Машинобудівний комплекс України

Реферат на тему:

Машинобудівний комплекс України План.

1.Машинобудівний комплекс-основа важкої індустрії.

А)особливості розміщення виробництва.

Б)спеціалізація в машинобудуванні.

2.Важке машинобудування.

3.Стан інноваційної діяльності в машинобудуванні Одеської області.

4.Перспективи розвитку.

Машинобудівний комплекс охоплює два десятки спеціалізова­них галузей. До нього належать практично всі галузі машинобуду­вання (крім годинникової). Він є основою важкої індустрії й відіг­рає вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази. В су­часних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряд­дя праці для різних галузей народного господарства, машинобу­дування реалізує досягнення науково-технічного прогресу і за­безпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва .

Виробництво найважливіших видів промислової продукції маши­нобудівним комплексом у 1985;1995 рр. в натуральному вираженні.

На машинобудівний комплекс України припадає понад 40% усього промислово-виробничого потенціалу індустріального вироб­ництвачастка продукції комплексу в загальному обсязі продукції промисловості становить 29%. Машинобудівний комплекс нале­жить до трудомістких галузей промисловості, про що свідчать спів­відношення зайнятих у ньому та обсяг вироблюваної продукції. Водночас машинобудування належить до металомістких галузей. На 1 т готової продукції воно витрачає 1,3−1,5 т металу, а в цілому машинобудівний комплекс споживає третину прокату, 40% чавун­ного і понад 65% стального литва, що їх випускає металургійна промисловість України.

Галузева структура й асортимент продукції машинобудування зумовлюють особливості розміщення його виробництва. Особливо великий вплив на розміщення окремих галузей і підгалузей маши­нобудування мають технологічні процеси, форми організації ви­робництва. Проте машинобудування насамперед належить до галу­зей «вільного розміщення», оскільки на нього манше, ніж на інші галузі, впливають природні умови й ресурси. У зв’язку з цим на розміщення підприємств машинобудування визначальний вплив мають економічні фактори. Серед останніх найголовнішими є тру­дові ресурси і споживач. Так, ряд галузей машинобудування від­значається високим рівнем трудомісткості виробів, що потребує високого рівня кваліфікації зайнятих. До таких галузей передусім належать електротехнічна, електронна й підшипникова, виробни­цтво енергетичного устаткування .

Окремі галузі машинобудування належать до металомістких. Так, для виготовлення металургійного обладнання вартістю 1 млн крб. (у цінах до квітня 1991 р.) потрібно 2000 т металу, а цементного — 3000 т. У зв’язку з цим металомістке машинобудування тяжіє, як правило, до джерел сировини. Оскільки більшість машин і техно­логічного обладнання має великі габаритні розміри, їх виробницт­во розміщується в районах споживання, що сприяє зменшенню витрат на транспортування.

Найефективнішим є розміщення машинобудівних підприємств поблизу джерел сировини і споживача. За таких умов вартість ма­шин та обладнання істотно зменшується за рахунок скорочення транспортних витрат на перевезення сировини й готових виробів. Серед економічних факторів дуже важливими є спеціалізація й кооперація.

Спеціалізація в машинобудуванні визначається профілем ма­шинобудівних підприємств і характером продукції - масовим, дрібно і великосерійним, індивідуальним. У галузі найпоширенішою є предметна спеціалізація (випуск кінцевих продуктів), технологічна (спеціалізація на випуск напівфабрикатів — литва, заготовок) і подетальна (випуск деталей, вузлів, агрегатів для комплектування ма­шин та устаткування). Поглиблення спеціалізації дає можливість знизити собівартість, що, в свою чергу, робить економічно вигід­ним нарощування масового і великосерійного виробництва. Собі­вартість виготовленої продукції на глибоко спеціалізованих підпри­ємствах і радіус її перевезення до районів споживання перебува­ють в обернено пропорційній залежності. Тому заводи подетальної спеціалізації значно територіальне віддалені від заводів предметної спеціалізації. Останні обслуговують потреби не одного, а здебіль­шого кількох економічних районів або всієї України.

Спеціалізація зумовлює розширення кооперації виробництва. Машинобудівні підприємства кооперуються з іншими галузями промисловості - хімічною, текстильною, лісовою, які постачають напівфабрикати і вироби, необхідні в процесі виробництва ма­шин та устаткування. Кооперація виробництва сприяє розширен­ню територіальної спеціалізації районів країни на випуску кінце­вих видів продукції. При цьому райони спеціалізуються не тільки на виробництві масової продукції, а й дрібносерійної і навіть індиві­дуальної.

Великі масштаби концентрації виробництва на основі спеціалі­зації і кооперації зумовлюють значущість транспортного фактора, оскільки кінцеві види продукції машинобудування використовуються не тільки всередині галузі, а й в усьому народному господарстві. В зв’язку з цим фактор споживача втрачає свій визначальний вплив. Яскравим прикладом є завод важкого машинобудування в Крама­торську, який випускає блюмінги, тонколистові стани неперервно­го прокату, устаткування для доменних і мартенівських печей, кро­куючі екскаватори, підйомно-шахтове устаткування, ковальсько-пресові машини. Проте тільки незначна частина продукції цього заводу залишається в Донецькому економічному районі.

Незважаючи на те, що природні умови не мають визначального впливу на розміщення підприємств машинобудування, не врахову­вати цього фактора не можна, коли йдеться про розміщення морсь­кого і річкового суднобудування, сільськогосподарського машино­будування, а також випуск машин і устаткування.

Заслуговують на увагу обмеження на створення у великих міс­тах нових промислових підприємств, крім об'єктів, пов’язаних з обслуговуванням населення. Варто повніше використовувати можливості господарського розвитку малих і середніх міст, робітничих селищ, розміщувати тут невеликі спеціалізовані підприємства, філії й окремі цехи заводів і фабрик. Такий підхід до розміщення вироб­ництва в майбутньому стосується передусім машинобудівної про­мисловості. Його реалізація свідчить про те, що в розміщенні ма­шинобудування дедалі більшу роль починають відігравати соціальні фактори.

В умовах прискорення науково-технічного прогресу виняткова роль належить таким галузям машинобудування, як електроніка, атомна енергетика, виробництво технологічного устаткування та засобів автоматизації, роботизації і комплексної автоматизації ви­робничих процесів. Ці галузі повинні розвиватися швидше порів­няно з темпами зростання всього машинобудівного комплексу. Ос­новними напрямами розвитку машинобудування на найближчу пер­спективу мають стати гнучкі автоматизовані виробництва, роторні й роторно-конвеєрні лінії, розробка, випуск і застосування обчис­лювальної техніки в народному господарстві, систем автоматизова­ного проектування. Створення нових технологічних процесів дасть можливість розгорнути будівництво заводів-автоматів, різко змен­шити потребу в трудових ресурсах. Під впливом науково-технічно­го прогресу переоцінюється значення традиційних факторів, що визначають розміщення промислового комплексу. В сучасних умо­вах науково-технічний прогрес є не тільки основною підоймою інтен­сифікації виробництва, а й фактором, що визначає його просторо­ве розміщення.

Сучасне розміщення машинобудівного комплексу України скла­лося в основному за роки радянської влади. За царської Росії в Україні відносно розвиненими були тільки сільськогосподарське й транспортне машинобудування, на заводах якого виробляли не тіль­ки нескладні машини та знаряддя для обробітку землі і збирання урожаю, а й паровози, залізничні вагони і судна.

Галузева структура й територіальне розміщення машинобуду­вання України формувалися планомірно, відповідно до принципів розміщення соціалістичного виробництва. Однак на певних ета­пах пріоритетними були не завжди ті самі принципи. Наприклад, курс на індустріалізацію України реалізувався завдяки створен­ню важкої індустрії. У зв’язку з цим і машинобудування тяжіло насамперед до джерел сировини. Фактор трудових ресурсів вра­ховувався тільки тоді, коли йшлося про розміщення складного ма­шинобудування, яке потребувало високого рівня кваліфікації ро­бітників.

Відомчі інтереси галузевих міністерств, намагання знизити вар­тість окремих об'єктів за рахунок економії на об'єктах промисло­вої і соціальної інфраструктур призвели до надмірної концентрації машинобудівних підприємств у великих містах країни. Аналіз ви­робництва промислової продукції на душу населення у розрізі еко­номічних районів і областей показує, що закономірність планового й пропорційного розміщення господарства економічних районів та областей реалізована лише частково. Про це свідчить і розміщення основних виробничих фондів в Україні.

У структурі господарства економічних районів України маши­нобудування ще не посіло того місця, яке йому належить в умовах прискорення науково-технічного прогресу.

На основі особливостей розміщення виробництва і технологіч­них процесів галузі машинобудування класифікують так: важке, загальне, середнє машинобудуваннявиробництво точних механіз­мівприладів та інструментіввиробництво металевих виробів і за­готовокремонт машин і устаткування.

Важке машинобудування об'єднує виробництво металургійно­го, гірничо-шахтового, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Для нього характерні низька трудомісткість, висока металомісткість, низька транспортабельність продукції. Як прави­ло, у важкому машинобудуванні більше підприємств повного цик­лу (заготовка, обробка, складання), які випускають продукцію не­великими серіями і навіть індивідуального призначення.

Виробництво металургійного устаткування майже повністю (95,5%) зосереджене в Донецькому і Придніпровському економіч­них районах.

Найбільшим підприємством такого типу в Україні є Ново-Кра­маторський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пре­сове, металургійне устаткування, слябінги, прокатні листові стани неперервної дії, спеціальні великі важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості. Реконструйований Старо-Крама­торський завод виробляє в основному устаткування для металур­гійної промисловості.

Великими виробниками металургійного устаткування є Дебаль-цівський машинобудівний завод, який виготовляє устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохі­мічного устаткування, завод прокатних валків у м. Лутугіно Лу­ганської області та Кадіївський ливарно-механічний завод, що ви­робляє доменне і сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізації й автоматизації металургійних цехів.

Устаткування для металургійної промисловості випускає також Маріупольський завод важкого машинобудування. Виробниками ме­талургійного устаткування, металоконструкцій, установок для не­перервного розливу сталі, прокатних станів для прокату труб, апа­ратів та устаткування для доменних печей, електромагнітних листоукладальників, чавуновозів і шлаковозів, потужних роторних ва­гоноперекидачів стали міста Придніпров'я — Дніпропетровськ, Кри­вий Ріг і Марганець.

Заводи гірничо-шахтового і бурового устаткування розміщені поблизу споживачів — вугільної промисловості Донбасу, рудної бази Придніпров'я, районів видобутку нафти і газу. Враховується фак­тор металомісткості, оскільки споживачі машин і металу розташо­вані в тих самих районах. Основними центрами цієї галузі є Дружківка, Горлівка, Ясинувата, Донецьк, Харків, Луганськ, Красний Луч, Конотоп, Кривий Ріг, Чернівці, Дрогобич.

Торезький завод виробляє рудникові електровози, породонаван-тажувачі, машини й вагонеткиГорлівський — вугільні комбайни та інші шахтові машини й устаткування, врубові машини найновіших конструкцій, бурові установки для роторного буріння свердловинДо­нецький завод — потужні підйомні машини і бурові установкиЯси-нуватський машинобудівний завод — і гірничопрохідне устаткуван­ня — комбайни і лебідкиряд заводів Харкова і Луганська спеціалізу­ється на випуску металомісткого збагачувального устаткування, а за­вод у Слов’янську — на виробництві коксохімічного устаткування.

У Кривому Розі працюють заводи з випуску гірничо-шахтового устаткування для залізорудної промисловості, бурових верстатів. Виробництво бурового устаткування для нафтової і газової про­мисловості зосереджено в Чернівцях, Дрогобичі, Харкові і Коно­топі.

Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані в Одесі, Львові, Харкові, Нікополі, Прилуках і Дніпро петровську, середні - у Слов’янську, Золотоноші (Черкаська обл.) та Ківерцях (Волинська обл.). Найбільш спеціалізованим підприємством підйомно-транспортного машинобудування України для випуску різних типів автонавантажувачів є львівський завод «Автонавантажувач» .

. Виробництво окремих видів устаткування для важкої промисло­вості, шт.

Однією з найголовніших галузей важкого машинобудування є енергетична, яка спеціалізується на виробництві парових гідравліч­них турбін, генераторів, котлів і потужних дизельних моторів, устат­кування для атомних електростанцій, електроапаратури й кабелю.

Центром енергетичного машинобудування є Харків. Його під­приємства — турбінний завод ім. С. М. Кірова, завод «Електроваж-маш», електромеханічний (ХЕМЗ) і «Електромашина» — випуска­ють понад 40% продукції енергетичного машинобудування Украї­ни. Турбінний завод випускає потужні турбіни для теплових, атом­них і гідроелектричних станцій. На заводах Харкова виробляють також устаткування для автоматичного управління виробничими процесами в металургійній, вугільній та інших галузях народного господарства.

У Запоріжжі зосереджено виробництво силових трансформа­торів. Чимало підприємств енергетичного машинобудування та елек­тротехнічної промисловості є у Києві, Дніпропетровську, Меліто­полі, Львові, Тернополі, Полтаві, Новій Каховці. Центрами енерге­тичного дизелебудування є Токмак (Запорізька обл.), Первомайськ (Миколаївська обл.), Берислав (Херсонська обл.). Кабельне вироб­ництво організоване у Києві, Харкові, Одесі, Донецьку. Електроі­золяційні матеріали виробляють у Луганську, Слов’янську, Львові, Первомайську (Житомирська обл.).

Найважливішими центрами виробництва важких верстатів і ковальсько-пресового обладнання є Краматорськ, Харків, Дніпро­петровськ, Кривий Ріг, Марганець.

Існуюча нестабільна ситуація з іннова­ційними процесами у виробничо-госпо­дарській системі всієї країни відбиває кри­зовий стан її регіонів. Не становить винят­ку й Одеський регіон.

Обсяг продукції машинобудівних підпри­ємств Одеської області, як і України в ці­лому, зменшується. Наприклад, виробницт­во металорізальних верстатів в області зменшилося з 3613 од. у 1990 р. до 250 од. у 1996 р., ковальсько-пресових машин, — відповідно, з 2437 до 158 од. Причина та­кого спаду — неконкурентоспроможність продукції через низьку якість і високу ціну, зумовлена, у свою чергу, низьким технічним рівнем виробництва. Підприєм­ства витрачають великі кошти на ремонт застарілих машин та устаткування, а на тех­нічне оновлення основних фондів їх не вис­тачає.

Аналіз стану інноваційної сфери, прове­дений на базі статистичної звітності маши­нобудівних підприємств Одещини, показав чітку тенденцію до зниження інноваційної діяльності. Кількість зразків нових типів машин, устаткування, апаратів та засобів автоматизації зменшилася за 1991;1996 рр. з 42 до 8 од., а вперше освоєної в Ук­раїні промислової продукції - з 70 до 18 од., кількість знятих з виробництва за­старілих виробів-з 44 до 2 од. У 1996 р. з 56 машинобудівних підприємств області лише 5 почали випуск продукції, що впер­ше освоюється в Україні, 91,1% підпри­ємств не виробляють і не освоюють нові види продукції.

У загальному обсягу виконаних науково-технічних робіт на одеських машинобудів­них підприємствах у 1996 р. порівняно з 1993 р. частка НДР зросла на 12,5%, нау­ково-технічних послуг (НТП)-на 2,7%, проектно-конструкторських та технологіч­них робіт, а також виготовлення дослідних зразків-знизилася на 15,1 і 0,4%, відпо­відно. Частка фактичних витрат на впро­вадження заходів НТП у національному до­ході області становить менше 1%. Приріст прибутку від впровадження науково-тех­нічних заходів у 1996 р. становив 54,5% від суми 1993 р.

Погіршилися і показники винахідництва та раціоналізації. У 1996 р. подали пропози­ції 1032 автори (що на 70% менше, ніж у 1993 р.), а їх частка в загальній чисель­ності зайнятих у сфері НДДКР становила 14,4%. Кількість використаних винаходів та раціоналізаторських пропозицій змен­шилася за 3 роки на 82,7%. Простежується також чітка тенденція скорочення чисель­ності спеціалістів, зайнятих у науці та нау­ковому обслуговуванні. У загальній сумі коштів, призначених для фінансування нау­ково-технічних робіт, зменшилася частка коштів державного бюджету (1996 р., по­рівняно з 1993 р.) на 8,5%. Обсяг фінансу­вання за рахунок коштів госпдоговорів з підприємствами та інших джерел збільшив­ся, відповідно, на 2,5 і 6,6%.

Щоб якнайглибше проаналізувати рівень інноваційного розвитку одеських машино­будівних підприємств, автори здійснили спробу оцінити ставлення їхніх керівників до інноваційної діяльності та виявити ре­альні можливості проведення певної нау­ково-технічної політики. Серед експертів виступили технічні директори, головні інже­нери та їхні заступники, їм було запропо­новано анкету, яка містила 20 запитань що­до стану організації та перспектив роз­витку інноваційної сфери у машинобудів­ному комплексі. Аналіз результатів експерт­ної оцінки дав можливість дійти таких висновків:

— на машинобудівних підприємствах практично відсутній механізм оцінки те формування інноваційної стратегії;

— форми статистичної звітності з інно­ваційної діяльності не повністю задоволь­няють потреби у цій інформації, бракує та­кож інформації про стан ринків нових про­дуктів і технологій;

— незважаючи на високий науковий по­тенціал, підприємства виконують власними силами лише 17% потрібних їм НДДКР;

— інноваційні зусилля зосереджені го­ловним чином на впровадженні часткових новинок (60%), а на обсяг принципово нових продуктів і технологій припадає близько 40%, частка прикладних розробок становить 65%, тим часом як необхідно її підвищити до 70−80%;

— часова орієнтація НДДКР розподіле­на таким чином: розробки, призначені до впровадження протягом 'найближчих 3 ро­ків,-77 °/о, 3−8 років-23−25%, через 8 років-13−15%;

— кожне з розглянутих підприємств є монополістом (обсяг їхньої основної про­дукції на українському ринку становив 70−75%);

— частка прибутку, додатково одержа­ного в результаті інноваційної діяльності, становить 35%.

З метою удосконалення інформаційної бази у сфері інновацій автори розробили форми статистичної звітності, які дозволя­ють кожному керівникові бачити повну картину власної інноваційної діяльності і місце підприємства на ринках нових про­дуктів та технологій. Запропоновано методичні рекомендації з аналізу та формуван­ня інноваційних стратегій.

Вихід України з економічної кризи пов’я­заний з багатьма факторами, в тому числі з активізацією інноваційної діяльності. А це залежить від впровадження нових методів управління НТП, формування підпри­ємствами інноваційних стратегій, придатних для ринкових умов, удосконалення відпо­відної статсістичної інформації.

У перспективі необхідно розширити асортимент продукції ма­шинобудування, інтенсифікувати процеси оновлення машинобу­дівної продукції й технічного переоснащення галузей промисло­вості. Чільне місце має належати створенню високоефективних машин і їх систем для всіх галузей і сфер господарства. Розвиток приладобудування повинен буги зумовлений тим, що потреби України в основних видах продукції галузі задовольняються не­повністю.

Необхідно розвивати ряд нових машинобудівних галузей і ви­робництв, нових видів машин, устаткування, приладів і апаратів, роботів і магнітогідродинамічного генераторобудування, виробниц­тва швидкісної електронно-обчислювальної техніки нових поколінь, електрофізичних і електротехнічних засобів обробки металу та ма­теріалів, виробництва систем зв’язку, нових засобів управління, ав­томатизації.

Література:

1." Розміщення продуктивних сил." Є.П.Качан.

2." Розміщення продуктивних сил." В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк.

3." Економіка України." Журнал № 1 1999р.