1. Світогляд, гносеологія й онтологія
2. Співвідношення гносеології й онтології у філософії XVII ст. Rated by MyTOP

Введення

Однієї зі специфічних характеристик філософії як особливої форми людського духу є те, що вона аналізує взаємини світу і людини, прагнучи, зокрема, з’ясувати місце і ”призначення” людини у світі. При цьому не тільки зовнішнє буття, але і сама людина кваліфікується як свого роду світ. Тим самим об’єктом філософського аналізу виявляється зв’язок внутрішнього (людського) і зовнішнього світів, чи, як говорили античні філософи, мікрокосму і макрокосму.
Співвідношення онтології і гносеології — істотна характеристика філософії, тому що вони були її найголовнішими складовими частинами фактично протягом усієї її історії, а той чи інший спосіб зв’язку цих частин значною мірою визначав саму сутність, природу філософських концепцій.
Правда, самі терміни ”гносеологія” і ”онтологія” дуже молоді (так, останній введений у Нової час представником протестантської неосхоластикі Гоклеуніусом, а широке застосування одержав у вольфіанскої філософії), що, утім, порозумівається досить просто.
Адже сама та обставина, що багато філософських теорій містять у собі онтологічну і гносеологічну ”частини”, було помічено тільки в Новий час, біля трьох сторіч тому назад, тобто порівняно недавно, якщо мати на увазі, що вік філософії оцінюється приблизно в три тисячоріччя.
Знадобився багатовіковий період розвитку історії, щоб ця істина відкрилася людям. Справа в тім, що на різних етапах філософської історії онтологічні і гносеологічні навчання мали різний ступінь виявлення, автономності в рамках цілого.
Так, в античній і середньовічній філософії вони ще не були скільки-небудь самостійними утвореннями, але в кращому випадку являли собою фрагменти, аспекти єдиних концептуальних систем. Лише в Новий час вони знаходять статус щодо самостійних концепцій.