Освітній портал MyReferatik

Зміст

Вступ
РОЗДІЛ І
КУЛЬТУРА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ (ПЕРША ПОЛОВИНА ХХ СТОЛІТТЯ)
1.1. Загострення проблем гуманізму в житті і мистецтві
1.2. Стиль письменників у літературі Західної Європи першої половини ХХ століття
РОЗДІЛ ІІ
НОВИЙ ТЕАТР, КІНО
2.1. Принципи драматургії, їх течії в театрі
2.2. Кіно – вид художньої творчості
РОЗДІЛ ІІІ
АВАНГАРДИСТСЬКИЙ ЖИВОПИС: АРХІТЕКТУРА, МУЗИКА
3.1. Течії в авангардистському живопису
3.2. Функціоналізм, конструктивізм в архітектурі
3.3. Нові виражальні засоби в музиці
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Любишь фантастические фильмы? Одним из замечательнейших фильмов данного жанра является люди в черном 3 смотреть онлайн. На kino-online-2011.ru ты сможешь не только посмотреть этот фильм онлайн, но и скачать его в качественном формате.
У культурі ХХ століття ще багато спірних питань, невивчених проблем, постійно йде уточнення естетичних принципів авангардизму, формування самої концепції культури цього періоду.
Мистецтво – це неусвідомлена сповідь людства, часто, коли людина ще не може в логічних поняттях сформулювати зародження нового світовідчування, побудувати нову модель світу і визначити своє місце в ньому, мистецтво, тільки йому властивими засобами, розкриває багатство взаємовідносин людини і світу. І звертаючись до сучасного мистецтва, людина осягає, часто саме цього не помічаючи, суть світу, м’яко адаптується, в складних, постійно змінних умовах.
Мистецтво як форма свідомості, акумулює життєвий і соціальний досвід. Представлене безліччю течій і напрямів, свідомо інваріантне мистецтво ХХ століття, постійне тільки в одному – у типі визначення до людської свідомості, якість якої воно весь час прагне докорінно змінити. І ось тут усі засоби добрі – від наслідування первісного мистецтва, дитячої творчості, від епатажу аж до мрії про далекі світи.
Усі представники мистецтва ХХ століття (концептуалісти і постмодерністи) наголошували, що форма сама по собі їх цікавить мало, головне висловити нові ідеї та почуття, належно представити те, що ще тільки-тільки з’явиться, часом ледь майорить на обрії самовідчуття людей.
Мистецтво ХХ століття – мистецтво авангарду . Авангард хотів, щоб людина не була жалюгідною у складній і суперечливій цивілізації ХХ ст. Він ставив перед нею актуальні проблеми і, замислюючись над ними, змушував замислюватися зовсім не про «художнє», а про дійсність, в її різних духовних і соціальних перспективах і таємницях.
Авангард – шлях пізнання, але він не дає готових результатів, не повчає, скоріше лише настроює, закликає бути готовим до найсподіваніших подій і фактів. Мова авангарду зрозуміла у багатьох країнах.
У самій структурі його була закладена тенденція до швидкого територіального поширення.
Весь ефект розвитку мистецтва ХХ століття – різноманітті.
Авангард – це передусім тривала високо відповідальна праця з виявлення вихідних передумов сучасності, розкриття таємного змісту життя переосмислення минулого. Авангард прагне створити не просто тривале, а завжди існуюче.
Об’єктом даної курсової роботи, є вивчення художньо-естетичних течій в мистецтві Західної Європи першої половини ХХ століття.
Предметом роботи виступає дослідження гуманізму в житті і мистецтві, стлию письменників у літературі, принципи драматургії: кіно, театр та авангардистський живопис, архітектура і музика.
Метою нашого дослідження було вивчення та дослідження художнього мистецтва та драматургії Західної Європи першої половини ХХ століття.

ВИСНОВОК

Кожна велика культурна епоха, як бачимо, має свій образ, свою художню та ідейну домінанту, котрі є підставою для поділу культурно-історичного процесу на етапи. Але відокремленість різних періодів культури не позбавляє їх спадкоємності, взаємовпливу, кожен з них виходить з попереднього ф містить зародок майбутнього. Та оскільки художній розвиток йде нерівномірно, то й культурні епохи помітні блискучими злетами лише у певних сферах, хоча і «тиха течія» у культурі не минає безслідно, нагромаджуючи потенціал для майбутніх зоряних часів.
ХХ століття, це цілісна художня доба в якій властиві напружене прагнення до гуманізму людського буття і творчості, глибокий інтерес до особистості. Вся історія мистецтва ХХ століття – це розповідь про болісні пошуки нової точки опори, оскільки світ став ворожою силою, що не захищає індивідуальність, природно було звернутись до одинаків здатних витримати цей тиск.
В цілому кубізм народився в умовах загальної глибокої кризи буржуазної культури епохи імперіалізму, був розривом з традицією реалістичного мистецтва, що склалася в епоху Відродження, зокрема із створенням зорової ілюзії миру на площині. Разом з тим творчість кубістів носила характер виклику стандартної красивої салонового мистецтва, туманним іносказанням символізму, хиткості пізнього імпресіоністського живопису. Входивши в круг бунтарських, анархіствующих, буржуазно-індивідуалістичних течій, кубізм виділявся серед них тяжінням до аскетичності кольору, до простих, вагомих, відчутних форм, до таких елементарних мотивів, як дерево, будинок, начиння, інструменти. Сама геометризація форм підкреслювала стійкість, наочність миру, особливо в ранній, «сезановський» період кубізму (1907—1909); могутні грановані об'єми як би щільно розкладаються на площині полотна, утворюючи подібність рельєфу, причому колір, виділяючи окремі грані, і підкреслює, і дробить об'єм (П. Пікассо — «Фермерша», 1908, Ермітаж, Ленінград; Ж. Брак — «Естак», 1908, Художній музей, Берн). У наступній, «аналітичній» стадії кубізму (1910—12) предмет остаточно розкладається, дробиться на дрібні грані, які чітко відділяються один від одного, а наочна форма як би розпластується на полотні. Гра граней підкоряється складному декоративному ритму (П. Пікассо — портрет А. Воллара, 1910, Музей образотворчих мистецтв ім. А. С. Пушкіна, Москва; Ж. Брак — «В честь І. С. Баха», 1912, приватні збори, Париж). У останній, «синтетичній» стадії (1912— 1914) повністю перемагає декоративний початок, а картини перетворюються на барвисті площинні панно (П. Пікассо — «Харчевня», 1913—14, Ермітаж; Ж. Брак — «Жінка з гітарою», 1913, Національний музей сучасного мистецтва, Париж). Одночасно з'являється інтерес до всякого роду наклейкам (колажам), присипкам, об'ємним конструкціям, тобто відмова від зображення об'єму і простору «компенсується» побудовами в реальному просторі. Тоді ж з'являється кубічна скульптура з характерною для неї грою просторовості і площинної («контррельєфи» А. П. Архипенко, просторові конструкції А. Лорана, Р. Дюшан-віллона, геометрізовані рельєфи і фігури О. Цадкина, Же. Ліпшиця). Вже зживши себе у Франції, кубізм зробив відомий вплив на італійських футуристів (Дж. Северіні, До. Карра), росіян кубофутуристів (До. С. Мальовіч, Ст. Е. Татлін), німецьких художників «Баухауза» (Л. Фейнінгер, О. Шлеммер) і ін. У багатьох випадках кубізм виявився ступенем, ведучою до абстрактного мистецтва, безпосередньо пов'язаний з кубізмом пуризм 1920-х рр. Через захоплення кубізмом, подолавши його вплив, пройшли і деякі крупні реалісти 20 ст. — Д. Рівера, О. Гутфрейнд, Р. Гуттузо. Поети Аполлінер, М. Жакоб, А. Сальмон прагнули створити «кубічну поезію», передати динамічне відчуття зрушень і взаємопроніцаємість предметів.
Вже в роки виникнення кубізму з'явилися його теоретичні «обгрунтування» суб'єктивно-ідеалістичного порядку (А. Глез, Же. Метсенже, у ряді положень — Р. Аполлінер), що послужили основою для численних реакційних концепцій, реабілітовуючих занепадницькі явища буржуазного мистецтва. Численні і довільні спроби пов'язати кубізм з новітніми науково-технічними відкриттями (так, множинність точок зору на предмет нібито споріднена сучасним фізичним уявленням і т. д.). Ті та інші характерні для духовної атмосфери, в якій виникав кубізм, але не пояснюють характеру його живописних концепцій. Кубізму не чужі образно-емоційні завдання (особливо твору П. Пікассо, що піднімається до драматичної цілісності і широти). Кубізм не «звільняється» від зображення взагалі, але підпорядковує його своїм формальним пошукам. Відбивана в мистецтві реальність деформується, підкоряючись фетишизованим матеріальним засобам мистецтва, уявленню про картину перш за все як про матеріальний предмет — полотно, покрите фарбою. З іншого боку, і конструктивні устремління кубізму, шукання в області простору і об'єму, споріднені ряду течій в сучасній архітектурі і дизайні («Баухауз»; група «Стиль» в Нідерландах), виявляються ілюзорними, оскільки не виходять за межі «чистого живопису», образотворчого експериментування в станкових формах. Тому, не дивлячись на талант і невтомність П. Пікассо і Ж. Браку, кубізм опинився в порочному крузі суперечностей і незабаром прийшов до кризи. Про кубізм негативно відзивалося Ст. І. Ленін, критиці його піддали Г. В. Плеханов і А. Ст. Луначарський. Кубізм швидко виявив свою чужість соціалістичній культурі.
Без культури не може бути справжньої свободи. Нехай людина смертна, але вона спроможна на вічне – на витвір мистецтва, прекрасний і вивершений, що кидає виклик усій аморфності, випадковості, кінцевого, тоскного людського буття.