Редагування наукової, науково-популярної та ужиткової літератури на прикладі матеріалів науково-практичної конференції "Науковий вісник інноваційних технол

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ РЕДАГУВАННЯ НАУКОВОЇ, НАУКОВО-ПОПУЛЯРНОЇ ТА УЖИТКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Етапи редагування та їх особливості

1.2 Специфіка редагування науково-популярних текстів

1.3 Особливості редагування ужиткової літератури

1.4 Висновки до Розділу І

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ РЕДАГУВАННЯ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

2.1 Аспекти наукової літератури

2.2 Робота над науковим твором

2.3 Структура наукового тексту

2.4 Висновки до Розділу ІІ

РОЗДІЛ ІІІ. РЕДАГУВАННЯ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ НА ПРИКЛАДІ МАТЕРІАЛІВ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ «НАУКОВИЙ ВІСНИК ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ»

3.1 Загальна характеристика досліджуваного видання

3.2 Відповідність аналізованого видання видавничим стандартам

3.3 Недоліки аналізованого видання та рекомендації по їх уникненню

3.4 Висновки до Розділу ІІІ

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ

ВСТУП

Темою даного дослідження є «Редагування наукової, науково-популярної та ужиткової літератури на прикладі матеріалів науково-практичної конференції «Науковий вісник інноваційних технологій». Адже наукові видання є невід'ємною частиною науки в цілому. Популярність таких видань залежить не тільки від популярності певної галузі, а й від теми і результатів дослідження, від викладу матеріалу і оформлення самої статті. Завдання авторів статей — це, перш за все, подача матеріалу, коло досліджень та результати, а завдання редактора — простежити актуальність теми, дотримання стилю написання, завершеність та лаконічність думки, перевірити концепцію та обґрунтованість висновків.

Дана робота дасть можливість краще зрозуміти та засвоїти принципи редагування наукової, науково-популярної та ужиткової літератури у цьому полягає актуальність, яка вимагає подальшого вивчення цього аспекту.

Мета роботи полягає в дослідженні процесу редагування наукової, науково-популярної та ужиткової літератури, та в редакторському аналізі збірника науково-практичної конференції «Науковий вісник інноваційних технологій». Поставлена мета вимагає виконання дослідницьких завдань:

— розглянути етапи, специфіку та особливості редагування науково-популярних та ужиткових текстів;

— виділити аспекти наукової літератури;

— охарактеризувати структуру наукового тексту;

— дати загальну характеристику досліджуваного видання;

— зробити редакторський аналіз збірника науково-практичної конференції «Науковий вісник інноваційних технологій»;

— проаналізувати недоліки збірника, надати рекомендації щодо їх усунення та зробити висновки.

Об'єктом дослідження є процес та особливості редагування наукової, науково-популярної та ужиткової літератури, як напрямок діяльності редактора, а предметом — збірник науково-практичної конференції «Науковий вісник інноваційних технологій».

Джерельною базою роботи є доповіді, виступи та статті науковців, практичних фахівців, представників органів місцевої влади та студентів, присвячені проблемам координації зусиль законодавчих та виконавчих органів державної влади, науковців, громадськості з метою централізованого регулювання розвитку економіки та вдосконалення фінансового механізму, вирішення соціальних проблем суспільства, розвитку громадських інституцій.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці М. Тимошика, А. Мільчина, А. Капелюшного, Р. Іванченка, В. Різуна, Ю. Сурміна та В. Шевченка у галузі видавничої справи.

Принципи і методи дослідження. У роботі використані пошуковий, аналітичний, емпіричний, науковий та синтетичний методи дослідження.

Наукова новизна. Розвиток сучасної науки невпинно набирає обертів, з’являються нові сучасні інформаційні технології. Дедалі більше використання комп’ютерної техніки та неперевірених джерел інформації призводять до випуску у світ видань низької якості, з масою помилок та недоробок. Дана робота полягає у новому сучасному погляді на проблеми помилок, дефектів та неточностей в науковій літературі, в чому і є наукова новизна дослідження.

Практична цінність. Роботу можна використовувати як додатковий матеріал під час вивчення окремих розділів курсу «Редагування наукової, науково-популярної та ужиткової літератури», як методичні рекомендації у видавничих центрах. Матеріали праці можуть бути використані також студентами вищих навчальних закладів. Аналіз наукового видання, сприятиме кращому усвідомленню теоретичного матеріалу та допоможе зрозуміти особливості редагування наукової літератури.

Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

РОЗДІЛ І ОСОБЛИВОСТІ РЕДАГУВАННЯ НАУКОВОЇ, НАУКОВО-ПОПУЛЯРНОЇ ТА УЖИТКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

У першому розділі ми розглянемо етапи, аспекти, специфіку та особливості редагування науково-популярних та ужиткових текстів.

1.1 Етапи редагування та їх особливості

Редагування — це приведення об'єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту. Складається з двох рівноправних процедур: контролю (аналізу) та виправлення (реконструкції) авторського оригіналу [10, с. 465].

Види редагування:

— загальне й галузеве;

— нормативне й творче.

Практику редагування досліджує теорія редагування, яка, поряд із теорією видавничої справи є складовою едитології (едитологія — прикладна суспільно-інформологічна наука, яка досліджує методологічні засади готування повідомлень у процесі їх публікування / оприлюднення в ЗМІ).

Аспект редагування — це редагування повідомлення на основі якогось одного чи одночасно кількох видів норм. Кожен такий аспект, як правило, має окрему назву. У літературі найчастіше виокремлюють такі аспекти редагування:

— літературне (здійснюють одночасно на основі кількох видів норм: інформаційних, композиційних, логічних, лінгвістичних і психолінгвістичних);

— технічне (на основі поліграфічних норм або норм, які встановлює технічне обладнання чи технологія електронних ЗМІ);

— політичне (на основі політичних норм);

— художнє (на основі естетичних норм);

— наукове (на основі норм тієї науки, фактичний матеріал якої описують у повідомленні) [1, с. 48].

Існують такі етапи редагування:

— перше, наскрізне, читання;

— доведення (спільно з автором) оригіналу до комплектності;

— робота над структурою (композицією);

— визначення єдиного стилю представлення тексту;

— робота з допоміжною або службової частинами видання;

— робота над заголовками;

— редакційна правка (із застосуванням різних видів редагування).

1. Перше, наскрізне читання На підготовчому етапі редакційно-видавничого процесу редактор в загальних рисах вже міг скласти перше враження про оригінал, який йому буде необхідно готувати до друку. Але перш ніж взятися за ручку (або почати правити на екрані комп’ютера), він зобов’язаний прочитати весь твір [1, с. 48].

2. Доведення (спільно з автором) оригіналу до комплектності

На цьому етапі редагування слід уточнити, спільно з автором, склад представленого оригіналу, виявити відсутні складові, і прийняти рішення: або відкласти роботу, або почати правити, домовившись з автором про кінцеві терміни ліквідації недоліків [1, с. 49].

3. Робота над структурою (композицією) оригіналу Це відповідальний етап, від виконання якого залежатиме якість змістовної частини майбутнього видання. Мова йде, перш за все, про структурну організацію всього тексту, логічного взаємозв'язку всіх його частин, незалежно від того, це — журналістський твір або книжкове видання. Звичайно ж, книга вимагає більше уваги редактора [1, с. 51].

4. Визначення єдиного стилю представлення тексту Дотримуючись в цілому загальних вимог підготовки для газетно-журнального і книжкового ринку друкованої продукції (випуску в ефір радіо-та телепрограм), кожна редакція або видавництво може мати свій власний стиль подання текстів чи програм. Йдеться зокрема про форми розміщення основного, службового чи допоміжного текстів, змісту, виділення заголовків, повноту опису бібліографічних посилань. Є цілий ряд особливостей і в уявленні деяких складових тексту. Так, наприклад, у наборі прізвищ ряд видавництв сповідує європейський стиль — лише повні ім'я та прізвище, інші дотримуються старого підходу — або вживання ініціалів, або повне написання імен, по батькові та прізвищ. Те ж стосується і цифр, особливо в назвах століть, років, а також географічних назв. Слід дотримуватися єдиних критеріїв і в скороченому написанні окремих слів.

5. Робота з апаратом видання Наявність і повнота в майбутньому оригінал-макеті допоміжної частини видання (додатків, бібліографічних описів, покажчиків, словників, посторінкових виносок, змісту) також залежить від редактора, його тісної співпраці з автором. Зазначені складові тексту, як правило, редагуються після завершення роботи над основною частиною оригіналу. Але можуть перебувати в роботі і паралельно. Це ж стосується і службової частини видання (авантитулі, розгорнутого титулу, колонцифр, колонтитулів) [2, с. 123].

6. Робота над заголовками Найбільша робота над заголовками чекає редактора в книжковому, добре структурованому, виданні. Оскільки назви тут даються всім підрозділам книги (глави, розділи, параграфи тощо), і всім структурним частинам рубрик (допоміжні покажчики, таблиці, ілюстрації та ін.) [2, с. 124]. Заголовки виконують у тексті кілька важливих функцій:

* полегшують роботу читача з виданням;

* організовують процес читання;

* дають можливість читачеві осмислено працювати з окремими частинами видання;

* готують читача до сприйняття нового, щодо закінченого, цілого твору;

* забезпечують зручність в пошуку вибіркової інформації;

* дають можливість глибше засвоїти матеріал.

Головним завданням редактора на цьому етапі є досягнення оптимальної відповідності заголовків змісту текстових фрагментів.

7. Редакційна правка (із застосуванням різних видів редагування) Редакційна правка — це остання складова етапу редагування, проте не остання за серйозністю виконання редактором.

Здійснювати необхідні виправлення в тексті редактор починає після першого наскрізного читання. Сутність редагування полягає в тому, що в окремих словах, пропозиціях, а то і фрагментах тексту редактор може здійснювати наступні операції:

— заміну;

— вставку;

— видалення;

— перестановку;

— скорочення;

— переробки.

Головними завданнями такого редагування є усунення неточностей, повторів, досягнення чіткості формулювань, логічності викладу, мовностилістичні грамотності [5, с. 241].

Отже, будь-які виправлення, внесені під час редагування обов’язково повинні узгоджуватися з автором. Необхідно уникати категоричності суджень обґрунтовуючи необхідність виправлень. Протягом всього періоду роботи з автором потрібно зберігати поважні взаємини.

науковий ужитковий література видавничий

1.2 Специфіка редагування науково-популярних текстів

Науково-популярними прийнято називати такі видання, які, як і наукові, містять результати теоретичних чи експериментальних досліджень у галузях науки, культури, мистецтва і техніки, однак матеріал у яких викладений у доступній для читача — не спеціаліста, формі. Основне призначення таких видань — популярно подати нефахівцям з даної проблематики певні наукові знання. На початку підготовки до друку кожного такого видання важливо уявити коло потенційних читачів (покупців, споживачів) нового видавничого продукту. Як правило, це неспеціалісти із тієї галузі знань, якій присвячена книга. Коло таких читачів-неспеціалістів може бути надзвичайно широке як за віковими категоріями, так і рівнем професійної підготовки [5, с. 264]. Умовно виокремити його можна серед таких основних категорій:

— читач з вищою освітою і досить високою професійною підготовкою, який постійно проявляє інтерес до новинок науки, техніки і культури;

— читач із середньою або середньою спеціальною освітою, для якого читання такого виду літератури є засобом поглиблення самоосвіти;

— читач, який є спеціалістом із суміжних галузей науки і який об'єктивно зацікавлений у результатах наукового пошуку колег, які працюють «на стику» близьких наук;

— старшокласники і студенти, які завжди проявляли підвищений інтерес до знань за принципом «будь-які знання не бувають зайвими» або «колись у житті стануть у пригоді».

Зважаючи на те, що за підготовку науково-популярних видань беруться багато вчених, перед ними незмінно виникає ще одне запитання: яка книга з науково-популярного блоку матиме в сучасного читача підвищений попит? Відповідь уже відома: та, що виділяється з-поміж інших за такими ознаками:

— зовнішнім дизайном і внутрішньою художньо-технічною «начинкою»;

— рівнем застосування прийомів популяризації викладу матеріалу.

На відміну від наукових видань, де такій стороні редакційно-видавничого процесу не надається великого значення, у цьому випадку ігнорувати внутрішнім і зовнішнім оформленням недоречно. Нерідко буває, що вдало придумані художником деталі стають цементуючим стрижнем видання, викликають увагу читача й спонукають його прочитати книгу до кінця. Ілюстративний матеріал, будучи складовою частиною відтворення наукового змісту, у виданнях виконує також і кілька важливих функцій: пізнавальну, інформаційну, виховну. Водночас авторові слід пам’ятати, що перенасичення тексту ілюстративним матеріалом (скажімо, однотипними графіками, схемами, таблицями) може ускладнити сприйняття тексту читачем, відволікти його увагу. Не зайвим буде загострити увагу на підготовці текстівок. Вони повинні бути «прив'язані» до тексту і виконувати додаткову інформаційну функцію.

Прийомів популяризації викладу будь-якого складного за тематикою тексту є чимало. Залежить це передусім від особливостей авторської манери розповіді та майстерності редактора. Виділимо деякі з них:

— сюжетний розвиток подій (віднайдені ученим історичні факти і явища будуються за законами художнього твору — зав’язка, розвиток подій, кульмінація, розв’язка);

— логічна послідовність наукових аргументів та наведення до кожного з них цікавих прикладів (скажімо, етапи освоєння людиною космосу подаються на фоні успішних і невдалих випадків запуску керованих апаратів з конкретними прізвищами, датами і цифрами);

— вставки-відступи від основної розповіді, які узагальнюють сказане автором у цій частині книги (так, у науково-популярній книзі з історії видавничої справи Київського університету редактор видавництва «Наша культура і наука» доречно запропонував вставити до тексту авторської розповіді короткі блоки під рубрикою «Коротка історична довідка», набраних і зверстаних іншим шрифтом);

— авторські відступи від строго визначеної канви розповіді (вони забезпечують цілком протилежний від попереднього ефект: послідовний виклад серйозної наукової інформації раптом скрашується емоційно або динамічно насиченою авторською ремаркою, яка робить своєрідну паузу, спонукає до певної реакції самого читача);

— нестандартне введення в текст термінології та спонукання читача до її мимовільного засвоєння (на початку — перелік найголовніших його особливостей; знайомство з терміном через цікаві приклади; розшифрування складного терміна ніби ненароком, через уточнення або взяття його в дужки) [5, с. 279].

Отже, значною мірою піднімають «читабельність» науково-популярних видань, сприяють запам’ятовуванню прочитаного, простота і ясність, публіцистична наснага й експресія, образність мови, влучні порівняння, речитативні запитання до читача, що властиві для стилю окремих авторів.

1.3 Особливості редагування ужиткової літератури

Видання для дозвілля містить загальнодоступні відомості з виготовлення або експлуатації різних предметів у побуті, за різноманітних форм самодіяльної творчості, захоплень. Вони близькі до виробничо-практичних та науково-популярних видань. Однак відрізняються від них своїм цільовим призначенням.

За характером інформації видання для дозвілля поділяються на два види: практичні видання для аматорів, розважальні видання.

Практичні видання для аматорів покликані дати певну суму знань і допомогти виробити необхідні вміння та навички в непрофесійній діяльності з метою отримати той чи інший практичний результат. До них відносяться: книги на допомогу молодій сім'ї, на допомогу молодій матері, книги по садівництву, фото і кінозйомки, шиттю, в’язанню, спортивної гімнастики, косметиці і т.п. Це можуть бути практичні посібники і керівництва, буклети, буклети-визначники, робочі таблиці.

Розважальні видання представлені спортивними, комп’ютерними та іншими інтелектуальними іграми, кросвордами, гороскопами, ворожіннями, збірками пісень, віршів до різних святкових дат та ін.

Характерною особливістю оформлення видань даного виду є велика кількість ілюстрацій, часто багатоколірних. Серед них багато видань, в яких більшу частину обсягу займають зображення.

Рекламне видання містить викладені у привабливій формі відомості про вироби, послуги, заходи з метою створення попиту на них. Воно містить коротку інформацію про споживчі властивості товарів і різних видах послуг з метою їх реалізації, створення попиту на них, а також відомості про особу, організації, творах мистецтва, літературно-художньому виданні і т.п. з метою їх популяризації [7, с. 236].

Цільове призначення рекламного видання — сприяти реалізації товарів і послуг, створити попит на них. Воно може бути розраховане на масового споживача і на фахівця [7, с. 237].

Специфіка інформації, зафіксованої в рекламному виданні, полягає в тому, що тут поєднується популярний, довідковий і оціночно-рекламний текст. Більшість цих видань випускається у вигляді каталогів, проспектів і афіш.

Каталог містить систематизований перелік наявних у наявності предметів і послуг [9, с. 326].

Проспект містить перелік предметів і послуг, планованих до випуску, продажу чи показу [9, с. 326].

Афіша — видання з інформацією про який-небудь культурний захід і призначене для розклеювання (концертна афіша) [10, с. 25].

Значне місце серед рекламних видань займають буклети — видання у вигляді одного аркуша друкованого матеріалу, сфальцьованого будь-яким способом у два згини або більше [14, с. 18].

Оформляються рекламні видання барвисто. Текст у них супроводжується великою кількістю ілюстрацій, часто багатоколірних. Велику групу складають видання, у яких переважають зображення, а текст виконує допоміжну функцію [14, с. 20].

Таким чином, метою видань для дозвілля є сприяння раціональному використанню читачами вільного часу, розвитку аматорської творчості і т.п. У той же час ці видання мають гедоністичну спрямованість, вони розважальні, допомагають приємно, весело і цікаво провести час.

1.4 Висновки до Розділу І

Отже, поставлена мета розглянути етапи, аспекти, специфіку та особливості редагування науково-популярних та ужиткових текстів — досягнута.

Будь-які виправлення, внесені під час редагування обов’язково повинні узгоджуватися з автором. Необхідно уникати категоричності суджень обґрунтовуючи необхідність виправлень. Протягом всього періоду роботи з автором потрібно зберігати поважні взаємини.

На початку підготовки до друку науково-популярного видання важливо уявити коло потенційних читачів (покупців, споживачів) нового видавничого продукту. Як правило, це неспеціалісти із тієї галузі знань, якій присвячена книга. Коло таких читачів-неспеціалістів може бути надзвичайно широке як за віковими категоріями, так і рівнем професійної підготовки.

Видання для дозвілля близькі за своєю специфікою до виробничо-практичних та науково-популярних видань. Однак відрізняються від них своїм цільовим призначенням.

За характером інформації видання для дозвілля поділяються на два види: практичні видання для аматорів, розважальні видання.

Практичні видання для аматорів покликані дати певну суму знань і допомогти виробити необхідні вміння та навички в непрофесійній діяльності з метою отримати той чи інший практичний результат. А розважальні, в свою чергу, представлені спортивними, комп’ютерними та іншими інтелектуальними іграми, кросвордами, гороскопами, ворожіннями, збірками пісень, віршів до різних святкових дат та ін.

РОЗДІЛ ІІ ОСОБЛИВОСТІ РЕДАГУВАННЯ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

У другому розділі ми виділимо аспекти наукової літератури, на які автор повинен звернути особливу увагу: ознайомчий, структурний та змістовий. А також розглянемо та охарактеризуємо структуру наукового тексту.

2.1 Аспекти наукової літератури

Наукові видання є давнім, випробуваним і авторитетним в усьому світі засобом фіксації та поширення інформації, створеної творчою працею вчених. Такі видання одночасно виконують кілька функцій:

— підсумку результатів теоретичних чи експериментальних досліджень одного або цілої групи вчених;

— стимулу подальших наукових досліджень у зазначеній проблематиці;

— закріплення результатів наукового пізнання;

— передачі знань наступним поколінням і групам споживачів.

Окрім видань, що мають у своїй змістовій основі результати означених досліджень, до цього блоку також відносимо науково підготовлені до друку пам’ятки культури та історичні документи. Характерним прикладом таких видань можуть слугувати томи міжвидавничих серій, які з успіхом почали здійснюватися в Україні від перших років проголошення її незалежності, — «Літературні пам’ятки України», «Пам'ятки історичної думки України» [9, с. 196]. Важливо на початку окреслити й засвоїти типологічний ряд наукових видань, складники якого мають свою структуру, обсяг та принципи творення.

За характером інформації наукові видання поділяємо на такі види:

— монографія;

— автореферат дисертації;

— стаття;

— наукова доповідь (тези доповіді).

За складом основного тексту:

— моновидання (в основі - один твір, скажімо, монографія або автореферат дисертації);

— тези доповідей чи повідомлень (наукової конференції, симпозіуму, з'їзду);

— матеріали конференції (симпозіуму, з'їзду);

— збірник наукових праць.

Практика підготовки до друку такого виду літератури виокремила кілька аспектів, на які повинен звернути автор особливу увагу: ознайомчий, структурний, змістовий [13, с. 193].

1. Ознайомчий аспект Під час першого читання оригіналу важливо з’ясувати для себе кілька принципових позицій, від чого залежатиме прийняття рішення: випускати чи не випускати книгу в світ, якою буде міра авторського чи редакторського втручання в текст під час його підготовки до друку [13, с. 194]. А саме:

— актуальність та новизна теми;

— ступінь її розробки;

— адресне призначення;

— рівень використання автором найновішої літератури, залучення архівних матеріалів.

На цьому етапі можна легко виявити, що запропоноване автором «наукове відкриття» вже давно відкрите його попередниками; що тема лише окреслена, але сповна не розроблена; що адресована, скажімо, аспірантам і викладачам книга нічого нового їм не дасть, оскільки базується на застарілому, скомпільованому з чужих текстів, матеріалі; що значна частина розділів чи підрозділів «скачана» з інтернет-сайтів тощо. Постановка і пошук відповідей на зазначені питання саме в такій площині показує, яким серйозним набором кваліфікаційних характеристик має володіти рецензент чи автор наукового видання [13, с. 196].

2. Структурний аспект Уважне прочитання та глибоке осмислення змісту оригіналу дає змогу визначити «плюси» й «мінуси» структурної його побудови. Багаторічна редакторська практика автора цих рядків засвідчує, як багато є ще наукових текстів, які щодо організації викладу матеріалу не витримують ніякої критики. Розділи таких «монографій» становлять здебільшого окремі шматки чорнового лабораторного або архівного матеріалу, неоковирно «зшиті» логічно невмотивованими містками чи відступами. Пояснення цього поширеного й досі в нашій науці явища лежить у кількох площинах: невміння автора логічно мислити, недостатнє вивчення ним проблеми через брак повноти зібраного емпіричного матеріалу, непродуманість плану роботи [6, с. 303]. Саме з аналізу плану роботи, точніше, внутрішньої побудови складових її частин — вступної, основної та завершальної - починається вивчення і вдосконалення структури майбутнього наукового видання. Поліпшити таку структуру можна шляхом:

— систематизації зібраного матеріалу;

— дотримання приблизно однакового співвідношення обсягу структурних складових тексту (параграфів, розділів, частин);

— чіткого виокремлення в цих складових головного й другорядного;

— строгої логіки викладу;

— написання серйозних узагальнень;

— вироблення самостійних висновків;

— виявлення і ліквідації повторів, абзаців чи й цілих сторінок, написаних «не за темою» [7, с. 304].

3. Змістовий аспект Гармонійне поєднання форми і змісту будь-якого, надто ж наукового, є особливо актуальним. Важливо на початку проявити чітке розуміння існуючих у науці методів викладу поданого вченим для оприлюднення матеріалу:

— індуктивного (від окремого до загального);

— дедуктивного (у зворотному, від загального, напряму);

— логічного (так зване послідовне членування матеріалу на смислові фрагменти);

— історичного (аналіз розвитку подій та явищ у строго хронологічній послідовності).

При написанні своїх праць учені користуються і складнішими методами: метод сходження від абстрактного до конкретного; метод спіралі, який передбачає поступовий розвиток думки шляхом її повторення щоразу на більш узагальнюючому рівні. Вільне «вловлювання» цих методів під час написання текстів, що гарантує логічність, послідовність і доказовість викладу, завжди буде насторожувати автора, скажімо, під час неминучих скорочень. Лаконічність і стислість абзаців чи цілих розділів тоді буде забезпечуватись не шляхом викидання якоїсь важливої складової в ланцюгу доказів, а найперше за рахунок «видавлювання води», тобто багатослів'я, розтягнутості, довгих речень, повторюваності, другорядності тощо. Нерідко саме через багатослів'я, складну конструкцію довгих речень важко зрозуміти смисл наукових аргументів автора. Досвідчений рецензент зразу відчує, де самостійно виконаний твір, а де — побудований на суцільній компіляції. В останньому випадку нерідко сказане в першому абзаці суперечить викладу матеріалу в наступному. З подібним доводиться стикатися у випадках — з аналізом занадто складних за конструкцією і довгих реченнях. Такі роботи нерідко написані за принципом «чим не зрозуміліше, тим науковіше». На особливу увагу заслуговує відстеження в наукових текстах порядку і частоти вживання спеціальної термінології. Важливо простежити, аби при першому вживанні того чи іншого терміна давалося його пояснення, зазначалися його етимологія чи джерело запозичення. У визначенні, скажімо, не можна допустити багатозначності терміна в межах одного твору, змішування термінів різних наукових шкіл чи дисциплін, вживання в значенні терміна професійного жаргону, неточного або помилкового тлумачення (скажімо, наукове видання — це науковий текст) [7, с. 307].

Отже, наукові видання, як ніякі інші, потребують ретельної підготовки складових його службової частини. Ними, як відомо, є передмова, вступна стаття, примітки і коментарі, система покажчиків, бібліографічний опис. Щодо останнього, то він вимагає від автора подвійної уваги. Допущена помилка в посиланні щодо прізвища автора, року випуску джерела в світ, тому, частини чи сторінки значно знижує якість видання. Віддавна в науковій громаді, яка найчастіше користується таким видом літератури, це вважалося грубою помилкою редактора і видавництва. Крім того, слід пам’ятати, що в наукових виданнях бажано робити повний бібліографічний опис, а не скорочений його варіант, як це почали практикувати окремі наукові видавництва.

2.2 Робота над науковим твором

Редактор має вирішити низку питань під час ознайомлення, оцінювання і редакційної підготовки оригіналу [6, с. 73].

Перше питання, яке має вирішити редактор, — це доцільність видання, тобто актуальність його теми, ступінь авторської оригінальності роботи, місце в асортименті літератури, на якого читача воно розраховане. Друге питання — це визначення правильності фактичних даних оригіналу. Це стосується дат, цифр, імен, розрахунків, формул. Особливої уваги потребують таблиці, їхня будова, і розміщення, назви та нумерація, а також точність, вивіреність, перевірка цитат і посилань на джерела.

Третє питання, яке має вирішити редактор, — це ілюстративний матеріал. Він перевіряє відповідність ілюстрацій даній темі, їх якість, виразність, розмір. Важливо перевірити текстівки, креслення, графіки, схеми, цифри, діаграми [6, с. 76].

Наступним етапом роботи є уважне вивчення структури оригіналу, встановлення її логічності, рівномірного розподілу тексту між розділами і частинами. Структура повинна сприяти викладу змісту [6, с 77].

Перевірка доцільності здійснюється власне ще й через рецензування майбутнього твору. Зрозуміло, що редактор не завжди може бути достатньо компетентним в оцінюванні оригіналу — у такому випадку необхідно звернутися по допомогу до спеціалістів. При передачі рукопису рецензенту редактор ні в якому разі не визначає заздалегідь висновок рецензента, не нав’язує йому свою думку, однак редактор чітко формулює завдання, наголосити на особливості внутрішньо-видавничої рецензії і вказує, що відрізняє авторський оригінал від рецензії на готову книгу. Мета внутрішньо-видавничої рецензії - допомогти правильно оцінити рукопис, виявити її недоліки і вказати, як їх усунути [8, с. 55]. Тому робоча рецензія зводиться до конкретного розбору твору, посторінкових зауважень і пропозицій щодо виправлення. Перед внутрішньо-видавничим рецензентом слід поставити обмежене завдання. Так, в книзі з фотосинтезу, твір, приміром, автора-біолога у якому є і новизна, і оригінальність, і змістовність описаних ним експериментів, може не підлягати сумніву, проте слід перевірити ті частини у рукописі, які стосуються фізики. Очевидно, що у такому випадку як рецензента запрошують не біолога, а фізика, і завдання рецензента має бути обмежене лише тим, що стосується фізики [8, с. 55]. Не визначивши завдання перед рецензентом, ми можемо замість зауважень до рукопису і замість конкретних рекомендацій, як їх усунути, отримати великі трактати на ту ж тему, яку висвітлює автор [8, с. 70].

У науковій та довідковій літературі велике значення мають таблиці. При обробленні таблиць слід завжди пам’ятати, що читач звертається до них частіше навіть, ніж до тексту. Таблиці є самостійним довідковим матеріалом. Таблиця повинна мати назву, таблиці без назви можуть бути незрозумілими для читача. Так трапляється, коли полосні таблиці даються без заголовку, безпосередньо під колонтитулом [13, с. 322].

Високі вимоги при редакційному обробленні таблиць ставляться при оформленні боковика і головки. Вони є підметом і присудком таблиці. Підметом табличної форми є ті об'єкти, назви, статті, які характеризуються цифровими покажчиками та іншими ознаками. Підмети розміщуються у лівій стороні таблиці, тобто у боковику [13, с. 323].

Присудок таблиці - це ознаки, які характеризують підмет. Кожна така ознака окремо являє собою показник присудка. Присудок зазвичай розміщують у правій стороні таблиці [13, с. 323].

У складній таблиці статті підмета можуть бути розділені на групи, розділи, параграфи, пункти. Присудок також може складатися зі складних показників. Він може вміщувати у собі, приміром, характеристику видів матеріалу не лише за показниками кількості, ціни і вартості, але за ознаками руху їх за надходженням, витратами і залишком.

Ретельна перевірка і правильне оброблення у науковій книзі цифр, формул, символів потребує неабиякої уваги редактора. Редактору необхідно не лише перевірити правильність і точність усіх позначень. Але й досягти дохідливості у оформленні, не допустити неясності або різного їх тлумачення. Помилки у цифрах і формулах підривають довіру до книжки. У редакційному обробленні цифр, формул, символів потрібно дотримуватися уніфікованості. У такому разі слід завжди перевіряти усі дані з видавничими стандартами. Редакційне оброблення формул досить складний процес. І хоча вважають, що за правильність даних повністю відповідає автор, редактор видавництва враховуючи велику небезпеку, що являють собою помилки у формулах, зазвичай проводить суцільну чи вибіркову перевірку. Суцільній перевірці підлягають задачі у підручниках і наукових посібниках.

У редакційній практиці нерідко автори в одному дослідженні дають результати з різними точностями, причому більше число десятинних знаків отримано не завдяки більшій точності експерименту, а за допомогою підрахунків.

Звичайно редактор не має змоги перевірити практично усі формули у науковій книзі, але він може виявити помилки по самій формулі. Тобто за невідповідністю цих формул законам математики.

Ілюстрації у науковій книзі є дуже важливим елементом. А іноді є основним об'єктом викладу, а текст слугує коротким поясненням до малюнків чи графіків та різних креслень. У підготовленні ілюстрацій слід дотримуватися певних вимог, які позначенні у ДСТУ.

Звичайно у редакційній практиці часто трапляється типові недоліки у оформленні ілюстрацій. Приміром, відрив ілюстрацій від тексту, і підписів під малюнками. Або відсутність у підписі основного змісту і графічного сюжету.

До оброблення ілюстрацій слід підходити с точки зору типу видання і аудиторії, на яку вона розрахована. Редактор має підібрати у книгу справді точні, доречні цікаві ілюстрації. А також перевірити їх відповідність з текстом [3, с. 59].

Наукові видання, як і інші, потребують ретельної підготовки складових її службових частин. Це, зокрема передмова, вступна стаття, примітки і коментарі, система покажчиків бібліографічний опис. Щодо останнього, то він вимагає від редактора подвійної уваги. Допущена помилка в посиланні щодо прізвища автора, року випуску джерела в світ, тому, частини чи сторінки значно знищує якість видання. Крім того, слід пам’ятати, що у наукових виданнях бажано робити певний бібліографічний опис, а не скорочений його варіант, як це почали практикувати окремі наукові видавництва [3, с. 62].

Покажчики бувають предметні, іменні, географічні, покажчики заголовків з твору і т.д.

У предметному покажчику вміщені усі основні поняття, які зустрічаються у тексті і відносяться до викладеного у книжці питання. переліком взятих без винятку усіх термінів, понять, іноземних слів присутніх у книзі [3, с. 63].

Іменні покажчики складаються з переліку власних імен, які є у тексті книги. При цьому даються не лише прізвища, але й псевдоніми та ініціали.

Покажчики географічних назв складаються з географічних назв країн, міст, річок, морів, гір. У процесі редагування географічного покажчика проводиться контрольне редагування назв, вони уточнюються і уніфіковуються, усуваються помилки.

Бібліографія буває обліково-реєстраційна, анотована, реферативна, критична, рекомендаційна, плинна, ретроспективна, загальна і галузева і т.д. Бібліографія складається з таких елементів: автор, назва книги. Далі йдуть підзаголовні відомості: видання (перше видання не помічають), за чиєю редакцією, том, частина, випуск. Потім розміщують вихідні дані: місце видання, видавництво, рік.

При редагуванні чи складанні бібліографії редактор має точно звірити книжку, тобто ім'я автора, назву книги підзаголовні відомості та інші які вміщує у собі бібліографія. Грамотно оформлена бібліографія підвищує довіру читача до книжки.

У науковому видання обов’язково є передмова чи післяслово. Редактор теж має слідкувати за тим, чи дотримані певні вимоги у передмові. А саме передмова повинна показати читачеві у чому особливість видання і що він найде у цій книжці. Для цього потрібно назвати основні проблеми, які викладені у творі, порушити питання про повноту висвітлення певних сторін у темі. А також сказати про коло читачів, на яких видання розраховане. А післямова допомагає читачеві вже знайомому з текстом краще зрозуміти прочитане.

Коментарі є важливим елементом у книзі. В деяких видавництвах коментарі і примітки вживають як синоніми, і це неправильно, бо між ними є різниця. Мета коментарів — тлумачення тексту, додаткове роз’яснення фактів і подій. Завдання примітки — подати коротку довідку, посилання на джерело. Подати переклад іноземного тексту. Повідомити додатковий факт. Коментарі бувають таких видів: редакційно-видавничий, реальний, літературно-критичний, лінгвістичний. Видавничий коментар має вміщувати у собі принципи, які покладені в основу даного видання.

Структура книги може поділятися на частини, розділи, глави, параграфи. Все це відображається також у змісті, який розміщується у кінці або на початку книги. Функції службової частини, який полегшує користування книжкою виконують також титульні елементи — обкладинка, титул, контртитул, заголовки. Обкладинка рукопису — це прізвище автора, назва книги, том, частина чи випуск, назва видавництва і його марка. Іноді зверху розміщують назву наукового інституту або серія. Повний і остаточний текст має бути готовий вже до передачі рукопису у виробництво, підписаний автором і редактором. Текст на корінці обкладинки вміщує у собі прізвище автора і назву книги, тільки прізвище автора, тільки назву книги. Крім того, на корінці можуть бути позначені номер тому, частини, випуску, рік видання. На вузьких корінцях текст зазвичай не дається.

Титульним листом називається перша сторінка книги, яка вміщує більш детальні, ніж на обкладинці відомості: повна назва, наукового закладу, номер тому, частини, випуску, а також що являє собою даний текст (збірник статей, монографія, навчальний посібник). Іноді титульний лист повністю повторює обкладинку. На звороті титульного листа розташовують прізвища відповідального редактора, членів редколегії, осіб, які брали участь у участь у його редагуванні та написанні. Усі дані на звороті титулу мають подаватися автором перед здаванням рукопису у видавництво. Редактор має перевірити правильність ініціалів і написання прізвищ. Правильність дат та інших вказаних відомостей. Шмуцтитул є необов’язковим для видань, проте для якості художнього оформлення може використовуватися Колонтитули у науковій літературі є обов’язковими, адже це полегшує пошук певних розділів, частин наукового твору. Отже, редактор наукової книжки має бути спеціалістом в тій галузі знань, якій присвячена література, яку він редагує. Книжку з хімії найкраще відредагує хімік, з геології - геолог, з економіки — економіст, з історії - історик. Ця схема Лінхтенштейна ідеалізована, адже в реальності вона не застосовується. У більшості сучасних видавництв редагує такі книжки спеціаліст — редактор, який оволодіває певною наукою у процесі роботи. Або видавництво має позаштатних наукових редакторів, які займаються суто науковим редагуванням і не втручаються у літературне.

2.3 Структура наукового тексту

Саме з аналізу плану роботи, власне її побудови (вступної, основної, заключної частин), починається вивчення і вдосконалення структури майбутнього наукового видання. Поліпшити таку структуру можна шляхом: систематизації зібраного матеріалу, дотримання приблизно однакового співвідношення обсягу структурних складових тексту (параграфів, розділів, частин), чіткого виокремлення в цих складових головного й другорядного, строгої логіки викладу, написання серйозних узагальнень, вироблення самостійних висновків, виявлення і ліквідація повторів, абзаців чи й цілих сторінок, написаних «не за темою». Пильної уваги потребує передмова, вступ, післямова, анотація і її відповідність змісту рукопису, доречність епіграфів, посвят. Посилання на джерело, список використаних джерел, рекомендована література, порядок розміщення довідкового апарату та посилань у тексті. Наявність і повнота в майбутньому оригінал-макеті допоміжної частини видання (додатків, бібліографічних описів, покажчиків, глосаріїв, посторінкових зносок, змісту) також залежність від редактора, його тісної співпраці з автором. Зазначені складові тексту, як правило, редагуються після завершення роботи над основною частиною оригіналу. Можуть також перебувати у роботі паралельно. Це ж стосується і службової частини видання (авантитулу, розгорнутого титулу, звороту титулу, колонцифр, колонтитулів). Опрацьовуючи текст основної частини, редактор завжди має пам’ятати, що будь-яка внесена тут правка має автоматично відбитися у службовій чи допоміжній частині. Найперше це стосується змісту, написів на колонтитулах [13, с. 27].

Мова наукового і довідкового текстів має бути чіткою, точною, ясною. На особливу увагу редактора заслуговує відстеження у текстах порядку і частоти вживання спеціальної термінології. Важливо простежити, аби при першому вживанні певного терміна подавалося його пояснення, вказувалося на етимологію чи джерело запозичення. У визначенні, скажімо, не можна допустити багатозначності терміна в межах одного твору, змішування термінів різних наукових шкіл і дисциплін, вживання в значенні терміна професіонального жаргону, неточного або помилкового тлумачення (скажімо, наукове видання — це науковий текст) [13, с. 29].

Таким чином, редактор, працюючи над структурою наукового тексту повинен поліпшити її шляхом: систематизації зібраного матеріалу, дотримання приблизно однакового співвідношення обсягу структурних складових тексту, чіткого виокремлення в цих складових головного й другорядного, строгої логіки викладу, написання серйозних узагальнень, вироблення самостійних висновків, виявлення і ліквідація повторів, абзаців чи й цілих сторінок, написаних «не за темою». Пильну увагу приділити передмові, вступу, післямові, анотації і її відповідності змісту рукопису, доречність епіграфів та посвят.

2.4 Висновки до Розділу ІІ

Отже, поставлена мета виділили аспекти наукової літератури, на які автор повинен звернути особливу увагу: ознайомчий, структурний та змістовий, а також розглянути та охарактеризувати структуру наукового тексту — досягнута. Наукові видання, як ніякі інші, потребують ретельної підготовки складових його службової частини. Ними, як відомо, є передмова, вступна стаття, примітки і коментарі, система покажчиків та бібліографічний опис. Редактор наукової книжки має бути спеціалістом в тій галузі знань, якій присвячена література, яку він редагує. У більшості сучасних видавництв редагує такі книжки спеціаліст — редактор, який оволодіває певною наукою у процесі роботи.

РОЗДІЛ ІІІ. РЕДАГУВАННЯ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ НА ПРИКЛАДІ МАТЕРІАЛІВ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ «НАУКОВИЙ ВІСНИК ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ»

У третьому розділі ми дамо загальну характеристику досліджуваному виданню. Зробимо редакторський аналіз матеріалів науково-практичної конференції «Науковий вісник інноваційних технологій» проаналізуємо недоліки матеріалів, та надамо рекомендації щодо їх усунення.

3.1 Загальна характеристика досліджуваного видання

Основні характеристики матеріалів науково-практичної конференції «Науковий вісник інноваційних технологій»:

· яскравий зовнішній вигляд;

· обкладинка — глянцева, кольорова;

· папір — офсетний;

· формат — 60×84/16;

· кількість сторінок — 344;

· книжковий блок склеєний;

· видавництво — ИМЕКС ЛТД;

· тираж — 300 примірників:

· присутня анотація та рекомендації щодо читацької адреси;

· наявний апарат видання — вихідні та випускні дані.

Обране нами «Науковий вісник інноваційних технологій»: збірник матеріалів науково-практичної конференції" відноситься до наукових, оскільки містить праці науковців, практичних фахівців. Додаток А].

Збірник має назву, зовнішньо-композиційні елементи (книжковий блок, обкладинку), налічує 344 сторінки, апарат видання (вихідні та випускні дані), наклад, вказана редакційна колегія, поліграфічне видавництво та зміст.

Апарат цього видання складається з:

— Вихідних даних:

* Редакційною колегією збірника є: Добрянський Ігор (доктор педагогічних наук професор), Калінін Андрій (кандидат педагогічних наук, доцент), Якібчук Мирослав (кандидат педагогічних наук, доцент), Стех Ірина (кандидат філологічних наук, професор Українського Вільного Університету в Мюнхені (Німеччина) та Урбанець Марія (кандидат історичних наук) [Додаток В].

* Матеріали науково-практичної конференції «Науковий вісник інноваційних технологій» виданий поліграфічним видавництвом ИМЕКС ЛТД, 5 листопада 2012 року[Додаток Б].

— Випускних даних:

* Підписано до друку 5 листопада 2012 року.

* Формат видання — А5.

* Наклад — 300 примірників [Додаток Г].

Також у виданні є анотація та рекомендації щодо читацької адреси:

«До матеріалів увійшли праці науковців, практичних фахівців, присвячені проблемам різних галузей (економіка, менеджмент, освіта, юриспруденція).

Матеріали можуть бути використані науковцями, педагогами, студентами вищих навчальних закладів та всіх, хто цікавиться економічними проблемами, менеджментом, освітою" [Додаток В].

Розглянемо елементи зовнішнього оформлення даного видання.

Книжковий блок є одним із головних елементів оформлення книги. Це скріплені у корінці аркуші, які містять усі сторінки й комплектуючі деталі редагованого нами збірника і призначений для покриття обкладинкою.

Обкладинка збірника слугує для захисту книги від зовнішніх пошкоджень. Це паперове покриття видання, яке не розраховане на тривале зберігання [Додаток А].

Одним із основних елементів книги є форзац — це однозгинний аркуш паперу, скріплений з першим і останнім зошитами блока і призначений для з'єднання блока з палітуркою. У редагованому нами виданні форзац відсутній. Обкладинка з'єднується з книжковим блоком без форзацу.

Поля та відступи даної книги відповідають стандартам і становлять: ліве — 30 мм, праве — 10 мм, верхнє - 20 мм, нижнє - 20 мм.

Площі сторінок, зайняті текстом або зображеннями називають книжковими смугами.

У книзі наявні також колонцифри — порядкові номера сторінки видання.

Титульний аркуш містить основні дані про редаговану нами книгу: назву видання, видавництво та рік видання [Додаток Б].

Головним елементом збірника науково-практичної конференції є текст. Він передає зміст книги, семіотичну інформацію, зафіксовану за допомогою визначеної послідовності знаків (слів). Текст надрукований шрифтом Times New Roman, 12 — кегель, інтервал — 1 мм, що дає змогу краще засвоювати подану інформацію.

Таким чином, ми дійшли висновку, що обране нами для редагування видання має назву, зовнішньо-композиційні елементи (книжковий блок, обкладинку,), налічує 344 сторінки, апарат видання (вихідні та випускні дані), наклад, вказана редакційна колегія, поліграфічне видавництво та зміст.

3.2 Відповідність аналізованого видання видавничим стандартам

Ми маємо на меті детально розглянути відповідність аналізованого видання видавничим стандартам.

Згідно ДСТУ 3017 — 95, видання — це документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам Державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання.

Ми проаналізуємо матеріали науково-практичної конференції за ДСТУ 3017 — 95:

— за цільовим призначенням — це наукове видання (воно містить у собі результати теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації наукові роботи.

— за аналітико-синтетичним переробленням інформації - інформаційне (видання систематизованих чи узагальнених відомостей відносно опублікованих чи неопублікованих даних з першоджерел, випущене друком організаціями, що здійснююсь науково-інформаційну діяльність);

— за інформаційними ознаками — це текстове видання (більшу частину обсягу якого займає словесний текст);

— за матеріальною конструкцією — це книжкове видання (у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату в обкладинці чи оправі);

— за обсягом — це книга (книжкове видання обсягом понад 48 сторінок).

— за складом основного тексту — збірник (видання, що містить ряд творів);

— за своєю структурою — однотомне видання або однотомник (неперіодичне видання, випущене в одному томі);

— за інформаційними ознаками — матеріали конференції (неперіодичний збірник підсумків конференції, доповідей, рекомендацій та рішень).

Обрані для аналізу «Науковий вісник інноваційних технологій», належить, як ми з’ясували, до наукових видань.

У збірнику конференції присутні УДК,. Щодо оформлення тексту, то заголовки (назви статей конференції) виділені жирним шрифтом, кегель — 14, а основний текст написаний кеглем — 12. Спускові рядки мають 1 інтервал.

Підводячи підсумок вищесказаного, можна зробити висновок, що, аналізована нами книга не відповідає усім основним вимогам видавничих стандартів, що свідчить про незадовільну роботу редакції видавництва ИМЕКС.

3.3 Недоліки аналізованого видання та рекомендації по їх уникненню

У збірнику науково-практичної конференції «Науковий вісник інноваційних технологій» є ряд недоліків та неточностей. Ми спробуємо їх охарактеризувати та надати рекомендації щодо їх усунення.

Невдале художнє оформлення книги не приваблює читача. Не є допустимим, щоб фон (чи картинка) і надпис на ньому однакового кольору. У даному виданні назва «Кіровоград, Україна» написана сірим кольором і маленьким шрифтом на синьому фоні, що є не зручним для читання [Додаток А].

Титульний аркуш містить основні дані про редаговану нами книгу: та рік видання. Назву видання, і видавництво на титульному аркуші відсутнє

Відсутність у науково-практичному збірнику міжнародного стандартного номеру книги (ISBN), та бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК) є ще однією ознакою невдалого редагування видання. Оскільки вони повинні бути обов’язково наявні у даному збірнику [Додаток В].

Збірник науково-практичної конференції налічує - 304 сторінки [Додаток В].

На кожній сторінці, біля її номеру присутні «завитки». У наукових виданнях відповідно державному стандарту на сторінках вказується лише номер, а присутність «завитків» не допускається [Додаток Г].

Найпершою помилкою оформлення статей є написання імен, по-батькові, прізвищ та їх ініціалів:

— На сторінках -24, 27, 34, 44, 93, 99, 145, 152, 161, 182, 194, 222, 239, 261 — не стоїть пробіл між ініціалами [Додаток Д].

— Найпопулярнішою помилкою, яка є майже на всіх сторінках збірника — це написані спочатку ініціали, а потім прізвища, надалі ж спочатку прізвище, а потім ініціали. Це не допустимо [Додаток Е].

— На сторінках — 8, 24, 34, 44, 75, 99, 145, 152, 158, 207, 222, 239, 261 — вказані ініціали в одному рядку, а прізвище в іншому. Написання ініціалів в одному рядку, а прізвища в іншому не допускається [Додаток Є].