Фази запровадження валюти Євро. 
Причини створення ЄС

Реферат на тему:

Фази запровадження валюти Євро. Причини створення ЄС.

Створюючи графік переходу до Європейського валютного союзу, Європейська Комісія розробила детальнішу періодизацію цього процесу, ніж було встановлено Маастрихтським договором. Нереалізовану частину другого етапу, а також третій етап було поділено на три конкретніші фази «А», «Б» і «В» .

Фаза «А»: підготовка до Європейського валютного союзу (травень 1998 — 31 грудня 1998 р.). У цей період Європейська Рада визначила перелік країн, що задовольняють критерії конвергенції до ЄВС. Водночас було здійснено певні підготовчі заходи:

• визначено й оголошено фіксовані ставки обмінних курсів національних валют країн — членів ЄВС щодо евро;

• створено Європейський центральний банк і Європейську систему центральних банків;

• розпочато виробництво банкнот і монет, деномінованих у евро;

• прийнято необхідну юридичну базу для створення ЄВС;

• створено національну систему органів кожної країни-члена для керівництва переходом до нової валюти;

• доручено банкам та іншим фінансовим установам розробити детальні плани переходу на валюту евро.

Фаза «Б»: початок існування Європейського валютного союзу (1 січня 1999р. — 31 грудня 2001 p.). Основним досягненням цієї фази стало запровадження нової валюти евро у безготівкових розрахунках. Цей період збігається з початком третього, останнього етапу створення ЄВС і передбачає такі заходи:

• остаточну фіксацію обмінних курсів національних валют щодо евро;

• початок здійснення єдиної кредитно-грошової і валютної політики у межах ЄВС;

• передачу повноважень щодо здійснення валютної політики Європейському центральному банку;

• повний перехід Європейської системи центральних банків на здійснення валютних операцій у евро;

• випуск державних боргових зобов’язань у евро;

• встановлення в усіх країнах ЄВС однакових відсоткових ставок;

• початок функціонування платіжної системи TARGET (Транс-європейської автоматизованої системи розрахунків у режимі реального часу).

Фаза «В»: остаточний перехід до єдиної валюти евро (1 січня 2002 р. — липень 2002р.). День 1 січня 2002 року ще називають «E-day» — днем, коли евро стала єдиною законною валютою на території Європейського валютного союзу. У цьому зв’язку передбачалося:

• січень — червень 2000 р. — випуск в обіг готівкових банкнот і монет евро, подвійне функціонування в обігу національних валют і евро;

• з 1 липня 2002 р. — припинення обігу і знищення національних валют країн — членів ЄВС;

• остаточний перехід банків і фінансових установ на єдину валюту і конвертація в евро всіх платіжних засобів;

• початок використання державними установами, приватними фірмами і громадянами виключно валюти евро.

Виникнення європейського валютного союзу і запровадження єдиної валюти Євро О 1 січня 1999 р. почався третій етап валютної інтеграції в межах ЄС і була запроваджена єдина європейська валюта евро.

Згідно з результатами Брюссельського саміту 1998 року до євро-зони увійшли 11 країн ЄС: Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія і Франція. Національні валюти цих країн були котировані в евро за офіційним обмінним курсом на 1 січня 1999 р.

1 евро = 40,3399 бельгійського франка 1,95 583 німецької марки 166,386 іспанської песети 6,55 957 французького франка 0,787 564 ірландського фунта 1936,27 італійської ліри 40,3399 люксембурзького франка 2,20 371 голландського гульдена 13,7603 австрійського шилінга 200,482 португальського ескудо 5,94 573 фінської марки.

1 січня 2000 р. до Європейського валютного союзу приєдналась Греція. Курс грецької драхми до евро було встановлено на рівні 340,75 грецької драхми.

Ці конверсійні курси евро залишалися незмінними до 1 січня 2002 р. Курс евро до валют інших країн, у тому числі до долара США, не є фіксованим і визначається ринковими механізмами на світових валютних біржах.

З 1 січня 1999 р. припинила своє існування європейська розрахункова грошова одиниця ЕКЮ (код за ISO XEU/954), яку було замінено на евро у співвідношенні 1:1.

Валюта евро отримала свій логотип і код за ISO (International Standart Organization) — EUR/978.

З появою евро до світових базових міжбанківських відсоткових ставок* додається ставка EURIBOR (Euro Interbank Offered Rate). Дизайн євромонет і євробанкнот було затверджено у 1996 р. на Дублінському саміті Європейської Ради. Передбачається, що монети евро виготовлятимуть у різних державах, кожна з яких розміщуватиме на зворотному боці зображення за власним вибором. На євробанкнотах передбачалося розміщувати графічні зображення архітектурних споруд країн ЄС, серед яких переважатимуть мости та арки — символи дружби і єднання народів.

Обсяг першого випуску валюти евро становив 75 млрд, з них 45 млрд евро надійшло на рахунки німецького бундесбанку.

До 1 січня 2002 р. планувалося надрукувати 12 млрд євробанкнот і викарбувати 70 млрд євромонет.

Причини створення європейського валютного союзу Створення ЄВС є об'єктивним наслідком розвитку інтеграційних процесів на Європейському континенті. Проте існували й інші обставини, які викликали створення ЄВС і необхідність запровадження єдиної валюти.

1. Високі витрати обміну національних валют, які становили 0,1% у великих міжбанківських операціях, 2−3% при переказах між підприємствами і 5~25% при обміні банкнот, загалом 0,3% ВВП ЄС. (Підраховано, що якщо турист, який подорожуватиме всіма країнами ЄС, обмінюватиме 1 тис. марок на валюту кожної з країн, то наприкінці подорожі від неї залишиться лише половина.).

2. Посилення взаємозалежності держав — членів ЄС.

3. Єдність географічних умов, спільність історичних, релігійних, культурних і торговельних традицій.

4. Необхідність здійснення єдиної макроекономічної політики та економічних реформ у країнах ЄС в однакові терміни.

5. Розвиток інформаційних технологій, комунікацій і транспорту, що прискорює зближення всіх країн світу і країн Західної Європи зокрема.

6. Поступова втрата Європейським Союзом конкурентних позицій на світовому ринку внаслідок високої вартості робочої сили та нижчого рівня розвитку технологічних і наукових досліджень порівняно з США і Японією.

7. Збільшення дефіциту державного боргу, погіршення стану державних фінансів, посилення структурного безробіття в ЄС.

8. Посилення залежності Західної Європи від позицій американського долара і японської єни, а також коливань світової валютно-фінансової системи.

Економічні і фінансові параметри європейського валютного союзу

Європейський валютний союз — найбільший у світі єдиний ринок, який об'єднує близько 316 млн чол. За чисельністю населення ЄВС на 8% переважає США і в 2,3 разу — Японію.

Ресурси робочої сили ЄВС становлять близько 130 млн чол., що на 5₇ % менше, ніж у США. Частка трудових ресурсів у складі.

населення становить близько 45%. За цим показником ЄВС поступається США (50%) і Японії (55%). Така ситуація пояснюється старінням населення в Європі і великою кількістю соціальних програм і гарантій.

У ЄВС також високий рівень структурного безробіття, яке становить близько 10% (у США — 4%, Японії - 5%).

Європейський валютний союз — друга у світі економічна система за розміром ВВП. У 1999 р. розмір ВВП у ЄВС становив 5,8 трлн евро, що на 24% нижче, ніж ВВП США, і на 74% вище, ніж ВВП Японії. Передбачається, що згодом на європростір припадатиме 19% всесвітнього ВВП.

Європейський валютний союз порівняно відкрита економічна система. У 2000 р. експорт країн єврозони становив 251,9 млн евро, а імпорт — 326,9 млн евро. Частка ЄВС у світовому експорті становить близько 19% (частка США — 14,5%, Японії - 8,5%). Передбачається, що ЄВС належатиме 18,6% світової торгівлі.

Частка ЄВС у світових золотовалютних резервах максимальна у світі і становить 16% (Японія на другому місці, її частка становить 14%, США — 4%).

Однак економічний розвиток регіонів ЄВС не є рівномірним. Загалом у ЄЄ налічується понад 40 несприятливих районів. Це окремі департаменти Франції, південь Італії, острови Сардинія і Сицилія, більша частина Іспанії, а також Греція, Ірландія і Португалія. Рівень життя в найбідніших районах ЄВС у 2,5 разу нижчий, ніж у найбільш розвинених. У найменш розвинених економічних регіонах ЄВС створення відкритого ринку і посилення конкуренції може спричинити банкрутства, розорення, посилення безробіття.

Макроекономічні показники західноєвропейських країн у 1999 р. наведено в табл. 3. Згідно з даними, найбільший обсяг ВВП було вироблено в Німеччині (2260,4 млрд дол.), а також у Франції (1464,9 млрд дол.) і Італії (1236,9 млрд дол.). Найнижчі показники загального обсягу ВВП мають Ірландія (98,1 млрд дол.) і Португалія (116,7 млрд дол.).

Найкращі показники темпів інфляції спостерігались в Австрії (1,0%) і Франції (1,1%). Найвища інфляція була в Португалії (2,7%) та Ірландії (2,6%).

Критерії вступу до Європейського Валютного Союзу У Маастрихтському договорі від 7 лютого 1992 р. було узгоджено і затверджено обов’язкові умови приєднання до валютного союзу країн — членів ЄС. Вони дістали назву критеріїв конвергенції.

Мета встановлення критеріїв конвергенції полягала в усуненні відмінностей та досягненні зближення національних економік кра-їн — членів союзу.

Критерії приєднання до ЄВС:

• цінова стабільність — рівень інфляції в країні-кандидаті не повинен перевищувати більш ніж на 1,5% середній рівень.

інфляції в трьох країнах ЄС з найменшими інфляційними показниками;

• стабільність державних фінансів — річний дефіцит державного бюджету не може перевищувати 3% валового внутрішнього продукту. Рівень державного боргу не перевищує 60% річного ВВП;

• рівень процентних ставок за довгостроковими кредитами не повинен перевищувати 2% рівня, що існує в трьох країнах ЄС з найкращими результатами;

• обмінний курс валют не повинен виходити за межі встановленого в ЄС діапазону коливань обмінних курсів. Девальвації забороняються щонайменше протягом двох років.

За контрольний було прийнято 1997 р.

У табл. 4 наведено стан виконання країнами ЄС критеріїв конвергенції.

Найлегше країнам-кандидатам було виконати критерії щодо інфляції і процентних ставок. Країнами ЄС з найнижчими темпами інфляції у 1997 р. стали Франція, Австрія, Фінляндія та Ірландія (1,2%). Недалеко від них була Німеччина (1,5%).

Трьома країнами з найкращими результатами щодо рівня процентних ставок були Франція, Нідерланди (5,5%) і Німеччина (5,6%).

Найважче для країн-кандидатів до вступу в ЄВС було виконати критерії конвергенції щодо рівня бюджетного дефіциту. У 1997 р. найменший бюджетний дефіцит був у Фінляндії (-0,9% від ВВП), Швеції (-1,4% від ВВП) і Великобританії (-1,9 від ВВП). Показники державних фінансів Люксембургу, Ірландії та Данії свідчать про профіцит бюджету цих країн у 1997 р.

Країною, якій не вдалося виконати жодного критерію конвергенції, стала Греція. На цій підставі її вступ до ЄВС було відкладено до 1 січня 2001 р.

У липні 2000 р. було визнано, що економічна ситуація в Греції відповідає критеріям конвергенції до ЄВС. 1 січня 2001 р. Греція набула членство в Європейському валютному союзі, на її території почала функціонувати єдина валюта евро (у безготівковій формі).

Список використаної літератури.

1. 1.Авдокушкин Е. Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. — М.: Маркетинг, 2000.

2. 2.Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч. для студ. вузів. — К.: Знання, 1999.

3. 3.Весь мир: энцикл. справ. — Минск: Литература, 1998.

4. 4.Дахно І. І. Міжнародне економічне право: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2000.

5. 5.Дахно І. І. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2001.

6. 6.Евстигнеев В. Р. Валютно-финансовая интеграция в ЕС и СНГ: Сравнительный систематизированный анализ. — М.: Наука, 1997.

7. 7.Економіка зарубіжних країн: Підруч. / А. С. Філіпенко, В. А. Вергун, І. В. Бураківський та ін. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 1998.

8. 8.Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. — М.: Междунар. отношения, 2000.

9. 9.Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л. Н. Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 2000.

10. 10.Международные экономические отношения / Под общ. ред. В. Е. Ры-балкина. — М., 1998.

11. 11.Миклашевская Н. А., Холопов А. В. Международная экономика: Учебник. — М.: Изд-во МГУДело и сервис, 1998.

12. 12.Мировая экономика / Под ред. В. К. Ломакина. — М.: АНКИЛ, 1998.

13. 13.Мировая экономика: Учебник / Под ред. А. С. Булатова. — М., 1999.

14. 14.Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. для студ. вузів / В. В. Козик та ін.- Львів: Львівська політехніка, 1999.

15. 15.Овчинников Г. П. Международная экономика: Учеб. пособие. — 2-е изд., испр. и доп. — СПб.: Изд-во В. А. Михайлова, 1999.