Політика Європейського Союзу

Зміст Вступ

1. Митна політика та митне право ЄС

2. Джерела митного права Співтовариства

3. Митний союз Співтовариства

4. Основні принципи тарифного та нетарифного регулювання в Співтоваристві

5. Єдиний митний тариф Співтовариства

6. Митні режими Співтовариства Висновок Список використаних джерел

Вступ Сучасне європейське митне право сформовано на підставі нормативного доробку держав, які є членами ЄС, і, що є важливим на підставі норм міжнародного митного права. ЄС є учасником великої кількості міжнародних конвенцій та договорів з митних питань. На сучасному етапі відносини в сфері митного права Європейського Союзу врегульовано в Митниму кодексі спільноти (МКС), який було затверджено 12 жовтня 1992 року Рішенням Європейської Ради. Постає цікаве питання як і чим врегульовувалась митна політика починаючи від піписання Парижського і Римських договорів і відповідно закінчуючи договором про заснування ЄС.

Мета цієї роботи полягає саме в дослідженні митної політики ЄС саме в цей період, визначити наскільки була розвинута митна політика їз третіми країнами, яку завдання і мету поставлено Європейським Союзоим щодо митної політики, які митні режими було запроваджено в ЄС тощо.

Методами дослідження цієї роботи є такі методи як порівняльний, історичний, статистичний, прогностичний та відповідно ряд інших методів за допомогоюя яких я спробував дослідити тему цієї роботи.

1. Митна політика та митне право ЄС На сьогоднішній день спільна митна політика, є однією з ключових політик Співтовариства, оскільки саме економічне об'єднання через створення митного союзу, спочатку для декількох видів товарів, а згодом і загальног стало основою європейських інтеграційних процесів та першою з трьох опор будівництва сьогоднішнього Європейського Союзу.

Уже в рамках Європейського Співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС) основою цього першого з європейських Співтовариств було саме створення зони вільної торгівлі щодо двох видів товарів — вугілля та сталі. Нормами статті 4а Договору про створення ЄСВС 1951 р. визначалося, що «товарообіг вугілля та сталі між країнами, що об'єднуються, буде негайно звільнено від усіх митних зборів». Спільний ринок вугілля та залізної руди почав функціонувати з 19 лютого 1953 р., а спільний ринок сталі - з 1 травня цього ж року.

Вже 28 листопада 1953 р. з огляду на ефективність щойно створенного Спільного ринку щодо вугілля та сталі на зустрічі шести країн-членів ЄСВС було засновано міжурядову конференцію щодо розробки проекту створення Європейського Економічного Співтовариства, а 1 червня 1955 р. на конференції ЄСВС в м. Месіна (Італія) було прийнято остаточне політичне рішення щодо поширення процесу економічної інтеграції на всі сектори економіки [1, 270].

Результатом стало підписання Договору про Співтовариство 1957 р., основноюметою якого було проголошено створення митного союзу. Саме митний союз в рамках ЄЕС фактично став ключовим у формуванні того інтеграційного об'єднання, яким на сьогоднішній день є Європейський Союз.

Наразі Спільна митна політика Співтовариства базується на групі норм установчих угод, насамперед Договору про Співтовариство. При цьому даними нормами визначається декілька основних напрямів Спільної митної політики Співтовариства.

Так, одним з найважливіших напрямів Спільної митної політики ЄС є забезпечення функціонування митного союзу, що включає забезпечення вільного пересування товарів всередині митного союзу та застосування спільного митного тарифу та нетарифних обмежень щодо товарів, походженням з інших країн. Основні принципи даного напряму Спільної митної політики Співтовариства визначаються статтями 25−31 Договору про Співтовариство [1, 271].

Другий напрям, що має зовнішнє спрямування, полягає у проведенні Спільної торговельної політики Співтовариства по відношенню до інших країн, (статті 131−134 Договору про Співтовариство). Зокрема, передбачається що створенням митного союзу між собою, держави-члени ЄС мають на меті сприяння, згідно спільних інтересів, гармонічному розвитку світової торгівлі, прогресивному скасування обмежень щодо міжнародної торгівлі та зниженню митних бар'єрів. Спільна торговельна політика Співтовариства повинна базуватися на єдиних принципах, в основному це стосується змін у ставках митних тарифів, укладання тарифних і торговельних міжнародних угод, досягнення уніфікації в заходах щодо лібералізації, експортної політики та заходів торговельного захисту, що застосовуються у випадках демпінгу та субсидій.

Нарешті третій напрям — співробітництво в митній сфері. Норми Договору про Співтовариство чітко окреслюють рамки даного співробітництва. Згідно зі ст. 135 Договору про Співтовариство, Рада Міністрів, відповідно до процедури, повинна вживати заходів щодо підсилення митного співробітництва між державами-членами ЄС та Європейською Комісією. На практиці це співробітництво знайшло вираження у прийнятті значного масиву нормативноправових актів, що встановили уніфіковані митні правила та процедуру для держав-членів ЄС. Разом з тим норми ст. 135 Договору про Співтовариство прямо передбачають, що митне співробітництво не стосується застосування національного кримінального законодавства та законодавства про адміністративну відповідальність, залишаючи ці питання розв’язувати державам-членам ЄС.

Свій формальний вираз спільна митна політика Співтовариства знаходить в нормативно-правових актах Співтовариства, які формують митне право Співтовариства. Розглядаючи генезис митного права Співтовариства, необхідно назвати два міжнародних переговорних процеси, які багато в чому визначили зміст і принципи формування митних відносин в рамках ЄС [1, 271].

Першим таким процесом були багатосторонні міжнародні переговори щодо створення Міжнародної Торговельної Організації (МТО) під егідою ООН, які відбулися у 1946 — 1948 рр. Більшість держав-майбутніх членів ЄС були учасникам даного переговорного процесу. І хоча проект створення МТО не був реалізований, підписана за результатами засідань Підготовчого комітету 30 жовтня 1947 р. Генеральна угода з тарифів і торгівлі фактично визначила принципи митного регулювання у післявоєнний період, а її положення стали частиною митного законодавства Співтовариства. Крім того, прийняті західноєвропейськими країнами відповідно до ГАТТ тарифні поступки стали основою під час формування ставок Єдиного митного тарифу Співтовариства.

На сьогоднішній день деякі норми угод ГАТТ/СОТ мають пряму дію або є тісноінтегрованими у вторинне право Співтовариства. Іншим таким визначальним переговорним процесом був так і нереалізований проект зі створення Європейського Митного Союзу у 1947 — 1949 рр. Але на той час європейські країни виявили неготовність до створення наднаціонального права, яке б регулювало митні відносини. Але Робочою групою з Європейського Митного Союзу у складі Митного та Економічного комітетів були розроблені проекти конвенцій, які стали основою для створення у 1952 р. Ради Митного Співробітництва (РМС) (нині Всесвітня Митна Організація (ВМО))309. Згодом положення Конвенції РМС широковикористовувалися у правовому регулюванні митних відносин Співтовариства, 309 Конвенцію про створення Ради митного співробітництва, підписана у Брюсселі 51 грудня 1950 р варто лише зазначити, що саме конвенціями РМС визначаються номенклатура Єдиного митного тарифу Співтовариства, співробітництво у боротьбі з порушеннями митних правил, цілий ряд митних режимів тощо. 1, 272].

Але безпосередньо митне право Співтовариства за своїми цілями і завданнями істотно відрізняється від права вищезазначених міжнародних міжурядових організацій. Наприклад, якщо звернутися до діяльності ВМО, то її функції, як зазначено у ст. 3 Конвенції про заснування РМС, характеризуються наступними завданнями: вивчати та екзаменувати різні аспекти митного співробітництва, готувати проекти конвенцій, робити рекомендації щодо єдиного застосування конвенцій тощо. Тобто, мова йде суто про питання співробітництва між державами та встановлення загально прийнятних стандартів митних процедур.

Аналогічно не виходить за рамки звичайного розуміння міжнародного публічного права і найбільш успішний багатосторонній проект ХХ ст. — багатостороння торгівельна система ГАТТ/СОТ. Так згідно з частиною 1 ст. 2 Угоди СОТ, ця організація повинна забезпечити «загальну інституціональну основу для здійснення торгівельних відносин між її членами з питань, що відносяться до угод та пов’язаних з ними юридичних документів, включених до додатків до цієї Угоди"310. На відміну від цих двох ключових організацій з питань митного співробітництва, ст. 2 Договору про Співтовариство вказує, що Співтовариство «має виконувати своє завдання через заснування єдиного ринку, економічного та валютного союзів, та через запровадження єдиної політики». Таким чином, на відміну від звичайної концепції міжнародного публічного права, яке покликане забезпечувати взаємовідносини між суверенними державами на рівній основі, наднаціональне право Співтовариства побудоване на відносинах інтеграції та координації дій держав-членів ЄС. Більше того, ЄСП свого часу висловлював думку, що зобов’язання держав-членів ЄС координувати свої дії випливає із самого факту їх вступу до ЄС. До того ж формування права жодної міжнародної організації не залежить настільки від діяльності міждержавних інституцій, як це має місце в рамках ЄС [1, 273].

Співтовариство, «Співтовариство базується на митному союзі, якій охоплює всю торгівлю товарами та який включає заборону між країнами-учасницями мит на імпорт та експорт та всіх зборів, які мають еквівалентний ефект, та на прийнятті єдиного митного тарифу в їх відносинах з іншими країнами». Крім того, згідно з ст. 1 Митного кодексу Співтовариства (МКС) митні правила Співтовариства стосуються: 1) торгівлі між Співтовариством та іншими країнами; 2) товарів, які охоплюються установчими договорами ЄС.

Таким чином, можна говорити про те, що митне право Співтовариства є сукупністю регіональних правових норм, які регулюють: 1) відносини щодо функціонування митного союзу Співтовариства; 2) відносини щодо торгівлі товарами між ЄС та іншими країнами; 3) відносини в митній сфері між ЄС в цілому і державми-членами та іншими країнами і міжнародними міжурядовими організаціями.

Слід окремо наголосити, що питання боротьби з порушеннями митних правил та організації митних служб все ще залишаються у віданні окремих держав-членів ЄС. Більше того, в цій сфері набагато більший вплив мають конвенції та інші документи ВМО. Митні правила Співтовариства однаково застосовуються по всій митній території Співтовариства, якщо інше не передбачено міжнародними конвенціями або законодавством Співтовариства. Окремі положення митних правил Співтовариства можуть застосовуватися за межами території Співтовариства у рамках структури правил, які контролюють певні сфери чи міжнародні конвенції.

Також необхідно відзначити особливий склад суб'єктів митного права Співтовариства, та й права Співтовариства взагалі. За цією ознакою воно також не є міжнародним або національним у класичному розумінні. Суб'єктами права Співтовариства виступають: держави-члени ЄС, інститути ЄС; фізичні особи, юридичні особи, національні органи влади, відомства та суди [1, 275].

2. Джерела митного права Співтовариства Як джерела первинного права Співтовариства міжнародні угоди мають виключне значення щодо формування митного права Співтовариства. Це, насамперед, стосується багатосторонніх торговельних угод СОТ та митних конвенцій, підписаних у рамках РМС, Європейської економічної комісії ООН тощо. Адже в багатьох випадках норми вищезазначених угод мають пряму дію в правовій системі Співтовариства, фізичні та юридичні особи мають право посилатися на ці норми, звертаючись до національних судів. Та й багато нормативно-правових актів Співтовариства містять посилання на певні багатосторонні угоди з митних питань [2, 184].

Також, слід виділити декілька ключових актів вторинного права Співтовариства з митних питань. До них, насамперед, слід віднести Митний кодекс Співтовариств (МКС). Цей нормативно-правовий акт був прийнятий адою Міністрів12 жовтня 1992 р., а набрав чинності з 1 січня 1994 р. Для забезпечення правильного застосування МКС було прийнято Регламент про імплементацію МКС312, або, як його ще називають Імплементаційний кодекс (ІК), який складається з більш ніж сьомиста статей і ста окремих додатків. В ІК конкретизуються правила і положення МКС та наводяться форми уніфікованих документів, які використовуються митними службами держав-членів ЄС.

Слід зазначити, що досить часто помилково вважають, що прийняття МКС викликало якісні зміни у регулюванні митних відносин в рамках Співтовариства. Насправді, таке твердження не зовсім відповідає дійсності, адже МКС фактично є консолідацією правових норм, які вже досить довгий час діяли в рамках Співтовариства. Взагалі, лише офіційний перелік назв актів вторинного права Співтовариства з питань митного союзу та вільного пересування товарів займає сімдесят сторінок тексту313. Тож Радою Міністрів, з огляду на завершення до 31 грудня 1992 р. створення Внутрішнього ринку Співтовариства, було прийнято рішення консолідувати основні норми, що регулюють митні відносини в рамках окремого МКС.

Іншим ключовим документом, безумовно, є Єдиний митний тариф Співтовариства. Окрім ставок мита Єдиний митний тариф Співтовариства містить інформацію про всі нормативні акти, що регулюють ввезення та вивезення товарів до митної території ЄС[2, 184].

3. Митний союз Співтовариства Одним із головних завдань митного права Співтовариства є забезпечення функціонування Митного союзу, який об'єднав митні території держав-членів ЄС. 185

Митний союз, що охоплює всю торгівлю товарами і передбачає заборону імпортних та експортних мит та будь-яких рівнозначних зборів у торговельних відносинах між державами-членами, а також установлення спільного митного тарифу у їх відносинах з іншими країнами.

Митний союз, в розумінні п. 8 ст. XXIV ГАТТ представляє собою «заміну декількох митних територій однією митною територією» в рамках ЄЕС було сформовано на 1 липня 1968 р. по відношенню до промислових товарів [3, 211 ].

Правовою основою митного союзу є Договір про Співтовариство 1957 р. Створення митного союзу було досягнуто реалізацією таких заходів, як:

1) усунення мит та еквівалентних зборів між державами-членами; 2) прийняття спільного зовнішнього митного тарифу; 3) усунення кількісних обмежень та еквівалентних заходів; 4) заборона захисту Внутрішнього ринку за допомогою внутрішніх податків та гармонізація в галузі опосередкованого оподаткування.

Усунення митних зборів відбувалося поступово, шляхом послідовного їх зменшення на 10% щоразу. Договір про Співтовариство набрав чинності 1 січня 1958 р., а перше зменшення ставок мит на 10% між державами-членами відбулося 1 січня 1959 року. Від початку програма ліквідації митних бар'єрів була розрахована на десять років до 31 грудня 1969 р., але завдяки її прискоренню формування Митного союзу завершилося з випередженням графіка вже до 1 липня 1968 року.

Необхідно зазначити, що на першому етапі свого існування Митний союз Співтовариства, а відповідно і єдині заходи тарифного і нетарифного регулювання стосувалися лише промислових товарів. Питання, пов’язані з імпортом та експортом продукції сільського господарства регулювалися документами, прийнятими в рамках Спільної сільськогосподарської політики і розглядалися окремо. Так, наприклад, платежі, які запроваджуються при ввезенні в ЄС продукції сільського господарства називаються не «мито», а «сільськогосподарські збори», хоча на сьогоднішній день вони також є інтегрованими в Єдиний митний тариф Співтовариства [3, 211 ].

4. Основні принципи тарифного та нетарифного регулювання в Співтоваристві

На сьогоднішній день основні принципи тарифного та нетарифного регулювання в ЄС визначаються нормами Амстердамського договору, згідно якими внесено значні зміни в оригінальний текст Договору про Співтовариство 1957 р. Основною причиною внесення відповідних змін було те, що основні завдання Договору про Співтовариство вже були реалізовані, і нові редакції ряду статей закріплювали здійснені зміни. Так, наприклад, такі дефініції як «відміна» по відношенню до тарифних та нетарифних обмежень замінювалися термінами «заборона» тощо.

Таким чином, згідно ст. 25 Договору про Співтовариство між державамичленами забороняються: мита на імпорт і експорт; збори, що мають еквівалентний ефект; митні збори фіскального характеру.

Ставки Єдиного митного тарифу Співтовариства встановлюються Радою Міністрів, що діє кваліфікованою більшістю, за поданням Європейської Комісії. Стаття 27 Договору про Співтовариство визначає основні принципи, якими Європейська Комісія повинна керуватися під час розробки пропозицій щодо заходів митного регулювання на території ЄС. До таких принципів відносяться:

1) необхідність просування торгівлі між державами-членами та іншими країнами; 2) розвиток умов конкуренції всередині ЄС наскільки це веде до покращення конкурентних спроможностей; 3) потреби ЄС у постачанні сировини та напівфабрикатів; 4) необхідність уникнення спотворених умов конкуренції між державами-членами щодо промислових товарів; 5) необхідність уникнення серйозного розбалансування в економіках держав-членів і забезпечення раціонального розвитку виробництва та розширення споживання всередині ЄС [ 2, 187].

Загальні питання встановлення всіх митних процедур вирішуються Європейською Комісією. Крім того, згідно з статтями 247 — 249 МКС діє Комітет МКС, який складається з представників всіх держав-членів ЄС. Основними завданнями Комітету є: а) допомога Європейській Комісії у підготовці рішень з питань митного законодавства; б) ухвалення правил процедури, відповідно до МКС та ІК; с) перевірка будь-яких питань, що стосуються митного законодавства, які виносяться на розгляд головою Комітету МКС або за вимогою представника держави-члена.

Що стосується нетарифного регулювання, то статті 28 та 29 Договору про Співтовариство забороняють застосування кількісних обмежень і всіх заходів, щ мають еквівалентний ефект відповідно на імпорт та експорт між державамичленами. Разом з тим, ст. 30 Договору про Співтоварсиво передбачає, що подібна заборона не стосується обмежень щодо імпорту, експорту чи транзиту товарів, які базуються на міркуваннях суспільної моралі, публічної політики або громадської безпеки, захисту здоров’я та життя людей, тварин чи рослин, захисту національних художніх, історичних або археологічних цінностей, захисту промислової або комерційної власності. Але подібні обмеження не повинні мати дискримінаційного характеру. Заходи нетарифного регулювання відносно товарів походженням з інших країн установлюються відповідно до процедур Європейської Комісії. [ 2, 188].

Необхідно підкреслити величезне значення ЕСП в процесі розбудови Митного союзу Співтовариства. ЄСП своїми рішеннями значною мірою конкретизував положення відповідних норм установчих угод та зобов’язав окремі держави-члени відмінити ті або інші заходи обмеження торгівлі, які суперечили цим нормам. Крім того, ЄСП відіграє велику роль у забезпеченні ліквідації окремих тарифних та нетарифних обмежень, особливо таких, що підпадають під визначення «які мають еквівалентний ефект». Відповідна судова практик почала будуватися відразу після завершення формування Митного союзу Співтовариства.

Важливим елементом функціонування Митного союзу Співтовариства стала гармонізація законодавства щодо непрямого оподаткування. До непрямих податків відносяться податки на продаж та споживання, насамперед акцизи та податок на додану вартість (ПДВ), які також стягуються з товарів, що ввозяться на митну територію ЄС. Різниця в непрямому оподаткування створювала істотні перешкоди щодо вільного пересування товарів.

Необхідно зазначити, що між державами-членами ЄС у рамках Митного союзу були ліквідовані лише мита та кількісні обмеження. У той же час митні кордони між державами-членами фактично продовжували існувати. На них здійснювався митний контроль та митне оформлення товарів, з товарів стягувалися акцизні збори та ПДВ. Лише після 31 грудня 1992 р. Зазначені процедури були значно спрощені та гармонізовані на рівні Співтовариства. У стягненні акцизів та ПДВ зараз діють два основні принципи: щодо товарів Співтовариства, це принцип «країни призначення», щодо імпортних товарів — принцип «країни імпорту».

Безпосередньо ж заборона створення додаткових торговельних бар'єрів за рахунок внутрішнього оподаткування діє в рамках ЄЕС з 1 січня 1962 р. Згідно ст. 90 Договору про Співтовариство «Жодна держава-член не буде обкладати прямо чи опосередковано продукцію інших держав-членів внутрішніми податками будь-якого характеру в розмірах, що перевищують пряме чи опосередковане оподаткування, якому підлягає аналогічна національна продукція. Крім того, жодна держава-член не буде обкладати продукцію інших держав-членів з метою опосередкованого захисту національної продукції"[ 2, 189].

митний політика європейський союз

5. Єдиний митний тариф Співтовариства Завдання, які виконує Єдиний митний тариф Співтовариства під час переміщення товарів через митні кордони ЄС, визначаються в МКС. Так, згідно з частиною 1 ст. 20 МКС «Збори для сплати митного боргу засновуються на Єдиному митному тарифі Співтовариства», а частина 2 ст. 20 МКС передбачає, що «Інші заходи, призначені положеннями Співтовариства, у певних сферах торгівлі товарами, за необхідності, застосовуються відповідно до тарифної класифікації цих товарів». Таким чином, тарифна класифікація, що міститься в Єдиному митному тарифі Співтовариства, використовується для застосування заходів як тарифного, так і нетарифного регулювання.

Нині діючий Єдиний митний тариф Співтовариства прийнято Регламентом Ради Міністрів 23 липня 1997 р.318, а чинності набрав з 1 січня 1988 р. Прийняття цього тарифу було обумовлено змінами у міжнародно-правовому регулюванні класифікації товарів у митних тарифах. Попередній Єдиний митний тариф Співтовариства було засновано на так званій «Брюссельській номенклатурі», а новий — на Гармонізованій системі опису і кодування товарів[ 5, 176 ].

Структура Єдиного митного тарифу Співтовариства визначається частиною 3 ст. 20 МКС та складається з сімох елементів, позначених літерами з «a» до «g» .

Перші два елементи є товарними номенклатурами, що застосовуються в Співтоваристві, а саме: а) комбінована номенклатура товарів (КН), та б) «інші номенклатури, які повністю або частково ґрунтуються на КН», у даному випадку йдеться про інтегровану товарну номенклатуру. Інші п’ять елементів — різні види ставок мита, а також звільнень від ставок мита, які відповідають певним товарним позиціям товарної номенклатури. Комбінована номенклатура Співтовариства побудована на основі Конвенції про гармонізовану систему опису і кодування товарів 1988 р., прийнятої в рамках ВМО. КН складається з двадцяти одного розділу, дев’яноста дев’яти глав, тисяча двісті сорока чотирьох груп. Призначення розділів полягає у забезпеченні зручності користування номенклатурою. Основними критеріями класифікації товарів за розділами, главами та групами є матеріал або функції, які виконують товари. В якості додаткового критерію використовується ступінь обробки товарів. Код КН складається з восьми цифр.

Даний тариф не має юридичної сили для осіб, що переміщують товари через митні кордони ЄС, але використовується Європейською Комісією та компетентними органами держав-членів для реалізації заходів Співтовариства відносно до імпорту, а також у необхідній мірі експорту та торгівлі між державами-членами. Код TARIC налічує одинадцять цифр. Додаткові цифри призначені для позначення особливих торговельних засобів у вигляді тарифних пільг і преференцій, антидемпінгових, компенсаційних і захисних мит, особливих умов для нових членів ЄС, кількісних обмежень тощо. Основними цілями використання КН та TARIC є: 1) стягнення мит; 2) позначення товарів, які підлягають обкладенню акцизами; 3) позначення товарів, як обкладаються ПДВ за зниженими ставками; 4) застосування імпортних і експортних нетарифних обмежень; 5) ведення зовнішньоторговельної статистки. TARIC публікується щороку в офіційному виданні ЄС, а також є доступним в електронному вигляді. КН та ТАРІК видаються мовами всіх держав-членів ЄС, але контрольними вважаються нглійський та французький варіанти [2, 189].

6. Митні режими Співтовариства Особливе місце в митних правилах Співтовариства посідає проблема вибору відповідного митного режиму. Структура митних режимів Співтовариства дещо обумовлена специфікою Внутрішнього ринку Співтовариства. Підведення товару під той або інший митний режим позначається терміном «випуск товарів», під яким розуміється зобов’язання митних органів держав-членів ЄС допустити товар для його використання (обігу) відповідно до обраної митної процедури після прийняття митної декларації

В рамках МКС для визначення митного режиму товарів використовується два різних терміни: а) дозволені форми використання та безпосередньо б) митний режим.

До дозволених форм використання МКС відносить такі дії з товарами, як: 1) підведення товару під процедуру митного контролю; 2) встановлення спеціальної митної зони; 3) реекспорт з митної території Співтовариства; 4) знищення товарів; 5) відмова на користь держави [4, 261].

В цьому переліку необхідно відзначити такий вид режиму, як «поміщення товару під процедуру митного контролю». Даний вид митного режиму було введено з метою уніфікації процедур митного контролю та митного оформлення товарів незалежно від подальшої мети їх використання.

Безпосередньо терміном «митний режим» згідно норм МКС визначаються такі види митних режимів, як: 1) випуск товару у вільний обіг; 2) транзит; 3) митний склад; 4) переробка на митній території; 5) переробка під митним контролем; 6) тимчасові ввіз або вивіз; 7) переробка за межами митної території; 8) експорт.

Умова щодо обов’язкового підведення товарів під певний митний режим має ряд обмежень. Заборони та обмеження на використання тих або інших митних режимів можуть вводитися на підставі: суспільної моралі, публічної політики або громадської безпеки, захисту здоров’я та життя людей, тварин чи рослин, захисту національних художніх, історичних або археологічних цінностей, захисту промислової або комерційної власності [4, 261].

Обмеження на використання митних процедур також можуть виникати на підставі спільної аграрної політики та спільної торговельної політики Співтовариства, правил щодо контролю над обігом наркотичних і психотропних засобів та національного кримінального законодавства. Стаття 84 МКС передбачає додаткову класифікацію митних режимів Співтовариства на дві категорії. Перша категорія, це «режими, що застосовуються до товарів, що не належать Співтовариству». До товарів, що не належать Співтовариству, відносяться товари походженням з країн, що не є членами ЄС, які не пройшли процедуру митного оформлення, необхідну для їх вільного використання на території ЄС. До таких режимів відносяться: зовнішній транзит, митний склад, переробка на митній території із застосуванням системи тимчасової заборони, обробка під митним контролем, тимчасове ввезення. Ці режими дозволяють відкласти сплату мит за умови виконання встановлених правил [6, 34].

Друга категорія має назву «митні режими з економічним впливом». До неї відносяться такі режими, як: митний склад, переробка на митній території, обробка товарів під митним контролем, тимчасове вивезення, переробка за межами митної території. Спільною особливістю митних режимів з економічним впливом є те, що їх застосування вимагає дозволу національних митних органів (ст. 85 МКС). Подібний дозвіл видається лише особам, які надають гарантії, необхідні для проведення митних процедур, або в тому випадку, якщо національні митні органи можуть наглядати та контролювати процедуру без введення адміністративних заходів, які не відповідають економічним потребам (ст. 86 МКС).

Дозвіл на реалізацію митного режиму з економічним впливом видається особам, зареєстрованим у Співтоваристві, за виключенням процедури тимчасового ввезення. Дозвіл не вимагається у випадках: поміщення товару на митний склад, що управляється митним органом, тимчасового ввезення особистих речей і товарів для спортивних цілей, тимчасового ввезення контейнерів і транспортних засобів. Відповідні заяви подаються до митних органів за місцем знаходження заявника, або за місцем, де будуть проводитися дозволені операції з товарами. ІК передбачені форми необхідних заяв, які можуть подаватися в письмовій або електронній формі [6, 35].

Зараз Європейською Комісією розробляється проект модернізації МКС. Одним з найважливіших напрямів цієї модернізації є розширення використання електронних систем декларування та контролю за товарами, введення систем управління ризиками, підвищення ефективності процедур митного контролю та оформлення. Така модернізація МКС пов’язана з імплементацією норм оновленої Кіотської Конвенції та Рамкових Стандартів із забезпечення безпеки та сприяння глобальній торгівлі, а також ряду інших правил і стандартів, прийнятих ВМО [6, 36].

Висновок Таким чином, підсумовуючи все вище викладене, можна зробити исновок, що Спільна митна політика Співтовариства базується на групі норм установчих угод, насамперед Договору про Співтовариство. При цьому даними нормами визначається декілька основних напрямів Спільної митної політики Співтовариства.

Таким чином, можна говорити про те, що митне право Співтовариства є сукупністю регіональних правових норм, які регулюють: 1) відносини щодо функціонування митного союзу Співтовариства; 2) відносини щодо торгівлі товарами між ЄС та іншими країнами; 3) відносини в митній сфері між ЄС в цілому і державми-членами та іншими країнами і міжнародними міжурядовими організаціями.

Слід окремо наголосити, що питання боротьби з порушеннями митних правил та організації митних служб все ще залишаються у віданні окремих держав-членів ЄС. Більше того, в цій сфері набагато більший вплив мають конвенції та інші документи ВМО. Митні правила Співтовариства однаково застосовуються по всій митній території Співтовариства, якщо інше не передбачено міжнародними конвенціями або законодавством Співтовариства. Окремі положення митних правил Співтовариства можуть застосовуватися за межами території Співтовариства у рамках структури правил, які контролюють певні сфери чи міжнародні конвенції.

Також необхідно відзначити особливий склад суб'єктів митного права Співтовариства, та й права Співтовариства взагалі. За цією ознакою воно також не є міжнародним або національним у класичному розумінні. Суб'єктами права Співтовариства виступають: держави-члени ЄС, інститути ЄС; фізичні особи, юридичні особи, національні органи влади, відомства та суди .

Список використаних джерел

1. Кериз В. Вступ до права Європейського союзу: навч. посіб. пер. з англ. — К.:Т-во Знання, КОО, 2002. 381с.

2. Вступ до права Європейського союзу: навч. посіб., Друге видання, Донецьк, 2008. — 297с.

3. Дахно І. І. Міжнародне економічне право — 3-те вид. перер. і допр., К.:Центр навчальної літератури, 2006. — 272с.

4. Грицяк І.А., Право та інституції Європейського союзу: навч. посіб. — К.: КІС, 2006. — 300с.

5. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право: підруч. 2-ге вид. перер. і доп., — К.: КГЕУ, 2003. — 280с.

6. Митна справа, № 5, 2007. — С. 33−38.