Сутність, критерії та показники оцінки фінансового стану підприємства

Управлінський хаос у період трансформації соціально-економічної системи й економічний спад останнього десятиліття, спричинили негативний вплив на стан виробничих потужностей, кадрів і діяльності підприємств у цілому. Найбільш чуттєвий прояв цих наслідків спостерігається у сфері нагромадження й інвестування капіталу, у незадовільному стані інвестиційного клімату. В результаті багато підприємств ряду галузей промисловості, що створюють значну частину доданої вартості (машинобудування, металообробка, хімічна, легка й ін.) уже тривалий час функціонують в умовах, що не забезпечують їм не тільки розширене, але і просте відтворення основних і оборотних фондів.

Передбанкрутний чи банкрутний стан таких підприємств, обтяжений нерозвиненим господарським правом і слабістю судової влади в справі захисту інтересів держави і прав громадян, свавіллям чиновників і корупцією, кримінальними діями нових власників, до яких іноді потрапляють неблагополучні підприємства, — усе це може привести до знищення (варварському демонтажу, здачі в металобрухт) величезних матеріальних цінностей і організованих виробництв, здатних після їхньої санації, чи переспеціалізації чи диверсифікації виконувати свої виробничі й соціальні функції.

Досвід процвітаючих в умовах ринку фірм переконує в тому, що їхній стійкий розвиток залежить від сукупності таких властивостей, як гнучкість і швидкість реакції на зміни в кон’юнктурі ринку, конкурентоздатність продукції і виробництва, інвестиційна активність, висока ліквідність і фінансова стабільність, широке використання інноваційних факторів для саморозвитку.

З огляду на зазначене вище, під економічною стійкістю підприємства, тобто позитивним фінансовим станом підприємства, будемо розуміти комплекс властивостей — організаційної, інноваційної, логістичної, виробничої, фінансово-кредитної діяльності з урахуванням їх взаємовпливу і взаємодії, а також якість продукції, що випускається, і її новаторські властивості, науково-технічну розвиненість матеріальної бази, стабільність усього спектра ресурсного забезпечення, розвиненість кадрового й інтелектуального потенціалу, наявність інноваційного менеджменту.

Іншим визначенням фінансової стійкості являється таке:

Фінансова стійкість — це результат діяльності, який свідчить про забезпеченість підприємства власними фінансовими ресурсами, рівень їх використання, напрями їх розміщення. Вона має тісний зв’язок з ефективністю виробництва, а також із кінцевими результатами діяльності підприємства. [1].

Сьогодні, нажаль, більшість підприємств не можна характеризувати як стабільне та таке, яке має стійкий фінансовий стан. Саме в такий час особливо гостро постає питання аналізу та дослідження фінансового стану підприємства, пошуку нових підходів до цієї проблеми. Фінансовий стан підприємства — це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Отже, фінансовий стан можна характеризувати з позиції його ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності, прибутковості, ділової активності та оборотності.

Фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової перспективи оцінюється показниками ліквідності й платоспроможності. Розрізняють поняття майнової (абсолютної) ліквідності та фінансової (відносної) ліквідності. Майнова (абсолютна) ліквідність означає здатність активу трансформуватись у кошти. Ступінь ліквідності активів визначається тривалістю часу, необхідного для цієї трансформації. [2].

Фінансова ліквідність означає готовність і спроможність підприємства виконувати свої зобов’язання у повному обсязі й у встановлені кредитною угодою строки. Це визначається політикою підприємства щодо збереження ліквідності, основне завдання якої - уникнення неліквідності і неплатоспроможності завдяки пошуку в необхідних обсягах резервів коштів та інших ліквідних активів.

Суттєвою ознакою ліквідності є формальне перевищення (у вартісній оцінці) оборотних активів над короткостроковими пасивами. Водночас варто уникати ситуації збереження залишків коштів та інших резервів високоліквідних активів на довгий термін поза виробничим процесом, бо це призводить до зниження рентабельності виробництва. Про погіршення можливостей ліквідності компанії свідчить збільшення іммобілізації власних обігових коштів та появи неліквідів: простроченої дебіторської заборгованості, векселів одержаних, прострочених тощо. [2].

Платоспроможність підприємства відбиває наявність у нього коштів та їх еквівалентів, достатніх для розрахунків за кредиторською заборгованістю, що потребує негайного погашення. Характерними ознаками платоспроможності підприємства є наявність у нього достатніх коштів на розрахунковому рахунку та відсутність простроченої кредиторської заборгованості. Про неплатоспроможність свідчать такі статті у звітності: «Збитки», «Кредити і позики, не погашені в строк», «Прострочена кредиторська заборгованість», «Векселі видані, прострочені». [2].

Іншим індикатором фінансового стану підприємства являється його стійкість. Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси і витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись зі своїми зобов’язаннями. Виходячи із даного визначення, можна сказати, що поняття фінансової стійкості підприємства тісно пов’язане із поняттям його перспективної платоспроможності. Її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу.

Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті проведення об'єктивного аналізу величини та структури активів та пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Загальновідомо, що абсолютна сума прибутку, отримана підприємством, у тім числі прибуток від основної діяльності, є дуже важливими показниками фінансового становища підприємства, наявних тенденцій його розвитку. Однак вони не можуть характеризувати рівень ефективності господарювання. За інших однакових умов більшу суму прибутку отримає те підприємство, яке володіє більшим капіталом, використовує більше живої та матеріалізованої праці, більше виробляє та реалізує продукції (робіт, послуг). Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі здійсненими витратами. [3].

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих її видів; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.

Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: загальний прибуток; прибуток від реалізації продукції, тобто від основної діяльності.

Однак, аналізую фінансовий стан підприємства не можна обмежуватись лише розглядом результатів поточної діяльності та останніх змін. Це поняття вимагає більш глибокого розгляду та потребує аналізу діяльності певного підприємства за останні декілька років. Іноді погіршення фінансового стану підприємства можна пояснити не наявністю негативних тенденцій в розвитку підприємства, а про проведення певних змін. Так, при здійсненні реформаторських перетворень можливі і негативні процеси, котрі, однак, не повинні носити довгострокового характеру і через певний проміжок часу можуть привести до стабілізації і створення могутніх передумов стійкого розвитку. Наприклад, це може відбуватися у випадку освоєння нових сфер діяльності, коли підвищується комерційний ризик, знижуються економічні показники (обсяг прибутку, дивіденди), що тимчасово погіршує фінансову стійкість. До такого ж наслідку можуть призвести поглиблення спеціалізації, закриття окремих підрозділів, звільнення від непотрібних основних і оборотних фондів. Якщо ж через досить тривалий період часу економічні показники продовжують падати, а стабілізація не настає, то говорити про стійкий характер розвитку підприємства не приходиться. В зв’язку з цим, виникає питання про адекватність методів і реальних наслідків поставленим цілям.

Існують різні грані стійкості - цінова, фінансова, технологічна, організаційна. Найбільш розробленими є питання фінансової стійкості підприємства. Розрізняють також внутрішню і зовнішню стійкість. Внутрішня характеризується станом матеріально-речовинної і вартісної структури виробництва і реалізації продукції. Основою її досягнення є керування за принципом зворотного зв’язку, тобто активне реагування на зміну зовнішніх і внутрішніх факторів. Зовнішня стійкість визначається стабільністю економічного середовища. у який здійснюють свою діяльність суб'єкти, що хазяюють. Вона досягається відповідною системою керування в масштабах усієї країни. У сучасному ринковому господарстві держава стала фактично основним мозковим центром, що регулює формування ринкового середовища і забезпечує стійкість економічного росту.

Поняття фінансового стану підприємства та показників фінансової стійкості характеризується комплексністю та розгалуженістю.

Як доводить практика, фінансовий стан більшості підприємств України не можна охарактеризувати «стійким» та «стабільним». Для того, щоб визначити причини даної тенденції, необхідно визначити головні причини та проблеми, з яким стикається сьогоднішнє підприємство.

Так, основні проблеми, з якими зіштовхуються і які не можуть вирішити більшість неблагополучних промислових підприємств, а також головні причини їх виникнення запропоновані на рис. 1. (в успішних підприємств проблеми багато в чому схожі, однак такі підприємства володіють здатністю і потенціалом для їх подолання). [3].

Рис. 1. Проблеми втрати фінансової рівноваги, з якими можуть зіштовхнутися підприємства та причини їх появи.

Ще декілька років тому не існувало детальної загальноприйнятої, офіційної методики оцінки фінансового стану промислового підприємства. Однак, нещодавно було проведено спроби створити систему показників, які б забезпечували однозначність підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств.

Набір економічних показників, на якому я зупинюсь і що детально і точно характеризують фінансове положення й активність підприємства, має припускати розрахунок певних груп індикаторів (критеріїв).

оцінка фінансовий стан показник Під індикаторами розуміються показники, пропорції і напрями змін, які свідчать про фінансовий стан конкретного підприємства та тенденції у його зміні. Відомо, що під час традиційного фінансового аналізу діяльності підприємства розраховують до 100 показників, проте виходячи з незначної деталізації інформації для обчислення індикаторів кількість показників і пропорцій встановлюють обмеженою. Для їх розрахунку достатніми є основні відомості, що містяться в балансі підприємства та звіті про фінансові результати. Перед тим, як зупинитися на змісті індикаторів, слід зазначити важливу формальну особливість показників: більшість з них описано в англомовних джерелах і в різних перекладах застосовуються нетотожні понятійні тлумачення одного і того самого терміну.

Як зазначалося вище, кредиторів цікавить можливість підприємства вчасно та повністю повернути позичені кошти. Показники, що характеризують цю можливість об`єднуються критерієм платоспроможності. Платоспроможність і ліквідність в цьому випадку характеризують одне і те саме явище: яким чином ліквідні активи співвідносяться з терміновими зобов’язаннями підприємства. Оскільки поточні активи мають неоднакові можливості перетворюватися в гроші, розрізняють декілька показників платоспроможності (ліквідності) залежно від джерел погашення заборгованості.

Коефіцієнт загальної ліквідності (рівень платоспроможності, коефіцієнт покриття балансу, поточний коефіцієнт покриття, коефіцієнт поточної ліквідності) показує загальну забезпеченість підприємства обіговими коштами для ведення господарської діяльності і своєчасного погашення термінових зобов’язань. [4].

Коефіцієнт загальної ліквідності = [оборотні активи + витрати майбутніх періодів] / [поточні зобов’язання]. (1.).

Критичне значення коефіцієнта загальної ліквідності дорівнює 1, що свідчить про достатню суму всіх обігових коштів, якої вистачить для розрахунку за поточні борги. Однак зважаючи на те, що після погашення боргів обігові кошти повинні залишитися у розпорядженні підприємства для забезпечення його подальшої діяльності, значення коефіцієнта для платоспроможних підприємств має перевищувати критичний рівень. Теоретичне значення коефіцієнта загальної ліквідності, встановлене, виходячи з досвіду зарубіжних підприємств, знаходиться в межах 2−2,5. Проте щодо значення коефіцієнта є й інші думки: «Згідно з вітчизняними нормативними документами коефіцієнт загальної ліквідності має знаходитися в інтервалі від 1 до 3». [4].

Слід наголосити, що значення коефіцієнта 2−2,5 не характерні для українських підприємств: переважна більшість з них традиційно працюють із зазначеним дефіцитом власних обігових коштів. крім того, значення коефіцієнтів диференційовані за галузями і часто не відповідають теоретично визначеним. Так, на американських підприємствах коефіцієнт загальної ліквідності становив: у виробничій сфері - 1,47, виробництво харчових продуктів — 1,25, хімічній промисловості - 1,3, нафтовій та вугільній галузі - 1, машинобудуванні - 1,85, виробництві електроустаткування та електронної техніки — 1,47.

Доки не проведено відповідних статистичних досліджень за галузями та підгалузями української промисловості доцільно використовувати такі значення цього показника:

< 1 — підприємство не може розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями і є неплатоспроможним;

• 1−1,5 — підприємство має можливості своєчасно ліквідувати борги;
• 1,5 — 3 — найбільш платоспроможні підприємства, забезпечені власними обіговими коштами (в практиці фінансового аналізу таке значення зустрічається дуже рідко);

> 3 — підприємство платоспроможне, проте має надлишок товарно-матеріальних запасів, до того ж його кредитна політика нераціональна.

Таким чином, реальне значення індикатора коефіцієнта загальної ліквідності для українських промислових підприємств, не враховуючи їх галузевої підпорядкованості, знаходиться в межах 1 — 1,5.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (проміжний коефіцієнт покриття, коефіцієнт поточної ліквідності, уточнений коефіцієнт покриття, коефіцієнт загальної ліквідності) показує, наскільки короткострокові зобов’язання покриті найбільш ліквідними активами підприємства. До останніх належать грошові кошти та їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції, розрахунки з дебіторами, інші оборотні активи, тобто загальна вартість оборотних активів зменшується на найменш ліквідну їх частину — запаси.

Коефіцієнт швидкої ліквідності = [оборотні активи — запаси — витрати майбутніх періодів] / [поточні зобов’язання] (2.).

Згідно з міжнародними стандартами коефіцієнт швидкої ліквідності не повинен опускатися нижче 1. Виходячи з характерної для всіх українських підприємств нестачі обігових коштів коефіцієнт швидкої ліквідності для них має бути дещо нижчим, нормальним вважається його значення 0,6−0,8. Зрозуміло, що таке значення коефіцієнта є середньогалузевим, оскільки особливості виробництва зумовлюють неоднакові розміри запасів в обігових коштах. [].

Коефіцієнти загальної та швидкої ліквідності пов’язані між собою. Якщо значення коефіцієнта загальної ліквідності високе, а коефіцієнта швидкої ліквідності низьке, це може бути свідченням того, що підприємство має зайві товарно-матеріальні запаси і повинно вирішувати проблеми із збутом готової продукції.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (термінової ліквідності) характеризує спроможність підприємства миттєво погасити свої термінові борги. Для його розрахунку з поточними зобов’язаннями зіставляються активи, що не потребують продажу для розрахунку грішми з кредиторами (грошові кошти та їх еквіваленти) чи можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (поточні фінансові інвестиції).

Коефіцієнт абсолютної ліквідності = [грошові кошти та їх еквіваленти + поточні фінансові інвестиції] / [поточні зобов’язання] (3.).

Теоретично достатнім вважається значення коефіцієнта абсолютної ліквідності в межах 0,2 — 0,25, тобто поточні зобов’язання, терміни погашення яких настають неодночасно, мають бути забезпечені щонайменше на 20% абсолютно ліквідними активами. Проте це теоретично, а в практиці господарювання таке значення коефіцієнта є швидше винятком, ніж правилом. Цілком справедливим є твердження, що «на сьогоднішній день в умовах низької фінансової дисципліни, кризи платежів та наявності заборгованості перед бюджетом, особливо простроченої, у більшості підприємств вільні грошові кошти та їх еквіваленти в структурі активів займають дуже незначне місце». Крім того, слід мати на увазі, що баланс відображає стан активів на зафіксований момент часу і цілком можливо, що він не охопив період, коли гроші були та проводилися грошові розрахунки. [5].

Теоретичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності використовуватись як індикатор для українських промислових підприємств не може. Головною причиною цього є відмінності в поведінці західних підприємств (для яких власне і був визначений такий розмір коефіцієнта абсолютної ліквідності) і українських. Перші демонструють кредиторам і власникам наявність грошових коштів для задоволення їх вимог і активно здійснюють зовнішні інвестиції; другі показують відсутність грошей для податкової адміністрації, а інвестиції здійснюють поза балансом.

Отже, доки докорінно не зміниться поведінка вітчизняних підприємств, коефіцієнт абсолютної ліквідності їх платоспроможність характеризувати не буде. Цілком слушним є визначення індикатора цього показника в розмірі > 0.

Другою групою показників, що цікавлять переважно власників підприємства, є показники структури капіталу, які характеризуються критерієм фінансової стійкості підприємства. Вони характеризують співвідношення джерел фінансування діяльності підприємства (власних і позикових) і дають змогу визначити межу запозичень. До показників структури капіталу належать коефіцієнти фінансової незалежності, фінансової стійкості, банкрутства, структури боргу, забезпечення власними засобами. [].

Коефіцієнт фінансової незалежності (власності, автономії, самостійності, капітального покриття) показує частку власних пасивів у всьому капіталі підприємства, тобто характеризує, наскільки всі активи покриті власними джерелами фінансування.

Коефіцієнт фінансової незалежності = [власний капітал + забезпечення наступних витрат і платежів + доходи майбутніх періодів] / [усі активи] чи [усі пасиви] (4.).

У країнах з розвинутою економікою коефіцієнт фінансової незалежності має бути дорівнювати 0,7. Практично вважається оптимальним розмір коефіцієнта більш як 0,6, тобто капітал є тоді раціонально сформованим, коли дві третини і більше належать власникам підприємства. Зниження значення цього індикатора для вітчизняних підприємств проти теоретично встановленого майже на 15% пояснюється традиційно значним обсягом міжфірмового кредитування, характерним для підприємств у постсоціалістичних країнах. Існує думка щодо встановлення значення цього індикатора на рівні 0,5. Проте, як свідчить практика фінансового аналізу, для переважної більшості українських підприємств коефіцієнт фінансової незалежності не може дорівнювати 0,5. Справа в тому, що з травня 2008 р. до квітня 2010 р. вартість основних фондів 4 рази індексували в бік збільшення, причому відтворити реальну ринкову вартість капіталу підприємств так і не змогли. Природно, що ця індексація відобразилася у власних пасивах. Практика показує, що майже у всіх підприємствах власний капітал значно перевищує сумарну кредиторську заборгованість; винятком є фактичні банкрути, збитки яких «поглинули» власний капітал.

Інші показники структури капіталу є похідними від коефіцієнта фінансової незалежності і мають недолік, властивий останньому.

Коефіцієнт фінансової стійкості є різновидом коефіцієнта фінансової незалежності (у розрахунках до власного капіталу додаються довгострокові зобов’язання), при цьому довгостроковий позиковий капітал умовно прирівнюється до власного з огляду на великий термін його використання. Коефіцієнт фінансової стійкості дає можливість установити вимоги щодо фінансування діяльності підприємства довгостроковим капіталом.

Коефіцієнт фінансової стійкості = ([власний капітал] + [забезпечення наступних витрат і платежів] + [доходи майбутніх періодів] + [довгострокові зобов’язання]) / [усі активи] (5.).

Прийняті межі коефіцієнта фінансової стійкості становлять 0,85 — 0,9. Слід зауважити, що за умов, коли у вітчизняних підприємств відсутні можливості отримати «довгі» гроші, цей коефіцієнт у переважній більшості випадків дорівнює значенню коефіцієнта фінансової незалежності. Тобто для українських підприємств цей індикатор виглядає таким чином:

Коефіцієнт фінансової стійкості = коефіцієнт фінансової незалежності? 0,6. (6.).

Коефіцієнт банкрутства відображає питому вагу всієї заборгованості (довгострокової і короткострокової), за рахунок якої підприємство фінансує свої активи, і пов’язаний з коефіцієнтом фінансової незалежності таким чином;

Коефіцієнт банкрутства = 1-коефіцієнт фінансової незалежності. (7.).

За економічним змістом він характеризує те саме, що й коефіцієнт фінансової незалежності, й має виходячи із значення індикатора фінансової незалежності теоретично становити? 0,3, а для вітчизняних підприємств? 0,4. Чим дужче коефіцієнт банкрутства наближається до 1, тим менша фінансова незалежність від кредиторів, а отже, ймовірність вчасно повернути борги.

Теоретично встановлені значення коефіцієнтів фінансової незалежності та фінансової стійкості відповідно? 0,7 і 0,85 — 0,9 дають змогу розрахувати індикатор, що характеризує структуру боргу за допомогою коефіцієнта структури боргу.

Коефіцієнт структури боргу = [довгострокові зобов’язання] / [короткострокові зобов’язання] (8.).

Коефіцієнт структури боргу визначається шляхом співставлення довгострокової та короткострокової заборгованості, а його фінансовий індикатор заходиться в межах 1,3 — 1,5. Таким чином, на кожну одиницю «коротких», грошових коштів повинно припадати від 1,3 до 1,5 одиниці «довгих». Можливо, для західних підприємств це реально, але для українських таке співвідношення фантастичне. Реальним індикатором коефіцієнта структури боргу для останніх є величина близька до 0, тобто ?1.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами відображає наявність (відсутність) власних пасивів для фінансування оборотних активів. Його розраховують шляхом співставлення різниці між власними пасивами та необоротними активами з обіговими коштами.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами = ([власний капітал] + [забезпечення наступних витрат і платежів] + [доходи майбутніх періодів] - [необоротні активі]) / [оборотні активи]. (9).

Достатність джерел власних обігових коштів характеризує значення коефіцієнта > 0,1. Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства:

абсолютна фінансова стійкість — коли власні оборотні кошти забезпечують запаси і витрати;

нормально стійкий фінансовий стан — коли запаси і витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами;

нестійкий фінансовий стан — коли запаси і витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів та витрат;

кризовий фінансовий стан — коли запаси і витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства.

Третя група показників характеризується критерієм прибутковості. Ці показники дають змогу оцінити результати «роботи» грошових коштів підприємства і діяльності менеджерів, що ним керують. До цієї групи належать показники рентабельності та ділової активності, зокрема рентабельність продукції, рентабельність активів, рентабельність акціонерного капіталу. Склад показників рентабельності та ділової активності значно ширший від наведеного переліку, але сформулювати індикатори можливо лише до останнього. [].

Рентабельність продукції характеризує рівень прибутку, що припадає на витрати, які підприємство понесло внаслідок її виготовлення та реалізації. Цей показник свідчить про рівень доходів, які слід очікувати від основної діяльності підприємства. Рентабельність продукції розраховують у вигляді «брутто», оскільки фінансова звітність не дає можливості використати обсяг прибутку від реалізації продукції після оподаткування.

Рентабельність продукції = [валовий прибуток (валовий збиток)] / [собівартість реалізованої продукції] + [адміністративні витрати] + [витрати на збут]. (10.).

Вимоги до значення цього показника полягають у тому, що його мінімальний рівень має бути позитивним, а максимальний — якомога більшим. Оскільки надвисокого рівня рентабельності досягти неможливо через діяльність конкурентів, оцінка рентабельності продукції здійснюється шляхом порівняння її значення з показниками основних конкурентів та середньогалузевим рівнем.

Отже, фінансовий індикатор рентабельності продукції виглядає таким чином:

рентабельність активів > max,.

Є ?_п

де ?_п — область допустимих значень індикатора рентабельності продукції (визначається середньогалузевим значенням і рівнем рентабельності продукції основних конкурентів).

Рентабельність активів характеризує результативність вкладення коштів у капітал підприємства та раціональність використання їх діючим менеджментом. Оскільки активи забезпечують усі види діяльності підприємства, рентабельність активів розраховують на підставі сукупного розміру прибутку. Показник обчислюють як «нетто» («Звіт про фінансові результати» містить дані, необхідні для розрахунку).

Рентабельність активів = [прибуток від звичайної діяльності (або збиток від звичайної діяльності)] / [усі активи] (11.).

Індикатором рентабельності активів виступають, по-перше, суб'єктивні вимоги інвесторів щодо дохідності, до якої вони звикли, вкладаючи свої гроші; по-друге, поточний рівень відсотків по довгострокових банківських кредитах;

рентабельність активів > max.

Є ?_А,

де ?_А — область допустимих значень індикатора рентабельності активів (визначається вимогами інвесторів щодо дохідності власних коштів та поточним рівнем відсотків по довгострокових банківських кредитах).

Виходячи з того, що один з показників рентабельності розраховують як «брутто», а інший — як «нетто», їх індикатори е непорівнянними.

Найважливішим показником рентабельності є рентабельність акціонерного капіталу, що вказує на те, як здійснюється приріст капіталу власників підприємства. Проте індикатор для нього визначити сьогодні неможливо. Справа в тому, що в практиці бухгалтерського обліку не використовується індексація статутних фондів підприємств і, таким чином, розмір останніх не відображає поточну вартість. З тієї самої причини не можна визначити індикатор для модифікації цього показника — прибутку на акцію. Стосовно дивіденду на акцію, то доки існують можливості задовольнити одних акціонерів недивідендними виплатами, а іншим нічого не заплатити, на цей показник орієнтуватися недоречно.

Список використаної літератури

• 1. Ковалев В. В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности — М.: Финансы и статистика, 2007 — 432 с.
• 2. Кравченко Н. И. Анализ хозяйственной деятельности в торговле. — М., 2010.
• 3. Листовецкий В. О. Миронюк О. В.: Ефективність господарювання.: — Чернівці.: 2009.
• 4. Митрофанов Г. В. Кравченко Г. О. Методика аналізу фінансового стану підприємства торгівлі.: КТЕІ., 2006.
• 5. Пиндайк P., Рубинфельд Д. Микроэкономика: Пер. с англ. М.: Экономика — Дело. 2008.