Виховання і навчання у Давній Греції та Римі

Виховання і навчання у Давній Греції та Римі.

У Давній Греції, що складалося з невеликих рабовласницьких міст-держав, найоригінальні ня існувала в Спарті - головному місті Лаконії і в Афінах — головному місті Аттики. Спільним в обох системах було те, що вони призначалися для виховання заможного повноправного населення в дусі зневажливого ставлення до фізичної праці й до людей праці (неповноправного населення і рабів).

У Спарті виховання мало військово-фізичний характер. Його головним завданням була підготовка мужнього, фізич­но розвиненого, здорового, загартованого й витривалого воїна — захисника земельної аристократії. Виховання було державним і суворо контролювалося з перших днів народ­ження дитини: новонароджених оглядали у спеціальному місці (лосха) і повертали батькам лише здорових дітей. З се­ми років хлопчиків, які до цього жили вдома, віддавали у державні навчально-виховні заклади (агели), в яких вони пе­ребували до 18 років під наглядом вихователів-педономів. В агелах вихованців привчали зносити голод, холод і спеку. Вони спали на земляній підлозі на твердій підстилці, отри­мували на рік тільки один плащ, погано харчувалися. Май­же весь час їх тренували в бігу, стрибках, метанні списа та диска, у боротьбі, а на дозвіллі вони розважалися військо­вими іграми, вчилися співати і грати на музичних інстру­ментах. Вихованці брали участь у нічних облавах на рабів (криптіях). З 15-річного віку юнаки мали право носити зброю і брали участь у криптіях. Після кожного року нав­чання проводилися публічні випробування — агони.

Розумовому вихованню дітей і молоді в Спарті приді­лялося мало уваги. Усі зусилля були спрямовані на вихо­вання беззаперечного послуху, витривалості та вміння до­лати труднощі й незгоди. Дорослі, які відвідували агели, проводили з вихованцями бесіди про державні закони і по­рядки, про стійкість і мужність їхніх предків, моральні якості спартіатів.

Юнаків 18−20 років об'єднували в групи ефебів, у яких вони відбували військову службу. Дівчата також проходили військово-фізичну підготовку, щоб разом з до­рослими жінками під час воєнних походів чоловіків три­мати в покорі рабів і охороняти місто-державу.

Рабів у Спарті, як і в усій Давній Греції, вважали *зна-1 ряддям, що вміє говорити". Вони були позбавлені всіх прав, у тому числі й на освіту.

Афінська система виховання дещо відрізнялася від 1 спартанської. Тут виховання мало індивідуальний характер. Афіни прагнули до поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного розвитку. Метою виховав була гармонійно розвинена особистість.

До семи років хлопчики і дівчатка виховувались сім'ї. Відтак хлопчики навчалися в школах, а дівчатка здобували домашнє, сімейне виховання під наглядом матерів або інших жінок. Виховання дівчат було досить обмеженим і замкнутим, вони навіть перебували здебільшого І в окремих частинах житлових приміщень (гінекеях).

Школи були платними, а тому не для всіх доступні. Нав­чання дітей із заможних родин полягало у поєднанні ро­зумового, фізичного, морального і естетичного вихованнятрудового виховання дітей не існувало, оскільки фізичнї праця вважалась обов’язковою тільки для рабів.

Хлопчики 7−14 років навчалися у приватних школах граматистів і кіфаристів. Заняття проводили вчителі, яких називали дидаскалами (від гр. «дидаско» — навчаю). Уч­нів до школи та додому супроводжували раби — педаго­ги. У школах граматистів навчали писати, читати та лі­читиписали на воскових дощечках паличкою (стилем), | лічили на пальцях, камінцях і рахівницях. У школах кі­фаристів (музики) учнів, крім елементарної грамоти, вчи­ли співати, грати на музичних інструментах, декламува­ти уривки з «Одіссеї», «Еллади» та інших художніх творів.

У школі палестрі (школі боротьби) під керівництвом учителів-педотрибів підлітки та юнаки 14−15 років нав­чалися п’ятиборства (біг, стрибки, боротьба, метання диска і списа), а також плавання.

Юнаки 17−18 років з родин найзаможніших аристо­кратів виховувались у гімнасіях (гімназіях), в яких вони вивчали філософію, політику, літературу та займалися гімнастикою. Юнаки 18−20 років готувалися до вій­ськової служби (вивчали зброю, морську справу, фортифі­кацію, військові статути, закони держави).

З IV ст. до н.е. (з часу походів Александра Македонсь­кого) до І ст. н.е. грецька культура поширилася на вели­чезній території. Цей період грецької історії називають епохою еллінізму. Нові умови життя справили величезний вплив на виховання і навчання. Освіта стає громадською справою, особливе службове становище посідає вчитель. Шкільні будівлі утримують правителі й багаті меценати. У школах починають вчитися й дівчата. З’являються сис­тематичні навчальні плани. АлександрійськІ вчені вста­новлюють новий зміст освіти, тобто завершений на певно­му рівні. Кожен учень мав певне місце в школі, а кращих з них преміювали. Змінилися й методи навчання, з’я­вляється письмове приладдя і практика записування лек­цій. Створюються підручники та правила термінології. Ви­ховне значення мали свята, дні спогадів про визначні події, екскурсії до місць видатних подій.

Система освіти в цей час складалася з таких ланок: елементарна школа грамоти (7−12 років), граматична школа (12−15 років), гімнасії (15−18 років), ефебії (18- 19 років), філософська школа (20−22 роки).

Грецька школа еллінського періоду стала зразком для середньовічної Європи, адже цей тип виховання був за­гальним, не прив’язаним до певного державного ладу, кас­ти, класу.