Україна – центр становлення і поширення стародавніх землеробських цивілізацій

КОНТРОЛЬНА РОБОТА з економічної історії.

на тему:

" Україна — центр становлення і поширення стародавніх землеробських цивілізацій" .

ПЛАН.

Вступ

1. Трипільська цивілізація — одна з найперших землеробських цивілізацій на території України.

2. Особливості розвитку кіммерійських, скіфсько-сармато-античних та ранньослов’янських цивілізацій на території України.

3. Пшеворська та зарубинецька культури, особливості господарювання.

4. Черняхівська цивілізація — предтеча антів та Київської Русі.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Територія України в палеоліті належала до високорозвинених районів світу. Перша людина з’явилася тут 1,5 млн років тому. Оскільки клімат був суворий і холодний, люди селилися переважно в південній частині України. Відомі 1 тис. поселень палеоліту, зокрема Королеве, Рокосове в Закарпатті, Лука-Врублівецька над Дністром, Амвросіївка в Донбасі, Кіік-Коба в Криму тощо. Знайдено залишки господарсько-побутових комплексів, що складалися з жител, які нагадують курені, накриті шкурами звірів, ділянок, де обробляли кремінь, кістку, ріг, вогнищ і ям-сховищ. Тогочасна людина полювала на мамонтів, носорогів, коней, зубрів, биків, лосів, оленів, птахів. В Україні мезолітичні пам’ятки датуються IX-VI тис. до н.е. і знаходяться по всій території. Неоліт тривав від другої половини IV до II тис. до н. е.

1. Трипільська цивілізація — одна з найперших землеробських цивілізацій на території України Найвідомішою культурою цієї доби була трипільська, найменування якої походить від назви села на Київщині. Трипільці селилися на території від Карпат до Південного Бугу, на Подніпров'ї, Волині, в Степовому Причорномор'ї.

Для поселень характерним було кругове розташування жител. Трипільці жили в постійних будівлях чотирикутної форми. Будуючи хату, в землю вбивали дубові стовпи, між якими закладали стіни з плетеної лози і обмазували глиною. Дах покривали соломою або очеретом. Він мав чотири схили та отвір для диму. Долівка була глиняна, в середині хати знаходилась велика піч, навколо якої - лежанки з випаленої цегли. Хати розмальовували як усередині, так і ззовні. З’явилися протоміста площею до 400 га.

Основним заняттям трипільців було хліборобство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всі садовогородні культури, відомі сьогодні в Україні. Ріллю обробляли дерев’яною мотикою з кам’яним чи кістяним наконечником, пізніше — ралом.

Зерно на борошно мололи кам’яними зернотерками (жорнами). Збіжжя жали кістяними або крем’яними серпами. Трипільці розводили велику і дрібну рогату худобу, коней, свиней. Розвивалося общинне ремесло. Використовувався перший штучний матеріал — кераміка. Збереглося чимало цегляного посуду, випаленого з глини, оздобленого чорним, білим та жовтим орнаментами, жіночі статуетки прародительок.

Для щоденного вжитку використовували миски, немальовані горщики сірого кольору. Зародилися прядіння і ткацтво, з’явився ткацький верстат. У неоліті остаточно завершилося формування техніки обробки каменю (шліфування, пиляння, свердління), вдосконалилися лук і стріли, з’явилися кам’яні сокири.

Виник наземний транспорт — лижі, віз, сани, волокуша. Худобу використовували як тяглову силу. Наслідком неолітичної революції стала досить розвинена система обміну. Є відомості, що трипільці отримували в обмін на хліб і худобу від остготських племен коней, запозичили деякі технологічні способи керамічного виробництва.

В неолітичну добу поширилося використання міді. Вироби з цього металу та руда потрапляли на територію України з Балкано0Дунайського регіону.

Трипільці стали праосновою українського народу, який не прийшов з інших країн, а з незапам’ятних часів жив на своїй землі, постійно освоюючи територію від Дніпра до Дністра.

Трипілля ставить Україну в один ряд з найдавнішими світовими культурами. Розвинене сільське господарство, високий рівень ремесла, будівництва, духовного життя, які так схожі з шумерською, мікенською культурами, дають підставу сучасним вченим вважати трипільців одним з найцивілізованіших народів неолітичної доби.

2. Особливості розвитку кіммерійських, скіфсько-сармато-античних та ранньослов’янських цивілізацій на території України Бронзовий вік в Україні припадає на II тис. до н. е. Визначальними рисами цього періоду були існування відтворюючого господарства, швидкий розвиток тваринництва і орного землеробства, виділення скотарських племен. Високим був рівень громадського ремесла, насамперед гончарного та бронзо-ливарного.

Виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного та регіонального характеру. Обмінювалися мідь, бронза, золото, бурштин, фаянс, сіль.

Металургія на території України розвивалася на привізній сировині. Перехід до виробництва заліза на межі II-1 тис. до н. е. став визначальним моментом початку раннього залізного віку. Початком залізної доби на території України вважають XII-VIII ст. до н. е.

Вона пов’язана з кіммерійською (кінець II — початок І тис. до н. е.), скіфсько-сармато-античною (VII ст. до н. е. — IV ст. н. е.), ранніми слов’янськими культурами (IV-VIII ст. н. е.).

Зросла продуктивність сільського господарства. У Лісостепу та на Поліссі основою господарства було орне землеробство з використанням залізних знарядь праці.

Тваринництво стало свійським, виникло стійлове утримання худоби, розвивалося птахівництво.

В степу переважало кочове скотарство. В ході суспільного поділу праці ремесло почало відокремлюватися від сільського господарства, стало самостійним видом господарської діяльності. Великого значення набуло залізоробне ремесло.

Керамічні вироби виготовляли на гончарному крузі. Поселення мали різноманітні житлові господарські та виробничі будівлі. Населення України мало тісні економічні зв’язки з стародавніми цивілізаціями Близького Сходу, Стародавньої Греції.

Головними постачальниками металу на територію України були Закавказзя та Західна Європа. Тому ранній період залізної доби на українських землях пов’язують з гальштадською культурою. Активними були відносини з Візантією.

3. Пшеворська та зарубинецька культури, особливості господарювання У період раннього заліза в Україні виділяється пшеворська культура (І ст. до н. е. — І ст. н. е.), її поселення розташовувались на Волині, Подністров'ї, Поділлі та Закарпатті. Як свідчать археологічні розкопки, господарство цих поселень було дуже розвиненим. Пшеворці застосовували залізоплавильні горни.

Використовували також інші сільськогосподарські знаряддя: залізні серпи, круглі жорна. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, гречку, горох, просо, овес, коноплю.

Розводили корів, кіз, коней, овець. Основними ремісничими професіями були ковалі, зброярі, гончарі, будівельники. Зразки їхніх виробів знайдено у великій кількості як в розкопаних поселеннях, так і в могильниках. Більшість вчених вважають, що ця культура тісно пов’язана з зародженням слов’янства, тобто безпосередньо створена нашими предками.

На схід від пшеворської культури знайдено численні поселення зарубинецької культури. Сьогодні відомі 500 поселень і понад 1000 могильників. Люди селилися на просторах Полісся, Верхнього і Середнього Дніпра, Південного Бугу і над Десною в ПІ ст. до н. е. — II ст. н. е.

Для економічної історії значення цієї культури особливе — завершується багатовіковий процес розвитку найголовніших галузей — землеробства і ремесла, а також налагоджуються стабільні взаємовигідні торгові зв’язки з античними містами Північного Причорномор’я.

Економіка зарубинецької культури грунтувалася на сільському господарстві. На Поліссі велося вирубне землеробство, у лісостеповій смузі - орне. Розводили худобу, зай306 малися мисливством і рибальством. Виявлено чимало ремісничих майстерень, в тому числі ковальських, гончарських, ювелірних.

Серед знайдених виробів найчастіше зустрічаються залізні сокири, серпи, ножі, рибальські гачки, наконечники списів, стріл, бронзові пряжки, браслети, шпильки, посуд, античні прикраси, кераміка, намиста, амфори. Хоч і з деяким застереженням, зарубинецьку культуру можна вважати східнослов'янською.

4. Черняхівська цивілізація — предтеча антів та Київської Русі.

Найяскравішим історико-економічним явищем, предтечею Київської Русі - України була так звана черняхівська культура (друга половина II — VII ст. н. е.). Її поселення охоплювали практично всю етнічну територію України. Черняхівці досягли високого рівня розвитку сільського господарства, ремесла, торгівлі, будівництва.

На сьогоднішній день вивчено понад 5000 пам’яток черняхівської культури, досліджено більше ніж 200 поселень та могильників. Оселі розташовувалися на схилах ярів, простираючись на 1,5−2 км.

Поруч із глинобитними низькими мазанками розташовувалися будівлі господарського призначення — комори, хліви, пивниці, а також залізоплавильні печі, майстерні, де виготовляли жорна, керамічні вироби, ювелірні прикраси.

На всій території України зустрічаються місця, де для виробництва посуду використовували гончарні круги. Провідною галуззю економіки черняхівців, як і в попередніх культурах, було сільське господарство. Широко практикувалося двопілля.

Вирощували пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох, коноплю, сочевицю. Орне господарство стало переважати на великих площах, удосконалювалися знаряддя праці. Це давало можливість жителям не тільки забезпечувати себе хлібом, а й вивозити зерно на зовнішні ринки. Високорозвинене землеробство і тваринництво зумовили небувале піднесення промисловості. В усіх поселеннях черняхівської культури знайдено залишки залізота бронзоплавильних майстерень, у яких застосовувалися термічна обробка металу, зварювання тощо.

Сировиною для сталеварного ремесла були місцеві торф’я307 но-болотні руди. Виявлено близько 100 найменувань виробів з заліза і сталі. Виробництво кольорових металів розвивалося на привізному матеріалі, переважно з Прибалтики та Північного Причорномор’я.

З бронзи, міді, олова, золота та срібла виготовляли прикраси, хірургічні ножі, голки, шпильки тощо. Розвиток сільського господарства, ремесла стимулювали обмін і розвиток торгівлі як усередині країни, так і за її межами. Особливо великих розмірів досягли торгові зв’язки черняхівців з античним світом, насамперед з Римом, територія якого в II-III ст. н. е. досягла етнічних кордонів України. Це підтверджують скарби монет, скляних кубків, амфор, тонкого червонолакового посуду, прикрас, знайдених у поселеннях черняхівської культури.

Сплави кольорових металів, бурштин, що нерідко трапляються у розкопаних оселях черняхівців, завозилися з Прибалтики.

В епоху бронзи на території України одночасно з іншими країнами виникли найдавніші державні утворення. Вони визріли на існуючих тут численних високорозвинених культурах.

У III-IV н. е. черняхівська культура зумовила появу могутнього племінного союзу — держави антів, яку М. Грушевський та більшість сучасних істориків справедливо вважають праматір'ю українців.

Висновки

Отже, з найдавніших часів розвиток території України був складовою частиною еволюції людства. Провідною рисою господарського життя її населення була безперервність економічного прогресу: від привласнюючого господарства мисливців і рибалок до відтворюючого землеробсько-тваринницького господарства. Прогресу форм господарювання сприяли зміни природно-кліматичних умов.

Величезне значення для економічного розвитку українських земель мали контакти з сусідніми спільнотами. Дослідження археологічних пам’яток дає можливість визначити закономірності економічного розвитку України, а також стверджувати, що історичні періоди первісної доби для населення України та Близького Сходу були спільними.

Список використаної літератури

1. 1.Історія стародавнього світу / За ред. Мякушева В.І. — М., 1998.

2. 2.Прадавня історії України / За ред. Смілого І.К. — К., 2002.

3. 3.Пайовик Б. Д., Матисякевич 3. М., Матейко Р. М. Економічна історія України і світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика. — К.: Вікар, 1999.

4. 4.Субтельний О. Історія України. — К., 2001.

5. 5.Українознавство. В 6-ти т. — К., 1994;96.