Юдаїзм

Юдаїзм

Юдаїзм, іудаїзм (грец. Ἰουδαϊσμός, євр. יהדות, «єврейська релігія»; від імені Іуди, сина біблійського патріарха Іакова) — одна з найстародавніших́ етнічних релігій, релігія давніх юдеїв, що проживали на території Палестини та віруючих сучасних євреїв, заснована, відповідно до Старого Заповіту, на заповітах Бога Аврааму близько 2000 до Р.Х. і поновлена заповітами Мойсея близько 1200 до Р.Х.

Базується на концепті всюдисущого вічного бога, чия воля та особливе ставлення до єврейського народу відбиті в Торі. У Тору входять перші п «ять книг Біблії (П'ятикнижжя (створено 528 р. до Р.Х.)), що містять історію, закони і правила життя для гідної поведінки.

Крім тих, хто живе в Ізраїлі, велика частина віруючих юдеїв проживає в США, країнах колишнього СРСР (Білорусі, Молдові, Росії, Україні), Великобританії та Франції. Усього приблизно 15 млн. юдеїв, 6 млн. мешкає в Азії, 6 млн. в Америці, 2 млн. в Європі, решта — в Африці та Австралії.

Основний принцип юдаїзму — віра в єдиного Бога, що сформувалася поступово шляхом злиття понять: Бог отців, Ягве (що був у давніх юдеїв богом гір та пустель), та Господь — грізний бог, який з`явився перед Мойсеєм. Бог Старого Заповіту має багато імен: Саваот, Ягве, Єгова, Елохім в залежності від контексту їх вживання. В юдаїзмі були заборонені криваві жертви.

Зі Старого Заповіту відомо, що нащадки дванадцяти синів Іакова — дванадцять колін Ізраїлевих, потрапили у Єгипетське рабство. Бог закликав Мойсея визволити їх. Коли сам Бог наслав на Єгипет «10 казней», фараон відпустив народ Ізраїля, але потім передумав і наказав своєму військові наздогнати Мойсея біля Червоного моря. І тут, за велінням Бога, води морські розступились, а над єгипетським військом зімкнулись. Ця подія відзначається під час свята Пасхи.

Юдеї вірять в загробне життя (Садукеї не вірять в загробне життя), але найбільшу увагу юдаїзм приділяє земному життю. Засновником можна вважати Мойсея (жив бл. 1250 р. до Р.Х.), якому Бог передав Тору (заповіт). В основі юдаїзму полягає Тора, або «закон» — п`ять перших книг єврейської Біблії. Тора означає не тільки «закон», а і «вчення», «настанова». Тора містить у собі вчення Бога про себе самого, про мету творіння і про те, що його народ мусить бути покірним йому. Читання Тори — найважливіша частина служби в сінагозі (зібранні), там же віруючі зветаються до Бога з молитвою.

Тора містить 613 заповідей: 238 наказів і 365 заборон — це настанови Бога, яким мають слідувати віруючі.

Юдеї почитають суботу — день коли заборонена будь-яка робота та творчість, день нагадуючий про останній день творіння.

Святе місце для юдеїв — Стіна плачу. 2000 років тому у столиці давньоєврейської держави Єрусалимі за наказом царя Ірода будо збудовано храм, сьогодні від нього залишилась лише Західна стіна — Стіна плачу, яка є пам`яткою про зруйнування храму (70 р. від Р.Х. храм зруйнували римляни) і держави. Сьогодні юдеї з усього світу приїжджають, щоб помолитися коло Стіни плачу.

Символи юдаїзму.

Символ юдаїзму — шестикінечна зірка Давида. Стародавнішим символом юдаїзму є семисвічник (менора), який, згідно традиції, стояв у Храмі Соломона в Єрусалимі.

Течії юдаїзму.

Йосип Флавій описав такі напрями юдаїзму: садукейство, фарисейство, єсейство. Садукеї здійснювали службу в Храмі (після його зруйнування зникли), не вірили у воскресіння, безсмерну душу та прихід месії. Фарисеї були мандрівними проповідниками, вони доповнювали Тору власними уявленнями та батьківською вірою, створивши Талмуд — так звану усну Тору. Єсеї не визнавли другий храм.

Однією із течій юдаїзму є караїмство, що виникло у VIII ст. в Вавілонії. На відміну від інших юдеїв, караїми не визнають Талмуд, що з`явився значно пізніше Старого Заповіту. Вони є окремою невеликою етноконфесійною групою. Караїмські поселення є в Криму.

Самаритяни уникнувши вавилонського рабства, зберегли Тору не таку, як в інших юдеїв. Внаслідок ґеноциду самаритян значно поменшало.

Хасидизм.

Хасиди́зм (від євр. חסיד, хасид — побожний, благочестивий) — містичне відгалуження іудаїзму, що виникло на Україні у першій половині 18 ст. як опозиція до догматично-обрядового формалізму і рабинської ортодоксії.

Засновником хасидизму був Ізраїль бен Еліезер Баал-Шем-Тов (скороч. Бешт) (1700−1760), що діяв як «свята людина» і «чудодій» на Поділлі; він мав великий вплив на єврейські маси, зокрема через ін. «праведних» людей, т. зв. цадиків.

Рух охопив і Галичину (зокрема, Покуття і Гуцульщину).

У середині 19 ст. половина єврейської громад на Україні визнавала хасидизм. Це викликало боротьбу проти хасидів з боку оборонців інституційної гебрейської релігії, а також польського, згодом російського урядів.

Хасидизм поширився з України до сусідніх Литви, Білорусі, Польщі, Угорщини й Румунії. Частина визнавців хасидизму еміґрувала до Палестини, а рештки тих, що пережили Другу світову війну, опинилися в Америці, де вони стали однією з груп ортодоксальних євреїв.