Американська школа неокласики

Реферат на тему:

Американська школа неокласики Наприкінці XIX ст. з’являється своєрідний американський варі­ант теорії граничної корисності, засновником якого був професор Колумбійського університету Джон Бейте Кларк (1847 — 1938).

Основні його праці «Філософія багатства» (1889), «Розподіл ба­гатства» (1899), «Проблеми монополій» (1901), «Суть економічної теорії» (1907) справили великий вплив на розвиток американської і світової економічної думки. Кларку належить авторство так званого закону спадної продуктивності праці й капіталу, що його вчений по­клав у основу власної теорії граничної продуктивності.

Спираючись на методологічні принципи австрійської школи, Кларк стверджував, що основними факторами розвитку економіки є технологічний і моральний, а її основу становить окреме ізольоване господарство.

Головною проблемою політичної економії Кларк називав проб­лему розподілу. У книжці «Розподіл багатства» він доводив, що роз­поділ суспільного доходу відбувається згідно з природним законом, який забезпечує кожному власникові фактора виробництва стільки багатства, скільки він створює.

Претендуючи на збагачення методологічних засобів наукового дослідження, Кларк розробив власний метод. За аналогією з теоре­тичною механікою він поділив економічну науку на три розділи:

універсальну економікуекономічну статикуекономічну динаміку. Перша вивчає загальні універсальні закони розвитку економічних явищ. Економічна статика аналізує їхню дію за умов перебування організованого господарства у нерухомому стані, в якому виключа­ються будь-які зміни, тобто є постійними кількість і соціальний склад населення, маса капіталу, соціальна організація, техніка і по­треби населення. Статичний стан, згідно з теорією Дж. Б. Кларка, — це уявна модель для з’ясування умов рівноваги в «чистому вигляді»;

До речі, основними законами суспільства він вважав саме статичні закони.

Динаміку він трактував як результат дії зовнішніх сил, що ускла­днюють розвиток і порушують рівновагу.

На відміну від своїх попередників Дж. Кларк розглядав чотири фактори виробництва:

1) капітал у грошовій формі;

2) капітальні блага (засоби виробництва і земля);

3) діяльність підприємця;

4) праця робітника.

Згідно з його твердженням, кожний фактор виробництва харак­теризується специфічною продуктивністю і створює дохід, причому кожний власник отримує свою частку доходів від фактора, котрий йому належить. Так, капітал забезпечує банкірові процент, капі­тальні блага породжують ренту, діяльність підприємця — підприє­мницький прибуток, а праця гарантує робітнику заробітну плату. Річ­ний дохід суспільства Кларк розподіляв на три великі частини: 3aгальну суму заробітної плати, загальну суму процентів і сукупний прибуток.

Заслугою Кларка було те, що він намагався знайти принцип роз­поділу доходу, критерій, який визначав би частку кожного фактора в продукті. Концепцію спадної корисності Кларк переносить на ви­робничі фактори, замінюючи теорію поведінки споживача, теорію споживчого попиту теорією вибору виробничих факторів. Кожний підприємець прагне відшукати таку комбінацію факторів, яка забез­печує мінімум витрат і максимум доходів.

Однак Дж. Б. Кларк, на відміну від Сея, капітал розглядав не як один фактор, а як два (грошовий капітал і капітальні блага). На ду­мку Дж.Б.Кларка, за умов статики підприємницький прибуток від­сутній, бо вільна конкуренція призводить не до перерозподілу серед­нього прибутку, а до повної його ліквідації. Виходячи з цього, Дж. Б. Кларк підприємцями називав тільки тих осіб, які мають до­статню ділову кваліфікацію і власний капітал.

Одна з головних теорій Дж. Б. Кларка — теорія граничної про­дуктивності - грунтується на ідеях Т. Мальтуса і Й. фон Тюнена.

Закон спадної продуктивності праці й капіталу Дж. Б. Кларк обґрунтовував тим, що кожний новий внесок праці у виробництво за незмінних розмірів капіталу відбувається з меншою продуктив­ністю, ніж попередній. У свою чергу, кожний наступний приріст капіталу за незмінної кількості робітників характеризується мен­шим обсягом виготовленої продукції, нижчою ефективністю, ніж попередній.

Так, згідно з його теорією, коли перший найнятий робітник ство­рює продукт вартістю в 10 дол., то другий — у 8 дол., третій — у 6 дол. і т. д. Продуктивність праці останнього робітника є граничною продуктивністю праці. Кларк робить висновок, що гранична проду­ктивність праці буде тим нижчою, чим більше найнято робітників, а заробітна плата робітників визначатиметься граничною продуктив­ністю праці. Тобто свою теорію заробітної плати він будував також на підставі закону спадної продуктивності праці. Він неодноразово повторював, що заробітна плата є еквівалентом граничної продук­тивності праці.

Згідно з його теорією немає ніякої експлуатації праці. І якщо за­робітна плата робітників дорівнює мінімальному продукту гранич­ного робітника, то за збільшення кількості зайнятих вона об'єктивно повинна спадати. Прибуток же утворюється лише за «динамічного стану», коли підприємець виступає як новатор.

Особливістю концепції Кларка є те, що його теорія розподілу бе­ре за вихідну точку не «витрати», не «вкладення» виробничих фак­торів, а отримані від кожного фактора результати.

Дж. Б. Кларк не обійшов увагою і процес монополізації капіталі­стичної економіки. Монополія має місце тоді, стверджував він, коли наявний одноосібний контроль над ринком. Такий випадок є винят­ковим, а тому монополію Кларк трактує як тимчасове явище — і ви­значає як засіб грабунку суспільства та гальмування прогресу.