Результати дослідження характеристика віталітету проживаючих на радіаційно контрольованих територіях загальні адаптаційні реакції та їх нейро-гормональне забезпечення

Якість загальної адаптаційної реакції організму (ЗАРО) оцінювали по лейкограмі периферійної крові за методом Л. Х. Гаркави и др. (1990). При цьому, як рекомендують О.І.Алексєєв та ін. (1996), кожному підтипу ЗАРО присвоювали певний ранг, відповідно до рівня адаптації. Виявлено, що ЗАРО високих рівнів реактивності, котрі вважаються варіантами норми і відображають окремі градації здоров’я, мали місце лише у 11 випадках (13%). У 56 (65%) обстежених констатовані ЗАРО низьких рівнів реактивності, тобто з елементами напруження (переважно у вигляді моноцитопенії, рідше — еозинофілії), котрі вважаються преморбідними, тобто такими, що відображають стан, перехідний між здоров’ям і хворобою («третій стан»). Нарешті, у 22% школярів виявлені патологічні ЗАРО, відображаючі, за H. Selye, «хворобу взагалі». При цьому, всупереч сподіванням, хронічний стрес мав місце лише у 2 випадках, а у решти 17 констатована реакція переактивації, котра вважається другою іпостассю стресу і характеризується, на противагу останньому, лімфоцитозом. Середній індекс адаптації обстеженого контингенту склав лише 2,28%0,18 бала або 45% від середньої норми (4−6 балів).

Позаяк тип ЗАРО зумовлений рівнем адаптивних гормонів та їх співвідношенням, нами проведені деякі гормональні тести, оцінку котрим давали, виходячи з конкретної середньої статево-вікової норми. Виявлено зниження вмісту в сироватці крові загального тироксину до 796%, зниження добової екскреції з сечею 17-ОКС, котрі відображають секрецію корою наднирників глюкокортикоїдів, до 795%, а 17-КС, котрі відображають секрецію андрогенів, джерелом яких є кора наднирників і гонади, до 826% середньої норми.

Беручи до уваги, що характер кривої глікемії після вживання глюкози є інтегральним відображенням співвідношення між інсуліном та контрінсулярними факторами, котрі водночас належать до адаптивних гормонів, ми використали для оцінки рівня останніх оральний тест толерантності до глюкози. При цьому у 29,7% випадків виявлено типові плоскі глікемічні криві, а у решти вони, вважаючись формально нормальними, характеризувалися схильністю до обмеження гіперглікемічної реакції на 120-й хв., що ми інтерпретуємо як відображення гіпофункції контрінсулярних систем, зокрема гіпоталамо-гіпофізарно-адренокортикальної, -тиреоїдної та симпато-адреналової і/або гіперфункції ваго-інсулярної системи.

Для оцінки співвідношення двох останніх регуляторних систем нами використаний метод варіаційної кардіоінтервалографії за Р. М. Баевским и др. (1984). Величина АМо, котра характеризує інтенсивність симпатичних впливів, виявлена в межах норми (30−50%) лише у 41% випадків, зниженою — у 48%, підвищеною — у 11%.

При цьому величина ВР, котра характеризує інтенсивність вагусних впливів, знаходилась в межах норми (0,15−0,30 сек.) теж у 41% випадків, була підвищеною — у 52%, зниженою — у 7%. Індекс напруження, як інтегральне відображення вегетативного гомеостазу, констатований нижчим ніж 50 од. У 52%, вищим ніж 200 од. — лише у 11%. Отже, підтверджено висновок, випливаючий з попереднього тесту, про гіпофункцію симпато-адреналової і/або гіперфункцію ваго-інсулярної системи як характерні ознаки обстеженого контингенту. Разом з тим, відсутність адекватного збільшення Мо свідчить про дизрегуляцію, зумовлену слабкістю процесів мобілізації ресурсів, зниженням резервних можливостей організму (синдром астенізації).