Вступ
1. Адміністративний процес з точки зору історії права
2. Інстаційна підсудність як вид підсудності справ адміністративної
юрисдикції.
2.1. Місцеві адміністративні суди.
2.2. Апеляційні адміністративні суди
2.3. Вищий адміністративний суд України
2.4. Верховний Суд України
3. Наслідки порушення правил підсудності.
Висновок
Список використаної літератури

Вступ

У системі конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина особлива роль відводиться судовому контролю за публічним управлінням. Результатом багаторічної творчої діяльності колективу суддів, вчених-юристів, адвокатів, котрі були членами групи Кабінету Міністрів України з розробки першого Адміністративно-процесуального кодексу України, став остаточно підготовлений проект закону, який було внесено народними депутатами України на розгляд Верховної Ради України, за підсумками якого 6 липня 2005 р. його прийнято як Кодекс адміністративного судочинства України.
Уже сама назва Кодексу відображає теоретико-правову концепцію, що активно розвивалася протягом останнього десятиріччя у вигляді форм і засобів функціонування адміністративної юстиції, зокрема, адміністративного процесу як складного судового явища. Йдеться про наявні у ньому складові: адміністративне судочинство, адміністративне провадження (за складами адміністративних правопорушень) та адміністративно-процесуальний розгляд справ. Сучасні наукові уявлення про адміністративне судочинство відрізняються від традиційних концепцій адміністративної юстиції, яка становить фундамент юридичної ваги у структурі адміністративного процесу.
Адміністративне судочинство слід визначити як систему принципів та адміністративно-процесуальних норм, які зумовлюють і регламентують порядок розгляду судом справ щодо публічно-правових спорів, котрі виникають у сфері адміністративно-правових відносин між суб’єктами права у сфері здійснення владних управлінських функцій. З цього випливає, що сучасне адміністративне судочинство стає, у певному розумінні, важливою формою захисту публічних прав та свобод людини і громадянина, а також законних інтересів публічних осіб. Таким чином, законодавець з прийняттям КАС відкрив шлях становленню нового процесуального судочинства у сфері судового контролю за публічним управлінням, втілюючи в життя пріоритет конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.

Висновок

Запровадження адміністративної юстиції несе в собі певне ідеологічне навантаження, оскільки це є демократичний інститут, який гарантує захист прав людини державою в особі адміністративних судів від можливого свавілля і зловживань з боку її органів та чиновників. Упродовж тривалого періоду суди у свідомості українських громадян здобули репутацію каральних інституцій, а не органів, основним завданням яких є захист прав людини. Суд, який розглядає і кримінальні справи, і справи про адміністративні проступки, не може вирішувати спори громадян із владою, оскільки спрямованість таких справ характеризується як «держава проти особи».
Необхідність створення в Україні адміністративних судів зумовлена також невисоким ступенем довіри населення до загальних судів. Крім того, негативно позначається на захисті прав фізичних і юридичних осіб у відносинах з владою територіальна прив’язаність судів до адміністративно-територіального поділу України – система судів побудована за тією ж структурою, що й виконавча гілка влади. Однаковий рівень судів і органів виконавчої влади підвищує можливості впливу адміністрації на суддів при вирішенні ними судових справ. Утворення адміністративних судів з територіальною юрисдикцією, відірваною від меж адміністративно-територіальних одиниць, зменшує ймовірність такого впливу. Спеціалізація судів і внутрішня спеціалізація суддів сприяє більш професійному і швидкому вирішенню спорів.
Крім того, адміністративна юстиція є одним із елементів розгалуженого механізму стримувань і противаг, що запобігає узурпації державної влади і концентрації її в одній із трьох гілок. Ключовим завданням адміністративного судочинства є захист прав громадян та організацій від зловживань з боку влади, суть якого полягає у вирішенні спорів, що виникають у сфері реалізації виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 року. // ВВР. - 1996. - №30.
2. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // ВВР. — 2005. — № 35-36, № 37. — ст.446.
3. Про внесення зміни до Кодексу адміністративного судочинства України щодо початку діяльності апеляційних адміністративних судів: Закон України від 20 серпня 2006 року // ВВР. — 2006. — № 45. — ст.436.
4. Про судоустрій: Закон України від 7 лютого 2002 року // ВВР. — 2002. — № 27-28. — ст.180.
5. Бахрах Д.Н. Форма государственного управлення // Сов. гос. и право. — 1983. — № 4. - С. 21-23.
6. Кузьменко О. Адміністративний процес: сутність і структура // Право України. — 2003. — № 2. — С. с. 22-25.
7. Кузьменко О. Співвідношення адміністративного процесу та адміністративного процесуального права // Право України. — 2004. — № 12. — с. 24-37.
8. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України. В 2-х тт. Том 1 / За заг. ред. В.К. Матвійчука / Матвійчук В.К., Хар І.О., - К.: КНТ, 2007. - 788 с.
9. Петров Г.И. Место административного права в системе советского права // Сов. гос. и право. - 1975. - № 4. - С. 28 - 35.
10. Селіванов А.О. Адмiнiстративне судочинство - новий інститут реалізації судової влади. / А.О. Селіванов // Вісник Верховного Суду України. – 2005. - №10(62). – С. 2-5.