнi (тобто відносно iнваріантнi щодо часу) ознаки тих суб «єктiв, які приходять до соцiальної системи та виходять з неї.

Наприклад, люди, що складають Унiверситет, приходять, вчать, вчаться, потiм виходять з нього, але Унiверситет залишається.

Так само — сiм «ї, оркестри, армiї, корпорацiї, церкви.

Усi такi поєднання соцiальних позицiй. складають певнi елементи соцiальної структури. Ми сприймаємо їх як незалежну вiд нас реальнiсть, що формує частину нашого об «єктивного середовища. Вони iснують як дещо, що ми не можемо iгнорувати, та з чим ми повиннi постiйно мати справу.

Як наслiдок — соцiальна структура обмежує нашу поведiнку та каналiзує нашi дiї у певних напрямках.

Але й люди змінюють соціальні структури. (Показати на прикладі Університету або системи освіти.).

З мiкро соцiологiчної точки зору соцiальні структури мають два основнi компоненти — статуси. та ролi .

2. Соцiальнi статуси.

Статус - це позицiя у певнiй соцiальнiй структурi суспiльства з певними правами та обов «язками.

Наприклад — студент, професор, декан, завiдувач кафедрою, ректор — це певнi позицiї у соцiальнiй структурi Унiверситету — певнi статуси.

Статуси вiдрiзняються. 1правами та обов «язками, які визначаються 1соцiальними нормами.

Кожна доросла людина у сучасному суспiльствi має кiлька статусiв (наприклад, студент, син, приятель, громадський дiяч i т.iн. — в однiй особi).

Статус визначає, по-перше, де саме — в якiй соцiальнiй позицiї - людина, «включена «до суспiльства, «з «єднана «з ним. По-друге, статус визначає, як саме людина має поводитися з iншими людьми — представниками iнших статусiв.

Наприклад, статус дочки визначає основнi взаємовiдносини тiєї особи, що займає цей статус, з iншими членами родини.

Статус президента фiрми визначає його основнi вiдносини iз службовцями, з акцiонерами, з президентами iнших фiрм.

З усiх статусiв кожної людини соцiологи. видiляють той статус ., який справляє найбiльший вплив на взаємодiї та взаємовiдносини людини iз соцiальним середовищем, i тому має найбiльше значення для встановлення соцiальної iдентичностi. Це — головний статус (master status).

Але iдентифiкацiя тiльки. за головним статусом є певним спрощенням. реальної соцiальної позицiї, яка є багатовимiрним. утворенням.

Вирiшення протирiч мiж вимогами рiзних статусiв, приорiтети, якi носiй статуса має надавати рiзним вимогам своїх рiзних статусiв — це дуже мало вивчене поле проблем. Тут поки що не дослiдженнi спiввiдношення рiзних компонентiв статусiв (особливо — рiзних обов «язкiв, якi вони покладають на носiя кожного статусу) у конкретних соцiальних ситуацiях. Це потребує збору та аналізу такого великого обсягу деталiзованої iнформацiї, до якого соцiологи ще не дiйшли.

У багатьох випадках рiзнi статуси людини не протирiчать один одному. Але бувають ситуацiї статусної несумiсностi (inconsistensy .), коли рiзнi аспекти одного або кiлькох статусiв однiєї людини суперечать один одному.

I мова йде не тiльки про суперечливiсть обов «язкiв, якi пов «язанi iз статусом. Можуть суперечити один одному і вiдповiднi ставлення iнших людей до рiзних статусiв однiєї й тiєї ж людини.

Наприклад, за даними американських соцiологiв, у ставленнi до чорного професора унiверситету iнодi переважає сприйняття його професiйного статусу ., а iнодi — коли спрацьовують расовi упередження — сприйняття його етнiчного статусу .

Iнший приклад, що наводять американськi соцiологи.

Kоли тi чорнi американцi, що досягли високого становища у своїх професiйних справах переїздять до багатого житлового району, вони iнодi зустрiчаються з тим, що комiвояжери, якi приходять в їх дома, щоб щось продати, звертаються до них, не як до хозяїв, а як до прислуги.

Найбiльш суттєвi вiдмiнностi iснують мiж тими статусами, якi суспiльство встановлює людинi незалежно вiд її дiй ., i тими статусами, якi людина може набути (або втратити) завдяки своїй дiяльностi.

Першi статуси людина отримує найчастiше вiд народження. Це статуси зумовленi статтю. Наприклад, статус (дiвчини), мiсцем у родинних зв «язках (дочка, онучка, сестра), етнiчною належнiстю (українець, росiянин, білорус, єврей), расовою належнiстю (бiлий, чорний, жовтий), мiсцем народження (громадянин такої-то країни), прiзвищем сiм «ї.

У феодальному суспiльствi таким же чином встановлювався ще I соцiальний стан (пан, холоп, дворянин, мiщанин).

У сучасному суспiльствi дитина отримує вiд народження найчастiше тiльки соцiально-економiчний статус (вищий, середнiй, нижчий; або — з богатої родини, заможньої, бiдної).

Соцiальна позицiя, що надається людинi суспiльством або групою на пiдставах, якi вiд неї не залежать, 1називається у 1соцiолгiї приписним статусом (ascribed status - статусом, що приписується).

Крiм статусiв, якi людина отримує вiд народження, приписними є статуси, якi вона отримує, наприклад, за вiком, а також у зв «язку iз змiною статусiв родичей (наприклад, дружина студента стає дружиною президента, а дружина лейтенанта — генеральшою, чи удовицею і таке iнше).

З iншого боку, у суспiльствi є статуси, якi людина отримує через власний вибiр та зусилля, якi вона для цього покладає. Такий статус називають досяжним статусом (achieved status — статусом, що досягається).

Так людина завдяки своїм зусиллям стає студентом, фахiвцем певного профiлю, чоловiком (або дружиною), водiєм автомобiля, спортсменом, членом певної полiтичної партiї, парафiянином певної церкви або атеїстом.

У деяких випадках приписний статус може заважати людинi набути конкретний досяжний статус. Наприклад, стати президентом Сполучених Штатiв, як показують данi американських соцiологiв, набагато важче жiнцi, що є за нацiональнiстю iспанкою, нiж чоловiку англiйського походження. В Українi вiдповiдних дослiджень ми поки що не маємо, але можна припустити, що сьогоднi стати президентом України значно важче, наприклад, жiнцi, що не є за нацiональнiстю українською, нiж чоловiку українського походження.

У бiльшостi суспiльств мiж рiзними статусами є значна нерiвнiсть. Людина, що має статус члена Верховного Суду Сполучених Штатiв, має бiльшi кошти ., владу. та престиж ., нiж, наприклад, швейцар готелю. Складнiше навести такий ж беззаперечний приклад рiзницi статусiв у нашому суспiльствi. Наприклад, я не взяв би на себе вiдповiдальнiсть стверджувати, що член Верховного Суду України сьогоднi має бiльше коштiв, нiж швейцар готелю, де «на чай «дають долари.

Сукупнiсть членiв суспiльства, якi мають приблизно однаковий статус (за ознаками 1багатства, влади, та престижу) деякi захiднi соцiологи називають соцiальним класом ., iншi — соцiальною верствою (стратою).

Члени соцiальної верстви, що не є у суспiльствi найнижчою або найвищою, мають бiльший доступ до суспiльного багатства та iнших ресурсiв суспiльства. нiж люди з нижчими статусами, але менший доступ, нiж люди з вищими статусами. Тобто у суспiльствi iснує iєрархiзованiсть статусiв ., але — не одновимiрна ., тому що iєрархiя за багатством, ієрархія за владою i ієрархія за престижем можуть не спiвпадати. Цей факт має глибокi соцiальнi наслiдки, про якi ми будемо говорити пiзнiше.

3. Соцiальнi ролi.

Статус завжди пов «язаний з деякою очiкуваною поведiнкою, яка визначається культурою суспiльства. Саме цю очiкувану поведiнку, пов «язану iз статусом. називають cоцiальною роллю .

Але частіше соціальною роллю називають не саму очікувану поведінку, а форми (або сукупнiсть зразкiв) очiкуваної поведiнки .

Iнодi соціальною роллю називають сукупнiсть прав чи обов «язкiв, якi очикуються щодо певного статусу у певнiй культурi.

Головна рiзниця мiж статусом i роллю полягає в тому, що людина статус займає (або має), а роль — виконує.

У відповідності з цім, іноді кажуть, що соціальна роль - це сукупнiсть очiкувань щодо поведiнки людей стосовно певного соцiального статусу ., або сукупність норм. такої поведінки. Тобто, у найбільш поширеному розумінні роль — це не сама поведiнка ., а тiльки, так би мовити, безавторський " проект. «поведiнки, соціально очікувана » схема «поведiнки.

Очікування щодо рольової поведінки називають рольовими експектацiями .

Рольові експектації як раз і визначають ту чи iншу повединку, як вiдповiдну або невiдповiдну. певному статусу.

Соцiальнi ролi — це один з поширених об «єктiв соцiологiчнихдослiджень. Завдяки тому, що ролi мають нормативну природу, вони дають можливiсть людинi спочатку, так би мовити, «проектувати «свою поведiнку, а потiм її здiйснювати у вiдповiдний спосiб.

Люди запам «ятовують щонайменше шість сторін поведінки: (1) ХТО робить () ЩО, (3) КОЛИ, (4) ДЕ, (5) ЯК і (6) ЯК на це реагують оточуючi. Таким чином люди отримують знання рольових норм та експектацiй.

За допомогою ролей людей упорядковуємо наш соцiальний свiт за типами або категорiями. людей. І по різному реагуємо на ті самі дії людей, які вони виконують в різних ролях. Коли дехто виконує роль лікаря і пропонує вам роздягнутися, ви роздягаєтесь. Але коли та сама людина пропонує вам роздягнутися, коли виконує роль хозяїна дома, що дає званий обід, ви, мабуть, будете роздягатися дещо інакше.

Виконання ролi (role perfomance) — це реальна (актуальна) поведiнка особи, що займає той чи iнший статус.

У життi завжди є розбiжнiсть мiж тим, що люди мають робити у певнiй ролi і що вони дiйсно роблять. Завжди є iндивiдуальнi вiдмiнностi, якi роблять будь-яке виконання ролi унiкальним.

З кожною роллю пов «язазана щонайменше одна взаємна роль. (лiкар — хворий пацiєнт). Поняття взаємної ролi є важливим, тому що один з чинникiв, який поєднує людей у групи, — це мережi взаємних ролей .

Ролевi взаємовiдносини зв «язують нас один з одним, тому що права з одного боку вiдносин є обов «язками на iншому їх боцi та навпаки. У той же час виконання ролей може вести до рольової напруги (role strain). Вона виникає тоді, коли в однiй ролi є 3суперечливi експектацiї.

Наприклад, вiд бригадира очикується, що вiн буде мати добрi стосунки з робiтниками бригади, але вiд нього очикується також, що вiн буде вимагати виконання роботи, що iнодi може викликати незадоволення робiтникiв. Чим краще бригадир вiдповiдає одним експектацiям, тим гiрше може відповідати іншим.

Від рольової напруги треба відрізняти — рольовий конфлiкт. Соцiологи кажуть про рольовий конфлiкт, тоді коли двi чи бiльше ролей однiєї особи мають суперечливi вимоги. Класичний приклад — полiцейський, що повинен заарештувати власного сина. Це експектації різних. ролей — професійної та родинної.

Але головним чином ролi виконуються без перешкод, що врештi решт дозволяє передбачати поведiнку. людей.

Функцiоналiсти. взагалi вважають, що основнi ролi у суспiльствi не суперечать одні одним, а поєднуються гармонiйно. Конфлiкцiонiсти, навпаки, вважають, що основнi ролi у iснуючих суспiльствах принципово конфлiктнi.

4. Соцiальнi групи.

Соціальні ролі, їх виконання зв «язують людей певним соцiальними вiдносинами. У даному випадку маються на увазi такi форми соцiальної взаємодiї, що продовжуються досить довго для того ., щоб серед учасникiв цiєї взаємодiї склалася вiдносно стала сукупнiсть очiкувань щодо поведiнки стосовно один одного.

Коли цi вiдносини пiдтримуються у часi, вони перетворюють їх учасникiв — з певного боку цих вiдносин — на соцiальну групу.

Найчастiше соцiальною групою. у соцiологiї називають двоє чи бiльше людей, що взаємодiють мiж собою упорядкованим шляхом на основi таких експектацiй щодо поведiнки один одного, які ними поділяються.

Але деякi соцiологи вважають таке визначення недостатнiм, I соцiальною групою. вони називають двоє чи бiльше людей, якi не тiльки взаємодiють мiж собою упорядкованим шляхом на основi подiляємих експектацiй щодо поведiнки один одного, але якi ще й подiляють почуття єдностi.

Iнше визначення, яке теж є досить поширеним у захiднiй соцiологiї: соцiальна група — це кiлька осiб, що мають взаємовiдноснi статуси та ролi.

Соцiальнi групи мають дуже важливе значення у нашому життi. Найперший та найближчий досвiд — це той, що людина отримує у невеликих групах - у родинi, у дитячiй групi товаришування, у сусiдському колi. У дорослому вiцi свiй досвiд людина найчастіше набуває також у спiлкуваннi з відносно невеликою кількістю людей, — навiть коли вона працює у великих органiзацiях — фабриках, заводах, iнститутах.

Соцiальнi групи мають вiдносно стабiльнi форми взаємодiї мiж її членами і завдяки цьому декілька важливих характеристик.

1. По-перше, вони мають певнi межi: ми вiдрiзняємо людей, якi є «усерединi «та «зовнi «групи.

2. Ми надаємо групi об «єктивного iснування, коли ставимося до неї й поводимося з нею як з iснуючим предметом. В цьому розумiннi соцiальнi групи — це соцiально створюванi реальностi.

3. Група завжди має певну сукупнiсть унiкальних норм та цiнностей ., тобто певну субкультуру .; або контркультуру (тобто таку субкультуру, що є для бiльшостi суспiльства чудної або химерною).

4. У членiв групи формується почуття вiдданостi або вiрностi групi ., завдяки якому її члени вiдчувають, що разом вони становлять одиницю з певною iдентичнiстю.

5. Соцiальнi iнституції.

Один з основних процесiв, що забезпечують задоволення суспiльних потреб — це формування соцiальних iнститутцій. (institutions, not institute), хоча українською їх нерідко називають «інститутами » .

Що таке соцiальна iнституція?

Ми вже говорили про те, що соцiальнi групи складаються з людей. У взаємодiях один з одним люди керуються певними елементами культури — нормами і цiнностями, які вони передають один одному за допомогою знаків (symbols), і якими вони визначають ту поведiнку, що очікується вiд людей у певних соцiальних статусах. Коли ми дослiджуємо багато таких вiдносин, ми можемо виявити те сполучення елементiв культури, що лежить в основi цих вiдносин i яке спрямоване на досягнення досить узагальнених та важливих соцiальних цiлей. Через те, що деякi соцiальнi вiдносини є критичними для вiдтворення суспiльства i його груп, вони зберiгаються у вiдносно тривалих соцiальних утвореннях, які отримали назву iнституцій .

Соцiальна iнституція - це стале сполучення цiнностей, норм, статусiв, ролей i груп, що складається та відтворюється у зв «язку з вирішенням певної соцiальної потреби.

Iнститутції забезпечують людей встановленими методами розв «язання тих проблем життя, що перiодично повторюються. І вони визначають, як саме відповідна дiяльнiсть має бути органiзована, спрямована i виконана.

Зв «язок інституцій суспільства з особистим життям його членів, з їх поведінкою, здійснюють ті соціальні ролі, що формуються певною інституцією. Соціальні ролі, таким чином, здійснюють зв «язок макросоціального і мікросоціального рівнів життя.

Завдяки iнституціям, люди можуть вiдчувати, що їх повсякденна дiяльнiсть має певну регулярнiсть, ефективнiсть i визначенiсть. Якщо ми хочемо з «ясувати, як «працює «те чи iнше суспiльство, одним з перших об «єктiв відповідного дослiдження мають бути соціальні iнституції цього суспiльства.

Якi соцiальнi iнституції розглядаються як основнi?

Традицiйно видiляють п «ять головних сфер соцiетального функцiонування. I як головнi, розглядаються iнститути, сформованi для стандартизованого розв «язання основних проблем, що зустрiчаються в кожнiй з цих сфер. Це — сiм «я, економiка, полiтика, релiгiя, освiта.

1) Головними функцiями iнституції сiм «ї є народження дiтей, а також задоволення особистих потреб членiв сiм «ї.

2) Iнституція економiки забезпечує виробництво, обмін i розподiл товарiв i послуг.

3) Iнституція полiтики виконує функцiю захисту громадян один вiд одного i вiд iноземних ворогiв.

4) Iнституція релiгiї забезпечує сукупнiсть подiляємих цiнностей та виконання ритуалiв, якi у традиційному, одноконфесійному суспiльствi підтримують солiдарнiсть та згоду.

5) Iнституція освiти забезпечує передавання молодi набуткiв культури, знання, здобутого предками .

Ця класифiкацiя безумовно спрощує реальну ситуацiю. Бiльш повнi класифiкацiї, крiм названих п «яти, додають ще чотири iнституції - це:

6) Медична система, головна функцiя якої - лiкування хворих та охорона здоров «я.

7) Наука - функцiя якої - здобуття знання про природу i соцiальний свiт.

8) Правова система, головна функцiя якої - встановлення соцiального контролю.

9) Вiйськова система, функцiя якої - напад або захист вiд нападу зовнiшнiх ворогiв суспiльства.

Деякi додають ще 1) Спорт, як iнституцію, що забезпечує вiдпочинок і фізичне тренування.

Треба також зауважити, що в дiйсностi кожна iнституція може виконувати бiльш, нiж одну функцiю. А з iншого боку, декiлька iнституцій можуть брати участь у виконаннi однiєї функцiї.

Основнi соцiальнi iнституції виробляють у своєму складi більші спеціалізовані пiдсистеми, певні пiдроздiли. Наприклад: система дошкiльного виховання, середної освiти, вищої освiти у сфері освіти.

У рiзних культурах соцiальнi iнституції можуть виконувати свої функцiї зовсiм по-рiзному (наприклад: сім «я буває моногамною і полiгамою, i, вiдповiдно, можуть по рiзному будуватися. Але соціальні інституції, що існують у різних культурах та суспільствах, мають певні загальні властивості.

По-перше, інституції мають тенденцiю чинити опiр змiнам. Цю їх властивість називають iнерцiйнiстю. Вона пов «язана з тим, що соцiальна поведiнка стає «iнституалiзованою », тiльки тоді, коли вона закрiплюється у звичаях i традицiях. А люди схильнi протидiяти намаганням змiнювати їх звичаї i традицiї.

По-друге інституції мають тенденцiю бути взаємозалежними. З часом рiзнi iнституції подiляють спiльнi цiнностi та норми — наприклад: вільна капiталiстична економiка створила полiтичну систему, що пiдтримує капiталiзм, і релiгiю (або систему переконань), що пiдтримує вiльне пiдприємництво, а також вiдповiдну освiтню систему.

По-третє, інституції мають тенденцiю змiнюватись, так би мовити, поралельно, у зв «язку один з одним. Це особливо стосується тих змiн, що ідуть від економiки. Наприклад, пiд час iндустрiальної революцiї переважно сiльське суспiльство змiнилося на урбанiзоване, сiм «ї стали меншими, уряди — бiльшими, дiти стали вчитися бiльше, впливовiсть релiгiй зменшилась, а наука — збільшилась, і наука дістала значного розвитку.

ТЕМА 6. СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО ТИПИ.

1. Поняття суспільства.

Суспiльство - це об «єднання людей, яке має такі чотири ознаки: (1) воно самовiдтворюється, (2) має певну територiю, (3) має спiльнi елементи, культури та (4) має систему полiтичної влади, яка не є пiдпорядкованою людським об «єднанням, зовнiшним до даного об «єднання.

Що це означає?

Коли говориться, що суспільство є самовiдтворюваним об «єднанням, мається на увазі та обставина, що воно поповнюється, головним чином, за рахунок народження дiтей, й вiдтворює свою будову діяльністю власних членів.

Коли говориться, що суспільство має спiльнi елементи культури, мається на увазі та обставина, що спiльна культура — це ознака не стiльки суспiльства, скiльки етносу (пригадайте, наприклад, Iндiю).

Суспiльство ж має мати: 1) або спiльну мову, 2) або спiльну релiгiю, 3) або спiльну iдеологiю (що виконує iнтегруючi функцiї релiгiї як система цiнностей та моральних норм). Але мова може бути не спiльною (Швейцарiя, Бельгія), релiгiя може бути не спiльною (Iндiя), норми можуть бути рiзними (за виключенням законiв), цiнностi можуть бути рiзними для рiзних груп.

Коли говориться, що суспільство має систему полiтичної влади, яка не є пiдпорядкованою людським об «єднанням, зовнiшним до даного об «єднання, то мається на увазі та обставина, що воно має полiтичну незалежнiсть, тобто — не є частиною iншої системи. Але при цьому не маються на увазі випадки часткового включення. Наприклад, колонiальна країна не є окремим суспiльством, але члени Органiзацiї Об «єднаних Нацiй або члени Європейського Союзу — це окремі суспільства.

Людські суспільства є дуже різними. Людина, раптом перенесена з Канади в плем «я, яке живе в джунглях Бразилії (чи навпаки), була б спантеличина новим соціальним оточенням і не змогла б поводитися адекватно. Тому кожне людське суспільство — це непересічний й специфічний виклик соціологічному розумінню.

В той же час, соціологічне розуміння потребує порівняння різних суспільств у деяких певних аспектах, а такі порівняння дають можливість знайти дещо спільне між різними суспільствами. І в цій лекції ми розглянемо дві головні теми. По-перше, ми познайомимося зі соціальними структурами, що лежать в основі усіх людських суспільств. По-друге, ми поговоримо про деякі основні типи суспільств, розглядаючи як і чому вони відрізняються один від одного.

2. Типи суспiльств.

Якщо ми умовно стиснемо iсторiю життя на нашiй планетi що налічує приблизно 3,5 мільярді років в один рiк, то виявиться, що перший представник Homo sapiens з «явився не ранiше нiж 31 грудня за сiм хвилин до кінця року, а перша цивiлiзацiя — за одну хвилину до кiнця року. I тим не менш, культурнi досягення людей за такий короткий строковизначнi. Лише близько 11 рокiв тому деякi групи людей почали одомашнювати тварин i рослини, таким чином визволивши себе вiд повної залежностi вiд того, що пощастить вполювати, або зiбрати.

Розвиток сільськогосподарської технологiї пiдвищив врожайнiсть I, завдяки цьому, збiльшилась кiлькiсть населення i виникли великi суспільства. Лише рокiв тому почалась промислова революцiя, що затягнула людство у свiт фабрик i заводів, залізниць і літаків, автомобілів, миттєвого зв’язку на величезнi вiдстанi та жахливої вiйськової технологiї.

Iсторичний розвиток є частиною загальної соцiокультуральної еволюцiї, а саме — тенденцiї соцiальних структур i культур суспiльства ускладнюватись з часом. Цей процес має дещо спiльне з бiологiчною еволюцiєю. Як i живий органiзм, суспiльство щоб iснувати повинно пристосовуватись до навколишнього середовища, щоб одержувата їжу та iншi ресурси. Рiзнi суспiльства застосовують рiзну стратегiю виживання i тi суспiльства, яким вдалося винайти кращу, тобто бiльш продуктивну стратегiю, стають бiльшими i складнiшими, часто досягаючи успiху за розрахунок суспiльств з менш розвинутою технологiєю. Цей процес соцiокультуральної еволюцiї не є «законом «який є справедливим по вiдношенню до кожного суспiльства. Деякi суспiльства еволюціонували швидше i далi нiж iншi; деякi — застигли на якомусь рiвнi; деякi дезiнтегрували I зникли; кожне суспільство змiнювалось шляхом, притаманним тiльки йому.

Концепція соцiокультуральної еволюцiї - це свого роду екологiчний пiдхiд, що аналiзує соцiальнi та культуральнi елементи в контекстi того природнього і соціального середовища, в якому iснує суспiльство. Застосовуючи цей пiдхiд до рiзних суспiльств, що iснували в процесi соцiокультуральної еволюцiї, ми можемо нарахувати багато варiантiв їх соцiальної структури i культури. Але, не дивлячись на тисячi часто неоднорiдних суспiльств, що iснували з початку людської iсторiї, їх можна роздiлити на декілька основних типiв — відповідно до технологiї прожиття (subsistence), тобто — до технології, якою вони в основному забезпечували своє існування. Герхард Ленські, який запропонував цей підхід, виділив (як основні типи) суспільство полювання та збирання (hunting and gathering), городницьке (horticultural) суспільство, аграрне (agrarian) та iндустрiальне (industrial).

Іноді «horticultural «перекладають як «садівниче », тому що англійський термін у звичайному вжитку частіше позначає те, що українською називають садівництвом. Але цей термін позначає також й городництво, а в поясненнях до терміну Ленського мова йде саме про городництво. (В економічній літературі цей період розвитку землеробства називають первісним городництвом.).

Деякі соціологи виділяють як окремий тип пастуше (pastoral) суспільство. Ленські в останній за часом класифікації суспільств, виділяє за основним способом існування (primary mode of subsistence) — взагалі 10 типів:

1) полюючі та збираючі; 2) прості (simple) городницькі;

3) розвинуті (advanced) городницькі; 4) прості аграрні;

5) розвинуті аграрні; 6) рибальські; 7) морські або.

приморські (maritime); 8) прості пастуші (herding);

9) розвинуті пастуші; 10) індустріальні.

Але чотири з цих типів суспільств Ленські відрізняє від інших як довкільно (середовищно, environmentally) спеціалізовані - а саме як такі, які непропорційно багато (у порівнянні з іншими суспільствами) покладаються на такі елементи своїх технологій, що особливо підходять до характерних особливостей їх специфічного природнього довкілля (середовища). Це: рибальські, морські і пастуші (прості і розвинуті) (останні мають коней або верблюдів як засіб транстпорту).

А основними вважає ШІСТЬ типів суспільств:

1) полюючі та збираючі - що живуть за рахунок диких тварин і рос;

лин;

2) городницьк і прості - живуть за рахунок рослинництва, але не ма;

ють плугів, а знарряддя і зброю мають тільки з дерева і каміння;

3) городницькі розвинуті - знаряддя і зброя бронзові;

4) аграрні порості - теж саме, але мають плуги і використовують енергію тварин (биків);

5) аграрні розвинуті - знаряддя і зброя залізні (сталеві); ще шірше використовується енергія тварин;

6) індустріальні - використовуються неживі джерела енергії.

Крітерії класифікації основних 6 типів суспільств:

¦Тип суспільства ¦Культивуван-¦ Мета-¦ Плуг ¦ Залізо ¦ Неживі дже-¦

¦ ня рослин ¦лургія¦ ¦ ¦ рела енергії ¦

¦Полююче та збираюче ¦ - ¦ - ¦ - ¦ - ¦ - ¦

¦Просте городницьке ¦ + ¦ - ¦ - ¦ - ¦ - ¦

¦Розвинуте городницьке ¦ + ¦ + ¦ - ¦ - ¦ - ¦

¦Просте аграрне ¦ + ¦ + ¦ + ¦ - ¦ - ¦

¦Розвинуте аграрне ¦ + ¦ + ¦ + ¦ + ¦ - ¦

¦Індустріальне ¦ + ¦ + ¦ + ¦ + ¦ + ¦

Деякі соціологі додають ще постiндустрiальне (postindustrial) суспільство, але про це ми будемо говорити окремо.

На кожному ступенi цього еволюцiйного процесу соцiальна структура i культура суспільства ставали складнiшими. Причина в тому, що ефективнiша технологія виживання дозволяє суспiльству виробляти бiльший обсяг додаткового продукту, а саме — бiльше їжi та iнших товарiв, нiж це потрiбно, щоб забезпечити виживання їх виробникiв. В результатi збiльшується та частка населення, що звільнюється вiд виробництва їжi і замiсть цього виконує в суспiльствi iншi ролi. В результатi значно поглиблюється розподiл працi, спецiалiзацiя окремих осiб та груп на певних видах економiчної дiяльностi. В технологiчно найпростiших суспiльствах фактично все працездатне населення було зайняте у здобутті їжi. У технологiчно найразвинутіших суспiльствах прогодувати все населення може менш нiж 5% робочої сили. Це дає змогу суспільству розвивати свою соцiальну структуру i культуру.

3. Полюючі та збираючі суспільства.

Як бачимо з назви, це суспiльство, чиє iснування залежить вiд тварин i рослин, якi його члени в змозi вполювати та зiбрати. Усi суспiльства використовували цю технологию виживання на початку свого шляху i ще кiлька тисячолiть тому; навiть сьогоднi iснує купка iзольованих народiв, таких як Аранда в Центральнiй австралiйськiй пустелi, якi залишаються на цьому рівні розвитку.

Суспiльства мисливцiв та збирачiв звичайно були дуже маленькими I розкиданими. Причина дуже проста: навколишнє середовище не може забезпечувати велику кiлькість, людей зконцентровану на однiй площинi, день за днем їжою, яку вони зможуть вполювати чи зiбрати. Тому такi народи жили і живуть маленькими групами, якi рiдко налiчують 4 членiв (найчастіше -3). Навiть така нечисленна група повинна мати в своєму розпорядженнi площу не менш кiлькох сотень квадратних кілометрів, щоб прогодуватись: і тому спiлкування мiж такими групами вiдбувалося рiдко i недовго. Бiльшiсть членiв цих груп були родичами за одруженням. Дiйсно, сiм’я — майже єдина визначена соціальна iнституція в таких суспiльствах. Сім'я там виконує багато функцiй, якi в iнших суспiльствах звичайно виконують інші спецiалiзованi iнституції, такі наприклад як виробництво засобів до життя, освiта, захист. Полiтичнi iнституції вiдсутнi: статуси в таких суспiльствах майже рiвні i, не дивлячись на те, що iнколи iснує тимчасовий лiдер з обмеженою владою, бiльшiсть рiшень в групах приймаються спільно.

Фактично iснує лише кiлька статусiв в таких суспiльствах. Вони основанi на статi, вiцi та родинних зв «язках (kinship) .Ролi, що їх виконують чоловiки i жiнки, старi i молодi дещо вiдрiзняються, але немає нiякої iншої спецiалiзацiї. Бiльшiсть членiв групи бiльшу частину часу займаються одними й тими ж справами. Результатом їх спiльного життєвого досвiду є їх однакова соцiальна цiннiсть. Їхня релiгiя майже нiколи не включає вiру в могутнього бога чи богiв, якi брали б участь в справах людей, натомiсть, вони вважають, що свiт населений невидимими духами, яких треба приймати до уваги, але поклонятись їм не обов «язково.

Народи мисливцiв i збирачiв весь час пересуваються по своїй територiї, адже якщо вони будуть затримуватись надовго в одному мiсцi можуть виснажити його. В результатi володiння речами їм тiльки заважає i вони мають лише дуже незначну кiлькiсть речей. Нiхто з них не може накопичувати, бо просто нема чого. Особи, якi знаходять їжу — єдине, що цiнять в цих суспiльствах — повиннi роздiлити її з усiєю групою.

Бiйки чи ворожнеча всерединi груп зовсiм незвичнi серед мисливцiв i збирачiв, частково тому, що в матерiальному планi їм нема за що ворогувати мiж собою. I все ж, не дивлячись на роз повсюджену думку, життя цих людей не є постiйною боротьбою за виживання на гранi голоду. Їхнi потреби простi i їх легко задовольнити, у багатьох (але не у всіх) довкіллях, і тому вони, в середньому, витрачають менше часу на забезпечення себе необхідним, нiж люди, що належать до iнших типiв суспiльства.

Використання полювання i збирання як технології виживання мало великий вплив на соцiальну структуру i культуру суспільства. Соцiальна структура і культура таких суспiльств з необхiдністю були дуже простими.

4. Городницькі суспільства.

Можна припустити, що раніше, ніж полювання та збиральництво перестали бути основними способами здобуття засобів до життя у певних суспільствах. Ці суспільства десятки тисяч років. накопичували інформацію стосовно процесів репродукування важливих для них рослин та тварин. Близько 1 тисяч років тому деякі групи навчилися культивувати деякі рослини та тварини, важливі для їх харчування.

Найраніше це почалося на Близькому Сході та у Південно-Східній Азії. Першими рослинами, які почали культивувати люди стали пшениця і ячмінь, а основними свійськими тваринами стали спочатку вівці, кози і свині (на території України — це відбувалося 5−7 тис. років тому).

Перехід людських суспільств від полювання і збирання до сільського господарювання одержав назву неолітичної революції. (так назвав цій процес відомий англійській археолог ХХ століття Гордон Чайлд). Перший етап неолітичної революциї - перехід до городництва.

Основні знаряддя городництва — палка-копалка (digging stick), пізніше — мотика (hoe [hou]). Основна технологія використання землі, так званий вирубно-вогнений спосіб, який давав можливість збирати достатній врожай тільки або 3 роки. Зола спалених дерев слугувала за добриво недовго. Потім знищувалася інша ділянка лісу.

У городничих суспільствах чоловіки найчастіше були відповідальними за очищення нових ділянок землі від лісу, а жінки — за вирощування врожаю. Чоловіки продовжували полювати на тварин, але мисливство на той час вже стало менш продуктивною діяльністю, ніж раніш. (Причини — зниження чисельності дичини частково внаслідок значного зростання людського населення, частково — внаслідок міграції дичини подалі від постійних людських помешкань, які почали тоді складатися).

Період розвинутих городничих суспільств, за Ленськім, починається з виготовленням металевих знарядь та зброї. Наявність металургії він застововує як крітерій, що диференцює два ступені розвитку городничих суспільств (найдавніша така межа належить до 4-го тисячоліття до н.е. — на Ближньому Сході).

Будуються міста захищені стінами — як захищені помешкання правлячого класу, а також як політичні та релігійні центри. Там створювалися також і різні майстерні - для виготовлення зброї, а також особистого одягу для знаті, ювелірних виробів і та ін.

5. Аграрні суспільства.

Аграрнi суспiльства — це суспільства, чиї виживання, головним чином, залежить вiд вирощуваання врожаю iз застосуванням плуга i робочої скотини. Використання плуга значно пiдвищило продуктивнiсть землi; з його допомогою стало можливим вносити в землю глибше, нiж сягають коренi рослин, добрива; а також переорювати бур’яни, що при цьому також стають добривом. Одна й та ж сама дiлянка землi за цією технологією може оброблятись майже постiйно, тому стають можливими постiйнi поселення. Застосування робочої скотини, що тягне плуг, робить одного робітника набагато бiльш продуктивним, нiж кiлька городників. В результатi великi поля замiняють на маленькi дiлянки, загальний вихiд продукцiї значно збiльшується i з «являється можливiсть для більшого додаткового продукту .

Розмiри аграрних суспiльств набагато бiльшi, нiж садiвничих: вони сягають кiлькох мiльйонiв людей. Певна частина населення може не працювати на землi, а натомiсть, виконувати інші виробничі ролі, які потребують значної квалiфiкацiї, як наприклад, коваль чи перукар. Але така квалификована праця має достатній попит за великои концентрацiи людей. Аграрні суспiльства зробили можливим і доцільним зростання мiст, в яких жили люди, якi прямо чи опосередковано продавали свои вмiння за с/г продукцiю тих, хто залишав працювати на землi. Саме суспiльство часто складалося з кiлькох таких мiст i примiських зон, з «зднаних докупи за допомогою перiодичних демонстрацiй сили центральною владою. .

Полiтичнi iнститути ставали бiльш складними і влада зосереджувалася в руках однiєї особи. В аграрних суспільствах типовою стає монархічна влада. Влада монарха, звичайно, абсолютна: вiн буквально володiв життям своих пiдданих. В бiльш розвинутих аграрних суспiльствах держава розгалужувалася на окремi соцiальнi iнституції iз складними механiзмами судової та урядової бюрократiї. Що було пов «язано з майновим розшаруванням цих суспільств. Багатства в цих суспiльствах завжди розподiлялися дуже нерiвною мірою і фактично привласнювалося меншістю знатних землевласникiв, що користувалися додатковим продуктом, виробленим бiльшiстю селян. Зразком такої моделi з старий феодальний лад в Європi.

У цих суспільствах розвивалися економiчнi iнститути; торгiвля поширилась завдяки появі грошей. Необхiднiсть облiку врожаю для збору податкiв та ведення державного господарства дала поштовх розвитку писемності (яка з «явилась у всiх, без виключення, розвинених аграрних суспiльствах (хоча не тільки в аграрних — ще у городничих суспільствах Китаю і Мексики). Потреба ефективного транспорту i комунiкацiй у великих аграрних суспiльствах вела до розвитку шляхів i флоту. Завдяки цьому ранiше iзольованi суспiльства починають спiлкуватися мiж собою.

Релiгiя теж стала окремою соцiальною iнституцією, з постiйними офiцiйними особами, храмами i певним полiтичним впливом.

Багатство аграрних суспiльств та їх осiлий спосiб життя дозволяє вкладати додатковий прибуток в нові культурні сфери — живопис i скульптуру, громадськi будинки i пам «ятники, палаци i стадiони.

Таким чином, суспiльства, чия технологія прожиття базувалася на сiльському господарстві, мали набагато складнiшу соцiальну структуру та культуру, нiж будь-яке з менш розвинених типiв суспiльства. В аг рарних суспільствах збiльшузться кiлькiсть статусiв i соцiальних ролей, зросла чисельність населення, розбудувалися мiста, з «являються новi соціальні iнституції, вiдбувалося розмежування на соцiальнi класи, надбання культури стали бiльш рiзноманітними.

6. Індустріальні суспільства.

Iндустрiальнi суспiльства почали виникати з розвитком механiзацiї виробництва. Першою була Англiя, де близько 5 років тому розпочалася промислова революція: зростаюче використання у виробництві енергії неживої природи. З того часу цей спосiб виробництва зарекомендував себе настiльки успiшно, що поширився у всьому свiтi, трансформуючи, або руйнуючи iншi типи суспiльств. Iндустрiалiзацiя базується на застосуваннi наукових знань до технологiї виробництва, що дало можливість застосувати нові джерела енергiї, а також перекласти на машини. частину тієї роботи, яку ранiше робили люди чи тварини. Такі технологiї, як паровий двигун, двигун внутрiшнього згорання, електричний двигун — стимулювали змiни в економiцi та iнших соціальних iнституціях.

Iндустрiалiзацiя — це ефективна стратегiя виживання, бо вона дозволяє незначній меншостi суспільства годувати усе iнше його населення. Тому iндустрiальнi суспiльства можуть сягати величезних розмiрiв, налічуючи десятки i, навiть, сотні мiльйонiв людей. Чисельність населення особливо швидко зростає на раннiх стадiях iндустрiалiзацiї, коли люди починають жити довше за рахунок полiпшення охорони здоров «я та санітарно-гігієничних умов.

Iндустрiальнi суспiльства швидко урбанiзуються бiльшiстю населення, починає жити в мiстах та навколо них, де є бiльше можливостей працевлаштування i де цi можливостi весь час збiльшуються. Великі органiзацiї, такi як корпорацiї та урядовi бюрократичнi установи перетворюють значну частку соцiальної дiяльностi на анонiмну та безособову. В процесі індустіалізації економіка стає фактично безмежною, охоплює своїм впливом усі ланки суспільства.

Сім «я втрачає багато своїх первинних функцій. Вона перестає бути одиницєю економічного виробництва і освіти молоді.

Вплив релiгiї, як беззаперечного джерела морального авторитету зменьшується. Виникають світські ідеології, різні люди приходять до різних, іноді взаємовиключаючих, цiнностей i вiруваннь. Значною мірою це відбувається під впливом науки як нова важлива соцiальна iнституція, оскiлькi технологiчнi нововведення залежать вiд розширення та вдосконалення наукових знань. Одночасно, і освiта стає окремою iнституцією. Розвиваються i iншi соціальні iнституції, такi як правова, медична, вiйськова, спортивна.

Сучасні тенденції змін у розвинутих індустріальних суспільствах ми розглянемо пізніше, колі будемо розглядати соціальні зміни та їх причини.

Т Е МА 7. СОЦIАЛЬНІ ГРУПИ.

1. Первиннi та вториннi групи.

Соцiологи подiляють соцiальнi групи на первиннi. та вториннi.

Первинна група - це невелика кiлькiсть людей, що безпосередньо взаємодiють один з одним на протязi вiдносно довгого часу на особистiй основi .

Родина, коло друзiв — це первинні групи. Вiдносини в такiй групi мають, як правило, емоцiйне пiдгрунтя, й саме iснування групи є для її членiв безумовною цiннiстю. .

Поняття «первинна група «вперше застосував у 1909 році стосовно до сім «ї видатний американський соціолог Чарльз Кулі (Charles Cooley) у своїй монографії «Соціальна організація ». Пізніше соціологи стали застосовувати термін «первинна група «для зазначення будь-якої групи, в якій існують особисті стосунки. З цієї точки зору, пара друзів. або невелика робоча бригада, члени якої не тільки працюють, але й відпочивають разом ., ходять один до одного у гості. — все це первинні групи.

Первинна група виявилась дуже стійким формуванням, що у сучасному суспільстві виконує роль сполучної ланки між особистостю і різними організаційними структурами. Соціологічні дослідження, проведенні за останні 60−70 років показали, що немає достатніх підстав для тверджень про «зникнення «первинних груп у процесах індустріалізаці, урбанізації та бюрократизації суспільства. В той же час було з «ясовано, що у сучасному суспільстві домінують вторинні групи. .

Вторинна група - це сукупнiсть людей, що об «єднанi практичною ме тою та взаємодiють на безособовiй основi, у бiльшостi випадкiв — опосередковано (тобто-через iнших членiв групи, через дiловi матеріали або технiчнi засоби).

Приклади вторинних груп: університет, велике пiдприємство, профспілка, полiтична партiя, урядова органiзацiя, війскова частина.

Безпосереднi контакти у вторинних групах обмеженi. Члени такої групи взаємодiють один з одним переважно у вiдповiдностi до їх статусiв та соцiальних ролей.

Соцiальну групу соцiологи вiдрiзняють вiд скупчення та соціальної категорiї.

Скупчення - це одночасне зiбрання в одному мiсцi невiдомих один одному iндивiдiв.. Пасажири у тролейбусi, натовп на вулицi, покупцi у магазинi, черга за квитками на залiзницi, аудиторiя на концертi — це приклади скупчень. У скупчення люди легко входять i легко виходять. Форми соцiального упорядкування тут короткочаснi. Але це не означає, що у соцiальному життi скупчення маловажливi. Пiзнiше, коли ви вивчатиме закономiрностi колектив-ної поведiнки, то побачите, що для деяких її форм соцiальнi скупчення становлять вихiдну основу.

Соцiальна категорiя (category) — сукупність людей, що мають спiльнi ознаки, якi вважаються соцiально важливими. Найчастiше, це такi, наприклад, ознаки, як стать, вiк, раса, нацiональнiсть, громадянство, соцiальний статус.

Категорiями є, наприклад, робоча сила, учнi, студенти, пенсiонери, ветерани, але також й дiабетики, божевiльнi, худорлявi i т.iн.

Iнформацiя про соцiальнi категорiї може мати важливе практичне значення. Наприклад, iнформацiя про розподiл населення за вiком дозволяє прогнозувати необхiдну кiлькiсть учнiвських мiсць у школах, майбутню частку пенсiонерiв, ймовiрний обсяг медичного обслуговування та багато iншого.

Крiм того, усвiдомлення людьми своїх спiльних рис, може мотивувати їх до взаємодiї. А деякi спiльнi ознаки самi є умовами взаємодiї.

Особливо — спiльна мова та спiльне громадянство.

2. Групи належностi та сторонні групи.

Крiм подiлу на первиннi та вториннi групи, що здiйснюється за критерiєм типу вiдносин мiж їх членами, корисним для соцiологiчного аналiзу виявилося також розрiзнення груп за крiтерiєм належностi (або неналежностi) людини до вiдповiдної групи.

За цим критерiєм соцiальнi групи подiляються на групи належностi (ingroups, буквально — у-групи) та стороннi групи. (outgroups — позагрупи).

Група належностi - група, iз якою людина себе iдентифiкує і до якої належить.

Стороння група - це група, з якою людина себе не iдентифiкує і до якої не належить.

У повсякденному спiлкуваннi рiзницю мiж цими групами позначають, використовуючи займенники «ми «чи «вони ». Тому нерiдко групу належностi називають також «ми-групою «(we-group), а стороннi групи — «вони-групами «(they-group).

Чим повнiше ми усвiдомлюємо, хто є «вони », тим точнiше усвiдомлюємо, хто є «ми «(до кого ми належимо, з ким ми об «єднуємося).

Поняття груп належностi та стороннiх груп висвiтлює важливiсть соцiальних меж (boundaries) — соцiальних демаркацiйних лiнiй, що повiдомлюють нам, де саме взаємодiї певного типу починаються i де вони скiнчуються.

Безумовно, груповi межi позначаються не фiзично. Вони позначаються перервами у течiї соцiальної взаємодiї певного типу. У тий чi iншiй мiрi груповi межи мовби «капсулюють «людей у соцiальну мембрану, так що центр та потiк їх взаємодiй мiститься усерединi.

Деякi соцiальнi межi пов «язанi з територiальними. Наприклад, межi сусiдськi, общиннi, державнi.

Iншi соцiальнi межi пов «язанi iз соцiальними вiдмiнностями. — межі мiж етнiчними групами, релiгiйними, полiтичними, професiйними, мовними, статусними.

За будь яких джерел, соцiальнi межi мають двi функцiї. По-перше, вони запобiгають вiд проникнення усередину групи людей iз зовнi, по-друге ., вони утримують членiв групи усерединi неї (iнодi так щильно, що члени групи навiть не думають про iншi можливостi соцiальної взаємодiї).

Експеримент Музефера Шерiфа (Мuzafer Sherif) та його помiчникiв у 1966 роцi показав, як ситуацiя конкуренцiї поглиблює усвiдомлення меж групи належностi та посилює антагонiзм до стороннiх груп. .

11−1 рiчнi хлопчики iз здорових, соцiально забезпечених та стабiльних родин середнього класу у лiтньому таборi вiдпочинку були подiленi на двi групи. Експеримент проходив у чотири фази.

Перша фаза (1-й тиждень) — це органiзацiя життя кожної групи окремо (вироблення подiлу функцiй, лiдерства, групових норм, власних прапорів).

Друга фаза (-й тиждень) — це конкурентнi контакти груп (бейсбол, футбол, перетягування канату й таке подiбне). Почалася ця фаза з проявiв спортивниого духу, але це швидко змiнилося посиленням негативних ставлень, «вiйною покiдкiв «у їдальнi, спалюванням чужих прапорiв й таким iншим. У цiй фазi обидвi групи хлопчикiв мали вигляд хулiганських компанiй.

Третя фаза планувалася як iнтеграцiйна — були органiзованi умови для спiлкування — їжа за спiльними столами членiв рiзних груп, спiльне вiдвiдування кiнозалу й таке iнше. Але це привело тiльки до загострен;

ня конфлiкту.

Четверта фаза складалася iз створення таких особливих ситуацiй, якi вимогали вiд обох груп взаємодiї. Наприклад, була органiзована така аварiя водопроводу, що викликала необхiднiсть спiльної роботи, щоб вiдновити постачання у табор води.

Висновки з цього експерименту були досить переконливi. Якщо конкуренцiя посилювала вiдмежування груп, спiльна мета та спiльна робота навчали їх взаємної доброзичливостi та спiвробiтництву.

Блейк та Маутон у 1979 роцi отримали аналогiчнi результати на групах дорослих.

3. Референтна група.

Дуже важливим є розрiзнення груп належностi та референтної групи.

Референтна група для людини - це група, чиї ставлення, почуття та дiї людина подiляє. Референтна група може бути, а може й не бути групою належностi.

Досить вiдомi приклади психологiчної iдентифiкацiї не з групою належностi — це революцiонери з вищого свiту; прихiльники релiгiї, носiїв якої немає поблизу; колаборанти, що спiвпрацюють з ворогом; асiмiльованi емiгранти.

Референтна. група виконує декiлька функцiй.

По-перше, вона може виконувати нормативну функцiю, тобто — вплива ти на стандарти людини. Той, хто бажає належити до певної групи, той приймає цiнностi i норми групи, той культивує її стиль життя, її.

полiтичнi уподобання, музичнi смаки, сексуальну практику, ставлення до алкоголю, наркотикiв i таке iнше.

По-друге, референтна група може виконувати порiвняльну функцiю. Це вiдбувається тодi, коли людина використовує стандарти своєї референтної групи як «систему координат «для оцiнки своєї поведiнки, для виправдання або засудження своєї зовнiшностi, своїх здiбностей, свого здоров «я, рiвня життя i такого iншого.

По-третє, референтна група може виконувати асоцiативну функцiю. Мається на увазi та ситуацiя, коли через iдентифiкацiю себе з групою людина може мов би «запозичати «статус групи й грiтися у вiддзеркаленнi її слави. Добре вiдомий приклад цього явища — «фани «спортивних команд).

Коли група належностi людини не спiвпадає з її референтною групою, вона може вiдчувати те, що отримало назву вiдносної депривацiї (deprivation). Вiдносна депривацiя - це незадоволеннiсть, пов «язана з розривом мiж тим, що людина має (тобто обставини групи належностi) I тим, що, як людина вважає, вона мали би мати (тобто — обставини референтної групи).

Вiдчуття вiдносної депрiвацiї часто сприяє соцiальному вiдчуженню (alienation) i створює передумови колективних дiй та революцiйних соцiальних рухiв. Тому поняття референтної групи дає один з ключiв до розумiння багатьох процесiв соцiальних змiн.

Треба також зауважити, що для людини можуть iснувати не тiльки позитивнi референтнi групи. Часто люди мають також негативнi референтнi групи. Це тi соцiальнi групи, вiд яких людина себе вiдокремлює, по вiдношенню до яких вона пiдкреслює вiдмiннiсть своєї групи.

Наприклад, для полiтичних емiгрантiв негативною референтною групою найчастiше є правлячи кола їх країн. Американськi соцiологи показали це у дослiдженнях кубiнської полiтичної емiграцiї. Вони показали також, що для такої спiльноти негативна референтна група стає фактором соцiальної солiдарностi, iнструментом, за допомогою якого ця спiльнота пiдтримує свою єднiсть, зв «язки мiж її членами.

4. Вплив первинних груп.

Пiзнання груп дає можливiсть краще зрозумiти людську поведiнку.

Це пов «язано з тим, що групи є джерелом наших людських якостей. °х динамiчнi властивості роблять групи тою впливою соцiальною силою, якою вони є у людському співжитті. Тому доцiльно познайомитися з тим, чиниться всерединi груп, з тими процесами в групах, що впливають на соцiальне життя.

Вперше фундаментальна роль первинних груп була виявлена емпірично у широко відомих у світі Хоторнських дослідженнях. Це дослідження під керівництвом Елтона Мейо (Elton Meyo) проводилися між 194 та 197 роками на Хоторнському заводі (Hawtorn Works) електричних приладів у Чикаго. На цьому заводі працювали близько 3 тисяч працівників і керівництво компанії було стурбовано високим рівнем незадоволенності працівників. Справа в тому, що за усіх матеріальних соціальних умов це була одна з прогресивніших компаній: за рівнем заробітної плати, соціальної допомоги хворим, рівнем пенсійного забезпечення та іншими формами соціального забезпечення.

Дослідники намагалися діяти відомими на той час методами. Перш за все, вони виділили експериментальну групу робітниць і почали зміняти години початку та закінчення роботи, тривалість та частоту перерв, рівень освітлення робочих місць і таке інше. Але результат експериментів виявилися дуже несподіваними і здивували дослідників.

Що ж трапилось?

Коли вони збільшили тривалість перерв для відпочинку — продуктивність праці зросла. Це не було несподіванкою. Але потім, коли трива лість перерв стали скорочувати, продуктивність праці ще більше зросла.

Це було першою несподіванкою. А коли дослідники повернулися до початкового режиму праці та відпочинку, продуктивність зросла ще більше. І це, з точки зору уявлень кінцях років, було абсолютно незрозумілим. Тим більше, шо такі самі результати були отримані при змінах рівня освітлення, способу оплати праці й іншими чинниками та стимулами.

Подальші досдідження показали, що жінки, обрані для експерименту відчували задоволення тою увагою, яка приділялася їм дослідниками. Це їх об «єднало у тіснопов «язану погоджено діячу групу. Вони стали вважати, що набули особливого статусу, що тепер належать до свого роду «еліти ». В той же час, вони знали, для чого організовано експеримент, і відповідно з цим вони намагалися працювати краще й краще — у відповідності (як їм здавалося) з чеканнями досліднииків.

У світовій соціології та соціальній психології це явище отримало назву «хоторнський ефект «(Hawtorne effect). Цей ефект полягає в тому, що факт дослідження групи впливає на поведінку її членів більш, аніж інші фактори, якими маніпулюють дослідники. .

З цього дослідження було зроблено висновок, що «людський фактор «видіграє важливу роль у трудовій діяльності кожного працівника. Мають на увазі його особисті стосунки із співпрацівниками й начальниками.

Дослідники виявили також важливість для організації виробництва створення невеликих чітко організованих груп робітників.

Пізніше американські соціологи Ротлисбергер (Roethlisberger) і Діксон (Dickson) показали, що первинні групи здатні справляти вплив на рівень продуктивності цілого заводу. Такі групи, так би мовити, неофіційно регулюють темп роботи. На того, хто працює набагато швидше інших, його група справляє тиск — його називають «вискочкою », дражнють, висміюють або, навіть, бойкотують.

Велике значення первинних груп для сучасної людини показали також дослідження поведінки людей у ситуаціях ураганів, затоплень, потужних промислових вибухів. Досдідники виявили, що у таких екстремальних ситуаціях більшість людей намагається приєднатися до своєї сім «ї. А лю ди, що належать до якої-небудь первинної групи. (наприклад, внаслідок недавньої міграції), після стихійного лиха дуже довго зазнають глибо кого відчаю та безвихіддя. .

Політичне керівництво тоталітарних суспільств використовувало і використовує впливовість первинних груп для здійснення соціального контролю та управління народом. Насьогодні особливо розгалуженою китайська система «бзяо-теу », що організовується не тільки на всіх підприємствах, установах, військових підрозділах, але й за місцем проживання.. Групи «бзяо-теу «і зараз проводять регулярні збори «взаємної.

критики ". На цих зборах кожен член групи зобов «язаний критикувати свої недоліки та вислуховувати критику з боку інших членів групи. Таким чином первинна група здійснює величезний і тривалий тиск на кожного її члена. Правляча група використовує такі первинні групи, щоб організовувати так звану «загальнонародну «підтримку офіційної державної політики. (Роль яку відігравали первинні групи в системі радянського тоталітаризму ще не досліджено.).

Дослідження американських та японських соціологів показують, що велику роль первинні групи мають у японських концернах — вони забезпечують формування та відтворення корпоративної моралі та корпоративних цінностей.

5. Розмір групи.

Розмір групи має важливе значення тому що він впліває на характер взаємодії. у ній. Чім менша група — тим більше можливостей у кожного з її членів краще зрозуміти інших та ближче з ними зійтися.

Двочленні групи — діади (dyads) — забезпечують здійснення багатьох з найбільш інтенсивних і впливових відносин, таких, як відносини між матір «ю і дитиною, між чоловіком і дружиною. Взагалі більшість випадків людського спілкування, як показують данні досліджень — це спілкування віч на віч. Соціолог Джон Джеймс (John James) у 1951 році разом із своїми студентами дослідили 7,45 випадків неформального спілкування: між перехожими, гравцями на стадіонах, відпочиваючими на пляжах, покупцями у магазинах, а також 1,458 випадків спілкування у різноманітних ситуаціях на роботі. Віявилося, що 71 відсоток випадків, — як у позаробочих, так і у робочих ситуаціях — взаємодіяли тільки двоє; у 1 відсотку — троє; у 6 відсотках. — четверо; і тільки у відсотках взаємодіяли п «ятеро та більш осіб.

У діадах впливовішу роль ніж у більших групах — відіграють емоції та почуття (Hare, 1976). Між учасниками діади існує дуже тісний взаємозв «язок: якщо один з них розчаровувається — взаємовідносини руйнуються, і існування групи, як такої, припиняється. Крім того, відносини у діадах частіше є більш емоційно напруженними і меньш явно агресивними, ніж інші види взаємин (Bales and Borgatta; 1955; O «Dell, 1968).

Приєднання до групи третього учасника — утворення тріади - докорінно змінює соціальну ситуацію. А саме — стають можливими коаліції - об «єднання двох проти третього (Hare, 1976). За таких умов одна особа може набути роль «третього зайвого «або «аутсайдера ». Однак, за іншихобставин, третій може набути роль «посередника «і виконувати функцію між двома іншими.

Одне з питань, що привертає увагу соціологів, це: яким має бути оптимальний розмір групи? Наприклад, якщо потрібно призначити комісію, щоб отримати рекомендації з якихось питань, — скільки осіб вона має включати в ідеалі?

Дослідити, проведені з малими групами дають підстави вважати, що найкращій розмір — п «ять осіб (Yare, 1976). За такої кількості осіб в групі повне взаємне блокування малоімовірне - тут непарне число членів.

Далі, через те що група може розколюватіся на більшість з трьох осіб і меншість з двох, існування меншості не означає обов «язково ізоляції однієї особи - як це відбувається у тріадах. До того ж розмір такої групи достатній для того, щоб її члени могли досить легко зміню вати свої ролі, і щоб кожен з них міг уникнути незручної позиції без неохідності вирішувати таку проблему офіційним шляхом. Нарешті, розмір групи з п «ять осіб достатній для того, щоб люди могли вільно висловлювати свої почуття і навіть суперечити один одному, але водночас вони достатньо невеликі для того, щоб їх члени могли виявити повагу для почуттів і потреб один одного.

6. Лiдерство.

Ви знаєте, що не iснує футбольних команд без капiтанiв, армiй без офiцерiв, корпорацiй без керiвного персоналу, унiверситетiв без ректорiв, оркестрiв без диригентiв, або банд без главарiв. Без загального керiвництва людям звичайно важко координувати свою дiяльнiсть. Внаслiдок цього, деякi члени груп мають в них бiльший вплив, нiж iншi. Таких членiв груп соцiологи називають лiдерами. Невеликi групи можуть iснувати без лiдерiв, але у великих групах вiдсутнiсть лiдера спричиняє хаос.

У невеликих групах, як показали дослідження Бейлса (197) та Філдера (1981) здебiльшого буває два типи лiдерів. Один тип лідера — це «спецiалiст по задачах «(task specialist). Лідер цього типу спрямований перш за все на оцінювання проблем, що постають перед групою, та на організацію їх розв «язання. Інший тип лідера — це, так би мовити, «спеціаліст по стосунках «(social-emotional specialist). Лiдер цього типу спрямований перш за все на вирiшення мiжособових. проблем в групi, на розрядження напруги в групі та на сприяння солiдарностi її членів. Перший тип лiдерства спрямований на досягнення групових цiлей називають iнструментальним (instrumental). Другий тип, орiєнтований на пiдтримування злагоди та єдностi в групi, називають експресивним (expressive). У деяких. випадках одна й та ж людина виконує обидвi цi ролi. Але частiше кожну з цих ролей виконує окрема особа. I жодна з цих ролей не є безумовно вважливішою за iншу. Яка саме з них важливiша — це залежить вiд ситуацiї.

Лiдери також вiдрiзняються тим, як саме. вони впливають на групу. Цей аспект лiдерства вперше був висвiтлений у класичних експериментах Курта Левiна та його групи ще у 3-их роках (Lewin, Lippitt, and White, 1939). У ціх дослiдженнях дорослi лiдери, працюючи з групами 11-рiчних хлопцiв свiдомо притримувались одного з трьох стилiв лiдерства: авторитарного, демократичного та потурального.

При авторитарному стилi лiдер визначав полiтику групи, давав детальнi вказiвки всiм її членам так, щоб вони знали, що. мусять робити, призначав партнерiв по роботi, суб «єктивно схвалював та критикував їх дiї, i за власним розсудом усував вiд участi у груповiй дiяльностi.

При демократичному стилi керiвництва лiдер дозволяв хлопчикам брати участь у прийняттi рiшень, окреслював лише загальнi цiлi, пропонував на вибiр рiзнi способи дiї, дозволяв членам групи працювати з тими, з ким вони бажають, оцiнював хлопчикiв об «єктивно i приймав участь у дiяльностi групи.

При потуральному стилi керiвництва лiдер займав пасивну позицiю невтручання, надавав матерiали, пропозицiї i допомогу тiльки. тодi, коли їх просили, i унiкав коментувати будь-яким чином роботу хлопчикiв.

Якщо характеризувати цi стилi лiдерства узагальнено, то слід відмітити наступне.

При авторитарному лiдерствi: (1) лiдер утримує владу i несе вiдповiда-льнiсть, (2) лiдер дає членам групи вичерпнi вказiвки ., (3) спiлкування у групi йде головним чином «згори вниз » .

Перевага авторитарного стилю в тому, що при такому лiдерствi група дiє швидко, органiзовано та прогнозовано, але при цьому придушується особиста iнiцiатива.

При демократичному лiдерствi: (1) лiдер подiляє досить багато влади з групою, проводячи полiтику групового обговорення та прийняття рiшень; () члени групи через участь у прийняттi рiшень подiляють як завдання, так i вiдповiдальнiсть; (3) активне спiлкування у групi iде як згори вниз, так i навпаки.

Перевага демократичного стилю в тому, що при такому лiдерствi особиста вiдповiдальнiсть за справи групи є вищою; недолiк його в тому, що групова дiяльнiсть забирає надто багато часу та iнодi група не приходить до однiєї думки.

При потуральному лiдерствi: (1) лiдер дозволяє членам групи робити що завгодно: вiн фактично зрiкається влади у групi, () члени групи самi роблять те, що вважають за потрiбне, (3) спiлкування йде в основному «у горизонтальнiй площинi »: мiж рiвними членами групи.

Перевага потурального лiдерства в тому, воно дозволяє висококвалi-фiкованим i компетентним членам працювати без стороннього втручання в їх роботу. Недолiк його в тому, що група часто безцiльно живе за течiєю подiй, бо їй бракує керування.

Дослiдники виявили, що авторитарне лiдерство спричиняє високий рiвень фрустрацiї i ворожих почутiв до лiдера. Продуктивнiсть залишається високою тiльки у присутностi. лiдера та вiдразу ж повзе вниз у його вiдсутностi. При демократичному лiдерствi члени групи почуваються щасливiшими, дружнiшими, пiлкуються про групу, виявляють бiльше самостiйностi (особливо у вiдсутностi лiдера), i мають низький рiвень мiжособової агресивностi. Потуральне лiдерство веде до низької продуктивностi групи та до високого рiвня мiжособової агресивностi.

Коментуючи цi висновки, американськi соцiологи зауважують, що дослiдження проводились з американською молоддю, призвичаєною саме до демократичного способу дiй. I американськi соцiологи вважають, що за iнших обставин, в iншому культурному середовищi перевага могла бути на боцi авторитарного лiдерства. Той факт, що авторитарнi лiдери часто зустрiчаються у країнах, якi розвиваються, примушує деяких соцiологiв припускати, що за стресових умов люди надають перевагу директивному стилю лiдерства. (Bass, 196). Хоча це можна пояснити i тим, що за таких обставин авторитарному лiдеру легше захопити та утримати владу. Практичний досвiд також свiдчить, що демократичне лiдерство не завжди стимулює краще виконання роботи або вищий рiвень продуктивностi. Деяким людям (як показують данi дослiджень) бiльш подобається, щоб їм казали що треба робити, нiж брати участь у прийняттi рiшень.

7. Соцiальне ледарство (social loafing).

Звичайно вважається, що три особи спiльно можуть тягнути канат втричi сильнiше, нiж одна особа, i що вiсiм можуть тягнути у вiсiм разiв сильнiше. Але дослiдження показали iнше. Якщо канат тягне одна особа і її зусилля, у середньому, дорiвнює 59 кiлограмiв, то група з трьох таких осiб тягне канат у середньому iз зусиллям 16 кiлограмiв, тобто у, 7 разiв бiльше, нiж одна особа. А група iз восьми осiб тягне канат iз зусиллям близько 48 кiлограмiв, — тобто тiльки у 4, рази бiльше, нiж одна особа.

Було запропоновано кiлька пояснень такого явища. Ранiше це пояснювали недосконалiстю координацiї зусиль членiв групи. Але ця гипотиза була спростована на початку 7-х рокiв в експериментах Iнгхема. Вiн вимiрював зусилля, якi прикладали слiпi люди, що тягли канат самi, але були переконанi, що тягнуть разом з iншими. Виявилось, що за таких обставин люди теж послаблювали свої зусилля. .Таким чином, був зроблений висновок, що коли люди працюють у групі, вони зменшують свої зусилля. І це явище отримало назву соцiального ледарства.

Існують декілька гіпотез, які пояснюють це явище. За одною гіпотезою, люди звичайно відчувають, що вони не досягають справедливого подiлу зусиль і тому послаблюють свої індивідуальні зусилля. За іншою гіпотезою, люди звичайно сподiваються, що у гуртi можна непомiтно уникнути частини роботи, і тому послаблюють індивідуальні зусилля. Крiм того, коли люди працюють в групi, вони часто очикують, що iншi члени групи теж ледарюють (це показали дослiдження Джексона i Харкiнса на початку 8-х рокiв).

Американськi соцiологи прийшли до висновку, що у схiдних обставинах працювали радянськi селяни у колгоспах, тому що на своїх присадибних дiлянках вони працювали набагато ефективнiше. Такi дiлянки складали менш нiж 1 вiдсоток сiльскогосподарської землi колишнього Радянського Союзу, в той же час на них вирощувалося близько 7 вiдсоткiв валової сiльскогосподарської продукцiї.

Але зi сказаного не треба робити висновок, що груповiй роботi треба покласти край. Групи необхiднi тому що вони можуть зробити багато такого, що поодинцi зробити взагалі неможливо. I коли люди викону;

ють складнi. завдання, робота часто iде краще, коли кожен працює разом з iншими людьми. Це також показали емпiрiчнi дослiдження (Джексон I Вiл «ямс, 1985). I коли соцiальна солiдарнiсть висока ., а групова мета сприймається як захоплююча, — люди дiйсно можуть подвоювати свої зу силля. працюючи у групі. Такi приклади дають деякi спортивнi команди, I такi приклади дають iзраiльськi колективнi господарства (своєрiднi колгоспи). На жаль не було ще вiдповiдних дослiджень у нас.

Соцiальне явище, дещо схоже iз соцiальним ледарством — це ситу ацiя, у якiй члени групи зустрiчаються з протирiччям мiж задоволенням своїх особистих iнтересiв i сприянням добробуту групи.. Цей феномен отримало назву соцiально ї дилеми .

Яскравий приклад соцiальної дилеми наводив Гарет Хардiн. Вiн дослiджував ситуацiю, у якiй деяка кiлькiсть пастухiв користувалася спiльним пасовиськом. Кожен з пастухiв мiг вважати, що якщо вiн додасть ще одну корову до стада, вiн одержить вiд цього додатковий прибуток. Але якщо кожний пастух зробить таким чином, пасовище буде винищено i всi пастухи матимуть збитки.

Подiбна ситуацiя виникає при використаннi будь-яких обмежених ресурсiв — чистого повiтря, води, електрики, газу i такого iншого. Кожна особа окремо може вважати, що її особиста вигода полягає у використаннi бiльшої кiлькостi ресурсiв та у забрудненi середовища на бiльшу суму, нiж це коштує для неї особисто, якщо витрати на очищення середовища розкладаються на усе населення равномiрно.

Соцiальнi дилеми зустрiчаються у двох основних формах:

—  дилема спiльного користування, коли людина має вирiшувати, брати чи не брати зi спiльних ресурсiв;

— та дилема спiльного нагромадження, коли людина має вирiшувати додавати чи не додавати свого до спiльних ресурсiв.

Перша дилема отримала також назву «дилема рацiона » (сommons dilemma), другу називають «дилемою громадського добра «(public goods dilemma). Остання дилема часто виникає у ситуацiях, коли спiльне благополуччя групи можуть забезпечити кiлька її членiв. Пiдхiд у такий ситуацiї з позицiї «Нехай це робить ктось інший отримав назву «free-rider mechanism », що можна перекласти украiнською як «механiзм дурняка «(дарiвщини), або як «механiзм «зайця «(безбiлетника). /Устолого українського термiну немає/.

Проблема полягає в тому, що залишаючись насамотi зi своїми особистими iнтересами, люди часто спонукаються тим, щоб скористуватися внесками iнших у добробут громади в цiлому.

Ситуацiя дармового користування плодами чужих зусиль виникає не тiльки через бажання поживитися за чужий кошт. Воно виникло також тодi, коли людина побоюється що хтось iнший «на дурняка «скористується плодами її зусиль. Це явище отримало назву «ефекту сисуна «(sucker effect). Люди звичайно не схiльні грати роль «сисуна », але вони зменшують свiй внесок у спiльну групову справу, коли вважають, що хтось таку роль грає.

8. Групове мислення .

Ще одне групове явище, яке ми маємо розглянути — це групове мислення (Groupthink). Цим термiном соцiальний психолог Iрвiнг Дженiс (Irving Janis) запропонував позначати той процес прийняття рiшень, що вiдбувається у таких мiцно згуртованих групах, у яких їх члени настiльки сконцентровані на змiцненi групового консенсусу, що придушують критичне мислення. Це явище Iрвiнг Дженіс iллюстрував прикладом прийняття рiшення адмiнiстрацiєй Кенедi про вторгнення на Кубу у Затоцi Свiней (Bay of Pigs) у 1961 роцi. Пiзнiше, аналiзуючи негативнi наслiдки цiєї акцiї (посилення влади Кастро, консолiдування вiдносин мiж Гаваною Москвою, розмiщення на Кубi радянських ядерних ракет та iнше), Джон Кенедi запитував: «Як ми могли бути такими дурними? ». Тому, що не тiльки президент та його радники недооцiнили армiї Кастро, але вони виявилися навiть не спроможнiми розшукати у багатьох iнстанцiях вiдповiдну iнформацiю, яка реально була у США (Афганістан, 1979).

В умовах групового мислення члени групи подiляють iлюзiю невраз ливостi своєї логiки ., що веде до надупевненостi i готовностi ризикувати без достатнiх пiдстав. Спiвучасники групового мислення беззастережно вiрять у внутрiшню правоту своєї справи — у випадку з адмiнiстрацiєю Кенедi — у необхiднiсть скинути силою режим Кастро.

У ситуацiї групового мислення члени групи вимагають згоди, i застосовують тиск на тих, хто висловлює якийсь сумнiв щодо запропонованого напрямку дiй. Вони вiдвертають розходження у думках i практикують самоцензуру (self-censorship). Пiзнiше з «ясувалося, що Державний секретар (Dean Rusk) i мiнiстр оборони (Robert McNamara) зовсiм по-рiзному розумiли план вторгнення, хоча брали участь у тих самих засiданнях.

Проаналiзувавши 19 головних мiжнародних криз за 35 рокiв пiсля другої свiтової вiйни Iрвiнг Дженiс прийшов до висновку, що у 37 вiдсотках ситуацiй. адмiнiстрацiя США демонструвала у значнiй мiрi прояви групового мислення .

Групове мислення зустрiчається також у iнших галузях соцiального життя — особливо у корпорацiях та iншiх великих органiзацiях.

9. Груповий конформiзм .

Дослiдження групового мислення засвiдчили наявнiсть у групах потужнього соцiального тиску, що породжує конформiзм (conformity), (conformity дослiвно — «відповідність »). Хоча цей тиск якiсно впливає на поведiнку людей, вони часто навiть не пiдозрюють про це.

У дослiдженнях Музафера Шерiфа 3-х рокiв вплив групи на особисте сприйняття був показаний на прикладi оптичної iлюзiї. Суть цiх дослiджень така. Коли люди дивляться на маленьку нерухому пляму свiтла у темнiй кiмнатi, вони сприймають її як таку, що рухається хаотично у рiзних напрямках. При цьому, уявлення рiзних людей про те, наскiльки далеко пляма відхиляється, — рiзнi. Шерiф протестував рiзних людей поодинцi i зафiксував їх уявлення. Потiм вiн зiбрав в одну групу тих людей, чиї бачення найбiльше вiдрiзнялися один вiд одного. Вiн попросив їх знову подивитися на свiтлову пляму i голосно розповiсти, що вони бачать. За таких умов сприйняття людей наближалося до групового уусередненного. Пiзнiше, знову на самотi, вони вже не поверталися до свого попереднього бачення i продовжували притримуватися стандарту групи. Цiкаво, що бiльшiсть з них стверджували, що прийшли до такого висновку самостiйно, i група не мала на них нiякого впливу.

З iншого боку явище конформiзму дослiджував Соломон Аш (Solomon Asch). Вiн пропонував студентам, що брали участь у експериментах, визначати лiнiї однакової довжини на двох зображеннях. Вiн просив членiв групи з дев «яти осiб говорити вголос ., якi лiнiї вони вважають однаковими. Однак, всi члени експериментальної групи — крiм одного — були помiчниками Аша, i свiдомо давали домовлену невiрну вiдповiдь. I хоча вiрна вiдповiдь була очевидною, 1майже третина вiдповiдей пiддослiдних повторювала ту невiрну вiдповiдь, яку давала бiльшiсть групи. У цих випадках пiддослiднi всупереч тому, що бачили, погоджувалися з твердженнями бiльшостi членiв групи. Таке погодження i отримало назву кон формiзму, а вiдповiдна схильнiсть iндивiда — назву конформностi.

Пiзнiше iнтерв «ю з пiддослiдними показали, що тiльки деякi з них сприймали вибiр бiльшостi як правильний. Бiльшiсть не вважали цей вибiр правильним, але не хотiли вiдрiзнятися. Такi експерименти наочно довели здатнiсть групи викликати конформну поведiнку.

ТЕМА 8. СОЦIАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІ°.

1. Поняття цiльової органiзацiї.

Ще кiлька столiть тому майже. все соцiальне життя вiдбувалося у межах невеликих соцiальних груп — сiм «ї, сусiдської групи, сiльської.

общини. Сьогоднi у соцiальних структурах переважають великi вториннi.

групи, що впливають на життя людей з моменту їх народження. Зростання ролi вторинних соцiальних груп було пов «язано iз формуванням великих суспiльств, що охоплюють мiльйони людей, та з вiдповiдним ускладненням подiлу працi, без якого неможливо було задовольняти потреби соцiально;

го життя великих суспiльств.

Для того, щоб просто пiдтримувати життя. значного за кiлькостю мiського населення, необхiдно було не тiльки збiльшити виробництво.

їжи, але й ще забезпечити i зберiгання її у вiдповiдних кiлькостях, i.

транспортування на досить значнi вiдстанi. У великих мiстах для будь-кого ставало неможливим запроваджувати норми i стандарти групово;

го життя. приймаючи до уваги тiльки членiв родини та сусiдiв. З укла;

дення подiлу працi, а тому i її змiсту, освiта дiтей. вже не могла вiдбуватися тiльки таким, так званим «природним шляхом », яким батьки навчали їх ходити та розмовляти.

Для задоволення цих та багатьох iнших потреб люди створювали гру;

пи, призначенi для виконання певних завдань, для досягнення певних цiлей. Такi групи у англомовнiй соцiологiї одержали назву formal.

organizations. В українськiй мовi (як i у росiйськiй) цей термiн часто калькують словосполученням формальнi органiзацi .ї. Але українське слово.

" формальний «не має деяких тих значень, що має англiйське слово.

" formal ", i якi саме i «спрацьовують «у термiнi «formal organization » .

Наприклад, «formal », за Вебстером, це, крiм iншого, ще й «highly.

organized ", тобто — «високо органiзований ». Це значення Вебстер пояс;

нює словосполученням «a formal garden », що українською перекладається не як «формальний сад », а як «регулярний парк » .

Беручи до уваги, що термiном «formal organization «у соцiологiї.

позначають такi великi вториннi групи, якi свiдомо створюються саме.

для досягнення певних цiлей, .я схиляюсься до того, щоб називати їх.

цiльовими органiзацiями.

Як вiдмiчають американськi соцiологи у останнi десятирiччя Сполу;

ченнi Штати все бiльше ставали суспiльством великих, напiв-автономних.

i тiсно зв «язаних цiльових органiзацiй. I це не тiльки система держав;

ної адмiнiстрацiї - вiд мiсцевих мунiципальних органiзацiй аж до феде;

рального уряду. До цих органiзацiй вiдносять також «великi «.

мiжнацiональнi корпорацiї, «великi «лiкарнi, де працюють тисячi.

лiкарiв, «великi «профспiлки i «великi «сiльскогосподарськi ор;

ганiзацiї. Навiть органiзована злочиннiсть досягла таких розмiрiв i.

такої розгалуженностi, що потребує адмiнiстративного. персоналу. (Як виглядає офіс у Нью-Йорку).

Взагалi, сучасне суспiльство виглядає як з «єднання цiльових ор;

ганiзацiй, що з «являються, зникають, змiнюються, з «єднуються i вступа;

ють у незлiченнi взаємовiдносини одна з одною. I хоча цiльовi ор;

ганiзацiї iснують тисячи рокiв, з часiв стародавньої Месопотамiї,.

єгипту та Китаю, тiльки у новiтнi часи їх поширення стало фактично повсюдним.

Типи цiльових органiзацiй.

Люди входять до цiльових органiзацiй за рiзних причин. Проана ;

лiзувавши цi причини Amitai Etzioni видiлив три типи цiльових ор;

ганiзацiй.

Перший тип — це добровiльнi органiзацi ї, об «єднання, до яких люди можуть вiльно приєднуватися i вiльно їх залишати. Прикладами доб;

ровiльних органiзацiй є релiгiйнi i професiйнi об «єднання, полiтичнi.

партiї (у демократичних держава), рiзнi клуби за iнтересами, са;

модiяльнi колективи. Члени таких органiзацiй не отримують платнi за своє членство. Навпаки, вони часто самi сплачують за своє членство, тому що найчастiше у добровiльних органiзацiях люди приєднуються для того, щоб заповнити свiй вiльний час, мати задоволення вiд спiлкування з однодумцями, щоб надати тим, хто цього потребує, ту чi iншу допомо;

гу, надати тi чи iншi соцiальнi послуги.

Коли добровiльнi органiзацiї досягають своїх цiлей, їх члени час;

то їх реорганiзують, знаходячи для них новi завдання, щоб виправдати.

їх дiяльнiсть. Наприклад, коли вакцини поклали край дитячому паралiчу, американська органiзацiя, що займалася допомогою паралiзованим дiтям, змiнила формулювання своїх цiлей так, щоб взяти на себе новi обов «язки по наданню допомоги хворим.

Для багатьох добровiльних органiзацiй суттєвою умовою є нездiйс ;

неннiсть їх програм, тому що повне вирiшення проблем, якими вони зай;

маються, усунуло б пiдстави для їх iснування.

Другий тип цiльових органiзацiй - це примусовi органiзацi ї - такi.

об «єднання, до яких людей примущують входити, навiть коли вони цього не бажають. Прикладом таких органiзацiй є обов «язкова школа, обов «яз;

кова (не добровiльна) армiя, психiатрична клiнiка, тюрма, рiзнi ор;

ганiзацiї примусових робiт i т.iн.

I третiй тип цiльових органiзацiй — це органiзацi ї утiлiтарнi, тi.

об «єднання, до яких люди вступають з практичних причин. До таких ор;

ганiзацiй належать, наприклад, пiдприємства, унiверситети, профспiлки, урядовi органiзацiї та iншi, якi люди створюють для задоволення життє;

вих потреб. Можна помiтити, що членство у таких органiзацiях не є анi.

повнiстю добровiльним, анi повнiстю примусовим. Наприклад, у нето;

талiтарному суспiльствi людину не можуть примушувати найматися на ро;

боту, але якщо людина не має iнших джерел дохду, вона вимушена це ро;

бити, щоб забезпечити себе засобами iснування.

3. Поняття бюрократії.

Чим бiльше i складнiше цiльова органiзацiя будь-якого типу, тим бiльше потреба не тiльки у координацiї дiяльностi її членiв, але й в упорядкуваннi самої координуючої дiяльностi. Ця потреба задовольняється тим, що соцiологи називають бюрократiєю, - а саме — специфiчною соцiальною структурою, що створюється iєрархiєю статусiв i ролей, яка базується на розподiлi функцiй i влади, і що функцiонує за певними правилами та процедурами .

Поняття бюрократiї соцiологи вживають у нейтральному значеннi,.

без того негативного навантаження, яке це слово має у повсякденному вжитку, коли ми використовуємо його для позначення, наприклад, органiзацiйної неефективностi.

Бюрократ, в американському варiантi повсякденної свідомості, найчастiше уявляється як офiцiозний, зосереджений на правилах, заплутаний у концелярських формалiзмах клерк, що ухиляється вiд вiдповiдальностi.

i займається малопродуктивною роботою.

У захiдному свiтi, за оцiнками американських соцiологiв, бюрократiя у двадцятому сторiччi набула розгалуженостi через те, що зростання та ускладнення соцiальних органiзацiй зробили необхiдним створення в них великої кiлькостi структурних одиниць i пiдроздiлiв. А щоб контролювати їх рiзноманiтну дiяльнiсть i регулювати її, став необхiдним вiдповiдний соцiальний механiзм.

Забезпечуючи виконання завдань на регулярних i упорядкованих пiдставах, бюрократiя у великiй органiзацiї робить можливими ефективне планування i ефективну координацiю дiй .

Крiм того, бюрократiї прагнуть усунути усякий стороннiй вплив на поведiнку своїх членiв, щоб вони дiяли перш за все на користь органiзацiї. У наш час найбiльшi i найскладнiшi органiзацiї будуються саме як бюрократiї - у соцiологiчному значеннi цього слова.

Вперше аналiз бюрократiї як специфiчної системи соцiальної регуляцiї здiйснив видатний нiмецький соцiолог Макс Вебер (1864−19). Вебер вважав головною тенденцiєю нової i новiтньої iсторiї - процеси рацiоналiзацiї (rationalization), а саме — процеси замiщення традицiйних, виключно досвiдних методiв соцiальної органiзацiї методами теоретично обгрунтованими, із явно сформульованими, старано розрахованими правилами i процедурамми.

Вебер аналiзував не конкретнi існуючі бюрократичнi органiзацiї, а як вiн це назвав, iдеальний тип (ideal type) бюрократiї.

Що таке ідеальний тип?

У соцiологiї iдеальний тип - це абстрагований опис певного явища,.

сконструйований з даних аналiзу багатьох реальних випадкiв цього явища.

так, щоб зафiксувати його головнi характеристики та суттєвi особли;

востi. Наприклад, соцiологи вiдшукують спiльнi елементи у структурах державних мiнiстерств i комiтетiв, церков, профспiлок, унiверситетiв, концернiв i конструюють модель цiльової органiзацiї взагалi. Але треба пом «ятати, що така модель не є реалiстичним зображенням жодної конк;

ретної бюрократичної структури, яка дiйсно дiє у певних умовах. Така.

модель має зовсiм iнше призначення. Вона використовується, щоб з «ясу;

вати механiзми функцiонування вiдповiдних органiзацiй i пояснити вже з «ясоване тим, хто тiльки починає дослiдження таких органiзацiй, або лише готується для того, щоб такi дослiдження проводити.

Це треба мати на увазi при ознайомленнi з iдеальним типом бюрок;

ратiї, розробленим Максом Вебером — як повнiстю рацiоналiзовано .ї .ор;

ганiзацiї, зусилля якої сконцентрованi на вiдборi найбiльш вiдповiдних.

— із приступних — засобiв для досягнення певної цiлi.

4. Особливості бюрократії (за М. Вебером).

За Вебером, ідеальньній бюрократiї властивi такi сім особливостей:

1. Функцiональна спецiалiзацiя. Серед посадових осiб iснує чiткий подiл функцiй. Кожний член органiзацiї спецiалiзується на виконаннi.

певної роботи i зосереджується на певних завданнях.

I.є рархiя влади. Усi посади з «єднуються у iєрархiчну систему влади у виглядi пiрамiди. Посадовi особи вiдповiдають перед начальни;

ком не тiльки за свої дiї i рiшення, але й за дiї i рiшення своїх пiдлеглих. Обсяг влади окремої посадової особи чiтко визначається:

кожна така особа має виконувати розпорядження безпосередньо вищої по;

садової особи i має право вiддавати розпорядження тільки своїм безпо;

середньо пiдлеглим.

3. Регуляцiя дiй. Вся дiяльнiсть бюрократiї спрямовується систе;

мою взаємопогоджених правил i iнструкцiй (по бiльшостi у письмовiй формi). Цi правила визначають також вiдповiдальнiсть посадових осiб та вiдносини мiж ними. Вони забезпечують координацiю виконання суттєвих завдань i одноманiтнiсть цього виконання незалежно вiд змiн у складi.

персоналу.

4. Квалiфiкованiсть персоналу. Усi посади потребують певної.

квалiфiкацiї i заповнюються на пiдставах компетенцiї кандидатiв, а не будь-чиїх особистих суджень. Компетенцiя визначається сертифiкацiєю.

(наприклад, ступенем, отриманим у коледжi) або через iспити, чи тесту;

вання у самiй органiзацiї.

5. Забезпечення. Призначених на посади органiзацiя забезпечує.

усiм, що необхiдно для виконання їх службових обов «язкiв.

6. Карьера. Створюються умови, щоб найманнi працiвники розгляда;

ли свою роботу в органiзацiї як особисту кар «єру. Для цього пiдвищення у iєрархiї здійснюються або за старшiнством або за заслугами, або з урахуванням того й iншого. Пiсля випробувального перiоду. призначенi на посади особи набувають гарантiї зайнятостi i захисту проти довiльного звiльнення з роботи.

7. Архiвацiя документiв. Адмiнiстративнi рiшення, правила, проце;

дури i дiї органiзацiї занотовуються документально i зберiгаються постiйно в архiвi.

Вебер був переконаний, що бюрократiя — це невiд «ємна складова су;

часного капiталiзму. Але, вiн також стверджував, що соцiалiзм збiль;

шить, а не зменшить бюрократичнi структури. Визначаючи обмеженнiсть капiталiзму, Вебер тим не менш вважав, що саме капiталiзм надає кращi.

можливостi для захисту особистої свободи i творчого лiдерства у свiтi,.

де домiнують цiльовi органiзацiї.

5. Недоліки бюрократії.

Треба зауважити, що не усi соцiологи оцiнюють бюрократiю так оп;

тимiстично, як Макс Вебер. Багато з них схвильованi тим, що бюрократiї.

можуть обмежити людську свободу, перетворюючи вiльних людей на «гвин;

тики «органiзацiйних машин.

Найчастiше соцiологи вiдзначають, як основнi, такi шість не;

долiків бюрократiї:

1) По-перше, — це неефективнiсть у незвичайних ситуацiях, яка, фактично, є наслiдком пiдвищеної ефективностi у звичайних, типових си;

туацiях. Це по «вязано з тим, що часто бюрократiя нерiдко страждає.

слiпою прихильнiстю до iснуючих правил i процедур, яку Торстейн Веблен назвав «натренованою нездатнiстю », маючи на увазi, що таке ставлення до цих правил i процедур, по-перше, формується саме у процесi набуття досвiду роботи у бюрократичних органiзацiях, а по-друге, має своїм наслiдком їх нездатнiсть адекватно реагувати на незвичайнi ситуацiї.

Досвiд, що набувається у бюрократичних органiзацiях формує у їх членiв так зване «тунельне бачення », яке обмежує їх здатнiсть бачити повний контекст справи i реагувати по-новому, коли змiна ситуацiї робить старi засоби її вирiшення непридатними.

2) Другий недолік бюрократії - так звана перекручена.

рацiональнiсть. Тут мається на увазi та обставина, що функцiональна рацiональнiсть бюрократiї - це рацiональнiсть тiльки стосовно засобiв отримання конкретного результату, але не стосовно самого результату.

Наприклад, програми, розробленi для скорочення бiзробiття можуть здійснюватися ефективно, але викликати нестримну iнфляцiю. Заходи, за;

подiянi щоб посилити безпеку, можуть сприяти стримкому зростанню цiн i.

зниженню продуктивностi промисловостi. Тобто, через те, що кожен бю;

рократ концентрується на своїх власних функцiях, вплив їх виконання на бiльш загальнi результати дiяльностi органiзацiї можуть залишатися не;

передбаченими.

3) Третій з поширених недолiкiв бюрократiї - це так зване замiщення цiлi. Завжди є ризик, що з часом посадовi особи почнуть забувати цiлi своєї органiзацiї i спрямовувати свою енергiю на що-небудь iнше. Часто потреби функцiонування великої органiзацiї спричиняє появу власних бюджетних, кадрових та iнших адмiнiстративних проблем, i день за днем увага бюрократiї може все бiльше концентруватися на цих внутрiшнiх проблемах, змiщуючись на них з тих цiлей, заради яких ця організація була створена. Навiть добродiйнi органiзацiї iнодi витрачають непропорцiйно велику частину їх фондiв на адмiнiстрування, i тiльки чверть чи меншу частину витрачають на тi цiлi, заради яких цi органiзацiї створенi.

4) Четвертий широковизнаний недолiк бюрократiї - це тенденцiя до.

зростання, до збiльшення своєї чисельностi. Сiрiл Норткот Паркiнсон у.

1957 роцi сформулював, — лиш частково сатирично, — закон, який тепер так i називають «законом Паркiнсона ». Цей закон стверджує " робота роз;

ширюється так, щоб заповнити увесь той час, який може бути витрачений.

на її виконання " .

Паркiнсон навiв досить переконливi приклади того, як кiлькiсть чиновникiв зростає навiть тодi, коли обсяг роботи зменшується. Класич;

ний приклад, — мiнiстерство колонiй Великобританiї, де за тi 15 рокiв, з 1939 до 1954, коли колонiй ставало все менше i менше, чисельнiсть службовцiв ставала все бiльше i бiльше, i зросла майже у чотири рази ;

з 45 до 166 осiб. Це явище пояснюється постiйними пошуками бюрок;

ратiв можливостей збiльшити кiлькiсть пiдлеглих. Цi пiдлеглі, у свою чергу, знаходять роботу один одному, а координацiя їх роботи потребує.

подальшого збiльшення кiлькостi керiвникiв.

5) П «ятий недолiк бюрократiї - це авторитарнiсть її структури.

Справа в тому, що iєрархiчна побудова бюрократичних органiзацiй пород;

жує серйознi проблеми. Через авторитарнiсть владних вiдносин, служ;

бовцi на нижчих рiвнях iєрархiї зацiкавленi приховувати вiд началь;

никiв свої вади, помилки, недолiки у роботi. Реально, комунiкацiї у бюрократичнiй органiзацiї переважно одностороннi, йдуть майже повнiстю тiльки згори донизу, i на середнiх рiвнях часто викривляються. Тi, хто займає верхiвку органiзацiї рiдко добре обiзнанi з проблемами та по;

чуттями тих, хто знаходиться на самих нижчих рiвнях iєрархiї.

6) I, нарештi, шостий, один з найнебезпечнiших недолiкiв бюрократiї - це її тенденцiя вироджуватися в олiгархiю.

Олiгархi є ю соцiологи називають таку систему влади, за якою вона.

концентрується в руках декiлькох осiб, що використовують свої посади.

для власного збагачення та задоволення своїх егоiстичних iнтересiв. На цю ваду бюрократiї вказував ще Роберт Майклс, друг Макса Вебера, теж соцiолог. I деякi сучаснi соцiологи, досліджуючи процеси, що вiдбува;

ються у великих бюрократичних органiзацiях, висловлюють стурбованiсть за майбутнє демократичних iнститутiв. Майклс вказував на низку причин, що викликають олiгархiчнi тенденцiї всерединi цiльових органiзацiй.

По-перше, це структури влади, в яких влада спускається згори вниз. Навiть коли в кiнцевому рахунку влада надається членами ор;

ганiзацiї, (як у профспiлках або полiтичних партiях), вплив керiвницт;

ва i адмiнiстрацiї роблять загальне голосування i пов «язанi з ним про;

цедури просто ритуалами.

По-друге, посадовi особи таких організацій мають велику силу пе;

реваг перед просто її членами. Вони мають доступ до iнформацiї, що є.

недосяжною для iнших, i звичайно вони мають бiльше полiтичної майстер;

ностi i досвiду. Крiм того, вони контролюють такi адмiнiстративнi ре;

сурси, як комунiкацiйнi мережi, офiси i кошти, якi можуть бути вико;

ристанi для того, щоб виконувати їх офiцiйнi завдання, але й для того, щоб вiдбивати можливих претендентiв.

I, по-трет є, у таких органiзацiях рядовi члени мають нахiл до по;

літичної апатiї.

В цiлому можна сказати, що хоча складнiсть сучасного життя вима;

гає великомасштабних цiльових органiзацiй, бюрократичнi структури по;

роджують серйознi проблеми. I деякi соцiологи вважають, що немало проблем сучасного життя взагалi не може бути вирiшено, а деякi ор;

ганiзацiйнi i урядовi функцiї не можуть виконуватись добре.

ТЕМА 9. СОЦIАЛIЗАЦIЯ.

З цієї теми ми починаємо знайомитись з мiкросоцiологiчними за;

садами мiкросоцiальних теорiй. Перше питання:

1. Поняття та значення соцiалiзацiї.

Вiд народження людське немовля є, так би мовити, незакiнченою.

iстотою i тому — безпорадним, безпомiчним органiзмом. Новонародженний нiчого не знає, майже нiчого не вмiє, i не може прожити бiльш нiж кiлька годин без допомоги iнших людей. На вiдмiну вiд iнших живих.

iстот, людське немовля має навчатися фактично усiм формам його наступ;

ної поведiнки. Тим чи iншим шляхом ця первiсно бiологiчна iстота по;

винна трансформуватися у людську iстоту, у особу, що може ефективно брати участь у суспiльному життi.

Iнакше кажучи, ми не народжуємось людьми, ми стаємо людьми тiльки у ходi взаємодiї з тими, хто вже став людьми раніше. Сукупність проце;

сів, через які вiдбувається ця трансформацiя, — тобто наше олюднюван;

ня, — дiстала назву " соцiалiзацiя " .

За Вандер Занденом, соцiалiзацiя — це процеси, через якi людина набуває знання, ставлення, цiнностi та форми поведiнки, суттєвi для ефективної участi у суспiльному життi.

Але виникає запитання: чи вiдносяться до соцiалiзацiї процеси, через якi людина набуває знання, ставлення, цiнностi, форми поведiнки, що не є суттєвими. для ефективної участi у суспiльному життi? Або є.

суттєвим для неефективної. участi у суспiльному життi? Хiба це не ре;

зультат соцiалiзацiї .? Безумовно, це те ж результат соцiалiзацiї, i то;

му точнiшим видається визначення Робертсона:

Соцiалiзацiя. — це тi процеси соцiальної взаємодiї, через якi лю;

дина набуває особистiсть та опановує спосiб життя у своєму суспiльствi.

Соцiалiзацiя є поєднуючою ланкою мiж iндивiдом та суспiльством.

Ця ланка настiльки суттєва, що анi iндивiд, анi суспiльство не можуть вижити без неї. Iндивiду. соцiалiзацiя дає володiння соцiальними норма;

ми, цiнностями, мовами, вміннями, навичками, вiруваннями та iншими формами мислення, вiдчування та дiї, що необхiднi для соцiального жит;

тя. Для суспiльства. соцiалiзацiя — це не тільки процес транслювання своєї культури вiд поколiння до поколiння, це невід «ємна складова про;

цесу свого вiдтворення, а саме — процес «виробництва «основних елемен;

тів суспільства — людей як соціальних істот, людських особистостей .

Особистість — утворення дуже багатогранне. Для соціолога головне значення має те, що особистість — це система внутрішньої регуляції (і.

в цьому розумінні - саморегуляції) соцільної активності людини, зі.

становленням якої людина стає суб «єктом цієї активності, а через це ;

і суб «єктом тих соціальних відносин, в які вона вступає.

Особистість людини виявляється для інших людей в її діяльнісних проявах, і тому виявляється як певна сукупність соціально значущих рис особи. В цьому аспекті особистість — це відносно стала сукупність людських якостей, відповідно до формування яких в процесі дорослішання.

індивід стає соціально визнаним суб «єктом поведінки.

В правовому аспекті це виявляється в тому, що індивід стає соці;

ально відповідальним суб «єктом своєї поведінки.

В соціально-психологічному аспекті це виявляється в тому, що ін;

дивід набуває вiдносно сталих форм мислення, вiдчування та дiй, які.

стають для нього типовими. В цьому аспекті особистiсть розглядається як утворення яке складається з трьох основних видiв компонентiв:

1 — когнитивних (розумових) (cognitiv) компонентiв: думок, пере;

конань, сприйняття, пам «ятi;

—  емоцiйних компонентiв: любовi, ненавистi, заздрощiв, сим;

патiй, гнiву, гордостi та iнших почуттiв,.

3 — поведiнницьких. (behavioral) компонентiв: вмiнь, навичок,.

здiбностей, здатностей та iнших спроможностей.

Жодна людина не народжується видатним математиком, полiтичним дiячем чи вмiлим теслярем. Люди можуть народжуватись з потенцiалом, що дозволяє стати ким-небудь з цих, але ким вони дiйсно стають залежить вiд їх унiкального життєвого шляху.

Соцiальна взаємодiя завжди має мiсце вiдповiдно до норм i цiннос;

тей культури кожного суспiльства. Тому змiст соцiалiзацiї та типи осо;

бистостей, що є найбiльш поширеними у рiзних суспiльствах, помiтно вiдрiзняються. В той же час спроби достеменно визначити «нацiональнi.

характери «мали тiльки вiдносний успiх.

Одна з труднощiв полягає в тому, що досить важко виробити науково обгрунтованi способи вимiру характеристик особистостi, особливо ;

такi, що дозволяють проводити адекватнi мiжкультурнi порiвняння.

Iнша з труднощiв пов «язана з тим, що сам наш пiдхiд до людей.

iнших суспiльств, напрямок пошуку їх типових рис часто знаходиться пiд впливом етноцентризму або навiть домiнуючого клiмату у мiжнародних вiдносинах.

Зробимо маленький експеримент. Будь ласка, приготуйте ручки i на рахунок «три «напишить слова, якi першими спадають на думку, коли за;

питується про те, якими є нiмцi. На це дається 1 секунд.

Тепер подивимось, якi риси ви записали ви. [ Один називає - всi.

iншi, хто написав те саме, пiднiмають руку. Дивимось — якi риси німців типовi, з точки зору нашої аудиторiї].

А пiд час другої світової війни для мешканців України слово.

" нiмець «було синонiмом таких слiв, як «фашист », «вбивця », «бузувiр » ,.

" недолюдок " .

І це не випадково. Наприклад, за даними досліджень американських соціологів пiд час другої свiтової вiйни американцi найчастіше вважали японцiв жорстокими та вiроломними, а зараз американцi найчастiше вва;

жають японцiв винахiдливими та працьовитими.

Тим не менш очевидно, що в кожному суспiльствi є характеристичнi.

особистi риси — що є результатом спiльного досвiду соцiалiзацiї в особливiй культурi вiдповiдного суспiльства.

Але в кожному суспiльствi кожна особа є вiдмiнною вiд iнших, i цi.

вiдмiнностi також є продуктом процесiв соцiалiзацiї. Адже ми народжує;

мось та живемо не тiльки у певному суспiльствi, але й у його спе;

цифiчнiй частинi, i тому кожен з нас з народження знаходиться пiд впливом особливих субкультур того чи iншого класу, раси, релiгiї,.

регiону, також як й таких особливих груп як родина, сусiди, друзi.

Особливий новий досвiд у цих контекстах завжди поєднується з особливим старим досвiдом, так що бiографiя кожної особи та її особистiсть завж;

ди унiкальнi. І дослiдження процесу соцiалiзацiї допомагає з «ясувати як загальнi подiбнiстi, схожостi особистостей та соцiальної поведiнки у певному суспiльствi, так й багатство вiдмiнностей, що iснують мiж рiзними особами.

Соцiализацiя вiдбувається упродовж усього життєвого шляху. (life.

course) — бiологiчної та соцiальної послiдовностi народження, дитинс;

тва, зрiлостi, старостi та смертi. На кожнiй стадiї життєвого процесу ми постiйно зустрiчаємо новi або змiненi обставини, як персональнi так й соцiальнi, й мусимо навчатися, пристосовуватися до них.

Найважливiша фаза соцiалiзацiї вiдбувається у дитинствi, починаю;

чи з народження, коли закладаються емоцiйнi основи майбутньої особис;

тостi. Хоча вже отриманi даннi про вплив на формування психiки також й пренатального перiоду, коли ще до народження дитини поведiнка матерi.

та її оточення впливають на розвиток психiки ембрiону. Але дослiдження цiєї фази знаходиться поки що на самому початку.

Основну увагу соцiологи придiляють перiоду так званої первiсної.

соцiалiзацiї - вiд народження до того перiоду, коли складається осо;

бистiсть, як вiдносно самостiйна система внутрiшньої регуляцiї.

соцiальної поведiнки людини. Тобто, — до того часу, коли її визнають соцiально вiдповiдальною, а тому й дiєздатною у правовому вiдно;

шеннi.

. Природа та виховання («Nature «and «Nurture »).

З середини минулого сторiччя вченi дискутують з приводу того, чим визначається людська особистiсть — спадковiстю («природою ») чи вихо;

ванням (суспiльством).

Формулювання проблеми у формi «або…або… «подiбно до дискусiї.

про те, кисень або водень важливiший для утворення води. Або — довжина чи ширина важливiша у визначеннi площини прямокутника. Сьогоднi.

бiльшiсть вчених схиляється до того, що обидва фактори — природний та соцiальний — визначають особистiсть людини, що цi два фактори тiсно пов «язанi й не можуть бути вiдокремленi один вiд одного.. Людина є.

спiльним продуктом природи. і суспiльства ., продуктом їх взаємодії.

Загалом, складається уява, що спадковiсть. робить людину 1прихiль;

1ною до певної поведiнки i встановлює межi 1цієї поведінки, а оточення. ;

1формує вияв 1спадкових можливостей. Наприклад, iнтелект частково визна;

чається генами, успадкованими вiд батькiв. Але сiм «я, в якiй iндивiд виховується, і де його iнтелектуальна активнiсть може стимулюватися різною мірою, кiлькiсть та якiсть шкiльної освiти, вплив кола друзів, та особистий вибiр, що саме робити, — все це впливає на розвиток iнте;

лекту.

Переконливим аргументом на користь великого значення соціального оточення для формування людської особистості дають численні описи по;

ведінки дітей, яких знаходили після довготривалої ізоляції від інших людей (знайдений в лісі на півдні Франції у 18 році хлопчик 11−1.

років; діти різного віку знайдені у різні часи в лісах Індії; знайдені.

у Сполучених Штатах дві дівчини, які утримувалися в ізольованих примі;

щеннях на протязі всього або майже всього життя — Анна віком 6 років та Джіні (Genie) віком 13 років; та ін.). Усі ці діти не володіли на;

віть елементарними навичками, необхідними в соціальному житті.

Що ж стосується формування особистоті у звичайному соціальному ото;

ченні, то ліше у деяких крайнiх випадках генетичнi фактори, так би мо;

вити, «гарантують «певнi наслiдки. Наприклад, незалежно вiд соцiально;

го впливу, усi iндивiди, що отримали при зачаттi залишкову 47-му хро;

мосому (три замiсть двох хромосом 1-iй пари) мають хворобу Дауна ;

одну з форм уродженого недоумства, олiгофренiї. Хвороба виявляється у розумовiй недостатностi, нейромоторних неспроможностях та iнших фiзiологiчних аномалiях. Пiдтримка соцiального оточення поки ще не мо;

же змiнити обставини такої спадковостi, але це оточення може забезпе;

чити компенсуючу iнституалiзацiю хворого, допомогти йому в певнiй мiрi.

брати участь у соцiальному життi.

Найкращi докази певного 1генетичного впливу на формування особис;

тостi дають дослiдження однояйцевих близнюкiв, що мають вiд народження точно однакову генетичну спадковiсть. Якщоб гени були єдиним фактором, що визначає особистiснi риси, то однояйцевi близнюки мали б абсолютно.

iдентичнi особистостi. Однак цього нiколи не буває,. хоча однояйцевi.

близнюки завжди з бiльшою вирогiднiстю подiляють особистiснi риси, нiж двояйцевi близнюки або iншi брати чи сестри. Навiть тодi, коли однояй;

цевi близнюки ростуть окремо, у рiзних сiм «ях, вони найчастiше мають бiльш подiбнi особистостi, нiж двояйцевi близнюки, що виховуються ра;

зом, в однiй сiм «ї. В той же час однояйцевi близнюки, що виховувалися у різних сім «ях набагато менше подiбнi нiж тi, що виховувались разом.

Здебільшого, проте, генетичні фактори забезпечують тільки вихідні.

потенції. Людина навчається розвивати та задовольняти свої потенції у соціальному оточенні. І головним чином саме її соціальний досвід виз;

начає, чи реалізує вона свої потенції, чи занедбають їх. Тобто, можли;

во саме соціальне оточення — за нормальних генетичних передумов — ві;

діграє вирішальну роль в тому, чи стає людина з деякого ступеню свого розвитку продуктом не тільки природи та суспільства, але й також i са;

мої себе ., тобто ще й продуктом самовиховання, продуктом дiї тiєї осо;

бистостi, тільки перші підвалини. якої формуються у взаємодiї одних ли;

ше спадковостi та соцiального оточення.

Здатнiсть створювати, використовувати та змінювати культуру є спе;

цифiчною особливостю людських iстот. У людський природі немає, наприк;

лад, крил або органів для вiдчуття електричних полiв, як у деяких риб.

Тільки завдяки створенню культури люди набули здiбностей для того, щоб лiтати та виробляти чутливе обладнання для виявлення електричних полiв. Справа в тому, що у людський природi є здатнiсть видозмiнювати.

своє середовище. так, щоб неможливе вiд природи ставало можливим на ос;

новi культури. Людина здатна до творчості - створення того, що раніше не існувало. Тобто, люди не є такими пасивними iстотами, що запрогра;

мованi внутрiшними генетичними програмами та сформованi зовнiшним се;

редовищем. Люди створюють, руйнують, змiнюють та перетворюють зовнiшний свiт своєю власною дiяльнiстю. З цiєї причини люди не замк;

нутi у незмiнному тiлi або у незмiннiй соцiальнiй системi. Люди є ак;

тивними суб «єктами, що формують i самих себе, й своє отчення.

Але люди змiнюють не тільки свiт, у якому живуть. Внаслiдок своїх власних дiй вони також і самі формуються i трансформуються. Саме взає;

модiя мiж людьми та їх оточенням є основою людського iнтелекту, знань та всiєї культури. Адекватним прикладом того, як це вiдбувається є.

процес навчання.

3. Теорiї навчання.

Коли дiти ростуть, їх поведiнка з часом стає все менш залежною вiд визрiвання (maturation) — тобто вiд змiн в органiзмi, що вiдбува;

ються бiльш або менш автоматично внаслiдок певних фiзiологiчних про;

цесiв. Вiдповiдно до цього поведiнка дiтей стає все бiльш залежнною вiд навчання. (learning).

Навчанням. соцiологи називають бiльш або менш постiйну модифiкацiю.

поведiнки, що спричиняється набуттям досвiду дiй у тому чи iншому се;

редовищi.. Саме у навчаннi. людська iстота, реагуючи на своє середовище, у значнiй мiрi 1видозмiнюється .

Навчання вiдбувається протягом усього життя у сiм «ї, серед од;

нолiток, у школi, на роботi, а також у багатьох iнших сферах життя.

Навчання дозволяє людинi пристосовувати свою поведiнку до обставин, що змiнюються. Це може робити поведiнку людини достатньо гнучкою для до;

сягнення певних результатiв. Крiм того, це означає, що набуте навчання може бути замiнено шляхом нового навчання — це припущення є пiдгрунтям психотерапiї, порад-рекомендацiй та процедур соцiальної реабiлiтацiї.

Навчання вiдбувається двома основними шляхами:

1) — шляхом вправляння, тренування (conditioning), що можна назвати.

поведiнковим. навчанням; та.

) — шляхом спостерiгання .поведiнки iнших осiб, так званого спостереж;

ницького навчання .

а) Теоретики поведiнки, біхевіористи, як їх часто називають, ос;

новну увагу придiляють тому, що люди роблять та говорять. Вони стверд;

жують, що людина навчається безпосередньо через переживання окремих.

подiй та через дiяння та бачення наслiдкiв своїх дiй. Що у таких про;

цесах людина встановлює зв «язок мiж двома або кiлькома подiями.

Наприклад, дуже ймовiрно, що у людинi сформується асоцiацiя мiж горячою плитою та болючим вiдчуттям опiку, або мiж грубими словами, що сказанi своєму товаришу та його образою, або мiж пiдготовчою роботою до семiнару та вiдчуттям готовностi виступати на семiнарi й таке iнше.

Процеси, у яких встановлюються такi зв «язки, в англiйськiй мовi дiста;

ли назву conditioning (ми будемо називати цi процеси тренуванням).. Пе;

реважною формою такого навчання у людей є дiєве тренування. (operant.

conditioning) — навчання, у якому поведiнка змiнюється через вплив на.

неї її наслiдкiв.. Цей вид навчання дiстав назву дiєвого тренування то;

му, що при цьому людина вдається до дiєвого впливу на середовище, щоб отримати бажане або уникнути неприємного.

Процес, у якому одна подiя збiльшує ймовiрнiсть здiйснення iншої.

подiї, називають пiдкрiпленням. Взагалi пiдкрiплення пов «язано iз за;

доволенiстю, комфортом, винагородою або iз зняттям якоїсь неприєм;

ностi, незручностi або неспокою.

Значна частина людського життя, як показують дослiдження, струк;

турується пiдкрiпленнями. Так, пiдприємцi винагороджують вiдповiдну трудову поведiнку своїх робiтникiв пiдвищенням заробiтної плати. При;

ватний лiкар намагається зробити для пацiєнта таке, щоб той вiдчув ко;

риснiсть вiзиту до нього, щоб спонукати пацiєнта звертатися до нього й надалi. Водiй автомобiля знижує швидкiсть, коли помiчає iнспекцiю, щоб не бути оштрафованим. I таке iнше.

б) Інший, також поширений серед людей шлях набуття досвiду — це.

спостережницьке навчання ., процеси під час яких людина навчається через.

взаємодiю з iншими людьми у конкретному соцiальному контекстi. .

Якщо б дитина навчалася тiльки шляхом особистого досвiду — через винагороджуючи або караючи наслiдки своєї поведiнки — то можливо, що вона б не доживала до дорослостi. Наприклад, якщо б дiти вчилися тiль;

ки через безпосереднiй особистий досвiд, як перетинати вулицi iз жва;

вим транспортним рухом, немала частина їх просто гинула б.

Не менш небезпечним було б навчання лiкуванню хвороб тiльки через власний особистий досвiд. Можете собi це уявити.

Але спостерiгаючи за iншими людьми, а також спiлкуючись з ними, людина навчається новим способам дiй без того, щоб спочатку випробува;

ти цi способи дiї самостiйно. Саме такий процес здобуття досвiду отри;

мав назву спостережницького. навчання. Це навчання новим способам дій без попереднього випробування цих способів.

Люди уникають стомливих, коштовних, кримiнальних або просто по;

милкових випробувань через застосування соцiально перевiрених зразкiв поведiннки. Саме таким чином людина навчається вставляти електричну лампу у патрон, грати у волейбол або користуватися телевізором.

Такимо ж чином люди навчаються виказувати кохання, турботу або повагу, а також — і ненавiсть або агресивнiсть.

Пiдгрунтям спостережницького навчання є здатнiсть людини використо;

вувати знаки для розумiння свого середовища та для поводження в ньому.

Вербальнi та ментальнi (тобто словеснi та розумовi) знаки дозволяють нам уявляти подiї, аналiзувати усвiдомлений досвiд, спiлкуватися з.

iншими людьми, проектувати, конструювати, уявляти будь-якi дiї та ви;

конувати заплановане.

Безумовно, стимули та пiдкрiплення справляють значний вплив на поведiнку людини, але спочатку. вона уявляє собi їз розумово за допомо;

гою знакiв, саме з їх допомогою має можливість зрозумiти зв «зок мiж двома або кiлькома подiями. Наприклад, як правило сама людина не пов » ;

язує перші алергiчнi реакцiї свого органiзму з впливом певного подраж;

ника. Це допомагає зробити лiкар або iншi, вже досвiдченнi, люди.

Пiсля цього людина намагається уникнути контактiв зі своїм алергеном.

Тобто у цьому аспектi навчання вiдбулося.

4. Теорiї розвитку особистоті.

Процеси, що лежать в основi тренування та спостережницького нав;

чання, є однаковими для дитини й для дорослого. Але це не можна сказа;

ти про всi аспекти поведiнки. Досить чiтки змiни у поведiнцi, що вiдбуваються зi змiною певних фаз життя, примушує припускати, що у рiзному вiцi вступають до дiї суттєво рiзнi процеси. Спираючись на такi споглядання деякi вченi запропонували стадiйний пiдхiд до розвит;

ку особистостi.

Стадiйна концепцiя. припускає, що хiд розвитку може бути подiлений.

на якiсно рiзнi фази .

Найбiльш поширеними теорiями стадiйного розвитку є теорiя розумо;

вого розвитку .вiдомого швейцарського психолога Жана Пiаже. (Jean.

Piaget) та теорiя морального розвитку американського психолога Лоурен;

са Кольберга. (Lawrence Kohlberg).

Згiдно з теорiєю Жана Пiаже. нормальна дитина проходить через чоти;

ри стадiї когнiтивного розвитку ., тобто розвитку мислення. .

Кожна стадiя когнiтивного розвитку визначається iснуванням меж.

тих навичок, яким на цiй стадiї можливо навчити дитину. Дiти проходять цi стадiї у певнiй послiдовностi, хоча й з рiзною швидкiстю та неодна;

ковими результатами.

Перша стадiя. — вiд народження до приблизно двох рокiв називається.

сенсорно-моторною. На цiй стадiї у дитинi розвивається здiбнiсть коор;

динувати свою моторну активнiсть iз своїми сприйняттями,. а також здiбнiсть на протязi тривалого часу утримувати у пам «ятi образи об » ;

єктiв оточуючого свiту.. Наприклад, немовля спочатку звичайно кричить, коли мати або нянечка йдуть вiд нього так, що воно їх не бачить. Але вже приблизно через пiвроку немовля без страху залишається, коли всi.

виходять з примiщення.

Друга стадiя .- вiд двох до шости або сьоми рокiв — називається.

передоперацiйною. На цiй стадiї дiти навчаються розрiзнювати знаки та.

їх значення ., з «являється мова, дiти починають робити малюнки, що реп;

резентують певнi речi. Але на цiй стадiї дiти ще не можуть вiдтворюва;

ти в головi таку послiдовннiсть дiй, яка необхiдна для вирiшення проб;

лем.

Третя стадiя .- вiд 6−7 рокiв до 11−1 рокiв — дiстала назву.

стадi .ї конкретних операцiй. На цiй стадiї дiти навчаються виконувати.

певнi завдання суто розумово, «у думцi » ., або, як кажуть психологи ;

ментально. Вони усвiдомлюють. тут також iдеї збереження маси, кiлькостi.

речовини, вимiру довжини, площини та об «єму.

Остання, четверта стадiя. — приблизно вiд 1 до 15 рокiв або до дорослостi — це стадiя формальних операцiй. На цiй стадiї стає можли;

вим абстрактне мислення та створення гiпотез. Iндивiд навчається обду;

мувати кiлька альтернативних рiшень проблеми, робити дедуктивнi вис;

новки, думати про майбутнє, формулювати особистi цiнностi та iдеали.

Подальший розумовий розвиток удосконалює здiбностi та навички, що сформованi на цiй стадiї.

б) Теорія морального розвитку Кольберга.

Iдеї стадiйного розвитку Гарвардський психолог Лоуренс Кольберг застосував для аналiзу морального розвитку дитини — її здiбностей розрiзняти, що є добре i що зле. Вивчення моральних суджень дiтей, підлітків та дорослих привело Кольберга до видiлення трьох рiвнiв роз;

витку їх розумiння правил суспiльства та соцiальних експектацiй. .

Перший рiвень .- передконвенцiйний ., притаманний для бiльшостi.

дiтей вiком до 9 рокiв, деяким пiдлiткам та багатьом кримiнальним зло;

чинцям. На цьому рiвнi моралі правила та очикування (експектацiї) є.

для особи зовнiшними й вона їх виконує, щоб запобiгти покарання або.

отримати винагороду. .

c.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

" .

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

x00B8.

x00BA.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0ux00F0uaTHux00F0ux00F0uTHuTHux00F0uTHu.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

hn.

l.

u.

c.

iткiв та дорослих. На цьому рiвнi правила та очiкування навколишнього суспiльства стають компонентами особистостi людини. Вона пiдпорядкову;

ється соцiальним правилам, щоб отримати схвалення iнших людей, тому що вона вважає своїм «обов «язком «пiдпорядковуватися соцiальним нормам.

Третього рiвня .- постконвенцiйного .- досягає за даними Кольберта, менш нiж 5 відсоткiв американцiв. На цьому рiвнi людина розрiзняє.

свої погляди та правила i очикування iнших людей, I замiсть того, щоб слiпо приймати правила суспiльства, вона притримується узагальнених моральних принципів, якими керується у своїй поведiнцi. Виходячи з та;

ких принципів людина оцiнює конкретнi закони суспiльства як справед;

ливi, обгрунтованi або несправедливi, необгрунтованi. Цi етичнi принципи можуть включати такi абстрактнi поняття, як людська рiвнiсть, те, що зовуть «золотим правилом поведінки «(«Не чинити іншому того, чого не бажаєш, щоб чинили тобі «), повагу до гiдностi кожної людської iстоти.

Кольберг та його спiвробiтники тестували людей у Сполучених Шта;

тах, Тайванi та Малайзiї. Вони прийшли до висновку, що у всiх культу;

рах люди застосовують однаковi основнi моральнi поняття, включаючи такi, як справедливiсть, рiвнiсть, любов, повага та авторитет. .

Бiльш того, Кольберг стверджує, що всi люди, незалежно вiд куль;

тури, проходять однаковi стадiї усвiдомлення цих понять i в однаковiй послiдовностi. З точки зору Кольберга iснує унiверсальна моральнiсть:

те, що ми вважаємо моральним, не є справою смаку або точки зору.

Наприклад, коли тайванських сiльських хлопчикiв питають, чи пови;

нен чоловiк вкрасти їжу для своєї дружини, що вмирає з голоду. Вони відповідають: «Так, тому що iнакше йому треба буде платити за її похо;

вання, а це коштує дорого ". Малазiйськi хлопчики того ж вiку най;

частiше вiдповiдають: «Так, тому що вона потрiбна йому, щоб готувати йому їжу ». Хоча культурний контекст цих вiдповiдей рiзний (поховання в Малайзiї менш важлива справа, нiж на Тайванi), але орiєнтацiя однаково передконвейцiйна — оцiнка поведiнки з точки зору задоволення чиїхось егоїстичних потреб.

Але це не означає, що моральний розвиток не є соцiальною справою.

За своєю суттю це процес змiни способiв, якими люди опановують соцiальнi ролi. Саме сiм «я, група приятелiв, школа та робоче мiсце за;

безпечує можливостi та умови опанування соцiальних ролей. I тому участь у життi соцiальних груп суттєва для розвитку основних моральних цiнностей.

Деякi психологи, такi як Керол Джiлiген (Cеrоl Gilligen), стверд;

жують, що усвiдомлення моралі має статтєвi вiдмiнностi. Для чоловiкiв типовим є визначення моральних проблем з точки зору права та правил ;

так би мовити з точки зору справедливостi. В протилежнiсть цьому жiнки сприймають мораль як обов «язок пiклуватися та уникати надання шкоди ;

це пiдхiд з точки зору вiдповiдальностi. Чоловiки вважають головним у життi самостiйнiсть та змагання, тодi як жiнки бачать життя як засiб свого з «єднання з iншими людьми. Тому чоловiки та жiнки розмовляють дещо рiзними мовами.

Але не всi дослiдники вважають достатнiми iснуючи докази вiдмiнностей мiж чоловiками й жiнками у їх пiдходi до моральних проб;

лем. Деякi наполягають на необхiднстi подальших дослiджень цього ас;

пекту моралi. Що не викликає суперечок, так це те, що важливим аспек;

том морального розвитку та соцiалiзацiї є процес становлення «самостi «.

(self).

5. Самість.

Як вiдомо, малi дiти розмовляють з ляльками, стiльцями, деревами та безлiччю iнших речей i позначають їх знаками, надаючи їм iм «я. Але ще важливiше те, що на якомусь етапi дiти навчаються застосовувати знаки для позначення і самих себе. Називаючи себе iм «ям, як називають.

її iншi люди, дитина створює у своїй свідомості особливий об «єкт своїх ставленнь — самiсть. (The Self).

Самiсть - це iндивiдуальне усвiдомлене переживання людиною своєї.

особистої iдентичностi, що є окремою вiд усiх iнших людей та речей.

Iнакше кажучи, самiсть — це 1усвiдомлене людиною своє «Я ». Те уявлення, що Ви маєте про себе, як окрему iстоту, що здатна думати, вiдчувати та дiяти.

У українській мовi люди визначають iснування самостi, коли вжива;

ють дiєслова з часткою — ся (сь): наприклад, оберiгатися (тобто — обе;

регати себе), виявлятися (тобто — самому), а також у таких висловах, як: «задоволений собою », «незадоволений собою », «контролювати себе » ,.

" перевiряти себе ", «ненавиджу себе «й таке подiбне.

Коротко кажучи, людина взаємодiє не тiльки з iншими людьми, — вона взаємодiє також i сама з собою. Через с амiсть. ми здатні спостерiгати нашу власну поведiнку, реагувати на неї та спрямовувати її тим чи.

iншим чином.

Вiдчуття самостi .вiдрiзняє людину як унiкальну особу, як особу, вiдмiнну вiд усiх iнших. Через самiсть людина має можливiсть визначати своє мiсце у природному та соцiальному свiтi та зберiгати свою непе;

рервнiсть у часу. Саме це забезпечує основу для iдентичностi — для Ва;

шої вiдповiдi на питання «Хто Я? » .

Поява та поступовий розвиток самостi є центральним процесом в.

усьому комплексi процесiв соцiалiзацi .ї .

Самiсть не надається бiологiчно, а виникає у ходi соцiальної взає;

модiї.

Орiєнтуючись стосовно iнших людей, ми складаємо про них певну думку та очiкуємо, що певно вони будуть говорити та робити. Але при цьому ми маємо скласти певну думку і про себе ., визначити як iншi люди реагують на нашi дiї, та зрозумiти, що ми. збираємося робити далi.

Цi двi сукупностi думок взаємопов «язанi. Наприклад, якщо в ауди;

торiї до вас хтось звертається — Ви маєте вiдразу визначити, хто саме звертається — викладач чи однокурсник. Але визначаючи, хто є ця особа, Ви одночасно визначаєте, хто Ви є у цiй взаємодiї - партнер чи сту;

дент. I визначаючи, що робить ця особа — викликає на розмову чи викли;

кає на перевiрку Ваших знань, — Ви визначаєте i те, що робитиме Ви:

просто поспiлкуєтесь чи будете демонструвати свої знання.

Самоусвiдомлення. будується, таким чином, через усвідомлення.

вiдносин з iншими людьми. Механiзм соцiальної поведiнки та механiзми самоусвiдомлення — майже тi ж самi. Ми усвiдомлюємо самих себе, тому що ми розумiємо iнших людей, й ми пiзнаємо себе, коли пiзнаємо iнших людей.

Значний внесок в розумiння цих процесiв зробили вiдомi амери;

канськi соцiологи Чарльз Хортон Кулi (Charles Horton Cooley) та Джордж Герберт Мiд (George Herbert Mead).

6. Концепцiя дзеркальної самостi Чарльза Хортона Кулi.

На початку нашого сторiччя Чарльз Хортон Кулi (1864−199) вико;

ристав метафору «дзеркало «для того, щоб описати, як у соцiальному контекстi виникає наша свiдомiсть. Вiн дав назву » дзеркальної самості. «.

(the looking-glass self) поняттю про себе, яке формується у людини, коли вона уявляє себе з точки зору інших людей,. тобто дивиться на себе.

так, як їй здається, що вони її бачать. .

Здатнiсть уявляти себе з точки зору iншої людини — бути 4, так би мовити 4, споглядачем власних дiй — це є основною передумовою для соцiальної поведiнки. Це основа виконання соцiальних ролей.

Кулi поділяв процес формування дзеркальної самості на три етапи.

Перший (уявлення про власний вигляд). 4. На цьому етапі людина уяв;

ляє 4 собі 4, як вона виглядає на людях, як вони її сприймають. Особливо ті люди, ставлення яких до людини для неї важливе. Найчастіше це члени сім «ї 4 і 4 друзі. 4 Людині не байдуже, чи справляє 4 вона враження дотепної,.

розумної, хитрої, корисної 4 і таке інше.

Другий етап. 4 (тлумачення ревкцій інших людей) .: 4 людина уявляє собi,.

як iншi 4 люди оцiнюють. її 4 вигляд. Хтось, наприклад, може притримуватись думки, що повних людей iншi люди найчастiше сприймають як непривабли;

вих.

Третій етап .(розвиток поняття про себе — self-concept). Наприк;

лад, людина може соромитися того, що вона «товста » .

Дзеркальна самiсть є суб «єктивним утворенням, яке не обов «язково вiдповiдає дiйсностi. Людина може помилятися щодо того, як її сприйма;

ють інші.

В той же час, залежність формування самості від взаємодії з інши;

ми людтми не означає, що наше розумiння самих себе радикально змiню;

ється кожен раз, коли ми беремо до уваги нову особу або нову ситуацiю.

Соцiологи розрiзнюють:

— «самiсть-поняття «(self-concept — себе-поняття) та.

— «самiсть-образ «(self-image — себе-образ).

" Самість-образ. «- це ментальне (розумове) бачення iндивiдом само;

го себе, яке є вiдносно тимчасовим ., воно змiнюється, коли iндивiд пе;

реходить з однiєї ситуацiї до iншої. Саме тому «себе-образ «ще назива;

ють ситуативною самістю. (situated-self), або ситуативним «Я » .

" Cамiсть-поняття. «(self-concept) — це бiльш стале бачення, усвiдомлення себе крiзь час — «дiйсне Я ». або «Я сам, яким я дiйсно є «.

Вiдкладення «себе-образiв «у пам «ятi — перелiк позитивних та негативних ситуативних самостей — звичайно акумулюється в часi та робить свiй внесок у побудову вiдносно стабiльного «себе-поняття » .

Здебiльше, послiдовнiсть «себе-образiв «скорiше «редагу .є ". нашi «се;

бе-поняття ", нiж витискує них. Дослiдження життєвих шляхiв показує,.

що «себе-поняття «можуть залишатися незмiнними 35 та бiльше рокiв.

Iнше важливе спостереження, це те, що структура. «себе-поняття «.

може змiнюватися вiд поколiння поколiння.

Що мається на увазi ?

Поширений метод дослiдження «себе-поняття «є тест «двадцяти питань «.

(twenty questions test), хоча точнiше його треба було б назвати тест двадцяти вiдповiдей, тому що за цим тестом iндивiд вiдповiдає разiв на одне питання: «Хто Я? ». Кожна вiдповiдь починається словами «Я.

є… " .

Короткий варiант цього тесту — 1 вiдповiдей на це ж запитання.

За цим варiантом надається 15 секунд для вiдповiдi. Вiзмiть аркуш па;

перу та приготуйтеся написати тiльки для самого себе 1 вiдповiдей на запитання «Хто я? », не турбуючись ані логікою, ані важливістю відпові;

дей. Пріготувалися? Почали. (Дати, 5 хвилин на запис).

Результати цього тесту найчастіше аналізуються підрахуванням частки, яку складає кожний з чотирьох видів зафіксованих рис, а саме:

А — фізичні характеристики, B — назви соціальних статусів та ролей.

(дочка, хлопець, студент, християнин, член такий-то партії і т.ін.), C.

— особистісні риси (дружнiй, чесний, працьовита тощо), D — невиразні.

або дуже загальні вислови (типу — «я — особа «або «я — частка Всесві;

ту ").

А тепер можна пояснити в якому розумiннi рiзнi поколiння мають рiзну структуру «себе-поняття ». Аналiз вiдповiдей американських сту;

дентiв за багато років показує, ще здебiльше вiдповiдi складаються, з назв рiзних соцiальних ролей та назв рiзних особистісних рис. За три десятирiччя таких дослiджень у США було помiчено, що у розподiлах вiдповiдей студентiв є статистично невипадковi змiни. У 5-х роках студенти характеризували себе головним чином у термiнах соцiальних ро;

лей. (студент, дiвчина, католик, член певного клубу тощо), але починаю;

чи із 7-тих років бiльшiсть вiдповiдей складалася з назв особистісних.

рис.. Причини цих змiн поки що не з «ясованi, але й сьогоднiшнi студен;

ти теж бiльше звертають увагу на те, якими. вони є, нiж на те, чим. вони.

є, на свiй розвиток, на самореалiзацiю, нiж на встановлення свого ста;

тусу та певних своїх соцiальних ролей.

Концепцiя дзеркальної самостi Чарльза Кулi мiстить в собi iдею.

того, що наша самооцiнка вiдзеркалює нашу уяву про те, як нас бачать.

iншi люди. Тобто, якщо сказати коротко, нашi самооцiнки частково є.

" вiдзеркаленими оцiнками ". Якщо дiтей схвалюють, поважають та люблять.

їх такими, якими вони є, у них звичайно формуються якостi самоприйнят;

тя та самоповаги. Тепле та дружнє поводження батькiв найчастiше приво;

дить до формування у дiтей високої самооцiнки. Але якщо важливi для дiтей дорослi люди — особливо члени родини — принижують та звинувачу;

ють дiтей, нехтують ними, тодi з найбiльшою ймовiрнiстю у них по вiдношенню до самих себе складається несхвальне, негативне ставлення.

При цьому " себе-поняття «людини впливає на її поведiнку.

Наприклад, є люди, якi вважають себе невдахами. °м здається, що вони зустрiчають невдачу за невдачею, нещастя за нещастям. Навiть коли вони наближаються до вдачi, їм завжди здається, що щось складається не так, i успiх обминає їх. В цiлому цi люди таким. чином встановлюють си;

туацiї, що вони забезпечують .їм невдачу. Якщо люди визначають себе як невдах, то вони потiм навiть позасвiдомо заходяться виправдовувати своє самовизначення. Тiльки таким чином вони можуть ствердити змiст свого самопоняття.

Завдяки тому, що люди мають само .-свiдомiсть, усвiдомлюють самих себе, деякi люди переживають сором «язнiсть .

Сором «язнiсть , — за визначенням психологів, це таке ставлення лю;

дини до самої себе, що схиляє її до надмiрної стурбованностi про те, як її оцiнюють iншi люди.

Дослiдження показують, що близько 4 вiдсоткiв дорослих амери;

канцiв вважають себе сором «язними. Сором «язливi люди часто прагнуть людських контактiв, але залишаються в «язнями своїх власних уявлень та почуттiв. Американськi психологи порiвнюють цю ситуацiю iз ситуацiєю, коли людина намагається керувати автомобiлем, у якого включенi гальма.

Сором «язливiсть — це важлива перешкода людському спiлкуванню. Во;

на створює проти нього бар «єр у школi, на роботi, у коханнi — на усiх тих аренах життя, де люди можуть задовольнити свої потреби. 1тiльки ра;

1зом i з допомогою iнших людей.

Основу сором «язливостi становлять надмiрна зосередженiсть людини.

на самiй собi та страх, що iншi люди оцiнюватимуть її негативно. Его;

центрична схильнiсть. тобто схильнiсть розглядати себе як центр подiй, взагалi часто ускладнює справу. Завдяки егоцентризму людина ба;

чить себе жертвою або мiшенню подiї, що у дiйсностi не спрямованi до неї. Наприклад, коли викладач вiдбирає з письмових екзаменацiйних робiт найкращi та найгiршi, щоб зробити деякi зауваження ранiш, нiж повернути всi роботи студентам, тi з них, що мають егоцентричну схильнiсть, часто, — ще не знаючи якi роботи вiдiбрни, — вважають, що вiдiбранi саме їх роботи.

7. Концепція Джордж Герберт Мiда.

Подальшу розробку концепцiя Чарльза Хортона Кулi отримала в пра;

цях Джорджа Герберта Мiда (1863−1931), який зробив до неї досить ваго;

мий внесок.

З точки зору Мiда є два аспекти людської самостi: «я «(I) — суб » ;

єктний аспект та «мене «(me), або об «єктний аспект. Наприклад, обмiрковуючи, чи поскаржитися викладачу на незвичайно велике та склад;

не завдання, студент може сказати собi: Якщо я. поскаржусь, викладач буде вважати мене. ледачим та безпорадним. Краще я. цього не робитиму " .

В цьому прикладi студент уявляє собi ставлення викладача. Роблячи це, студент розумово приймає роль викладача та дивиться на себе як на об " ;

єкт «мене ». В той же час вiн виступає як суб «єкт або «I » ., який вирiшує, що краще не скаржитися. Використання займенникiв «я «та «ме;

не «у цьому прикладi iлюструє суб «єктний та об «єктний вимiри самості.

Те, що стосується очикування iнших людей щодо студента, є його.

" .м ене ". Його реакцiя на цi експектацiї - це його «я » .

Коли людина визначає напрямок своїх дiй, вона припускає двоїстий пiдхiд — вiд «Я «та вiд «Мене ». I поведiнка людини є результатом.

внутрiшнього потягу та взаємодiї мiж двома постатями самостi.. Звичай;

но, перед тим, як розпочати дiю, «Я «бере до уваги «Мене », але iнодi.

поведiнка буває спонтанною, iмпульсивною та непередбаченою. Тобто «Ме;

не «не завжди стримує iмпульсивне «Я » .

В цiлому, концепцiя Мiда стосовно самостi, виходить з того, що.

" Я " руха .є поведiнку людини, в той час як «Мене » спрямову .є її.

Водночас Мiд стверджував, що ключовою умовою. розвитку самостi є.

здiбнiсть користуватися мовою. Проводячи внутрiшню розмову — звертаю;

чись до самiй себе. та вiдповiдаючи самій собi. — людина викликає в собi.

таки ж почуття, як i у iнших людей. Людина, наприклад, нерiдко питає.

себе: «Якщо я хочу, щоб ця особа вiдреагувала таким-то чином, що для цього потрiбно? Щоб спонукало б мене дiяти таким чином? » .

Iнакше кажучи, для Мiда мислення. —  це внутрiшня розмова ., у якій знаки — особливо мовнi знаки — надають можливiсть людинi вiдтворювати зовнiшнiй свiт у своєму внутрiшньому світі, у своєму розумiннi.

Згiдно Мiду, дiти звичайно проходять три стадi .ї розвитку самостi:

стадiю iмiтацi .ї, стадiю гри .(в когось, play .) та стадiю iгор .(за прави;

лами, games .). .

На першiй стадi .ї - iмiтацiї. — дiти вiком до трьох рокiв iмiтують людей з їх отчення без розумiння того, що вони роблять. Наприклад, ди;

тина може робити вигляд, що вона мов би «читає «книжку, хоча вона чи;

тати ще не вмiє. На цiй стадi .ї дитина ще не викону .є ролi, але готу .є ть;

ся сприймати стани iнших людей та дiяти так, як вони дiють. Тому це стадiя є також пiдготовчою до прийняття соцiальних ролей .

На другiй стадi .ї - стадi .ї «гри в когось » ., так би мовити акторсь;

кої гри — дiти грають в «дочки-матерi », «лiкаря та пацiєнтiв », «вчите;

ля та учнiв ", «полiцейських та розбiйникiв «та iншi — тобто дiти нама;

гаються брати на себе певнi соцiальнi ролi. В час такої гри дiти впер;

ше навчаються бачити навколишнiй свiт з точки зору, яка не є їх влас;

ною.

Особливо часто дитина приймає ролi людини, що є центральною у її.

життi. У соцiологiї така людина називається «значущий iнший ». У нор;

мальних сiм «ях «значущим iншим «для дiтей на цiй стадiї є звичайно матiр або батько. Наприклад, дiвчинка намагається поводитись iз своєю лялькою так, як мати поводиться з нею самою.

Третя стадiя .- iгор за правилами .- починається звичайно з раннь;

ого шкiльного вiку, коли дiти починають брати участь у спортивних та.

iнших iграх, що органiзуються за певними правилами. Це вже вступ до.

iгор життя. — тобто до iгор, в яких .ї х ролi .є реальними. та в яних вони.

мусять враховувати ролi та очiкування всiх учасникiв гри. Особливо це помiтно у спортивних командних iграх, таких як футбол, баскетбол та.

iнших. В таких iграх iндивiд повинен враховувати одночасно ролi та дiї.

багатьох гравцiв, а також ту систему правил, за якою йде гра.

В колективних iграх дiти мусять абстрагувати узагальнену роль, виходячи з конкретних ролей окремих учасникiв. Уявлення про них поши;

рюються, щоб охопити всiх людей в однiй ситуацiї - тобто «команду » .

Iнакше кажучи, дiти формують образ «узагальненого iншого ». (generalized.

other) — вони приходять до бачення своєї поведiнки з точки зору досить великої групи. I це готує їх до бачення своєї поведiнки з точки зору тих чи iнших соцiальних груп i спiльнот. I думати про свою поведiнку таким чином — це означає взаємодiяти у думцi з самим собою з точки зо;

ру певної спiльноти людей.

" Узагальнений iнший «це той механiзм, через який iндивiд стає.

суспiльством у мiнiатюрi. До складу його особистостi входять доминуючі.

ставлення його суспiльства. Соцiальнi психологи та соцiологи називають цей процес iнтерналiзацiєю .(internalization). У цьому процесi.

зовнiшний соцiальний контроль стає внутрiшнiм само-контролем. Без цих.

iнтерналiзованих ставлень неможлива анi самiсть. людини, анi спiльне.

життя. людей.

З точки зору концепцiї, що розробив Мiд, особистість. виступає як.

структура .тих статусiв та ролей, якi, — коли вони iнтерналiзуються, ;

стають самостю. людини. Тобто, iнградiєнти з яких формується самiсть ;

це основнi компоненти соцiальної структури.

Водночас саме суспiльство постiйно вiдтворюється людьми через ди;

намiчну взаємодiю мiж «Я «i «Мене «та поведiнку, що є результатом цiєї.

взаємодiї. Тобто, не тільки суспiльство формує самiсть людини, але й самостi людей формують суспiльство.

8. Типи соцiалiзацi ї .

Соцiалiзацiя, як ми вже казали, продовжується все життя. Ми муси;

мо змiнюватися все життя, тому що змiню .є ться свiт навколо нас. Усюди, де ми приймаємо нову роль або приєднуємося до нової групи, ми навчає;

мося новим очикуванням та новим iдентичностям.

У раннi роки дитина знайомиться з 1основними засобами соцiального.

1життя - 1засобами формування соціальних зв «язків та протиставлень, со;

1ціальних з «єднань та роз «єднань — мовою, нормами, цiнностями та вiру;

ваннями. Процес опанування дитиною iнформацiї i вмiннь, суттєвих для участi у тих звичайних дiях, з яких складається повсякденне життя, i.

для розвитку її самостi, одержав назву первинно .ї соцiалiзацi .ї (primary.

socialization).

Рання соцiалiзацiя вiдрiзняється вiд подальшої в декiльках аспек;

тах. По-перше, первинна соцiалiзацiя спрямована головним чином на такi.

елементарнi справи, як вмiння користуватися мовою та туалетом. Доросла соцiалiзацiя, навпаки, спрямована на синтез. iснуючих елементiв та до;

давання нових. Далi, доросла соцiалiзацiя бiльше базується на реалiзмi.

нiж на iдеалiзмi. Дiтей вчать бути чесними i не брехати. Пiзнiше вони навчаються тому, що так званi «маленькi невиннi неправди «також є.

прийнятною поведiнкою.

Крiм того, якщо первинна соцiалiзацiя концентрується на переда;

ваннi основоположних суспiльних цiнностей та мотивiв, то доросла соцiалiзацiя звичайно задовольняється тим, щоб те, що iндивiд говорить та робить, було прийнятним.

Пiд час нашого руху по життєвому шляху вiд дитинства до похилого вiку, ми час вiд часу опановуємо новi ролi та втрачаємо старi. Такi.

змiни соцiологи називають ролевим перехiдом. (role transition). У пе;

рехiднi перiоди людина звичайно переживає непевнiсть щодо того, що її.

очикує далi, та вiдчуває деяку напругу мiж її самостю та роллю. Але.

вона навча .є ться ролевим вимогам, прийма .є або перевизнача .є .ї х. так, щоб досягнути комфортної вiдповiдностi мiж самiстю та новою роллю. Коротко кажучи, людина корегу .є цiнностi, вiрування, поведiнку та свiй образ.

себе .

Рольова соцiалiзацiя має звичайно три основнi моменти .

Перший .- це набуття ново .ї ролi ., що вимагає роздуму над нею, екс;

периментування з новою роллю та пробної поведiнки, пов «язаною з нею.

Цю фазу називають попередньою. (anticipatory) соцiалiзацiєю.. Приклад цього — рольовi iгри дiтей в «дочки-матерi «та подiбнi. Але крiм ць;

ого сучасне суспiльство пропонує багато спецiалiзованих органiзацiй, що готують до виконання багатьох соцiальних ролей. Школи, коледжi,.

унiверситети допомагають опанувати рiзнi вмiння та знання. Створюються також рiзнi курси пiдвищення квалiфiкацiї. Органiзуються семiнари та конференцiї для обмiну досвiдом та новим знанням.

Другий момент. —  це пристосування старих ролей до обставин, що.

змiнюються. Наприклад, це необхiдно робити тим, хто одружується вдруге.

(або в енний раз), тому, що попередня роль чоловiка (або дружини) не може бути повнiстю адекватна у стосунку з новою дружиною (або чо;

ловiком).

Третiй момент. —  це звiльненя iндивiда вiд певних ролей або вихiд.

з них .

Деякi рольовi переходи потребують того, що має назву ре;

соцiалiзацi ї - навчання новим формам поведiнки, що йдуть всупереч тим.

формам, якi були опанованi ранiше .

Досить часто студентський досвiд примушує переглядати деяку час;

тину цiнностей, уявлень та звичок, що сформувалися ранiше у родинi та в школi. Iнший приклад: коли людина потрапляє в аварiю, втрачує ногу чи руку i тому вимушена кардинально змiнювати свої ролi, iдентичностi,.

виробляти новi очикуваня та нові самовизначення. Це, зрозумiло, екс;

тремальна форма ресоцiалiзацiї.

Оригiнальну теорiю ресоцiалiзацiї запропанував наприкiнцi 7-х рокiв американський психолог Роджер Гоулд (Rodger Gold). Вiн розглядає.

соцiалiзацiю дорослих не як продовження дитячої соцiалiзацiї, а як процес зживання, викорiнювання. психологiчних ознак дитинства.

Дорослi, з точки зору Гоулда, звiльняються, перш за все, вiд мiфiв дитинства — шляхом логiчного мислення та споглядання реального життя. Дорослi усвiдомлюють, що їх батьки недосконалi i не всемо;

гутнi, що навколишньму свiту дiла не ма .є до .ї х бажань та жахiв. (хоча в дитинствi вони думали навпаки), а також що будь-який авторитет можна оспорювати або заперечувати. (Треба мати на увазі, що такий висновок був би неможливим у тоталiтарному суспiльствi).

Успiшна. соцiалiзацiя дорослого за Гоулдом — це швидке подалання.

дитячих уявлень. про всемогутнiсть авторитету. та про те, що оточуючi.

повиннi задовольняти його потреби. Тут формується бiльш реалiстичне бачення свiту, здоровий критицизм i недовiра до авторитетiв та усвiдомлення того, що усi люди мають свої достойностi та свої вади. В цьому процесi людина стає толерантнiшою та досягає того чи iншого сту;

пеню внутрiшньої свободи.

9. Фактори соцiалiзацiї.

Фактори соцiалiзацiї .- це тi, хто перетворює народжену дитину у соцiальну iстоту та оснащує її усiм необхiдним для життя у суспільстві.

Чотири фактори є особливо важливими для передачi культури:

1) родина (сiм «я),) група однолiток, 3) школа та 4) засоби масової.

iнформацiї.

1) У бiльшостi випадкiв первинна соцiалiзацiя дитини вiдбувається в сiм " .ї. Сiм «я впливає на формування особистостi дитини пiд час її.

проходження через найпластичнiшу фазу становлення, але часто також i.

пiсля досягнення зрiлостi, коли людина зберiгає постiйнi i iнтенсивнi.

зв «язки зі своєю батькiвською родиною.

Жоден соцiальний iнститут не може серйозно конкурувати з родиною у справi формування особистостi людини у дитинствi. Саме у родинi ди .;

тина набуває головних рис своєї особистостi, .таких, що визначають тi.

вiдносно стали способи, за якими людина поводиться з iншими людьми у широкому дiапазонi ситуацiй (такі, наприклад, як приязнiсть, щедрiсть чи агресивнiсть).

Сiм «я є посередником мiж великим суспiльством i дитиною, i вона є.

головною дiючою силою з передаваннi культури, її трансляцiї у часi.

Сiм «я вiдiграє ключову роль у соцiалiзацiї дiтей також через те, що у багатьох сферах життя iншi люди поводяться з нею по-рiзному, в залежностi вiд того, яке мiсце посiдає її сiм «я у соцiальнiй структурi.

суспiльства. Як ми бачили, коли розглядали поняття приписного статусу .,.

значна кiлькiсть таких статусiв — таких як соцiальний клас, етнiчна група або раса, — задають певний пiдхiд до людини, до її оцiнювання.

iншими людьми. I тому не дивно, що у деяких вiдношеннях, члени рiзних соцiальних класiв зазнають рiзних умов життя i приходять дещо до рiзного бачення свiту, набувають рiзних уявлень про соцiальну ре;

альнiсть i готуються до рiзних кар «єр.

Вiдомий американський соцiолог Мелвiн Кон (кiлька слiв про Мелвiна) у 7-тi роки виявив, що, батьки, зайнятi розумовою працею.

(«бiлi комiрцi », як кажуть американцi) намагаються розвинути у своїх дiтей внутрiшнi критерi .ї .поведiнки. Вiдповiдно, вони частiше реагують на вчинки дiтей, виходячи з 1iнтерпретацiї їх намiрiв, мотивiв цих вчинкiв. А батьки, зайнятi фiзичною працею («синi комiрцi ») роблять бiльший наголос на слухняностi (конформностi), i схильнi бiльше реагу;

вати на наслiдки. поведiнки дiтей.

У останнi десятирiччя соцiологи вiдзначають зближення форм повод;

ження з дiтьми в рiзних соцiальних класах американського суспiльства.

Але — це статистично. У кожному конкретному випадку стосунки батькiв i.

дiтей дуже вiдрiзняються: навіть якщо порiвняти стосунки однiєї дитини окремо з батьком i окремо з матiр «ю, або батька чи матерi з рiзними дiтьми. Вiдрiзняються дуже i стосунки у рiзних сiм «ях одного соцiаль;

ного класу або однiєї етнiчної групи.

Наприклад, виявлено, що на соцiалiзацiю дитини значний вплив має.

те, якої вона статi, i якою по порядку вона народилася. Наприклад,.

єдина дитина у сiм «ї, найстарша дитина, середня за народженням дитина, наймолодша дитина, — усi вони набувають досвiду у дещо рiзному свiтi,.

у рiзних соцiальних зв «язках. Цi вiдмiнностi вiдзеркалюються у тому, що у порiвняннi з питомою вагою серед населення 3першонароджених.

помiтно бiльше серед студентiв ., серед людей з пiдвищеним IQ, серед тих, хто потрапляє до довiдника «Хто є хто в Америцi » ., серед космо;

навтiв та серед американських президентiв. (першонароджених 5. вiдсот;

ки).

) Важливi функцiї у соцiалiзацiї вiдiграють також групи од;

нолiток, — осiб, що мають приблизно однаковий вiк.

По-перше, групи однолiток забезпечують арену, на якiй дiти можуть набувати досвіду незалежностi вiд контролю дорослих. У юностi групи однолiток стимулюють пошук молодими людьми бiльшої свободи.

По-друге, групи однолiток дають дiтям досвiд таких взаємовiдно;

син, у яких вони можуть спiлкуватися як рiвнi. В протилежнiсть цьому, у свiтi дорослих дiти займають позицiю пiдлеглих, активнiсть яких до;

рослi спрямовують i контролюють, дiяльнiстю яких дорослi керують.

По-трет є, групи однолiток являють собою таку соцiальну сферу, у якiй позицiя дитини не .є маргiнальною. Тобто, у цих групах дiти можуть набувати такого статусу, у якому їх активнiсть i їх iнтереси не є дру;

горядними або несуттєвими ., а, навпаки, є головними ., i не тiльки для них самих, але й для оточуючих.

I по-четверте, групи однолiток є механiзмом передавання нефор;

мальних знань, сексуальної iнформацiї, традицiй порушення соцiальних норм, забобонiв, фольклору, анекдотів, жартiв, iгор i такого iншого.

3) Школа.

Звичайно школи характеризують як агенцiї, що забезпечують офiцiйне, свiдоме i систематичне навчання. Але школи навчають бiльшо;

му, нiж вмiнням та знанням, зазначеним у навчальнiй програмi. Навмисно чи ненавмисно, школи передають дiтям також так звану приховану програ;

му.

Прихованою програмою 3 (hidden curriculum) соцiологи називають той комплекс неформулюємих цiнностей, ставлень та форм поведiнки, що вiдзеркалюють 1 домiнуючи неформальнi орiєнтацiї певної спiльноти.

Справа в тому, що учнi навчаються не тiльки пiд час офiцiйних за;

нять, але i у взаємодiї з усiм шкiльним оточенням — з фiзичним середо;

вищем, з тими ставленнями вчителiв та iнших учнiв, якi вони виявляють один до одного, i з бюрократичною органiзацiєю школи.

Змiст прихованої програми здебiльше формується вчителями i прово;

диться ними у їх поводженнi з учнями. Такi програми найчастiше мiстять у собi цiнностi середнього класу i його мораль. Вони заохочують такi.

якостi, як працьовитiсть, вiдповiдальнiсть, свiдомiсть, надiйнiсть,.

стараннiсть, самоконтроль, ефективнiсть i емоцiйна сталiсть.

(Про функцiї засобiв масової iнформацiї, подивиться за пiдручниками самостiйно).

ТЕМА 1. СОЦIАЛЬНА ВЗАЄМОДIЯ.

1. Поняття соцiальнної вза є модiї.

Основна одиниця. людської поведiнки — це дiя. Все, що ви можете зробити — є дiєю: встати ранком з лiжка, одягтися, поснiдати, увiйти в аудiторiю, прочитати речення i таке iнше. Деякi нашi дiї не виконують;

ся нi для кого крiм нас самих, але бiльшiсть наших дiй зачепає нашi.

стосунки з iншими людьми, i таким чином, складають елементи взаємодiї.

з ними.

Дiї, що зачiпають будь-якi iнтереси хоча б однiєї iншої людьми,.

(тобто впливають на умови задоволення якої-небудь її потреби), назива;

ють. соцiальними. дiями .

Це широке .визначення, тому що суб «єкт дiї може iнодi не знати, що наслiдки його дiї зачiпають iнтереси iнших людей (опосередкована дiя через невiдомi суб «єкту змiни у природному навколишньому середовищi).

Тому на мiкросоцiологiчному рiвнi вживають iнше, бiльш вузьке визна;

чення соцiальної дiї.

Соцiальна дiя, у мікросоціологічному розумінні, — це поведiнка,.

що або зорiєнтована на iнших людей, або вiдбувається пiд їх впливом.

Навiть якщо людина просто поводиться так, щоб не заважати iншим людям, тобто щоб не зачiпати їх iнтереси, — це соцiальна дiя. Наприк;

лад, людина у читальному залi намагається працювати тихо (або — навпа;

ки) це теж соцiальна поведiнка.

Коли люди у своєй поведiнцi беруть до уваги один одного, тодi їх соцiальнi дiї складаються у соцiальну взаємодiю. у мікросоціологічному розумінні цього терміну. В цьому розумінні соціальна взаємодія. — це обопiльний та взаємний вплив двох або бiльше людей на поведiнку один одного.

Саме тому соцiальна взаємодiя складається iз взаємного впливу мiж дiями рiзних людей, це так би мовити, «будiвельна цеглинка », з якiй складаються всi процеси соцiального життя. Без соцiальної взаємодiї.

людина не може одержати анi знань, анi вмiнь, якi необхiднi їй, щоб стати дiючим членом суспiльства. Без соцiальної взаємодiї були б не;

можливi будь-якi соцiальнi iнституції чи групи.

Коли ми вивчаємо соцiальну взаємодiю у зазначеному розумінні ми дослiджуємо поведiнку на мiкросоцологiчному рiвнi. Саме мiкро;

соцiологiя займається детальним вивченням того, що люди роблять, про.

— ;

що думають та говорять в їх повсякденному життi — хвилина за хвилиною.

У сучаснiй соцiологiї є кiлька пiдходiв до вивчення соцiальної.

взаємодiї, й кожен з них дає додаткове, вiдмiнне від інших, розумiння цього поняття. Ми розглянемо чотири основнi пiдходи:

1) iнтеракцiонiстський,) драматургiчний, 3) етнометодологiчний, та 4) соцiального обмiну. Всi цi пiдходи вiдносяться до мiкросоцiально;

го рiвня.

. Соцiальна взаємодiя як знакова взаємодiя.

Iнтеракцiонiсти звертають увагу на те, що люди живуть вiдночас у двох середовищах — фiзичному та знаковому. Те, що вiдбувається навколо людини, вона вiдбиває у думцi та витлумачує.

Людина не реагує безпосередньо на те, що бачить, чує або вiдчуває.

iншим чином — вона спочатку намагається оцiнити, що отриманi вiдчуття означають, що стоїть за ними.

Наприклад, сорчка це не є просто поєднання певних вiзуальних та тактильних впливiв на вiдповiднi органи чуттiв. Ми надаємо їм певного значення, коли визначаємо сорочку саме як предмет одягу, а не, наприк;

лад, як «простирадло «або «прапор ». Крiм того, виходячи з фасону та якостi сорочки, в яку одягнута людина, ми можемо зробити деякий висно;

вок щодо соцiального стану самої людини. А якщо людина одягнута у пев;

ну форму, то ми можемо зробити висновок про її професiю, а iнодi також.

i про її ранг.

Взагалi можна сказати, що ми спрямовуємо свою поведiнку саме тими.

значеннями, якi ми надаємо подiям, людям та речам, взагалi всьому, що.

вiдбувається навколо нас. Якщо б ми не визначали цих значень, нашi дiї.

були б випадковими та хаотичними. I тому iнтеракцiонiсти говорять, що.

нашi визначення ситуацiй є вирiшальними для соцiальної взаємодiї .

Визначення ситуацiї - це те тлумачення, яке ми даємо нашому без;

посередньому (найближчому) оточенню.

У своїй думцi ми уявляємо собi наше середовище, репрезентуємо йо;

го собi за допомогою знакових засобiв, складаємо про нього певне вра;

ження та оцiнюємо можливий для нас напрямок дiй.

З точки зору iнтеракцiонiстiв, те, що ми називаємо «фактами », са;

мостiйного iснивання не має, незалежного вiд людей, якi їх спостерiга;

ють та надають їм певного значення. Так званi «дiйснi «факти це, з точки зору iнтеракцiонiстiв — способи визначення людьми рiзноманiтних ситуацiй.

— 3 ;

Як можна витлумачити значення того, що робить чоловік, коли він косить газон. Цей чоловік може виглядати як такий, що прикрашає своє.

подвiр «я, або.

— що займається фiзичними вправами, або.

— що пiдтримує свiй iмiдж в очах сусiдiв, або.

— що пiдтримує репутацiю своєї мiсцевостi, або.

— що уникає своєї дружини, або.

— що досаждає сусiду, який хоче спати, або.

— що заробляє грошi.

Стародавня притча про трьох каменярiв. На питання, що робите, во;

ни вiдповiдали по рiзному: один — я заробляю грошi, другий — я кладу цеглу, третiй — я будую храм Божий, стояти якому вiки.

Хоча визначення певної ситуацiї рiзними людьми можуть бути неод;

наковими, але коли люди приходять до спiльного розумiння потреби поєд;

нати свої дiї з дiями iнших людей, вони швидко досягають однакового визначення спiльної для них ситуацiї.

Якщо Вам потрiбно купити хлiба, перетнути вулицю iз жвавим транс;

портним рухом або спiвати у хорi, Ви мусите надати вiдповiдальнiй си;

туацiї таке саме значення, як надають їм продавець хлiба, водiї транс;

порту або iншi спiваки хору. Тiльки таким шляхом Ви можете виконати разом з iншими людьми вiдповiдну спiльну дiю.

Можна сказати, що взагалi нам вдається вести спiльне життя з.

iншими людьми саме завдяки тому, що у бiльшостi випадкiв нашi визна;

чення ситуацiй спiльної дiї в основному спiвпадають.

З цiєї точки зору, культура виступає як погодженi значення ., або.

як визначення ситуацiй, що подiляються членами суспiльства.

Вiдповiдно, соцiалiзацiя визначається як процес, через який виз;

начення ситуацiй, що подiляються членами суспiльства, передаються нас;

тупному поколiнню.

Взагалi iнтеракцiонiсти вважають, що сама реальнiсть. створюється людьми через тi визначення, якi вони їм дають.

Американський соцiолог Вiл «ям Томас (William Thomas) на початку.

3-х рокiв висловив цю думку у формулюваннi, яке пiзнiше стали вiдомим назвати «теоремою Томаса », хотя точніше було б говорити аксіома або постулат Томаса: " Якщо люди визначають ситуацiї як дiйснi, цi ситуацiї.

стають дiйсними за їх наслiдками " .

Теорема Томаса. (точнiше аксiома, постулат Томаса) звертає увагу на той факт, що ми реагуємо не тiльки на об «єктивнi особливостi ситу;

ацiї, але також й на те значення, яке ця ситуацiя має для нас. Коли ми.

— 4 ;

надаємо чому-небудь певного значення, це впливає не тiльки на те, що ми робимо або не робимо, але також й на наслiдки нашої поведiнки.

Припустимо, що поширюється невiрне визначення, а саме — що певний банк прямує до банкрутства. Тоді починається рiзке зростання вимог клієнтів до банку поверути їх внески. Але жоден банк не в змозi негай;

но повернути усi або майже усi вклади. Тому такий банк вимушений закри;

тися. У подiбних випадках не потрiбно нiякої змови, щоб невiрне визна;

чення стало вiрним. Здiйснення його вiдбувається невимушено, коли люди дiють так, як якби це визначення було вiрним.

У мiжрасових вiдносинах теорема Томаса пояснює невдачi меншини.

Якщо люди уявляють собi чорних, жовтих або євреїв як таких, що мають певнi риси, то незалежно вiд того вiрнi цi уявлення чи невiрнi, але такi визначення впливають на поведiнку тих людей якi цi уявлення ма;

ють.

В iсторiї людства дуже негативнi уявлення перiодично. спричиняли геноцид та вiйну. Поколiння бiлих американцiв, наприклад, вважали чор;

них низчою расою. А через те, що бiлi контролювали центри iнсти;

туцiональної влади, вони залишали за чорними лише невелику частину можливостей американського суспiльства. Дiючи за своїми расистськими визначеннями, бiлi формували такі соціально-політичні умови, за яких чорнi були менш освiченими, виконували бiльше непристижної працi, жили у бiднiших будiвлях та мали гiрше здоровэя нiж бiлi. Так, на думку американських соцiологiв, бiлi створили соцiальний порядок, для якого була характерною iнституцiональна дискримiнацiя (детальнiше ми будемо це розглядати у роздiлi про расовi та етнiчнi вiдносини).

Я вважаю, що в нашій iсторiї радянських часiв аналогiчне створен;

ня реальностi вiдбувалося, коли в дiях державної влади реалiзовувалось визначення заможних селян як «куркулiв », як «кровопивцiв », як «во;

рогiв ", що мають бути «знищенi як клас ». Те, що було зроблено на ос;

новi таких визначень проти цих людей, — таки зробило більшість з цих людей справді ворогами радянського ладу.

3. Драматургічний підхід.

Другий пiдхiд до вивчення соцiальної взаємодiї, що є досить поши;

реним у сучасній соцiологiї, це так званий драматургiчний пiдхiд .

Вихiдне положення цього пiдходу є таким. Якщо ситуацiї самi себе не визначають, а мусять бути створенi через знакову комунiкацiю, то.

соцiальне життя є подiбним до театру, де реальнiсть також створюється.

— 5 ;

через її визначення.

Цей пiдхiд, при якому соцiальний свiт змальовується як природний.

театр ., вперше запропонував наприкiнцi 5-х рокiв американський соцiолог Ервiн Гофман (Erving Goffman). Вiн назвав цей пiдхiд драма;

тургiчним. За Гофманом, ми всi є як акторами, так i глядачами, i.

нашi ролi — це соцiальнi ролi, якi ми вiдiграємо у повсякденному життi.

Гофман видiлив декiлька аспектiв, у яких життя подiбне театру.

Один з цих аспектiв полягає в тому, що у життi люди часто намага;

ються контролювати ту реальнiсть, яку бачать iншi люди. Гофман вказу;

вав, що тiльки тодi, коли ми можемо впливати на формування уявлень.

iнших людей про нас, тодi ми маємо надiю передбачати або контролювати те, що буде вiдбуватися з нами самими. Ми кровно зацікавленi подати себе iншим людям таким чином, щоб вони бачили нас у привабливому свiтi. Цьому процесу Гофман дав назву — управлiння через враження.

(impression management).

Ми забезпечуємо «глядачiв «визначенням того, хто й що ми є, з надiєю, що вони знайдуть нас переконливими. I ми намагаємось прихову;

вати поведiнку, що несумiсна з образом, який ми намагаємось створити.

Наприклад, ми можемо спробувати приховати помилки, якi ми робимо, та тi кроки, якими ми виправляємо помилки. Або ми можемо показувати iншим людям тiльки кiнцевий продукт й приховувати процес, що дає цей про;

дукт. Так, молодi викладачi часто приховують вiд студентiв, як багато часу вони витрачають на пiдготовку до лекцiй.

Ви займаєтесь управлiнням через враження, коли вирiшуєте, що одягти у певних випадках — коли збираєтесь на вечерiнку, на побачення або на iспити в унiверситет. Взагалi, можна вважати встановленим, що одяг є ключовим компонентом управлiння через враження.

Цю аналогiю мiж сценiчною та соцiальною взаємодiєю Гофман розгор;

нув далi. В соцiальнiй взаємодiї вiн видiлив переднiй план. (front.

region), як мiсце, аналогiчне сценi, яку бачать глядачi, а також.

заднiй план. (back region) — як мiсце поза сценою, де актори готуються до вступу у сценiчну дiю. Саме тут, так би мовити, за кулiсами життя, люди здiйснюють тi форми поведiнки, що протирiчать враженням, якi вони намагаються справити на «глядачiв » .

Гофман iлюструє рiзницю мiж переднiм та заднiм планом описом змiн, що вiдбуваються у поведiнцi офiцiантiв ресторану, коли вони пе;

реходять з кухнi до обiдньої залі.

На передньому планi (в обiдньої залi) вони демонструють.

— 6 ;

ввiчливiсть у поводженнi з гостями. На задньому планi (в кухнi) вони вiдкрито осмiюють прислужливiсть, яку вони мусять демонструвати на пе;

редньому планi. Крiм того, саме на кухнi вони роблять грязну частину своєї роботи, що стосується приготування їжи.

Дослiдження показують, що соцiальнi зв «язки звичайно сильнi серед.

людей ., 1що подiляють спiльнi «заднi плани «життя, тому що вони мусять.

берегти свої секрети вiд стороннiх.

Хоча пiдхiд, запропонований Гофманом, звичайно класифiкують як.

iнтеракцiонiстський, його роботи у деяких суттєвих моментах вiдходять вiд традицiйних формулювань знакового iнтеракцiонiзму. Iнтеракцiонiсти розглядають кожну ситуацiю як заново побудовану .- частинка за частин;

кою — особливих комбiнацiй активностей та значень, що функцiонують у певних обставинах. Гофман же описує соцiальне життя як певнi структури .,.

що мають невидиме, але реальне iснування поза видимими справами пов;

сякденного життя. Ця основна система спiввiднесення забезпечує.

стабiльнi правили, якi люди застосовують у формуваннi своєї поведiнки.

Iнтеракцiонiсти припускають, що соцiальна реальнiсть є такою,.

якою ми її вважаємо. Але виникають питання: якщо це так, то як ми при;

ходимо до створення у наших думках та бесiдах до такого бачення соцiального життя, яке є упорядкованим та структурованим? Яким чином ми аналiзуємо подiї так, що вони виступають пов «язаними мiж собою? Як ми встановлюємо фактичний характер наших iнтерпретацiй та оцiнок?

Такi питання вперше були поставленi у 6-тих роках Гарольдом Гарфiнкелем (Harold Garfinkel) та його колегами. Вони заходилися проа;

налiзувати та детально описати звичайнi повсякденнi дiї людей, що вва;

жаються само собою зрозумiлими, з точки зору пiдходу, який вони назва;

ли етнометодологiєю.

4. Етнометодологія.

" Етно «(Ethno) походить вiд грецького слова, що означає «народ », а слово методологiя тут означає теоретизування про процедури, якими щось робиться. Таким чином, буквально, етнометодологiя. позначає теоретичний.

пiдхiд до тих процедур — правил та дiй, якi ми фактично використовує;

мо, щоб зробити соцiальне життя та суспiльство зрозумiлими нам самим.

та iншим людям.

Кажуть, що етнометодологiя. це вивчення того, як люди у своєму повсякденному життi створюють та подiляють їх визначення реальностi.

Вихiдною основою для побудови етнометодологiї стали iдеї нiмець;

— 7 ;

кого соцiального фiлософа Альфреда Шютца (Alfred Schutz).

Шютц зауважує, що у нашому повсякденному досвiдi ми припускаємо, що дiйсний свiт iснує навколо нас незалежно вiд нашого досвiду. Вiн стверджує, що це бачення вiдображує певну розумову установку. Іншi ро;

зумовi установки припускають iснування свiту iз зовсiм iншими характе;

ристиками. Вони включають в себе як «реальностi «сни, гiпнотичнi ста;

ни, галюцiнацiї або театральнi видовища.

При рiзних припущенях та типах логiки люди створюють рiзнi свiти.

Етнометодологи дослiджують, як ми приходимо до створення припущення про те, що iснує зовнiшня соцiальна реальнiсть та порядок, i як ми приходимо до ствердження — один у одного цього припущення, як ми пере;

конуємо один одного у тому, що iснує упорядкована зовнiшня соцiальна реальнiсть.

Один з методiв, якi застосовує у своїх дослiдженнях Гарфiнкель, це демонстрацiйний експеримент. Суть експеримента полягає в тому, що експериментатор вносить у ситуацiю спiлкування яку-небудь неприємну несподiванку для того, щоб вiдкрити звичайно прихованi очикування.

Наприклад, Гарфiнкель пропонував своїм студентам вступати у розмову, а потiм просити пояснити значення того чи iншого звичайного вислову спiвразмовника.

Приклади:

1.Iнший: Як почуває себе твоя подруга ?

Студент-експериментатор: Що ти маєш на увазi, коли питаєш: її.

фiзичний стан чи розумовий ?

Iнший: Я маю на увазi, як вона себе почуває? Що з тобою ?

Студент-експериментатор: Зi мною нiчого. Просто поясни трошки, що.

ти маєш на увазi?

Iнший: Не має значення. Полишимо це. Як твої справи в універ;

ситеті ?

Студент-експериментатор: Що ти маєш на увазi, коли кажеш «Як твої.

справи? «.

Iнший:Ти знаєш про що я питаю.

Студент-експериментатор: Я дiйсно не знаю.

Iнший: Що з тобою? Ти захворiв ?

З допомогою таких методiв Гарфiнкель намагається вiдкрити тi не;

помiтнi розумiння, що звичайно вважаються само собою зрозумiлими — за формулою повсякденного спiлкування: «Ти знаєш, що я маю на увазi » .

— 8 ;

Ми особливо глибоко вiдчуваємо важливiсть загальноприйнятих, уз;

вичаємих значень, якi є основою наших взаємодiй, коли цi значення рап;

тово змiнюються. Гарфiнкель давав своїм студентам таке завдання: вiн запропонував їм почати поводити себе вдома так, мов би вони не дiти своїх батькiв, а квартиранти, вживати звернення «мiстер «та «мiсiс » ,.

виявляти стриманiсть, яка притаманна спiлкуванню чужих людей. У себе вдома вони мусили ввiчливо просити дозволу скористатися ванною, холо;

дильником, телефоном i таке iнше. Деякi студенти вiдразу вiдмовились вiд такого експерименту тому, що вважали, що це може призвести до конфлiкту у сiм «ї. А тi студенти, що погодились були приголомшенi ре;

зультатами експерименту.

Члени сiм «ї були повнiстю здивованi. Вони весь час намагалися зрозумiти причини такої дивовижної поведiнки i якось налагодити звичне нормальну ситуацiю в сiм «ї. Звiти студентiв сповiщали, що змiна їх по;

ведiнки викликала подив, занепокоєння, збентеження, тривогу. У багать;

ох родинах їх члени оцiнювали студентiв як егоїстичних, дрiб «язкових, неуважних, непорядних, неввiчливих i таке iнше. Члени сiмей вимагали пояснень: «Що трапилось? Що з тобою? Може тебе виключили з коледжу ?

Ти захворiв? Чому ти раптом з «їхав з глузду? Ти дiйсно з «їхав з глузду, чи витворюєш все це через свою дурiсть? «й таке iнше.

Висновок тут такий: у життi є безлiч правил, якi ми звичайно не усвiдомлюємо. Але порушення цих правил може давати непередбаченi i ду;

же неприємнi результати.

Етнометодологiчнi дослiдження показали, що соцiальнi структури багато в чому iснують лише завдяки тому, що достатня кiлькiсть людей погоджується дiяти за тими правилами, що склалися. Навiть держава та.

її органи iснують тiльки тодi, коли досить багато людей поводяться що;

до них, як до дiйсно iснуючих. Але коли велика кiлькість людей ставить пiд сумнiв владу iснуючої держави, то можуть вiдбуватися революцiйнi.

змiни. Цей процес подiбний до процесу збанкрутування того банку, з якого всi вкладники забажали майже одночасно взяти свої грошi.

Ще необхiдно зауважити, що етнометодологiя має, так би мовити, су;

перечливу репутацiю. Деякi її прихильники вважають, що вона є одним з найважливiших починань у сучаснiй соцiологiї. її ж критики вважають її.

чимось лише трошки бiльшим, нiж забавною дивиною. Ця проблема поки що залишається вiдкритою. I саме тому, що самi методики етнометодологiв поки що дозволяють робити лише якiснi i не досить визначенi висновки.

5. Взаємодiя як соцiальний обмiн.

— 9 ;

З точки зору теорiї соцiального обмiну, запропонованої амери;

канським соцiологом Джорджем Хомансом (George Homans) на початку 7-х рокiв, спiлкування мiж людьми завжди вiдбувається на основi їх нама;

гань збалансувати свої витрати на цей процес та винагороди, якi вони в.

ньому одержують.

Згiдно з цiєю теорiєю поведiнка людини зумовлюється тим, чи вина;

городжувалася, i як саме, аналогiчна поведiнка у минулому. Це здiйсню;

ється, за Хомансом, на основi таких чотирьох принципiв:

1. Чим бiльше певний тип поведiнки винагороджується, тим частiше вiн буде повторюватися.

. Якщо винагородження за певнi типи поведiнки залежать вiд яки;

хось умов, то людини буде намагатися дотримуватись цих умов.

3. Якщо бiльшi витрати набагато збiльшують винагородження, то за;

ради великого винагородження люди готовi йти на бiльшi витрати.

4. Якщо певна потреба людини майже повнiстю задовольняється, то людина менше готова прикладати додаткових зусиль, щоб задовольнити цю потребу ще повнiше.

В теорiї обмiну винагородження не мається на увазi тiльки у ма;

терiальнiй формi. В теорiї соцiального обмiну винагородження визнача .;

ється як будь що, заради чого людина готова йти на якiсь витрати, що.

потребує вiд неї вступ у певну взаємодiю з iншою людиною або людьми.

З iншого боку, витрати .- це все те, чого людина намагається або.

уникнути або мiнiмiзувати.

Прибутки. визначаються як винагороди зменшенi на витрати.

Винагородженням ., з точки зору теорiї соцiального обмiну, може бу;

ти приємне вiдчуття, безпека, престиж, iнформацiя i навiть можливiсть внутрішньо краще ставитись до самого себе.

Теорiя обмiну стверджує, що в цих обмiнах люди притримуються так званої стратегiї «мiнiмаксу «- мiнiмiзацiї витрат та максимiзацiї ви;

нагородження.

Тут тiльки треба зауважити, що проблемою залишається вимiр вина;

городжень. та витрат у порiвняльних одиницях.

[Нагадати пiдхiд київського академiка Миколи Амосова — баланс за;

доволення та невдоволення та про модель «соцiон «Дмитра Галенка].

З точки зору теорiї обмiну соцiальна взаємодiя складається з обмiну дiями щонайменш двох людей. Уявiть, наприклад, що двоє людей ;

спiвробiтники. Один з них новачок i постiйно звертається до другого за порадою, а другий цi поради дає. Цей процес буде дiйсно вiдбуватися,.

— 1 ;

якщо цi двоє вступають у певний обмiн. Наприклад, якщо перший в обмiн на поради, якi вiн отримує, дає другому визнання та вдячнiсть. Тодi.

обидва можуть бути винагородженi й задоволенi.

Але обидва також несуть певнi витрати. Перший зменшує свою само;

оцiнку, другий перериває свою роботу, щоб надати першому пораду. До тих пiр поки вони обидва отримують вiд своїх стосункiв прибуток (вина;

городження мiнус витрати), цi стосунки можуть продовжуватись. Але якщо прибуток, що очiкується, не буде задовольняти одну із сторін, то цi.

стосунки закiнчаться.

Теоретики соцiального обмiну вважають, що у соцiальнiй взаємодiї.

люди притримуються принципу взаємностi, тобто правила, згiдно з яким.

люди допомагають тим, хто допомагає їм i навпаки .: тобто притримуються правила: «добро за добро, зло за зло » .

В негативному аспектi цей принцип, вiдомий з бiблейських часiв як «око за око, зуб за зуб ». Але в Новому Заповiтi запропоновано людям притримуватися іншого принципу. Але в чому він інший, і чому відпові;

дає теорії обміну.

Вважається, що принцип взаємностi спрацьовує на багатьох рiвнях соцiального життя. Навiть у мiжнародних справах.

Але логiка теорiї обмiну — це все-таки спрощена схема реальних взаємодiй. Приклад — реакцiя робiтникiв на стимулюючи норми винагород;

ження за працю. Іноді вони цi норми регулюють самi, щоб працювати з певною швидкістю.

Смелзер вважає (с.135), що це не відповідає теорії обміну. Але чи це так?

Як це витлумачити з точки зору теорiй обмiну? (Див.

Смелзер).

6. Складення уявлення про iнших людей.

Коли людина сприймає iнших людей або думає про них, вiдбуваються два важливi процеси. По-перше у неї формується враження. про цих людей, а по-друге, вона приписує їх поведiнцi певнi причини.

Розглянемо кожен з цих процесiв.

а) Формування вражень.

Коли одна людина вступає у контакт з iншою, вона найчастiше помiчає, перш за все, певнi фiзичнi характеристики іншої людини — її.

вiк, стать, зрiст, одяг i таке iнше. Крiм того, помiчає жести iншої.

людини, її манеру говорити, iнтонацiї голосу, мiцнiсть потиску долонi.

та iншi риси поведiнки. На основi таких штрихiв робляться узагальнення.

i створюється певний образ iншої людини. А потiм цей образ використо;

вується ., коли виникає потреба уявити собi, як ця людина може поводи;

тись у тих чи iнших обставинах. I саме тi образи. iнших людей, що фор;

муються у Вашiй уявi, впливають на те, як ви до них ставитесь i як з ними поводитись.

Створення образу. iншої людини часто вiдбувається iз використанням.

категорiй, .якими забезпечує людину культура її суспiльства. Так, люди;

на нерiдко характерiзується у термiнах статусiв. (робiтник, жiнка, ук;

раїнець, вчитель, батько) або особистих рис. (привiтний, жорсткий, вiдповiдальний, безпорадний i таке iнше).

Використання таких категорiй обумовлено тим, що людина є надто складною для того, щоб ми могли брати до уваги кожну деталь її по;

ведiнки при кожнiй зустрiчi. Категорiї. допомагають нам структурувати i.

узагальнювати. великi обсяги iнформацiї про iнших людей — класифiкувати.

їх та надавати видiленим класам певнi назви.. Це дає нам можливiсть застосовувати для розумiння людей у нових. зустрiчах з ними 1минулий.

1досвiд нашого спiлкування.

Такi категорiї, що є розумовими структурами для обробки та ор;

ганiзацiї iнформацiї, соцiологи i психологи називають схемами.

Один з типів таких схем складають так званi стереотипи.

Стереотип. — це спрощене i негнучке схематизоване уявлення про соцiальну групу або про її представникiв.

Саме тодi, коли керуються стереотипом, вважають, що всiм. членам певної соцiальної групи притаманна певна сукупнiсть особистих рис. У дослiдженнях американських соцiологiв були виявленi стереотипи працюю;

чої жiнки, футболiста, професора коледжу та iншi. Наприклад, працюючу жiнку чоловiки найчастiше вважають конкуруючою i нежiночною. Так, ви;

ходячи з часткової iнформацiї про особу, люди заповнюють нестачу знань тим сурогатом iнформацiї, яким забезпечує певна схема ., вiдповiдний.

стереотип .

б) Приписування причин поведiнцi людей .

Процес складення уявлення про iнших людей не зупиняється лише на формуваннi вражень про них. Для того, щоб зрозумiти їх поведiнку ми часто намагаємося вiдкрити ., чому .саме вони дiють певним чином. Цей процес дiстав у психологiї i соцiологiї назву каузальної атрибуцiї.

(causal attribution), тобто приписування причин, або просто атрибуцiї.

Розрiзняють два основнi види атрибуцiї - диспозицiйну i ситу;

ацiйну.

Атрибуцiю називають диспозицiйною, якщо причини певної поведiнки людини пов «язують з внутрiшнiми факторами, такими як особистi риси i.

якостi людини.

Атрибуцiю називають ситуацiйною, якщо причини певної поведiнки людини пов «язують iз зовнiшними обставинами, такими як умови та обста;

вини поведiнки.

Те, як саме пояснюється поведiнка людини, може мати далекосягаючi.

наслiдки. Наприклад, зовсiм по-рiзному будують поводиться щодо учня його батьки в залежностi вiд того, як вони розумiють причини того, чо;

му вiн погано вчиться у школi. Одна справа, якщо вони це пояснюють че;

рез нестачу здiбностей або мотивацiї (диспозицiйнi .фактори), i друга справа — якщо причину вони вбачають у вадах самої школи, невмiлостi.

вчителiв, або злиднiв (тобто ситуативних. факторiв).

Дослiдженнями встановлено, що коли люди витлумачують поведiнку.

iнших .людей, вони найчастiше переоцiнюють .ту мiру, у якiй ця поведiнка випливає з їх особистих якостей. Це явище дiстало назву фундаменталь;

ної помилки атрибуцiї (fundamental attribution error). Причини ж влас;

ної. поведiнки люди найчастiше схильнi вбачати у ситуацiйних. факторах.

Люди найчастiше вважають, що свої власнi. дiї вони обирають вiдповiдно до того, як їх виховали, а що iншi. люди дiють певним чином через їх особистi якостi, якi їм притаманнi.

З попередньої теми «Соцiальна взаємодiя «одне питання залишається на самостiйну роботу. Це «Спiлкування з iншими «(«Communication with.

Others ", р.176−18).

ТЕМА 11. СОЦIАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ, ВIДХИЛИ ТА ЗЛОЧИНИ.

1. Поняття вiдхилу (девiацiї, deviance).

У стабiльному суспiльствi бiльшiсть людей притримуються бiльшостi.

соцiальних норм у бiльшостi випадкiв. Саме тому у стабiльному суспiльствi або, точнiше, у стабiльнiй фазi суспiльного розвитку, соцiальне життя має досить регулярнi та передбачуванi форми.

Але така картина соцiального життя навiть у стабiльному суспiльствi не є повною. Якщо придивитися до нього уважнiше, то можна побачити, що люди не тiльки притримуються соцiальних норм, але й пору;

шують їх. Люди крадуть, грабують, згвалтовують iнших людей. Люди вжи;

вають наркотики, бунтують, беруть участь у заколотах. Вони приймають чужi релiгiї, виголошують абсурднi гасла або проповiдують чудернацькi.

iдеї.

Все це означає, що повна картина життя суспiльств. повинна включа;

ти як дотримання соцiальних норм, так й вiдхилення вiд них.

Що таке вiдхил? Якщо казати дуже строго, це поняття має охоплю;

вати будь-яку поведiнку, що не вiдовiда .є соцiальним нормам. Але у практицi життя багато якi норми не вважаються дуже важливими.

Невiдповiднiсть поведiнки таким нормам може сприйматися досить толе;

рантно або навiть iгноруватися.

Соцiальне реагування на те, що людина запiзнюється на побачення, або не їсть тричi на день, або випадково одягла непарнi шкарпетки буде дуже вiдрiзнятися вiд реакцiї на на участь в оргiї, або на стверджен;

ня, що вона Наполеон.

Невеликi вiдхилення (deviation) вiд норми, або вiдхилення вiд норм, про якi нiхто особливо не турбується, мають — якщо взагалi мають.

— дуже незначнi соцiальнi наслiдки й тому не становлять особливого.

iнтересу для соцiологiв. Соцiологiя вiдхилу (deviance) займається го;

ловним чином тими порушеннями ., якi значна кiлькiсть людей сприйма .є як.

образливi або гидкi, чи дуже поганi.

З цiєї точки зору, вiдхил (deviance) — це поведiнка, що порушує.

суттєвi соцiальнi норми та засуджується значною кiлькiстю людей.

. Соцiальнi властивостi вiдхилу.

Вiдхильнiсть не .є такою властивостю, що належить самiй соцiальнiй поведiнцi. Це властивiсть, яку поведiнка може мати або не мати лише.

стосовно певних соцiальних норм. Визначення певних дiй як вiдхильних дуже рiзнi у рiзнi часи, у рiзних мiсцях та у рiзних соцiальних гру;

пах.

Наприклад, те, що вважалося єретичним в однi часи, може вважатися святим у наступнi; «борець за свободу «з точки зору однiєї групи може бути «терористом «для iншої групи; консервативнi погляди в одному суспiльствi можуть вважатися небезпечно радикальними для iншого суспiльства.

У 1776 роцi Джордж Вашингтон був затаврований британськими мож;

новладцями як зрадник. Але через рокiв. вiн став першим президентом Сполучених Штатiв i увiйшов в iсторiю як «батько нацiї «. А якщо б аме;

риканцi не виграли вiйну за незалежнiсть, Вашингтон мiг би стати в «яз;

нем або бути розстрiляним.

Пригадайте як ув «язнювали у колишньому Радянському Союзі тих, хто боровся за незалежність України — Левка Лук «яненка, Вячеслава Чорново;

ла, братів Горинів та інших національно орієнтованих політиків.

обраною у груднi.

Саме тому, що вiдхильнiсть визначається в залежностi вiд соцiаль;

них обставин та владних вiдносин, визначення певних форм поведiнки як вiдхильних, може змiнюватися.

Наприклад, за останнi роки у Сполучених Штатах деякi групи, зок;

рема гомосексуалiстiв та лесбiянок, вийшла на полiтичну арену та до;

моглися того, щоб офiцiйно бути визнаними як «соцiальнi проблеми ». Хо;

ча значна кількість населення ще затавровує (або стигматизує.

(stigmatize)) їх.

Стигматизовані (" Затаврованi ") меншостi - це люди, що мають такi.

властивостi, через якi iншi люди вiдмовляють їм у повному соцiальному.

прийняттi.. Це можуть бути ув «язненi, алкоголiки, наркомани. Але це мо;

жуть бути й калiки, слiпi, глухi, хворi на СНIД, або душевно хворi,.

гомосексуалiсти чи лесбiянки.

Стигматизованi («затаврованi ») меншостi часто вiдчувають невпев;

ненiсть у тому, як iншi люди будуть на них реагувати. Глухий, слiпий або калiка нiколи не знає як поставиться до нього новий зустрiчний, чи не знехтує ним. Через це стигматизованi меншостi виробляють спецiальнi.

прийоми взаємодiї з iншими людьми. Вони можуть приховувати ознаки, що вiдкривають їх статус (такi як калiцтво). Iншi ховаються у групи подiбних до них людей. Ще iншi вдаються до агресивної бравади. А деякi.

активно борються проти соцiальної дискримiнацiї.

В цiлому ясно, що не всiм людям кориснi тi соцiальнi стандарти, якi виробляє суспiльство. Але чому ж тодi очикується, що вони будуть поводитись у вiдповiдностi до стандартiв ?

Це питання переносить нас до проблеми соцiального контролю .

3. Соцiальний контроль та вiдхил (девiацiя).

Для того, щоб суспiльство, бiльшiсть людей могли задовольняти свої потреби, вони мусять дотримуватись певних правил. Без соцiального порядку нам було б важко взаємодiяти, тому що ми не знали б чого очи;

кувати. Щоб забезпечити дотримання членами суспiльства його основних норм, суспiльства виробляють спецiальнi форми соцiального контролю.

Соцiальний контроль - це сукупнiсть методiв i засобiв, що забез;

печують вiдповiднiсть поведiнки людей соцiальним нормам .

Соцiологи позначають три основнi процеси соцiального контролю.

Перший — це процес соцiалiзацiї. .

Спочатку вiдповiднiсть поведiнки дитини соцiальним нормам забез;

печується зовнiшним контролем. Але коли дитина стає дорослiшою, збiль;

шується та частина її поведiнки, що регулюється внутрiшнiми регулято;

рами. Вiдбувається так би мовити «внутрiшнiзацiя «соцiальних стан;

дартiв поведiнки, або як її звичайно називають психологи і соціологі ;

" iнтерналiзацiя «(перетворення «екстернальних », зовнiшних регуляторiв, у «iнтернальнi », внутрiшнi щодо особистостi iндивiда).

Найчастiше людина приймає цi стандарти без роздумiв або коливань, вони становляться «другою натурою ». Коли людина утягується у життя групи, вона розвиває таке саморозумiння, яке регулює її поведiнку у вiдповiдностi до норм цiєї групи. Роблячи те, що роблять iншi. члени групи, вона набуває відповідної iдентичностi та вiдчуття задоволення.

Група стає її. групою, а норми групи — її власними. нормами. Соцiальний контроль стає, таким чином самоконтролем .

Другий процес соцiального контролю — це процес, що структуру. є наш.

соцiальний досвiд. .

Найчастiше людина позасвiдомо будує свої поняття про реальнiсть тим шляхом, яким її суспiльство упорядковує соцiальнi альтернативи.

Доки вона залишається замкненою у соцiальному середовищi, що забезпе;

чує її культурою, вона звикає до дещо обмеженого свiту. Звичайно, лю;

динi навiть не приходить у голову, що iснують альтернативнi стандарти поведiнки. В цьому розумiннi кожна людина є, так би мовити, «культурно обмеженою ». Досить часто нонконформiстськi форми поведiнки не виника;

ють у певному суспільстві тому, що вони просто невiдомi цьому суспiльству.

Третiй процес соцiального контролю — це процес покарання за пору;

шення норм суспiльства та винагородження за дотримання цих норм. .

Тих, хто порушує правила, зустрiчає незадоволення, ворожнеча та остракiзм — або навiть ув «язнення чи смерть. Конформiст отримує схва;

лення, популярнiсть, престиж та iншi соцiально визначенi переваги.

4. Соцiальнi наслiдки вiдхилу.

Бiльшiсть людей вважають, що вiдхилятися вiд соцiальних норм та стандартiв «погано », тому що це створює для суспiльства додатковi.

проблеми. Ця точка зору не є дивною. Вона концентрується на негативних або руйнiвних наслiдках вiдхилу, що соцiологи називають дисфункцiями .

Але девiацiя має для соцiального життя також i позитивнi.

наслiдки.

Розглянемо спочатку основні дисфункції відхилу.

а) Дисфункцiї вiдхилу. Бiльшiсть суспiльств можуть поглинути доб;

ру частину вiдхилiв без серйозних наслiдкiв. Але стiйкi та поширенi.

вiдхили можуть погiршувати або навiть пiдривати органiзацію суспiльне життя. Справа в тому, що соцiальнi органiзацiї виникають з органiзова;

них дiй чисельної кiлькостi людей. Якщо деяка частина людей не зможе дiяти у вiдповiдний час у вiдповiдностi до прийнятих очикувань, ;

iнституцiональне життя буде поставлено пiд загрозу. Наприклад, коли батько або мати кидають сiм «ю, найчастiше це ускладнює вирощування та виховання дiтей. Або коли посерединi бою група солдат перестає слуха;

тись команди та бiжить геть, то цiла армiя може бути переможена.

Вiдхили пiдривають також готовнiсть людей виконувати свої ролi та пiдтримувати бiльш широку соцiальну справу. Якщо деякi люди отримують винагороди при тому, що вони не дотримуються загальних правил — нап;

риклад, як шахраї, пройдисвiти або ледарi, — iншi люди вiдчувають обу;

рення та гiркоту. При цьому терпить наша мораль, самодiсциплiна та ло;

яльнiсть.

Уявiть собi реакцiю студентiв, якi взнали, що значна кiлькiсть студентiв отримала за особливо важний курс вищi бали шляхом шахрайства на iспитах. Мотивацiя до опанування матерiалу, до того, щоб бiльше з ним працювати, у таких випадках помiтно знижується.

Бiльш того, соцiальне життя потребує, щоб, взагалi кажучи, ми довiряли один одному. Нам необхiдно бути впевненими, що iншi люди у наших спiльних з ними справах будуть грати за правилами. Пiдпорядкову;

ючи себе деякiй спiльнiй справi, ми видiляємо для цього деякi ресурси, вiдмовляємося вiд деяких альтернатив й робимо деякi iнвестицiї у май;

бутнє. Ми робимо так, тому що сподiваємось, що iншi люди будуть робити такимо ж чином. Але якщо iншi не справджують наших сподiвань — зраджу;

ють їх — ми вiдчуваємо, що дещо у наших зусиллях є безглуздим, або марним. Так люди стають менш готовими грати за правилами.

б) Функцiї вiдхилу .

Девiацiя може не тiльки пiдривати соцiальну органiзацiю, вона мо;

же також й полегшувати у деяких аспектах соцiальне функцiонування.

По-перше, вiдхил може пiдтримувати соцiальний конформiзм. З цього приводу Едвард Сегерiн зауважує: «Один з найефективнiших способiв ут;

римання бiльшостi людей у певних лавах — це вигнати декiлькох людей з цих лав. Це надає iншим не тiльки готовностi до кращого рiвняння, але й певного страху бути виключеним ". Реагуючи вороже на тих, хто пово;

диться недобре й невiдповiдно, бiльшiсть угруповання або його керівни;

ки можуть посилювати iдеї того, що є добре та вiдповiдне, й таким чи;

ном продовжувати iснування цього угруповання, через те, що його члени стають бiльш слухняними, бiльш покiрними та бiльш лояльними до iдео;

логiї угруповання та правил поведiнки його членів.

По-друге. Багато соцiальних норм не зафiксовано у виглядi твердих правил або офiцiйних кодексiв. Як помiтив ще Емiль Дюркгейм, кожен.

раз, коли люди засуджують деяку дiю, вони висвiтлюють та точнiше ок;

реслюють контури вiдповiдної норми. °х негативна реакцiя точнiше з «ясовує, яку поведiнку «колективна свiдомiсть «буде дозволяти, а яку.

— не буде.

Iнколи суспiльство, так би мовити, «фабрикує «девiацiю — наприк;

лад, як культурну революцiю у Китаї, щоб впевнитись, що його моральнi.

кордони та норми пiдтверджуються.

По-третє, звертаючи увагу на вiдхил, соцiальна група може посилю;

ватись. Спiльний ворог посилює вiдчуття спiльностi та групової.

солiдарностi.

Як ми вiдмiчали ранiше, зiткнення та тертя мiж групами належностi.

та зовнiшними групами роблять яснiше. груповi межi та групове членство .

Кампанiї проти вiдьом, зрадникiв, ренегатiв та злочинцiв пiдсилюють соцiальну згуртованiсть, так би мовити, «хороших людей » .

З цього боку головним об «єктом кримiнальних судових процесiв є не правопорушник, а решта суспiльства. Судовий процес — це соцiальний ри;

туал, що пiдтверджує вiру у закони та створює узи, якi єднають людей.

В-четверте, вiдхил є католiзатором соціальних змiн. Кожен раз, коли люди порушують закони, вони мов би оспорюють їх. Цi виклики є.

застереженням про те, що соцiальна система не функцiонує належним. чи;

ном. Наприклад, високий рiвень пограбування, безумовно, не означає, що грабiж має бути легалiзованим, або що багатство суспiльства має бути перерозподiлене. Але це показує, що у суспiльствi є досить багато нев;

доволених людей ., що iнститути соцiалiзацiї молодi дiють неефективно, що владнi вiдносини поставленi пiд сумнiв, або що моральнi структури суспiльства потребують перегляду. Тобто девiацiя може спонукати суспiльство поставити до порядку денного необхiднiсть соцiальних змiн.

Крiм того, вiдхильна (як кажуть соціологі - девiантна) практика пропонує альтернативу iснуючий практицi. Хрестоматiйний приклад такої.

практики з американських пiдручникiв соцiологiї - це дiї Мартiна Люте;

ра Кiнга та його послiдовникiв, якi привернули увагу американської.

нацiї до антидемократичної природи сегрегацiйних законiв у пiвденних штатах шляхом масових актiв непокори цим законам.

Таким чином, вiдхил, або девiацiя може мати для функцiонування та виживання соцiальних груп i суспiльств як негативнi, так й позитивнi.

наслiдки. Але виникає питання — а чому саме люди порушують соцiальнi.

правила. ? Чому деякi дiї визначаються як вiдхильнi, девiантнi, а iншi.

так не визначаються? I чому форми вiдхилу рiзняться у рiзних групах та рiзних суспiльствах? Питання такого типу вже давно цiкавлять соцiологiв.

Iншi дисциплiни, особливо бiологiя та психологiя ., також вивчають процеси вiдхилу. Але вони вивчають дещо iншi аспекти цього явища.

Соцiологи зосереджуються на вивченнi соцiальних факторiв, що породжу;

ють девiацiю ., а бiологи та психологи вивчають тих людей, чия поведiнка визначається як вiдхильна, девiантна, та шукають вiдповiдi на питання, чим вiдрiзняються бiологiчнi або, вiдповiдно, психологiчнi властивостi.

цих людей.

Тобто бiологи та психологи шукають пояснень вiдхилу через особ;

ливi характеристики самих iндивiдiв. Соцiологи ж виходять з того, що з «ясування тiльки бiологiчних та психологiчних факторiв, що спонукають девiацiї, недостатньо. Необхiдно брати до уваги також й соцiальні фак;

тори.

Це досить переконливо показує такий приклад. Чоловiк, що жив у мiстi Озарк штата Арканзас на початку 5-х рокiв мав бачення, у якому з ним розмовляв Бог. Вiн почав проповiдувати своїм родичам та сусiдам й через деякий час ціла громада дійшла до стану релiгiйного захоплен;

ня. Люди казали, що вiн має «покликання «вiд Бога. Його репутацiя про;

повiдника та цiлителя поширювалась, вiн привертав до себе великi.

аудiторiї у сiльських мiсцевостях Арканзасу та Мiссурi. Одначе, коли вiн приїхав до Сент-Луiсу та спробував провести молитовне зiбрання на головнiй вулиці дiлової частини мiста у годину пiк, вiн був заарешто;

ваний. А коли вiн став казати полiцейським про свої розмови з Богом, вони вiдвезли його до психiатрiчної лiкарнi. Психiатри поставили дiаг;

ноз «шизофренiя «та госпiталiзували його для лiкування.

Цей приклад нагадує нам, що девiацiя не є властивiстю, яка прита;

манна самiй поведiнцi, а визначається соцiально — тобто є властивiстю вiдношення мiж конкретною поведiнкою та нормами суспiльства.

У сучаснiй соцiологiї є чотири. основнi пiдходи до вiдхилу: 1) те;

орiя аномiї,) теорiя культуральної трансмiсiї, 3) теорiя конфлiкту,.

4) та теорiя «ярликування «(labeling).

Розглянемо їх коротко.

5. Теорія аномії та концепцiя структурно ї напруженостi.

Перше соцiологiчне пояснення вiдхилу дав Емiль Дюркгейм, який запропонував теорiю аномi .ї. Слово «а-номiя «буквально означає.

" вiдсутнiсть норм ", «вiдсутнiсть нормативностi ». Цим термiном Дюркгейм позначив ситуацiю, що склада .є ться для iндивiдiв та суспiльства, коли.

соцiальнi норми стають вза .є мно суперечливими, втрачають яснiсть або.

навiть (для деяких аспектiв соцiальної дiяльностi) взагалi зникають.

Дюркгейм звернув увагу, що такi ситуацiї складаються у часи криз.

та радикальних соцiальних змiн ., (наприклад, при спадi дiлової актив;

ностi та невпиннiй iнфляцiї), коли люди втрачають впевненiсть в тому, що вiд них очикується, i коли їм важко формувати свої дiї в поняттях узгоджених норм. У такi часи старi норми у поточних умовах не видають;

ся доречними, а норми, що тiльки виникають занадто двозначнi та ще не досить ясно сформульованi, щоб забезпечити зрозумiлi та ефективнi нас;

танови для поведiнки. За цих обставин, вважав Дюркгейм, можна очикува;

ти зростання масштабiв вiдхильної поведiнки.

Перевiрку цiєї гiпотези вiн провiв шляхом аналiзу статистики са;

могубств, й показав, що у часи швидких економiчних спадiв та пiдйомiв рiвень самогубств стає вище звичайного. Вiн це пояснював тим, що саме.

у часи швидких змiн вiдбуваються «порушення колективного порядку ». (як вiн це називав), соцiальнi норми руйнуються та вiдбувається дезорiєн;

тацiя людей.

Хоча теорiя Дюркгейма пiддавалася критицi, основна iдея, а саме ;

соцiальної дезорганiзацiї. як принципа пояснення вiдхильної поведiнки,.

— вважається загальновизнаною i тепер.

Термiн соцiальна дезорганiзацiя позначає теж саме, що й аномiя тобто такий стан суспiльства, коли цiнностi, норми та соцiальнi зв «яз;

ки стають хиткими, суперечливими або взагалi зникають.

Це може вiдбуватися через змiшування рiзних расових та етнiчних або релiгiйних чи «iдеологiйних «груп (тобто груп з рiзними iдео;

логiями; iдеологiйний — це те, що належить до iдеологiї; «iдео;

логiчний «- це те, до чого належить iдеологiя).

Соцiальна дезорiєнтацiя спостерiгається також при високому рiвнi.

мiграцiї.

У класичному дослiдженнi Шоу та Маккей (кiнець 3-х — початок.

4-х рокiв) було виявлено, що рiвень правопорушень серед пiдлiток особливо високий в тих мiських районах, де високий рiвень плинностi.

населення. Для населення таких районiв характерним є не тiльки конфлiкт мiж культурними цiнностями (це призводить до вiдсутностi за;

гальної сукупностi очикувань). Крiм того, виникають труднощi у зв «язку.

з контролем. за дотриманням соцiальних стандартiв.

Суперечливi крiтерiї оцiнювання поведiнки людей та слабкий конт;

роль у значнiй мiрi сприяє зростанню правопорушень. Що зараз спос;

терiгається у країнах, що звiльняються вiд соцiальних норм комунiстич;

ного тоталiтаризму.

Подальший розвиток теорiя Дюркгейма отримала у працях вiдомого американського соцiолога Роберта Мертона. Мертон вважає, що причиною вiдхилу (девiацiї) є розрив мiж цiлями суспiльства та соцiально прий;

нятними засобами їх досягнення. Мається на увазi така ситуацiя, коли у.

бiльшостi випадкiв соцiально прийнятнi засоби не дають можливостi до;

сягнути мети, що визначається цiннiстю культури.

Мертон це пояснює на прикладi американського суспiльства. В Аме;

рицi бiльшiсть американцiв iх захопленням ставляться до фiнансового успiху — досягнення багатства є культурною метою.

Соцiально прийнятнi засоби досягнення цiєї мети — це такi тра;

дицiйнi шляхи, як отримання вiдповiдної освiти та влаштування на робо;

ту у торговельну або юридичну фiрму. Але й практика життя, й спецiальнi дослiдження показують, що для бiльшостi населення цi шляхи до багатства неможливi. Багато людей не можуть сплачувати за дiйсно хорошу вищу освiту, а найперспективнiшi фiрми приймають на роботу тiльки обмежену кiлькiсть фахiвцiв.

Мертон показав, що коли люди переконуються, що фiнансового успiху неможливо досягти соцiально схвальними засобами — вони можуть вдавати;

ся до багатьох незаконних засобiв досягнення цiєї цiлi — наприклад, зайнятися рекетом, торговлею наркотиками або спекуляцiєю на скачках.

Мертон iдентифiкував п «ять типiв реагування на дiлему цiлi та за;

собiв, чотири з яких є вiдхильними пристосуваннями до умов аномiї:

1. Перший — це конформiзм. Вiн iснує, коли люди приймають мету.

матерiального успiху та культурно схваленi засоби .її досягнення. Така поведiнка є основою стабiльного суспiльства.

. Друге — це iновацiя, коли люди швидко просуваються до культур;

но визначеної цiлi, в той час коли вони вiдмовляються вiд культурно.

схвалених шляхiв її досягнення.. Люди можуть вдаватися до пiдробки чекiв, проституцiї, обдурювання, шахрайства, крадiжок, пограбувань, привласнення чужих грошей або до їх вимагання та шантажу.

3. Третє - ритуалiзм. Цей шлях включає вiдмову вiд фiнансового успiху або рiзке зниження його суб «єктивної значущостi. Але тут зберiгається вiрнiсть соцiально схваленим засобам дiї. Наприклад, кiнцева мета органiзацiї може бути недоречною для багатьох її служ;

бовцiв — чиновникiв, клеркiв. Замiсть цього вони культивують засоби.

своєї дiяльностi, роблять фетiш з процедур управлiння та канцелярщини.

4. Четверте — це рiтритизм «вiдмова вiд суспiльства ». На цьому шляху люди вiдмовляються як вiд цiлей ., що пропонує культура, так й вiд.

схвалених суспiльством засобiв. їх досягнення й не замiнюють їх новими.

нормами. Алкоголiки, наркомани, бродяги й такi iншi — вони залишаються у суспiльствi, але вони «не з ним » .

5. П «яте — це повстання, бунтарство. Бунтарi вiдкидають цiлi та.

засоби, що пропонує суспiльство та замiнюють їх для себе новими норма;

ми. Вони переносять свою лояльнiсть вiд iснуючого соцiального устрою до нових груп з новими iдеологiями. Радикальнi соцiальнi рухи дають хорошу iлюстрацiю цьго типу адаптацiї до соцiальної реальностi.

—————————T—————————-T——————————.

¦ Способи ¦ Культурнi ¦ Iнституцiйнi ¦

¦ адаптацiї ¦ цiлi ¦ засоби ¦

+————————-+—————————-+——————————+.

¦ 1. Конформiзм ¦ + ¦ + ¦

+————————-+—————————-+——————————+.

¦. Iновацiя ¦ + ¦ - ¦

+————————-+—————————-+——————————+.

¦ 3. Рiтуалiзм ¦ - ¦ + ¦

+————————-+—————————-+——————————+.

¦ 4. Рiтритизм ¦ - ¦ - ¦

+————————-+—————————-+——————————+.

¦ 5. Бунтарство ¦ 1+. ¦ 1+. ¦

L————————-+—————————-+——————————;

Способи iндивiдуальної адаптацiї стосуються не особистостi, а ро;

левої поведiнки. Таж сама особа — в залежностi вiд ситуацiї - може вдаватися до того чи iншого шляху реагування.

Концепцiя Мертона має важливе значення перш за все тому, що вона розглядає конформiзм та девiацiю в одному контекстi, в однiй системi.

спiввiднесення, а не як непов «язані категорiї. Крiм того, ця концепцiя показує, що вiдхил не обов «язково є продуктом абсолютно негативного ставлення до загальновизнаних стандартiв, як часто припускали ранiше.

Так крадiй не заперечує соцiально схвалену мету досягнення соцiального успiху. Вiн може ставитися до неї з такимо ж захопленням, як й молодий службовець, що робить службову кар «єру. Чиновник, культивуючий риту;

алiзм, не вiдмовляється вiд загальновизнаних засобiв дiй ., але доводить.

їх виконання до абсурду. В цьому розумiннi — поведiнка i вора i чинов;

ника — девiантна, вiдхильна.

Теорiї структурної напруженостi. привертає увагу до тих процесiв, яки;

ми суспiльство породжує девiацiю, вiдхили. Це дуже привабливий пiдхiд, тому що вiн дає пiдставу для оптимiстичного погляду на людську приро;

ду. Злодiї, з цiєї точки зору, здiйснюють злочини пiд суспiльним тис;

ком i вони можуть притримуватись законiв, якщо дати їм шанс. Вирiшення проблеми злочинства, з цiєї точки зору полягає у реформуваннi.

суспiльства так, щоб наблизити його до iдеалiв демократiї та рiвноп;

равностi.

Критики цього пiдходу мають досить пiдстав. Наприклад, якщо ця теорiя коректна, правопорушнiсть має бути найбiльшою, коли дамагання.

(aspirations) є високими, а очикування — низькими. Це характерно для низчих соціальних класів, але правопорушення необов «язково концентру;

ються у нижчих класах. Взаємозв «язок мiж соцiальною належнiстю та ба;

гатьма видами правопорушень дуже слабкий.

Бiльш того, Мертон виходить з того, що в американському суспiльствi iснує консенсус. щодо цiнностей та цiлей. Але критики за;

уважують, що американське суспiльство є плюралiстичним з досить ве;

ликою кiлькiстю рiзних субкультур .

Є значна кiлькiсть прикладiв iснування мов би «вiдхильної «по;

ведiнки, що можуть бути поясненi через непридатнiсть застосування до них тих же самих норм, якi спрямовують поведiнку бiльшостi населення США (наприклад, деякi норми iндiанцiв стосовно шлюбу).

6. Концепцiя культурального передавання.

На протязiх та 3-х рокiв цього столiття соцiологи Чикагсько;

го унiверситету були вражеi концентрацiєю високих рiвней показникiв пiдлiткових правопорушень у деяких районах Чикаго. Вони здiйснили декiлька серiй дослiджень та знайшли, що у певних округах показники правопорушень були стабiльними, не дивлячись на те, що етнiчний склад змiнювався. Соцiологи прийшли до висновку, що вiдхильна та злочинна поведiнка передається вiд одного поколiння до iншого через субкультуру округів.

З цiєї точки зору виглядає досить природним те, що молодь, яка живе у районах з високим рiвнем злочинностi, набуває правопорушного стилю життя. Бiльш того, коли новi етнiчнi групи оселюються у такому районi, їх дiти навчаються правопорушним (делiквентним) формам по;

ведiнки вiд тих, якi там вже є. Отже, стверджували Чикагськi соцiоло;

ги, пiдлiтки стають правопорушниками тому, що спiлкуються та товаришу;

ють з юнаками, якi вже є правопорушниками.

Спираючись на цi висновки, Едвiн Сатерленд (Edvin Satherland) ;

наприкiнцi 3-х рокiв розробив концепцiю диференцiйованого зв «язку.

(differential association).

Сатерленд висловив думку, що люди стають вiдхильними тiєю мiрою,.

якою вони входять у оточення, де вiдхильнi iдеї, мотивацiї i вмiння.

розглядаються як сприятливi.. Там вони можуть навчатися, наприклад, то;

му, як використовувати та здобувати забороненi наркотики, як здiйсню;

вати гомосексуальнi контакти, або як красти та продавати крадене.

Чим ранiше, чим частiше, чим iнтенсивнiшi й чим тривалiшi контак;

ти мають люди з таким оточенням, тим iмовiрнiше, що цi люди також ста;

нуть вiдхильними. I в цих контактах люди бiльше уплутаються у вiдхиль;

ну поведiнку, утягуються до неї, нiж просто наслiдують їй. Вiдхильнiй поведiнцi не тiльки навчаються — їй навчають. Тому пiдхiд, запропоно;

ваний Сатерлендом, зосереджується на двох питаннях: що. вивчають та вiд.

кого. навчаються.

Пізніше, у 7-х роках, Рональд Ейкерс (R. Akers), застосував фор;

мулювання Сатерленда як принципи зумовлення низку форм вiдхильної по;

ведiнки. Ейкерс показав, що поведiнку людини у вiдхильному або невiдхильному напрямках формують тi винагородження та покарання, що.

вона отримує у своїх зв «язках з iншими людьми.

Концепцiя диференцiйованого зв «язку дає науково розроблену версiю старовинному вислову «з яким пристаєш, таким сам стаєш «або «з ким по;

ведешся, вiд того й наберешся ". Коли батьки змiнюють мiсце проживання, щоб забрати свого сина як кажуть американцi «геть вiд поганих друзiв » ,.

вони фактично застосовують принцип диференцiйованого зв «язку.

До речi, з цiєї концепцiї виходить, що ув «язнення може бути суспiльно шкiдливим для молодi, коли вона ув «язнюється разом з досвiдченими злочинцями.

Iнший представник чикагської школи Вальтер Мiллєр (Walter B.

Miller), побудував свої дослiдження, виходячи з того, що у плю;

ралiстичному суспiльствi з багатьма субкультурами соцiальнi групи вiдрiзняються одна вiд одної за їх цiнностями та нормами. Вiн дослiджував протиправну активнiсть пiдлiткiв з нижчого соцiального класу (lower-class). Вiн показав, що їх поведiнку можно розглядати не як вiдхил, не як девiацiю, а як конформiзм до тих культурних форм, що переважають у гетто.

Культура нижчого класу, на погляд Мiллера, надає високої цiнностi.

шести «головним справам » :

1) вона вiтає сутички з полiцейськими, iз шкiльною адмiнiстрацiєю, з мунiципальними iнспекторами та iншими агентами офiцiйних iнституцiй суспiльства;

) вона високо оцiнює здiбностi до фiзичних бiйок та вмiння.

" приймати їх " ;

3) високо оцiнюється вмiння перехитрити та обдурити iнших;

4) вона цiнує пошук гострих почуттiв, ризикування, гру з небезпе;

кою;

5) вона дає вiру у долю, у те, що бiльшiсть життєвих подiй є поза контролем будь-кого, що вони залежать лише вiд випадку та фортуни;

6) високо цiнується також самостiйнiсть та незалежнiсть — потяг до свободи вiд будь-якого зовнiшнього контролю та примусової влади.

Хоча не всi цi цiнностi обов «язково спрямовують до правопорушної.

поведiнки, але їх поєднання створює ситуацiї, у яких протиправна по;

ведiнка стає досить iмовiрною.

Концепцiя культурального передавання. показує, що соцiально несх;

вальна поведiнка може формуватися у таких самих процесах соцiалiзацiї,.

як й соцiально схвальнi форми поведiнки. У цьому аспектi цей пiдхiд є.

корисним iнструментом для розумiння, чому девiацiя є рiзною у рiзних соцiальних групах та у рiзних суспiльствах.

Але цей пiдхiд є непридатним для з «ясування тих форм вiдхильної.

поведiнки, в яких анi її технiка, анi вiдповiдне ставлення не набува;

ється вiд iнших девiантiв. Прикладом таких форм вiдхилу є порушення фiнансової довiри, пiдробка чекiв, випадковi та ситуативнi злочини, непрофесiйнi крадiжки у магазинах, а також так званi «злочини прист;

растi ", якi люди вчинюють у станi афекту.

Крiм того, девiанти та недевiанти часто вирастають в одному й то;

му ж оточеннi, в одних обставинах. Не всi люди, що мають перед собою з дитинства зразки кримiнальної поведiнки, стають злочинцями. Та навпа;

ки. Двi людини можуть зiткатися з однаковими зразками поведiнки, але сприймати їх по рiзному. I це дає рiзнi наслiдки.

Прихiльники теорiї культурального передавання пiдкреслюють, що люди рiзних субкультур поводяться по-рiзному, тому що вони соцiалiзу;

вались у традицiях, що орiєнтуються на рiзнi цiнностi та норми. З ць;

ого приводу конфлiкцiонiсти зауважують: «Добре, рiзнi групи мають рiзнi цiнностi i норми. Але питання полягає в iншому: яка група має.

можливiсть перетворювати свої цiнностi у правила суспiльства та приму;

шувати цим правилам дотримуватись? «.

Це запитання, з якого виходять конфлiкцiонiстськi концепцiї.

вiдхилу.

7. Кофлiкцiонiстськi концепцiї вiдхилу.

Кофлiкцiонiсти наводять приклади, коли пiд час вiйни, яку Сполу;

ченi Штати вели у В «єтнамi, антивоєннi групи стверджували, що справжнiми злочинцями є тi, хто ведуть цю вiйну.

Або згадайте тих, хто у колишньому Радянському Союзi засуджував як злочинну вiйну в Афганiстанi (пригадайте вiдомого академiка Андрiя Сахарова). Саме цi люди розглядалися як девiанти, їх навіть називали.

" дисидентами " .

Зараз у Сполучених Штатах об «єднання споживачiв та екологiв стверджують, що справжнiми злочинцями є керiвництво корпорацiй, чиї.

фiрми отруюють людей та забруднюють навколишнє середовище. А активiсти общин говорять, що дiйсними злочинцями мiських центрiв є землевласни;

ки, що живуть далеко вiд цих центрiв, та жадiбнi власники магазинiв, що разорюють мешканцiв центрiв.

Конфлiкцiонiсти звертають увагу на те, що iнтереси основних соцiальних груп — класiв, статей, расових та етнiчних груп, бiзнесових органiзацiй, профспiлок — часто протирiчать однi одним. Й тому кофлiкцiонiсти говорять, що ми мусимо запитати: «Хто одержує левову частку прибуткiв вiд iснуючого соцiального устрою? «Або по-iншому це питання формулюється таким чином, що деякi мають з цього користь та зиск, а iншi — шкоду та втрати i навiть тавруються як девiанти — пра;

вопорушники.

В останнi десятирiччя кофлiкцiонiстський пiдхiд дав багато нових напрямкiв, але його корiння, як ми вже згадували, прослiджуються у марксистськiй традицiї. У вiдповiдностi з ортодоксальним марксизмом правлячий клас капiталiстiв експлуатує та обкрадає маси, але уникає.

покарання за свої злочини. Жертви капiталiстичного гноблення (з точки зору марксизму) у своїй боротьбi за виживання доходять до таких вчинкiв, якi правлячий клас розцiнює як злочиннi.

Iншi форми вiдхилу — алкоголiзм, наркоманiя, сiмейне насильство, сексуальна аморальнiсть, проституцiя — розглядаються як наслiдки соцiального устрою, заснованого на безпринципному прагненнi до прибут;

ку та на пiдкореннi бiдних, жiнок, чорних та iнших меншин.

Розумовi та емоцiйнi проблеми є загальними, тому що при такому соцiальному устрої люди стають вiдчуженими один вiд одного та вiд себе самих. Це вiдчуження, у кiнцевому рахунку, випливає iз вiдокремлення людей вiд тих засобiв, якими вони створюють свої засоби iснування, за;

соби до життя.

Сучасний конфлікціоністський пiдхiд до девiацiї був розроблений головним чином у 7-х роках американським соцiологом Рiчардом Квiннi.

(Quinney). Він вважає, що капiталiстична правнича система робить про;

типравною таку поведiнку, що є наступальною по вiдношенню до можнов;

ладцiв та загрожує їх привiлеям i власностi. Навiть звичайна вульгарна поведiнка — азартнi iгри, недозволений секс, пияцтво, неробство, гуль;

тяйство, прогули — загрожують iнтересам можновладцiв своїм викликом щодо основних капiталiстичних цiнностей, таких як врiвноваженiсть, особиста вiдповiдальнiсть, вiдстрочене винагородження, стараннiсть, працьовитiсть, працелюбнiсть.

Квiннi стверджує, що капiталiзм здiйснює злочини панування.

(crimes of domination): «Одне з протирiчь капiталiзму, — пише вiн, ;

полягає в тому, що його закони мають порушуватись саме для того, щоб зберегти iснуючу систему ". До цих злочинiв належать тi, що здiйснюють;

ся корпорацiями — вiд фiксування високих цiн до забруднення навко;

лишнього середовища.

Крiм того є злочини керiвництва. (crimes of government), що здiйснюються офiцiйними особами — такі як, наприклад, Уотергейт у 7-х роках та Iран-контрас у 8-х роках, або як вбивства демонстрантів у Тбілісі, Вільнюсі, та Баку у 1989;91 роках.

На вiдмiну вiд цього, бiльшiсть випадкiв кримiнальної поведiнки звичайних людей або грабiжницькi злочини. (predatory crimes) — пограбу;

вання, крадiжки, торгiвля наркотиками i таке iнше — це, за Квiннi, ви;

никає з потреби виживання в умовах капiталiстичного соцiального уст;

рою.

А злочини проти особистостi. (personal crimes) — вбивство, насиль;

ство, згвалтування — вони здiйснюються тими, хто вже понiвечений умо;

вами капiталiзму.

I є ще особливi злочини опору. (crime of resistance), в якi утягу;

ються робiтники, коли починають сачкувати та здiйснювати акти саботажу проти своїх роботодавцiв.

Конфлiкцiонiстський пiдхiд спонукав соцiологiв дослiджувати, як створення та виконання законiв контролюється можновладцями. Багато соцiологiв звернули увагу, що злочини визначаються переважно в термiнах провини проти власностi (крадiжка, пограбування, вандалiзм i.

таке iнше) в той час, як корпоративним злочинам — злочинам, що вчиня;

ються фiрмами та iншими бiзнесовими органiзацiями — не надається тако;

го наголосу.

На це у серединi 8-х рокiв звернув увагу вiдомий соцiолог Джеймс Кулмен — президент Американської соцiологiчної асоцiацiї 1991;199.

рокiв. Вiн пiдкреслив також, що в той час, коли покаранням за злочини проти власностi є ув «язнення, найбiльш поширеною формою покарання за корпоративнi злочини є грошовi штрафи.

Соцiолог Амiтаi Етцiонi знайшов, що мiж 1975 та 1984 роками 6.

вiдсотки з 5 найбiльших американських корпорацiй були причетними що;

найменше до однiєї форми протиправної дiяльностi, 4 вiдсотки — щонай;

менше до двох її форм, а 15 вiдсоткiв корпорацiй щонайменше до п «яти форм протиправної практики. До цих провин належать. фiксування цiн та.

їх завищення, виплата хабарiв в своїй країнi та за кордоном, шахрайс;

тво, введення в оману, порушення патентного права й таке iнше. Але на вiдмiну вiд грабiжникiв та крадiїв, корпорацiї та їх службовцi вiдбу;

валися досить легко (хоча вони вiдбирали у людей протиправним шляхом набагато бiльше грошей нiж крадiї та грабiжники).

Наприклад, фірма «Смiт Клайн Бекман Корпорейшн » не. надала не;

обхiдну за законом iнформацiю в Управлiння харчових та медичних то;

варiв США про несприятливу побiчну дiю «селакрину «- нового медичного препарату, що знижував тиск кровi. Через вживання цього препарату 36.

людей загинуло. та близько 5 попали до лiкарнi, тяжко хворiли, понес;

ли великi збитки. Але в результатi компанiя була оштрафована та троє.

її службовцiв були засудженi лише до виконання громадських робiт.

Американськi соцiологи звертають також увагу на те, що Федеральне Бюро Розслiдувань Сполучених Штатiв веде облiк кожного вбивства, пог;

рабування, крадiжки автомобiлiв й подiбних злочинiв, але жодна держав;

на служба оцiолог не веде облiк злочинiв, що вкоюють корпорацiї.

Оцiнка конфлiкцiонiстського пiдходу до вiдхилу.

Вважається, що цей пiдхiд висвiчує чимало реальних процесiв девiацiї. Очевидно, що закони створюються та застосовуються групами, що мають владу. В цьому розумiннi закони не є нейтральними, вони вира;

жають iнтереси певних соцiальних груп та їх цiнностi. Але критика, що спирається на такi iнтуiтивнi бачення не може бути визнаною за таку, що вiдповiдає канонам наукового дослiдження. Багато конфлiкцiонiстсь;

ких формулювань щодо вiдхилу, злочинностi та соцiального контролю пот;

ребують уточнення.

Не завжди ясно, якi конкретнi групи пiдпадають пiд такi термiни як «керiвна елiта », «правлячi класи », «можновладнi групи » .

Конфлiкцiонiстськi гiпотези потребують перевiрки. Наприклад, перевiрка.

твердження, що безробiття спонукає до злочинностi, привела до супереч;

ливих результатiв. Багато чого залежить вiд типу злочинiв ., яким займа;

лися дослiдники, а також вiд того, на яких саме наслiдках безробiття вони бiльше зосереджувалися — на мотивацiї до злочинiв чи на можливос;

тях їх вчинити.

Крiм того, дослiдження показали, що хоча дiйсно корпорацiї справ;

ляють вплив на законодавчу та виконавчу полiтику, але вони не завжди беруть гору над iнтересами iнших соцiальних груп.

Конфлiкцiонiстськi позицiї не можуть прийматися як предмети вiри.

(як це було в колишньому Радянському Союзi) — вони потребують серйозно;

го наукового дослiдження.

8. Концепцiя «ярликування «(Labeling).

Чимало соцiологiв дослiджували той процес, через який деякi люди визначаються як «девiанти », «порушники «i починають думати про самих себе як порушникiв i притримуватись норм вiдхильної поведiнки, робити, так би мовити, «кар «єру порушника «(«девiанта »).

Цей пiдхiд розглядається як рiзновид знакового iнтеракцiонiзму.

Вiн сформувався за останнi 3 рокiв саме завдяки тому, що поставив у центрi своєї уваги по-перше те, хто саме. оцiнює поведiнку людей з точ;

ки зору вiдхилу, а по-друге, яким чином оточення поводиться з людиною пiсля того, як їй начiплюється ярлик «девiанта «(«порушника »).

На початку 6-х рокiв американський соцiолог Говард Беккер

(Hovard Becker) запропонував концепцiю, багато у чому протилежну тим поясненням девiацiї, якi панували на той час i якi спиралися на так звану «медичну модель ». У вiдповiдностi до неї людина, що визначалась як «порушник », «девiант », вважалася у деякому розумiннi як «хворий » .

Тобто головна причина її визнання порушником припускалася iснуючою тiльки в самiй ций людинi. Формування тих критерiїв, за якими людина.

визначалась як девiантна, залишалось поза увагою дослiдникiв.

Такi пiдходи, як зауважив Говард Беккер не враховували, зокрема, полiтичнi аспекти девiацiї. Сам же Беккер прийшов до висновку, що насправдi девiацiя багато в чому зумовлена здатнiстю впливових груп суспiльства (вiн мав на увазi законодавцiв, судей, лiкарiв i таких.

iнших) нав «язувати iншим певнi стандарти поведiнки. Соцiальнi групи, ;

писав вiн у своїй книзi «Аутсайдери » , — створюють девiацiю, оскiльки вони складають правила, порушення яких вважається девiацiєю. Крiм то;

го, вони нав «язують цi правила певним людям, яким «начiплюються ярли;

ки «аутсайдерiв. З цiєї точки зору девiацiя визначається не якiстю вчинка, який здiйснює людина, а скорiш наслiдками застосування iншими людьми правил та санкцiй проти «порушника » .

Концепцiя Беккера та близькi до неї пiдходи Едвiна Лемерта та Кая Ерiксона (Edwin Lemert, Kai Erikson) отримали назву теорiї ярликуван;

ня ., тому що вони пояснюють вiдхильну поведiнку в термiнах правоздат;

ностi впливових груп начiплювати ярлики «девiантiв », «порушникiв «.

представникам менш впливових соцiальних груп.

Вони звернули увагу на те, що з людиною можуть поводиться так, мов би вона порушила деяке правило (навiть якщо це не вiдповiдає.

дiйсностi) тiльки тому, що iншi люди стверджують, що це правило було порушено. Саме так часто поводилися тодi з неграми в Америцi. Вони зазнавали переслiдувань, а iнодi їх навiть лiнчували на пiдставi неп;

равдивих звинувачень у згвалтуваннi бiлих жiнок.

Беккер мабуть першим висловив думку, що «прийняття рiшення про девiантнiсть або недевiантнiсть певного вчинку лише частково зумовлено характером цього вчинку, тобто з порушенням деякого правила, а частко;

во зумовлено тим, як цей вчинок оцiню .є ться iншими.

Бiльшiсть людей порушує деякi правила соцiального життя. Пiдлiтки.

iнодi палять цигарки з марiхуаною. Адмiнiстратори бiзнесових ор;

ганiзацiй iнодi завищують рахунки. Деякi люди вступають у гомосексу;

альнi контакти. Досить велика частка одружених чоловiкiв та жiнок вступають у позашлюбнi сексуальнi зв «язки. Оточуючi досить часто див;

ляться на такi вчинки. крiзь пальцi i людина, що порушує у цих вчинках певнi норми, у такiй ситуацiї, як правило не вважає себе порушником,.

" девiантом ". Едвiн Лемерт назвав цей тип поведiнки первинною.

девiацiєю. Вона визначається як така поведiнка, що порушує тi чи iншi.

соцiальнi норми, але проходить непомiченою агентами соцiального конт;

ролю.

Але ситуацiя змiнюється, коли хтось з близьких, керiвник або службовець виявляє цi вчинки i надає їм розголосу. Досить часто це призводить до вторинної девiацiї. Так Лемерт назвав девiантну по;

ведiнку, що адаптується до реакцiї оточуючого середовища та пристосо;

вується до цiєї реакцiї.

Справа в тому, що коли людинi начiплюється ярлик девiанта, спо;

чатку оточуючi починають з ним поводиться, як з девiантом, а з часом i.

сама така людина досить часто починає поводитись вiдповiдно до цiєї.

ролi. Бiльш .того, нерiдко людина починає спочатку iншим, а потiм й са;

ма собi так би мовити «пояснювати «свої вiдхильнi вчинки тим, що вона.

" така «(висловами типу: «та я ж алкоголiк «або — «то я ж розпусниця » ,.

" та я ж наркоман «i таке iнше).

Беккер поставив питання: ким є тi люди, що можуть iнших примусити пiдкорятися їх правилам? Вiн стверджує, що це залежить вiд розподiлу у суспiльствi полiтичної та економiчної влади. Наприклад, в амери;

канському суспiльствi психiатри встановлюють правила, у вiдповiдностi.

з якими людей визнають психiчно неповноцiнними.

Хочу нагадати вам, що у недалекому минулому, у колишньому Ра;

дянському Союзi цi правила у сферi громадської поведiнки встановлювали не психiатри, а — через психiатрiв — органи КДБ, тобто таємної.

полiцiї. А рамки, так би мовити, «нормотворчої «дiяльностi цих органiв встановлювали керiвнi функцiонери правлячої Комунiстичної партiї, які.

у цій країні тримали у своїх руках всю і політичну й економічну владу.

Беккер пiдкреслює також роль так званих «iдейних натхненникiв » ,.

якi органiзовують своєрiднi «хрестовi походи «заради створення нових цiнностей та норм. Якщо така боротьба увiнчується успiхом, створюється нова система правил. Вiдповiдно з «являються й новi рiзновиди девiантiв. Беккер наводить як приклад боротьбу республiканцiв за 18-ту поправку до Конституцiї, на основi який у 19 роцi у США був прийня;

тий так званий «сухий закон », що забороняв виготовлення та продаж ал;

когольних напоїв. Цей закон дiяв 13 рокiв, але усюди порушувався й дав можливiсть мафiї створити мiлiарднi капiтали на органiзацiї пiдпiльно;

го виробництва та продажу алкоголю.

Закон був скасований тiльки у 1933 роцi, коли пiсля великої деп;

ресiї у 193 роцi республiканцi програли президентськi вибори демокра;

там i президентом став Франклiн Рузвельт.

Нам пощастило, що «хрестовий похiд «проти алкоголю, який розпоча;

ли на початку «перебудови «Лiгачов, Рижков та Горбачов не зайшов так далеко, як утi роки у США, але i в нас пiдпiльне виробництво алко;

голю встигло розгорнутися досить широко, а органiзована злочиннiсть встигла отримати чималий зиск.

Але найбiльшу шкоду людству заподiяв, мабуть той «хрестовий похiд «в iм «я створення нових цiнностей, який привiв до формування так званої «комунiстичної «iдеологiї та встановлення бiльшовицької влади у колишнiй Росiйськiй iмперiї. Тут була встановлена така система нових правил, за якою девiантами опинилися десятки мiльйонiв людей — тих, що визнавали «ворогами народу », «шкiдниками », «агентами iмперiалiзму », а потiм — «антисовєтчиками », «дисидентами », «прислужниками.

iмперiалiзму ", «буржуазними нацiоналiстами «й таке iнше. I так, про;

бачте на словi, «правила «панували бiльше 7-ти рокiв.

Хоча це не перший в історії приклад панування iзуверської системи правил. Масовi знищення людей, як вiдомо, вчинялися у середнi вiки.

iнквизицiєю, яка мала право витлумачувати вчинки людей вiд iменi хрис;

тиянської церкви. Iнквизицiя набула поширення у 13 вiцi i у деяких країнах Захiдної Європи, особливо у Іспанiї, знищувала «єретикiв » ,.

(девiантiв з точки зору тогочасної церкви), ще й у другiй половинi.

16-го. сторiччя, тобто бiльше 3 рокiв ., і встигла знищити близько 1.

мільонів людей.

Багато аспектiв таких подiй пояснює саме теорiя ярликування, тоб;

то концепцiя, що описує процес формування нового ставлення до людей, яких вважають девiантами.

Але теорiя ярликування пiддається також i критицi. Соцiологи звертають увагу на те, що ця теорiя зовсiм мало дає для розумiння то;

го, що її засновники назвали первинною девiацiєю.. Не пояснює ця теорiя й те, чому саме тi чи iншi правила стають визначальними для «ярлику;

вання " .

Крiм того, звертається також увага на те, що прихильники цiєї.

концепцiї перебiльшують пасивнiсть девiантiв та їх нездатнiсть бороти;

ся з правлячими класами.

Взагалi треба зауважити, що жодна iз соцiологiчних концепцiй, якi.

ми розглянули, не дає повного пояснення вiдхильної (девiантної) по;

ведiнки, хоча кожна з них висвiтлює важливi джерела девiацiї. Вiдхиль;

на поведiнка має багато форм i ми мусимо пiдходити до кожної форми з урахуванням тих специфiчних факторiв, що до неї причетнi.

Особливо це стосується вивчення кримiнально .ї поведiнки, що особ;

ливо поширена у сучасних iндустрiальних суспiльствах.

Тепер пiдсумуємо — чим вiдрiзняються чотири основнi сучасні тео;

ретичнi концепцiї вiдхилу (девiацiї).

По-перше, не стосується тих основних питань, на якi кожна з них намагається дати вiдповiдь.

Основне питання концепцiї структурної напруги .- чому люди порушу;

ють соцiальнi норми i правила?

Основне питання концепцiї культурального передавання .- чому в де;

яких соцiальних групах вiдхили є частiшими нiж в iнших?

Основне питання конфлiкцiонiстської концепцiї .- як суспiльство структурується таким чином, що деякi групи займають вигiдне становище, а деякi — невигiдне i стигматизуються як девiантнi?

Основне питання концепцiї ярликування .- яким чином типи поведiнки.

i люди визначаються як вiдхильнi?

Вiдповiдно, виходячи з рiзних передумов, цi концепцiї по рiзному пояснюють основне джерело вiдхилiв.

°х основне джерело за концепцiєю структурної напруги .це відсут;

ність можливості досягати культуральних цiлей культурально схваленими засобами.

За концепцiєю культурального передавання .- в тому, що своїм став;

ленням та поведiнцi рiзнi люди навчаються у рiзних субкультурах та контркультурах.

За концепцiєю конфлiкцiонiзму .- основне джерело вiдхилiв у такому соцiальному устрої, що породжує соцiальну нерiвнiсть i конкуренцiю.

За концепцiєю ярликування .люди, що тавруються як девiанти, стають на шляхи девiантних кар «єр.

ТЕМА 1. СОЦIАЛЬНА СТРАТИФIКАЦIЯ ТА СОЦIАЛЬНI КЛАСИ.

1. Поняття соцiальної диференцiацiї та стратифiкацiї.

Вже давно помічено, що у людських суспільствах існує соцiальна.

нерiвнiсть ., а саме нерiвний подiл таких соцiальних благ як богатство,.

влада та пошана. .

Із приблизно 4 столiть iснування Homo sapiens близько 36.

столiть. нашi предки жили у невеликих групах мисливцiв та збирачiв, якi.

дiлили їжу, шкури звiрiв, сховища та iншi ресурси. У цих суспiльствах соцiальна нерiвнiсть — крiм тої, що була пов «язана з вiком або статтю,.

— означала лише вiдносно невеликi вiдмiнностi у статусi певних.

iндивiдiв. Одна особа могла мати вищий статус нiж iншi завдяки, нап;

риклад, таким особистим якостям, як мудрiсть, мисливськi вмiння або врода.

Але коли суспiльства стали бiльш великими та складними — як це склалося в бiльшостi за останнi кiлька тисяч рокiв — 1виник зовсiм.

1iнший вид соцiальної нерiвностi: нерiвнiсть цiлих категорiй 1людей .

Мешканцi цих суспiльств подiляються по рiзних верствах. Це виявляєть;

ся, зокрема, в тому, що в однiй верствi люди вважають себе рiвними од;

ни одним, людей з вищої верстви вони вважають такими, що займають у якомусь вiдношеннi вище становище, а людей з нижчої верстви вони вва;

жають такими, що займають у якомусь вiдношеннi нижче становище.

Цей вид нерiвностi формується на основi соцiальної структури в то;

му розумiннi, що вiн має тенденцiю переходити вiд попереднього по;

колiння до наступного. Наприклад, багатство i бiднiсть iснували в суспiльствi до того, як Ви в нього прийшли, i вельми iмовiрно, що вашi.

дiти теж з ними зустрiнуться.

I тому, що дiти народжуються в сiм «ях, що мають рiзний достаток, вони вже з перших рокiв життя набувають досвiд вiд впливу багатства, бiдностi або чого-небудь промiжного. Узагальнюючи такi явища, соцiоло;

ги виробили поняття соцiальної. стратифiкацiї. .

Соцiальна стратифiкацiя - це структурована нерiвнiсть цiлих кате;

горiй людей, якi через нерiвний статус у соцiальнiй iєрархiї мають.

рiзний доступ до соцiальних благ. .

Короче можна сказати, що соцiальна стратифiкацiя — це структурова;

не ранжування людей та груп. Соцiальна стратифiкацiя залежить вiд соцiальної диференцiацiї, але не спiвпадає з нею.

Соцiальна диференцiацiя - це процес, в якому члени суспiльства.

стають рiзними через подiл мiж собою рiзних видiв дiяльностi та вико;

нання вiдповiдних соцiальних ролей. .

Дуже рано в своїй iсторiї люди вiдкрили, що подiл функцiй та працi може значно пiдвищувати їх соцiальну ефективнiсть. I в усiх суспiльствах iсторики знаходять певний подiл статусiв та ролей. При цьому люди розподiляються в соцiальнiй структурi таким чином, що до;

повнюють рiзнi статуси та виконують пов «язанi з ними ролi.

При такому устрої люди мусять знати: (1) що вони мають робити,.

() коли, (3) якими засобами, (4) як довго та (5) у яких вiдносинах з.

iншими людьми.

Природа допомагає виконувати це завдання, визначивши, що тiльки жiнки народжують дiтей та годують їх своїм молоком. Але поза цим при;

рода мало що визначає. Решту люди мають визначати самi.

І хоча в соцiальнiй структурi статуси можуть бути рiзними, вони не обов «язково мають бути ранжованими стосовно один одного. Наприклад, американцi розрiзняють статуси немовляти й дитини. Але вони не кажуть, що один вище за iнший. Вони просто рiзнi. Соцiальна диференцiацiя.

створює лише можливiсть для соцiального ранжування.. Iнакше кажучи, там де є соцiальна стратифiкацiя є й соцiальна диференцiацiя. Але навпаки буває далеко не завжди.

. Вимiри стратифiкацi ї .

У метафорiчному розумiннi стратифiкацiю зображують як шари торту, але щабелi дробини. Науковий погляд на стратифiкацiю iсторично змiню;

вався та уточнювався.

Так, Карл Маркс розробив таке бачення стратифiкацiї, в якому встановленi групи вiдокремлювались одна вiд одної в залежності від їх відношення до засобів виробництва. Ті, хто володіють основними засоба;

ми виробництва та контролють їх — це клас капiталiстiв, або буржуазiї.

Ті, хто має тiльки свою робочу силу, — це робiтничий клас, або проле;

тарiат. При цьому клас буржуазiї розглядався як такий, що пригноблює,.

а пролетарiат — як пригноблений.

Пiзнiше вiдомий нiмецький соцiолог Макс Вебер стверджував, що Маркс занадто спрощено змалював соцiальну стратифiкацiю. Вебер дово;

див, що iншi вимiри в суспiльствi часами є незалежними вiд класового або економiчного аспекту. Вебер запропонував тривимiрну концепцiю стратифiкацiї: 1) на класи (за економiчним критерiєм),) на статуси.

(за престижем), 3) на партiї (за владою). Кожен з цих трьох вимiрiв встановлювався як особливий аспект соцiального ранжування. Деякi ста;

туси, такi як статус лiкаря, вважав Вебер, мають високий ранг i за ба;

гатством, i за престижем, i за владою. З iншого боку, проститутки та професiйнi злодiї мають високий рiвень матерiальної забезпеченостi,.

але мають низький престиж та мало влади. Викладачi унiверситетiв та духiвництво мають досить високий престиж, але найчастiше — порiвняно невисокий економiчний статус i низький рiвень влади. З iншого боку, деякi службовцi можуть мати значну владу, але отримувати порівняно не;

великі доходи i мати низький престиж.

Але найчастiше цi три вимiри стратифiкацiї живлять та пiдтримують один одного, а тому й поєднуються.

Розглянемо кожен з цих вимiрiв.

Економiчний. Економiчний вимiр стратифiкацiї, за Вебером, склада;

ється з багатства та прибутку. Багатство .(wealth) — це те, що люди ма;

ють у власностi, чим вони володiють. Прибуток .(income) — це кiлькiсть грошей, яку люди отримують за певний час. Наприклад, особа може мати досить велике багатство, але отримувати малий прибуток, як ко;

лекцiонер, що збирає рiдкiснi монети або вироби мистецтва. Iнша людина може отримувати високу платню, але витрачати її, щоб жити на широку ногу i мати невелике багатство.

Виходячи з даних, зiбраних Бюро перепису США у 1984 роцi ., амери;

канськi сiм «ї, що мали прибуток бiльш нiж 4, доларiв на рiк .;

складали вищi 1 вiдсоткiв населення США. та контролювали 38 вiдсоткiв.

домашнього .багатства, медiанне значення якого складало загальну вартiсть у 13,474 долари. Ця ж група — вищi 1 вiдсоткiв населення США — контролювала 63 вiдсотки усiх акцiонерних капiталiв та 53.

вiдсотки усiх облігацiй та цiнних паперiв валютного ринку. Цю групу складають переважно бiлi, зайнятi на бiло-комiрчаних (як їх називають на Заходi) роботах й переважно власники свого бiзнесу.

В цілому за даними Бюро цензових переписів США, % відносно най;

бідніших сімей амеріканців одержали у 1984 році 4,5% загального дохо;

ду, а % найбагатших сімей одержали 43% загального доходу.

Це співвідношення є в Сполучених Штатах досить сталим. Найбідніше.

% американських сімей одержували, відповідно, у 195 році - 4,5% за;

гальних доходів, у 196 році - 4,8%, у 197 — 5,4%. А найбагатші.

% cімей одержували, відповідно, у 195 — 43%, у 196 — 41%, й у 197.

— 41% загального доходу. Цікаво порівняти ці дані з відповідними дани;

ми для України. Нажаль, у нас поки що немає таких цензових переписів як у Сполучених Штатах. Але дані одержані КМІС «ом наприкінці минулого,.

1994 року у репрезентативному опитуванні дорослого населення України, показують, що найбудніші % сімей одержували 4,6% загального доходу, а найбагатші % сімей — 49,5%.

Ці дані показують, що розрив доходів богатих і бідних в Україні.

зараз, мабуть більше, ніж у США. У всякому разі, якщо відповідний кое;

фіцієнт (співвідношення верхнього та нижнього квантилів сімейних дохо;

дів) у США дорівнює приблизно 9,5, то в Україні він дорівнює 1,8.

Особливо помітні контрасти концентрації доходів, якщо порівняти те, яку частину загальних доходів одержують найбагатші 5% сімей. У Сполучених Штатах за останні 4 років 5% найбагатших сімей одержували від 15 до 16% загального доходу американських сімей.

В Україні ж, за даними грудневого опитування, проведеного КМІС «ом, найбагатші 5% сімей одержували наприкінці 1994 року приблизно 34% за;

гального доходу.

Розподіл сімейних доходів у США та Україні (1994 рік).

¦ ¦Процентний розподіл загального сімейного доходу ¦

¦ ¦ нижча ¦ друга ¦ третя ¦четверта¦ вища ¦ найвищі¦

¦ ¦ п «ята ¦ п «ята ¦ п «ята ¦п «ята ¦ п «ята ¦ 5% ¦

+—————————-+————-+————+————+—————-+————-+——————+.

¦США (1964) ¦ 5.1 ¦ 1. ¦ 17.7 ¦ 4. ¦ 41. ¦ 15.9 ¦

¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦

¦США (1974) ¦ 5.4 ¦ 1. ¦ 17.6 ¦ 4.1 ¦ 41. ¦ 15.3 ¦

¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦

¦США (1984) ¦ 4.7 ¦ 11. ¦ 17. ¦ 4.4 ¦ 4.9 ¦ 15.7 ¦

+—————————-+————-+————+————-+—————+—————+——————+.

¦Україна (1994)¦ 4.6 ¦ 8.8 ¦ 14.4 ¦ .7 ¦ 49.5 ¦ 34. ¦

L—————————-+————+————-+————-+—————+—————+—————-;

Можна припустити, що рівень стратифікації за доходами в Україні.

зараз ближче до рівнів стратифікації у набагато бідніших країнах, ніж США. (Функціональне пояснення цього явища, що випливає з високої вар;

тості інвестицій у сучасну техніку).

Вимiр за престижем. Престижем соцiологи називають соцiальну пова;

гу, пошану та визнання, що пов «язанi із соцiальним статусом. .

Престиж включає почуття, якi вiдчувають люди стосовно певного статусу, та їх оцiннi судження стосовно цього. Престиж це дещо мов би невiдчутне, дещо що iснує лише у головах людей. Але у повсякденному життi люди намагаються надати престижу вiдчутного iснування через ти;

тули, рiзнi ритуали, почеснi звання, емблеми, а також через демонстра;

тивнi вияви дозвiлля та споживання. Цi предмети та вчинки слугують символами престижу, у суспільстві де люди надають їм соцiального зна;

чення.

Соцiологи вважають, що бiльшiсть взаємодiй мiж людьми складаються з неявних, так би мовити, «переговорiв «щодо того, скiльки поваги, по;

шани або шаноби кожен має дати та отримати. Навiть звичайна розмова часто-густо включає до себе домовленiсть, що ми будемо уважнi до того, що говорять iншi, якщо вони — в свою чергу — будуть уважними до того, що говоримо ми.

Ще наприкiнцi 19-го сторiччя Торстейн Веблен (Thorstein Veblen).

висвiтлив, яке значення мають демонстративне дозвiлля та демонстратив;

не споживання для позначення соцiального рангу. Веблен спостерiгав, що якщо люди бажають отримати та утримати престиж, недостатньо володiти багатством та владою. Вони мусять зробити це багатство та владу таки;

ми, що публiчно можуть спостерiгатися. А це найлегше зробити, якщо витрачати грошi на несуттєвi товари та послуги.

Так, у 18 сторiччi в Англiї серед аристократiв у модi були замки.

В Америцi у деяких колах розкiшний стиль життя демонструється через марнотратнi витрати на одяг. Цiєй же метi служать дорогі автомобiлi ;

Рольс-Ройси, Феррарi та подiбнi автомарки.

Але престиж бiльшостi американцiв, як показують дослідження, ба;

зується сьогоднi головним чином на прибутку, професiї та стилi життя.

Походження сiм «ї та багатство враховується менш, нiж це було поколiння тому. Одночасно iндивiдуальна «особистiсть «та «товарискiсть «набули набагато бiльшого значення. I хоча американцi у бiльшостi ще вважають найважливiшою рiччю грошi, але стиль життя та цiнностi, яких притриму;

ється сiм «я, зараз мають вирiшальне значення у визначеннi престижу.

Вимiр за владою. Влада — з точки зору соцiологiв — стосу .є ться.

здатностi одних iндивiдiв та груп реалiзувати свою волю у людських.

справах навiть проти волi iнших людей та груп. Саме влада визнача .є чиї.

iнтереси обслуговутимуться та чи .ї цiнностi пануватимуть. .

Щоб ми не споглядали — сiм «ю, банду пiдлiткiв, нацiю чи державу, ми знаходимо, що деякi їх члени домогаються свого набагато частiше, нiж iншi. Навiть в таких справах як проста розмова, можна помiтити дiю влади. Люди, що займають високi щабелi влади найчастiше домiнують у розмовах, що проявляється у диспропорцiях часу та перебиваннi тих, хто стоїть нижче за владою.

Американський соцiолог Амос Холей якось зауважив: «Кожна соцiаль;

на дiя є вправлянням влади, кожне соцiальне вiдношення є владним рiвнянням, i кожна соцiальна група або система є органiзацiєю влади " .

Соцiологи видiляють три категорiї пiдвалин влади.

1) По-перше, це обмеження .(constraints) — ресурси, що дозволяють.

однiй сторонi додати до ситуацiї новi вади. .

Звичайно люди розглядають обмеження як покарання, тому що вони шкодять їх здоров «ю, психiчному або майновому стану.

) По-друге, це стимули .(inducments) — ресурси, що дозволяють.

однiй сторонi додати до ситуацiї. iншої сторони новi переваги. .

Люди звичайно сприймають стимули як виногородження через те, що вони означають передачу соцiально визначених благ — таких як ма;

терiальнi речi, послуги або соцiальнi позицiї - в обмiн на виконання бажань того, хто має владу.

3) По-третє, це переконливiсть .- ресурси, що дають можливiсть.

однiй особi змінити намiри iнших без додавання до ситуацiї чи то вад.

чи то переваг. .

Через переконання — що базується на репутацiї, мудрiстi, осо;

бистiй привабливостi, або на контролi за засобами iнформацiї, ;

iндивiди або групи схиляються до вiддання переваги тому, чого бажають тi, хто мають владу.

Влада впливає на нашу здатнiсть виконувати чимало роботи за влас;

ний рахунок. Коли хтось доходить до панування над вирiшальними ресур;

сами, вiн приходить до панування й над людьми.

Контролювати ключовi ресурси означає поставити себе (або свою.

групу) мiж людьми та тими засобами, якими люди задовольняють свої.

бiологiчнi, психологiчнi або соцiальнi потреби. .

Тою мiрою, якою певна група командує винагородами, покараннями та засобами переконання, вона може диктувати умови, за якими грається гра життя. Вона встановлює правила цiєї гри, можливi в нiй виграшi та програшi.

3. Вiдкритi та закритi системи стратифiкацiї.

Стратифiкацiйнi системи вiдрiзняються тiєю легкiстю, з якою вони дозволяють людям входити в певну верству або виходити з неї.

Той суспiльний устрiй, у якому людина вiдносно легко може змiнити.

свiй статус, соцiологи називають. вiдкритою системою.

Той устрiй, у якому людям дуже важко змiнити свiй статус,.

соцiологи називають. закритою системою.

Дещо подiбне до цього ми розглядали, коли знайомились з поняттям досягненого статусу та приписаного статусу. Досягненi статуси вiдкритi.

для людей на основi iндивiдуального вибору та змагання, конкуренцiї, в той час як приписанi статуси надаються групою або суспiльством.

В дiйсностi не має таких суспiльств, що були б повнiстю вiдкрити;

ми або повнiстю закритими. Сполученi Штати вважаються прикладом вiдносно вiдкритої системи. Вона базується на такiй класовiй системi,.

вважають американськi соцiологи, у якiй досягненi статуси забезпечують найважливiшi пiдстави для нерiвного розподiлу соцiальних ресурсiв.

Сполученi Штати не засновувалися на iдеї, що всi люди мають отримати рiвний статус, або на iдеї безкласового суспiльства. Демократичне кре;

до притримується того, що всi люди мають мати рiвнi можливостi пiдня;

тися в класовiй системi. .

В теорiї винагороди соцiального життя випливають для людини в за;

лежностi вiд її достоїнств та здiбностей в залежностi вiд її внеску до загальної суспiльної справи. На практицi, як зауважують американськi.

соцiологи, американська система зазнає певного впливу приписаних ста;

тусiв, що визначаються на пiдставi раси, вiку та статi. (Вплив цих оз;

нак ми будемо розглядати пiзнiше).

Прикладом закритої системи є традицiйне iндуїстське суспiльство, що функцiонувало необмежено дої свiтової вiйни. Це суспiльство ба;

зувалося на кастовiй системi, в якiй приписанi статуси забезпечували головнi пiдстави основного розподiлу соцiальних ресурсiв. Люди успад;

ковували їх соцiальний статус за народженням вiд своїх батькiв i не могли його змiнити. Iсторично в Iндiї iснували тисячi каст, але всi.

вони подiлялися мiж чотирма головними кастами.

Каста брамiнiв ., або жерцiв, нараховувала близько 3 вiдсоткiв на;

селення.

Касти кшатрi .ї в ., мов би нащадкiв воїнiв, та вайшиїв, торговцiв, разом складали близько 7 вiдсоткiв iндусiв.

Каста шудрiв ., селян та ремiсникiв, налiчувала близько 7.

вiдсоткiв населення.

Останнi вiдсоткiв складали гарiджани ., або недоторканi, що тра;

дицiйно працювали пiдмiтальниками, смiттярями, шкiряниками та свинаря;

ми.

Члени нижчих каст зневажалися, принижувались та пригнiчувались членами вищих каст незалежно вiд їх особистих достоїнств та поведiнки.

У системi дiяли жорсткi правила уникання контактiв, тому що вважалося, що контакти з членами нижчих каст духовно забруднюють та опоганюють членiв вищих каст.

Навiть сьогоднi у деяких мiсцевостях Iндiї, особливо сiльських, касти формують поведiнку людей, встановлюють правила женихання, вжи;

вання їжи, домашнього господарювання та зайнятостi. Але навiть у зе;

нитi свого розвитку кастова система нiколи не виключала повнiстю мобiльностi угору та униз по соцiальнiй дробинi. Тим бiльш сьогоднi.

Але й досi кастовi упередження гальмують соцiальну мобiльнiсть.

4. Теоретичнi концепцi ї соцiально ї стратифiкацi ї .

Чому для усiх суспiльств характерна соцiальна нерiвнiсть?

Це питання завжди турбувало людей.

Стародавнi єврейськi пророки та фiлософи стародавньої Грецiї об;

говорювали цю проблему, але й сьогоднi вона є однiєю з центральних проблем соцiологiчних штудiй.

Iсторично склалися двi зовсiм рiзнi вiдповiдi на це питання.

Перша — консервативна .- пiдтримувала iснуючий соцiальний устрiй.

В цiй вiдповiдi стверджувалося, що нерiвний подiл соцiальних благ не;

обхiдний для виконання сутт .є вих завдань суспiльства. .

Друга — радикальна .- була дуже критичною до iснуючих устроїв. В цiй вiдповiдi стверджувалося, що соцiальна нерiвнiсть виникає у бо;

ротьбi за дефiцитнi цiннi товари й послуги. .

Сучаснi теорiї нерiвностi також пiдпадають пiд одну з цих двох традицiй.

Теорiї, що виросли з консервативної традицiї, сьогоднi називають.

функцiоналiстськими. Теорiї, що вирастають з радикальної традицiї, от;

римали назву конфлiкцiонiстських. I дебати, що точаться щодо рiзних концепцiй, часто є академiчним замiщенням реального конфлiкту мiж рiзними полiтичними орiєнтацiями.

Функцiоналiстська концепцiя.

Вона притримується той точки зору, що стратифiкацiя iснує завдяки тому, що вона вигiдна для суспiльства в цiлому. Класичнi твердження цiєї теорiї сформулювали у 1945 роцi Кiнгслi Девiс та Вiлберт Мур, хо;

ча з тих пiр вона неоднаразово модифiкувалась та удосконалювалась.

iншими соцiологами.

Девiс та Мур доводили, що, соцiальна стратифiкацiя є як унiвер;

сальною, так й необхiдною, i що жодне суспiльство будь-коли не буде повнiстю безкласовим. З їх точки зору усiм суспiльствам потрiбна стра;

тифiкацiя, якщо їм (1) потрiбно заповнювати усi статуси, що є у соцiальнiй структурi, та () мотивувати людей до виконання їхнiх обов «язкiв, пов «язаних з їх позицiями.

Мотивацiя людей до виконання обов «язкiв є важливою тому, що рiзнi.

обов «язки, які пов «язанi з рiзними статусами, не є однаково приємними,.

і не є однаково важливими для соцiального виживання та такими, що рiвною мiрою потребують тих же самих здiбностей i талантiв.

Нерiвнiсть у цьому вiдношеннi забезпечує необхiдну мотивацiйну.

спонуку. І через те, що виногородження умонтованi у систему, соцiальна стратифiкацiя є структурною властивiстю усiх суспiльств.

Використовуючи розроблену економiстами модель попиту та пропо;

зицiї, Девiс i Мур прийшли до висновку, що найвище винагороджуються.

позицi .ї, що: 1) займаються найталановитiшими та найквалiфiкованiшими.

особами (це з боку пропозицi .ї) та) що функцiонально найважливiшi для.

суспiльства (це з боку попиту). .

Наприклад, щоб гарантувати достатню кiлькiсть квалiфiкованих, вмiлих лiкарiв, суспiльство мусить запропонувати їм високу заробiтну плату та високий престиж. Девiс та Мур зауважили, що якщо не запропо;

нувати лiкарям такi винагороди, ми не зможемо очiкувати, що люди захо;

чуть займатися обтяжливою та дорогою медичною освiтою.

Люди на вищих щаблях соцiальної iєрархiї мають отримувати вiдповiдне винагородження. В iншому випадку цi позицiї залишались би незаповненими i суспiльство було б дезiнтегровано.

Структурно-функцiональний пiдхiд до стратифiкацiї неодноразово пiддавався критицi. З одного боку, критики зауважували, що люди народ;

жуються .у певних соцiальних позицiях, що займають їх сiм «ї, i з самого народження або користуються привiлеями, або зазнають певних вад. I як було доведено у конретних дослiдженнях, тi позицiї, до яких люди дохо;

дять в процесах соцiальної мобiльностi, в значнiй мiрi залежать вiд того, в яких позицiях вони народилися.

Навiть у такiй вiдкритiй класовiй системi, яку мають Сполученi.

Штати, це має мiсце: можливостi, якi люди мають зi самого дитинства, дають велику перевагу у конкуренцiї за вищi соцiальнi позицiї. На цiй пiдставi конфлiкцiонiсти стверджують, що суспiльство має таку структу;

ру, у якiй iндивiди фактично зберiгають той соцiальний ранг, що визна;

чений їх народженням, i не можуть використати свої здiбностi.

Конфлiкцiонiстськi концепцiї.

Вони притримуються тiєї точки зору, що стратифiкацiя у суспiльствi iснує завдяки тому, що вона корисна тим iндивiдам i гру;

пам, якi мають владу, щоб панувати над iншими та мати можливiсть їх.

експлуатувати .

З цiєї точки зору суспiльство виглядає як арена боротьби за привiлеї, престиж, владу, а соцiальнi групи — як такi, що заради збе;

реження своїх переваг вдаються до примусу — прихованого або неприхова;

ного.

Конфлiкцiонiстськi концепцiї в значнiй частинi будуються на iдеях Карла Маркса.

Маркс вважав, що первинними детермiнантами спрямування еволюцiї.

суспiльства є його продуктивнi сили ., а саме — основнi засоби вироб;

ництва, технологiї та способи його органiзацiї. На кожнiй стадiї.

iсторiї цi детермiнанти, за Марксом, виначають тi виробничi вiдносини, у юридичному виразі - форми власностi, що можуть панувати у суспiльствi. А цi фактори визначають, яка соцiальна група буде панува;

ти у суспiльствi, а якi групи будуть їй пiдкоренi. При феодальному устрої середньовiчнi землевласники. контролювали економiку та панували над крiпосними (serfs). При капiталiстичнiй системi, за Марксом, зем;

левласника замiнили капiталiсти, а крiпосного — позбавлений власностi.

робiтник, що мiг продати тiльки свої руки.

Спрямування капiталiстiв на отримання додаткової вартостi створює.

за Марксом, основу сучасної йому класової боротьби — непримиренного зiткнення iнтересiв мiж робiтниками та капiталiстами. Додаткова.

вартiсть .- це рiзниця мiж вартiстю, яку, за Марксом, створюють робiтники, та вартiстю, яку вони отримують. З цiєї точки зору капiталiсти не створюють додаткової вартостi, вони її привласнюють че;

рез експлуатацiю робiтникiв. У зображеннi Маркса капiталiсти вигляда;

ють як злодiї, що крадуть здобутки чужої працi. Накопичення капiталу.

(багатства) породжується привласненням додаткової виртостi, та є ос;

новним фактором — основною спокусою — розвитку капiталiзму.

Маркс притримувався той точки зору, що класи iснують не iзольова;

но один вiд одного. Видатний нiмецький соцiолог Ральф Дарендорф висло;

вив цю думку таким чином: «Iндивiди формують клас тiльки в тiй мiрi, в якiй вони утягуються у спiльну боротьбу з iншим класом ». При капiталiзмi, за Марксом, робiтники спочатку заслепленi перекрученою.

свiдомiстю .- неадекватнiстю оцiнок того, як працює система i як вони експлуатуються капiталiстами. Але через боротьбу з капiталiстами для робiтникiв з «ясовуються їх так званi «об «єктивнi «iнтереси, якi дiста;

ють об «єктивного визначення. Тодi вони формулюють цiлi органiзованих дiй — тобто, вони набувають класової свiдомостi. Класова свiдомiсть свiдомiсть є вирiшальний фактор для перетворення «класу в собi «на.

" клас до себе ", тобто перетворення соцiальної категорiї .людей у са;

мосвiдому войовничу соцiальну групу .

Але навiть у сферi власностi марксистська дихотомiя на клас капiталiстiв та робiтничий клас маскує деякi динамiчнi соцiальнi про;

цеси. Найважливiший з них — поширення класу так званої «дрiбної буржу;

азiї «- фактично робітничої буржуазiї ., або робiтникiв-власникiв. Анг;

глійською їх називають «self-employed ». Вже зараз в індустріально роз;

винутих країнах вони складають до 15% зайнятого населення, а з поши;

ренням iнформацiйних технологiй їх частка зростає).

Крiм того, у багатьох країнах уму столiтті суттєвими стали протирiччя мiж расовими та етнiчними групами. Цi та iншi фактори при;

тупили гостру класову полярiзацiю кiнця 19-го-початкуго сторiччя, що за думкою Маркса вела до революцiй та загибелi капiталiстичного устрою.

Як зауважує один з провiдних американських соцiологiв-конфлiкцi;

онiстiв Ерiк Олiн Райт, власнiсть на засоби виробництва є тiльки одним.

з джерел влади. .Володiння засобами керiвництва. вiн видiляє як ще одне джерело влади. I вважає, що устрiй колишнього Радянського Союзу та йо;

го сателiтiв — країн Схiдної Європи добре це iлюструє.

Спроба синтеза: еволюцiйна концепцiя Герхарда Ленскi.

Соціологи вже давно помiчали, що i функцiоналiстська i.

конфлiкцiонiстська концепцiї вiдображують реальнi аспекти соцiального життя. I були спроби iнтегрувати цi пiдходи. Ральф Дарендорф зауважу;

вав, що функцiоналiсти й конфлiкцiонiсти дослiджують два аспекти однiєї реальностi.

Найбiльш конструктивним синтезом цих двох пiдходiв зараз вважа;

ється еволюцiонiстський пiдхiд, запропонований Герхардом Ленскi.

Вiн погоджується з функцiоналiстами в тому, що основнi ресурси суспiльства розподiляються таким чином, щоб задовольняти основнi.

суспiльнi потреби, тобто щоб надати прiоритет у отриманнi цих ресурсiв тим особам, якi займають у суспiльствi життєво важливi позицiї i вико;

нують соцiально важливi ролi. Але Ленскi стверджує, що iз зростанням виробництва i появою у суспiльствi додаткового продукту його розподiл.

вiдбувається таким чином, як це описують конфлiкцiонiсти. — через бо;

ротьбу певних соцiальних груп та оволодiння деякими з них контролем за суспiльним богатством. I соцiальна нерiвнiсть, що складається внаслiдок цього, тiльки частково є функцiональною, але бiльшiсть суспiльств стратифiкованi набагато бiльше, нiж це необхiдно для їх ефективного фунцiонування.

Основнi особливостi концепцiї Герхарада Ленскi можна пiдсумувати у шiстьох пунктах:

1. Стратифiкацiя розглядається не як унiверсальна, необхiдна i не;

минуча (функцiоналiстський пiдхiд), а як переважна форма структури;

зацiї, в якiй деякi моменти не є необхiдними або неминучими.

(конфлiкцiонiсти взагалi заперечують її необхiднiсть та неминучiсть).

. Стратифiкацiйна система формується природою засобiв iснуван;

ня суспiльства (а не соцiальним устроєм взагалi, як вважають функцiоналiсти, i не владними групами у корисних iнтересах — як вва;

жають конфлiкцiонiсти).

3. Стратифiкацiя виникає як з потреби заповнювати соцiальнi.

статуси, так i з конкуренцiї та конфлiкту соцiальних груп (а не лише з якогось одного з цих факторiв).

4. Стратифiкацiя вiдображує як загальнi цiнностi суспiльства, так i цiнностi владних груп.

5. Тільки деякi завдання та винагороди розподiляються справед;

ливо, але багато з них — несправедливо.

6. Стратифiкацiя полегшує функцiонування суспiльства тільки у деяких аспектах, а в iнших — перешкоджає.

5. Соцiальнi класи.

Соцiологи часто не погоджуються у питаннях щодо джерел стра;

тифiкацiї, але вони погоджуються з тим, що соцiальна нерiвнiсть є.

структурованим .аспектом сучасного життя. Мається на увазi не тiльки те, що соцiальнi групи вiдрiзняються привiлеями, престижем та вла;

даю, якi вони мають. Коли мова йде про структуровану .нерiвнiсть, мається на увазi нерiвнiсть iнституалiзована, тобто закрiплена такою системою соцiальних вiдносин, якою визначається, хто що отримує. Та;

ка соцiальна нерiвнiсть набуває регулярних, вiдносно стiйких та ус;

талених форм. Крiм того, структурованi нерiвнiстi переходять вiд по;

переднього поколiння до наступного. Соцiальнi групи, що мають пере;

ваги звичайно знаходять шляхи, щоб забезпечити цими перевагами своїх нащадкiв.

Соцiологи запозичили термiн «стратифiкацiя «вiд геологiв. Але класiфiкувати людей за стратами набагато важче, нiж геологiчнi поро;

ди. Звичайно геологи вiдносно легко визначають, де скiнчується один шар породи i починається iнший. Соцiальнi ж страти часто змiшанi од;

на з одною, так що їх межи нечiткi i неяснi. Тим не менше амери;

канськi соцiологи, коли вони характеризують систему стратифiкацiї у своєму суспiльствi, часто використовують такi назви як «вищий клас «.

(«upper class »), «середнiй клас «(«middle class »), «робочий клас «.

(«working class ») i «нижчий клас «(«lower class »).

Що ж таке соцiальний клас?

У сучаснiй соцiологiї є два пiдходи до розумiння соцiальних класiв.

Найбiльш поширеним є пiдхiд, згiдно з яким соцiальнi класи явля;

ють собою певний тип соцiальних страт. У рамках цього пiдходу є двi.

основнi точки зору на природу класiв .

Однi вважають класи реальними стратами з певними межами. Виходя;

чи з цього соцiальний клас .визначають як категорiю людей з приблизно.

рiвними статусами у суспiльствi, де є соцiальна нерiвнiсть.

Iншi вважають, що у сучасному захiдному суспiльствi поняття.

«соцiальнi класи ». скорiше вiдбиває градацiї у неперервному ряду, нiж.

строго обмеженi соцiальнi групи. Виходячи з цього соцiальний клас визначають як одну з верств. (stratum). або як один з рiвнiв (level). у.

класовiй системi яку (або який) складають люди, що є приблизно.

рiвними (й вважають себе бiльш-менш рiвними) за їх прибутками, о свiтою, родом занять, престижем та суспiльним впливом. Це визначен;

ня припускає, що люди усвiдомлюють себе, як члени певного класу.

Вiдмiннiсть цих двох точок зору пов «язана з відмінностями між тими методами iдентифiкацiї соцiальних класiв, які застосовуються в межах стратного підходу до їх вивчення, а саме з відмінностями між: (1) об » ;

єктивним методом (objective method), () методом самовизначення.

(self-placement method) та (3) методом взаємовизначення, який ще нази;

вають репутацiйним методом (reputational method).

Об «єктивний метод застосовується коли соціальні класси розгляда;

ються як статистичні категорії. І ці категорії визначаються не її чле;

нами, а дослідниками — соціологами чи статистиками. За цим методом на;

лежність людей до того чи іншого класу визначається за їх доходом, ро;

дом занять або освітою (або за певним сполученням цих ознак). Назва методу «об «єктивний «не означає нічого іншого, крім того, що за цим методом для віднесення людей до певних класів застосовуються кількісно вимірні ознаки.

Об «єктивний метод ідентифікації класів забезпечує досить ясно визначений статичний вимір для дослідження кореляції класової належ;

ності з такими явищами як психічні захворювання, розлучення, рівень злочинності, певні форми дозвілля, життєвих очикувань, політичних орі;

єнтацій.

Це, взагалі, найпростіший метод аналізу соціально-економічної.

стратифікації суспільства. Але багато хто з соціологів розуміє класи як дещо більш суттєве, ніж просто статистичні категорії.

Одні соціологи беруть до уваги те, що у реальному житті різні ка;

тегорії людей далеко не рівним чином залежать один від одного й, від;

повідно, далеко не рівним чином можуть впливати на життя однин одного.

Але цю точку зору ми розглянемо дещо пізніше, оскільки вона не нале;

жить до стратифікаційного розуміння соціальних класів.

Інші соціологі, які притримуються стратифікаційного розуміння класів, тим не менш, звернують увагу на те, що у повсякденному житті.

люди оцінюють один одного за багатьма критеріями.

Ця точка зору привела до розробки та застосування у соціологічних дослідженнях методу самовизначення, що відомий також під назвою.

суб «єктивного методу.

За цим методом респонденти самі ідентифікують той соціальний клас, до якого вони за їх думкою — належать.

При такому підході соціальний клас розглядається як така соціаль;

на категорія, котру люди групують себе разом з тими іншими людьми, яких вони сприймають як таких, що мають спільні з ними деякі ознаки.

Ці класові риси можуть відповідати, а можуть не відповідати тому, що соціологи розглядають як логічні риси поділу на класи в об «єктивно;

му сенсі.

Головна перевага методу самовизначення полягає в тому, що він мо;

же бути застосований для вивчення класового складу великого за чисель;

ністю населення (в той час як метод взаємного визначення, або репута;

ційний, який ми будемо зараз розглядати, може бути застосований тільки до невеликих угрупувань).

Цей метод застосовується, зокрема, у періодично повторювальних у Сполучених Штатах репрезентативних опитувань, які проводить NORC.

(National Opinion Reserch Center) за програмою GSS (General Social.

Survey). У цих апитуваннях, серед інших, респонденту ставиться запи;

тання: «Якщо б Вас попросили використати одну з чотирьох назв соціаль;

них класів, що б Ви сказали — до якого класу Ви належи;

те? «.

Чотири назви класів, які пропонуються на вибір це «Нижчий «.

(«Lower »), «робітничий «(«Working »), «середній «(«Middle »), «вищий «.

(«Upper »).

За даними GSS 1986 року, коли було опитано національну вибірку дорослих американців (від 18 років), чисельністю у 147 осіб. До «ниж;

чого класу «себе віднесли 6,3% опитаних, до «робітничого класу » ;

43,5%, до «середнього класу «- 47.%, й до «вищого класу «- 3,%.

Частка тих, хто відносить себе до «нижчого класу », найбільша се;

ред людей з низькими доходами (за американськими стандартами). Серед тих, у кого річний доход менше 1 доларів, з нижчим класом іденти;

фікує себе 1,4% опитаних, а в групі з річними доходами більше 5 ти;

сяч доларів, до «нижчого класу «себе відносить тільки, 6%.

І навпаки, серед американців з групи вищих доходів до «вищого класу «себе відносить 15,5%, а серед групи з доходами до тис. дола;

рів — близько 1%.

В цілому можна сказати, — чим вище доходи, тим більше американців відносить себе до «середнього «і до «вищого «класів. І тим менше ;

відносять себе до «нижчого класу » .

Що ж стосується самоідентифікації з «робітничим класом », то най;

вища частка (55%) виявляється серед тих, хто належить до другої з п «яти груп доходів — від 1 до тис. доларів.

А також серед тих, хто належить до середньої групи доходів — від.

до 35 тис. доходів на рік. Тут вважають себе робітниками також більше половини їх членів — 53%.

Вандер Занден зауважує, що метод класового самовизначення є особ;

ливо корисним знаряддям для передбачення політичної поведінки, оскіль;

ки те, що люди думають що те, до кого вони належуть, впливає на те, як вони голосують.

Одначе, цей підхід має свої обмеження. Проблема в тому, що клас, з яким люди себе ідентифікують, може репрезентувати більше їх прагнен;

ня, ніж їх дійсно існуючи зв «язки або оцінки інших людей.

Крім того, коли люди розміжують себе у класовій структурі сус;

пільства, вони найчастіше застосовують менше категорій, ніж тоді, коли вони реально взаємодіють з живими людьми і судять про них в термінах майже невловимих відмінностей.

3) Репутаційний метод.

На відміну від методу самовизначення, коли людей запитують, до якого класу вони відносять самих себе, за репутаційним методом їх за;

питують, до якого класу вони відносять інших. індивідів.

Цей метод базується на статифікаціційній концепції, яка відома під назвою репутаційної теорії. Ллойда Уорнера (W.Lloyd Warner).

Виходячи з цієї концепції - у 3-ти роки Ллой Уорнер з помічника;

ми провів детальне дослідження класової структури трьох поселенських общин, які відомі під назвами «Yankee City «(чисельністю 17.

тис. осіб), «Old City «(близько 1 тис. осіб), та «Jonesville «(близь;

ко 6 тис. осіб).

Аналіз класової структури цих общин здійснювався на основі вис;

ловлювань членів кожної общини про соціальне положення одного відносно.

іншого: чи воно вище, чи нижче, чи приблизно таке саме.

Аналіз усіх зібраних висловлювань дозволив Уорнеру ідентифікувати у Янкі Сіті та у Олд Сіті шість класів .:

1) «вищий-вищий клас «(upper-upper class), до якого увійшли люди, що мали знатне походження (1,4%);

) «нижчий вищий клас «- люди з високими доходами, які не мали аристократичного походження (1,6%);

3) «вищий середній (upper-middle) клас (1%) — люди з високим рівнем освіти, зайняті інтелектуальною працею та ділові люди, що мали доходи вище за середні;

4) «нижчий (lower-middle) середній клас «(8%) — головним чином канцелярські службовці та інші «білі комірці «(секретарі, банківські.

касири, діловоди);

5) «вищий-нижчий (upper-lower) клас «(33%) — «сині комірці «- за;

водські робітники та інші представники фізичної праці;

6) «нижчий-нижчий «(lower-lower) клас (5%) — найбідніші та зне;

долені члени общин, дуже сходні за думкой Нейла Смелзера, з тим люм;

пен-пролетаріатом, про якого писав Маркс.

Репутаційний метод вважається корисним знаряддям для дослідження соціальних відмінностей у невеликих групах та у відносно невеликих поселеннях. Але цей метод фактично неможливо використовувати для дос;

лідження великих угруповань, де люди майже нічого, або зовсім нічого, не знають один про одного.

В останні десятиріччя соціологи, що притримуються стратифікацій;

ного розуміння класів, найчастіше застосовують деякі модифікації та комбінації названих методів.

У широкому дослідженні, що були проведені Інкелесом і Россі у.

1956 році, мешканцям різних країн (від США до Нової Зеландії) було запропоновано дати оцінку різних професій. Були отримані дуже схожі.

між собою розподіли професій за престижем.

Висновок дослідників: в країнах, де склалося індустріальна систе;

ма виробництва існує приблизно однаковий попит на аналогічні професії.

(дослідження проводилось тільки у капіталістичних країнах), і це зу;

мовлює приблизно однаковий престиж цих людей у різних країнах.

У 1977 році Дональд Дж. Трейман проаналізував 85 досліджень соці;

ологами з 53 країн престижу професій і прийшов до висновку, що усюди оцінки престижу досить схожі.

Важливо також зауважити, що у відносно стабільному суспільстві,.

характеристики престижу майже не змінюються з часом. Наприклад, дос;

лідження Хоужа, Зігеля та Россі, проведені у 1966 році показали, що з.

195 року у США не було суттєвих змін в оцінках престижу професій. Лі;

карі, наприклад, залишалися біля верхівки піраміди престижу, а повії.

та чистильщики взуття — на одному і найнижчих рівнів.

Крім викладеного вище підходу до дослідження соціальних класів у сучаснiй соцiологiї iснує i зовсiм iнший пiдхiд до розумiння соцiальних класiв, згiдно з яким стратифiкацiйна та класова системи. є.

двома якiсно рiзними аспектами соцiальної структури суспiльства,. що не.

зводяться одна до одної.. Цього пiдходу притримуються такi вiдомi аме;

риканськi соцiологи як Ерiк Олiн Райт, Мелвiн Кон та деякi iншi.

Ерiк Райт вважає, що класи не можуть розглядатися просто як рiзнi рiвнi (або градацiї) привiлеїв та престижу. Класи вiн .розгля;

дає як групи, члени яких займають певнi позицiї у системi суспiльних.

вiдносин виробництва.. Цi позиції пов «язанi з рiзними правами влас;

ностi та рiзними рiвнями панування та контролю за засобами вироб;

ництва та за чужою працею. Тим самим клас визначається не властивос;

тями людей, а їх реальними вiдносинами .

Подiбно до цього, Мелвін Кон та Казiмiр Сломчинський пишуть:

" Пiд соцiальними класами ми маємо на увазi групи, що визначаються в термiнах їх вiдношення до власностi i контролю за засобами вироб;

ництва та за робочою силою iнших. «(Social Structure and.

Self-Direction, 199, p.31). Професор Панiотто i я також подiляємо в основному цей пiдхiд.

Яка ж соціально-класова структура зараз в Україні і в якому нап;

рямку вона змінюється?

Фактично дослідження цієї структури за тими підходами, що розроб;

лені у західній соціології та з використанням відповідних методів, в Україні зараз тільки розпочинаються.

Єдина соціологічна установа, що отримала у 199 році грант ДКНТ на проведення пов «язаних з цим досліджень — це Київський міжнародний.

інститут соціології - спільне українсько-американське товариство з об;

меженою відповідальностю, який працює в нашому Університеті.

Міжнародний інститут соціології разом з нашою кафедрою й у спів;

робітництві з кафедрою соціології американського Університету Джонса Гопкінса та з Інститутом філософії і соціології Польскої Академії наук виконує дослідницькі роботи за міжнародним проектом «Соціальні струк;

тури і особистість в умовах радикальних соціальних змін " .

У доповіді «Класи, праця та особистість в умовах радикальних со;

ціальних змін «презентованій від нашої дослідницької групи Мелвін Ко;

ном соціологічному конгресі у липні минулого 1994 року у …(Німеччи;

на), «соціальними класами «ми називємо групи, що визначаються в тер;

мінах їх відношення до власності і до контролю за засобами виробницт;

ва, та за контролю за робочою силою інших людей.

Оскільки саме поняття соціального класу базується на ролях людей у їх праці (paid employment), що оплачується, ми обмежуємо аналіз кла;

сової структури тою часткою населення України, що зайнята такою працею не менш 15 годин на тиждень, чи то в ролях найманих працівників, чи підприємців. (За цим критерієм наша виборка початку 1993 року репре;

зентативна для дорослого міського населення України, налічує 1156 пра;

цюючих респондентів).

На основі аналізу результатів досліджень минулих років у США та Польщі, і даних останніх досліджень в Україні Мелвін Кон запропонував розрізняти в Україні такі сім класових категорій:

1. Підприємці .: власникі засобів виробництва, хто має щонайменше 3.

найманих працівника;

(, 7% зайнятого міського населення на почат;

ку 1993 року).

. Самостійні працівникі. (self-employed):

1% власники засобів виробництва, що мали.

не більш двох найманих працівників;

3. Менеджери .: люди, що займають керівні посади і відповідають од;

ному з двох крітеріїв :

— або мають щонайменше 5 підлеглих,.

— або мають хоча б одного підлеглого, який теж має.

підлеглих. ,%.

4. Керівники 1-ої ланки. (first-line. supervisors):

безпосередні керівники — усі ті наймані працівники,.

які мають від двох до 5 підлеглих, жоден з яких.

підлеглих не має. 1,6%.

5. Експерти. (experts):

наймані працівники, які є спеціалістами, що або не.

мають підлеглих, або мають не більше одного.

9,65.

6. Робітники нефізичної праці. (no manual worker, ще перекладається.

як «службовці «, «обслуговуючий персонал ») — усі най;

мані працівники, які не є спеціалістами, праця яких.

не є переважно фізичною і які не мають підлеглих.

13,5%.

7. Робітники фізичної праці. (manual workers):

— наймані працівники переважно фізичної праці, що не.

мають підлеглих.

51,1%.

Це схема соціально-класової структури є попередньою — вона відби;

ває сучасний етап нашого пошуку адекватного відображення соціальної.

реальності.

Ще деякі концептуальні проблеми залишаються невирішеними.

Найбільш серйозна з них, на мій погляд, — це проблема визначення соціально-класового положення співвласників ., коли їх досить багато.

(скажімо, більш або 5 або 1 і т.ін.).

Якісно особливе відношення до засобів виробництва тут кількісно зменшується і якісно специфіка власника, (що відрізняє його від нев;

ласника, найманого працівника) при цьому, так би мовити, «розчинюєть;

ся " .

У набагато вагомішим — відносно — стають позиції керівників ;

тих, хто контролює організаційні та регуляційні ресурси.

На початку 1993 року в Україні серед працюючих 7,% складали чле;

ни колективів, що або арендували підприємство (5,%), або колективно.

" приватизували «його (%).

Правда, при цьому з останніх не %, а тільки, 8% вважали, що їх колектив є «головним власником «свого підприємства. А з 5,% членів колективів арендних підприємств, вважали свої колективи головним влас;

ником 1,9% опитаних.

Тобто, в цілому, можна сказати, що принаймні, 7% працюючих не вважали себе найманими працівниками. Але й власниками, у звичайном, так би мовити, «класичному «сенсі слова вони не були. І ще належить досліджувати, до кого ця категорія працюючих ближче за своєю психоло;

гією — до найманців чи до хозяїв.

І для України це має недругорядне значення, тому що частка аренд;

них підприємств у нас за останні роки помітно зростала.

Змінюється відносна чисельність і й інших соціальнокласових груп. За даними опитування, яке було проведено наприкінці минулого ро;

ку в складі міського населення наведені вище дві групи орієнтовно скла;

дами:

1 — підприємці - 1,7% +1,.

— самостійні працівники — 3,6% +1,5.

ТЕМА 13. РАСОВI ТА ЕТНIЧНI ВIДНОСИНИ.

1. Особливостi етнiчної стратифiкацiї.

Класова система, яку ми розглядали є одним з типiв стратифiкацiї.

Iнший тип, який ми розглядатимо сьогоднi — це подiл за расою та нацiональнiстю (етнiчнiстю).

Людство складається з народiв з досить рiзними кольорами шкiри, мовами, релiгiями та звичаями. Цi фiзичнi та культурнi риси забезпечу;

ють високий рiвень соцiального унаочення i завдяки цьому правлять за.

iдентифiкацiйнi знаки належностi до вiдповiдної групи.

Такi вiдмiнностi набувають соцiального значення та витлумачуються як соцiально-структурнi нерiвностi.

Наприклад, у Сполучених Штатах чорнi, iспанцi, iндiанцi (тубiльнi.

американцi), азiатськi американцi та євреї були жертвами упереджень та дискримiнацiї. Iсторично склалося так, що представники цих етнiчних груп були обмеженi нижчими статусами, але це не було пов «язано з їх.

iндивiдуальними здiбностями та талантами.

Хоча расова та етнiчна стратифiкацiя за своїми суттєвими ознаками подiбна до iнших систем стратифiкацiї, але вона має також i одну важ;

ливу вiдмiннiсть. Расовi та етнiчнi групи мають потенцiйну можливiсть для видiлення з iснуючої держави та створення самостiйної нацiї. Й.

iнколи полiтичне вiдокремлення стає засобом вирiшення проблеми для тiєї нацiональної групи, що перебуває у несприятливому становищi. Таке рiшення неможливе для класових та статєвих груп, що перебувають у несприятливому становищi, тому що вони не можуть функцiонувати як са;

модостатнi соцiальнi або економiчнi угрупування.

Хоча сепаратистськi тенденцiї та їх шанси на успiх у рiзних краї;

нах дуже рiзнi, але потенцiйне пiдгрунтя для таких рухiв iснує у бiль;

шостi нацiй, до складу яких входять рiзнi расовi або етнiчнi групи. На вiдмiну вiд класової стратифiкацiї проблема стратифiкацiї етнiчної по;

лягає не в тому, щоб замiнити одну елiту iншою, або здiйснити рево;

люцiйну змiну полiтичної системи. Замiсть цього питання полягає в то;

му, чи погоджуються рiзнi расовi або етнiчнi групи залишатися у складi.

iснуючої держави.

Прикладiв сепаратистських рухiв — тобто рухiв, спрямованих на нацiональне вiдокремлення у сучасному свiтi дуже багато. Сепара;

тистськi рухи — значнi або незначнi — виникли майже в усiх країнах, що утворилися на терiторiї колищнiх СРСР та СФРЮ. I бiльшiсть з них мають переважно етнiчне пiдгрунтя.

Ви знаєте, є деякi спроби органiзувати подiбнi рухи й в Українi,.

особливо в Криму.

Щоб посилити лояльнiсть рiзних етнiчних груп, що увiйшли до складу суспiльства, сучаснi уряди найчастiше намагаються пiдсилити вiрнiсть населення тим нацiональним iнтересам, що пов «язанi зi спiльною тери;

торiєю.

. Раси (поняття раси в соцiологiї).

Вiдомо, що у рiзних частинах свiту народи вiдрiзняються за їх спадковими особливостями, включаючи колiр шкiри, текстуру волосся, ри;

си обличчя, зрiст, постать та форму голови. В той же час вiдомо, що спiльнi для всiх людей особливостi — тi, що вiдрiзняють їх вiд iнших живих iстот, — набагато суттєвiшi за їх вiдмiнностi. Але ж вiдмiнностi.

реально iснують.

Iз соцiологiчної точки зору, раса — це категорiя людей, якi вва;

жаються соцiально вiдмiнними на пiдставi їх генетично успадкованих.

фiзичних характеристик. .

Хоча досить легко спостерiгати вiдмiнностi фiзичних характеристик людей. В той же час вченим не так легко досить певно iдентифiкувати раси та визначити критерiї расової класифiкацiї людей. Справа в тому, що люди вiдрiзняються у дуже багатьох аспектах. Класифiкацiя, що базу;

ється на однiй характеристицi, такiй як кольор шкiри, не обов «язково даватиме такi самi результати як iншi критерiї класифiкацiї.

Наприклад, винятково кучерявi волосся мають деякi помiрно пiгмен;

тованi племена африканцiв, i у той же час прямi волосся мають тем;

но-пiгментованi мешканцi пiвденної Iндiї. Справу ускладнюють також процеси схрещування, внаслiдок яких генетичнi лiнiї зробились нечiтки;

ми. За кожною ознакою — кольором шкiри, формою волосся, зрiстом та формою голови — категорiї населення можуть бути проранжованi у досить широких iнтервалах. Внаслiдок цього досить часто неможливо сказати на;

певно, де закiнчується одна категорiя i починається iнша.

У Сполучених Штатах 8 вiдсоткiв чорних американцiв мають євро;

пейських предкiв, не менш 5 вiдсоткiв мексиканських американцiв мають як iндiанських, так й європейських предкiв, й близько вiдсоткiв.

" бiлих «американцiв мають, за оцiнками дослiдникiв, африканських або.

iндiанських предкiв.

Вченi сьогоднi далекi вiд загальної згоди про подiл усiх людських популяцiй на раси. Але те, що вивчають соцiологи — це тi соцiальнi.

значення, якi люди надають рiзним фiзичним рисам. Саме через соцiальнi.

визначення колiр шкiри або iнша фiзична риса стає «знаком «або «поз;

начкою «певного соцiального (в цьому випадку — соцiально-расового) статусу.

3. Етнiчнi групи.

Групи, що iдентифiкуються головним чином за культуральними.

пiдставами — за мовою, народними звичаями, одягом, жестикулюванням,.

манерами, — отримали назву етнiчних груп..

Iз соцiологiчної точки зору, етнiчна група — це категорiя людей,.

соцiальна вiдмiннiсть яких є результатом культурної спадщини, яку вони.

подiляють. .

В Українi на початку 1989 року (на час останнього перепису) за офiцiйними даними мешкали: 7,6. вiдсоткiв українцiв i. вiдсотки росiян. Євреї і білоруси складали близько, 9 вiдсотка, молдавани ;

близько, 6 вiдсотка, болгари і поляки — близько, 5 вiдсотка, іншi ;

менш ніж пів відсотка. Серед останніх найбільш — угорців, румун, гре;

ків, татарів, вiрменiв, циган, кримських татар, нiмцiв, гагаузів і ще багото інших.

Але треба зауважити, що це спрощене зображення етнiчного складу України. Справа в тому, що офiцiйна статистика зовсiм не бере до уваги людей, що належать до мiксантiв ., тобто до людей, що є нащадками двох або бiльше етнiчних груп.

За даними репрезентативного опитування дорослого населення Украї;

ни, що було проведене у листопадi 1991 року Київським мiжнародним.

iнститутом соцiологiї разом з дослiдницьким iнститутом Радiо Свобода,.

вважали себе належними тiльки до однi .єї нацiональностi. лише 76.

вiдсоткiв опитаних ., в тому числi до українцiв — 61 вiдсоток. (а не.

73%), а до росiян — 1 вiдсоткiв. (а не %).

Частка мiксантiв серед населення в основному визначається часткою мiжетнiчних шлюбiв, а їх в Українi наприкiнцi 8-тих рокiв було близь;

ко 3 вiдсоткiв.

Дуже часто, як показують дослiдження, етнiчнi групи вiдчувають почуття своєї єдностi. їх члени вiрять, що вони мають спiльне поход;

ження. Це переконання нерiдко злите з глибоким почуттям «спiльностi «.

та викликає прагнення не належити до будь-якої iншої групи.

Багато європейських країн мають неоднонацiональний склад населен;

ня. У Великобританiї є англiйцi, шотландцi, уельсцi, iрландцi; у Бельгiї мешкають фламандцi та валони; у Швейцарiї - нiмцi, французи,.

iталiйцi; в Iспанiї - кастiльцi, iспанцi, каталонцi, баски, галисiйцi.

У зв «язку з етнiчною неоднорiднiстю, багато у яких країнах перiодично загострюються мiжетнiчнi суперечки, та навiть спалахи на;

сильства, що спричиняються низьким статусом деяких груп. I тому су;

часнi держави, народи яких складаються з багатьох або кiлькох етнiчних груп, негативно ставляться до надмiрного виславляння будь-якої.

нацiональностi.

Емпiрична база аналiзу, результати якого подаються у тут — це данi соцiологiчних опитувань, репрезентативних для дорослого населення України, якi провiв Київський мiжнародний iнститут соцiологiї у спiвробiтництвi з кафедрою соцiологiї КиєвоМогилянської Академiї у груднi 1993 — сiчнi 1994 та у травнi-червнi 1994 рокiв. Опитування бу;

ли проведенi методом наочного iнтерв «ю за мiсцем проживання респонден;

та у 183 мiстах, селищах мiського типу та селах усiх 4-х областей i.

Криму. У першому, зимовому опитуваннi iнтерв «ю були взятi у 1833 рес;

пондентiв, а у трьох лiтнiх опитування — у 338 респондентiв у вiцi 18.

рокiв i бiльше. Крiм цих даних — для бiльш точної оцiнки параметрiв лiнгво-етнiчних складових соцiально-етнiчноi структури — використаний об «єднаний масив даних шести опитувань, репрезентативних для дорослого населення України, якi були проведенi Київським мiжнародним iнститутом соцiологiї мiж 16 квiтня i 4 липня цього року також методом наочного.

iнтерв «ю за мiсцем проживання респондентiв у мiстах, селищах мiського типу та селах усiх 4-х областей i Криму i охоплювали в цiлому 7166.

респондентiв.

Проведенi дослiдження показали, що соцiально-етнiчний склад Украї;

ни є бiльш складним, нiж це виглядало за даними переписiв населення.

По-перше, це пов «язано з тим, що пiд час переписiв, якi проводилися у колишньому Радянському Союзi, будь-яка полiетнiчнiсть респондентiв — в тому числi їх бiетнiчнiсть — жодного разу не фiксувалися. Спосiб виз;

начення нацiональної належностi, що використовувався в усiх переписах, вимагав виключно моноетнiчної iдентифiкацiї кожного опитуваного, за принципом #або.або…#. Подруге, пiд час переписiв населення жодно;

го разу не фiксувалася мова, якою респондент реально спiлкувався, або спiлкуванню якою вiн фактично вiддавав перевагу. У переписах фiксува;

лася та мова, яку респондент вважав рiдною, незалежно вiд того, чи спiлкувавався вiн цiєю мовою, чи вiн сам користувався iншою, а рiдною вважав, наприклад, ту мову, якою з ним спiлкувалися обидва його батьки або, навiть, одна тiльки мати.

Проведенi нами дослiдження свiдчать, що в Українi досить пошире;

не явище бiетнiчностi, тобто такi ситуацii, коли людина вважає себе належною не до одного етносу, а, тiєю чи iншою мiрою, — до двох.

Бiетнiчнiсть може бути зафiксована на рiзних рiвнях її усвiдомлення особю. Зокрема, крiм саморефлектованоi бiетнiчностi пiд час дiалогу респондента з iнтерв «юером виявляється також ситуацiйно-рефлектована латентна бiетнiчнiсть, коли респондент рефлектує щодо експлiкованої.

соцiологом можливостi неоднозначно тi (кiлькаварiантностi) етнiчної.

самоiдентифiкацiї. В цiлому за нашими даними вважають себе виключно українцями близько 57% дорослого населення нашой країни, виключно росiянами — близько 11%, а близько 5−6% дорослих вважають себе одно;

часно i українцями, i росiянами. При цьому, соцiально-етнiчна структу;

ра ускладнюється її додатковою — лiнгво-етнiчною — неоднорiднiстю.

Навiть серед тих, хто вважає себе виключно українцями, близько 36−37%.

— це українцi росiйськомовнi, котрi, коли мають вибiр, якою мовою спiлкуватися, вживають росiйську мову. В цiлому ж зараз в Українi, за даними КМIС «у, спiлкуються українською мовою менше половини дорослих людей (вiд 44 до 47%), а бiльше їх половини (53−56%) — спiлкуються звичайно росiйською мовою. При цьому є пiдстави припускати, що досить поширеним є так ж явище бiлiнгвiзму. На запитання iнтерв «юера до рес;

пондентiв про те, якою мовою iм зручнiше з ним розмовляти — українсь;

кою чи росiйською (пiдкреслимо, що це запитання завжди формулюється двома мовами), 17−18% вiдповiдає, що їм однаково зручно розмовляти будь-якою з цих мов. Хоча, правда, з них тiльки 5−6% дає таку вiдповiдь українською мовою, а 1−13% - росiйською. В першому набли;

женнi, — ще без врахування явищ бiетнiзму i бiлiнгвiзму, — можна ска;

зати, що у соцiально-етнiчному аспектi населення України приблизно на.

94% складається зараз з трьох великих лiнгво-етнiчних груп. Перша з них, вiдносно найбiльша — це україномовнi українцi, котрi складають близько 4% дорослого населення; друга за чисельнiстю група — росiйсь;

комовнi українцi, котрi складають приблизно 33−34% дорослого населен;

ня; i третя група — це росiйськомовнi росiяни, — близько -1% дорос;

лого населення. По територiї нашої країни лiнгво-етнiчнi групи роз;

подiленi дуже нерiвномiрно. Так, на Заходi України (якщо взяти ком;

пактну групу iз семи найзахiднiших її областей — Волинської, Рiвненсь;

кої, Львiвської, Iвано-Франкiвської i Тернопiльської, Закарпатської i.

Чернiвецької) україномовнi українцi складають бiльше 89% вiдсоткiв на;

селення, росiйськомовнi українцi — -3%, а росiйськомовнi росiяни ;

близько 3%. В той же час, наприклад, в Криму росiйськомовнi росiяни складають близько 6%, росiйськомовнi українцi — трохи бiльше %, а україномовнi українцi — тiльки 4−5%. А у Днiпропетровськiй областi.

найбiльша лiнгво-етнiчна група — це росiськомовнi українцi, вони скла;

дають тут приблизно 57% населення; росiйськомовних росiян тут близько.

3%, а україномов их українцiв — близько 13%. З використанням кластер;

ного аналiзу можна побудувати декiлька варiантiв угруповань областей за ступенем близькостi їх лiнгво-етнiчних структур. Але, з точки зору практичних завдань розбудови державностi України, особливо важливим видається взяти до уваги неоднорiднiсть у розподiлi лiнгво-етнiчних груп мiж, умовно кажучи, правобережною, або захiдною, i лiвобережною, або схiдною, частинами України, якщо до правобережноi частини вiднести Київщину, Черкащину, Кiровоградщину i усi областi захiднiшi в даних, а до лiвобережної - усi iншi територiї України. Справа в тому, що на те;

риторiї Правобережної України абсолютну бiльшiсть — майже 78% - скла;

дають україномовнi групи населення, а на територiї Лiвобережної Ук;

раїни абсолютну бiльшiсть — близько 84% - складають росiйськомовнi.

групи. При цьому 73% дорослого населення.

Таблиця 1.

ДЕЯКI ПАРАМЕТРИ ЛIНГВО-ЕТНIЧНИХ СТРУКТУР.

ПРАВОБЕРЕЖНО° ТА ЛIВОБЕРЕЖНО° УКРА°НИ.

——————————- —;

Правобережжя Лiвобережжя.

——————————————————————————————————;

% україномовних українцiв 73. 15.3.

% росiйськомовних українцiв 14.1 47.8.

% росiйськомовних росiян 6. 3.

% iнших груп 6.9 6.9.

——————————————————————————————————;

1. 1.

——————————————————————————————————;

Правобережжя — це україномовнi українцi, приблизно 14% - росiйсько;

мовнi українцi, i лише 6% - росiйськомовнi росiяни. А на Лiвобережнiй Українi росiйськомовних росiян — 3%, росiйськомовних українцiв ;

близько 48%, а україномовних українцiв тiльки приблизно 15% (таблиця.

1).

4. Групи меншин.

У наш час досить часто можна почути про групи меншин, або просто меншини (minorities). Ця назва дуже часто характеризується як невдала, тому що вона викликає негативнi асоцiацiї, або пов «язується з чи;

сельнiстю групи.

Але меншина не є статистичною категорiєю. Наприклад, у Пiвденнiй Африцi, де чорнi складають чисельну бiльшiсть, вони знаходились до не;

щодавна (та й ще знаходяться) у пiдпорядкуваннi бiлим, що чисельно складають меншiсть населення.

I ще вiдносно нещодавно невеликi кiлькостi європейцiв складали домiнуючу меншiсть населення в колонiальних країнах Азiї, Африки та Латинської Америки.

Коротко кажучи, поняття «меншина «стосується соцiального статусу.

Соцiологи визначають групу меншини як таку групу людей, чий.

фiзичний вигляд або культуральна практика вiдрiзня .є .ї х вiд домiнуючо .ї.

групи та робить .ї х такими, що зазнають нерiвного поводження. .

Vander Zanden за Вильямсом визначає меншину як расово або культу;

рально самоусвiдомлену частину населення iз успадкованим членством та високим рiвнем внутрiшньо-групових одружень, що зазнає шкоди з боку домiнуючої частини нацiї-держави (nation-state).

Соцiологи видiляють сьогоднi п «ть основних властивостей, що ха;

рактеризують меншини:

1. Меншина — це соцiальна група, члени якої зазнають диск;

римiнацiї, сегрегацiї, утиску або переслiдувань з боку iншої соцiаль;

ної групи, яку називають домiнантною групою. Через владнi можливостi.

цих груп, члени меншини знаходяться у несприятливому становищi. Цi.

вiдмiнностi є також джерелом тих переваг, якi має домiнантна група, тому що утиск груп меншин дає привiлеї та пiдвищений статус домiнуючiй групi.

. Меншина має фiзичнi або культурнi риси, що вiдрiзняють її.

вiд домiнантної групи. На пiдставi цих рис членiв меншини розглядають огулом та ставлять у менш сприятливу позицiю в соцiальнiй структурi.

3. Меншина — це соцiальна група, що усвiдомлює себе як така i.

усвiдомлює свою єднiсть. її члени вiдрiзняються соцiальною та психо;

логiчною близкiстю до подiбних до себе, та поняттям єдностi свого на;

роду.

4. Членство у групi меншин загалом не є добровiльним. Членство у меншинi — це приписана позицiя (як приписаний статус), тому що.

iндивiд, як правило, народжується у певному статусi, особливо коли мо;

ва йде про расову меншину (особа взагалi не вибирає - бути чорною чи бiлою).

5. Члени меншин — за вибором або за необхiднiстю — як правило од;

ружуються мiж собою. Домiнантна група застерiгає своїх членiв вiд од;

руження з членами меншин та звичайно ставиться з презирством до тих,.

хто порушує цю заборону. Меншина може заохочувати своїх членiв до од;

руження серед своїх, щоб зберегти свою унiкальну культурну спадщину. .

Зауважимо, що багато соцiологiв розглядають мiжгруповi шлюби як чутливий барометр мiжетнiчного або мiжрасового клiмату. Чим вище вiдносний рiвень мiжгрупових шлюбiв, тим, очевидно, нижче iнтенсивнiсть упереджень та дискримiнацiї. Та навпаки, чим нижче вiдносний рiвень мiжгрупових шлюбiв, тим, очевидно, iнтенсивнiшими та поширенiшими упе;

редження та дискримiнацiя.

В Українi за останнiм переписом мiжнацiональнi шлюби брали.

вiдсотки українцiв та 57 вiдсоткiв росiян. Сьогоднi серед дорослих ук;

раiнцiв (вiд 18 рокiв) 16%, а серед росiян в Украiнi — 38% - дiти мiжетнiчних шлюбiв. Але це — не. вiдносний рiвень мiжнацiональних шлюбiв. Щоб визначити їх вiдносний рiвень треба пiдрахувати, яка част;

ка рiвновiрогiдних. можливостей мiжнацiональних шлюбiв фактично ре;

алiзується. При однаковому ставленнi до нацiональної належностi под;

ружжя мiжнацiональними були б 7. вiдсоткiв шлюбiв українцiв та 78.

вiдсоткiв шлюбiв росiян. Таким чином вiдносний рiвень мiжнацiональних шлюбiв, який саме i характеризує рiвень вiдкритостi мiжетнiчних мен;

шин, для українцiв визначається вiдношенням до 7, тобто складає.

, 81 ., а для росiян в Українi визначається вiдношенням 57 до 78, тобто складає, 73. Тобто рiвень вiдкритостi росiян до мiжетнiчних шлюбiв складає 9% вiд рiвня вiдкритостi украiнцiв.

5. Упередження.

Упередження. так часто зустрiчається у соцiальному життi, що деякi.

оцiнюють їх як «частину людської натури ». Але ця точка зору iгнорує.

той факт, що iндивiди та суспiльства дуже вiдрiзняються за рiвнями. їх упереджень. Навiть у нацистськiй Нiмеччинi у 3-х роках деякi «арiйцi «.

допомогали євреям рятуватися втечею вiд загибелi. Крiм того, з iсторiї.

вiдомо, що у стародавнi вiки бiлi мали позитивний iмiдж у чорних лю;

дей. Ця ситуацiя рiзко вiдрiзняється вiд перiоду нової iсторiї.

Упередження — це iррацiональне, негнучке ставлення до цiлої кате;

горiї людей. Можливі i позитивнi упередження, але звичайно упередження являє собою негативнi почуття — антипатiю ., ворожнечу .або навiть страх .

Головна особливiсть упередження полягає в тому, що воно базується на.

узагальненнях, що iгнорують вiдмiнностi мiж iндивiдами.. Тому часто.

упередження. визначається як ставлення огиди та ворожнечi до членiв.

групи, яке грунтується тiльки на тому, що вони належать до цiєї групи.

i тому мають мати (як припускається) поганi якостi, якi приписуються.

цiй групi. .

Упередження — це стан психiки, це почуття, думка або диспозицiя.

Американський соцiолог Герберт Блумер прийшов до висновку, що, як правило, чотири основнi почуття характеризують членiв домiнантної гру;

пи:

1) почуття, що вони вищi за членiв меншини,.

) почуття, що натура членiв меншини є iншою та ворожою,.

3) почуття, що члени домiнантної групи мають незаперечне право на.

привiлеї, владу та пошану,.

4) страх та пiдозру, що члени меншини складають плани позбавити.

домiнантну групу її здобуткiв.

Деякi американські соцiологи вважають, що за останнє десятирiччя у бiлих мешканцiв околиць міст Сполучених Штатів виникла нова форма античорних упереджень. Вона дiстала назву символiчного расизму.

(symbolic rasism). Цей расизм не є расизмом Старого Пiвдня Сполучених Штатiв з його доктринами расової зверхностi та легально iнституйованої.

сегрегацiї. Замiсть цього ця нова форма расизму вiдрiзняється трьома основними елементами.

1) 1По-перше, багато бiлих вважають, що чорнi стають надто вимог;

ливими ., надто активними та надто сердитими, й що вони отримують бiль;

ше, нiж заслуговують.

) 1По-друге, багато якi бiлi переконанi, що чорнi грають не за.

правилами, як .і визначаються традицiйними американськими цiнностями,. а саме — наполегливої прац .і, спод .і вання на власни сили, iндивiдуалiзму.

та. вiдстрочення винагородження. .

3) 1По-третє, багато якi бiлi оцінюють чорних у зв «язку з .і снуван;

ням. соц .і ального забезпечення чорних,. їх злочинностi та системи квоту;

вання (на роботi). Такi ставлення спонукають бiлих голосувати проти чорних кандидатiв, заперечувати проти програм пiдвищення зайнятостi та пiдтримки чорних американцiв та вважати расизм проблемою «когось iншо;

го " .

В принципi цi бiлi вiдкидають расову несправедливiсть, але вони не знижують опору соцiальнiй полiтицi, що спрямована на виправлення цiєї несправедливостi. Коли цi бiлi вiдчувають, що їх мiсцям роботи або проживання загрожує поява чорних, символiчний расизм може стати реальним й небезпечним.

6. Дискримiнацiя.

В той час як упередження є ставленням, тобто станом психiки,.

дискримiнацiя. пов «язана iз свавiльною вiдмовою у привiлеях, престижi.

та владi тим членам меншин, чия квалiфiкацiя є такою ж самою, як і у членiв домiнантної групи.

Упередження необов «язково поєднуються iз дискримiнацiєю; тому що мiжособовi стосунки не обов «язково будуються на єдностi ставленнь та дiй. Вiдомий американський соцiолог Роберт Мертон iдентифiкує чотири види взаємовiдношення мiж упередженням та дискримiнацiєю і відповідних типiв iндивiдiв:

1) стiйкий лiберал. (all-weather liberal) — людина без упереджень, що не вдається до дискримiнацiї навіть під соціальним тиском за диск;

римінацiю;

) нестiйкий лiберал. (reluctant liberal) -людина без упереджень, що вдається до дискримiнацiї пiд соцiальним тиском за дискримiнацiю;

3) нестiйкий антилiберал. (timid bigot) — упереджена людина, що не вдається до дискримiнацiї пiд соцiальним тиском проти дискримiнацiї;

4) стiйкий антилiберал. (all-weather bigot) — упереджена людина, що непохитно дiє за тими поглядами, яких притримується, навiть коли є.

соцiальний тиск проти дискримiнацiї.

Мертон вiдмiтив, що законодавство про рiвнi можливостi справляє.

величезний вплив на нестiйкого лiберала та нестiйкого антилiберала.

Рух за громадянськi права, що розгорнувся у 6-тих роках у Сполучених Штатах, спричинив до встановлення нових норм недискримiнацiї, яких.

iндивiди частiше притримуються, коли їх поведiнка знаходиться пiд наг;

лядом, або коли вони мають досвiд, що дискримiнацiя їм дорого коштує.

Крiм того, з часiв другої свiтової вiйни в американському суспiльствi значно змiнилися також мiжрасовi ставлення. Наприклад, як;

що у 194 роцi тiльки 3 вiдсотки бiлих вважали, що бiлi та чорнi учні.

мають ходити до однiєї школи, то у 1964 роцi кiлькiсть бiлих, що так вважають, зросла до 64 вiдсоткiв, а у 198 роцi — до 9 вiдсоткiв. У.

1964 роцi 35 вiдсоткiв бiлих вважали, що вони мають право забороняти чорним оселюватися поруч з ними. Через рокiв таких бiлих залишилось тiльки 1 вiдсоткiв. У 1944 роцi 45 вiдсоткiв бiлих висловлювались за рiвнi можливостi працi для бiлих та чорних, у 197 роцi за це вислов;

лювались вже 97 вiдсоткiв бiлих. Особливо великi змiни вiдбулися у ставленнi тих, хто народився пiсля 194 року — вони, як правило, наба;

гато менш упередженi до чорних, нiж ті, хто народився ранiше.

Далi треба зауважити, що не тiльки приватнi особи вдаються до дискримiнацiї. У повсякденному функцiонуваннi iнституцiї суспiльства також можуть дискримiнувати членiв деяких груп. Це соцiологи називають.

iнституцiональною дискримiнацi .є ю .

Бiзнесовi установи, школи, лiкарнi, уряд, мiсцевi адмiнiстрацiї.

та iншi ключовi iнститути можуть займатися дискримiнацiєю навiть тодi,.

коли їх персонал не складається з упереджених людей. Наприклад, пiдприємцi часто визначають квалiфiкацiю, яку повиннi мати кандидати на зайняття певних посад. Звичайно квалiфiкацiйнi вимоги передбачають певний попереднiй трудовий досвiд та певний рiвень освiти. Такi вимоги.

виглядають. зовсiм недискримiнацiйними, тому що вони застосовуються до всiх осiб, незалежно вiд раси, вiри або кольору шкіри. Але коли члени рiзних расових або етнiчних груп не мають рiвних можливостей, щоб от;

римати необхiдну освiту та здобути потрiбний трудовий досвiд, то вони виходять на ринок працi у невигiднiй позицiї.

Як вважають американськi соцiологи, у Сполучених Штатах iнсти;

туцiональної дискримiнацiї в особливостi пiддавалися чорнi американцi,.

якi на протязi сторiччь були жертвами нерiвноправностi та низького статусу. В результатi навiть встановлення рiвних прав не дає насправдi.

рiвних можливостей. Це виявляється у нерiвностi доходiв. Навпаки, чим.

бiльше той, хто ма .є накопиченi переваги, нав «язу .є рiвнi умови змаган;

ня, тим бiльше закрiплю .є ться фактична нерiвнiсть. .

На досвiдi України це дуже помiтно у нерiвностi умов змагання мiж росiйськомовною та українськомовною частинами населення. Сторiччя ру;

сифiкацiї призвели до того, що сьогоднi деякі важливі умови отримання знань у бiльшостi галузей науки та культури найбiльш сприятливi для росiйськомовних людей — вони мають величезнi накопичення вiдповiдної.

лiтератури, виданої росiйською мовою.

Лише в деяких галузях суспiльствознавства, де iдеологiчнi перепо;

ни не дозволяли видавати вiдповiдну лiтературу навiть і росiйською мо;

вою, там умови приблизно рiвно бiднi.. Як, наприклад, в соцiологiї,.

полiтологiї, економiчних науках. Але й тут швидко зростає нерiвнiсть умов, тому що за iмперський перiод була пiдготовлена величезна армiя перекладачiв з усiх мов свiту на мову метрополiї - росiйську. А перек;

ладачiв на мови колонiй, в тому числi й українську, готували набагато менше. I набагато менше, нiж у метрополiї, було створено у колонiях також й полiграфiчних потужностей. Що зараз i маємо.

I тому боротьба за надання росiйськiй мовi рівного статусу з мо;

вою українською як мови державної тiльки виглядає як боротьба за рiвнi.

можливостi. Фактично — це боротьба за збереження тих нерiвних. можли;

востей, що склалися, а Українi за сторiччя панування росiйської держав;

ностi.

Але це не означає, що подалання дискримiнацiї одних груп має.

вiдбуватися через обмеження прав iнших груп, в тому числi через обме;

ження права людей надавати освiту своїм дiтям їх рiдною мовою, навiть якщо ця мова росiйська.

У захiдних країнах, особливо у Сполучених Штатах, накопичен цiнний досвiд того, як долати дискримiнацiю наданням виважених переваг тим групам, що довгий час дискримiнувалися. Думаю, що такий досвiд треба використовувати i у нас в Українi.

7. Типи полiтики домiнантно ї групи.

Домiнантнi групи проводять стосовно меншин досить рiзнi типи полiтики. Iнодi ця полiтика вiдповiдає цiлям меншини, iнодi вона їм суперечить. Американськi соцiологи Джордж Сiмпсон (Georg E. Simpson) та Мiльтон °нгер (Milton Yinger) на початку 7-х рокiв iдентифiкували шiсть основних типiв полiтики домiнантної групи стосовно меншин: 1).

асимiляцiя,) плюралiзм, 3) правовий захист, 4) перемiщення, 5) при;

душення та 6) знищення.

Не всi цi полiтикi є несумiсними. Деякi з них можуть проводи;

тись одночасно. Розглянемо їх коротко.

1) Асимiляцiя.. Один з шляхiв, яким домiнантнi групи намагаються так би мовити «вирiшити «проблему меншини — це її лiквiдацiя шляхом асимiляцiї до складу самої домiнантної групи.

Асимiляцiя складається з тих процесiв, через якi групи, що ма;

ють власнi особливостi, з часом культурно та соцiально розчиняються у домiнантнiй групi. У деяких випадках меншини можуть вiддавати пе;

ревагу такому пiдходу. Такою, наприклад, у Сполучених Штатах є по;

зицiя бiльшостi етнiчних груп європейського походження. Але часто домiнантнi групи та групи меншин мають зовсiм рiзне ставлення до асимiляцiї.

У Сполучених Штатах домiнували двi точки зору на асимiляцiю.

Одна — це концепцiя «плавильного казана «(melting-pot). З цiєї.

точки зору асимiляцiя — це процес, через який рiзнi народи та куль;

тури мають розчинятися, щоб сформувати новий народ та нову цивiлiзацiю.

Друга — це концепцiя «американiзацiї «. З цiєї точки зору амери;

канська культура — це по-сутi закiнчений продукт англо-саксонського зразку, й тому iмiгранти мають вiдмовлятися вiд своїх культурних рис та набувати рис домiнуючої американської групи (WASP — white,.

anglo-saxon, protestant).

) Плюралiзм. — це полiтика, яка спрямована на те, щоб рiзнi.

групи спiвiснували та взаємно пристосовувались до соїх вiдмiнностей.

При цьому групи спiвпрацюють у тих позицiях, якi є суттєвими для їх спiльного благополуччя — скажiмо, у полiтичних та економiчних спра;

вах. Плюралiзм може означати певнi обмеження для домiнантної групи та певнi переваги для груп меншин.

Виразним прикладом полiтики плюралiзму є Швейцарiя. Iсторично швейцарська нацiя виникла з бажання культурно-рiзних громад зберегти.

їх мiсцеву незалежнiсть, особливостi та звичаї, але одночасно мати спiльний захист вiд чужакiв.

Вам вiдомо, що не iснує швейцарської мови. Швейцарцi розмовля;

ють нiмецькою, французською, iталiйською або ретро-романською. I всi.

федеральнi документи видаються чотирма офiцiйними мовами. Рiзнi кан;

тони або провiнцiї вживають рiзнi мови, а також мають iншi культурнi.

вiдмiнностi. I в той час, коли бiльшiсть швейцарцiв протестанти, досить велика їх частина — католiки. I хоча релiгiйнi та етнiчнi.

упередження серед швейцарцiв iснують, вони навчилися жити досить дружньо, не вiдмовляючись вiд своїх вiдмiнностей.

3) Правовий захист меншин. Ця полiтика досить близька до полiтики плюралiзму, хоча вона забезпечує захист прав меншин консти;

туцiйними та законодавчими засобами.

У деяких країнах значнi частини населення вiдмовляються спiвiснувати з меншинами на рiвних засадах. За цих обставин уряд мо;

же вдатися до створення правового забезпечення для захисту iнтересiв та прав усiх людей незалежно вiд їх належностi до тих, чи iнших груп.

Прикладом такої полiтики є сучасне законодавство США з питань громадянських прав.

4) Перемiщення. .Iнодi домiнантнi групи, щоб знизити присутнiсть меншини у певних регiонах, вдаються до перемiщення населення. Цей пiдхiд iнодi вiдповiдає орiєнтацiї певних меншин на вiдокремлення.

Вони часом сподiваються зменшити мiжгрупову напругу шляхом фiзичного розсунення груп. Часом ця полiтика проводиться через посилення мiграцiї. Наприклад, вiдокремлення Пакiстану вiд Iндiї пiсля Другої.

свiтової вiйни супроводжувалося мiграцiєю бiльш нiж 1 мiльйонiв мусульманiв та iндусiв. Цей процес частково викликався тероризмом, а частково вiдбувався при сприяннi з боку уряду.

Великий внесок у цю практику зробив колишнiй Радянський Союз ;

ви, мабуть, знаєте, що перемiщення зазнали цiлi народи. Кримськi та;

тари i нiмцi — ще й досi не мають можливостi повернутися на рiдну для них землю.

5) Придушення. Iнодi домiнантна група не намагається асимiлюва;

ти певну меншину. Навпаки, вона спрямовує свою полiтику на зберiган;

ня меншини, але як таку, що можна примусити обслуговувати себе та експлуатувати. Такий пiдхiд часто визначається як «внутрiшнiй ко;

лонiалiзм ". Найбiльш вiдомий приклад — полiтика апартеїду, що довгий час проводилась у Пiвденнiй Африцi. Американськi соцiологи вважають, що у такому ж становищi знаходяться нелегальнЄ емiгранти з Мекики на Пiвденному Заходi США.

6) Знищення. Мiжгруповий конфлiкт може набути такої iнтенсив;

ностi, що переважною метою однiєї групи стосовно iншої стає її фiзичне руйнування. Iсторiя дає приклади геноцiду — навмисного та систематич;

ного знищення певної расової або етнiчної групи. Так бiлi американцi.

знищили бiльш нiж двi третини iндiанського населення. Найбiльш вiдомий приклад геноцiду — це знищення нацистами 6 мiльйонiв євреїв за перiод.

1933;1945 рокiв.

В останнi роки набули розголосу прихованi тайни голодомору.

193−1933 рокiв в Українi, коли було знищено 7 або 8 мiльйонiв людей, у бiльшостi — українцiв. Хоча не тiльки українцiв, а саме селян. Крім України — ще на півдні Росії та у Казахстані. І тому це скорiше ;

" соцiоцiд ", нiж геноцiд.

(Продовження — «Соціологія- «).

PAGE.

PAGE 117.