Буроземні ґрунти на території Яремчанської міської ради, їх фізично-хімічні властивості та розповсюдження. 
Будова профілю буроземних ґрунтів за фізико-хімічними властивостями

Реферат на тему:

Буроземні ґрунти на території Яремчанської міської ради, їх фізично-хімічні властивості та розповсюдження. Будова профілю буроземних ґрунтів за фізико-хімічними властивостями.

План.

1 Буроземні ґрунти на території Яремчанської міської ради, їх фізично-хімічні властивості та розповсюдження.

2 Будова профілю буроземних ґрунтів за фізико-хімічними властивостями.

Список літератури.

У межах України власне Карпати займають 19,5 тис. км2, охоплюючи території Львівської(18,6%), Івано-Франківської(37,5%), Чернівецької (15,8%) та Закарпатської (65,9%) областей.

Ґрунтоутворення у Карпатах розвивається на продуктах вивітрювання трьох комплексів геологічне різновікових гірських порід. Найдревнішими (палеозой) є метаморфічні породи Рахівського масиву і Чивчинських гірмолодими (крейда, палеоген) — флішові породи, які представляють · Складчасті Карпати, що займають до 90% площінаймолодшими (неоген) — ефузивні породи Вулканічних Карпат.

У нижній частині Рахівського масиву виділяється гнейсово-сланцева свита порід, які датовані протерозоєм. Над цією свитою залягає значна товща (1000 м) палеогенових порід.

Ґрунтотворними породами у Карпатах переважно є флішові утворення і продукти їх вивітрювання. Це осадові гірські породи, які утворилися у глибоководних геосилікатних морських басейнах. Характерною особливістю флішу є ритмічне чергування шарів піщаників, аргілітів, алевритів, мергелів, вапняків тощо. З точки зору участі у ґрунтоутворенні в Карпатах можна виділити три типи флішових порід: з переважанням грубошаруватих піщаниківз чергуванням шарів піщаників і глинистих сланців у співвідношенні 1:1- з переважанням глинистих сланців — алевритів з тонкими прошарками піщаників.

2. Дерново-буроземні та лучно-буроземні ґрунти Карпат переважно поширені на першій і другій, іноді третій, надзаплавних терасах. На перших двох терасах русловий алювій часто перекритий шарами суглинкових і гли ни стих.

алювіальних та делювіальних насосів. Вони принесені із прилеглих схилів і значною мірою складаються із «буроземного матеріалу», який утворюється у процесі денудації бурих гірсько-лісових ґрунтів.

На безлісому гірському поясі, що залягає в середньому вище 1450 м над рівнем моря і має назву «полонини», поширені гірські лучно-буроземні ґрунти,.

Рис. Бурі лісові грунти А-профіль типового бурозему;

В-буроземно-підзолистий оглеєний грунт Передкарпаття.

— оторфована темно-сіра дернина Нd — 0−8 см, з коричневим або темно-бу рим відтінком, густо пронизана коренями біловуса І напівчагарників, перехід ясний ;

— гумусовий горизонт -30 смтемно-бурого кольору, грудкувато-зернистої структури, часто містить велику кількість сильно вивітрених розм’якшених уламків корінних порід і напіврозкладених решток, перехід помітний;

— НРm-перехідний, поглинений (метаморфізований), рівномірно бурий або коричнево-бурий, світліший від попереднього, грудкуватогоріхуватий, ущільнений.

— P — 26−45 смматеринська порода, можуть бути уламками корінних порід, якщо грунт гірський;

— нижній перехідний до породи горизонт Ph — 46−65 смясно-бурий, донизу з оливковим відтінком, майже повністю складений із вивітрених уламків породи, між якими залягає дрібноземдонизу переходить у корінну породу.

Egl-елювіальний осолоділий горизонт, білястий, плитчастий або шаруватолускуватий, конкреційний із вохристими плямами;

Iglілювіальний, брудно-бурий, щільний, брилистий з глинисто-гумусовими і сизуватими плівками по гранях;

Таким чином, з огляду на генетико-морфологічну будову, ці ґрунти не-доцільно розорювати, а найкраще їх використовувати як природні кормові угіддя.

Лісові буроземні ґрунти відрізняються від типових бурих гірсько-лісових ґрунтів чітко вираженою диференціацією профілю на елювіальний та ілювіальний горизонти. Трапляються вони в межах усього гірсько-лісового поясу, але приурочені переважно до більш або менш вирівняних елементів рельєфу — терас річок, довгих делювіальних шлейфів, рівнинних гірських ділянок. Більшість із цих ґрунтів піддається постійному або періодичному пере;

зволоженню.

За водно-фізичними і фізико-хімічними властивостями ці ґрунти майже не відрізняються від звичайних. Виходячи з цього лісові буроземні в цілому мають задовільні водно-фізичні властивості. Так, у верхньому гумусовому горизонті щільність складення дорівнює 1,11−1,23 г/см3 а вже в перехідному Нр на глибині 30−40 см зростає до 1,33−1,52 г/см3, в нижній частині цього горизонту щільність складення зростає до 1,54−1,68 г/см3, а в материнській породі - 1,59−1,65 г/см3.

Із глибиною у профілі помітно зростає і щільність твердої фази. Якщо у верхньому 20-сантиметровому шарі (горизонт Н) вона дорівнює 2,68−2,70 г/см3, то в нижніх горизонтах — 2,77−2,78 г/см3, така ж закономірність спостерігається щодо пористості та водних властивостей. Зокрема, загальна пористість з глибиною зменшується з 54−50% до 40−43%, аерація при НВ — з 27−29 до 18−33%, вологість в’янення з 4,1−10,1 до 3,0−7,4% і найменша вологоємкість (НВ) — з 15,3−32,1 до 10,0−22,1%.

Ці ґрунти дуже кислі - рН сольове дорівнює 3,7−4,5, а водне — 4,2−5,0, гідролітична кислотність — 8,4−15,6 мекв/100 г ґрунту. Відносно низький вмісту них увібраних катіонів Са++ (1,8−22,2мекв/100г ґрунту) і Mg++(0,3−5,3 мекв/100 г ґрунту), а ступінь насичення основами — 78,2−85,5%.

Через кислу реакцію та наявність рухомого алюмінію у досліджуваних ґрунтах пригнічуються процеси нагромадження нітратного азоту, а також доступних для рослин форм фосфору. Тому ці ґрунти відзначаються низьким забезпеченням поживних речовин, особливо азоту і фосфору. Вони малопродуктивні, мають неміцну розпорошену структуру, малу (18−20 см) товщину орного шару, містять вкраплення жорстви і каміння, схильні до запливання після дощів та утворення кірки під час підсихання, тому с найбільш придатними під ліси та природні кормові угіддя.

Список використаної літератури

1. Панас P. M. Ґрунтознавство: навчальний посібник. — Львів: «Новий Світ -2000», 2006. — 372 с.

2. Крикунов В. Г. Ґрунти і їх родючість: Підручник — К. Вища школа, 1993.-287с.