Державний контроль

Міністерство освіти і науки України Маріупольський державний гуманітарний університет Факультет заочного навчання Кафедра конституційного, адміністративного та міжнародного права

Контрольна робота

з дисципліни «Державний контроль в сфері виконавчої влади»

Варіант № 2

Студента 5 курсу

Група ПР. — 04

Дідаш О.О.

Маріуполь 2008 р.

Тема. Державний контроль у сфері державного управління

Питання 1. Поняття та сутність державного контролю Державний контроль є важливою ознакою змісту державного управління. Контроль явище багатогранне і багатопланове. Залежно від того, на якому рівні та стосовно чого розглядається, контроль може бути охарактеризований як форма чи вид діяльності, як принцип, як функція.

Діяльності по забезпеченню законності надається державно-правовий характер, а органи, що її здійснюють (органи виконавчої влади, міліція, прокуратура, різні державні інспекції, служби, суди, деякі громадські утворення та ін.), наділяються юридично-владними повноваженнями. Такого роду діяльність вважають способами забезпечення законності. Кожний з цих способів має притаманні тільки йому риси, закріплені відповідними нормативними актами, та реалізується за допомогою спеціальних методів. Разом з тим ці способи пов’язані між собою єдністю мети — забезпечити суворе додержання вимог законності і дисципліни усіма суб'єктами державного управління.

Забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні досягається в процесі повсякденної діяльності державних органів і знаходить своє зовнішнє відображення в припиненні порушень законів і дисципліни; здійсненні заходів щодо ліквідації причин і умов, які їх породжують; відновленні порушених прав і законних інтересів громадян, громадських організацій; притягненні до відповідальності і покарання осіб, винних у порушенні законності і дисципліни; створенні атмосфери невідворотності покарання за порушення вимог законності і дисципліни; вихованні працівників апарату управління в дусі суворого додержання існуючих правил. Цим забезпечується додержання законності кожною ланкою державного управління, кожним службовцем з метою організації їх чіткої роботи, підтримання державної дисципліни, а також охорони і захисту прав і свобод громадян, інтересів юридичних осіб у повсякденній діяльності апарату управління.

Контроль — основний спосіб забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні, один із найважливіших елементів державного управління. Без організації та здійснення контролю неможлива належна робота державного апарату, інших підконтрольних державних структур. Контроль також є одним з основних дисциплінуючих чинників поведінки громадян. У державному управлінні контроль поширюється на всі сфери: народне господарство, соціально-культурну, адміністративно-політичну діяльність, міжгалузеве державне управління. Сама контрольна діяльність здійснюється шляхом перевірок, планових і позапланових ревізій, обстежень, витребування звітів, проведення рейдів, оглядів та ін.

Деякі вчені дотримуються думки, що контроль і нагляд це — різні поняття, інші серед них О.Ф. Андрійко вважають, що контроль — це родове поняття, а нагляд — похідне від нього, яке має свої характерні ознаки, до яких, зокрема, відносяться:

а) перевірка дотримання правових норм, спеціальних правил, здійснюється на об'єктах, що знаходяться під адміністративним наглядом;

б) організаційна не підпорядкованість об'єктів органам, що здійснюють адміністративний нагляд.

Сутність державного контролю неможливо уяснити без характеристики його видів. Залежно від критеріїв класифікації виділяють:

— обсягу контролю та характеру контрольних повноважень: загальний та спеціальний;

— часу проведення: попередній, поточний (оперативний) і наступний;

— організаційних взаємозв'язків контролюючого і підконтрольного об'єкту: зовнішній (парламентський, президентський, судовий) і внутрішній,

— за обсягом спостереження, аналізу і перевірки діяльності: загальний і спеціальний;

— організаційної підпорядкованості між контролюючим і підконтрольним: відомчий (галузевий) і підвідомчий.

Парламентський контроль, передбачений Конституцією України, здійснюється Рахунковою палатою, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та постійними і тимчасовими контрольними комісіями, які можуть створюватися при необхідності. Президентський контроль в Україні здійснюється за допомогою спеціального Контрольного управління у складі Адміністрації Президента України.

Державний контроль можна класифікувати в залежності від його змісту чи напрямків здійснення на банківський, податковий, фінансовий, статистичний, контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, контроль за виконанням управлінських рішень та ін.

Необхідно звернути увагу на те, що система органів контролю в Україні є дуже складною. Ці органи мають різну організаційну форму та правове положення в системі органів виконавчої влади.

Провідне місце серед них належить функціональним центральним органам, для яких контроль є основною функцією щодо не підпорядкованих в адміністративному порядку державних органів і організацій.

До системи органів контролю відносяться державні інспекції — спеціальні органи в системі державного управління, що здійснюють підвідомчий контроль, а сфера їх діяльності й владні повноваження поширюються на суб'єкти незалежно від їх відомчої підлеглості.

За допомогою державного контролю, суб'єкт державного управління отримує інформацію про результати діяльності, а також про ті помилки та зміни ситуації, що можуть призвести до невиконання поставлених перед ними завдань чи отримання зовсім інших результатів.

Маючи інформацію про правомірність чи неправомірність діяльності органу чи посадової особи, доцільність її, можна оперативно втрутитися, привести важелі управління у відповідність з умовами, що виникають, та попередити небажаних наслідків.

Також треба зазначити що державний контроль дає можливість не лише коригувати управлінську діяльність, але й допомагає передбачити перспективи подальшого розвитку та досягнення конкретного результату.

Питання 2. Формування та розвиток державного контролю Під впливом процесів, що відбуваються у сфері державного управління, формується певна система контролю. Вона є частиною усієї системи державного контролю в інших сферах і має свої особливості як формування, так і функціонування, обумовлені конкретним змістом контрольної діяльності та органами, що її здійснюють.

Вивчаючи тему побудови системи державного контролю у сфері управління й її правового забезпечення, слід зупинитися на відмінності поняття системи державного контролю від поняття системи органів державного контролю. Адже перше набагато ширше за друге.

Функцію контролю у сфері управління здійснюють у різних обсягах та формах більшість державних органів. Поняття системи контролю у сфері державного управління не вичерпується й не зводиться до системи органів. Воно набагато ширше, оскільки містить і органи й осіб, для яких контроль не є основною діяльністю, а таких органів набагато більше.

Таким чином, система державного контролю складається з державних органів та посадових осіб, що наділені будь-якими контрольними повноваженнями щодо органів державного управління. Разом вони розглядаються як єдина система, що виконує функцію контролю.

На відміну від системи державного контролю система органів державного контролю є вужчим поняттям. Його складають лише державні органи, для яких контроль — основна діяльність з конкретних питань, яка здійснюється глибше й професійніше.

Зрозуміло, такий розподіл є умовним, однак він допомагає повніше окреслити коло суб'єктів, що контролюють органи управління, показати відмінність їх завдань у цій сфері, співвідношення контролю, який здійснюється в процесі загальної діяльності, з контролем спеціальних, функціональних органів контролю, місце і роль останніх, лінії взаємодії і контактів учасників контролю.

Функція контролю, що її здійснюють державні органи загальної компетенції, має й більш загальний характер, не конкретизований здебільшого і механізм її виконання у юридичних актах.

Для цього налагоджуються певні організаційні зв’язки, здійснюються координаційні заходи для практичного узгодження дій з метою підвищення дієвості контролю.

Так, наприклад, податкові інспекції на рівні районних та обласних державних органів координують з ними свою роботу з питань контролю за дотриманням податкового законодавства.

Побудова Української держави орієнтується на нові принципи діяльності органів виконавчої влади, а відповідно й підходи до завдань, функцій державних органів, їх структури. У зв’язку з цим постало питання про призначення державного контролю як функції управління, зміну компетенції державних органів контролю.

Умови розвитку держави та її впливу на суспільство потребують адекватних підходів до системи державного контролю та її законодавчого забезпечення. Необхідність існування такої системи пояснюється тим, що з переходом до нових політичних і економічних засад нашого суспільства не стало менше недоліків у сфері державного управління, а управлінські рішення, які прийняті навіть вищими органами виконавчої влади, не є такими вже й бездоганними.

Виходячи з досвіду інших країн, неважко передбачити, що суб'єкти як приватної, так і державної власності у своїй господарській діяльності будуть орієнтуватися на прибуток, дбати про свої інтереси, які не завжди співпадатимуть з інтересами держави та суспільства.

Хоч робляться лише перші кроки, проте прикладів порушення законодавства, умисного приховування прибутків, невідповідності управлінських дій новим умовам та негативних наслідків господарювання вже достатньо.

До них можна віднести й монополізацію виробництва окремих груп товарів чи послуг, що дає змогу диктувати умови споживачам чи користувачам, і намагання ухилитися від податків.

Тому й в умовах розвитку демократії, об'єктивною реальністю залишається державний контроль.

Питання 3. Принципи державного контролю Побудова контрольних систем та їх діяльність здійснюється на основі певних принципів. Розглядаючи контроль як важливу функцію державного управління, при побудові системи контролю та його здійсненні слід виходити із загальних принципів державного управління.

Разом з тим як самостійна функція органів контролю, специфіка якої дає змогу виділити її з числа інших функцій управління, вона керується властивими їй принципами, що доповнюють, конкретизують загальні принципи управління.

Державному контролю притаманні свої принципи. До них належать:

1) універсальність (це означає, що контроль має охоплювати всі ділянки державного, господарського та соціально-культурного будівництва);

2) систематичність (проводиться не одноразово, час від часу, а за певною схемою, постійно);

3) безсторонність (досягається шляхом покладення завдань контролю на осіб, які не зацікавлені в його результатах);

4) реальність (забезпечується наявністю необхідних кваліфікованих кадрів контролерів);

5) дійовість, оперативність, результативність (припускають швидке проведення контрольних дій контролюючим органом у разі одержання повідомлень про порушення, запобігання правопорушенням і причинам, що їм сприяли, своєчасне вжиття заходів щодо їх усунення, притягнення у відповідних випадках винних до відповідальності);

6) гласність (дає можливість, а у деяких випадках і стає обов’язком доведення результатів контролю до відома громадськості або правоохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю).

Універсальність контролю дає змогу реально оцінити ситуацію, що склалася у сфері управлінської діяльності тієї чи іншої галузі, поставити її із завданнями і визначити потребу втручання з боку відповідних державних органів.

Принцип об'єктивності контролю передбачає аналіз реальних фактів та всебічність їх розгляду. Будь-яке управлінське рішення несе в собі елемент суб'єктивності, однак воно має базуватися на об'єктивних, реальних фактах. Так і контрольна діяльність має ґрунтуватися на дійсності, реальності, конкретності фактів.

Дієвість контролю полягає в реальних наслідках виявлення порушення чинного законодавства, прийнятих норм і правил. На ньому покладено обов’язок не лише виявити допущені порушення, але й глибоко їх проаналізувати, зробити висновки щодо можливих наслідків, дати хід державному механізму захисту.

Принцип дієвості контролю покладено в основу реагування органів контролю, усієї системи контролю шляхом вжиття відповідних заходів самостійно або передачі результатів і висновків вповноваженим органам для прийняття рішень.

Принцип гласності в діяльності органів контролю посідає важливе місце за своїм впливом і результативністю. Широке висвітлення напрямків діяльності органів державного управління щодо виведення країни із кризи, відповідність існуючої правової бази відносинам, що складаються в сфері управління, створення державних програм і виконання їх, дії органів управління різних рівнів та службових осіб спрямовано на ефективність управління.

Державний контроль, що ґрунтується на широкій гласності про випадки безгосподарності, порушення інтересів людини, зловживання службовим становищем, бездіяльності органів управління, сприятиме оперативному усуненню наявних недоліків.

Демократизація і гласність стали орієнтирами подальшого розвитку українського суспільства. Вони передбачають відкритість у діяльності державних органів, широку інформованість про прийняті рішення та їх виконання, надання громадянам, колективам і організаціям реальних гарантій щодо забезпечення їх інтересів. Все це не означає, що дотримання гласності контролю веде до того, що він відразу стає ефективним інструментом демократизації управління.

Принцип гласності контролю передбачає не лише виявлення недоліків та обов’язкове покарання, а й постановку актуальних проблем, обговорення проектів управлінських рішень, підготовку громадської думки.

При здійсненні контролю необхідно дотримуватися принципу систематичності, регулярності щодо його проведення. Це вносить певний порядок і дисципліну в роботу як того, кого контролюють, так і того, хто контролює.

До того ж систематичний контроль дає змогу краще орієнтуватися в конкретній галузі управління та постійно аналізувати стан справ, а також виявляти недоліки в управлінській діяльності, відшукувати резерви чи попереджувати непередбачені наслідки.

Створюючи сильну, дієздатну державу, не слід забувати про її основне призначення — надійно захищати інтереси та права людини.

Для цього необхідно сформувати відповідний механізм, який створював би умови реалізації, засоби захисту цих прав та сприяв подальшому їх здійсненню.

Однією із гарантій такого служіння інтересам людини в сфері управління може бути контроль.

Питання 4. Види державного контролю З урахуванням різноманітності змісту державного управління відбувається формування окремих видів контролю. Залежно від критерію, який є визначальним при класифікації на види, виділяють внутрішній і зовнішній контроль, відомчий (галузевий) і підвідомчий, загальний і спеціальний.

Система внутрішнього контролю складається із відомчого (галузевого) та підвідомчого контролю, які перебувають у безпосередній залежності від співвідношення централізації й децентралізації у сфері державного управління. Ці види контролю тісно переплітаються й при взаємодії дають можливість отримати об'єктивну інформацію, всебічно проаналізувати стан справ та попередити негативні наслідки.

Тісне поєднання цих видів контролю не є підставою для їх ототожнення. Між ними існують суттєві відмінності. Вони стосуються різних сторін контрольної діяльності й самого характеру контролю Так, для галузевого контролю характерною є організаційна підпорядкованість того, хто контролює, з тим, кого контролюють. При надвідомчому контролі така залежність відсутня. Відмінність цих видів контролю полягає й у різних правових формах реалізації контролюючих повноважень і2 правових методів впливу, та й обсязі їх здійснення. Якщо відомчий контроль є суто внутрішнім і може стосуватися різних сторін діяльності підпорядкованого суб'єкту, то надвідомчий контроль, як правило, торкається конкретної функції чи певної сторони управлінської діяльності.

За правовими наслідками галузевий та надвідомчий контроль також мають свої відмінності. Якщо галузевий може обмежуватися заходами адміністративно-організаційного впливу, то при надвідомчому контролі контролюючий орган може вдаватися до примусових заходів, або ж звертатися з поданням результатів контролю у відповідні державні органи, які уповноважені застосовувати відповідні заходи впливу.

В Україні побудова системи контролю у сфері, державного управління відбувається шляхом розвитку складних і розгалужених систем надвідомчого контролю.

Правовою основою надвідомчого контролю с Конституція України та законодавчі акти, що виділяють функцію контролю як один із основних видів діяльності державних органів.

Слід зазначити, що в основу класифікації видів контролю можуть бути покладені різні критерії. І якщо ми розглядали галузевий та надвідомчий контроль, керуючись характером взаємовідносин між суб'єктом контролю й підконтрольним об'єктом, то не менш важливо в основу виділення видів контролю покласти зміст контролю чи напрями його здійснення. Відповідно виділяють фінансовий контроль, банківський, податковий, контроль за виконанням управлінських рішень та ін.

Законодавче забезпечення системи контролю та окремих його видів сприяє активізації контрольної діяльності та удосконаленню механізму контролю. У деяких видах контролю він не тільки відпрацьовується, але й починає активно діяти.

Фінансовий контроль здійснюється за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів. На основі ревізій та перевірок робиться глибокий аналіз, який дає можливість подавати пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому. При проведенні фінансового контролю керуються Конституцією України, Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу», актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Важливе місце в сфері державного управління посідає банківський контроль, який здійснює Національний банк України у сфері кредитно-грошових відносин.

Одним із видів державного контролю, який перебуває у стані формування, є контроль за дотриманням антимонопольного законодавства щодо захисту інтересів підприємців га добросовісної конкуренції. Правовим забезпеченням цього виду контролю є Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» та Закон України «Про Антимонопольний комітет України». У відповідність з цими законами приведена вся нормативна база: рішення уряду України, центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини в цій сфері.

Конкретизація функцій такого виду контролю у практичній діяльності може бути зведена до протидії монопольним зазіханням окремих видів виробників, дотримання законів про демонополізацію суб'єктів господарювання, підготовки рекомендацій уряду чи органів законодавчої влади на основі детального аналізу виробничих процесів, контроль за проведенням приватизації й роздержавлення, контроль за дотриманням законодавства про банкрутство, де мова йде про прийняття своєчасних рішень стосовно переорієнтації чи ліквідації збиткових виробництв чи навіть окремих галузей.

Зважаючи на складну ситуацію в сфері економіки України, важливого значення набув митний контроль. Такий вид контролю існує в усіх країнах, але наші умови накладають на нього свої особливості, більш жорсткі підходи до обсягів при вивезенні за межі митної території України та ввезенні на неї товарів та інших предметів.

Окреме місце в системі контролю посідає статистичний контроль, який разом з тим може використовуватися при здійсненні інших видів контрольної діяльності.

Сама система контролю у сфері управління та системи різних видів контролю, що до неї входять, не є статичними, раз і назавжди визначеними за змістом, обсягом, формами й методами. Вони керуються єдиними принципами в своїй роботі. Однак, виходячи з умов та ситуацій, що виникають, змін у пріоритетах державного регулювання, змінюється й система контролю, форми та методи роботи органів, що його здійснюють.

Правове забезпечення системи контролю у сфері державного управління складається з масивів законодавчих актів, що регулюють окремі види контролю. Поки що немає єдиного акту, який би охоплював усі ланки діяльності держави щодо здійснення контрольних повноважень. Такий акт необхідний і ним міг би бути Закон України «Про державний контроль у сфері виконавчої влади». В зміст цього закону слід включити основні принципи і напрями здійснення цієї важливої функції держави. Прийняття його дало б можливість сформувати правові засади цілісного механізму здійснення контролю органами усіх гілок державної влади Слід зауважити, державний контроль що здійснюється всередині системи органів виконавчої влади, є внутрішнім.

Контроль, що його здійснюють інші державні органи стосовно органів виконавчої влади, є зовнішнім. До таких видів контролю належать: парламентський, президентський, судовий контроль, прокурорський нагляд. Для цих видів державного контролю єдиними є мета та об'єкт контролю діяльність органів виконавчої влади. Та перед ними стоять різні завдання й різноманітними є форми та методи контролю, а також наслідки його здійснення.

Питання 5. Стадії державного контролю Контрольна діяльність включає до себе низку послідовних дій, яку можна розділити на три стадії:

— Підготовчу;

— центральну (або аналітичну);

— підсумкову.

В свою чергу вони самі наповнюються конкретними стадіями-діями. На підготовчій стадії:

1) обирається об'єкт контролю;

2) визначається предмет контролю (встановлюється, що саме слід перевірити);

3) встановлюються засоби здійснення контролю;

4) підбираються (призначаються) особи, які здійснюватимуть контроль;

5) складаються плани його проведення.

На центральній (аналітичній) стадії здійснюються збирання і оброблення інформації. Зібрана інформація (часто одержана від різних джерел) аналізується, порівнюється з реальним станом справ на об'єкті, що перевіряється, оскільки інформація, одержана від керівництва такого об'єкта та з інших джерел, часто не збігається.

До підсумкової стадії належать такі дії, як:

1) прийняття рішення за результатами контролю;

2) доведення його до адресата (а в необхідних випадках і до відома громадськості, правоохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю);

3) надання допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об'єкті;

4) контроль за виконанням рішень, прийнятих за підсумками контролю.

Практичне завдання: зробити порівняльно — правовий аналіз формування та розвитку державного контролю в СНД (на прикладі однієї з країн СНД) Мною в приклад було взято Російську федерацію як найближчу та найбільшу країну СНД для того щоб як найширше представити етапи розвитку системи органів контролю в Росії дослідити розвиток контролю у міру розвитку механізму державного управління.

Створення держави або державного утворення веде за собою необхідність в правовому регулюванні суспільних відносин, що виникають з моменту організації держави як системи управління справами суспільства, утворення соціальних класів усередині нього і груп, які через історичний розвиток, волю випадку або інші обставини прийняли на себе це управління. Це характерно для будь-якого типу державного управління, будь то демократія або монархія.

Контроль спочатку виступає як правова форма здійснення функцій держави, тому його формування і розвиток обґрунтовано зв’язується із становленням і розвитком держави. Фактично функція здійснення контролю стає одним з прямих обов’язків держави.

В Російській федерації на різних етапах розвитку її історії, державний апарат вибирав свої специфічні способи здійснення контролю, застосовував різні методи залежно від наявної форми правління, державного устрою і політичного режиму і обумовлювався організацією державного управління і задачами, що стоять перед ним.

Так само можна відзначити, що фахівцями умовно виділяються три етапи в історич0ному розвитку контролю. Кожний наступний етап відрізнявся від попереднього, передусім подальшим вдосконаленням механізмів і підвищенням значення як джерел державного контролю, а також розвитком системи органів державного управління і контролю як їх установчої частини.

На першому етапі виникає встановлення перших, достатньо примітивних видів контролю, а також безсистемне їх застосування без використовування спеціального державного апарату.

Втім, це пояснюється і відсутністю апарату державного управління взагалі. Це, в першу чергу, пов’язано з самим механізмом здійснення державної влади, який в той період знаходився ще на етапі свого зародження і становлення, і не міг повною мірою виконувати ті задачі, які на нього покладаються і очікуються від нього сьогодні. Проте вже у той час було виявлено, що в аспектах життєдіяльності, ефективність держави, його роль і значущість в своїй історичній епосі багато в чому визначаються існуючою в ньому системою державного управління, її силою і ефективністю.

Другий етап в розвитку державного контролю характеризується підвищенням його ролі в державі. Не випадково свого часу відомим російським ученим Н. И. Турінгівим наголошувалося, що «всі системи контролю, існуючі тепер в різних європейських державах, мають свій початок в середніх століттях».

Починають складатися механізми контролю за відомостями, що надаються для цілей розрахунку і сплати податку.

Характеризуючи сучасну систему органів контролю в Російській федерації, досліджуючи етап формування механізмів контролю на якому його здійснення остаточно затвердилося, можна сказати, що обов’язок здійснювати контроль закріпилось за спеціалізованими органами державного управління.

Можна зробити висновок про те, що впорядковування суспільно-політичного життя, здатних кардинально змінити політичну карту світу, внесло деяку стабільність в розвиток Російського державного апарату управління. Як і в основних провідних державах світ в Росії складається єдина стійка система управління, яка не зазнає кардинальних змін в тривалому періоді часу.

Починається етап розвитку, при якому сформувалися риси, характерні для сучасної системи органів контролю як одного з елементів державного управління.

Вказаний етап бере свій початок в XIX в. Його відрізняє впорядкування і удосконалення механізмів державного контролю на основі отриманого історичного досвіду і проведених наукових досліджень в області права. Саме в цей період в різних країнах світу проводилося цілеспрямоване і поступове реформування податкових систем і органів як елемента державного контролю.

Самим показовим на даному етапі стає наступний розвиток інституту державного контролю і його ролі як елемента соціального регулювання.

Формування і розвиток сучасної структури органів податкового контролю в Російській федерації, отже, потрібно досліджувати основні проблеми, з якими зіткнулася Російська Федерація при формуванні власної системи податкового контролю після 1991 року.

Можна зробити висновок про те, що перебудова і поступовий перехід на нові умови господарювання з середини 80-х років об'єктивно викликали відродження вітчизняного оподаткування. Вже в кінці 80-х років робиться серйозна спроба підвищити контроль у всіх областях життя держави.

Наприклад якщо узяти фінансові питання держави то 14 липня 1990 року був прийнятий Закон СРСР «Про податки з підприємств, об'єднань і організацій» — перший уніфікований нормативний акт, що врегулював частину податкових питань в країні. В результаті конфлікту між Президентом СРСР М. Горбачевим і Головою Верховної Ради РРФСР Б. Ельциним на території Росії вводиться особливий «суверенний» режим оподаткування — Верховна Рада РРФСР приймає Закон «Про порядок застосування в 1991 році на території РРФСР Закону СРСР «Про податки з підприємств, об'єднань і організацій», згідно якому для підприємств, що знаходяться під російською, а не союзною юрисдикцією, встановлювався більш сприятливий податковий режим у вигляді зниження податкових ставок і певних податкових пільг. Дане положення стимулювало компанію по переподчинению підприємств і напрям всіх податкових потоків в російський, а не до союзного бюджету.

В грудні 1991 року система контролю Росії в основному була сформована.

Аналіз документів дозволяє зробити висновок, що приблизно в цей час держава фактично виділяє для себе контроль за всіма галузями держави.

В цілому випливає висновок, що на даному етапі розвитку державного контролю в Росії не був врахований передовий світовий досвід в повному об'ємі.

Якщо говорити про вдосконалення нормативного регулювання обов’язків, повноважень і відповідальності органів державного контролю в Російській Федерації те досліджуючи механізм розподіл між органами контролю необхідними повноваженнями, реалізацією ними своїх прав і обов’язків, способи залучення до відповідальності за порушення законодавства, а також перспективи і можливість використовування зарубіжного досвіду в даному питанні.

Хочу відзначити, що в період з 1999 року по теперішній час відбулася кардинальна зміна законодавчої бази, регулюючий права і повноваження органів державного контролю. Права і обов’язки цих органів стали розглядатися в системній зв’язку з правами і обов’язками підконтрольних суб'єктів. Органи державного контролю мають право проводити перевірки в порядку, встановленому законодавством.

На завершення хочу зробити висновок про те, що деякі елементи здійснення заходів контролю в зарубіжних державах могли б з успіхом застосовуватися і в Російській Федерації. Особливо в частині застосування механізму спрощеного і прискореного оскарження дій і рішень контролюючих органів.

Список використаної літератури

1. Коментар до Конституцій України. — К., 2005.

2. Букаренко Д. Н. Адміністративне право: посібник для ву-зів. — Х., 1997.

3. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек-цій. — К., 1998.

4. Муніципальне право. — Львів., 2007.

5. Овсяненко Д. М. Адміністративне право. — К., 2005.

6. Тихомиров Ю. А. Публичное право. —М., 1995.

7. Мятков П. А. Теорія адміністративного права. — Львів, 1999

8. http://pravoznavec.com.ua