1. Суспільно-політичне та економічне життя України другої половини 40-х початку 50-х років.
2. Сталінізм як ідеологія тоталітаризму.
3. Організація ідеологічних переслідувань інтелігенції.
3.1 „Викриття” буржуазно – націоналістичної ідеології та націоналістичних помилок.
3.1.1. Переслідування українських науковців.
3.1.2. Цькування творчої інтелігенції.
3.2 Боротьба проти „низькопоклонства” та „космополітизму”.
4. Ліквідація українського церковного життя.
Висновки.

Вступ

Процес консервації тоталітарного режиму в СРСР у повоєнний період вимагав остаточного утвердження сталінської ідеологічної доктрини, саме тому в цей час, з одного боку, активізується пропагандистська обробка населення, з іншого – посилюється тиск на інтелігенцію. Все, що виходило за межі офіційної доктрини, чи брало під сумнів її постулати, категорично відкидалося системою. Такий підхід обґрунтовував боротьбу не тільки проти „націоналізму”, а й проти „космополітизму” та „низькопоклонства” перед Заходом. Ця боротьба велася і в довоєнний період, однак після війни вона набуває особливої гостроти. У цей час в суспільстві в цілому і особливо в середовищі інтелігенції досить швидко йде процес формування й усвідомлення нових підходів до оцінки ситуації в країні, до розуміння власного місця у суспільстві, розгортається інтенсивний пошук нових форм і сфер самореалізації у культурі та науці.
За короткий строк (1946 – 1951р.р.) було прийнято 12 партійних постанов з ідеологічних питань.
І хоча у більшості випадків об’єктом нападок була та чи інша частина інтелігенції, справжньою мішенню для тоталітарного режиму було все суспільство. Погромні ідеологічні компанії були реакцією на розгортання і поглиблення „холодної війни”; способом посилення культурно – ідеологічної ізоляції країни; формою зміцнення тотального ідеологічного контролю за суспільними процесами; засобом реанімації образу внутрішнього ворога – важливого фактора функціонування тоталітарного режиму; методом нейтралізації активної патріотично настроєної національної еліти. І хоча усі компанії не могли зупинити духовного розвитку народу в цілому, вони гальмували його досить суттєво, даючи змогу режимові консервуватися, а командно – адміністративній системі стабілізуватися.
Отже, метою даної курсової роботи є дослідження культурно – ідеологічних процесів, що відбувалися в українському суспільстві у другій половині 40-х років минулого століття, показати безпрецедентну за масштабами кампанію тоталітарного контролю за особою і суспільством.
Для досягнення цієї мети нами були поставлені такі завдання:
- розглянути економічну та суспільну обстановку в Україні після закінчення другої світової війни;
- показати основні риси сталінізму як ідеології тоталітарного суспільства;
- висвітлити хід компанії насадження ідеологічного монізму, шельмування тих, хто на думку властей, припускався ідеологічних збочень;
- прослідкувати процес зміни палітри церковного життя країни;
- на основі проаналізованого зробити висновки.
Тема, яку ми досліджуємо доволі різностороннє висвітлена в історичних працях.
В історіографії повоєнної історії виразно окреслюються два періоди: перший – з 1945 до кінця 80-х років, другий – з початку 90-х років. Особливої виразності другий період набув після проголошення в 1991 році незалежності України.
Узагальнювальними працями цього етапу історіографії, які увібрали всі досягнення радянських істориків у дослідженні періоду та відобразили найтиповіші недоліки у висвітленні повоєнної історії, є дві колективні праці – багатотомна „Історія Української РСР”, створена колективом Інституту історії АН УРСР (Історія Української РСР. Т.8, кн..1: Українська РСР в період зміцнення соціалізму (1945 – 1950 роки), – К., 1979) і монографія В. Юрчука й І. Кожукало, присвячено діяльності Комуністичної партії України в цей період (Юрчук В.І., Кожукало І.П. Коммунистическая партия во главе всенародной борьбы за восстановление и развитие народного хозяйства Украины. 1945 – 1950. К., 1986. – 365с.)
Недоліком історичної літератури цього періоду є вилучення з джерельної бази документів, які висвітлюють події з інших позицій, ніж ті, які визначені у партійних рішеннях.
Щоправда, слід зробити застереження , пов’язане з тим, що в перші десятиліття по війні спробу адекватно охарактеризувати події того часу в Україні зробили вчені української діаспори.
Багатьох з них цікавили проблеми витоків сталінізму та їхній вплив на долю України.
Зокрема, Г. Костюк у книзі, яка була опублікована в 1960 році англійською мовою, проаналізував сталінський терор в Україні, починаючи з 30-х років. Останній розділ містить роздуми автора про події 1945 – 1960 р.р., хоча, як зазначає сам автор, він не ставив за мету з’ясувати і систематизувати матеріали цього часу. У 1995 році ця книга опублікована нарешті й українською мовою (Костюк Г. Сталінізм в Україні (генеза і наслідки): Дослідження і спостереження сучасника. – К., 1995. с. 412-428)
Історики, які безпосередньо працювали в Україні, могли звернутися до об’єктивного висвітлення проблем повоєнної історії України тільки з початку 90-х років. Саме в цей час були зроблені помітні кроки в зміцненні джерельної бази вивчення повоєнної історії України.
Кілька документальних публікацій присвячено розвитку культури України в повоєнний час. Одна з них охоплює культурне будівництво в Україні в цілому, друга висвітлює культурне життя на західноукраїнських землях (Культурне будівництво в Українській РСР. 1941-1950: зб. Документів. К., 1989; Культурне життя в Україні. Західні землі: Документи і матеріали. Т.1: 1939 – 1953. – К., 1995.
Другий період в історіографії відкрився серією статей, які були опубліковані в періодичних виданнях, насамперед в „Українському історичному журналі”. Їх автори ввели у науковий обіг великий фактичний матеріал з історії України 1946 – 1953 р.р. Провідними темами стали: голод 1946 – 1947 р.р., насильницькі депортації населення, діяльність ОУН, УПА.
Зроблено кілька спроб узагальнити матеріали про вплив тоталітарної системи на перебіг подій в Україні, зокрема показати його еволюцію в різних сферах життя. (Барон В. Україна 1950 – 1960-х р.р., еволюція тоталітарної системи. – Л., 1996).
Оскільки повоєнні роки були особливо трагічними для української інтелігенції, вчені звернулися в своїх працях до її історії (Рубльов О.С., Черченко Ю.А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції: 20 – 50 роки XX ст.. – К., 1994).
Останнім часом фахівців зацікавила історія церкви в Україні. Найдраматичнішим сторінкам її історії 1941 – 1961 р.р. присвячені змістовні монографії В. Пащенка.
Православ’я в новітній історії України. Полтава, 1997. ч. - І; Історія релігії в Україні: В 10 т., Т.-3. Православ’я в Україні. – К., 1999. – с. 444 – 464).
З’явилися перші узагальнювальні праці, в яких історики намагаються переосмислити події повоєнного часу в різних сферах життя України, зокрема у культурі (Юрчук В.І. Культурне життя в Україні у повоєнні роки: світло і тіні. – К., 1995).
Порівнюючи вітчизняну літературу двох історіографічних періодів, доводиться визнати: якщо на першому етапі (1945 – 1989 р.р.) історики робити акцент на успіхах радянської влади, то на другому (з 1990 р.) основна увага зосереджена на трагічних сторінках української повоєнної історії, причому позитивна робота, проведена у повоєнний час, часто не згадується. Немає на сьогоднішній день книг, які б комплексно і всебічно висвітлювали повоєнну історію з усіма її здобутками, прорахунками, трагічними помилками.
У курсовій роботі ми намагатимемося аналізувати події у повоєнному житті України саме з позицій об’єктивності.

Бібліографія

1. Аксенов Ю.С. Послевоенный сталинизм и удар по интеллигенции //Кентавр. – 1991. – Октябрь – Декабрь. – с.84-89
2. Алентьев О. Проти низькопоклонства перед буржуазним заходом //Більшовик України. – 1948. -№11. – с. 55-62
3. Баран В. Україна 1950 – 1960 р.р.: еволюція тоталітарної системи. – Л., 1996.
4. Білес І. Репресивно – каральна система в Україні: Суспільно – політичний та історико – правовий аналіз. у 2-х кн. Кн. 1. – Х., 1994.
5. До кінця ліквідувати буржуазно-націоналістичні перекручення історії України // Більшовик України. – 1947. - №8. –с. 9.
6. Довженко О. Щоденники. – К., 1999.
7. Замлинська О. Ідеологічний терор та репресії проти творчої інтелігенції у перші повоєнні роки (1945 – 1947р.р.) //Київська старовина. – 1993. - №2. – с. 76-78.
8. Історія релігії в Україні: В 10- т., т. 3. Православ’я в Україні. – К., 1999. – с. 444-464.
9. Кожукало І.П. Вплив культу особи Сталіна на ідеологічні процеси на Україні в 40-і – на початку 50-х років // Укр.. історич. журнал. – 1998. - №5. – с. 99-110.
10. Костюк Г. Сталінізм в Україні (генеза і наслідки): Дослідження і спостереження сучасника. – К., 1995., с.-508.
11. Культурне будівництво в Українській РСР, червень 1941 -1950: збірник документів і матеріалів. - К., 1989.
12. Люкс Л. Еврейский вопрос в политике Сталина // Вопросы истории. – 1999. -№7. – с. 42-46.
13. О культе личности Сталина и его последствиях: Доклад первого секретаря ЦК КПСС Н.С. Хрущева //Неделя. – 1989.- №11. – с. 11.
14. Попович М. Нарис історії культури України. - К., 1999. – 727с.
15. Рубльов О.С. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20-50-ті роки ХХст.). – К., 1994. – с. 349.
16. Сталінщина й тоталітарна природа радянського соціалізму //в кн.. Україна і друга половина ХХ століття: Нариси історії. – К., 1997. – с. 3-11.
17. Уткін О.І. Львівський церковний собор 1946р. в контексті тогочасних політичних реалій // Укр. історич. журнал. -1998. - №5. с. 99-110.
18. Шаповал Ю. Боротьба проти ”безрідного космополітизму” і справа Єврейського антифашистського комітету // В кн.. Шаповал Ю. Україна ХХ століття: Особи та події в контексті важкої історії. – К., 2001. – с. 208 -251.
19. Шаповал Ю. Сталінізм і Україна // Укр. історич. журнал. – 1992. - №7-12
20. Шаповал Ю. Україна 20 – 50-х років: Сторінки ненаписаної історії. – К., 1993.
21. Шевченко Л.А. Культурно – ідеологічні процеси в Україні у 40-50-х р.р. // Укр. історич. журнал. – 1992. - №7-8. – с. 39 -47.
22. Центральний державний архів громадських організацій України.
23. Яковлев А. Погромная история // Новое время. – 1998. - №48-49. – с. 49.