Вплив інноваційного розвитку на розвиток зовнішньої торгівлі України

Вплив інноваційного розвитку на розвиток зовнішньої торгівлі України

Постановка проблеми. У сучасному глобалізованому світовому господарстві країни, які володіють інноваціями, посідають передові позиції за рівнем розвитку економіки та соціальних стандартів життя людей. Виділяють технологічні, організаційні та інституціональні інновації, які тісно пов’язані між собою і не можуть здійснюватись незалежно одна від одної. Саме їх взаємодією досягається висока ефективність інновацій, масштабність організаційних та інституціональних перетворень.

Притаманне глобалізації прискорення науково-технічного прогресу спричинило суттєві зміни в джерелах і ресурсах економічного розвитку, багаторазово збільшило рівень інтернаціоналізації та загострило конкуренцію. Використання досягнень НТП розширює можливості реагування на зміни ринкового попиту, модернізацію виробництва, збагачення асортименту продукції, підвищення її якості та споживчої корисності.

За умов глобалізації інноваційні переваги, втілені у нові види продукції, технології та методи організації виробництва, за допомогою міжнародного обміну і трансферу передаються від країн-інноваторів до інших країн. Процес дифузії нововведень активно відбувається у разі, якщо в країнах здійснюються сприятливі зміни, передусім, пов’язані з розвитком кооперації та конкуренції у підприємництві, високим рівнем організації науково-дослідних робіт, стимулювання інноваційної діяльності, гармонізацією національних і міжнародних методів економічного регулювання. Ці зміни у сукупності можуть розглядатися як дієвий механізм, який реалізується у сфері підприємництва і створює можливості для набуття економічною системою нової якості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасній науковій літературі інноваційному розвитку присвячено чимало публікацій. Зазначена проблема досліджувалась вітчизняними науковцями такими, як Геєць В.М., Кіндзерський Ю.В., Саліхова О. Б., Федулова Л. І., Якубовський М. М. та ін., у працях яких висвітлено результати вирішення фундаментальних проблем інтеграції України до світової економіки та посилення її конкурентоспроможності на міжнародному ринку інновацій. Однак поза увагою фахівців залишились питання комплексної оцінки детермінант інноваційного розвитку.

Постановка завдання. Мета статті - комплексно оцінити вплив на розвиток зовнішньої торгівлі інноваційною продукцією в умовах інтеграційно-глобалізаційних викликів, які визначають сучасний рівень інноваційного потенціалу України і передумови його розвитку у перспективі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Позиції України у глобалізованій світовій економіці пов’язані з її участю в інноваційних процесах, можливостями формування інтелектуального капіталу, комерціалізації та продукування інтелектуального продукту та просування його на зовнішній ринок.

Найбільш вагомою сферою втілення інновацій є промислове виробництво. Від його технічного оновлення, організаційного та інституціонального удосконалення залежать підвищення рівня продуктивності праці та доходів працівників, конкурентоспроможність виробничої продукції та суб'єктів підприємництва. Під впливом інформації відбувається прогресивне структурування промисловості та експортного потенціалу, а поступова зміна виробничих потреб, пов’язана з цим, віддзеркалюється і на товарній структурі значної частки імпорту. У кризові 2008;2009 рр. українська промисловість скоротила виробництво продукції на 26%. Серед основних експортоорієнтованих галузей найбільшим падінням відзначились машинобудування (45%), металургія (36%), хімічна і нафтохімічна промисловість (30%) (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка промислового виробництва України (у % до попереднього року)

Джерело: розраховано за індексами промислової продукції за 2010;2012 рр.

У 2012 р. вітчизняна промисловість відновила зростаючу динаміку — у цілому на 11,2%, у тому числі експортоорієнтовані галузі відповідно на 36,1%, 12,2% та 22,5%. Проте промисловість в цілому ще не досягла показників зростання докризового періоду 2006 р.

Через відставання у структурному реформуванні промисловість розвивається екстенсивно, на старій технічній і технологічній базі. Внаслідок цього підтримується висока енергоємність економіки, рівень якої в 1,7 разу перевищує гранично допустимі значення.

Однією з вагомих причин такого становища є вкрай недостатня інноваційна діяльність підприємств. Попри велику кількість декларацій щодо необхідності переходу України на інноваційну модель розвитку, інноваційні чинники все ще не суттєво впливають на економічне зростання. Нині лише близько 11,5% промислових підприємств впроваджують інновації, майже удвічі менше порівняно з 1995 р. (табл. 2).

Таблиця 2

Показники інноваційної діяльності промислових підприємств України

Джерело: складено за даними «Наукова та інноваційна діяльність України» за відповідні роки: статистичний щорічник.

Освоєння нових видів продукції також характеризується спадною динамікою. Якщо у 2000 р. їх кількість зросла в 1,3 разу порівняно з 1995 р., то з 2007 р. відбулося їх стрімке зменшення (у 3,5−4,7 разу). Аналогічна ситуація спостерігається у впровадженні нових технологічних процесів, хоч їх кількість зменшується повільніше. Про вкрай низьку частку вітчизняних підприємств, що впроваджують інновації, свідчить порівняння з прийнятим у світі її пороговим значенням, яке складає 25%, тоді як в Україні ця частка нині є у 2−3 рази меншою. Зазначимо, що у розвинених країнах цей показник досягає 70−80% [13, с. 54].

Серед результативних показників роботи підприємств, що впроваджували інновації, можна виокремити обсяг реалізованої інноваційної продукції та обсяг її поставок за межі України (табл. 3).

Таблиця 3

Обсяг реалізації інноваційної продукції та її поставок на експорт

Джерело: «Наукова та інноваційна діяльність в Україні» за відповідні роки.

Дані табл. 3 свідчать, що інноваційна продукція складала невисоку частку обсягу реалізації промислової продукції і з тенденцією зменшення з кожним роком. За досліджуване десятиліття вона зменшалась з 6,8% до 3,8%, або у 1,9 разу. При цьому від 30% до 59% складала продукція, що була новою для ринку і вироблялась підприємствами основних експортоорієнтованих галузей: харчової промисловості (7,9%), хімічної і нафтопереробної (7,1%), машинобудування (50,1%). Порівняння обсягу реалізації принципово нової та інноваційної продукції, поставленої на експорт, показує, що за межі України поставлялась не лише нова, але і інша продукція, що відносилась до інноваційної. Це пов’язано з недоліками методології визначення інновацій та інноваційної продукції.

У методологічних поясненнях до розділу «Наука та інновації» статистичного щорічника України зазначається, що з 2009 р. під інновацією розуміють введення у вживання будь-якого нового або значно технологічно удосконаленого продукту (продуктова інновація) чи процесу (процесна інновація). Інноваційною вважається продукція, яка є новою або значно удосконаленою в частині її властивостей або способів використання. До нових відносяться товари, які суттєво відрізняються за своїми характеристиками або призначенням від товарів, що вироблялися підприємством раніше. Вагомі вдосконалення продукції можуть бути пов’язані зі зміною матеріалів, компонентів тощо, які покращують її властивості, а також зміною технічних характеристик, вбудованого програмного забезпечення та інших функціональних індикаторів. До обсягів інноваційної продукції відноситься зазначена вище продукція, яку впроваджено у виробництво протягом останніх трьох років і реалізовано на вітчизняному ринку.

Враховуючи деяку нечіткість вказаних визначень, складно було використовувати показники інновацій та інноваційної продукції для характеристики їх ролі у формуванні рівня конкурентоспроможності підприємств і товарів. У світовій практиці для оцінки інноваційної спроможності країни використовується обсяг торгівлі високотехнологічними товарами.

Міжнародна статистика ідентифікує їх згідно з методологічним підходом ОЕСР, в основі якого лежить принцип групування товарів з найвищою часткою витрат на розробку у загальному випуску галузі промисловості.

В Україні було прийнято перелік високотехнологічних товарів за кодами УКТЗЕД, гармонізований з єдиним міжнародним стандартом моніторингу зовнішньої торгівлі високотехнологічними товарами (ВТТ) High Technology Products List, SITC Rev. 4. Перелік охоплює майже 300 найменувань ВТТ, об'єднаних у 6 груп: фармацевтичні продукти; наукові прилади; авіаційно-космічна техніка; комп’ютерна та офісна техніка; електротехніка та техніка зв’язку; озброєння.

Виокремлення сектору високотехнологічної продукції має особливе значення за умов розвитку економіки знань, який у світовій економіці став ядром промислового виробництва.

При цьому відбулось формування дефініції високотехнологічної промислової продукції, під якою розуміється продукція, що є втіленням сучасних науково-технічних розробок (принципово нових, що не мають аналогів, або нових у ключових технологічних напрямах), випуск якої забезпечує монопольне становище або зміцнює конкурентні позиції на міжнародному ринку.

За нашими розрахунками, обсяг реалізації продукції високотехнологічного сектору в Україні у 2007;2012 рр. складав від 1,7 до 2,5% від загального обсягу реалізації промислової продукції (табл. 4).

Таблиця 4

Обсяг і структура реалізації продукції високотехнологічним сектором України*

* за виключенням озброєнь Джерело: розраховано за даними.

Незначна частка ВТТ в обсязі реалізації промислової продукції зумовлена негативною дією низки чинників, зокрема недостатнім внутрішнім попитом на цю продукцію, слабкою конкуренцією на внутрішньому ринку, низькою заробітною платою найманих працівників цього сектору.

Низький попит на високотехнологічну продукцію на внутрішньому ринку України пояснюється невисокою платоспроможністю населення (яке витрачає половину сукупного доходу на придбання продуктів харчування, що є характерним для бідних країн) та підприємств (41% яких є збитковими, а більшість — низькорентабельними, зокрема у 2010 р. рентабельність операційної діяльності у промисловості склала всього 3,5%). Держава, яка повинна забезпечувати значну частину попиту на інноваційну продукцію шляхом формування вагомого пакета держзамовлень, посідає мізерну частку у фінансуванні інноваційної діяльності. Так, у 2012 р. витрати держбюджету на фінансування цієї діяльності у промисловості складали 87 млн грн., або 1,1% від усієї суми витрат проти відповідно 127 млн грн. і 1,6% у 2011 р.

Світова практика показує, що у розвинених країнах зростання обсягів виробництва ВТТ супроводжується суттєвим зростанням оплати праці працівників цього сектору та незначним нарощенням кількості висококваліфікованих спеціалістів. Приміром, у США коефіцієнт перевищення заробітної плати у секторі ВТТ до середньої зарплати в країні ще у 70-х роках минулого століття складав 1,37 разу. При цьому чисельність персоналу у високотехнологічній сфері знижувалась (за часткою у загальній чисельності працівників) швидше, ніж в інших галузях економіки, що пояснюється підвищеними вимогами до рівня спеціалізованої вищої освіти та кваліфікації працівників. В Україні рівень заробітної плати у високотехнологічних видах економічної діяльності (ВТВЕД) постійно відставав від цього показника в економіці країни, а несуттєве його перевищення у 2012 р. ще не свідчить, що спадна тенденція змінилась на позитивну (табл. 5).

Таблиця 5

Динаміка окремих економічних показників України

Джерело: складено та розраховано за даними.

Недостатнє виробництво високотехнологічної промислової продукції в Україні зумовлює невисокі показники її експорту, обсяг якого впродовж 2007;2012 рр. збільшився в 1,6 разу з 868 до 1405 млн. дол. США, а у структурі товарного експорту — з 2,53% до 2,73% (табл. 6). Однак ці показники віддзеркалюють не лише експорт вітчизняних товарів.

Таблиця 6

Обсяги експорту та імпорту ВТТ в Україні, млн дол. США

Примітка: * за окремими методиками дану товарну групу зараховують до ВТТ.

Джерело: складено та розраховано за даними.

Поділяємо думку О. Саліхової, що для визначення дійсного показника вітчизняного експорту ВТТ доцільно виокремити із загального експорту складові вітчизняних товарів та реекспорту [11, с. 18]. При цьому очевидно, що обсяг українського експорту може виявитись ще меншим.

Найбільш вагомі позиції в експорті ВТТ посідають авіаційно-космічна техніка (у 2012 р. — 37,8%), електротехніка і комунікації (18,4%). При цьому остання група товарів вирізняється високою динамічністю: порівняно з 2007 р. вона зросла в 2,8 разу при зростанні загального експорту ВТТ в 1,6 разу. В цілому українська зовнішня торгівля ВТТ характеризується від'ємним сальдо, яке в середньому за досліджуваний період складає понад 2,1 млрд дол. США щорічно.

Причинами такого стану є, передусім, відсутність системної державної підтримки експорту, експортного кредитування, недостатність захисту інтересів експортерів на зовнішніх ринках. За цих умов формується мізерна частка українського експорту високотехнологічної продукції у загальному світовому експорті. За даними Світового банку, у 2012 р. вона складала лише 0,09% проти 0,05% у 2000 р. і 0,06% у 2007 р. Водночас, в інших країнах з трансформованою економікою ця частка і темпи її зростання були значно вагомішими. Так, у Польщі частка високотехнологічних товарів у світовому експорті у 2012 р. зросла до 0,37%, або у 5,3 разу, у Чехії - відповідно з 0,18% до 1,16%, або у 6,4 разу. Такої ж динаміки частки експорту ВТТ досягнув Китай (6,5 разу). Варто зауважити, що Китай посідає найвагомішу частку у світовому експорті цієї продукції впродовж 20 072 012 рр. (табл. 7).

Таблиця 7

Частка окремих країн у світовому експорті ВТТ, %

Джерело: розраховано за даними.

У структурі реалізації продукції експортоорієнтованих галузей частка ВТТ є низькою. Так, частка фармацевтичної продукції у 20 052 012 рр. становила в середньому 10%. Наслідком цієї ситуації є 15-кратне перевищення імпорту над експортом цієї продукції у середньому впродовж 2007;2012 рр. Для імпорту іншої високотехнологічної машинобудівної продукції коефіцієнт перевищення є дещо меншим. Так, у торгівлі товарами електроніки та комунікацій він склав 3,8 разу, наукових приладів 3,7 разу, неелектронної техніки 2,4 разу. Сучасне промислове і транспортне обладнання складає в загальній структурі імпорту менше 12%, що свідчить про низький попит підприємства на це обладнання і повільні темпи впровадження передових технологій у промислове виробництво.

Порівняно нижчі якісні характеристики української експортної продукції та необхідність забезпечення цінової конкурентоспроможності спричиняють дешевші вартісні показники умовної одиниці ваги експортних постачань ВТТ. Якщо високотехнологічний експорт Польщі за основною номенклатурою (крім хімічних продуктів та неелектричної техніки) постачається з середньою вартістю 61 тис. дол. США за тонну, Чехії 62,4, Німеччини 139,9 тис. дол. США, то України всього лише 0,12 тис. дол. США.

З цього можна зробити висновок, що ціни українських експортованих товарів є суттєво нижчими, ніж ціни внутрішнього ринку, на якому реалізується поряд з вітчизняною значна частка імпортної продукції. Це свідчить про втрачену вигоду для країни, оскільки валюта надходить у менших обсягах, а високі внутрішні ціни сприяють зростанню інфляції та зниженню рівня життя громадян.

Для стимулювання розвитку інноваційної діяльності в Україні необхідно запровадити селективну державну підтримку та надання преференцій при створенні і впровадженні нових технологій, зокрема податкових пільг при виробництві ВТТ і пільг іноземним інвесторам при налагодженні такого виробництва; надання державних грантів, асигнувань, позик, субсидій, дотацій, держзамовлень, пільгових умов кредитування, фінансових гарантій, пряме інвестування за рахунок бюджетних коштів, надання нефінансових послуг та інших видів нефінансової підтримки.

Нарощування постачань ВТТ за межі України у міру розвитку і поліпшення структури їх виробництва залежить від посилення державної підтримки експорту, передусім, надання гарантій експортерам, страхування експортних кредитів, автоматичне відшкодування ПДВ при експорті інноваційної продукції, захист інтересів вітчизняних експортерів та допомога у просуванні їхньої продукції на світові ринки.

Одним із вагомих чинників, які впливають на виробництво і зовнішню торгівлю інноваційними товарами, є інституціональна складова цих процесів.

На карті конкурентоспроможності України інституціональне середовище залишається найбільш слабким місцем. Так, за даним елементом в рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності воно посідає 131 місце з 142 досліджуваних країн в 2011 р. [17, с. 335]. Серед найбільш проблематичних питань виділено неактивну нормативно-правову базу (135 місце), незахищеність прав власності (138) та несправедливість судочинства (138).

Серед інших показників інтенсивного розвитку інституціональних процесів у країні використовують компоненти таких показників, як Індекс інноваційної спроможності (The Innovation Capacity Index ICI) та Глобальний індекс інноваційності (The Global Innovation Index GII) міжнародної школи INCEAD.

За складовими Індексу інноваційної спроможності інституціональна система України посіла 96 місце з 131 країни, що досліджувались. Значення даного рангу обумовлено низькою ефективністю управління (97) та нестабільністю державної політики (101).

Інституціональна компонента Глобального індексу інноваційності України займає 103 місце серед 125 країн. При цьому також зазначено вкрай низьку ефективність нормативно-правової бази (101) та політичну нестабільність (103), які знижують ранг України в рейтингу більшою мірою, ніж несприятливі умови ведення бізнесу (81). Незважаючи на неоднакові оцінки інституціональних регуляторів України в світових рейтингах, на їхній основі все ж можна зробити висновок про існування у цій площині проблем, які зумовлюють гальмуючий вплив інституціонального чинника на економіку України.

Слід зазначити, що система тарифного регулювання в інноваційній сфері має вибірковий характер, оскільки, згідно з національним законодавством, передбачено тарифні пільги у вигляді тимчасових та безстрокових преференцій для окремих груп високотехнологічних товарів, а саме:

— звільнення від обкладання товарів ввізним митом. Дія даної преференції поширюється безстроково на фармацевтичну продукцію, сполуки, що використовуються для її виготовлення, які не виробляються в Україні; товари для нанотехнологічних виробництв; наукове, лабораторне і дослідницьке обладнання, а також комплектуючі та матеріали, що не виробляються в Україні, згідно з номенклатурою та обсягами, передбаченими проектом наукового парку; та тимчасово до 2015 р. на агрегати, системи, та їх комплектуючі для космічних комплексів, космічних ракет-носіїв, космічних апаратів та наземних сегментів космічних систем; до 2016 р. на товари літакобудівної промисловості [2];

— звільнення від обкладання товарів податком на додану вартість з обмеженням терміну дії до 2015 р. для товарів космічної та до 2016 р. для товарів літакобудівної промисловості.

Тарифні преференції на імпорт ВТТ не поширюються на групи комп’ютерної та офісної техніки, електроніки та телекомунікацій, наукових приладів. Для того, щоб дослідити вплив точкових преференцій, наданих іноземним виробникам у сфері високих технологій, потрібно оцінити ступінь захисту вітчизняної промисловості в цій сфері, шляхом визначення ставок ввізного мита для високотехнологічних груп товарів. З цією метою розраховувалися середні ставки ввізного мита для ВТТ на основі існуючих тарифів для товарних групі трьох рівнів агрегації:

І рівень — загальна група ВТТ, утворена шляхом об'єднання п’яти товарних груп, визначених Переліком.

ІІ рівень — п’ять окремих ВТТ, яким відповідають двозначні коди за УКТЗЕД.

ІІІ рівень — 395 категорій товарів, які утворюють зазначену вище загальну групу.

Середні ставки ввізного мита товарних груп ІІ рівня агрегації розрахована за формулою:

(1)

де — середні ставки ввізного мита і-ї групи ВТТ;

— кількість категорій і-ї групи ВТТ, які маютьту ставку ввізного мита;

j — кількість груп, за якими здійснено розподіл ставок ввізного мита, j=1,2,…, 10;

— ставка ввізного мита і-ої групи ВТТ, М1 = 0%, М2 = 0,1%, М3 = 1%, М4 = 2%, М5 = 4%, М6 = 5%, М7 = 6%, М8 = 8%, М9 = 10%, М10 = 25%

Частка товарів Чij, що мають зазначені ставки ввізного мита Мj, у загальній кількості груп товарів визначалась за формулою:

(2)

Результати розрахунків за формулами (1−2) представлені у табл. 8.

Таблиця 8

Середні ставки ввізного мита на ВТТ в Україні станом на 2013 р., %

Примітка:*- окремі коди категорій за УКТЗЕД.

— Митним тарифом України розмір ставки ввізного мита не передбачено.

Джерело: розраховано на основі даних.

Розрахунки показали, що середнє значення ставки ввізного мита по зведеній групі ВТТ дорівнює 2,5%. При цьому для переважної більшості товарів (65,6%) ставка ввізного мита складає 0%; ще 16,5% мають ставку 10,0%; 8,6%; 5,0%; по 3% категорій обкладаються 1,0% та 2,0% ввізного мита.

Серед груп ВТТ найвищі середні ставки ввізного мита (3,9% та 2,3%) мають групи «Електроніка та телекомунікації» і «Наукові прилади», що свідчить про найбільший рівень захисту вітчизняних виробників цих товарів. Однак цей рівень групи «Електроніка та телекомунікації» не можна вважати достатнім, оскільки середня ставка ввізного мита лише у 1,56 разу перевищує середнє мито (2,5%) по зведеній групі ВТТ. Для групи «Наукові прилади» ступінь захисту нижчий від середнього (2,3% проти 2,5%). Найнижчу середню ставку ввізного мита (0,0%) має група «Фармацевтична продукція», що свідчить про її найменшу митну захищеність від імпортерів.

Водночас, за оцінкою Світового банку, середня ставка мита для всіх груп товарів у 2010 р. складала 4,55% [18], що забезпечило найбільшу відкритість торгівлі України серед країн з рівнем доходу на душу населення нижче середнього та наблизило її до рівня європейських країн, для яких середня ставка ввізного мита складала 8,4% та 4,4% відповідно. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що митна політика України є досить суперечливою, орієнтованою на подальшу лібералізацію імпорту окремих груп ВТТ, що знижує захист вітчизняного виробника в інноваційній сфері.

Чинним законодавством гарантується фінансова підтримка інноваційної діяльності у межах коштів Державного бюджету України обсягом не менше 1,7% ВВП. Підтримка полягає у повному або частковому безвідсотковому кредитуванні чи компенсації відсотків за кредитами, наданні державних гарантій, а також майновому страхуванні реалізації інноваційних проектів. Однак на практиці впродовж багатьох років фінансування інноваційної сфери не відповідало передбачуваному у бюджеті. Так, в 2011 р. для інноваційного розвитку країни передбачено видатки на суму 1364,8 млн грн. [1], або 0,46% Державного бюджету України, або 0,12% ВВП, що значно нижче задекларованого рівня.

У світі досить поширеним і дієвим засобом зі створення умов для розвитку інноваційної сфери є надання пільг в оподаткуванні. В Україні ж особливий податковий режим створено лише для суб'єктів деяких видів високотехнологічної діяльності. Зокрема, Податковим кодексом України передбачено податкові канікули у вигляді [7]:

— звільнення від оподаткування прибутку від основної діяльності підприємств літакобудівної промисловості до 2021 р.;

— звільнення від сплати земельного податку суб'єкту космічної діяльності до 2015 р. та суб'єктів літакобудування до 2016 р.

Вагомою підтримкою інноваційних підприємств є списання витрат на здійснення НДДКР чи купівлю їх результатів. В Україні ж ліцензійні платежі та роялті на користь нерезидентів не включаються до складу витрат, тобто підлягають оподаткуванню у повному обсязі. Це, безумовно, спонукає до співпраці з вітчизняними інноваторами, але їхні винаходи не завжди відповідають світовим стандартам якості. Відтак, коло потенційних споживачів вітчизняних ВТТ на зовнішньому ринку звужується.

Слід зазначити, що чинне законодавство надає деякі преференції і суб'єктам малого підприємництва, які здійснюють діяльність у високотехнологічній сфері. До 2016 р. їхній прибуток оподатковується за ставкою 0% у тому випадку, якщо вони не здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Це означає, що малі підприємства, які у розвинених країнах є основними винахідниками та продавцями на зовнішніх ринках інновацій, в Україні обмеженні внутрішнім попитом, що не проявляє тенденцій до зростання.

На нашу думку, податкове законодавство України як інструмент інституціональної матриці вибудовує, у першу чергу, рамки обмежень високотехнологічної промисловості, ніж надає стимули до її інноваційного розвитку.

Фінансова підтримка підприємств високотехнологічних галузей України шляхом надання позик комерційними банками є недостатньою.

Частка кредитів, спрямованих у переробну промисловість та її основні експортоорієнтовані галузі, протягом останніх п’яти років не перевищувала 17% всіх кредитних ресурсів, наданих в економіку України. При цьому обсяг кредитів, отриманих підприємствами ВТВЕД, не перевищував 2% у загальному обсязі кредитних вливань, з яких у 2011 р. на довгострокові кредити припадало всього 0,3%.

Незважаючи на Указ Президента у 2004 р., в якому НБУ рекомендовано вжити заходів зі стимулювання участі комерційних банків у довгостроковому кредитуванні інноваційних розробок стратегічно важливих підприємств [8], за умов підвищеної фінансової нестабільності суб'єктів господарювання та пов’язані з цим високі ризики кредитних вкладень не зацікавлюють банки у довгострокових позиках, що не сприяє встановленню інноваційної моделі національного зростання.

На нашу думку, сформовані інституціональні регулятори розвитку зовнішньої торгівлі інноваційними товарами в Україні не мають структурної повноти і системної завершеності. Вони не лише не сприяють нарощенню обсягів високотехнологічного експорту до 20%, як це передбачалося у Загальнодержавній комплексній програмі розвитку високих наукоємних технологій [3], а й створюють своєрідний мультиплікаційний ефект: відсутність належної державної підтримки приводить до колапсу окремих галузей та виробничих комплексів. Водночас, втрата часу на становлення дієвої інституціональної матриці загрожує інституційним «провалом», проявом якого є подальша втрата конкурентних переваг і занепад економіки.

Висновки з даного дослідження. У результаті дослідження детермінант розвитку зовнішньої торгівлі інноваційною продукцією в Україні можна зробити такі висновки:

— щорічне зростання обсягів торговельних потоків ВТТ свідчить про наявний підвищений попит на таку продукцію, причому він зорієнтований на високоякісні товари;

— українське високотехнологічне виробництво хоча й має висхідну тенденцію, проте основу його функціонування забезпечують у цілому низькоякісна сировина та некінцева продукція, що дає підстави закріпитись на вітчизняному інноваційному ринку товарам іноземного походження;

— наявні недоліки інституціональної матриці ставлять державу як основного інноватора перед необхідністю нагальних дій щодо їх усунення та побудови сприятливого та комфортного клімату для розвитку інноваційної діяльності.

Список використаних джерел

інноваційний експорт технічний науковий

1. Закон України «Про Державний бюджет Україна на 2013 рік» від 23.12.2010, № 2857-VI // Голос України. — 2013. — № 249.

2. Закон України «Про Єдиний митний тариф» від 05.02.1992, № 2097;XII // Голос України. — 1992.

3. Закон України «Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукових технологій» від 09.04.2004, № 1676-IV // Урядовий кур'єр. — 2004. — № 85.

4. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002, № 40-IV // Урядовий кур'єр. — 2002. — № 143

5. Закон України «Про Митний тариф України» від 5 квітня 2001 року, № 2371-III // Офіційний вісник України, 2001. № 18 зі змінами.

6. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991, № 1977;XII // Голос України. — 1992.

7. Податковий кодекс України від 02.12.2013, № 2755- VI // Голос України. — 2013. — № 229 (№ 229−230).

8. Указ Президента України «Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави» від 20.04.2004, № 454/2004 // Урядовий кур'єр. — 2004. — № 79.

9. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

10. Інституційні основи інноваційного розвитку економіки: навч. посіб / [А.С. Аблов, В.С. Будкін, Л.П. Гальперіна та ін.]. — 2-ге вид., переобл. та доповн. — К.: НТ, 2008. — 359 с.

11. Саліхова О. Б. Адресна державна підтримка як чинник стимулювання розвитку високотехнологічних виробництв в Україні / О. Б. Саліхова // Економіка і прогнозування. — 2013. — № 2. — С.9−23.

12. Саліхова О.Б. Високотехнологічні товари виробничого призначення в структурі імпорту України / О.Б. Саліхова // Економіст. 2001. № 9. С. 30−32.

13. Технологічна модернізація промисловості України / за ред. Л.І. Федулової; Ін-т екон. та прогнозув. — К., 2008. — 472 с.

14. Hatzichronoglou T. Revision of the high-technology sector and product classification // OECD Publishing; Science, technology and industry working papers. — 1997. — № 2. — 26 p.

15. Indicators of the World Bank [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://data.worldbank.org.

16. Tariff Profile / World bank [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://wits.worldbank.org/WITS/WITS/AdvanceQuery/TariffProfile/TariffProfile.aspx?Page=TariffProfiles.

17. The Global Competitiveness Report 2011;2012 / Klaus Schwab; World Economic Forum. — Geneva, Switzerland: WEF, 2013. — 544 p.

18. Ukraine Trade Briefe / World Trade Indicators 2009/10 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://indo.worldbank.org/etools/wti/docs/Ukraine brief.pdf.