Вплив монастиря отців Василіан на архітектуру міста Бучача

Величавий архітектурний ансамбль церкви й монастиря ченців Василіан у місті Бучачі був заснований 7 грудня 1712 року на підставі фундаційної грамоти польського магната Стефана Потоцького [3]. Він розташований на горі Федір, що височить у південній частині міста за рікою Стрипою. Церква і монастир знаходяться не на самому верху гори, а на невеликій природній терасі цієї гори з її західної сторони. Тому зі сходу і з півдня ансамбль закритий; своїм північним фасадом він повернений у сторону центральної частини міста, гармоніюючи із ратушею. Західний фасад розвернутий в сторону замку Потоцьких, руїни якого видно на пагорбі південно-західної околиці міста. Крім того, в невеличкій долині, навпроти західного фасаду, стояв давній дерев’яний палац Потоцьких, який згорів у 1888 році [1, с.5−6].

У 1714 році Львівська католицька архиєпархія передала костьол св. Хреста для духовних відправ бучацьким Василіанам у тимчасову власність, а від 1747 року — на постійно. Перший камінь на горі Федір у будівництво монастиря був закладений 12 травня 1751р., а вже 1753р. будову було завершено. Він був збудований на кошти М.Потоцького. Новий монастирський будинок знаходився з північного боку костьолу. Західний фасад спочатку мав два поверхи і п’ять вікон на кожному з них, а його північний фасад був одноповерховим, другий поверх добудували у 1764 році. Зовнішній вигляд нового монастиря був дуже скромним: низький цоколь, стіни завершувались тонко профільованим карнизом, вікна мали простий рисунок обрамлення [1].

У новому монастирському корпусі розмістились навчальні класи гімназії, яку заснував М. Потоцький у 1754 році згідно з привілеєм короля Августа ІІІ (Варшава, 22 жовтня 1754 р.), який дозволив відкривати в Бучачі «загальні латинські школи» при монастирі василіан [1, с.6]. У монастирському дворику розмістився конквіт (школа — інтернат) на 12 студентів. У першому навчальному році разом з конквітом нараховувалось 189 учнів, а в 1773 — 523 особи. В окремі роки ХІХ століття кількість учнів доходила до однієї тисячі. У 1757 — 1758 роках поруч з південного боку костелу було споруджено двоповерхове приміщення гімназії, яке своїм західним фасадом повністю повторювало монастир.

Невеличкий костьол, що знаходився в проміжку між будинками монастиря і гімназії у 1747 році з дозволу львівського архієпископа Ігнатія Вижицького перейшов у повну власність бучацьких ченців. Проте, цей скромний католицький храм не міг вмістити навіть учнів гімназії та й не був пристосованим до вимог уніатських культових обрядів. За порадою ігумена Івана Нерезія, Микола Потоцький погодився збудувати новий храм. У листопаді 1764 року він жертвує 15 тисяч золотих, а кожного наступного року і до закінчення будівництва — ще по дві тисячі [3].

На місці знесеного костелу у 1765 році розпочалося будівництво нового храму, а 12 вересня 1771 року церкву освятили іменем Чесного і Животворящого Хреста. Храм являє собою середньої висоти однонефну будівлю, хрещату, з розвинутими кінцями трансепта. Планом він нагадує латинський хрест, витягнутий по осі схід — захід. В кутах між трансептом і пресвітерієм прибудовані дві низькі захристії із зрізаними кутами. Над перехрестям нави й трансепта здіймається ліхтар з маківкою. Такий же, але менших розмірів ліхтарик височить над фронтоном східного фасаду церкви. Будівля збудована на високому двоярусному цоколі (3,5 м.), що надає їй монументальності та величності [1, с.7].

Найвиразнішою частиною композиції церкви є її головний західний фасад з двома стрункими вежами. До них впритул примикають низькі й статичні будинки монастиря та гімназії. Вежі почленовані на п’ять ярусів горизонтальними крепованими карнизами, які послідовно зменшуються по мірі зростання угору, створюють враження стрімкого руху у височінь. На цьому ґрунтується головний мистецький ефект — поступове зменшення ярусних об'ємів, їх поділ на карнизи, пілястри тощо. Подвійні і потрійні пілястри підсилюють цей рух. Стіни між пілястрами злегка ввігнуті, тому фронтальна площина фасаду має випукло — ввігнуту форму, характерну ознаку пізнього бароко і рококо [6, 7].

Сьогодні важко судити хто був автором проекту нового храму василіан, дехто із дослідників вважає автором архітектора Готфріда Гофмана [ 5, с. 82−83]. Із архівних матеріалів відомо тільки, що будівельними роботами керував військовий інженер із Станіслава (сьогодні - Івано — Франківськ) Йоганн Шільцер. Разом з тим композиція храму свідчить про поєднання в ній традицій двох архітектурних шкіл, які сформувались в середині - другій половині XVIII століття на східних територіях Речі Посполитої, тобто в Західній Україні, в Білорусії і Литві.

Високий двоярусний цоколь, хрещатість плану і характер трактовки торців споруди поєднують Бучацький храм із львівською архітектурною школою — творчістю Бернарда Меретина. Свою спорідненість із школою «віленського бароко», засновником якої був Ян Кшиштоф Гляубітц, церква завдячує головному двобаштовому фасаду та такими деталями як прорізи вікон з фігурними контурами, а також складним за формою завершеннями торцевих стін трансепта і пресвітерії [1, с.9−10].

На характер композиції міг вплинути Микола Потоцький, який користувався послугами львівського майстра Меретина, називаючи його «своїм архітектором». У свою чергу, василіани, які прибули у Бучач з Литви або з Білорусії теж могли наполягати на створенні церкви на зразок храмів «віленського бароко». Латинського впливу зазнало й внутрішнє оздоблення церкви. Усе це зумовило своєрідний стилістичний характер бучацької церкви. [1; 6, с. 65−78].

Остаточно сформувався монастирський ансамбль на початку ХІХ століття. У 1805 році архітектор Іларіон Шестовський запроектував третій поверх над будівлями обабіч головного фасаду церкви. Цей проект був відхилений щоб церква не втратила легкості і монументальності. Вирішено було збільшувати не висоту, а довжину монастирських і навчальних будівель. У 1806 почали розширювати монастир, у 1821 -1823 рр. і в 1839 р. до південного крила прибудували нові учбові приміщення. У результаті утворилася довга горизонтальна лінія західного фасаду монастирського ансамблю, контрастуючи з якою високий головний фасад церкви став ще виразнішим.