Теорії «індустріального суспілства»

' Ellul J. The Technological Society.

2 Ibid., p. 181.

ніку до абсолюту, а цивілізацію сучасного суспільства пояснює тіль­ки розвитком техніки.

Дж. Гелбрейт виступив зі своєрідним різновидом теорії «індуст­ріального суспільства», яка підсумовувала й розвивала цей науковий напрям JBiH спробував розробити «синтетичну», як він казав, тео­рію, котра б охоплювала всі найважливіші закономірності сучасного капіталізму.

Цю теорію було викладено Гелбрейтом у книжці «Нове індустрі­альне суспільство» (1967), яка стала бестселером на американському книжковому ринку. Автора книги журнал «Форчун» назвав сучас­ним Кейнсом.

Ідея книжки, як писав Гелбрейт у передмові, зародилася на грун­ті попередніх наукових досліджень автора.

Гелбрейт став також відомим як автор теорії «врівноважуючої сили», яку він виклав у праці «Американський капіталізм: концепція врівноважуючої сили» (1952). Суть теорії полягає в тім, що усунен­ня конкуренції внаслідок концентрації капіталу не призводить, про­те, до утворення монополій, оскільки той самий процес породжує нейтралізуючу, «врівноважуючу силу» у вигляді великих об'єднань покупців і постачальників. Як «врівноважуючу силу» Гелбрейт роз­глядає різноманітні кооперативні організації, фермерські об'єднан­ня, профспілки, різні торговельні об'єднання тощо.

Значення цієї «врівноважуючої сили» полягає не лише в тім, що вона перешкоджає утворенню монополій, а й у тім, що вона замінює конкуренцію, котра колись була регулятором ринку. Гелбрейт пи­сав, що конкуренцію, яка панувала ще з часів А. Сміта, «фактично замінено типовим для сучасного часу ринком з невеликою кількістю продавців, яких активно приборкують не конкуренти, а другий бік ринку — сильні покупці"'.

Гелбрейт був упевнений, що відкрив нову силу, завдяки якій капіталізм звільняється і від панування монополій, і від руйнівної сили конкуренції, здобуваючи можливість використати велике ви­робництво і нейтралізувати його негативні наслідки — утворення монополій.

Гелбрейт — представник неоінституціоналізму, котрий, на думку його прихильників, відрізняється від традиційного як соціально-економічними умовами формування, так і постановкою проблеми. Саме так розуміє цю різницю американський інституціоналіст А. Гручі. «Веблен і його безпосередні послідовники, — писав Гру-чі, — були, по суті, представниками теорії індустріальної економіки, яка щойно народжувалась. Неоінституціоналізм — це економічна.

1 Gelbraith John К. American Capitalism. The Concept of Countervailing Power. — Boston, 1958.-P. 119−120.

теорія індустріальної економіки, яка не тільки розвинулась, а й пе­ретворюється тепер на суспільство масового споживання. Різниця між старим інституціоналізмом Веблена і неоінституціоналізмом Гелбрейта, Мюдраля, Колма, Лоува і Перру є, власне, різницею між 20-ми і 60-ми роками"'.

До цього слід, очевидно, додати, що критичний інституціоналізм Веблена замінено нині на апологетичний неоінституціоналізм. У працях неоінституціоналістів капіталізм розглядається як «суспільс­тво достатку», «суспільство масового споживання», «суспільство за­гального благоденства» тощо. Саме таким зображує його і Гелбрейт. У книжці «Суспільство достатку» (1958) він робить висновок, що проблему виробництва завдяки застосуванню все складнішої і все досконалішої техніки вирішено й залишається вирішити лише проб­лему розподілу. Гелбрейт критично ставиться до чинної системи розподілу і сподівається реформувати її, розширюючи суспільні по­слуги і збільшуючи добробут. Він пропонує вдосконалювати систе­му освіти й використовувати наявні ресурси для боротьби з голодом і бідністю.

і У «Новому індустріальному суспільстві» Гелбрейт намагається комплексно розглянути всю економічну систему капіталізму, яку зв’язує з технічним прогресом. Технічний прогрес у нього є сутніс­тю, що саморозвивається, породжує сама себе. Технічний прогрес і організація визначають економічну форму суспільства.].

Гелбрейт виділяє дві форми капіталістичної економіки з погляду рівня техніки, масштабів виробництва і форми організації підпри­ємств — великі корпорації і дрібне виробництво. Дрібне виробницт­во не відіграє значної ролі в сучасній економіці, її основу станов­лять великі корпорації, породжені передовою технікою. Частину економіки, репрезентовану великими корпораціями, Гелбрейт нази­ває «індустріальною системою», котра й визначає суть «нового індустріального суспільства». «…Індустріальна система, — писав він, — це визначальна риса «нового індустріального суспільства"2.

^ Індустріальна система, за Гелбрейтом, у свою чергу, визначаєть­ся високорозвиненою технікою, котра зумовлює всі інші її ознаки:

панування корпорацій у вирішальних сферах економікинеобхід­ність великих капіталовкладеньускладнення умов і зростання ви­трат часу на виконання завдань, що постають перед виробництвом у зв’язку зі збільшенням ролі наукових досліджень і необхідності на­лежних лабораторних випробуваньпідвищення вимог до кваліфіка­ції робітників і керуючих корпораціямиі, нарешті, потреба у лікві­дації ризику для великих корпорацій, котра потребує планування.

' Gruchy A. Contemporari Economic Thought. — Clifton, 1972. — P. 8.

2 ГэлбрейтДж. Новое индустриальное общество. — М., 1969. — С. 45.

В «індустріальному суспільстві» зростає і роль держави, яка му­сить узяти на себе частину витрат для забезпечення технічного про­гресу і зменшення ризику підприємств від його запровадження. Тобто саме техніка визначає всю економічну структуру суспільства.

Гелбрейт виокремлює два рівні розвитку корпорацій: «підприєм­ницьку» і «зрілу». У «підприємницькій корпорації» (20−30-ті pp. XX ст.) господарем і керівником був окремий капіталіст, власник капіталу. Його основною метою була максимізація прибутку. Конт­роль над корпорацією зумовлювався капіталом підприємця, а не йо­го компетентністю. Така корпорація не потребувала планування і державного втручання.

На зміну «підприємницькій корпорації» приходить «зріла корпо­рація». Цей перехід зумовлений технічним прогресом, його вимога­ми. «Зріла корпорація» — це колективна організація, тому приватна власність замінюється «суспільною капіталістичною власністю». На чолі «зрілої корпорації» стоїть не окремий підприємець, а «техност-руктура», до якої переходить влада.

Що розуміє Гелбрейт під «техноструктурою»? Він визначає її, як «союз знань і кваліфікації». Це основний керівний персонал великих корпорацій, який складається із людей, що спеціалізуються на кері­вництві виробництвом, збутом, фінансами, корпоративним плану­ванням, тобто тих, хто приймає рішення. Він підкреслює, що це ке­руючий інтелект — мозок підприємства.Ще група людей (не тільки менеджерів), яка «охоплює всіх, хто володіє спеціальними знання­ми, талантом або досвідом групового прийняття рішень"'. Саме цю групу людей Гелбрейт пропонує назвати «техноструктурою».

Перехід у корпораціях влади до «техноструктури» змінює й мету діяльності корпорацій. Передовсім вона відображає не особистий ін­терес підприємця, а суспільний, керується не максимізацією прибу­тку, а суспільною метою. На перший план «техноструктура» ставить економічне зростання, яке сприяє ефективному функціонуванню корпорації, що відповідає як інтересам суспільства, так і її власним інтересам. Ефективне функціонування корпорації забезпечує висо­кий рівень дивідендів. Отже, має місце узгодження інтересів суспі­льства, корпорацій і індивідів. Але Гелбрейт неправомірно відриває прибуток акціонерів (дивіденди) від решти прибутку корпорації. Неправомірним є й визначення грошових доходів «техноструктури» як заробітної плати, що нібито не заохочує її максимізувати прибу­ток корпорації в цілому.

Важливою рисою «індустріальної системи» Гелбрейт називає планування, яке теж породжується розвитком науки і техніки. Вели­ка корпорація з її складною технікою, значними капіталовкладення;

' ГэлбрейтДж. Назв. тв., с. 113.

ми не може ефективно функціонувати за умов ринкової' стихії. Ри­нок перестав бути надійним регулятором виробництва. Йому на змі­ну приходить планування корпоративної діяльності. Планування має забезпечити здійснення передбачених фірмою, корпорацією резуль­татів і «замінити ціни й ринок, як механізм, що визначає те, яка про­дукція буде виготовлятись, авторитетним рішенням, котре встанов­лює, що буде виготовлятись і споживатись і за якими цінами"'. Якщо раніше Гелбрейт сподівався нейтралізувати монополію і кон­куренцію з допомогою «врівноважуючої сили», то тепер він намага­ється замінити конкуренцію й ринок монополією (великою корпо­рацією) і плануванням. Щоправда, сам Гелбрейт вважає непри­пустимим ототожнення великої корпорації з монополією.

У «індустріальному суспільстві» формується, як зазначає Гелбрейт, нова класова структура. За умов «зрілої корпорації» і панування «тех-ноструктури» нібито зникає конфлікт між багатими і бідними. Йому на зміну приходить новий конфлікт, породжений науково-технічним про­гресом — між «класом освічених» і «неосвічених та малоосвічених». Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освіче­них», складовою частиню якого є «техноструктура». Ця теорія Гелб-рейта, на його власне визнання, мала на меті спростувати марксистське вчення про протилежність інтересів праці та капіталу.

Проте Гелбрейт не міг ігнорувати реальних суперечностей капі­талізму, не міг не бачити бідності, безробіття тощо. І якщо в друго­му виданні «Суспільства достатку» (1969) він називає бідність «пе­режитком», «залишковим явищем», то в книжці «Нове індустріальне суспільство» він заявляє, що ці вади притаманні лише тій частині економіки, що перебуває поза «індустріальною системою», тобто сфері дрібного виробництва. Що ж до «індустріальної системи», то вона керується суспільними інтересами, а відтак не призводить до злиднів, бідності і класових антагонізмів.

Велику роль в «індустріальному суспільстві» Гелбрейт надає державі. Технічний прогрес у нього автоматично зумовлює необхід­ність втручання держави в економічне життя. Він визнає необхід­ність планування на державному рівні, регулювання державного по­питу, перерозподіл національного доходу через систему податків, сприяння розвитку науково-технічного прогресу, освіти, національ­ної оборони. При цьому він підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпо­рації Гелбрейт розглядає як дві незалежні сили, котрі плідно співп­рацюють одна з одною.

У концепції «індустріального суспільства» Гелбрейта почуваю­ться й критичні ноти. Він критикував мілітаризм, гонку озброєнь,.

' ГэлбрейтДж. Назв. тв., с. 61.

пропонуючи навіть націоналізувати корпорації, які виготовляють зброю. Гелбрейт розуміє складність вирішення соціальних проблем у межах «індустріального суспільства». Майбутнє «індустріального суспільства» він зв’язує з діяльністю інтелігенції, яка на противагу «техноструктурі» керуватиметься тільки економічними пріоритета­ми, сприятиме розвитку «естетичних цінностей», спрямуванню «ін­дустріальної системи» на служіння широким соціальним інтересам.

Концепція «постіндустріального суспільства». Загальномето-дологічною основою концепції «постіндустріального суспільства» є (так само, як і концепції «індустріального суспільства») еволюцій­ний підхід до історичного розвитку і принцип технологічного де­термінізму. Щоправда, останній доповнюється іншими принципами. Сам термін «постіндустріалізм» було запроваджено у науковий обіг англійським соціологом А. Пенті ще на початку XX ст. Він дав і йо­го перше визначення: «стан суспільства, яке постане після розвалу індустріалізму». Він пропонував використати цей термін для розду­мів про майбутнє у зв’язку з тим, «що індустріалізм приречено"'.

Як сформована концепція «постіндустріалізм» склався в 70-х pp. і зв’язаний з ім'ям професора соціології Гарвардського університету Данієля Белла. Ще з кінця 50-х pp. він активно пропагував цю кон­цепцію. 1967 року на конференції американських футурологів Белл сформулював завдання соціального прогнозування. А 1970 р. на VII Міжнародному соціологічному конгресі проголосив свою концепція «постіндустріального суспільства». 1973 р. Белл опублікував працю «Настання постіндустріального суспільства», що в ній оприлюднив найновіший удосконалений варіант концепції.

Концепція «постіндустріального суспільства» є своєрідною про­екцією «індустріального суспільства». Спочатку теоретики «постін-дустріалізму» розглядали його тільки як поліпшений варіант «індус­тріалізму», але згодом їхня концепція стала значно критичнішою. Вони почали критикувати «індустріалізм» за недостатність ціннісної орієнтації, за технократизм.

Белл зробив спробу дати, з одного боку, соціальний прогноз роз­витку буржуазного суспільства, а з іншого — утвердити новий кон­цептуальний підхід до цього аналізу, який заперечував би моністич­ну теорію суспільного розвитку К. Маркса. Він визнає велику роль Маркса у розвитку соціології, підкреслює його вплив на соціологів, які займались проблемами перспектив розвитку капіталізму, і навіть заявляє, що «всі ми постмарксисти».

Белл намагається наслідувати марксову логіку соціального аналі­зу і разом з тим виступає категорично проти моністичного підходу до вивчення закономірностей суспільного розвитку, яке у марксист;

' Penty A. Post-industrialism. — London, 1922. — P. 14. 485.

ському вченні визначається діалектичною єдністю продуктивних сил і виробничих відносин. Белл заявляє, що недоліком марксистсь­кого вчення про заміну формацій є те, що концептуальна схема су­спільного розвитку будується навколо осі відносин власності, а для характеристики капіталізму така вісь непридатна. Передовсім тому, що «власність — це юридична фікція"'. Крім Toro. fHa думку Белла, перехід від «індустріального» до «постіндустріального суспільства» зумовлюється вже не стільки матеріальними факторами, скільки со­ціальними інститутами. Він висуває ідею про те, що розвиток будь-якого суспільства відбувається одночасно за кількома «осьовими лі­ніями», які визначають його економічну, політичну і культурну ево-люцікЦЗалежно від вибору «осі» історію суспільства можна розгля­дати По-різному: як еволюцію форм власності, його політичної організації, або культурних традицій. Сам Белл бере за основу схему побудови суспільства навколо «осі виробництва і типів використо­вуваних знань». У визнанні визначальної ролі наукових знань він бачить докорінну різницю між своєю концепцією і поглядами при­бічників «індустріалізму», які всі суспільні зміни виводять лише з прогресу техніки і технології.

Система «постіндустріалізму» у Белла характеризується п’ятьма ознаками: 1) перехід від виробництва товарів до виробництва по­слуг- 2) переважання серед працівників «класу» професійних фахів­ців і техніків- 3) провідна роль теоретичних знань, як основи ново­введень в економіці, політиці і соціальній структурі суспільства;

4) орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих напрямів розвитку технології- 5) прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології». Ці процеси, на думку американського соціолога, уже набирають реальних життєвих форм, тоді як риси традиційного капіталізму поступово зникають.

Теза про «економіку послуг» як одну із визначальних рис «пості­ндустріалізму» не викликає особливих заперечень. Проте варто за­уважити, що характер суспільних відносин не залежить від того, в якій сфері господарства вони мають місце. В основу класового поді­лу суспільства Белл покладає принцип знань і кваліфікації і виділяє відповідно чотири основні класи: фахівці (учені, інженери, економі­сти), техніки і напівфахівці, службовці, робітники, зайняті фізичною працею. Панує в «постіндустріальному суспільстві» — «меритокра-тія» (у Гелбрейта — «техноструктура») — це «нова еліта», яка скла­дається із обдарованих осіб з усіх соціальних верств. Ця еліта стає панівною не лише у виробництві, а й у політиці.

Зміна соціальної структури суспільства змінює і характер супе­речностей. Белл писав: «Якщо для індустріального суспільства є ха­.

' Bell D. The Coming Post-industrial Society. — N.-Y., 1973. — P. 294.

рактерною боротьба між капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві конфлікт проявляється у зітк­ненні між фахівцем і простолюдином в організаціях і в суспільст­ві"1.^Центральна ознака «постіндустріального суспільства», за Бел-лом — це панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як пе­редумову нової організації і структури суспільства. Основними еле­ментами цієї структури стануть університети, наукові інститути, на­уково-дослідні організаці'^Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».

Ясна річ, концепція Белла, як і інші концепції «трансформації капіталізму», спирається на реальні факти, тенденції капіталістично­го розвитку. Проте вона відображає лише поверхові уявлення про ці процеси. Справді, у процесі науково-технічної революції зростає роль науки, попит на кваліфіковану робочу силу, підвищується ква­ліфікація фахівців. Але наука не була і не може бути незалежною від соціальних умов, самодостатньою силою в суспільстві.

Теорія «конвергенції». З теоріями соціальної трансформації капіта­лізму тісно зв’язана теорія конвергенції. Термін «конвергенція» пере­кладається як «наближення», «зближення». У природознавстві він означає виникнення в процесі еволюції у відносно далеких груп органі­змів однакових рис у будові і функціях унаслідок їхньої життєдіяльно­сті за схожих умов навколишнього середовища. Зарубіжні економісти й соціологи застосовували цей термін до аналізу явищ суспільного життя. Вони стверджували, що капіталізм і соціалізм під впливом суча­сного індустріального розвитку набувають спільних рис, зближуються, зливаються в якесь «змішане суспільство». Воно не буде ні капіталіс­тичним, ні соціалістичним, а втілюватиме переваги обох систем.

З обгрунтуванням теорії «конвергенції» у 50-х pp. XX ст. висту­пили економісти й соціологи П. Сорокін (США), Р. Арон (Франція), В. Бакінгем (США). Значного поширення теорія набула у 60-х pp., завдяки працям таких учених, як У. Ростоу (США), Ян Тінберген (Голландія), П. Дракер (США), Дж. Гелбрейт (США) та інші.

Як і розглянуті теорії «індустріального» і «постіндустріального суспільства», теорія «конвергенції» не є якоюсь цільною науковою гіпотезою. Її автори користуються різними аргументами на захист своєї позиції, по-різному описують «змішане» суспільство.

Ідею конвергенції поширювали на всі сфери суспільного життя, але її засадною частиною є економічне й технологічне обгрунтуван­ня конвергенції.

Широкої популярності набув технологічний варіант «конверген­ції» Дж. Гелбрейта. Майбутнє індустріальної системи він зв’язував з.

конвергенцією двох систем. Ніщо, зазначав Гелбрейт, не дає змоги краще заглянути в майбутнє індустріальної системи, ніж встанов­лення факту конвергенції. Злиття двох систем відбувається внаслі­док розвитку однакової технологічної структури виробництва. У праці «Нове індустріальне суспільство» Гелбрейт писав, що «сучас­на індустріальна техніка підпорядковується певному імперативу, який виходить за рамки ідеології». Саме він диктує вимоги суспіль­ству. Відмінності між країнами, що перебувають на вищому щаблі індустріалізації, якими б великими вони не були за номенклатурою, під впливом власних потреб індустріальної техніки і зв’язаної з нею організації виробництва зменшуються дедалі більше.

Неминучість «конвергенції» Гелбрейт пояснював тим, що великі масштаби сучасного виробництва, притаманні розвинутим капіталі­стичним і соціалістичним країнам, потребують «приблизно схожої системи планування і організації». Він наголошує на необхідності державного регулювання економіки.

Отже, Гелбрейт до проблеми «конвергенції» двох систем підхо­дить з погляду розмірів виробництва, його техніко-організаційної сторони і ігнорує відмінності у сферах власності.

Голландський економіст Я. Тінберген процес «конвергенції» уявляв як «сприйняття» певних принципів і «переборення» інших. Майбутнє «конверговане» суспільство не сприйме притаманних со­ціалізмові суспільної власності, централізованого планування (яке має набрати децентралізованого характеру), зрівняльного розподілу тощо. Щодо капіталізму, то тут посилиться планування, зростатиме роль державного сектора і державного регулювання економіки. У результаті наближення системи «Сходу і Заходу» до якоїсь середини виникне, на думку Тінбергена, «змішана система», яка уможливить досягнення суспільного оптимуму.

Французький соціолог Р. Арон визнає наявність спільних рис і для капіталізму і для соціалізму: індустріалізація, урбанізація, роз­виток освіти. Він критикує марксистський формаційний підхід до аналізу суспільного розвитку, заявляє, що він не виправдав себе, що фактом такого розвитку став плюралізм. І капіталістична, і соціаліс­тична економічні системи розвиваються і змінюються. У процесі розвитку відбуваються «спільні для обох систем» зміни. Арон не ставив завдання дати чітке прогнозування майбутнього, хоч і вису­вав ідею плюралізму всесвітнього розвитку, для якого характерним є існування індустріальних суспільств різного типу.

У. Ростоу зіставляє деякі техніко-економічні показники двох сис­тем (норму нагромадження, рівень виробництва і споживання на душу населення) і робить висновок про переваги капіталізму. Що ж.

' ГэлбрейтДж. Новое индустриальное общество, с. 453.

до соціалістичних країн, то, відмовившись від свого суспільно-політичного ладу, вони наблизяться до капіталізму.

М. Дюверже (Франція) майбутнє соціалізму і капіталізму уявляв як систему «демократичного соціалізму», яка утвориться в результа­ті неминучих процесів лібералізації на Сході і соціалізації на Заході. Буде відбуватися мирне автоматичне зближення двох систем.

Для доказу процесів «конвергенції» широко використовувалась проблема зростання впливу держави на економічне життя в капіта­лістичних країнах. Це стало підставою для заяв про те, що соціалізм і капіталізм подібні в тім, що в них здійснюється державний конт­роль над економікою.

В обгрунтуванні теорії «конвергенції» західні вчені зверталися не лише до економічних, а й до загальносоціологічних аспектів, вони поширювали ідеї «конвергенції» на всі сфери суспільного життя. Соціологічна аргументація «конвергенції» полягає у визна­ченні спільних рис двох систем в галузі виховання, освіти, культу­ри, мистецтва, науки. Так, П. Сорокін у праці «Соціологічне і культурне зближення між Сполученими Штатами і Радянським Союзом» підкреслював певну схожість систем виховання й освіти в США і СРСР. Він намагався також встановити схожі тенденції в розвитку соціальних наук і філософії. Ця схожість, на його думку, полягає в тім, що значна частина радянських учених не стоїть нібито на позиціях діалектичного матеріалізму, тоді як значна час­тина американських учених більш схильна до матеріалістичного світогляду.

Яким же уявляли собі західні теоретики майбутнє «конвергова­не» суспільство?

Так, американський економіст В. Бакінгем у праці «Теоретичні економічні системи. Порівняльний аналіз» (1958) зазначає, що в ре­зультаті конвергенції виникне «єдиний загальний економічний лад» на капіталістичній основі. Три з чотирьох визначальних основ капі­талізму будуть включені в нову систему: приватна власність, еконо­мічні стимули і мотив прибутку, ринкова система.' У Р. Арона мож­ливий шлях «синтезу» двох систем — це організація соціалізму на основах капіталістичних принципів. Що ж до капіталізму, то він не створює перешкод розвиткові продуктивних сил і тому заміна капі­талізму соціалізмом не є необхідною.

Я. Тінберген — прихильник «синтезу деяких елементів капіталі­стичної ефективності і соціалістичної рівності».

Французький економіст Ф. Перру писав про створення «всесвіт­ньої економіки», яка б об'єднувала протилежні системи і була б здатною задовольнити потреби всіх людей.

' Bakingliam W.S. Theoretical Economic Sistems. A Comparative Analisis. -N.-Y., 1958. — P. 484.

Д. Белл заявляв, що СРСР і США схожі як індустріальні суспіль­ства, а вимоги науково-технічної революції зумовлюють їх «конвер­генцію» у вигляді «нового типу централізовано-децентралізованої ринково-планової системи"'.

Різні варіанти і відтінки теорії «конвергенції» не дають підстав твердити про їх суттєві відмінності. Пропагуючи зближення соціалі­зму і капіталізму, більшість теоретиків «конвергенції» насправді ма­ли на увазі поглинання соціалізму капіталізмом. Абсолютно відвер­то про це писав професор Колумбійського університету, помічник з питань національної безпеки при президенті Дж. Картері 3. Бжезин-ський. У праці «Політичні системи США і СРСР» (1964), написаній разом із соціологом С. Хантингтоном, автори констатували процес зближення СРСР і США.

Але разом з тим вони підкреслювали, що цей процес виявиться насправді у збереженні принципово важливих аспектів капіталісти­чної системи і відмиранні ознак соціалізму, зокрема комуністичної партії і її монополії на владу. «Таким чином, — робили висновок ав­тори, — за ближчого розгляду виявляється разюча обставина —?' більшість теорій так званої «конвергенції» в дійсності постулюють не «конвергенцію», а поглинання протилежної системи"2.

Як відомо, марксистська література не просто критично оціню"* вала теорію «конвергенції», а називала її «міфом» і бачила її при?* значення у спробах захистити капіталізм і спростувати досягнення соціалізму. Арбітром у вирішенні цієї проблеми стала практика. І не випадково 3. Бжезинський у праці «Холодна війна і її наслідки» пи­сав: «Замість теорії „конвергенції“ двох конкуруючих систем, що її колись вихваляли, реальність виявилась однобічною конверсією».

Проте «конвергенція» справді буде відбуватися на шляху розвит­ку демократичних режимів в ім'я миру на землі.