«Видатні» мінерали та породи

«Видатні» мінерали та породи

Ювелирно-виробкові та виробкові камені грунтовно стали вивчатися у СРСР у середині 60-х років, ювелирно-виробкові та виробкові камені як правило представлені мономінеральними агрегатами та горними породами, вони з древнійших часів цінувалися людиною за свою красоту .

У порівнянні з іншими видами мінеральної сировини кольорові камені відрізняються різноманітністю складу, структури та текстури, це й не дивно бо вони можуть бути різного походження: метасоматичного, магматичного, вулканично-осадового, пегматитового, гідротермального, метаморфічного і екзогенного .

Як правило за основу класифікації кольорових каменів принимають текстуру, в межах кожної текстурної групи відокремлюються різновиди по забарвленню (та відповідно по мінеральному складу). Так наприклад якщо текстура плямиста, то різновид буде називатися «плямистий» (наприклад плямистий нефрит), якщо концентричні зони йдуть по мінералу то концентрично-зональний (наприклад концентрично-зональний агат) .

До головних властивостей що означують декоративність каменя є його забарвлення, малюнок, прозорість та деякі фізико технічні характеристики — твердість, в’язкість та спроможність надбання дзеркальної поліровки .

Під забарвленням треба розуміти не тільки головний колір, але й його відтінки, додаткові кольори, ступінь густоти та насиченості кольору, рівномірність забарвлення по всій масі каменя, цей показник особливо важливий для одноріднозабарвлених каменів, для неоднорідно забарвлених дуже важливим фактором є малюнок, нерідко сам малюнок є характерною ознакою каменя (наприклад у малахіта, агата, мармурового оніксу). Велику роль має прозорість, а також деякі специфічні оптичні ефекти, що притаманні деяким каменям, так наприклад ірізація притаманна обсідіану, беломоріту, лаборадору сонячному каменю, окрім цього є ще більш специфічні ефекти — ефект «тигриного ока», «котячого» та «соколиного ока», опалесценція, астерізм та ін .

Найважливійшими фізико-механічними властивостями є твердість та в’язкість, в залежності від них камені будуть по різному обробляти та характер використання сировини. В’язкість обумовлює механічну прочність каменя і вид виробки з нього .

По в’язкості відрізняють хрупкі камені (обсідіан, опал), середньої в’язкості (яшма, халцедон), та високої в’язкості (нефрит, жадеїт). Останні можно використовувати для ажурних робіт .

Прочність каменя у значній мірі залежить від спайності та ступеню його досконалості. Мінерали, що мають досконалу і вельми досконалу спайність розколюютьсю по певним площинам, тому їх складно обробляти (як приклад можно навести польові шпати: амазоніт, біломоріт, сонячний камень).

Більшість з каменів, що використовуються у ювелирному та каменірізному виробництві (за виключенням деяких м’яких, напр. агальматоліт, селеніт) гарно набувають дзеркальної поліровки .

Деякі кольорові камені відрізняються різко вираженою анізотропією, це вимагає особливого підходу при обробці, так, наприклад розпіл каменів, що мають паралельну орієнтацію волокон легше робити у напрямку паралельному волокнистості, камені полосчатої структури можно розпилювати поперек, але є ризик, що вони можуть розколотися на межі полос .

В’язкість каменів з неяснокристалічною структурою в цілому нижче, ніж у каменів з з мілкота тонкозернистого складу. Очевидно, що чим більше зернистість каменя, тим меньше його прочність та складнійше обробка. Крупно та гігантнозернисті породи, як правило не використовуються у кам’яних виробах, але кристали (наприклад лаборадора, дістена, ставроліта) які звідти виймаються можуть стати ювелірною сировиною. Для максимального виявлення декоративних властивостей кольорового каменю та надання йому бажанной форми відбувається обробка каменя, що включає 3 операції: різку, шліфовку та поліровку .

Тепер давайте перейдемо до розглядання конкретних каменів. Так как каменів дуже багато давайте подивимось на камені магматогенного та пегматитового походження .

1.Обсідіан — вулканічне скло кислого складу, що є ефузивним аналогом лейкократового граніту, що містить не більше 1% води. Назва його походить від ім'я римляніна Обсіуса який привіз цей камень з Ефіопії. Ще в доісторичні часи люди робили з обсідіану кінцівки для стріл, ножи та ін. Сліди його древніх розробок були знайдені в Мексиці, Гватемалі, Еквадорі .

Обсідіан уявляє з себе масивну скловату, хрупку породу з раковистим ізломом та скляним блиском. Забарвлення різне — чорне, сіре, сріблясто—сіре, коричнева, бура, іноді двохтрьохкольорова .

Брекчівидні обсидіани зустрічаються в основанні лавових потоків, чи на контактах раскрісталізованих та скляноватих лав .

Вміст кристалічної фази — 1 — 20% (кристаліти та мікроліти). Основна маса має вітрофірову та флюідальну структуру. Мікроліти представлені таблітчатим плагіклазом, магнетитом, іноді амфіболом. Будова та забарвлення обумовлені різною насиченістю шарів кристалітами (білонітами, тріхітами, лонгуліти та ін .).

2. Амазоніт (по р. Амазонка) зелений, блакитно—зелений, або зелено—блакитний різновид мікроліну. Середня твердість — 6, щільність 2,6; спайність досконала у двух напрямах. Зустрічається у вигляді крупнокрісталічних агрегатів, окремих кристалів та друз. Як правило містить перитові вростки альбіту. Скорійш за все забарвлення амазоніту зумовлено дефектами у кристалічній решітці та елементами домішками. Так блакитне забарвлення набувається за рахунок Fe 2+ у Fe 3+, зелена — за рахунок заміни калію свінцем Pb 2+. Амазоніт був популярен ще у глибокій дрівності так амазоніт знаходили у двуріччі та у гробниці Тутанхамона .

3. Графічний пегматит — різновид гранітного пегматіту, в якому польовий шпат та кварц, закономірно проростаючи один-в-одного утворюють структуру, що нагадує письменність древніх скандинавів, або руни. Феномен утворення графічного пегматиту можно пояснити по різному: або графічний пегматит утворився під час одночасної кристалізації кварца і польового шпата з евтектичного розплаву, або це результат збіркової перекристалізації первинно-мілкозернистих гранитів, або графічний пегматит утворився у процесах метасоматозу при участі постмагматичних розчинів .